Туристичні ресурси, які можна використовувати в екскурсійній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Анотація

Вступ

1. Концептуальні підходи до розвитку екскурсійної діяльності

1.1 Сутність та поняття екскурсійної діяльності

1.2 Історія виникнення екскурсійної справи в Україні

1.3 Сучасні умови та особливості розвитку екскурсійної справи в Україні

2. Розробка екскурсійних програм в Дніпропетровську та Ризі

2.1 Екскурсійна програма у місті Рига

2.2 Калькуляція екскурсійної програми та ранець екскурсовода

2.3 Екскурсійна програма у місті Дніпропетровськ

2.4 Калькуляція екскурсійної програми та ранець екскурсовода

3. Розробка пропозицій щодо вдосконалення екскурсійних програм Дніпропетровська

3.1 Порівняльний аналіз екскурсійних програм в містах Рига та Дніпропетровськ

3.2 Перспективи розвитку екскурсійної справи у Дніпропетровську та в Україні в цілому

Висновок

Список використаних літературних джерел

Анотація

Чернова А.В. Порівняльна характеристика екскурсійної діяльності міст Рига та Дніпропетровськ.

Курсова робота. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ 2015: 71 с., 5 рис., 3 табл., 51 джерел.

У ході роботи було:

1) розкрито поняття та сутність екскурсії;

2) розглянуто історичний розвиток екскурсійної діяльності в Україні;

3) розроблено екскурсійні програми в містах: Рига та Дніпропетровськ;

4) проаналізовано позитивні та негативні риси екскурсійної діяльності Латвії та України;

5) оцінено перспективи та розроблено пропозиції щодо екскурсійно-релігійного туризму в Україні.

Може бути корисна для українських туристів, які вирішили відвідати Дніпропетровськ або Ригу, для студентів, які навчаються на спеціальності готельно-ресторанна справа, туризм, для спеціалістів в галузі туризму.

Ключові слова: екскурсійна діяльність, туризм, екускурсійна програма, екскурсія, екскурсовод

Вступ

Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що екскурсійна діяльність має широке поширення і розвивається швидкими темпами. Так само, екскурсії розширюють кругозір, мають пізнавальну функцію, що є важливим для розвитку культури і збагачення знаннями населення, а так само іноземних громадян. Екскурсознавство тісно пов'язане з туризмом і є невід'ємною його частиною, що тільки підкреслює значимість екскурсійна діяльність.

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. екскурсійний рига дніпропетровськ

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні економічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Волинська, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

В умовах розбудови незалежної України відбувається процес вироблення нових орієнтирів та концептуальних підходів до економічного і культурного розвитку держави. Невід'ємною частиною практичного здійснення національного і культурного відродження України є краєзнавчо-екскурсійна справа, головна мета якої - глибоке пізнання історії, багатовікових традицій українського народу

В цілому оновлений формат екскурсійної діяльності дозволяє відкрити робочі місця, забезпечити - зайнятість населення, сприяти піднесенню освітнього і культурного рівня населення, змінити на краще побут городян і збільшити їх інтерес до власного міста, надати своїм будинкам, вулицям, паркам гарний, привабливий вигляд.

Метою курсової роботи є: оцінка значення історико-культурних ресурсів для розвитку системи екскурсійних послуг в Україні.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) розкрити поняття та сутність екскурсії;

2) розглянути історичний розвиток екскурсійної діяльності в Україні;

3) розробити екскурсійні програми в містах: Рига та Дніпропетровськ;

4) проаналізувати позитивні та негативні риси екскурсійної діяльності Риги та України;

5) оцінити перспективи та розробити пропозиції щодо екскурсійного туризму в Україні.

Об'єктом даної курсової роботи є - рівень розвитку екскурсійної діяльності Риги та Дніпропетровська.

Предмет - туристичні ресурси, які можна використовувати в екскурсійній діяльності.

1. Концептуальні підходи до розвитку екскурсійної діяльності

1.1 Сутність та поняття екскурсійної діяльності

Слово "екскурсія" походить від латинського "екскурсіо". В українську мову це слово проникло в XIX ст. і спочатку означало "вибігання, військовий набіг", потім - "вилазка, поїздка". Пізніше відбулася видозміна цього слова за типом імен на "ія" (екскурс + ія)[1].

При розгляді поняття "суть екскурсії" необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об'єктивними вимогами. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями (тематичність, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність та ін.).

В ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання). У рішенні останньої задачі велике місце займає формування уміння бачити[1].

Уміння бачити як естетичне сприйняття зводиться до уміння сприймати архітектурні маси, барви, лінії всякого роду, угрупування мас, барв, ліній і їх комплекси в умовах перспективи, світла, повітря, точки зору [2].

Уміння бачити як історичне сприйняття полягає в наступному: по-перше, треба уміти знайти в екскурсійному об'єкті типові риси і особливості історико-культурного характеру; по-друге, треба уміти визначити нашарування в екскурсійному об'єкті, зроблені часом, і його еволюцію; по-третє, треба уміти знайти історичні факти в монументальних і музейно-історичних пам'ятниках - завдання, що завжди вимагає великих знань і навичок.

Матеріал екскурсії, професійна майстерність екскурсовода в його викладі дають можливість екскурсантам аналізувати, робити необхідні висновки. Ці уміння в ході показу і розповіді екскурсантам прищеплює екскурсовод. При цьому як активні помічники екскурсовода виступають автори екскурсії.

Одне із завдань екскурсії - виробити у екскурсантів відношення до теми екскурсії, діяльності історичних осіб, подій, фактів, в цілому до матеріалу екскурсії і дати їй свою оцінку.

Відношення до екскурсії потрібно розуміти як: певний погляд екскурсанта на історичний період, якому присвячена екскурсія; сприйняття яких-небудь дій; розуміння конкретної ситуації, в якій знаходився письменник, скульптор (художник), створюючи свій твір [2].

У цьому процесі велику роль грають матеріал екскурсії, подача його екскурсоводом, "точка зору" на подію і оцінка його екскурсоводом, а також переконаність екскурсовода в своїй правоті. Головне в цьому процесі - проблема розуміння. Більшість екскурсантів сприймають точку зору екскурсовода, яка стає основою розуміння матеріалу і вироблення відношення до предмету показу і розповіді. [2].

