Фізичне виховання дорослих

При визначенні критерію ефективності в сфері фізичної культури і спорту насамперед необхідно з'ясувати, яких результатів потрібно досягти.

Особливість фізичної культури і спорту полягає в тому, що вони мають як «зовнішній» (народногосподарський), так і «внутрішній» (сфера фізичної культури і спорту) аспекти діяльності.[7;С.44].

Під «зовнішнім» аспектом мають на увазі вплив фізкультурних і спортивних заходів на різні сторони громадського життя за межами самої сфери фізичної культури і спорту.

Ефективність у сфері фізичної культури і спорту виявляється в наступних факторах:

1) у підвищенні престижу держави. Спорт як соціальний інститут має дуже високий суспільний статус, і перемоги в міжнародних спортивних змаганнях зв'язуються, як правило, з перевагами суспільної системи, є показником життєздатності і здоров'я нації;

2) як міра впливу на виховання мас. Спорт вищих досягнень у силу великого емоційного впливу на глядачів здатний формувати певні моральні, етичні і естетичні ідеали і смаки;

3) у розвитку суспільних відносин, у зміцненні взаємного спілкування різних соціальних груп населення, у підвищенні трудової активності;

4) як міра впливу на матеріальне виробництво, незважаючи на те, що дана галузь відноситься до сфери невиробничої діяльності і не має визначеного матеріального вираження. На конкретному економічному відрізку часу сфера фізичної культури і спорту може перетворитися зі споживача ресурсом суспільства у джерело зростаючих доходів держави.

Таким чином, говорячи про «зовнішній» аспекті ефективності фізичної культури і спорту, важливо розуміти, яке місце займають вони і які потреби у населення вони задовольняють. Ефективність тут, власне кажучи, може бути оцінена в зіставленні суспільних потреб у послугах, наданих фізичною культурою і спортом, з одного боку, і ресурсів суспільства, необхідних для досягнення цих цілей, з іншої.

Під «внутрішнім» аспектом розуміють ефективність функціонування самої сфери фізичної культури і спорту, тобто найбільша віддача від застосування усіх видів ресурсів для подальшого розвитку фізичної культури і спорту. Найбільша ефективність при цьому досягається при раціональному керуванні і умілому використанні економічних методів і важелів керування: планування, господарського розрахунку і т.д.[9;С.69].

Упорядкування фінансово-господарської діяльності означає суворе і чітке нормування витрат усіх видів ресурсів. Чим вище економічна організація в області фізичної культури і спорту, тим вагомішим є вплив на показники різних галузей господарювання.

При оцінці результатів діяльності фізичну культуру і спорт необхідно розглядати як галузевий народногосподарський комплекс зі змішаним характером господарювання, де поряд з матеріальним виробництвом існує виробництво послуг. Характерно, що область фізичної культури і спорту охоплює усі види діяльності: виробництво матеріального продукту (спортивного устаткування, інвентарю, товарів), надання матеріальних послуг (прокат інвентарю) і послуг у чистому вигляді (робота тренерів).

1.4 Форми організації фізичного виховання дорослого населення

До цього відносяться форми заняття в секціях спортивного клуба, що сприяють прилученню людей до різних видів спорту, підвищенню рівня їх спортивної майстерності. Навчально-тренувальні заняття проводяться за стабільним розкладом під керівництвом тренера (суспільного тренера) клуба і припускають участь бажаючих, у спортивних змаганнях відповідно до затвердженого плану.[10;С.228].

Заняття спортом ефективно впливають на зміцнення здоров'я, процес фізичного удосконалювання, на формування морально-вольових якостей людей. У спортсменів, що пройшли школу спортивної підготовки, більш міцно виховується потреба в систематичних заняттях фізичними вправами на довгі роки, звичка до здорового способу життя. Зростання спортивних результатів розширює уявлення про межі людських можливостей у прояві фізичних і морально-вольових якостей.

