Техніка безпеки в туризмі

Підписання договору повинно супроводжуватися наданням туристу вичерпної інформації про характер послуг, умови обслуговування, купівлі подорожі тощо, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору і виключала б неясності та різночитання. Якщо-в результаті неповної або недостовірної інформації турист придбав неякісну послугу, він має право відмовитись і вимагати відшкодування збитків. При цьому слід ураховувати припущення законодавства, що «у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває» (ст. 8., п. 9 Закону України «Про захист прав споживачів»), а продавець повинен добре їх знати. Те ж саме стосується й збитків, завданих споживачеві в результаті недобросовісної реклами послуг (ст. 15., п. 8).

Шкода, заподіяна туристу зменшенням кількості, зниженням якості або неналежним виконанням умов договору, є договірною шкодою. Відповідальність за договірну шкоду лягає на фірму, що ак-візувала туриста, або підприємства обслуговування, що знаходяться з фірмою у договірних стосунках.

Недоговгрною шкодою визнається така, що була спричинена туристу третьою особою. Підприємства обслуговування можуть виступати в ролі такої третьої особи, якщо їк стосунки з туристичною фірмою не оформлені договором. У будь-якому випадку туристична фірма виступає посередником, захищаючи інтереси туриста, надає йому допомогу в отриманні відшкодування.

У разі настання форс-мажору, як правило, туристичні фірми не несуть відповідальності ні перед партнерами, ні перед туристами за невиконання договірних обов'язків, але повинні зробити все від них залежне, щоб мінімізувати вплив негативних наслідків форс-мажорних обставин на туристів. Збитки, що виникли у туристичної фірми в результаті форс-мажорних обставин, вони беруть на свій рахунок.

Якщо громадянину була заподіяна будь-яка шкода, він може подати позов про її відшкодування безпосередньо винуватцю шкоди або в судові органи. Вимога про відшкодування спричиненої шкоди, усунення недоліків або виплату боргу тощо називається претензією, Турист звертається з претензією до туристичної фірми, яка повинна захищати його інтереси. З моменту подання туристом претензії у фірму вона вступає в претензійну роботу.

Отримання претензії - перший етап претензійної роботи. Претензія повинна бути подана туристом у письмовій формі, у двох примірниках і відразу ж зареєстрована фірмою. Форма заяви - довільна, але беручи до уваги можливість подальшого звернення до суду, вона повинна відповідати законодавчим вимогам (ст. 137 Цивільно-процесуального кодексу України), тобто містити відомості про те, яке право споживача порушено, коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані документи, які підтверджують нанесення шкоди. Це можуть бути: довідка з медичної установи; довідка ДАІ, якщо шкода стала наслідком дорожньо-транспортної пригоди; договір, де вказано умови обслуговування; документи, що підтверджують його неналежну якість; транспортні документи, багажні квитанції; акти та експертні висновки.

Наступним етапом є визначення винуватця шкоди. Ним може бути сам турист, фірма або третя особа, у т. ч. - підприємство обслуговування. Згідно з законодавством України шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, крім тих випадків, коли вона доведе, що шкоду заподіяно не з ЇЇ вини. Звідси витікає, що турист також може бути притягнутий до відповідальності, якщо заподіє шкоду підприємству обслуговування, про що він має бути попереджений.

Після з'ясування характеру шкоди - договірна, недоговірна, форс-мажор - і встановлення відповідача слід визначити термін подачі йому претензії та форму чи суму відшкодування.

Згідно ст. 10 п. 7 Закону України «Про захист прав споживачів», «про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі (послузі)… споживач зобов'язаний повідомити виконавцеві не пізніше трьох діб після їх виявлення*. Якщо претензію відхилено, покупець послуг може звернутися з позовом до суду.

Під шкодою розуміють несприятливі зміни в блазі людини, що охороняється законом, яке може бути майновим Згідно статті 1211 Цивільного кодексу України «шкода, завдана внаслідок недоліків товарів (робіт, послуг) підлягає відшкодуванню… протягом установлених строків придатності,… а якщо вони не встановлені - протягом 10 років від дня… надання послуги»¹.

