Національний природний парк Синивир

Размещено на http://allbest.ru

Національний природний парк Синевир

Створення національного природного парку "Синевир" пов'язане з унікальним гірським озером, для збереження якого у 1974 році було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро". Через три роки українськими науковцями було обґрунтовано створення ландшафтного, а згодом - національного природного парку, який було створено постановою Ради Міністрів УРСР від 5 січня 1989 року № 7.

Загальна площа парку становить 40400,0 га, з них 32294,0 га надано парку у постійне користування. Протяжність території парку з півночі на південь становить 30 км, а ширина зі сходу на захід - до 20 км.

Парк призначений для збереження особливо цінних природних комплексів Східних Карпат, організації туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень і пропаганди екологічних знань.

Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 5818,0 га, зону регульованої рекреації - 21059,0 га, зону стаціонарної рекреації - 19,0 га та господарську зону площею 13504,0 га. В установі працюють 256 чоловік, з них у науковому підрозділі - 9, у службі охорони - 117 осіб.

Національний парк знаходиться у межах Вододільно-Верховинської області Карпат (Горганах). Природні умови парку є типовими для Горган - одного з найвеличніших гірських масивів, геологічні відклади якого охоплюють діапазон часу від верхньої крейди до олігоцену. Навіть важко уявити собі, що ця місцевість у межах Вододільно-Верховинської геоморфологічної області колись була морським дном, а нині уособлює переважно два характерних ландшафти: низькогірні флішеві крутосхилі хребти з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами, і середньогірські давньольодовикові флішеві крутосхилі хребти з полонинами, бурими гірсько-лісовими щебенюватими та гірсько-торф'яно-буроземними ґрунтами. Висота поверхні над рівнем моря становить від 530 до 1719 метрів, найвищими вершинами тут є Стримба (1719 м н.р.м.) та Негровець (1707 м). Характерною особливістю гір є наявність великих кам'янистих розсипів, що називаються в народі "греготами". Крім них, представлені всі типи рельєфу - від полонинного до річково-долинного.

Територія парку займає верхню частину водозбору р. Тереблі з її численними притоками, озерами Синевир (4,2 га) та Озірце, штучними водосховищами (клаузами). В долині р. Теребля має русло 25-30 м завширшки, середню глибину 0,7-1,5 м і швидкість течії близько 18 км/год. Найбільші притоки Тереблі - річки Слобода, Ростока, Озерянка, Герсовець, Сухар, Квасовець, Чорна Ріка та ін. На території парку знаходяться болота зі сферичною поверхнею - Глуханя (17,0 га) та Замшатка (2,8 га).

Клімат на території парку змінюється від помірно-вологого в долинах до холодно-вологого у високогір'ї. Середня температура липня становить близько +13°С, січня -4-6°С. Середньорічна кількість опадів сягає 1310 мм. Теплий період року характеризується частими зливами, майже щороку восени і навесні виникають сильні повені, іноді навіть катастрофічні, взимку часто спостерігаються сильні снігопади.

Хоча район парку давно освоєний людиною, тут ще збереглося чимало незайманих пралісів з багатими флорою і фауною. Рослинний світ тут різноманітний, основними типами рослинності є смерекові і букові ліси та луки.

У флорі природного парку налічується 890 видів судинних рослин, 24 види мохоподібних, 460 видів водоростей, 151 вид лишайників. Тут зростає 154 види справжніх грибів. У парку охороняється 45 видів рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України. Серед них - арніка гірська, плаун річний, холодок коротколистий, меч-трава болотна, баранець звичайний, тис ягідний, сосна кедрова європейська, лунарія оживаюча, журавлина дрібнолиста та інші види.

До Зеленої книги України занесено 9 рідкісних рослинних угруповань, в основному відкритих на смереково-рідколісних оліготрофних боліт, яворових і сіровільхових лісів та гірськососново-сфагнового криволісся.