Самостійні заняття фізичною культурою, спортом, туризмом дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, виконати тижневий обсяг рухової активності, прискорюють процес фізичного удосконалювання, є одним зі шляхів упровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок дорослого населення. Правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання. Заняття проводяться у неробочий час за завданням тренерів.[10;С.92].

Фізичні вправи в режимі дня спрямовані на зміцнення здоров'я, підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення умов праці, побуту і відпочинку людей, збільшення бюджету часу на фізичне виховання.

Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи передбачають широке залучення дорослого населення до регулярних занять фізичною культурою і спортом, зміцнення здоров'я, удосконалювання фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організуються у вільний від основної роботи час, у вихідні і святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час навчальної практики, табірних зборів. Ці заходи проводяться спортивним клубом на основі широкої ініціативи і самодіяльності, при методичному керівництві фахівців з фізичного виховання й активній участі громадських організацій.

РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАВДАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОРОСЛИХ

2.1 Мета та завдання фізичного виховання дорослого населення

Метою фізичного виховання дорослих є реалізація можливості оптимального фізичного розвитку, всебічного розвитку фізичних якостей, виховати духовні і моральні якості суспільно активної особистості, і на базі цього, забезпечити підготовленість до продуктивної праці та інших суспільно важливих видів діяльності.[11;С.2].

Завдання. У осіб дорослого населення набувають певної специфіки освітні завдання фізичного виховання. Це пов'язано з тим, що чим більший вік осіб, що займаються фізичними вправами, тим більше зростає значення контролю і самоконтролю в їх життєдіяльності. Тому освітні завдання можна сформулювати так: поглиблювати і поширювати знання, вміння і навички, необхідні для дотримання здорового способу життя, раціональної побудови самостійних занять, загартування.

Оскільки з віком змінюються можливості організму особи, для того, щоб оптимально підібрати засоби фізичного виховання необхідно на кожному етапіт володіти знаннями про вікові особливості організму:

1. ефективно використовувати знання засобів фізичного виховання і систему фізкультурного контролю в заняттях.

З віком не зменшується значення оздоровчих завдань фізичного виховання:

ь забезпечити відповідну до вікових особливостей динаміку загальної фізичної підготовки, необхідну для тривалого збереження здоров'я, профілактики захворювань і повноцінної трудової діяльності;

ь гарантувати необхідне підвищення і збереження рівня професійно-прикладної фізичної підготовки;

ь підвищувати стійкість організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища і негативних чинників в умовах життєдіяльності і праці;

ь сприяти оптимізації динаміки працездатності.[11;С.6].

З виходом осіб на пенсію змінюється структура їх вільного часу, стиль життя назагал. Тому фізичне виховання в осіб пенсійного віку (похилий, старший вік, довгожителі) ставить перед собою завдання, дещо інші, ніж у зрілому віці.

1. Використовувати можливості фізичної культури для збереження активної позиції, участі у суспільному житті.

2. Сприяти збереженню фізичної і загальної працездатності, профілактиці захворювань, протидіяти віковій інволюції функціональних можливостей організму.

3. Реалізувати набуті фізкультурні знання, навички, вміння для продовження фізкультурного самовиховання і участі у фізичному вихованні підростаючого покоління.

2.2 Основні напрямки фізичного виховання дорослого населення

Із закінченням загальної і професійної освіти, в подальший основний період багаторічної трудової діяльності, фізичне виховання набуває характеру головним чином самодіяльного використання засобів фізичної культури. Це не означає, що фізкультурна діяльність стає суто особистою справою і втрачає соціально впорядковані форми. Вона організовується в рамках добровільних спортивних товариств і в інших формах, в тому числі і державних (фізична культура в системі наукової організації праці, військово-прикладна фізична підготовка і т.д.). На сучасному етапі особливе значення надається всілякому впровадженню фізичної культури в наукову організацію праці і в побут трудящих, більш ефективному використанню її засобів для підвищення продуктивності праці, зміцнення здоров'я, профілактики професійних захворювань, а також з метою боротьби з поганими побутовими звичками, зміцнення трудової дисципліни.[12;С.332].