Екскурсія - методично продуманий показ визначних місць, пам'ятників історії і культури, в основі якого лежить аналіз екскурсантів об'єктів, що знаходяться перед очима, а також уміла розповідь про події, пов'язані з ними. Проте тільки до цього суть поняття "екскурсія" зводити було б неправильно. Розглянемо декілька формулювань терміну "екскурсія", які були опубліковані в різних виданнях за останні 70 років. Перше з них виглядає так: "Екскурсія - прогулянка, що ставить своїм завданням вивчення певної теми на конкретному матеріалі, доступному спогляданню" (М.П. Анциферов, 1923 р.).

Л. Бархаш вважав, що екскурсія - це наочний метод отримання певних знань, виховання шляхом відвідин за наперед розробленою темою певних об'єктів (музей, завод, колгосп і т.д.) із спеціальним керівником (екскурсоводом) [3].

Наведемо також одне з останніх за часом публікації визначень: "Екскурсія - особлива форма учбової і позаучбової роботи, в якій здійснюється спільна діяльність вчителя-екскурсовода і керованих ним школярів-екскурсантів в процесі вивчення явищ дійсності, спостережуваних в природних умовах (завод, колгосп, пам'ятники історії і культури, пам'ятні місця, природа та ін.) або в спеціально створених сховищах колекцій (музей, виставка) [3]. Такі думки учених - екскурсіоністів.

В. Даль: "Екскурсія - проходка, прогулянка, вихід на пошук чогось, для збирання трав та ін." [4]. У Малій радянській енциклопедії (1931 р., т.10, с. 195) термін розкритий таким чином: "Екскурсія - колективне відвідування якої-небудь місцевості, промислових підприємств, радгоспів, музеїв та ін., переважно з науковою або освітньою метою"[4].

У наведених визначеннях екскурсії можна виявити деякі розбіжності. Вони не випадкові і не дають підстав для висновків про існування протилежних точок зору на екскурсію. Кожне формулювання має відношення до функціонування екскурсії в певний період часу. Звідси - відмінності у формулюваннях цілей, завдань і форм проведення екскурсій, характерних для того або іншого часу. З роками відбувається ускладнення завдань. Перед екскурсіями ставляться інші цілі, міняються форми їх проведення. При цьому яскравіше проявляють себе особливості екскурсії, її відмінності від інших форм культурно-просвітницької роботи. І в той же час не можна пройти мимо спроб окремих учених обмежити екскурсію вужчими рамками[4].

В ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання). У рішенні останньої задачі велике місце займає формування уміння бачити[4].

Уміння бачити як естетичне сприйняття зводиться до уміння сприймати архітектурні маси, барви, лінії всякого роду, угрупування мас, барв, ліній і їх комплекси в умовах перспективи, світла, повітря, кута зору.

Уміння бачити як історичне сприйняття полягає в наступному: по-перше, треба уміти знайти в екскурсійному об'єкті типові риси і особливості історико-культурного характеру; по-друге, треба уміти визначити нашарування в екскурсійному об'єкті, зроблені часом, і його еволюцію; по-третє, треба вміти знайти історичні факти в монументальних і музейно-історичних пам'ятниках -- завдання, що завжди вимагає великих знань і навичок[5].

Матеріал екскурсії, професійна майстерність екскурсовода в його викладі дають можливість екскурсантам аналізувати, робити необхідні висновки. Ці уміння в ході показу і розповіді екскурсантам прищеплює екскурсовод. При цьому як активні помічники екскурсовода виступають автори екскурсії[5].

Одне із завдань екскурсії -- виробити у екскурсантів відношення до теми екскурсії, діяльності історичних осіб, подій, фактів, в цілому до матеріалу екскурсії і дати їй свою оцінку.

Дати оцінку -- значить скласти уявлення про кого-небудь, чим-небудь, визначити значення, характер, роль кого-небудь або чого-небудь, визнати чиїсь достоїнства, позитивні якості.

Оцінка екскурсії -- це висновки екскурсанта, до яких його підводить екскурсовод[6].

Відношення до екскурсії потрібно розуміти як: певний погляд екскурсанта на історичний період, якому присвячена екскурсія; сприйняття яких-небудь дій; розуміння конкретної ситуації, в якій знаходився письменник, скульптор (художник), створюючи свій твір.

У цьому процесі велику роль грають матеріал екскурсії, подача його екскурсоводом, «точка зору» на подію і оцінка його екскурсоводом, а також переконаність екскурсовода в своїй правоті. Головне в цьому процесі -- проблема розуміння. Більшість екскурсантів сприймають точку зору екскурсовода, яка стає основою розуміння матеріалу і вироблення відношення до предмету показу і розповіді.

У стислій формі суть екскурсії можна визначити так: екскурсія -- сума знань, в специфічній формі повідомляються групі людей, і певна система дій по їх передачі[6].

1.2 Історія виникнення екскурсійної справи в Україні

Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки, подорожі та екскурсії [7].

Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький.

Немає сумніву в тому, що ці мандрівки та екскурсії відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.

Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Вона є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 9 етапів[7].

Перший етап припадає на другу половину XVIII - першу половину XIX ст. Це був період, коли в Російській імперії зароджувалось підприємництво, зміцнювались визвольні ідеї.

Перші кроки в західно-українських землях було зроблено в розвитку освіти, що супроводжувалось зростанням інтересу людей до навколишнього життя, історії рідного краю. У цей час починають проводитися перші екскурсі, екскурсійні прогулянки у природу для учнівських груп. Ініціаторами таких екскурсій-прогулянок виступали педагоги-просвітителі.

Завдяки прогресивним педагогам і методистам рекомендації про проведення шкільних екскурсій знайшли відображення у "Статуті народних училищ" 1786 р. А "Шкільний статут" (1804 р.) рекомендував не тільки влаштовувати прогулянки (екскурсії) у природу, але й до поміщицьких мануфактур, майстерень ремісників та інших підприємств. [8]

Другий етап (середина - кінець XIX ст.) відбувався в умовах пожвавлення суспільно-політичного руху, звернення інтелектуальних кіл до інтересів народу, його життя. Тому в цей період екскурсіям надавалось значно більшого значення, насамперед, науковим і освітнім.

Поява ідей вітчизнознавства дала поштовх розвитку думки про предметність та наочність навчання, про вивчення рідного краю.

Запровадженню освітніх екскурсій в Україні значною мірою сприяло вивчення демократичною українською інтелігенцією кращого досвіду у цій справі низки європейських держав: Німеччини, Франції, Швейцарії, Австро-Угорщини тощо, творів видатних просвітителів і педагогів минулого: Монтеня, Коменського, Руссо, Дістервега, Ушинського, які вваж прогулянки та екскурсії учнів важливою формою навчання.

Так, основою педагогічної системи відомого російського педагога XIX століття Констянтина Ушинського була вимога демократизації народної освіти та ідея народного виховання, розвиток у учнів вміння спостерігати навколишню дійсність. Він рекомендував вихід за межі звичайного схоластичного уроку. Таким виходом стала екскурсія[9].

Третій етап (90-і рр. XIX ст. - 1918 р.). ознаменувався зародженням організаційних засад у розвитку екскурсійного руху. Велику роль у цей час відіграють перші краєзнавчо-туристичні сб'єднання, гуртки, клуби тощо.

Особливою популярністю на той час користувалися спеціалізовані екскурсії - ботанічні, геологічні, археологічні.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. в екскурсійному житті України та зокрема на Львівщині свою роль починають грати комерційні структури, створені приватними підприємцями.

Зростає кількість кооперативів, які виконували культурно-освітні функції: фінансували українські свята ювілеї, зокрема роковини з дня народження Т. Г. Шевченка, організовували лекції, сприяли поширенню української книги, а також проводили екскурсії по визначних історичних місцях України.

У західноукраїнських землях інтерес до екскурсійної справи з'явилися туристично-краєзнавчі та спортивні товариства Чорногора", "Пласт", "Сокіл", "Січ"[9].

У цей період набуває поширення організація екскурсій різного тематичного спрямування для учнів цивільних, військових та духовних навчальних закладів, проведення студентських екскурсій за фахом.

Отже, екскурсії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. перетворилися на дійовий засіб освіти і виховання шкільної молоді.

Також в кінці ХІХ ст. в розвитку екскурсій та туризму на західноукраїнських землях був пріоритетним саме народознавчий аспект.

Інтерес до мандрівок та ескурсій виявляли й спортивні товариства.На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство "Січ" було засноване в 1900 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо[10].

Важливим є і той факт, що наукові товариства в своїх об'явах і повідомленнях про організацію наукових екскурсій пропонували їх не тільки членам товариств, але й членам їх сімей гостям міста тощо.

Екскурсійна справа не припиняла своє існування і в буремні роки революцій і національно-визвольних змагань. Екскурсії стають важливим інструментом культурно-політичного життя.

Так, у циркулярі від 16 листопада 1917 р. за підписом генерального секретаря народної освіти, а з січня 1918 р. першого міністра освіти УНР Івана Стешенка були поставлені завдання перед директорами шкіл всіх відомств, підрозділами про національне виховання у школах, підкреслено необхідність організації екскурсій та подорожей, де б учні на власні очі змогли побачити видатні пам'ятки нашої славної минувшини.

Українська інтелігенція дбала про піднесення національної свідомості й одним з найдієвіших засобів у цій справі було визнано так званий екскурсійний метод. Екскурсійною справою в УНР займалися й профспілки, які ставили собі за мету сприяти культурному розвитку своїх членів.

Отже, екскурсійна справа з кінця XVIII ст. до 1918 пройшла складний шлях від часу виникнення до свого становлення розвитку певних організаційних форм, на повний голос заявивши про своє існування в колі інших напрямів суспільного руху[10,11].

Екскурсійна справа була тісно пов'язана з розвитком культосвітнього суспільно-політичного руху цього непростого періоду вітчизняної історії, ускладненого революційними подіями, національними змаганнями тощо.

Четвертий етап (1919-1927 рр.) деякі дослідники історії туризму називають "золотим десятиріччям" розвитку екскурсознавства і краєзнавства, тому що в цей час розгортався масовий науково-екскурсійний рух, що сприяв розвитку вітчизняних традицій екскурсійного обслуговування.

З 1921 р. почали проводитися конференції з проблем екскурсійної справи. У 1919-1922 рр. екскурсійною справою опікувався екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркому УСРР, а з створенням у 1922 р. політосвіти НКО УСРР - ця установа. Розширюються масштаби екскурсійної роботи. Екскурсії набувають Масового характеру[11].

За рекомендацією політосвіти починають розроблятися "науково-революційна та виробнича" тематика екскурсій з метою підвищення ідейного змісту всіх заходів у сфері туризму та екскурсій.

Розробка історико -революційної тематики проводилася згідно з ленінським декретом 1918 р. про монументальну пропаганду, уточнювались також і списки підприємств, де можна було переконатися про переваги соціалістичних методів господарювання.

Туристично-екскурсійна робота стала одним з найбільш пріоритетних напрямів діяльності регіональних органів освіти. Загальне піднесення екскурсійної! роботи на Львівщині у 1920-30-х рр. позитивно вплинуло на стан музейництва в області, а також пам'ятки охоронної справи.

Науковці-краєзнавці м. Києва, Львова, Харкова, Одеси, Катеринослава, Херсону, інших адміністративних і культурних центрів України наполегливо працювали над створенням спеціальної літератури: путівників, нарисів з історії тощо[11].

П'ятий етап (1928-1941 рр.). Цей період пов'язаний з утворенням перших радянських туристичних організацій: УМПЕТ (1928-1930 рр.), ВАТ „Інтурист" (1929 р.), Укртуре (1930-1935 рр.), Центральна дитяча екскурсійно-туристська станція (1930 р.), ТЕУ ІЦРПС (1936-1941 рр.), Об'єднане екскурсійне бюро НКО РСФРР (1926-1928 рр.), „Радтур" "(1928-1930 рр.)[12].

Екскурсії з Іноземними робітничими делегаціями проводили УМПЕТ, ВАТ „Інтурист". Ширше використовуються різні види громадського транспорту для проведення масових екскурсій. Набувають розвитку екскурсії-масовки. Удосконалюються питання методики організації екскурсійної справи. Велика увага приділялась екскурсіям й у спортивно-пожежному товаристві "Луг".

Інтерес до екскурсій виявляла й дитячо-юнацька організація скаутського напряму "Пласт". Один з активістів пластового руху Л. Бачинський наголошував на тому, що завдяки екскурсіям можна краще пізнати природу рідного краю.

Становлення екскурсійної справи йшло різними Шляхами в західноукраїнських землях і в радянській частині України. Наприкінці 1920-х рр. у радянській Україні система Туристично-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.

Події Другої світової війни на певний час загальмували розвиток туризму та екскурсій. Тільки після завершення війни Туристично-екскурсійні установи починають відновлювати свою діяльність[12].

Починається шостий етап (1946-1968 рр.), для якого характерні відбудова екскурсійних установ, зростання їхньої матеріально-технічної бази, розширення мережі екскурсійних об'єктів (будівництво нових міст, реконструкція історичних міст, відбудова міст після Другої світової війни, будівництво житлових, громадських і промислових споруд, створення меморіальних комплексів, пам'ятників революційної, бойової слави тощо) [12,13].

Та все ж за часів тоталітарного режиму існувало обмеження на тематику, а об'єкти показу інтуристам ретельно добирались адміністрацією відділень та затверджувались обкомами партії, списки об'єктів показу переглядались щорічно і відбиралися лише ті, що мали "пристойний вигляд".

Екскурсійний матеріал доповнювався політичним змістом, включивши розповідь і показ первістків вітчизняного машинобудування, заводів, ударних комсомольських будов, вищих навчальних закладів, науково-дослідних та проектних установ, організацій охорони здоров'я, культури тощо.

На допомогу гідам-перекладачам при проведенні екскурсій створювались методичні посібники, розроблялись методичні поради та рекомендації. Значну допомогу метод активу структурних підрозділів „Інтуристу" надавала створена у 1979 р. республіканська школа методиста.

Та все ж за часів тоталітарного режиму існувало обмеження на тематику, а об'єкти показу інтуристам ретельно добирались адміністрацією відділень та затверджувались обкомами партії, списки об'єктів показу переглядались щорічно і відбиралися лише ті, що мали "пристойний вигляд".

Отже, у післявоєнний період в екскурсійному процесі були задіяні державно-громадські структури, всі вони прагнули однієї мети - виховання населення в комуністичному дусі. Відповідно розвивалися і цілі екскурсійної справи, що відбилося на тематиці екскурсій [13].

Сьомий етап (1969-1986 рр.) - це період посилення екскурсійної роботи, що було викликано умовами суспільно-політичного життя України, в якому відбуваються серйозні зміни[14].

У 60-х рр. XX ст. з'являється інакодумство, похитнулась ідейна монолітність, якої протягом останніх років так домагалися державно-політичні структури.

Зміцнюються зв'язки Радянського Союзу, в тому числі й України, з Заходом. Послаблюється ізоляція Радянського Союзу і України в світі. Радянська молодь, яка виїжджала за кордон, знайомилася з життям людей інших країн.

Для посилення екскурсійної роботи у 1969 р. приймається постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС "Про заходи по подальшому розвитку туризму та екскурсій у країні".

Згідно з цією постановою, іншими директивними документами в системі профспілкового туризму утворюються ради з туризму та екскурсій, а в Центральній раді з туризму та екскурсій на початку 1970-х рр. був створений спеціальний структурний підрозділ[14].

Восьмий етап (1987-1990-і рр.). Цей період визначається як перехідний. Екскурсійні установи переходять на самофінансування та госпрозрахунок. У нових умовах господарювання визначаються нові тенденції в організаторській,! економічній роботі. Вишукуються резерви екскурсійного) обслуговування, застосовуються традиційні та впроваджуються нові форми обслуговування[14,15].

Починається скорочення екскурсійних кадрів, згортання роботи екскурсійно-методичних служб.1987 р. виявився особливо складним, переламним для екскурсійних служб.

Більшість екскурсійних організацій почали переорієнтовуватись на якісне змінення змісту екскурсійно-фінансового плану, вишукування резервів по наданню додаткових послуг населенню.

При організації масового екскурсійного обслуговування у дні галузевих свят, вихідних днів, в екскурсійні дні сімейного відпочинку передбачались святкові обіди у ресторанах.

Починаю чи з 1991 року екскурсійна справа переживала «велику руїну». Все це продовжувалося близько п'яти років. В таких умовах професійні кадри, що пішли в новостворені турфірми, намагалися налагодити роботу по екскурсійному обслуговуванню насамперед школярів. Вони й стали основним контингентом екскурсій[15].

Екскурсійна справа починає будуватися на інших засадах. Змінюється й тематика екскурсій. Відбувається повний відхід від історико-революційної, ленінської, партійно-комсомольської, атеїстичної тематики до історико-краєзнавчої, релігієзнавчої; в останній намітились такі напрями, як світська та богословська, значно скорочується й попит на воєнно-патріотичну тематику.

З'являються екскурсії про маловідомі або невідомі сторінки ишіизняної історії, такі як „Австрійський Львів" („Міст-тур" - Львів), „Львів польського періоду" („Пілігрим" - Львів).Інтерес викликають етнографічні екскурсії: „Вірмени у Львові" („Грин-тур"), „Національні громади Львова" („Центр Європи").Досвідчені професіональні кадри екскурсоводів працювали на фірмах: „Офіт" (м. Львів), «Міст тур» (м. Львів).

Інтерес до екскурсійної справи виявив створений у 1992 р. Державний комітет України з туризму.

На жаль, відсутність нині координуючого екскурсійно-методичної роботи в державі не сприяє широкому планомірному розгортанню екскурсійної діяльності[15].

Наприкінці 90-х рр. XX - на початку XXI ст. (сучасний етап) в Україні відбуваються певні зрушення і в сфері екскурсійної діяльності. Починає активізувати екскурсійну діяльність правонаступник УРРТЕ - ЗАТ "Укрпрофтур", створене у 1991 р[13,16].

Це, практично, єдина туристична структура, яка спромоглася певним чином зберегти деякі традиції екскурсійно-методичної школи в системі профспілкового туризму, в той час як Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді (правонаступник РДЕТС), АТ „Супутник-Україна" (правонаступник БММТ „Супутник" ЦК ЛКСМУ) втратили свої пріоритети в цій справі.

Виходячи із завдань, визначених правлінням, ЗАТ "Укрпрофтур" на початку 2002 р., більшість обласних закритих акціонерних товариств, дочірніх підприємств та їх філій здійснили змістовні практичні кроки щодо відродження та активізації екскурсійно-методичної діяльності. Урізноманітнюються організаційні засади підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів.

Отже, в перспективі екскурсійна справа в країні має йти за такими напрямами, як розробка авторських тематичних екскурсійних турів,створення нових форм екскурсійного обслуговування, урізноманітнення екскурсійних послуг з урахуванням інтересів і запитів населення[16].

1.3 Сучасні умови та особливості розвитку екскурсійної справи в Україні

З моменту проголошення незалежності молода українська держава впевнено встала на шлях розбудови власної туристичної галузі. За час, що минув, завершується процес переорієнтації вітчизняного туризму з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР у високорозвинену галузь, що відповідає сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання наявних туристських ресурсів.

Нині в Україні під охороною держави перебувають понад 140 тис. нерухомих пам'яток історії та культури, а саме:

Понад 64 тис. пам'яток археології;

Понад 54 тис. пам'яток історії;

Близько 7 тисяч пам'яток монументального мистецтва;

Близько 15 тисяч пам'яток містобудування і архітектури.

Сьогодні одна за одною зникають «білі плями» багатовікової історії українського народу. В поверненні народу його історичної національної пам'яті важливе місце належить екскурсійним маршрутам[13].

Екскурсія є важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління.

Об'єктивне і всебічне вивчення історії, історико-культурної спадщини мають стати основою організації екскурсійної справи в Україні на сучасному етапі.

Інтерес населення до вітчизняної історії, історико-культурної спадщини все більше зростає. Великою популярності, насамперед серед молоді, користуються туристсько-екскурсійні маршрути «Козацькі Січі», «Фортеці і замки України», «Монастирі України», «Гетьманські столиці», «Коліївщина» та інші.

Великою популярністю користуються поїздки до давніх міст Білгорода-Дністровського, Києва та Чернігова, овіяних легендами Чигирина та Батурина.

Значний інтерес у туристів викликають тури по шляхах становлення та розвитку - Київської Русі, екскурсії за численними туристсько-екскурсійними маршрутами мережі «Намисто Славутича» [11,14].

Як свідчить статистика, число екскурсантів зростає з року в рік: 1995 - 10 млн. чоловік, 1998 - вже 13 млн. чол.. У 2001 році кількість екскурсантів сягнула 19 млн. осіб. Але це складає лише 30% від екскурсійної аудиторії 80-тих років. Мало ще залучаються до екскурсій учні, студенти, сільські мешканці та інші категорія населення.

Сьогодні, коли нема обмежень у тематиці екскурсій, ідеологічного тиску, перед екскурсійною справою відкриваються нові горизонти. Із року в рік розширюється тематичний спектр екскурсій, оновлюється їхній зміст, що сприяє правдивому висвітленню вітчизняної історії.

Ця робота неможлива без серйозної методичної основи. Тому сьогодні вкрай необхідно при підтримці держави відтворити в туристичній галузі структуру методичних служб, що стали б центрами цієї роботи в регіонах, а також методичних секцій екскурсоводів як осередків підвищення фахової майстерності. У цьому плані заслуговує на увагу ініціатива полтавчан, які вже створили обласну Спілку екскурсоводів.

Особливо слід наголосити, що від знань, уміння екскурсовода донести матеріал до аудиторії, показати, а інколи й відтворити історичні події, зробити екскурсантів їх співучасниками, значною мірою залежатиме сприйняття ними історії України, їх свідомість і моральні засади, а в підсумку - громадська позиція[15].

На туристській карті України виділяють сім регіонів, сприятливих для розвитку туризму:

1. Карпатський (західний): Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області;

2. Волинсько-Тернопільський (північно-західний або поліський район): Волинська, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська області;

3. Житомирсько-Вінницький (буферний): Житомирська, Вінницька області;

4. Київський (центральний): Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області;

5. Харківський (північно-східний): Сумська, Полтавська, Харківська, Луганська області;

6. Дністровсько-Донецький (південно-східний): Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області;

7. Причорноморський (південний): Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим [12,14].

Розвиток туристської діяльності в цих регіонах зумовлюється наявністю багатих туристських ресурсів: природно-рекреаційних та історико-культурних у поєднанні з відповідними соціально-економічними умовами.

У зазначених туристських регіонах України найцінніші пам'ятки історії та культури знаходяться поряд із різноманітними природними рекреаційними та лікувальними ресурсами. Високий рівень розвитку матеріальної бази та інфраструктури туризму мають області, що знаходяться у Середньому Подніпров'ї: Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська і Чернігівська. Це дало поштовх до розробки у 1980-1984 рр. системи туристсько-екскурсійних маршрутів під назвою «Намисто Славутича», яка обхоплювала ці п'ять областей. Вона стала базовою у створенні туристських маршрутів в цілому.

Подальша практика виявила, що для кращого висвітлення історичного минулого України, культурних та духовних надбань українського народу доцільно розширити туристські маршрути регіону «Намисто Карпат» з метою створення суцільної загальнодержавної мережі маршрутів і турів різного спрямування та тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій вітчизняних та іноземних туристів.

Новий варіант Національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича» охоплює всі області України та Автономну Республіку Крим.

Представлений інформаційний матеріал переконливо доводить доцільність активізації туристської діяльності у регіоні «Намисто Славутича» на базі значних природно-рекреаційних ресурсів, цінного історико-культурного потенціалу, розвинутої туристської інфраструктури за умови їх збереження та ефективного використання [11].

Запропоновано основні напрями створення системи туристсько-екскурсійних маршрутів, що має сприяти розвитку туризму в регіонах. У межах цієї системи передбачено поновлення традиційних і розробка нових маршрутів по Україні з урахуванням її багаторічної історії, великих культурних і духовних надбань. Такий підхід має за мету визначення перспективних напрямів роботи працівників туристичної галузі, надання їм практичної допомоги при створенні нових маршрутів і турів для різних категорій туристів та екскурсантів.

Значна матеріальна база туризму (готелі, мотелі, туристські комплекси та бази, кемпінги), підприємства харчування, численні туристичні організації, створюють сприятливі умови для впровадження цієї системи в життя.

Багатий історико-культурний потенціал регіону «Намисто Славутича» покликаний відіграти велику роль у відновленні духовності та історичної пам'яті українського народу, відродження його культури та вікових традицій, патріотичному вихованню громадян, утвердженні незалежності та державності України.

Важливими туристсько-екскурсійними об'єктами у регіоні є численні та різноманітні історико-культурні пам'ятки: археології, історії, архітектури, мистецтва та меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї[13,16].

2. Розробка екскурсійних програм в Дніпропетровську та Ризі

2.1 Екскурсійна програма з релігійною спрямованістю в місті Рига

Тема екскурсійної програми: «Знайомство з історією Риги»

Мета: ознайомлення екскурсантів з особливостями історії Латвії ,на прикладі Риги.

Таблиця 2.1 Умови екскурсійної програми. Складено автором за даними[17]

Екскурсанти	2 людини: подружня пара , 24 і 25 років
Місце проведення	Латвія,Рига, центр міста
Вид екскурсії	Історико -культурна
Форма проведення екскурсії	екскурсія-прогулянка
Спосіб пересування	пішохідна
Тривалість	9 годин 30 хвилин
Відправлення	9:00 ( вул.Brоvоbas iela ,1)
Завершення	18:30 (вул. Torтa iela)
Маршрут	Об'єкт відвідування	Довжина шляху від одного Об'єкту до іншого (км)	Час у дорозі/час з врахуванням відставання туристів (хв.)
	1. вул.Brоvоbas iela ,1 - Червоні Комори(Sarkanie Spонeri)	3,3	45,55
	2. Червоні Комори - Двір Яніса(Jвтa sзta)	1,4	20,30
	3. Двір Яніса - Двір Конвенту(Konventa sзta)	0,5	13,23
	4. Двір Конвенту - Ратушна площа(Rвtslaukums un Rвtsnams)	0,6	15,25
Маршрут	5. Ратушна площа - Домська площа(Doma laukums)	0,4	11,21
	6. Домська площа -Три брати(Trоs brвпi)	0,2	4,14
	7. Три брати - Казарми Екаба(Jзkaba Ceпojumi)	0,4	11,21
	Усього	6,8км	3год 15хв

Рисунок 2.1 Маршрут екскурсійної програми в місті Рига

Розклад екскурсійної програми

1. 9:00 - 9:20 - збір екскурсійної групи на вул. Brоvоbas iela ,1. Ознайомлення з маршрутом екскурсії.

2. 9:20 - 10:05 (45 хвилин, пішки) - дорога від вул. Brоvоbas iela ,1 до Червоних Комор.

3. 10:05 - 10:45 (45 хвилин) - екскурсія по Червоних Коморах + час на фотографування.

4. 10:45 - 11:05 (20 хвилин, пішки) - дорога від Червоних Комор до Двору Яніса.

5. 11:05 - 11:45 (40 хвилин) - екскурсія по Двору Яніса + час на фотографування.

6. 11:45 - 11:58 (13 хвилин, пішки) - дорога від Двору Яніса до Двору Конвента.

7. 11:58 - 13:00 (1 година 2 хвилини) - обід в ресторані Domini Canes.

8. 13:00 - 13:15 (15 хвилин пішки) - дорога від ресторану Domini Canes до Ратушної площі.

9. 13:15 - 14:30 (1 година 15 хвилин) - екскурсія по Ратушній площі + відвідування Будинку Чорноголових + час на фотографування.

10. 14:30 - 14:41 (11 хвилин, пішки) - дорога від Ратушної площі до Домської площі.

11. 14:41 - 15:10 (30 хвилин) - екскурсія по Домській площі + час на фотографування.

12. 15:10 - 15:14 (4 хвилини, пішки) - дорога від Домської площі до Трьох братів.

13. 15:14 - 15: 30 (16 хвилин) - екскурсія біля Трьох братів + час на фотографування.

14. 15:30 - 15:41 (11 хвилин, пішки) - дорога від Трьох братів до Казарми Екаба.

15. 15:41 - 17:00 (1 година 29 хвилин) - екскурсія по Казармам Єкаба + відвідування Шведських воріт + відвідування Порохової вежі + час на фотографування.

16. 17:00 - 18:00 (1 година) - дегустація Ризького бальзаму в пабі Ampir.

17. 18:00 - 18:30 (30 хвилин) - збір екскурсійної групи, підведення підсумків, завершення екрскурсії.

2.2 Калькуляція екскурсійної програми та ранець екскурсовода

Калькуляція

1 день з 9:00 до 18:30:

1) Екскурсія в Будинку Чорноголових (3 євро/чол.): 3 євро*2 люд. = 6 євро. [18]

2) Послуги професійного фотографа (14 євро/год.): 14 євро*9 год. = 126 євро. [19]

3) Витрати на оплату праці в тому числі: організатор, екскурсовод (7 євро/год.): 7 євро*9 год. = 63 євро.

Вартість екскурсії на двох:

1) 6 євро + 126 євро + 63 євро = 195 євро.

2) 195 євро*23,3 (курс гривні до 1 євро) = 4 543,5 (грн.) [20]

Вартість екскурсії на одного екскурсанта:

1) 195 євро/2люд. = 97,5 (євро)

2) 97,5*23,3 (курс гривні до 1 євро) = 2 271,75 (грн.) [20]

Ранець екскурсовода

1. Квартал комор і забудова комор в районі сучасного Ризького центрального ринку, утворилася головним чином у другій половині 19 століття після ліквідації ризької фортеці. У 1856 році був розроблений проект, згідно з яким територію до сучасної вулиці Тургенєва було передбаченим забудувати складами однієї форми. У період з 1864 до 1886 року були побудовані 58 комор, з яких збереглося лише 13. [21]

Червоні Комори побудовані в стилі Цеглин", які були особливо поширені в архітектурі будівель промисловості і складів. Між архітекторами комор згадуються - К. Фельско, Фр. Хесс, Р. Пфлуг, Р. Смилинг і Я. Бауманіс.

Доля червоних Комор змінилася разом з будівлею центрального ринку. Найбільшу частину комор знесли, щоб звільнити місце для нового ринку, ще частина будинків комор перепроектувати у відповідності з потребами Центрального ринку.

Сучасний латвійський мистецтвознавець Яніс Крастіньш вважає, що з мистецької точки зору уваги заслуговує кілька Червоних комор: по вулиці Маскавас 4 -- 14; вулиці Гайзиня, 3; по вулиці Спікеру (Амбарной), 1, 8, 9[22].

2. Двір Яніса - це подвір'я колишнього домініканського монастиря в Ризі. В період Російської імперії, а також у російській традиції як такої було прийнято назву Іванове обійстя.

У Ризі завжди турбота про збереження міських укріплень покладалося на самих городян. Кожному ремісничій цеху було виділено ділянку стіни з вежею та ворітьми, за утримання яких він відповідав. Оборонна стіна Риги була вже стара. Її збудували на початку XIII столітті для захисту від набігів місцевих племен. Протяжність міської стіни з часом збільшилася. У 1207 році Рига була ще зовсім невеликим містом, і довжина стіни, який охоплює поселення також і лівів, лише трохи перевищувала два кілометри[23].

Перший Ризький палац єпископа був у 1234 році передано домініканському монастирю. І донині збереглися археологічні рештки монастиря - фрагмент побудованих у 14-му сторіччі воріт монастиря, що ведуть на вулицю Апатиту і Крустеяс. Після реформації будівлі монастиря стала використовувати міська управа. Був обладнаний будинок примусових робіт. З 1794 по 1803 рік у дворі Яня Сету почав роботу будинок для бідних імені Миколи, а вже в 1828 році - Ризькі поліцейські казарми. Тому до 1902 року двір назвали двором Поліцейських казарм. У 1938 році у дворі було знесено будівлю школи церкви Іоанна. Нормою в той час було те, що після того, як стіна зміцнення вже переставала бути необхідною, її не зносили, а просто забудовували з усіх боків, заощаджуючи, таким чином, на будівельних матеріалах.

З 1957 по 1960 рік стіну зміцнення реставрував архітектор Е. Славиетис. Була відновлена стара стіна довжиною в 20 м. Під час реставрації були побудовані також ворота на вулицю Калею, названі «воротами чорних монахів», які були прибудовані до будівлі за адресою Яня Сету 1[24].

3. Двір Конвенту бере свій початок у першій половині 13 століття, коли Орден Мечоносців побудував на цьому місці замок Ордена. Рижани цей замок зруйнували в 1297 році. Коли Орден почав будівництво нової резиденції в 1330 році на березі Даугави, колишній замок перенесли Конвент Св. Духа, заснував притулок. Від нього і пішла згодом нинішню назву Двору Конвенту. З 1554 року у дворі Конвенту знаходилися тільки притулки - вдови будинок і притулок "сірих сестер" (черниць). Крім притулків у дворі Конвенту пізніше були також житлові будинки і склади[25].

Більше 30 років Орден не міг закріпитися в Ризі, і лише в 1330 р. магістр Лівонського ордена Еберхард фон Монгейм зумів підпорядкувати бунтівний місто собі. Захисники Риги чинили опір, однак голод змусив їх здатися. Місто поступився Ордену частину міських укріплень з Пісочної і Свято-духівської баштами, а також велика ділянка землі по той бік укріплень, де знаходилися міські пасовища і городи. На ділянці землі, на якій раніше знаходився Шпиталь Св. Духа, Орден побудував свій новий замок.

Госпіталь ж ризький магістрат переніс на колишнє місце замку Виттенштейн, заснувавши на цьому місці Конвент Св. Духу (лат. Hospifalium Sancti Spiritus, нім. Convent zum Heiligen Geist), від нього і пішла згодом нинішню назву Двору Конвенту. Там же, у дворі Конвенту, на території колишнього замку розмістилися Кампенгаузенскої вдови будинок і Притулок сірих сестер. Церква була перетворена в храм госпіталю св. Духа, з кінця XV ст. неодноразово

Двір Конвенту багато разів горів і кілька разів перебудовувався. На початку 18 століття склалася та забудова, яку можемо бачити і сьогодні. У другій половині 20 столітті двір прийшов в запустіння. Тільки в 1994 - 1996 роках розпочата реконструкція Двору. Зараз у дворі Конвенту знаходиться готель, музей порцеляни, антикварні магазини і численні кафе. У двір ведуть чотири входи, які на ніч закриваються[26].

4. Ратушна площа утворилася з ринкової площі і аж до 19 століття була міським господарським та адміністративним центром, хоча і була набагато менше, ніж сьогодні. На площі проводилися ходи, змагання, турніри і танці. Також площа декілька століть була місцем здійснення кари, на яку скликав дзвін собору Св. Екаба[27].

Одним з найважливіших будов Ратушній площі була Ратуша - триповерхова будівля з вежею та годинником на ній. На шпилі вежі знаходився покажчик вітру з написом 1756. Над центральною частиною будівлі піднімався невеликий трикутний фронтон, який прикрашав міський герб, а над яким знаходилася фігура правосуддя. Над головним входом в будівлю перебував балкон, зіпертий на колони. У цьому будинку до 1889 року перебувала Ризька Ратуша, пізніше змінила обрана міська дума.

Друге значне будівля на Ратушній площі був Будинок Чорноголових. Вперше згадується в джерелах у 1334 році, новий будинок Великий гільдії. Спочатку його орендували купці Великої гільдії, а пізніше - неодружені купці - братство Чорноголових. Чорноголові було об'єднання молодих, неодружених купці і капітанів кораблів, які своїм опікуном вибрали Святого Маврикія - командира Римського легіону, який помер мученицькою смертю - йому відрубали голову, тому голова мавра стала відмінною рисою і була присутня на гербі суспільства. Будівлю було зруйновано під час Другої Світової війни і відновлений в 1999 році, виконавши старовинне пророцтво, яке коли-то можна було прочитати на воротах: "Якщо я буду коли-небудь зруйнований, ви мене відновіть знову".

У 1896 році на Ратушній площі встановили статую покровителя середньовічних міст - статую Роланда. Роланда вважають, як чесного суддю, захисник обвинувачених і чесного виконавця судових рішень. Тому його встановили на Ратушній площі обличчям до Ратуші[28].

5. Домську площу почали створювати в кінці 19-го століття, попередньо знісши будівлі на західній (в 60-ті роки) і північно-західної (у 80-ті роки) сторони від Домського собору, щоб відкрити вхідні портали собору. З 1886 року площу назвали Домська (Домес), а потім в 1923 році назва трохи видозмінили, надавши йому більш латиську форму - Вдома. У 1936 році були знесені також будинки на півночі і північному сході від Домського собору. Так утворилася широка площа, яку через рік назвали площею 15-го травня, в честь державного перевороту К. Ульманіса 15 травня 1934 року[29].

У 1940 році площі 15-го травня і Домська були об'єднані, і знову утворена площа стала носити назву площа 17-го червня. В 1943 році площа 15-го травня знову назвали по-іншому - площа Альберта Букшофдена. Домська площа ж зберегла свою назву. Проте пізніше обидві площі знову були об'єднані під назвою Домська площа, а у 1944 Домська площа стала називатися площею 17-го червня. У 1987 році знову зміни - площа знову називається Домській.

Після Другої Світової війни з-за численних руйнувань будинків, що знаходяться поблизу площі, ширина площі збільшилася. У 60-ті роки 20-го століття на місці зруйнованих будівель розбили газон. У 2007 році на цьому ж місці було розпочато будівництво готелю, яка знову візуально зменшить площу. На Домській площі є місце, звідки є можливість бачити позолочених півнів всіх трьох церков Старої Риги. На Домську площу ведуть 7 вулиць Старої Риги, займає 9425 квадратних метра. Посеред площі є латунне рондо з інформацією про те, що Рига входить в список світової спадщини ЮНЕСКО і знаходиться під захистом цієї організації[30].

6. У старій Ризі є оригінальний комплекс, що складається з трьох будинків, розташований на Малій міської вулиці - Maza pils iela, недалеко від Домського собору. Тут знаходиться пам'ятник середньовічної архітектури, який в народі дуже давно назвали Три брата [31].

Будинки в старому місті будувалися дуже щільно один до одного і три будинки на цій вулиці стоять плечем до плеча, наче три брата. За традицією на одній вулиці в Ризі селилися люди однієї професії і вважають, що в цих будинках жили пекарі. У будівлях високі стелі і круті сходи, вузькі проходи і цегляний підлогу.

Всі три будинки спочатку були побудовані в стилі готики, пізніше два із них набули риси бароко.

1)Найстарший брат - це будинок під номером 17, має білий колір. Він був побудований в кінці XV століття і є самим старим кам'яним будинком з збережених в Ризі. В одній з кімнат був осередок, на якій готувалася їжа. В іншій кімнаті жив господар будинку, пекар - на гербі можна бачити колосся. Його підлеглі жили і працювали в сінях. У цьому будинку в XVII столітті відкрилася перша в Ризі кондитерська

2)Середній брат - це будинок №19, що має жовтий колір. Дата побудови будинку - 1646 вказана на фасаді будівлі

3)Будинок №21 - це молодший брат, має зелене забарвлення, він був побудований в середині 18 століття.

Три брата - цікаві факти:

· Вважається, що білий дім став першим кам'яним будинком у Ризі, до нього в місті будувалися дерев'яні будинки. Пізніше з-за небезпеки виникнення пожеж дерев'яні будинки в центрі Риги будувати заборонили

· У будинку №19 розташований Державний центр охорони пам'яток культури та Музей архітектури, в якому проводяться різні виставки. У внутрішньому дворику Музею зібрана експозиція порталів і барельєфів тих історичних будівель Риги, яких не збереглися до наших днів. Їх фрагменти - герби і барельєфи вціліли, вони замуровані в стіни у внутрішньому дворику комплексу Трьох Братів

· Поряд з білим будинком є майданчик з ганком та лавами. Камені з боків лавок, служили зовсім не для прикраси, на них викарбувані знаки, які вказують, ім'я господаря та адресу

· В середні часи скло коштувало дуже дорого і чим більше площа вікон, тим багатше був господар будівлі. Тому часто будинки будували з маленькими вікнами. Ми бачимо, що верхні вікна в будинках №17 і 19 мають невеликий розмір[31].

7. Згідно з історичними хроніками, Казарми Єкаба були зведені в 1695 році. Їх будівництва передувало завоювання частини латвійських провінцій шведським правителем Густавом II. Згідно з королівським указом, жителі завойованих міст були зобов'язані надавати військовим житло і їжу. Тому рижанам довелося опікуватися будівництвом Казарм. Казарми обрамляють з півдня ризьку Цитадель, зведену в XVII столітті, примикають до елементів міських укріплень, утворюючи при цьому вузький прохід - вуличку Торня (Баштову) [32].

Історичні джерела стверджують, що у 1710 році за указом Петра I на місці цих дерев'яних споруд були зведені кам'яні, які збереглися аж до теперішнього часу. Будівля Казарм Екаба вважається найдовшим у Ризі - його протяжність становить 237 м. Своє військове призначення ця споруда втратила приблизно в 50-х роках XIX століття. У різні періоди в ній розташовувалася трудова біржа, навчальні заклади, державні установи.

...