Історія туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія туризму

Зміст

1. Що вам відомо про перші експедиції давніх єгиптян та фінікійців

2. Назвіть найбільш відомих мандрівників стародавнього світу. Чим характеризувались їхні подорожі

3. Основні передумови, початку великих географічних відкриттів

Список використаної літератури

1. Що вам відомо про перші експедиції давніх єгиптян та фінікійців

Як відомо, процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов'язаний із подорожами. Вже в стародавні часи народи Середноземномор'я мали у своєму розпорядженні географічні описи, що давали загальні уявлення про сусідні території.

Розвиток обміну і торгових зв'язків потребував достовірних і докладних знань про країни, їх населення і звичаї.

Однією з країн, які зробили вагомий внесок у розвиток подорожей та мореплавства, була Фінікія.

Фінікія жила морем і залежала від нього. В античні часи фінікійці як дослідники моря та засновники колоній були другими за значенням (після греків). Особливо добре у Фінікії була розвинена торгівля: фінікійські купці перевозили сировину та вироблені в їх містах товари по всьому відомому тоді світу.

Фінікійці були відважними мореплавцями. Не було такого Місця на узбережжі Середземного моря, де б не побували фінікійці. Але вони у своїх подорожах не обмежувалися тільки Середземним морем.

Фінікійці першими вийшли у відкритий океан (Атлантичний) через Гібралтарську протоку, яку вони, власне, і відкрили. При виході із Середземного моря в Атлантику фінікійці заснували міста-колонії Танжер і Кадіс, що забезпечило їм можливість контролювати торгівлю на Середземному морі з країнами північної Європи. Саме фінікійці проклали морський шлях на північ до Британських островів.

Фінікійці вперше в історії людства здійснили подорож навколо Африки - від Червоного моря до Гібралтара, за дорученням єгипетського фараона Нехо П у 609-594 рр. до н. е.

У V ст. до н. е. карфагенянин Ганон дослідив західне узбережжя Африки і відкрив Канарські острови, де була заснована колонія - Керна. Тепер точно відомо, що фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів.

Історики називали фінікійців «морськими їздовими» за те, що вони здавали свій флот в оренду. Саме фінікійський флот обслуговував легендарного царя Соломона і персидських царів.

В результаті подорожей фінікійців були засновані такі міста-колонії: Тріполі, Сірт, Гібон, Карфаген (до речі, руїни знаменитого Карфагена, могутнього суперника Риму, зараз приваблюють численних туристів). Довгий час фінікійці були монополістами в торгівлі оловом, бурштином та дорогим хутром, що доставлялись із Північної Європи та Британських островів. І саме фінікійці дали назви двом материкам Старого Світу - Європа та Азія.

Стародавній Єгипет був ще одним центром світової цивілізації. Тому перші подорожі в Давньому Єгипті були не менш значні, ніж на Близькому Сході. Крім того, подорожам в Єгипті сприяло його територіальне розташування і, звичайно, повноводний Ніл, що перетинає всю територію країни.

Відомо, що єгиптяни навіть склали карту Нілу, вони просунулися за його течією на 2000 км. За рахунок цього просування, стародавні мандрівники змогли досягти Нубії і островів Егейського моря.

Стародавні єгиптяни здійснювали перші подорожі в ще одну країну - Пунт. Для цього вони перетинали Червоне море. Вважається, що Пунт розташовувався на землях сучасного Сомалі і Йемену. Єгиптяни вивозили з Пунта слонову кістку, золото, ароматичні смоли і навіть рабів.

У Пунт морські подорожі здійснювали ще в IV тис. До н.е. У ті часи в Єгипті правил фараон Асса. Тоді після завойовницькі походи, в Єгипет привезли рабів маленького зросту - пігмеїв.

Але найвідоміше подорож була абсолютно за часів царювання фараона Аменемхета I. Приблизно в II тис. До н.е. відбулася подорож Синухета. Найдивовижніше, що воно було записано і майже повністю збереглося.

Перші експедиції єгиптян. Стародавній Єгипет часто піддавався повеней, тому в країні дуже рано зародилося річкове суднобудування. Про виготовлення кораблів і їх оснащенні можна судити по зображеннях, висіченим єгиптянами на стінах гробниць і храмів. А в піраміді Хеопса знайшли копію справжнього корабля в масштабі 1: 100.

Перші експедиції древніх єгиптян прямували на узбережжі Червоного моря, через Середземне море, а також в Сирію і Палестину. Головною метою було отримання продовольства, якого не було в Єгипті: слонової кістки, оливкового масла, дорогоцінного каміння, вина.

У 1493 до н.е. єгиптяни зробили перше розвідувальне подорож в країну Пунт. А попрямували вони туди за велінням цариці Хатшепсут, яка мріяла посадити в Єгипті ароматичне дерево, що виокремлює світ.

Мандрівники здійснили експедицію, подолавши відстань у 2000 км., І привезли своєї царівні бажані дерева і обігрів покрівлі для замку. І цьому навіть є докази: на стінах храму, для якого і призначалися дерева, можна досі бачити барельєфи, що розповідають про далеку експедиції древніх єгиптян. На жаль, дерева не прижилися в Єгипті, але пам'ять про цю подорож залишилась на століття.

Подорожі та торговельні зв'язки Стародавнього Єгипту. Завдяки мореплавання між Єгиптом та іншими країнами зародилися торговельні зв'язки. У них брали участь держави Східної Африки, які постачали до Єгипту слонову кістку, золото, фаянс; Сирія і Ліван, поповнюють запас деревини; Індія і Китай.

Саме подорожі і освоєння нових земель дозволяли стародавнім єгиптянам розширювати торговельні зв'язки, отримувати необхідне продовольство і, звичайно, з успіхом освоювати техніку мореплавства.

2. Назвіть найбільш відомих мандрівників стародавнього світу. Чим характеризувались їхні подорожі

Розвитку подорожей в стародавньому світі сприяли:

- суспільне розшарування населення;

- поява товарно-грошових відносин (розвиток торгівлі);

- розвиток культури та мистецтв (в античних цивілізаціях було створено видатні пам'ятки скульптури, архітектури, що, в свою чергу, стали об'єктами подорожей пізнавального характеру);

- розвиток різних релігій (саме в цей час починається бурхливий розвиток різних релігій, і однією з цілей подорожей стають знайомство зі святинями, відвідання храмів, виконання релігійних призначень, організація релігійних свят та участь в них, виникнення прочанства, яке вважається одним із найдавніших видів туризму);

- розвиток науки та дослідження оточуючого світу (в античні часи було відкрито цілющі джерела та місцевості з унікальним кліматом, відвідання яких стає метою рекреаційних подорожей, тобто відпочинку, лікування, відтворення фізичних сил та втраченої душевної рівно­ваги); наприклад: відомі Етруські мінеральні джерела на Півночі Апеннінського півострова були місцем відпочинку та лікування римської знаті;

- розвиток фізичної культури та спорту (в античні часи почали організовуватися спортивні заходи та будуватися споруди для їх проведення, що задовольняло потребу споруди для їх проведення, що задовольняло потребу народних мас мати не тільки хліб, але й видовища); на­приклад: Олімпійські ігри в стародавній Греції, гладіаторські бої у Римі;

- удосконалення транспортних засобів та будівництво доріг;

- створення інфраструктури гостинності для подорожуючих.

Незважаючи на розширення географічного простору, збільшення спектру цілей подорожей та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та прочанства, туризм хоча й існує, але не має спеціальної організації та комерційної спрямованості.

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові праці про оточуючий світ.

За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців були дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарбницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними.

Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що: розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво; здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі; встановлювались економічні та культурні відносини між народами.

Однією зі складових історії культури, які надають інформацію про подорожі та пов'язані з ними традиції, є міфологія. У міфах і легендах різних народів діє чимало богів, які допомагають мандрівникам, охороняють шляхи-дороги та героїв, що здійснюють подорожі. В античній міфології найпопулярнішим героєм-мандрівником вважається Одіссей, а одним з найбільш активних та впливових божественних покровителів подорожуючих - Гермес (син верховного бога Зевса, у римській міфології Гермеса називали Меркурієм). У християнстві місце Гермеса заступив святий Миколай Чудотворець, який вважається покровителем мандрівників, мореплавців, школярів, а в наш час, відповідно, студентів і туристів. Святий Миколай - це реальна особа, він жив у IV ст. н. е. і здійснив декілька подорожей, в яких ним було здійснено багато чудес по спасінню кораблів і мандрівників. Мощі святого Миколая зараз знаходяться в італійському місті Барі, яке стало одним з важливих центрів прочанства.

В давнину вважалось, що людина, яка подорожує, знаходиться під особливим заступництвом богів. Людина, як вірили багато віків тому, звільнюється від багатьох гріхів, завдяки труднощам подорожі, тобто ці труднощі розглядалися як такі, що мають «очищаючий» ефект.

Якщо проаналізувати життя більшості засновників релігій (Лао-цзи, Конфуція, Будду, Ісуса Христа і т.д.), а також відомих філософів і вчених, то ми побачимо, що вони багато подорожували, і це не тільки загартовувало їх тіло і волю, але давало їм знання про оточуючий світ, знання мов, людей, допомагало набувати мудрості.

В стародавньому світі основними мотивами подорожей були: торгівля; загарбання нових територій; прочанство; пізнавальні потреби; лікування; розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транспорт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.

Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Жодному морю не призначалось такої славетної долі, як Середземному. Чимало цивілізацій розвинулись на його берегах, досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо. експедиція географічний подорож мандрівник

На початку нашої ери римляни досягли значних успіхів у суднобудуванні. В 64 р. н. е. іудейський історик Йосип Флавій відплив із Олександрії в Рим на кораблі, що вміщував 600 пасажирів. Римляни будували свої кораблі з сосни або кедра, а вітрила виготовляли з льону або шкіри. Але, як не дивно, незважаючи на те, що римляни стали господарями Середземного моря, у дослідженні океанських просторів настав застій. Відомий фахівець з історії географії Хенінг писав: «Цікавість римлян до географії, якщо її не можна було використати в політичних цілях, була завжди помірною». Отже, римляни здійснювали свої морські подорожі, насамперед, з метою затвердження своєї політичної влади, і робили це, здебільшого, в межах Середземного моря. Але вони все ж виходили за його межі, досягли північної частини Британії - знову ж таки, з метою встановлення свого панування.

Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення. Особливою популярністю користувалися подорожі до місць з теплими мінеральними джерелами на півночі Апеннінського півострова.

Фінікійська морська держава знаходилась ще в зеніті слави, коли на кам'янистих берегах Балканського півострова виросли молоді грецькі міста-держави (поліси).

Географічне положення Греції обумовило там ранню появу морського флоту, адже жодне грецьке місто не віддалене від моря більше, ніж на 90 км. У Греції було багато дрібних островів, які заселялись та вели торгівлю з материком через море. Для того, щоб налагодити регулярні зв'язки зі своїми численними володіннями на суші та на морі, грецьким державам необхідні були великі та якісні флоти. Греки не тільки перевершили фінікійців у галузі суднобудування, але й конкурували з останніми в колонізації Середземного та Чорного морів. Ними були засновані міста-колонії: Сіракузи, Марсель, Трапезунд, Херсонес та інші, а деякі з них навіть сьогодні є важливими морськими портами (наприклад, Марсель, Севастополь).

Значний внесок зробили грецькі вчені та мореплавці в розвиток науки про оточуючий світ - географії, власне вони її створили, не тільки давши назву, але й узагальнивши та доповнивши важливими науковими досягненнями в досліджені навколишнього світу. Тоді ж в античній літературі з'явились перші згадки про казкові острови, що загублені в блакитних водах океану. Мова йшла про Азорські та Канарські острови.

Перші подорожі по Атлантичному океану, за свідченням грецького історика Геродота, здійснив у 640 р. до н. е. Колей. Далі всіх мореплавців на північ дійшов в IV ст. до н. е. (320 р. до н. е.) грек Пифей, який жив у грецькій колонії Месилії (сучасний Марсель у Франції). Він побував у країнах олова та бурштину, як називали тоді Британські острови, обігнув їх, довів, що Британія - острів, який можна об'їхати за 40 днів на тодішніх кораблях.

Греки були у VШ-ІV ст. до н. е. господарями Середземного моря та мали свої колонії від Марселя (на території сучасної Франції) до Північного Причорномор'я.

Невтомним мандрівником був давньогрецький історик Геродот (484-430 рр. до н. е.), який був родом з Галікарнасу (зараз на території Туреччини). В результаті своїх подорожей він написав знамениту «Історію» в дев'яти книгах, яка знайомила читача з історією та культурою країн, де Геродот побував (Північна Італія, Мала Азія, Єгипет, Вавилон, землі Північного Причорномор'я).

Зібрані до початку нашої ери географічні дані про різноманітні країни найбільш повно були викладені давньогрецькими вченими Страбоном (63 р. до н. е. - 20 р. н. е.) та Клавдієм Птолемеєм (90-168 р. н. е.) - Страбон відвідав Малу Азію, Єгипет, Італію. В результаті своїх подорожей написав знамениті праці «Історичні записки» та «Географію», яка включала 17 книг і узагальнювала географічні знання стародавнього світу. Заслуги Страбона високо оцінили візантійці і додали до його імені прізвисько «Географ». Античні автори стверджують, що афінський законодавець Солон, математик Піфагор відвідали долину Нілу в Єгипті.

Давньогрецький мудрець Фалес Мілетський більше 20 років навчався у Єгипті. Багато подорожував і Платон, який, повернувшись на батьківщину, заснував знамениту Афінську філософську школу.

Особливу цікавість у тих, хто в античному світі подорожував з пізнавальною метою, викликав Єгипет, а в Єгипті найбільше - одне з семи чудес світу, піраміди, які вражали своєю величчю і були метою подорожей багатьох мандрівників. При відвіданні єгипетських пам'яток подорожуючі нерідко залишали на їх стінах короткі записи - «графіті»; таких античних написів часів стародавніх Греції та Риму тільки у Фівах знайдено близько двох тисяч.

3. Основні передумови ,початку великих географічних відкритів

Епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки обмежують серединою XV - серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для долей Європи й усього світу.

Економічними їх передумовами були кілька причин, що пов'язані зі зрушеннями у розвитку продуктивних сил у Західній Європі, початком розкладу феодальної та зародженням у її надрах нової, капіталістичної системи, яка наприкінці XV ст. дістала прояв уже в константованих істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил .

В першу чергу причиною можна назвати кризу левантійської торгівлі. В середині XV ст. були втрачені торгівельні шляхи, оскільки раніше сухопутний шлях ішов через Золоту Орду, яка на той час розпадається на окремі частини; кожний хан на своїй території хотів отримати частку за те, що товар перевозиться по його території, відповідно купці підвищують ціну на свої товари, і вони коштують дуже дорого. Розпад Візантії у 1453 році також був причиною зміщення основних торгівельних шляхів, на її місці утворилася Османська імперія, яка була закритою для міжнародних відносин і не пускала через свою територію купців з інших країн.

Також треба зауважити, що східні товари: прянощі, цукор, ювелірні та парфюмерні товари - все частіше входили у використання вищих та середніх класів Західної Європи. У другій половині XV ст. середземноморська торгівля стала переживати гостру кризу. Посередники - араби, візантійці, італійці - дуже сильно підвищували вартість східних товарів. Купцям з західних та північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступними. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило стан середземноморської торгівлі. Єдиний шлях у Індію, що залишався ще не завойованим турками, лежав через Єгипет та Червоне море, але він був повністю монополізований арабами.

Також однією з найважливіших причин Великих географічних відкриттів є те, що значного рохзвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. Європейські джерела срібла та золота стали значною мірою виснажені, посилення ролі торговельних бірж та ускладнення грошового обігу вимагали більшої кількості дорогоцінних металів. Це спричинило пошук європейцями нових джерел дорогоцінних металів, для поповнення їх у обігу.

Ще однією передумовою Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. З XIV ст. почали будувати домни - великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, з'явилися пістолети, важкі рушниці - мушкети.

Ще однiєю причиною стало те, що європейські монархи прагнули розширення своїх володінь, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору. Їх також вабили мотиви навернення невідомих народів до християнства. Це було формуванням та розвитком абсолютизму в Західній Європі. Істотно збільшилися потреби абсолютистських монархій на утримання державних структур та двору.

Португалія та Іспанія першими з західноєвропейських країн розпочали пошуки нових морських шляхів до Африки, Азії та Індії. Адже італійські купці не були зацікавлені у цьому, бо середземноморська торгівля продовжувала приносити їм великі прибутки, через їх монопольне положення на Середземному морі. Після закінчення війни з маврами португальські та іспанські дворяни, які з презирством ставились до всіх видів діяльності, крім війни, залишились по суті без діла і дуже швидко стали боржниками морських постачальників. Португалію та Іспанію охопила криза феодальної системи господарювання, що призвела до дроблення феодальних володінь. Купці фінансували морські експедиції, оскільки сподівалися оволодіти новими торговельними шляхами.

Важливі вдосконалення, зроблені в ті часи у мореплавстві та військовій справі позитивно вплинули на Великі географічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидкохідних та легких парусників - каравел, місткий трюм яких давав змогу здійснювати великі морські переходи. У Європі з'явилися нові типи кораблів, зросла їх вантажопідйомність (від 500 до 2000 т). Завдяки удосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне користування, морських карт, приладів (барометрів, гідрометрів) та обладнання, значно зросла безпека мореплавання.

Всі, вищезазначені причини ститмулювали морські подорожі для відкиттів.

Період Великих географічних відкриттів поділяють умовно на два періоди:

1) Іспано-португальський (кін. XV - сер. XVI ст.) - включає в себе відкриття Америки (Христофор Колумб у 1492-1493 рр. очолював іспанську експедицію через Атлантичний океан і 12 жовтня 1492 р. досяг острова Сан-Сальвадор - ця дата вважається офіційною датою відкриття Америки. В 1493-1496, 1498-1500, 1502-1504 рр. він здійснив нові експедиції до берегів Центральної та Південної Америки; але помер він, впевнений, що знайшов морський шлях до східних берегів Азії. Америго Веспуччі здійснив кілька походів під іспанськими та португальськими прапорами (1499-1504 рр.) до нового континенту, який в 1507 р. дістав його ім'я. Португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама (1497-1498 рр. - здійснив плавання з Ліссабону до Індії довкола Африки, досягнувши в 1498 році міста Калькут та назад, проклавши морський шлях до Індії), іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст.,наприклад, перше навколосвітне плавання Фернандо Магеллана (1519-1521 рр., він вперше обігнув Американський континент та вийшов до Тихого океану)

2) Період російських і голандських відкриттів (сер. XVI - сер. XVII ст.) - відкриття росіянами всієї Північної Азії включаючи похід Єрмака (1581 р. - він почав грандіозну справу, приєднання Сибіру до Росії; цей похід сприяв падінню Сибірського ханства та приєднанню Західного Сибіру до Російської держави ,плавання Попова-Дежньова (1648 р. - відкриття протоки між Америкою та Азією, яке довело, що Америка відділена від Азії морем, та є ізольованим континентом; англійські та французькі відкриття у північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії (1606 р.)

Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства.

Зародилася світова колоніальна система. Вона прискорила виникнення у Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню у буржуазії великих грошових сум, необхідних для організації великих капіталістичних підприємств. Великі географічні відкриття дали великий поштовх розвиткові колоніалізму, вони визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. Португалія та Іспанія уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані більше 2 тис. км від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи. Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії. Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом. На Сході та в Африці європейці зіткнулися з різними за рівнем розвитку суспільствами - від примітивних, родоплемінних до феодальних і так званих азійських. У військово-технічному відношенні ці суспільства поступалися колонізаторам, перевага котрих зростала в міру швидкого розвитку промисловості, науки й техніки в Європі. Піднесення Іспанії та Португалії було відносно недовгим. Отримані від колоній багатства феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії та Франції заохочувався розвиток промисловості та торгівлі. Позиція Англії, Франції, Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювалась. Ці країни змогли більш ефективно використати географічні відкриття для розвитку ринкової економіки і створення власних колоніальних імперій.

Наступним наслідком є початок формування світового ринку. Європу, Америку, Африку, Австралію зв'язали нові торговельні шляхи. Виникнення світового ринку стало ще одним поштовхом до зародження і розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи і монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. У боротьбі за оволодіння новими ринками поступово почали створюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним ринком світу. Найбільш могутніми були Ост-Індійські компанії в Голладії та Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

За XVI ст. загальна кількість “дзвінкої монети”, яка перебувала в обігу в західно-європейських країнах, зросла більш ніж у 4 рази. Такий великий приплив відносно дешевого золота і срібла призвів до різкого падіння їх вартості та значного підвищення цін на продукцію сільського господарства та промисловості. Так, загальне зростання цін порівняно з XVI ст. відбулося майже в 4 рази. В Іспанії ціни зросли в 4,5 рази, в Англії - в 4 рази, Франції - в 2,5 рази, в Італії та Німеччині - в 2 рази. Це була, так звана “революція цін”, зумовлена ввезенням з Америки до Європи великої кількості золота та срібла. Вона сприяла зміцненню позиції міської та сільської буржуазії, що зароджувалась; підвищенню її доходів і збільшенню кількості мануфактурних робітників. Розорювались великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни і наймані робітники, збагачувалась буржуазія.

Площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилась в 6 разів.

Розширюється торговельний асортимент за рахунок нових товарів: какао, тютюн, кава, картопля, томати, кукурудза, ваніль, індики. Різко збільшується обсяг відомих, але рідкісних раніше цукру, прянощів. У XVI ст. ввезення в Європу прянощів перевищувало обсяг венеціанського та генуезького імпорту більше ніж у 30 разів (з 200 до 7000 т).

Слідом за переміщенням головних торгівельних шляхів центр економічного життя перемістився з країн Середземного моря до держав, розташованих на берегах Атлантичного океану. Стали занепадати італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі - Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме він став найбагатшим містом Європи, світовим торговельним та фінансовим центром. Його економіка грунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і Євпропейськими товарами. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи. Але з кінця XVI ст. наступником Антверпену став Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. З розвитком океанської економіки Англія опинилася в центрі основних торгових шляхів. Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи і кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі на пред'явника. Вони були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися. Загальною стала практика асигнацій, що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. засновано Страхову палату. У другій половині XVI - 20-30-х рр. XVIІ ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці-банкіри. Вони контролювали торгівлю золотом та сріблом в Європі. Протягом XVIІ ст. міжнародним фінансовим центром став Амстрердам. У 1609 р. створено Амстердамський депозитний і валютний банк. В 1611 р. створено біржу, що стала грошовим центром, звідки голандські капітали направлялися в усі країни світу. Навіть втративши промислово-торгову першість, Голландія зберегла своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора, тому що відсоток за кредит становив 5%.У XVI ст. виникли товарна та фондова біржі.

На відміну від Португалії і Іспанії, які мали переваги в торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія цих країн швидко багатіла, переправляючи золото і срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово вони витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім - з заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і Південних морів на межі XVI-XVII ст. ініціативу перехопили Нідерланди, а у 40-ві рр. XVII ст. - буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту, панування на морі, колоніальні володіння.

Посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії Англії, Іспанії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу був породжений капіталізмом, що розвивався у надрах фоедалізму та сприяв формуванню й розвитку ринкової економіки. Постало питання щодо створення великого масового виробництва. Відбулася поява мануфактур (підприємств, заснованих на розподілі праці та ручній, ремісничій техніці, які обслуговуються вільнонайманими робітниками).

Отже, розклад західноєвропейскього феодалізму був пов'язаний з такими процесами, як наближення спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві позиції феодалізму були міцні, а тому процес розкладу його йшов повільніше. Феодальна земельна власність поступово робилась об'єктом купівлі-продажу, розширення дрібного й середнього дворянства набуло широких масштабів. Селянське володіння еволюціонувало у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента й оренда - у капіталістичну ренту й оренду; застосовувалася наймана робоча сила; зростало міське населення.

Список використаної літератури

1. Арсеньєв А.С. Паломництво - предтеча розвитку туризму на Чернігівщині // Туристично-краєзнавчі дослідження. - Вип. 1. Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. “Туризм в Україні: економіка та культура”: У 2 ч. - К.: КМ Трейдінг, 1998. - Ч. 2. - 360 с.

2. Биржаков М.Б. Введение в туризм: Учебник. -7-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Невский просп.; Издат. дом Гер-да, 2004 - 448 с.

3. Большая советская энциклопедия: В 30 т. - 3-е изд. - М.: Сов. энцикл., 1972.

4. Войтов В.И. Океанские дороги человечества. - М., 1994.

5. Волков Ю.Ф. Введение в гостиничный и туристический бизнес. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 352 с. - Сер. “Учебники, учебные пособия”.

6. Воронкова Л.П. История туризма и гостеприимства: Учеб. пособие. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. - 304 с.

7. Воронкова Л.П. История туризма: Учеб. пособие. - М.: Моск. психол.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО “МО-ДЭК”, 2001. - 304 с.

8. Галич М. История доколумбовых цивилизаций. - М., 1990.

9. Гиро П. Частная и общественная жизнь древних греков: Пер. с фр. - СПб., 1995.

10. Гиро П. Частная и общественная жизнь древних римлян: Пер. с фр. - СПб., 1995.

11. Гнатюк М. та ін. 100 найвідоміших українців. - М.: Вече; К.: Орфей, 2002. - 592 с.

12. Грибанова С.В. До питання про підготовку екскурсійних кадрів в Україні на початку ХХ ст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. - Вип. 1; Ч. 2. - К.: КМ Трейдінг, 1998. - С. 165-170.

Размещено на Allbest.ru