Терміни подання претензії можуть бути встановлені також нормативними документами, наприклад, правилами організацій, що беруть участь в обслуговуванні. Так, зважаючи на специфіку роботи, транспортні організації обмежують термін давності для подання претензійних позовів на міжнародні авіаперевезення - 1 тиждень і збільшують його для міжнародних морських перевезень - 1 рік. У договорі між туристичною фірмою й туристом теж можуть бути зазначені терміни подання претензії, що влаштовують сторони. Але остаточним критерієм вирішення справи залишаються норми законодавства.

Згідно ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», покупець має право на безоплатне усунення недоліків або пропорційне зменшення ціни товару (послуги) при їх виявленні; у разі наявності істотних недоліків - на заміну товару (послуги) на такий же (аналогічний) і навіть на розривання договору та повернення сплаченої грошової суми. Тому туристична фірма передусім повинна зробити все можливе, щоб негайно усунути недоліки, які викликали претензію. Якщо це неможливо, туристу пропонується аналогічна послуга або така, яка може її замінити. Наприклад, екскурсію можна замінити культурно-розважальними заходами, недоліки у розміщенні відшкодувати поліпшеним харчуванням тощо. Взагалі можливості компенсації необмежені, але це можна зробити тільки за згодою туристів. На жаль, у практиці українського законодавства немає документа, який би конкретизував розміри зменшення цін на послуги туристичних підприємств, як це є, наприклад, у європейському праві. Це так звана «Франкфуртська таблиця» зниження цін на подорожі. Положеннями цієї таблиці можна користуватись при виплаті компенсацій туристам.

В українському законодавстві визначено суми штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, які стягуються з юридичних І фізичних осіб-суб'єктів господарювання на користь державного бюджету (Закон України «Про захист прав споживачів» розділ її, ст. 23, але це не стосується порядку обрахування компенсацій споживачам (туристам) послуг.

Якщо туристу внаслідок порушення будь-якого з його прав було заподіяно шкоду, яка не може бути виправлена негайно, турист може вимагати відшкодування йому заподіяних збитків. У разі відмови винуватця шкоди відшкодувати збитки потерпілому, він може звернутись до судових органів із відповідним позовом і вирішити через суд питання про примусове стягнення. Суми фінансового відшкодування залежать або немайновим. Можна визначити шкоду фізичну (зміни в організмі людини, що перешкоджають її благополучному існуванню - каліцтво, ушкодження здоров'я тощо), матеріальну (грошові збитки або ушкодження майна людини) та шкоду моральну - моральні та фізичні страждання людини.

У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я, (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У разі смерті потерпілого витрати на поховання відшкодовуються організацією або громадянином, відповідальними за шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого.

Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.

У разі ушкодження здоров'я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню (іноземний турист), організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому витрати, пов'язані з відновленням його здоров'я.

«При визначенні розміру збитків, заподіяних неповерненням (втратою, пошкодженням) майна, суди мають виходити з його роздрібної ціни у торговельних організаціях даної місцевості (з урахуванням зношення) або з оцінки, зробленої самим споживачем чи погодженої сторонами при укладанні договору. Проте, якщо вартість майна, визначена в такому порядку, на час вирішення спору не відповідає дійсній або її взагалі не було визначено, сторони не позбавлені можливості доводити у суді дійсну вартість неповернутого, втраченого чи пошкодженого майна»¹.

Розміри та умови відшкодування можуть визначатися також у правилах організацій, що беруть участь в обслуговуванні. Так, готелі не беруть на себе відповідальність за збереження особливо цінного майна гостей, не зданого на спеціальне збереження, натомість відповідають за втрату або пошкодження особистого майна туристів, яке знаходиться в номерах. Транспортні установи вартість втраченого багажу, якщо не було окремо об'явлено його цінність, визначають згідно його ваги й відповідно виплачують відшкодування. Так, «Авіалінії України» обмежують відповідальність за втрату, затримку або пошкодження багажу (за винятком того, коли більша цінність заявлена раніше) 9,07 $ США за фунт (20 $ США за кілограм) за зареєстрований багаж та 400 $ США на кожного пасажира за незаре-єстрований багаж. Федеральні правила США визначають обмеження відповідальності перевізника за багаж на території США фіксованою сумою 1250 $ США. У разі повного або часткового ушкодження багажу власник має право вимагати призначення експертизи для визначення ступеня ушкодження. При цьому за коштовності, гроші та документи, вкладені у багаж, перевізник відповідальності не несе. Відповідальність за спричинення смерті або ушкодження здоров'я пасажирів авіатранспорту на міжнародних рейсах обмежується Варшавською конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, від 12. 10. 1929 р. зі змінами від 28. 09. 1955 р. сумою, еквівалентною 10 або 20 тисячам $ США, а якщо авіакомпанія - перевізник (як, наприклад, «Авіалінії України») є учасником спеціальних договорів - 75 тис. $ США. Європейська конференція цивільної авіації від 13. 12. 2000 р. рекомендує встановлення межі відповідальності перевізника в розмірі приблизно 315 000 $ США. Статтею 2. 2 (п. 2) Варшавської конвенції відповідальність перевізника за зареєстрований багаж туриста на міжнародних рейсах обмежується сумою 250 франків за 1 кг.