Конкретна спрямованість і форми використання трудящими фізичної культури залежать значною мірою від характеру їх трудової діяльності, індивідуальних схильностей, вікових і статевих особливостей, рівня попередньої підготовленості і стану здоров'я, а також певною мірою і від матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для організації занять.

З деякою умовністю можна виділити наступні напрями використання засобів фізичної культури в житті працівників (включаючи режим позаробочого і робочого часу).

1. Побутовий фізкультурно-гігієнічний напрям - використання засобів фізичної культури для відновлення працездатності і зміцнення здоров'я в умовах домашнього побуту, дотримання гігієнічно виправданого режиму життя тощо.

2. Масовий оздоровчо-рекреативний напрям - використання засобів фізичної культури при колективній організації культурного дозвілля, здорового відпочинку у відпускний період або у вихідні дні тощо.

Перший і особливо другий напрям істотно відрізняються від типових видів фізичного виховання (в повному розумінні цього поняття), оскільки ряд методичних закономірностей фізичного виховання дотримується частково, неповно, з тими або іншими обмеженнями (наприклад, не забезпечується регулярне навчання або вдосконалення нових форм рухової діяльності, періодично застосовуються лише раніше засвоєні навички, не відбувається наростання функціональних навантажень або вони збільшуються лише епізодично).

3. Загальнопідготовчий напрям - загальна фізична підготовка в формі планомірних секційних, групових або індивідуальних занять.

4. Спортивний напрям - спеціалізовані заняття спортом в секціях або індивідуально.

Система занять в третьому і четвертому напрямах будується відповідно до загальних закономірностей фізичного виховання або закономірностей спортивного тренування.

5. Професійно-прикладний напрям - використання засобів фізичної культури в режимі робочого дня і спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки. П'ятий напрям реалізується в своїх найбільш поширених формах: виробнича фізична культура (або виробнича гімнастика); воно може включати також при необхідності і спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки.

6. Лікувальний фізкультурно-реабілітаційний напрям - використання засобів фізичної культури в системі лікувальних заходів по відновленню здоров'я або окремих функцій, втрачених або знижених внаслідок захворювань або травм.

Шостий напрям (лікувальна фізична культура) охоплює порівняно вузьке коло людей, що формується за результатами медичного обстеження.

7. Військово-прикладна фізична підготовка, розрахована на допризовників і військовослужбовців. Специфічна проблематика її розглядатиметься нами в спеціальному курсі.

Кожен з цих напрямів характеризується своїми приватними завданнями, особливостями засобів, методів і форм організації занять, хоча можливий частковий збіг.

2.3 Організаційні форми фізичного виховання дорослого населення

1.Фізкультурно-гігієнічний напрям - цілеспрямоване використання засобів фізичної культури в умовах повсякденного побуту трудящих і при організації здорового відпочинку у вихідні дні і у відпускний час, має велике соціальне значення, служить невід'ємним чинником забезпечення здорового способу життя. За допомогою засобів фізичної культури у позаробочий час створюються оптимальні умови для відновлення працездатності і зміцнення здоров'я, забезпечується гігієнічно виправданий руховий і загальний режим життя, необхідний для нормального функціонування організму, сприяє профілактиці захворювань і віддаляє вікове зниження працездатності. Фізична культура органічно зливається з соціальною гігієною.[12;С.311].

Використання фізичної культури в побуті частіше за все виражається в регулярному виконанні вправ ранкової гігієнічної гімнастики, загартовуючих заходів оптимізації режиму домашніх занять та відпочинку відповідно до вимог гігієни. Нарівні з цим в побут трудящих впроваджуються оздоровчі прогулянки, біг, ходьба на лижах, плавання і інші фізичні вправи. Заняття ними проводяться у відносно невеликих паузах в розпорядку дня або в спеціально виділений час (з виходом в парк, басейн, на стадіон самостійно або під керівництвом інструктора).[12;С.86].

