Поняття та види гнучкості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Кафедра спортивної підготовки

Інститут міжнародних відносин

Міжнародні економічні відносини

Модульна контрольна робота

ІV семестр 2014-2015 навчального року

Група 202

Пірог Юлія Дмитрівна

1. Поняття про рухову якість - гнучкість ті її різновиди. Розвиток гнучкості у посттравматичний період (методики лікування фізичної культури)

гнучкість рух суглоб витривалість

Гнучкість - це абсолютний діапазон рухів у суглобі чи декількох суглобах, що досягається в динамічних чи статичних умовах під дією зусиль м'язів чи зовнішніх силових впливів. Гнучкість є однією з п'яти основних фізичних якостей людини; це здатність людини виконувати рухи в суглобах з можливо більшою амплітудою.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок власних м'язових зусиль. Вона залежить не лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м'язів, що беруть участь у переміщенні відповідної ланки тіла. Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад, обтяження тощо). Амплітуда пасивних переміщень майже завжди значно більша за амплітуду активних рухів. Різницю між ними називають резервом гнучкості. Чим більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість. За допомогою раціонально організованих занять можна швидко домогтись результатів у розвитку гнучкості. За даними наукових досліджень за 3-4 місяці щоденних занять можна досягти 80-95 % рухливості у суглобах від їх анатомічного потенціалу. Розвивати гнучкість до граничних величин немає потреби, бо надмірна розтягнутість м'язів, зв'язок та сухожиль може призвести навіть до пошкоджень суглобів, тому гнучкість слід розвивати лише до такого рівня, який забезпечує виконання необхідних рухових дій без особливих на це зусиль. Для цього величина гнучкості повинна бути лише дещо більшою за ту максимальну амплітуду, з якою економно виконують рухову дію. Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм.

Розвиток гнучкості у посттравматичний період: застосовуються фізичні вправи, при виконанні яких амплітуда рухів доводиться до індивідуально граничної - такої, при якій м'язи і зв'язки розтягуються до можливого максимуму, не призводячи до пошкодження. Переважна більшість - це гімнастичні вправи, добір яких дає можливість вибірково впливати на ланки тіла. В одних із них основними розтягувальними силами є напруження м'язів, у інших - зовнішні сили. Виконання вправ з опором нижче 60% від максимуму приводить лише до стомлення без вираженої спрямованості розвитку силових можливостей і може бути використане в практиці лікувальної гімнастики в післяопераційний або посттравматичний періоди.

2. Засоби і методи розвитку м'язової сили (максимальної і вибухової)

Виконання будь-якого руху або збереження якої-небудь пози тіла людини обумовлено роботою м'язів. Величину зусилля, що розвивається при цьому, прийнято називати силою м'язів.

Сила - це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад, маса предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опір навколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; сили земного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір, тим більше потрібно сили для його подолання.

Найефективнішими засобами силової підготовки є вправи:

* з обтяженням масою предметів;

* з подоланням опору еластичних предметів;

* на спеціальних тренажерах. Досить ефективними є також вправи:

* з опором партнерів;

* у подоланні опору маси власного тіла;

* у подоланні опору маси власного тіла з додатковими обтяженнями.

Вибухова сила - це здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час. Вона має вирішальне значення в рухових діях, що вимагають великої потужності напруги м'язів. Це, в першу чергу, різноманітні стрибки і метання. Велике значення має вибухова сила в завданні ефективного удару в боксі, виведення суперника з рівноваги в боротьбі, виконанні уколу з випадом у фехтуванні і т.п.

Засобами вдосконалення вибухової сили є вправи:

* з обтяженням масою предметів;

* балістичного характеру (метання, стрибки);

* у швидких (вибухових) ізометричних напруженнях

* з комбінованим обтяженням масою власного тіла плюс маса предметів;

* "ударний метод" розвитку вибухової сили.

При використанні обтяжень та ізометричних вправ застосовуйте метод інтервальної вправи; стрибки і метання проводьте ігровим і змагальним методами, але і в останньому випадку регламентуйте масу предметів, і в останньому випадку регламентуйте масу предметів, загальний обсяг вправ та тривалість і характер відпочинку).

Під максимальною силою розуміють найвищі можливості, які людина може виявити при максимальній м'язовій напрузі.

1. Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси

* метод повторних зусиль

* інтервальний та комбінований методи (величина опору підбирається індивідуально і повинна бути такою, щоб конкретний студент міг долати його протягом 25-30 с до втоми)

2. Методика розвитку максимальної сили шляхом удосконалення міжм'язової координації. Вправи: з обтяженням масою предметів; на тренажерах; у подоланні опору маси власного тіла з додатковим обтяженням.

3. Методика розвитку максимальної сили шляхом удосконалення внутрішньо м'язової координації методом максимальних зусиль.

4. Методика розвитку максимальної сили шляхом використання ізометричних вправ та вправ із самоопором методом ізометричних напружень.

3. Засоби та методи силової витривалості

Витривалістю називається здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження інтенсивності. Витривалість як фізичну якість поділяють на загальну і спеціальну.

Починаючи розвиток та вдосконалення своєї витривалості, необхідно дотримуватися певної логіки побудови тренування, тому що нераціональне поєднання в заняттях навантажень різної фізіологічної спрямованості може призвести не до поліпшення, а, навпаки, до зниження тренованості. На початковому етапі потрібно зосередити увагу нарозвитку аеробних можливостей одночасно з удосконаленням функцій серцево-судинної і дихальної систем, зміцненням опорно-рухового апарату (тобто на розвитку загальної витривалості). Це завдання вимагає певних вольових зусиль, поступовості ускладнення вимог, послідовності застосування засобів і систематичності тренувань.

На другому етапі необхідно збільшити обсяг навантаження в змішаному аеробно-анаеробному режимі енергозабезпечення, застосовуючи для цього безперервну рівномірну роботу у формі темпового бігу, кросу, плавання і т. д. в широкому діапазоні швидкостей до субкритичних включно, а також різну безперервну змінну роботу, в тому числі, і у формі кругового тренування.

На третьому етапі у випадках, коли пред'являються підвищені вимоги до професійно-прикладної фізичної підготовки, необхідно збільшити обсяги тренувальних навантажень за рахунок застосування більш інтенсивних вправ, виконуваних методами інтервальної та повторної роботи в змішаному аеробно-анаеробному і анаеробному режимах, і вибірково впливаючи на окремі компоненти специфічної витривалості. Якщо ж підвищені вимоги до рівня розвитку витривалості умовами професійної діяльності не пред'являються, то необхідно лише підтримувати досягнутий її рівень освоєними обсягами тренувальних навантажень.

Відмінною особливістю буде виконання вправ з подоланням додаткового, щодо звичайних умов, зовнішнього опору. Для розвитку силової витривалості застосовують різноманітні динамічні і статичні вправи та їх комбінації. Тренувальні завдання виконують методами:

* інтервального

* комбінованого

Одним з найбільш поширених методів розвитку силової витривалості є метод:

* кругового тренування.

При локальному розвитку силової витривалості окремих груп м'язів загальна кількість підходів може досягти 40-50 за одне заняття. Вони групуються у серії вправ з 4-6 підходів для окремих груп м'язів. Оптимальний темп виконання - середній. Для розширення адаптаційних можливостей організму доцільно варіативно змінювати темп виконання окремих вправ від повільного до швидкого і навпаки.

Размещено на Allbest.ru