Якщо в результаті порушення прав туриста він зазнав грошових втрат, вони теж вважаються збитками, які повинні бути відшкодовані винуватцем. Це стосується, зокрема, різниці в оплаті послуг різного якісного рівня, грошей, які були виплачені за неотримані послуги тощо.

Питання про компенсацію туристу фізичної або матеріальної (майнової) шкоди часто супроводжується вимогами про відшкодування йому моральної шкоди. Моральна шкода є результатом моральних або фізичних страждань людини, яких вона зазнала через чиїсь протиправні дії чи, навпаки, бездіяльність. Українське законодавство передбачає можливість отримання грошової компенсації за заподіяні страждання. В Україні питання відшкодування моральної шкоди отримало законодавче підґрунтя порівняно недавно - на початку 1990-х років. Статтею №440-1 про моральну шкоду було доповнено Цивільний кодекс України в 1993 р. Крім того, питання відшкодування моральної шкоди розглядаються в Законі України «Про захист прав споживачів» та низці постанов Пленуму Верховного суду України, зокрема, Постанові №4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та Постанові №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», а також у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України за №02-5/95 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди».

Відповідно до законодавства моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні прав власності (в т. ч. інтелектуальної), прав, наданих споживачам, та інших цивільних прав, у т. ч. й таких, які полягають у порушенні нормальних життєвих умов і зв'язків. Моральна шкода завжди є вторинною, вона не існує самостійно, а є наслідком заподіяння іншої шкоди - майнової чи немайнової. З іншого боку, страждання - це порушення психічного благополуччя людини, що теж можна вважати окремим різновидом немайнової шкоди. Сама моральна шкода може бути первинною або вторинною. Наприклад, якщо в результаті несумлінного виконання фірмою своїх обов'язків за договором турист не отримав очікуваного комплексу послуг (відпочинку), він зазнав моральник страждань (первинна шкода) і може отримати серцевий напад чи нервовий розлад (фізичні страждання), у зв'язку з чим зазнати нових моральних страждань (вторинна шкода). У цьому випадку фізичні страждання є часткою моральної шкоди й не ідентифікуються з фізичною шкодою.

Законодавство визнає можливість компенсації моральної шкоди як засобу повного або часткового відновлення психічного благополуччя людини. Для українських громадян можливість такої компенсації є досить новим і незвичним явищем, тому далеко не всі туристи звертаються по неї, навіть у разі, якщо з вини туристичної фірми було відчутно зіпсовано їхній відпочинок. Натомість неналежна якість послуг, а значить - можливість моральної шкоди туристам в українському туризмі - явище, яке трапляється дуже часто, а гарантувати, що якість буде відповідати очікуванням клієнта, взагалі неможливо. Тому певна частина споживачів туристичних послуг - так звані «туристи-терорпсти» - використовують туристичну подорож тільки з метою отримати статус «потерпілих від неякісного обслуговування» й відповідно - компенсацію моральної шкоди.

Розмір відшкодування встановити дуже важко. Його визначення не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості послуг, суми штрафу (неустойки), а грунтується на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних у кожному конкретному випадку. Розмір компенсацій може бути заявлений потерпілим, але в кінцевому результаті питання вирішується судом. Законодавство встановлює певні обмеження сум відшкодування - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Верхня межа компенсації законодавством не встановлюється, хоча в «Правилах відшкодування власником підприємства, установи або організації або уповноваженим ним органом шкоди, нанесеної працівнику ушкодженням здоров'я, що пов'язано з виконанням ним трудових обов'язків» (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23. 06. 93 р. №472) вказується, що розмір відшкодування моральної шкоди не повинен перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати¹. Немає інструменту для точного виміру глибини страждань. Суд ураховує характер і тривалість страждань, тяжкість завданої травми; ступінь вини відповідача - мали місце намір або необережність, проста чи груба; індивідуальні особливості психіки потерпілого, ступінь його вини у тому, що відбулося; характер зовнішніх обставин тощо. Але як такої методики визначення грошової компенсації моральної шкоди не існує.

2.2 Страхування в туризмі

Під страхуванням узагалі розуміють систему економічних відносин щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом виплати їм страхового відшкодування (страхові виплати) в разі настання певних подій (страхові випадки)¹ за рахунок грошових коштів (страхові фонди), що формуються зі сплачуваних цими особами страхових внесків (страхові премії), в межах певної їх суми (страхова сума).

Страхування в туризмі є гарантією того, що всі непередбачені витрати, пов'язані зі страховими випадками, бере на себе страховик. Страховиком може бути тільки страхова компанія, що має відповідну ліцензію. Туристична фірма виступає страхувальником туриста і в свою чергу для забезпечення його страхування укладає договір (агентську угоду) зі страховиком (зразок такого договору наводиться у додатку 24), Згідно договору страховик зобов'язується сплачувати страхове відшкодування застрахованим туристам у випадку настання страхових подій; забезпечувати турфірму бланками страхових полісів у необхідній кількості; надавати їй необхідну інформацію щодо умов і правил страхування, тарифів та їх змін; здійснювати консультаційну допомогу тощо. Страхувальник - туристична фірма - бере на себе обов'язки рекламувати страхові послуги фірми-страховика; проводити страхування туристів згідно діючих правил, установлених страховиком; своєчасно, у вказаний в угоді термін, повідомляти страховика про настання страхового випадку; без затримки перераховувати страховику страхові платежі.

Страховик виплачує турфірмі агентську винагороду у відсотках до отриманих страхових платежів. З метою заохочення турфірм, залучення їх до тривалого співробітництва страхові організації практикують видачу пільгових або безплатних полісів для керівництва, співробітників фірм і членів їх сімей, виплату премій тощо. Система пільг і заохочень поступово розширюється зі збільшенням терміну співробітництва і сум надходжень від страхування туристів турфірмою.

Серед різноманітних видів страхування в туризмі застосовуються такі, як страхування життя іі здоров'я туристів (медичне страхування та страхування від нещасних випадків), страхування майна туристів, автотранспорту та цивільної відповідальності власника автотранспортного засобу.

У туризмі використовуються також специфічні види страхування, такі як страхування на випадок затримки транспорту, страхування від форс-мажорних обставин, від поганої погоди під час відпочинку, від неможливості здійснити подорож, від ненадання або неякісного надання туристичних послуг. У країнах СНД мала місце пропозиція страхування майнового ризику туристів у шоп-турах: від порушення митних правил, конфіскації товару або відмови у пропуску через кордон,

Для туристичних фірм пропонуються такі види страхування, як страхування майна фірми, транспорту, а також фінансового ризику турфірми та її відповідальності перед туристами, їх рідними або третіми особами.

Іноземні туристи, які приїздять до України, як правило, мають страховку. Для них вона є обов'язковою згідно законів країни проживання або придбана ними у зв'язку з подорожжю. Необхідно, щоб ця страховка визнавалась в Україні. Але у будь-якому разі іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, повинні обов'язково придбати страховий поліс (сертифікат) Державної акціонерної страхової компанії «Укрінмед страх», що гарантує оплату вартості екстреної медичної допомоги. Зазначений страховий сертифікат може бути видано, крім «Укрінмедстраху», також його страховими агентами, з якими він має відповідні угоди, або іноземним страховиком, якщо він має з Державною страховою компанією угоду про взаємне визнання страхових полісів.

В Україні обов'язковими видами страхування туристів є медичне, від нещасного випадку, а також страхування цивільної відповідальності власника автотранспортного засобу.

При поїздках за кордон на автотранспорті необхідним є оформлення страхування цивільної відповідальності власника автотранспорту перед третіми особами, так звана «Зелена карта». Поліс «Зеленої карти» має термін дії від 15 днів до одного року і дійсний для країн Західної та Східної Європи, Туреччини, Ізраїлю, Тунісу, Марокко, Ірану.