Гігієнічна гімнастика, незважаючи на її коротку тривалість, надзвичайно важливий елемент фізичної культури в побуті. У режимі для дорослої людини потрібно виділяти час для неодноразового застосування гігієнічної гімнастики. При цьому вона виконує різні функції: вранці (безпосередньо після сну сприяє швидкому переходу організму від сну до активно-діяльного стану, в денний час попереджає або відсуває стомлення, забезпечуючи активний відпочинок, перед сном сприяє нормальному сну. Як писав академік А. А. Богомолець, 10 15 хвилин, витрачених щодня на заняття гімнастикою, не тільки додають бадьорість, але і зберігають багато років життя.

Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики загального типу транслюються по радіо. Досить фізично підготовлені люди можуть провести її з досить значними навантаженнями, включаючи вправи з додатковими обтяженнями (гантелі, гирі, еспандер тощо). Гімнастика перед сном обов'язково повинна закінчуватися дихальними і іншими вправами, що приводять організм в спокійний стан.

Важливе значення має поєднання ранкової гімнастики і гімнастики перед сном із загартувальними процедурами.

Оздоровчі прогулянки бажано включати в обов'язкову частину щоденного рухового режиму. Прогулянки можна здійснювати по шляху на роботу і з роботи, вдень або увечері перед сном, пішки, на лижах, велосипеді. Навантаження при цьому регулюється довжиною маршруту і швидкістю пересування.

Широку популярність отримав оздоровчий біг. Він є чудовим засобом спрямованого поліпшення життєдіяльності серцево-судинної і дихальної систем, важливим чинником протидії побутовій і виробничій гіподинамії. Оздоровчий біг доступний практично всім людям, що не мають серйозних захворювань.

Прогулянки і оздоровчий біг рекомендується здійснювати в будь-яку погоду з метою загартування організму (взимку при температурі не нижче за 12-15 градусів). Тим, хто страждає безсонням, доцільно здійснювати прогулянки увечері, а схильним до повноти - і після обіду.

Все більше людей зрілого віку хочуть займатися під керівництвом досвідчених методистів в “групах здоров'я”. Такі групи створюються в колективах фізичної культури, на спортивних базах і в центрах відпочинку. Групи комплектуються з урахуванням стану здоров'я (виходячи з висновку лікаря), віку, статі і рівня фізичної підготовленості тих, хто бажає займатися. У зміст занять окрім практичних занять входять і теоретичні. Особлива увага приділяється правилам раціонального застосування засобів фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю. Фізичні вправи підбираються насамперед за ознакою їх загального оздоровчого ефекту.

2. Масовий оздоровчо-рекреативний напрям.

Використання засобів фізичної культури при організації культурного дозвілля і повноцінного відпочинку.

У вихідні дні і відпускний час все ширше використовуються засоби фізичної культури як чинник післяробочого відновлення, зміцнення здоров'я і організації культурного дозвілля трудящих. Від того, яке місце в бюджеті вільного часу займає фізична культура, істотно залежить користь його витрат для нормалізації і поліпшення стану організму, для освоєння людиною загальнокультурних цінностей. Саме в цьому значенні говориться про повноцінний чи неповноцінний відпочинок.[13;С.11].

Оздоровчо-рекреативні форми організації дозвілля, засновані на застосуванні засобів фізичної культури, вельми різноманітні. Це туристичні походи у вихідні дні і у відпускний час, екскурсії, пов'язані з руховою діяльністю, фізкультурно-масові заходи, що включають рухливу гру, спортивні розваги, змагання і т. п. в місцях масового відпочинку і при виїздах за місто, на природу, форми, типові для розпорядку життя в оздоровчих таборах, а також ряд форм занять фізичними вправами, що розглядалися вище. Зрозуміло, що всі вони набувають достатнього оздоровчого значення лише при умові розумного вибору предмета занять, правильного, (такого що не перечить елементарним методичним і гігієнічним вимогам) нормування навантажень і продуманої підготовки (розробка плану проведення, інструктування активу, обладнання місць занять, своєчасне оповіщення учасників і т.і.).[13;С.15].