Тваринний світ національного природного парку "Синевир" різноманітний і представлений типовими видами фауни Українських Карпат. У фауні парку відмічено 170 видів хребетних: 1 вид круглоротих, 19 видів риб, 12 - земноводних,7 - плазунів, 89 - птахів та 42 - ссавців, а з бехребетних 72 види павукоподібних, 258 видів комах, 31 вид багатоніжок.

Із ссавців тут можна зустріти оленя благородного, ведмедя бурого, косулю, дикого кабана, вовка, лисицю та інші види, з яких найбільш рідкісними стали бурозубка альпійська, кутора мала, горностай, борсук, кіт лісовий, рись. Рідкісними видами птахів є глухар, орел-беркут, лелека чорний, завирушка альпійська, пугач, змієїд, плазунів - гадюка звичайна та карпатські ендеми: саламандра плямиста, тритони карпатський і альпійський. Всього з фауни природного парку до Червоної книги України занесено 41 вид, а до Європейського червоного списку - 9 видів, серед яких вовк, бурий ведмідь, чернівець непарний, мурашка руда лісова та ін.

Клімат на території парку загалом сприятливий для відпочинку людей. Вишукана естетичність гірських ландшафтів, лісисті гори, зелені полонини, швидкоплинні ріки, сріблясті джерела цілющих мінеральних вод приваблюють найвибагливіших туристів і природолюбів.

В лісах, на луках та в перелісках щедро родять ягоди ожини, чорниці, брусниці, малини, суниць, горіхи ліщини. Цими дарами природи можна поласувати, мандруючи горами, полонинами і долинами.

У парку створено три туристичні маршрути, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано 6 екологічних та науково-пізнавальних стежок, розроблені кінні та велосипедні маршрути.

Відвідувачам цікаво буде відвідати такі визначні природні та історико-культурні об'єкти, як озеро Синевир, музей лісу і сплаву, древню церкву в селі Колочава-Горб, Історико-етнографічний музей І. Ольбрахта.

Озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом національного парку і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4-5 гектарів, його середня глибина становить 8-10 м, максимальна - 22 м. Синевир - найбільше озеро в Українських Карпатах. Утворилося воно близько десяти тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Краєвиди відзначаються надзвичайною мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140-160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині ж озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець. Через це озеро Синевир ще називають Морським оком.

Озеро Озірце, хоч і значно менше за площею, є не менш мальовничим, аніж Синевир. Унікальність озеру надає те, що воно слугує еталонним прикладом перетворення озера у верхове болото. Заболочування відбувається від центру до периферії й навпаки. Прибережний плав утворений сфагнумами і осоками, а сплавина на середині озера - лише сфагновими мохами буро-червоного кольору. У темно-синій воді лежать повалені, оброслі мохами дерева, а на березі стоять стрункі смереки, могутні явори та елегантні буки.

Болото Глуханя є дивовижним і надзвичайно цікавим в науковому відношенні витвором природи. Його режим оліготрофний, а поверхня сферична. Подібних боліт в Карпатах майже не залишилося. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин: журавлина дрібноплідна, шейхцерія болотна, осока малоквіткова, лікоподієла заплавна, що занесені до Червоної книги України. Серед них - кілька північних видів, мешканців тайги і тундри, які дуже рідко трапляються в Карпатах.

Музей лісу і сплаву є єдиним у Європі, в якому експонуються старовинні знаряддя праці лісорубів та плотогонів-бокорашів. У середині XIX ст. на Чорній Ріці були збудовані дві греблі для сплаву лісу з гір у долину. Одна з цих гребель збереглася до нашого часу, саме на ній і влаштований музей. Тут можна побачити підйомні механізми XVIII-XIX ст., які піднімали ворота, щоби відкрити шлях плотам, опори, крізь які випускали плоти-бокори, мости, дерев'яні жолоби, якими спускали деревину з лісосік, різні транспортні засоби, стайню, колибу та інші цікаві експонати.

Греко-католицька церква в селі Колочава-Горб є найдавнішою будівлею на території парку. Ця дерев'яна церква, що збудована без єдиного цвяха, є пам'яткою архітектури XVII ст. Вона була споруджена в період голоду на кошти віруючих.