Практично всі європейські країни є членами Міжнародної системи автострахування «Зелена карта» і між ними підписано двосторонні угоди про взаємне визнання національних полісів. У 1998 р. Україна приєдналася до системи «Зелена карта*-, підписавши Єдину угоду країн-учасниць.

Крім окремих видів страхування, страхові фірми пропонують цілі програми (Бізнес-картка, Золота картка, Срібна картка, Блакитна картка тощо), що формуються як пакет і включають різні види асистансу медичну допомогу, евакуацію потерпілого, адміністративні послуги - передачу термінових повідомлень, організацію пошуку та повернення багажу, юридичні послуги, технічну допомогу автотранспорту тощо.

Страхові внески-премії, що сплачуються застрахованими при оформленні страховки, встановлюються з розрахунку за день перебування у подорожі, за певний період або як єдина сума і виплачуються одноразово. їх розмір залежить від розміру страхової суми, що в свою чергу залежить від території подорожі, терміну поїздки, кількості осіб у групі, віку туристів і мети подорожі або встановлюється урядом країни, куди направляється турист. Так, наприклад, часто страхові фірми збільшують тарифи для осіб віком за 60 років, відмовляються від страхування немовлят і людей похилого віку (після 75 років), запроваджують групові тарифи, нижчі за індивідуальні, практикують надбавки до тарифів або окремий вид страховки для людей, які виїздять у подорож з метою заняття небезпечними видами спорту - кінний, гірськолижний, дельтапланеризм, спелеологія тощо. Термін дії страховки може бути фіксованим на час перебування у подорожі в цілому або тільки на території країни перебування; може також надаватися з певним «коридором», наприклад, до 1 року.

Необхідно чітко знати та інформувати туристів про те, що вважається страховим випадком, які витрати оплачуються страховою компанією. При медичному страхуванні страховим випадком вважається раптове захворювання застрахованого, що становить загрозу його життю і потребує термінового втручання. Статистику захворювань українських туристів за кордоном у 1998-1999 рр. за даними, наведеними АСК «Остра», подано у додатку 25. При медичному страхуванні страховик покриває витрати:

пов'язані з лікуванням у стаціонарі, проведенням діагностичних досліджень, операцій, лікувальних процедур, включаючи оплату медикаментів та утримання у стаціонарі;

пов'язані з амбулаторним лікуванням;

пов'язані з послугами швидкої допомоги, транспортуванням застрахованого до лікарні;

- пов'язані з медичною евакуацією до місця проживання,

включаючи витрати на супроводжуючу особу (якщо такий супровід

приписано лікарем);

- пов'язані з невідкладною стоматологічною та пологовою допо

могою;

- пов'язані з репатріацією тіла померлого й ритуальними послугами.

Страховик не покриває витрат, що пов'язані:

з лікуванням хронічних захворювань (крім випадків, коли є безпосередня загроза життю);

з лікуванням захворювань, які виникли до укладання договору страхування;

з лікуванням онкологічних, нервових, психічних, венеричних захворювань і СНІДу;

з пластичною хірургією та протезуванням;

з послугами нетрадиційної медицини;

з наданням медичних послуг, що не були призначені лікарем;

з послугами медичного закладу, що не має відповідної ліцензії;

з фізіотерапією та курортним лікуванням;

з наданням підвищеного комфорту в палаті;

з лікуванням після повернення на батьківщину або таким, що може бути відкладене до повернення.

Під нещасним випадком розуміють раптову подію, що відбулася незалежно від волі застрахованого і призвела до розладу його здоров'я, травмування, інвалідності або смерті.

При страхуванні від нещасного випадку, якщо він призвів до травмування, інвалідності або смерті застрахованого, виплачується певний відсоток страхової суми, залежно від тяжкості випадку (до 100% у разі смерті).

Страховка може бути анульована у випадку, якщо застрахований:

здійснив протиправні дії, в ході яких отримав травми або зашкодив здоров'ю;

взяв участь у військових діях, заколоті, маніфестації тощо, в результаті чого був травмований;

здійснив самогубство або умисне завдав собі травму;

отримав ушкодження здоров'я, перебуваючи у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння;

піддавав себе невиправданому ризику (крім випадків, коли це було пов'язано з необхідністю врятувати життя іншій особі).

При страхуванні цивільної відповідальності власника (водія) автотранспорту покриваються витрати на:

ремонт автотранспортного засобу потерпілої особи;

відновлення здоров'я водія;

- правовий захист застрахованого при розборі дорожньо-тран

спортної пригоди.

Документом, який засвідчує факт страхування, є страховий поліс. Страховий поліс є бланком обов'язкової звітності. Форма поліса та правила його оформлення в різних страхових компаніях мають відмінності й залежать від правил страхування, що діють у певній компанії. Приклад оформлення страхового поліса для сім'ї з дитиною, групи дорослих і дитини без супроводу дорослих наведено у додатку 26.

При укладанні договору між туристичними фірмами-партнерами туристів може страхувати приймаюча сторона, яка забезпечує надання медичної допомоги. Але найчастіше страхувальником виступає фірма, що направляє туристів. У такому разі при настанні страхового випадку застрахований мусить негайно звернутися до спеціалізованої сервісної служби, назва, адреса й телефон якої вказуються у полісі, повідомити номер свого страхового поліса, своє ім'я, місцезнаходження та дати докладний опис обставин випадку й характеру необхідної допомоги.

При лікуванні у стаціонарі оплата медичних послуг здійснюється сервісними асистанськими службами за кордоном за дорученням страховика (сервісне обслуговування).

В інших випадках оплата може здійснюватись закордонним представником страховика, але найчастіше оплату здійснює сам застрахований з наступним відшкодуванням (компенсацією) цих витрат страховиком після повернення застрахованого в Україну (компенсаційне обслуговування). У такому разі страхові виплати здійснюються на підставі документів, що підтверджують настання страхового випадку і видані правоохоронними, медичними установами або іншими компетентними органами. Для відшкодування збитків застрахований у встановлений термін подає письмову заяву, де викладає обставини події. До заяви додаються: страховий поліс (або його ксерокопія); оригінал довідки медичного закладу, де зазначено діагноз захворювання і термін лікування; рецепти лікаря та документи, що підтверджують оплату медикаментів і лікування; документи дорожньої автоінспекції або поліцейських служб про обставини ДТП тощо.

Сьогодні на ринку страхових послуг України діє багато страхових компаній: крім державних організацій - Укрінмедстраху, Моторного страхового бюро, «ІІТІССЬ (Української транспортної страхової компанії) - також організації інших форм власності (додаток 27).

При виборі страховика туристичною фірмою слід звертати увагу на наявність у нього ліцензії, досвіду й стажу роботи на страховому ринку, наявність серйозних (авторитетних) перестраховиків, асистан-ських служб і партнерів за кордоном і, звичайно, на умови страхування та співробітництва, що ним пропонуються.

2.3 Сутність та основнш види туристичних формальностей

«Форма» латиною - встановлений порядок. «Формальний» - зроблений за встановленим зразком. «Формальність» - встановлений законодавством умова або дію, необхідний при виконанні якого-небудь важливого і відповідального справи.

Особи, які мають намір вперше відвідати в якості туриста зарубіжну країну, зазвичай вважають, що існують лише прикордонні та митні формальності. Але навряд чи будуть заперечення, що не менш важливі санітарно-епідеміологічні правила, що регулюють порядок в'їзду в тропічні країни, де існує маса смертельно небезпечних хвороб, які турист може ввезти в свою країну. Знання і чітке виконання медико-санітарних норм позбавить його від багатьох неприємностей у поїздці. Важливе значення для туриста має суворо регламентований порядок провезення через кордон багатьох зразків флори і фауни; правила, пов'язані з переміщенням через кордон валюти і цінностей; питання страхування при здійсненні закордонної поїздки.

Крім того, існує ще цілий ряд інших, менш відомих широкому загалу умов і правил міжнародного туризму, які передбачені законодавством в інтересах державної та громадської безпеки і захисту як подорожуючих осіб, так і навколишнього середовища. Не варто також забувати про необхідність упорядкування міжнародної туристської діяльності відповідно до загальноприйнятої світової практики, до якої, наприклад, відносяться: ліцензування міжнародної туристської діяльності, сертифікація турпродуктуна безпеку входять до нього послуг, квотовано відвідування окремих екологічно незахищених територій, режим в'їзду і перебування в країні іноземних громадян ^1.

Таким чином, туристські формальності - це введені законодавством тієї чи іншої країни або групою держав одночасно суворо обов'язкові норми, які повинні виконуватися туристом, туристської фірмою (далі - турфірма), і всіма іншими організаціями, що мають відношення до підготовки і проведення туристської поїздки (далі - турпоїздка), тим більше якщо вона здійснюється в іншу державу.

У даному випадку не може бути й мови про те, що дотримання туристських формальностей - це рутинне виконання якихось зайвих і зовні непотрібних процедур, які нібито не мають істотного значення для справи або позбавлені будь-якого сенсу. Також тут недоречно згадувати про термін «формалізм» - як надмірному дотриманні узаконеного порядку, причому з акцентом не на внутрішню його сутність, а лише на зовнішню сторону справи.

Одні туристські формальності мають безпосереднє відношення до самого туристу, наприклад необхідність отримання закордонного паспорта, дотримання порядку проходження прикордонного контролю і митного огляду, оформлення щеплення від «жовтої лихоманки» при поїздці в ряд тропічних країн і т.д.

Інші формальності ставляться до турфірми - це всі ті умови, які потрібно їй виконати у встановленому порядку для того, щоб займатисябізнесом у сфері міжнародного туризму. Наприклад, отримати ліцензію на туристичну діяльність та сертифікат відповідності на створюваний турпродукт. Дотримуватися вимоги щодо істотних умов договору між турфірмою і туристом. Правильно оформляти туристичну путівку «ТУР-1» та додатку до неї (програму обслуговування на маршруті, ваучери на обслуговування, інформаційний листок профактори ризику і рекомендованих правил поведінки при здійсненні поїздки) і багато чого іншого ^2.

Виходячи з викладеного, туристські формальності - це правила, умови та дії, необхідні з точки зору законності і встановленого в державі порядку, обов'язково дотримуються при організації, оформленні та здійсненні турпоїздки.

Слід підкреслити, що туристські формальності встановлюються лише законними, конституційними владою держави. При їх введення в нормативному акті обов'язково повинні бути присутніми слова: «Виходячи із закріпленого вКонституції…, Згідно з Законом…, На підставі статті Кодексу…, Керуючись постановою Уряду…»

Для підтвердження важливості туристських формальностей і необхідності їх впорядкування та спрощення наведемо витяги з ряду основоположних міжнародних документів.

- Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі: «Держави-учасники Угоди висловлюють намір заохочувати розвиток туризму шляхом розгляду в позитивному дусі питань, пов'язаних з формальностями, необхідними для поїздок за кордон»;

- Манільська декларація по світовому туризму: «Всесвітня туристська організація включає в програму свого розвитку питання вивчення станутуристських формальностей у світі, існуючих норм і поточної практики в цій галузі, а також вироблення загальних рекомендацій для їх впорядкування та спрощення туристських поїздок»;

- Гаазька декларація з туризму: «Одночасно з швидким зростанням обсягів подорожейуточнюється і розширюється поняття туристських формальностей. Одні з них торкаються безпосередньо туристів, а інші ставляться до туристського бізнесу. Спрощення туристських формальностей переросло свої вузькі початкові рамки прикордонних формальностей і митних процедур. Сьогодні мова повинна йти вже про позитивне стимулювання і заохочення туризму, зокрема шляхом вжиття заходів, що дозволяють кожній людині брати участь у внутрішньому і міжнародному туризмі, приділяючи особливу увагу розвитку туризму серед молоді, людей похилого віку та інвалідів»;

- Декларація Всесвітньої конференції міністрів з туризму: «Уряди відповідальні за поступальний розвиток туризму, зміцнення безпеки подорожей, захист туристів, спрощення туристських формальностей і процедур, перетворення туризму в» індустрію гостинності «при дбайливому ставленні до туристськимресурсів і навколишнього середовища»;

- Міжнародна конференція з безпеки туризму та зменшення ризиків при подорожах: «Питання спрощення туристських формальностей повинні перебувати в нерозривному зв'язку із забезпеченням безпеки в туризмі і виробленням взаємоприйнятних і узгоджених варіантів вирішення проблем даної сфери».

Кодекс містить 9 статей, що визначають «правила гри» для урядів, туристських напрямків, туроператорів, туристичних агентств та самихмандрівників. Стаття 10 присвячена вирішенню спірних питань і вперше знаменує собою наявність у такому кодексі механізму його реалізації. Передбачається, що даний механізм буде заснований на примиренні допомогою створення Всесвітнього комітету з етики туризму у складі представників усіх регіонів світу і всіх учасників туристського процесу - урядів, приватного сектору, трудових та неурядових організацій.