Найбільш сприятливі можливості для раціонального використання засобів і методів фізичного виховання у вихідні дні і у відпускний час створюються в оздоровчих таборах, профілакторіях і будинках відпочинку.

Оздоровчі табори (фізкультурно-оздоровчого і спортивно-оздоровчого типу) набувають все більшої популярності. Вони створюються підприємствами, місцевими державними установами. Існують одно-дводенні (розраховані на вихідні дні) і багатоденні (на час трудової відпустки) табори. При цьому ті та інші можуть бути літніми і зимовими, стаціонарними і пересувними (туристськими). Побут в оздоровчих таборах організується в значній мірі на початках самообслуговування і підпорядковується загальному раціональному режиму. У розпорядку дня широко представлені організовані заняття фізичними вправами, форми активного відпочинку, загартувальні процедури і інші фізкультурно-гігієнічні заходи.

ВИСНОВКИ

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови його надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах, розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту. До них належать: Закон України «Про фізичну культуру і спорт», Державна програма розвитку фізичної культури, Державні вимоги до фізичного виховання, навчальні програми для всіх ланок системи (починаючи з дітей дошкільного віку і до військовослужбовців), національна спортивна класифікація, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» прийнятий у грудні 1993 року. Він визначає цінність фізичної культури і спорту для здоров'я, фізичного і духовного розвитку населення, утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.[1;С.122].

Відповідно до Закону держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики в цій сфері, створення відповідних державних органів та умов їх функціонування. Законом гарантуються права громадян на заняття фізичною культурою і спортом; визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури.

Діяльність з фізичного виховання в суспільстві забезпечує наступність у розвитку фізичної культури, виступаючи своєрідним каналом передачі досягнень у цій сфері від покоління до покоління. Будучи невід'ємною частиною загального виховання, фізичне - відіграє суттєву роль у реалізації і виховних завдань, продиктованих потребами суспільства у цілеспрямованому впливі на розвиток людини.[9;С.77].

Специфічний зміст у фізичному вихованні мають фізична освіта і вдосконалення фізичних якостей. Прикладним результатом фізичного виховання, якщо розглядати його стосовно практичної діяльності людей, є фізична підготовленість, втілена в підвищенні працездатності, рухових уміннях і навичках. У цьому зв'язку фізичне виховання можна розглядати як процес фізичної підготовки людини до повноцінної життєдіяльності.

Обов'язковою умовою високоефективного фізичного виховання є створення належної матеріальної бази. Повинні застосовуватись комп'ютерна техніка, діагностична апаратура, медико-контрольні та вимірювальні прилади, світло звукові технічні засоби, спеціальні пристрої для опанування техніки рухових дій, різноманітні тренажери.

Фізична досконалість є історично сформоване представлення про міру здоров'я і рівень всебічної фізичної підготовленості, що найбільш оптимально відповідають вимогам трудової, суспільної, військової діяльності і творчому довголіттю людей.

Здоров'я - це стан повного психічного, фізичного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань та фізичних вад. Організм може бути абсолютно здоровим, здоровим задовільно, практично здоровим і нездоровим. Абсолютно здоровим уважається той, у кого всі органи та системи розвинені й функціонують нормально, в них немає ніяких хворобливих відхилень. Стан здоров'я визначається за допомогою чотирьох критеріїв: 1) наявність або відсутність хронічних захворювань; 2) рівень функціонального стану основних систем організму; 3) стадії резистентності організму (стійкість, загартованість); 4) рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності. На основі критеріїв розрізняють п'ять груп здоров'я.