Історико-етнографічний музей Івана Ольбрахта влаштований у селі Колочава, де тривалий час жив і працював цей відомий чеський письменник. Окрім експозиції, присвяченій його творчості, в музеї представлені експонати, що характеризують побут, обряди та звичаї місцевого населення.

Основними завданнями для НПП „Синевир”, як природоохоронної структури, є:

- збереження цінних природних комплексів і об'єктів;

- створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природних умовах із дотриманням режиму охорони природних комплексів та їхніх змін в умовах рекреаційного використання;

- розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього середовища та бережливого використання природних ресурсів; - еколого-освітня робота тощо.

Унікальність природи цього куточку Карпат полягає в її неповторності і естетичній цінності ряду об'єктів, зокрема озер Синевир і Озірце, болотних угідь Глуханя і Замшатка, гір Стримба і Негровець… А ще тут мальовничі краєвиди, дзюркотливі потічки, бурхливі водоспади, вічнозелені ліси - усе, що, наче магнетичною силою, притягує мандрівників не лише з України, але й з усього світу

Статус національного природного парку визначає Закон «Про природно-заповідний фонд України» та інші законодавчі документи.

Територія:

Відповідно до Указу Президента України «Про розширення території національного природного парку «Синевир», урочище Вільшанка, яке досі перебуває у складі державного підприємства «Хустське лісодослідне господарство», у майбутньому перейде до НПП «Синевир». Урочище Вільшанка безпосередньо прилягає до території парку з півдня. Парк та землі, що приєднуються, займають компактну територію верхньої частини басейну річки Теребля. Загальна площа урочища Вільшанка становить 2304 га, протяжність з півночі на південь - 8 км, з заходу на схід - 7 км. Урочище непропорційно розділене Тереблянським водосховищем на дві частини: східну - власне басейн р. Вільшанки площею 1608,1 га, та західну площею 695,9 га.

Тереблянське водосховище є основним гідрологічним об'єктом місцевості. На даний час - це єдина в Українських Карпатах діюча гідроенергетична споруда, досвід експлуатації якої може використовуватись у вирішенні актуальних проблем освоєння гідроенергетичних ресурсів малих річок всіх Карпат.

Географічне розміщення урочища Вільшанка у значній мірі визначає характер його рослинного покриву. Урочище є з'єднуючою ланкою у системі водоохоронних лісів середньої частини Теребле-Тересв'янського межиріччя, в якому букові праліси створюють Уголосько-Широколужансько-Колочавське пасмо., екологічним коридором якого є урочище Вільшанка. Цей коридор з'єднує ліси Карпатського біосферного заповідника (Широколужанський масив) та національного природного парку «Синевир» (Квасовецьке ПОНДВ).

Лісова рослинність в урочищі є основною і займає майже всю його площу. Головною формацією є букові ліси, які поширені в 11 кварталі. Вона представлена однією субформацією, а саме: яворо-буковими лісами.

Флора ур. Вільшанка представлена 400 видами рослин з них 14 внесено до Червоної книги України.

Тваринний світ досить різноманітний та багатий на рідкісні, зникаючі та фонові види, що заслуговують на охорону. Всього нараховується 100 видів тварин з них до Червоної книги України внесено 16.

Населення:

З давніх-давен територію НПП ”Синевир” населяли слов'яни.

Від XI до другої половини XVIII століття територія сучасного Закарпаття, на якій знаходяться і землі НПП «Синевир» , перебувала під владою угорських королів.

З 1773 до 1918 року тут панувала Австро-Угорська імперія.

З 1918 до 1920 року ці землі входили до складу Підкарпатської Русі (історична назва Закарпаття).

З 1920 до 1938 року територією володіла Чехословацька Республіка, з 1939 по 1944 роки - Угорщина. У 1945 році, внаслідок підписання Маніфесту про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною, землі за Карпатами перейшли під юрисдикцію СРСР. У даний час територія НПП “Синевир” відноситься до Міжгірського району Закарпатської області України.

В межах парку, у селах Синевирська Поляна, Синевир, Негровець і Колочава, проживає 18 тис. чоловік. Місцеве населення належить до субетнічної групи бойків.

Функціональні зони:

Зонування території здійснюється згідно з Законом України “Про природно-заповідний фонд України”, Положення про НПП “Синевир” і затверджених науково-технічною радою парку рекомендацій. Вони діють із метою регулювання природоохоронної господарської та рекреаційної діяльності, спрямованої на збереження природних ландшафтів, їх оптимального господарського та рекреаційного використання.

Озеро визнано водно-болотним угіддям міжнародного значення і внесено до переліку так званих рамсарських угідь.

У різних місцях біля Дикого озера зведені дві колиби, які слугують прикриттям для туристів на випадок дощу, а за відсутності наметів - можливим місцем ночівлі. Навколо озера обладнана стежка, що дозволяє обійти Озірце по периметру. До цікавого природного об'єкта можна дістатися, скориставшись ґрунтовою дорогою, прокладеною від центрального офісу НПП «Синевир» (урочище Остріки), або маркованою стежкою, від музею лісу і сплаву в урочищі Чорна Ріка.

Найбільші вершини національного природного парку «Синевир»

- гора Стримба - 1719 м.н.р.м.;

- гора Негровець - 1707 м.н.р.м.;

- гора Ясеновець - 1600 м.н.р.м.;

- гора Передня - 1599 м.н.р.м.;

- гора Канч - 1579 м.н.р.м.;

- гора Кам'янка - 1578 м.н.р.м.;

- гора Задня 1550 - м.н.р.м.;

- гора Топас 1548 -м.н.р.м.;

- гора Гребінь 1511 - м.н.р.м.;

- гора Дарвайка 1501 - м.н.р.м.

Флора:

Для флори національного природного парку „Синевир” характерним є значне видове та родове різноманіття. Її систематична структура має бореальний тип і добре відображає спонтанно-лісовий характер флори Середньої Європи.

Основні площі національного природного парку „Синевир” зайняті хвойними, здебільшого ялиновими лісами, які відзначаються досить високою флористичною насиченістю, на відміну від темних букових лісів, де зустрічається досить мала кількість видів. Значним флористичним багатством відзначаються полонини, висячі трав'яні болота, а також рідкісні екосистеми на вапнякових відслоненнях.

В НПП „Синевир” можна виділити три типи рослинності: деревно-чагарниковий, трав'янистий та мохово-лишайниковий.

Хоч чисті ялицеві насадження і мають високу продуктивність, вони часто піддаються вітровалам і буреломам.

Панівними у парку є лісові формації. На значних територіях збереглись корінні або близькі до них лісові фітоценози.

На території національного парку збереглись також ділянки корінних смерекових лісів, букових лісів, серед яких є значні площі пралісів.

На території парку зростає 1726 видів рослин, з яких 890 судинних. 53 види флори НПП «Синевир» занесені до Червоної книги України

Фауна:

Серед фауни переважають види бореального комплексу. З ссавців поширені бурий ведмідь, вовк, дикий кабан, рись, куниці лісова та кам'яна, видра, борсук, горностай. Досить часто зустрічаються олень, козуля, білка та інші. Багатий видовий склад орнітофауни. В смерекових лісах та криволіссі гніздяться глухар, рябчик, канюк, пугач, довгохвоста сова, різні види дятлів, біловолий дрізд тощо. На торф'яні болота іноді залітають білий і чорний лелеки, а на озеро Синевир - дикі качки.

Екологічна стежка «Синевирське озеро» розташована на північній стороні підніжжя гори Озірна на півночі національного природного парку «Синевир». Маршрут проходить шляхом на висоті від 850 до 1000 метрів над рівнем моря. Стежка огинає озеро Синевир плавною дугою і вабить до себе туристів у різні пори року.

Екологічна стежка «Гребля - Озірце (Дике озеро)» розташована на північному схилі хребта Пішконя. Маршрут проходить шляхом на висоті від 600 до 1050 метрів над рівнем моря. Пройшовши цією стежкою, Ви зможете побачити унікальні куточки дикої природи, озеро Озірце мальовничі гірські пейзажі, величні карпатські ліси, раритетних представників флори і фауни.

Екологічна стежка “Колочава” починається від адміністративного будинку Квасовецького ПОНДВ, на висоті від 500 до 900 м. н. р. м. Протяжність маршруту 10 км, проходить пристигаючим буковим лісом , де в домішку є смерека, ялиця. Вибираючи цей маршрут, ви не оминете таке відоме на всю Тереблянську долину мінеральне джерело, яке місцеві жителі називають «Буркут». Смачна мінеральна вода надасть бадьорості і нестерпне бажання підкорити вершину гори Красна.

Науково-пізнавальні стежки

„Березовець”. Свій початок стежка бере з урочища Березовець на Чорній Ріці. Протяжність маршруту 3,8 км. На початку стежки висота над рівнем моря становить 850 м, закінчується на висоті 1150 м. Перепад висот становить 300 м. На початку маршруту протікає потічок Березовець, а в кінці маршруту бере початок потічок Фулейовець. На протязі всього маршруту неподалік дороги знаходяться декілька невеликих криничок, з яких можна попити смачної води, поповнити свої запаси в дорогу.

„Кичера”. Протяжність стежки 3,8 км. На початку маршруту висота над рівнем моря становить 850 м. На відстані 2,7 км від початку висота над рівнем моря становить 1150 м. Перепад висот складає 300 м. Висота над рівнем моря в кінці маршруту - 900м.

Маршрут бере свій початок неподалік р. Дубелянка і проходить водорозділом між р. Песся Ріка та р. Дубелянка. Закінчується маршрут також на р. Дубелянка. На протязі всього маршруту знаходяться декілька криничок, біля яких можна відпочити. Маршрут промаркований і добре забезпечений інформаційними стендами.

Туристичні маршрути

«Синевирський перевал - г. Кам'янка - Синевирське озеро». Протяжність маршруту становить 8 км, проходить на висоті від 800 до 1500 м.н.р.м. Маршрут обладнаний інформаційними знаками, маркований. По місцю проходження є багато місць для відпочинку: місця для розбиття наметів (Синевирський перевал), природні джерела, столи, колиби (Синевирське озеро). Чаруючим є сам вид Синевирського озера з гори Озірної та краєвиди навколишніх сіл з гори Кам'янка.

„Лінія Арпада”. Маршрут цікавий своєю історією, що починається з років Другої світової війни. Туристичний маршрут проходить в ур. Газуба на висоті від 800 до 920 м. н. р. м. Він простягається вздовж потічка Газуба - 70 м., потім повертає вправо в ліс. Протяжність маршруту 1,5 км, проходить середньовіковим та пристигаючим смерековим лісом, де в домішку є бук, ялиця. Маршрут цікавий своїми фортифікаційними спорудами, яких налічується 39 штук, два ходи-сполучення протяжністю 500 м., автоматні та кулеметні точки. До маршруту є показник «Лінія Арпада», обладнана стежка. Маршрут промаркований, починається від автодороги Хуст - Синевирська Поляна і повертається до неї, обладнаний інформаційним стендом та інформаційними знаками.

«Остріки - Гребля» проходить шляхом на висоті 800 м. н. р. м. по всьому маршруту. Маршрут починається від адміністративного будинку національного парку «Синевир» і проходить ґрунтовою автодорогою. Закінчується біля історичної пам'ятки - єдиної в Європі дерев'яної греблі на Чорній ріці, колишнього музею лісосплаву. Протяжність маршруту 3 км. Він пролягає дорогою, біля якої протікає річка Теребля, що водночас дозволяє милуватись пейзажами річки, дзюркотінням води та краєвидами навколишнього лісу.

Маршрут обладнаний інформаційним стендом та інформаційними знаками. На шляху маршруту є місця для відпочинку та розбиття наметів в ур. Соколовець, природні джерела (ур. Остріки, ур. Соколовець). Маршрут пішохідний, але можливий проїзд на велосипеді чи автомобілі по ґрунтовій дорозі.

Музей лісосплаву:

У XІX столітті почалося будівництво дерев'яної греблі на Чорній Ріці, за допомогою якої мало вирішитися питання транспортування деревини з віддаленого урочища. Її заготовляли тут у великих кількостях, формували з неї бокори (плоти) і сплавляли з Чорної Ріки в Тереблю і аж до Тиси. Цей важкий і ризикований труд лежав на плечах сильних і мужніх горян. Не один і не два бокораші загинули під час сплаву… І все ж таки, ця робота була престижною та високооплачуваною на той час.

З приходом на Закарпаття радянської влади, сплав лісу продовжувався, щоправда ця складна справа, на базі досвіду і руху науки вперед, постійно удосконалювалася. У 50-х роках минулого століття ліс з Чорної Ріки транспортували ще способом сплаву, а пізніше - лісовозами. Отже, техніка полегшила працю людей і остаточно залишила у минулому таку професію як бокораш.

Оскільки праця, пов'язана зі сплавом лісу у багатьох викликала неабиякий інтерес і навіювала романтику, в урочищі Чорна Ріка над греблею було вирішено створити музей. У 1973 році цей унікальний гідротехнічний об'єкт детально обстежено фахівцями, а потім і реставровано. Пізніше над греблею пристосовано надбудови, у яких і розмістився єдиний у Європі Музей лісу і сплаву. Даний історико-культурний об'єкт широко відчинив двері для всіх бажаючих у 1976 році.

Експозиція музею складалася з численних експонатів, серед яких особливу увагу привертали знаряддя праці і одяг лісорубів та плотогонів, макети бокорів, фотографії мужніх людей, що тут трудилися. Найбільшим і найціннішим експонатом була сама гребля, яка, перегородивши річку, утворювала мальовниче водне плесо.

На жаль, через 22 роки з часу заснування, у долі музею відбулася трагічна подія: величезна сила повені, що пронеслася у 1998 році, забрала з собою дві третини приміщення музею - надводну його частину. Напередодні сторож та студенти, які відпочивали та тутешній базі, бачили - біди не минути, бо рівень води зростав на очах, а дощ лив мов із відра. Усі вони, виявивши мужність, як колись бокораші, кинулись рятувати експонати. Та не вдалося врятувати головний експонат - греблю.

Отже: Унікальна місцина не лише Закарпаття, а й України та Європи - Синевиське озеро та його околиці. Безумовно, це особливо цінний дар, витвір природного мистецтва. Озеро, що знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря, має таємничу притягальну силу. Щоб пізнати її, достатньо один раз приїхати сюди і побути на березі озера, походити навколишніми верхами.

Багато легенд розповідають, як саме виникло ніжно-блакитне плесо. Можливо, вони всі разом і, кожна по-своєму, є дійсно правдивими, однак таїна Синевирського озера й досі не розкрита. Це - саме та родзинка, що вабить сюди численних туристів.

Чарівність озера позитивно впливає на людину. Гірська водойма з усіх боків оточена горами. Її схили вкриті віковими ялинами, буком. Кришталево-чиста вода відбиває всю красу навколишніх краєвидів.

Відпочиваючи, треба відкрити природі душу, щоб туди увірвався ніжний вітер.Тут усе запропонує природа, в тому числі і гірську водичку, від якої тремтять руки і загартовується серце. Тільки потрібно взяти енергію від води, яка за гроші не продається і ніколи, напевно, продаватись не буде. Бо тільки той достойний перебрати силу від води, хто зуміє і зможе злитись із нею воєдино. Треба тільки опустити руки у воду (долонями до неба) і вбирати енергію. Руки охолоджуються і, чим довше у воді, тим більше енергії життя вливається, наснажуючи кожну клітину.

синевир природний парк

Размещено на Allbest.ru