За висновком експертів СОТ, Глобальний етичний кодекс туризму повинен стати чинним документом, в тому числі в плані впорядкування туристських формальностей. Зокрема, у ст. 8 «Свобода туристських подорожей» передбачається, що адміністративні формальності перетину кордонів, які введені державами або випливають з міжнародних угод, наприклад візові, санітарні і митні, потрібно в міру можливості адаптувати таким чином, щоб сприяти свободі подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму; заохочувати угоди міжкраїнами, спрямовані на гармонізацію і спрощення цих формальностей; поступово скасовувати або коректувати спеціальні податки і збори, що обтяжують туристську індустрію і завдають шкоди її конкурентоспроможності.

Основні види туристичних формальностей

На розвиток міжнародного туризму значний вплив мають митні системи різних держав. Митне законодавство країни може як гальмувати розвитку міжнародної діяльності, так і сприяти їй. Туристські формальності - процедури, пов'язані з дотриманням туристами, особами перетинають державний кордон, визначених умов, правил і вимог, встановлених державними органами країни в'їзду та перебування.

Гаазька декларація з туризму визначила, щодержавам і туристської індустрії слід вжити ефективних заходів для спрощення туристських формальностей і митних процедур щодо паспортів, віз, медичного і валютного контролю при здійсненні, поїздок і перебувань.

Туристські формальності повинні бути спрямовані на усунення перешкод під час проведення подорожей, полегшення умов відвідування туристами інших країн і регіонів ^3.

Туристські формальності поділяються на кілька великих розділів і включають: - закордонні паспорти, - візи, - митні правила, - валютнийконтроль і порядок обміну валюти, - санітарні правила, - режим в'їзду-виїзду, - особливості перебування та пересування іноземних туристів в країні, - імміграційні правила і деякі інші процедури.

У міжнародному туризмі прийнято розрізняти поліцейські і санітарні формальності. Поліцейські формальності - процедури, пов'язані з перевіркою дотримання особами, які перетинають державний кордон, встановленого паспортно-візового режиму. Здійснення цього виду контролю покладено навідповідні служби в аеропортах, на ж / д і авто дорогах, морських і річкових вокзалах. Санітарні формальності (медичні) - процедури, пов'язані з перевіркою дотримання особами, які перетинають державний кордон, і їх тваринами встановлених вимог про вакцинацію. Контроль здійснюєтьсявідповідними спеціальними санітарними службами в прикордонних пунктах і складається зазвичай у перевірці у туристів міжнародного сертифікату про вакцинацію.

Митниця є державним органом, що здійснюєвідповідно до національного законодавстваконтроль за проходженням через державний кордон вантажів, багажу, пасажирів, поштових відправлень, грошових коштів і коштовностей, стягнення встановлених мит та інших зборів, а також затримування вантажів, які не відповідаютьвстановленим законодавством умовам.

Митні формальності для туристів і мандрівників звичайно складаються з письмового та усного декларування переліку та кількість перевезених речей, товарів і грошей, дозволених до перевезення. Існують паспортні та візові формальності. Паспорт є офіційним документом, що засвідчує особу громадянина.

Крім закордонних паспортів бувають: - дипломатичні, службові, консульські паспорта. - паспорт (посвідчення особи) іноземця або особи без громадянства, що видається іноземному громадянину, що постійно проживає в державі. - паспорт (посвідчення особи) дитини, паспорт моряка й інших, передбачених законодавством. Як правило, в'їзд в країну перебування потребує отримання візи.

Віза - це спеціальний дозвіл іноземного уряду на в'їзд-виїзд, проживання або транзитний проїзд через територію даної держави. Дозвіл може бути проставлено в паспорті, або являти собою окремий документ (групова туристська віза) [9].

Візи бувають: - одноразові та багаторазові, індивідуальні та групові; - студентські; - в'їзні; - транзитні; - виїзні, шенгенські та др. В 1995 р. в семи європейських країнах вступило в дію Шенгенську угоду, яка скасовує прикордонний контроль на внутрішніх кордонах: Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Франції, Іспанії та Португалії. Пізніше приєдналася Греція. Два типи шенгенських віз:

- Єдина ш. віза, видається на термін до 3-х місяців і дає право безперешкодно пересуватися на території країн, які уклали Ш. угоду.

- Національна в'їзна віза на термін понад 3-х місяців

Размещено на Allbest.ru