Формування культури здоров'я - це надійний і доступний шлях самореалізації, розвитку свого потенціалу, запрограмованого біологічного й вдосконаленого соціально, шлях керування своїм здоров'ям і підтримання його на творчо-активному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”.

2.Мінаєв Б.М., Шиян Б.М. Основи методики фізичного виховання . - М., 1989.

3. Теорія і методика фізичного виховання. / Под ред. Шияна Б.М. - М., 1988. - 284 с.

4. Теорія і методика фізичного виховання. / Под ред. Ашмаріна Б.А. - М., 1990. - 325 с.

5. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). - Львів: Світ, 1993. - 184 с.

6. Коробейников Н.К. та ін. Фізичне виховання: Навчальний посібник. - М .: Вища школа, 1989. - 383 с.

7. Наумчук І.І. Розвиток теорії та практики фізичного виховання. - М., 1989.

8. Приступа Е.М., Пілат В.С. Традиції української национальной фізичної культури. Львів, 1991.

9. Станкін М.І. Теорія і практика фізичної культури. - М., 1972.

10. Фізична культура в школі. Методика уроків в ІХ - Х класах. / Под ред. З.І. Кузнєцової. - М .: Просвещение, 1973, 293 с.

11. Больсевіч В.К., Лубишева Л.І. Фізична культура; молодь і сучасність // Теор. и практ. фіз. культ., 1995, №4, с. 2-7.

12. Валеологія - наука про здоровий спосіб життя. Інформатівно-методичний збірник. Випуск 1. - К., 1996. - 336 с.

13. Столярів В.І., Біховська І.М., Лубішева Л.І. Концепція фізичної культури и фізкультурного виховання (інноваційний ПІДХІД) // Теор. и практ. фіз. культ., 1998, №5, с. 11-15.

14. Татарникова Л.Г. Із співавт. Валеологія - основа безпеки життя дитини. - СПб: Петрос, 1997. - 240 з

15. Формування здорового способу життя молоді (медико-соціальні аспекти) / А.В. Мартиненко, Ю.В. Валентік та ін. - М .: Медицина, 1988. - 192 с.

16. 1. Ашанін В. С. Аналіз проблемної ситуації щодо впровадження державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України / В. С. Ашанін // Теорія і методика фізичного виховання. - 2002. - №2- 3. - С.16-17.

17. Герцик М. С. Вступ до спеціальностей галузі “фізичне виховання і спорт” : навч. посіб. / М. С. Герцик, О. М. Вацеба. - Л. : Укр. технології, 2002. - 232 с.

18. Гуменный В. С. Комплексный контроль физической подготовленности студентов политехнических вузов / В. С. Гуменный, Т. И. Лошицкая // Физическое воспитание студентов творческих специальностей. - Харьков : [б. и.], 2003. - № 4. - С. 97.

19 .Державні тести та нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України / за ред. М. Д. Зубалія. - 2-е вид., переробл. і доповн. - К. : [б. в.], 1997. - С. 36.

20.Домашенко А. В. Концепція розвитку фізичного виховання студентів у вузах України 3-4 рівнів акредитації / А. В. Домашенко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. - Х. : ХХПІ, 2002. - № 22.

21. Бальсевіч В.К. Фізична культура для всіх і кожного. - М: ФиС, 1989. - 208 с.

22. Матвєєв Л.П. Теорія і методика фізичної культури. Учеб. для ін-тів фіз. культури. - М: ФиС, 1991. - 543 с.

23. Теорія і методика фізичного виховання. За заг. ред. Л.П.Матвеева, А.Д.Новікова. Изд. 2-е испр. і доп. Т.ІІ. - М: ФиС, 1976. - 256 с.

24. Теорія і методика фізичного виховання. Т. 2. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання / Под ред. Т.Ю. Круцевич. - К .: Олімпійська література, 2003. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru