Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра здоров'я людини та

фізичної реабілітації

Наукова дисципліна - Теорія і технологія оздоровчо-рекреаційної

рухової активності

Реферат на тему:

«Фізична рекреація»

Виконала:

студентка 281 групи

Усатенко О.А.

Миколаїв - 2015

План

Вступ

1. Поняття здоров'я, фізичної рекреації та оздоровчо-рекреаційної діяльності

2. Система ОРРА: мета, цілі, спрямованість

3. Характеристика основних потреб організму в оздоровчо-рекреаційній руховій активності

Висновок

Використана література

Вступ

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини -- суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja-- відпочинок, від лат. recreatio -- відновлення сил) -- відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності.

Рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб і запитів. Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв'язку з емоційним досвідом і натхненням, що з'являється як наслідок рекреаційної дії. З іншого боку, рекреація може сприйматися як система ресурсів чи сервісу. І, врешті-решт, не буде помилкою розглядати рекреацію як будь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань і соціальних потреб особистості під час відпочинку.

Узагальнюючи вищевикладене, слід усвідомити, що термін „рекреація” означає відтворення, відновлення. У контексті завдань психологічної допомоги рекреація часто розуміється як відпочинок із метою відновлення фізичних і психологічних показників. У діаналітичному ж підході цьому поняттю повертається первісний, глибший сенс - Відтворення Особистості. Яка ж спрямованість реакційно-оздоровчих занять? Збереження і зміцнення здоров'я студентів державні органи країни розглядають як умову плідної професійної необхідності. Нині робиться все можливе для залучення студентської молоді до оздоровчих занять фізичними вправами.

На теперішній час фахівці фізичного виховання нашої країни і різних країн значн увагу приділяють розробці різних форм оздоровчо-рекреативної фізичної культури як на обов'язкових заняттях у вузі, так і для самостійних занять.

1. 

1. Поняття здоров'я, фізичної рекреації та оздоровчо-рекреаційної діяльності

Здоров'я -- це стан повного психічного, фізичного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань та фізичних вад. При розкритті поняття здоров'я необхідно використати концепцію цілісності.

Показниками фізичного здоров'я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем організму.

Фізичне здоров'я - функціонування нашого організму й стан здоров'я кожної з його систем. Для нас важливо знати як повинен наш організм функціонувати, як визначити, що все гаразд у нас із здоров'ям.

Кожна людина повинна дбати про своє здоров'я в першу чергу сама. Краще запобігти захворюванню, ніж лікуватися. Першим важливим елементом піклування про здоров'я є відсліджування власного самопочуття. Важливе місце займає особиста гігієна, активне й здорове спілкування з іншими людьми, комфортні умови праці, раціональне харчування і здоровий спосіб життя. [1 Міхеєнко О.І.].

Рекреамція -- це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням. Рекреація охоплює всі види відпочинку. Відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку на лоні природи, або під час туристичної поїздки з відвіданням національних парків, архітектурних пам'яток, музеїв.

Фізична рекреація безпосередньо пов'язана із суміжними соціальними явищами. За способом проведення часу як компонент рекреації виокремлюють пасивну рекреацію, що спрямована на відновлення енергетичного ресурсу організму, і активну, що вимагає енергетичних витрат, а також види рекреації з фізичною і психічною домінантами. Дослідники відзначають, що поділ рекреації на активну і пасивну, або рекреацію з фізичною або розумовою домінантами є умовним, оскільки одна форма містить у собі елементи іншої (наприклад, туризм і екологічна освіта).

Рекреаційну діяльність можна розглядати як навички організації та проведення рухливих ігор і розваг, самостійних занять спортивними іграми (футбол, волейбол, бадмінтон) та іншими видами спорту (за вибором); проведення лижних прогулянок і туристських подорожей (Ю. Рижкін). Аналіз наукових публікацій свідчить, що у змістовному, функціональному і компонентному аспектах поняття «рекреація» і «відпочинок» збігаються настільки, що їх можна вважати синонімами, але це неправильно, оскільки вони мають різне змістовне навантаження, а також -- різні функції в управлінні динамікою відновлення.

В поняття рекреація включають:

· розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил та етикету способом очищення, відновлення та будування природнього середовища (річки, парку, лісу, ландшафтного феномену, заповідника)

· розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил та етикету способом збереження місцевостей з культурно важливим значенням (пам'ятки архітектури, археологічної ділянки)

· будь-яка гра, розвага, яка використовується для відновлення фізичних та розумових сил

· найбільший сегмент індустрії дозвілля, що швидко розвивається, зв'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, проводиться переважно на вік-енд (у вихідні та святкові дні)

· перебудова організму і людських популяцій, що забезпечують можливість активної діяльності за різних умов характеру і змін навколишнього середовища

· цивілізований відпочинок, що забезпечується різними видами профілактики захворювань в стаціонарних умовах екскурсійно-туристичними заходами, в процесі занять фізичними вправами. [2 Фоменко Н.В.]

Оздоровчо-рекреаційна діяльність посідає важливе місце у структурі практико-діяльних компонентів особистої фізичної культури фахівців. її частка в загальному обсязі рухової активності сучасної людини увесь час збільшується.

Оздоровчо-рекреаційна діяльність спрямована на зміцнення здоров'я, відновлення, заповнення вільного часу за допомогою специфічних форм та засобів рухової активності, що включають елементи розваги, цікавості.

До специфічних засобів та методів оздоровчої рекреації відносяться: фізичні вправи невеликої інтенсивності, ігри, спілкування, ідеомоторна рухова діяльність.

Найбільш розповсюдженими формами оздоровчо-рекреаційної діяльності для всіх категорій та груп населення є:

- туристичні походи з нефорсованими фізичними навантаженнями;

- колективні виїзди та виходи на природу з метою активного відпочинку;

- відвідування спортивних змагань з видів спорту.

Використання тих чи інших форм оздоровчо-рекреаційної діяльності багато в чому соціально обумовлено. В основному це пов'язано з регіональними традиціями, особистими інтересами, загальним культурним рівнем, характером та ступенем стомлення, ефективністю тих чи інших заходів, що допомагають швидкому відновленню організму людини.

2. 

2. Система ОРРА: мета, цілі, спрямованість

Рівень фізичної підготовленості та стан здоров'я залежать від способу життя, що характеризує умови й особливості повсякденного життя людей. Спосіб життя охоплює різні сфери: працю, навчання, побут, суспільне життя, культуру, поведінку людей та їхні духовні цінності. Один із найважливіших показників способу життя - обсяг рухової активності, який поєднує різноманітні рухові дії, що виконуються в повсякденному житті, трудовій і навчальній діяльності.

Мета рухової активності - сформувати в людей достатній рівень рухової активності, що забезпечить оптимальну функціональну активність.

Саме достатній руховий режим забезпечує потрібний рівень реакцій організму дитини на вплив чинників зовнішнього й внутрішнього середовищ.

Ціллю є досягнення оптимального рівня фізичного здоров”я людини, вказане питання дуже тісно пов'язано із організаційно-методичними особливостями оздоровчого тренування. Реалізація зазначеної мети здійснювалася за допомогою розв'язання головних і допоміжних завдань: оволодіння системою знань, умінь та навичок у галузі рухової активності; формування позитивного мотиційно-ціннісного ставлення до виконання фізичних вправ; реалізацій диференційованих, залежно від особливостей організму підлітків, програм рухової активності

Допоміжні завдання - формування інтересу до систематичних занять фізичними вправами; формування переконань у необхідності рухової активності; засвоєння сучасних методик рухової активності; формування умінь і навичок рухової активності, умінь самооцінки та самоконтролю. Перебороти негативні наслідки, обумовлені зниженням рухової активності, можна лише за допомогою раціональної системи (оптимального) рухового режиму.

Індивідуально для нормального розвитку й функціонування організму, збереження здоров'я кожної людини необхідний певний діапазон рівня рухової активності. Мінімальний рівень дає змогу підтримувати функціональний стан організму людини; максимальні межі призводять до перевтоми, різкого зниження працездатності. Оптимальний руховий режим розуміють як регламентоване за інтенсивністю фізичне навантаження, яке повністю задовольняє біологічну потребу в рухах, відповідає функціональним можливостям організму, ураховує спеціальність та специфіку професійної діяльності й таким чином сприяє вихованню здорового способу життя та зміцненню здоров'я. [4. Круцевич Т. Ю.].

Для розробки оптимальних параметрів рухової активності потрібна повна інформація про інтерес і мотивацію до рухової активності, особливості фізичного стану (фізичного розвитку, фізичної підготовленості, функціональних можливостей, стану здоров'я). Спираючись на зазначені показники, можна визначити ефективні види рухової активності, розробити параметри нормування фізичних навантажень.

Загальна фізична спрямованість рухової активності передбачала систему занять фізичними вправами, спрямовану на комплексний підхід, який поєднував різноманітні навантаження на спритність, гнучкість, силу, швидкість, витривалість. Поряд із формуванням рухових умінь і навичок велику увагу приділено розвитку фізичних якостей, рівень яких значною мірою обумовлює стан здоров'я.

Основна мета рухової активності загальної фізичної спрямованості полягала у виконанні змісту шкільної програми, розвитку провідних і відстаючих фізичних якостей, підвищенні захисних сил й опірності організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища. Така організація роботи дає змогу ліквідувати дефіцит рухової активності, дати імпульс до покращення здоров'язбережувальної мотивації засобами фізичної культури, розвитку фізичних якостей.

Рухова активність рекреаційно-оздоровчої спрямованості передбачала використання фізичних вправ, ігор, розваг, а також природних та гігієнічних чинників для активного відпочинку, зміни виду діяльності, відновлення власних сил, удосконалення психічних і фізичних здібностей, відновлення й зміцнення здоров'я.

Під час розробки комплексів фізичних вправ для профілактики й корекції порушень постави враховували такі чинники:

- підбір фізичних вправ здійснювали з урахуванням віку, статі дітей та гетерохронності розвитку структур опорно-рухового апарату;

- систематичність і послідовність виконання фізичних вправ;

- чітке дозування фізичних вправ відповідно до фізичного стану підлітків;

- формування «м'язового корсета» підлітків (розвиток сили);

- збільшення амплітуди рухів у суглобах (розвиток гнучкості);

- формування пам'яті правильної просторової організації тіла.

Система спортивних змагань учнів, насамперед, розв'язує завдання різнобічної оцінки перспективності школяра з погляду його генетичної, фізичної, технічної та особистісної схильності до певного виду спорту. У подальшому відбувається поглиблення спортивної підготовки підлітків, унаслідок чого в них формується система знань, умінь, навичок, певний рівень фізичної та функціональної підготовленості, що забезпечують найвищий рівень готовності до спортивних досягнень. [5. Приступа Є. Н].

3. Характеристика основних потреб організму в оздоровчо-рекреаційній руховій активності

Потреба в русі - одна з загально-біологічних особливостей організму, яка відіграє важливу роль у його життєдіяльності. Формування людини на всіх етапах еволюційного процесу відбувалося в нерозривному зв'язку з активною м'язовою діяльністю. Зв'язок рухової активності зі станом здоров'я людини незаперечний.

Фізична активність тісно пов'язана з трьома аспектами здоров'я: фізичним, психічним і соціальним й протягом життя людини відіграє різну роль.

У дитячому віці вона визначає нормальний, ріст і розвиток організму, найбільш повну реалізацію генетичного потенціалу, підвищує опірність захворюванням. У дорослих людей фізична активність протягом життя сприяє нормальному функціональному стану та працездатності організму.

Рівень рухової активності й потреба організму в ній індивідуальні і залежать від багатьох фізіологічних, соціально-економічних і культурних чинників: віку, статі, конституції, рівня фізичної підготовленості, способу життя, умов праці та побуту, географічних і кліматичних умов тощо. Для кожного індивідуума характерний генетично обумовлений діапазон цього рівня, необхідний для нормального функціонування і збереження здоров'я.

Рівень рухової активності може бути мінімальним, максимальним і оптимальним. Мінімальний рівень дозволяє підтримувати нормальний функціональний стан організму; при оптимальному досягається найбільш високий рівень функціональних можливостей і життєдіяльності організму; максимальні межі визначають надмірні навантаження, які можуть призвести до перевтоми, перетренування, різкого зниження працездатності. За нижньою і верхньою межами величин рухова активність оцінюється відповідно чи як гіпокінезія, чи як гіперкінезія.

Гіпокінезія (від грец. нуро - зниження, зменшення, недостатність; кіпеsіs - рух) - специфічний стан організму, обумовлений недостатністю рухової активності. У ряді випадків цей стан призводить до гіподинамії. Гіподинамія (від грец. dinamis - си­ла) - сукупність негативних морфофункціональних змін в організмі внаслідок тривалої гіпокінезії. Дослідження показали, що практично немає органу чи системи, функції яких не змінилися б в умовах гіподинамії.

Гіпокінезія зменшує силу і витривалість м'язів, знижує їхній тонус, зменшує обсяг м'язової маси, погіршує координацію рухів, призводить до виражених функціональних змін. Особливо уразлива серцево-судинна система - погіршується функціональний стан серця, знижується економічність його роботи, порушуються окисні процеси в серцевому м'язі. Це сприяє ранньому ви­никненню дегенеративних процесів у системі кровообігу і швидкому зношенню. Численні дані свідчать про існування залежності розвитку серцево-судинних захворювань від рівня рухової активності.

Якщо додати, що відсутність необхідних систематичних занять фізичними вправами пов'язана з негативними змінами в діяльності головного мозку, то стає зрозуміло, чому знижуються загальні захисні сили організму і виникає підвищена стомлюваність, порушується сон, знижується здатність підтримувати високу розумову чи фізичну працездатність.

Існують різні підходи до визначення раціональних величин рухової активності, які забезпечують нормальне функціонування організму, його високу працездатність. Встановлено, що в середньому рухова активність студентів у період навчальних занять (8 місяців) складає 8000 - 11 000 кроків на добу; в екзаменаційний період (2 місяці) - 3000 - 4000 кроків, а в канікулярний період - 14 000 - 19 000. Очевидно, що рівень рухової активності студентів під час канікул відображає природну потребу в рухах, тому що в цей період вони вільні від навчальних занять.

Виходячи з цього, можна відзначити, що рівень їхньої рухової активності в період навчальних занять складає 50 - 65%, у період іспитів - 18 - 22% біологічної потреби. Це свідчить про реально існуючий дефіцит рухів протягом 10 місяців на рік.

Фахівці вважають, що якщо фактична фізична активність нижча за належну, виникає своєрідний «дефіцит» м'язової діяльності, який необхідно компенсувати за рахунок включення додаткових спеціальних навантажень, тобто фізичних вправ. фізичний рекреація руховий гіпокінезія

Один із обов'язкових факторів здорового способу життя студентів - систематична регулярна рухова активність, яка відповідає статі, віку, стану здоров'я. Вона являє собою поєднання різноманітних рухових дій, які виконуються у повсякденному житті, в організованих і самостійних заняттях фізичними вправами і спортом.

Досвід спостережень за особами, які займаються фізичними вправами, показує, що профілактична, оздоровча роль занять найбільшою мірою виявляється на початку застосування їх у юності та продовженні в зрілі роки, середньому й літньому віці. Навіть спортсмени високого класу, які, скажімо, припиняють спортивну діяльність на третьому десятилітті життя, на п'ятому - сьомому десятилітті за фізичною працездатністю не відрізняються від осіб, які не займаються фізичними вправами.

Відповідно до програми профілактики основних чинників ризику серед молоді гіподинамічною вважається ситуація, за якої студент приділяє фізичним вправам до 4 годин на тиждень, тобто займається тільки в рамках навчальних занять з фізичного виховання. Оптимальним руховим режимом для студентів є такий при якому чоловіки приділяють заняттям 8 - 12 годин на тиждень, а жінки - 6 - 10 годин. При цьому на цілеспрямовані заняття фізичними вправами бажано витрачати не менше 6 - 8 годин чоловікам і 5 - 7 годин жінкам. Решта часу доповнюється фізичною активністю в різних умовах побутової діяльності.

Важливий фактор оптимізації рухової активності - самостійні заняття студентів фізичними вправами (ранкова гімнастика, мікропаузи в навчальній праці з використанням вправ спеціальної спрямо­ваності, щоденні прогулянки, походи вихідного дня тощо).

Таким чином, щоб забезпечити зазначений руховий режим, необхідна активна рухова діяльність в обсязі 1,3 - 1,8 годин на день. При цьому не має принципового значення, однократно чи дробово протягом дня виконуються фізичні вправи. [6. Карпова І.Б.].

Висновки

Рухова і фізична активність є винятково важливим, фундамен-тальним чинником формування, збереження, зміцнення здоров'я та розвитку людини, особливо в дитячому, підлітковому та юнацькому віці. Завдяки здатності організму до саморегуляції відбувається його адаптація до змін зовнішнього середовища, організм стає стійкішим і життєздатнішим.

Фізична рекреація - вид фізичної культури: використання фізичних вправ, а також видів спорту в спрощених формах, для активного відпочинку людей, отримання задоволення від цього процесу, розваги, перемикання з одного виду діяльності на інший, відволікання від звичайних видів трудової, побутової, спортивної, військової діяльності.

Під час фізичних вправ в організмі людини спрацьовують певні механізми, в результаті дії яких посилюються функції не тільки м'язів, але й дихальної, серцево-судинної, нервової та травної систем. Недолік рухової активності у нашій країні характерний для більшості міського населення і, особливо, для осіб, зайнятих розумовою діяльністю.
Достатня рухова активність є необхідною умовою гармонійного розвитку особистості. Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна "доза" рухової активності.

Правильно організовані рухливі ігри впливають на розвиток і зміцнення кістково-зв'язкового апарату, м'язової системи, на формування правильної постави. Завдяки цьому велике значення набувають рухливі ігри, утягують у різноманітну, переважно динамічну роботу, різні великі і дрібні м'язові групи, ігри, збільшують рухливість в суглобах.

Рухливі ігри активізують діяльність серця і легенів, підвищують їх працездатність, сприяють поліпшенню кровообігу і обміну речовин в організмі.

Ігри з активними, енергійними, багаторазово повторюваними руховими діями, але не пов'язані з тривалим одностороннім силовим напругою (особливо статичним), сприяють вдосконаленню найважливіших систем і функцій організму. Саме тому в іграх не повинно бути надмірних м'язових напружень і тривалих затримок дихання (натужування). Важливо, щоб ігри надавали сприятливий вплив на нервову систему займаються. Це досягається шляхом оптимальних навантажень на пам'ять і увагу граючих, а також такою організацією ігор, яка викликає у займаються позитивні емоції.

Література

1. Міхеєнко О.І. «Валеологія:Основи індивідуального здоров'я людини» Університетська книга, 2009. - 400 с.

2. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія / Н.В. Фоменко. -- К.: ЦНЛ, 2007. -- 311 с..

3. Присяжнюк С.І. Фізичне виховання 2007. - 71с.

4. Круцевич Т. Ю. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення / Т. Ю. Круцевич, Г. В. Безверхня. - К. : Олімп. л-ра, 2010. - 248 с.

5. Фізична рекреація / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.] ; за наук. ред. Євгена Приступи. - Львів : ЛДУФК, 2010. - 447 с.

6. Карпова І.Б., Корчинський В.Л., Зотов А.В. Фізична культура та формування здорового способу життя: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. С. 12 - 29.

Размещено на Allbest.ru