Тренування стрибунів у довжину з розбігу вищих розрядів у підготовчому періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ

1.1 Історія розвитку стрибків у довжину з розбігу

1.2 Класифікація стрибків у довжину з розбігу та їх характеристика

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Завдання досліджень

2.2 Методи досліджень

2.3 Організація досліджень

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СТРИБУНІВ У ДОВЖИНУ З РОЗБІГУ ВИЩИХ РОЗРЯДІВУ ПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ

3.1 Методика тренування стрибунів у довжину з розбігу

3.2 Особливості підготовка стрибунів у довжину з розбігу вищих розрядів у підготовчому періоді

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 ВСТУП

Актуальність. Підготовка висококваліфікованих спортсменів має здійснюватися з використанням найновітніших технологій, методик, набутого вітчизняного та зарубіжного досвіду. Фундаментом цього мають бути особистісно орієнтований підхід, оновлення змісту та форм організації навчально-тренувального процесу відповідно до світових стандартів. Підготовка висококваліфікованих спортсменів у сучасних умовах обумовлена ефективністю організації та управління навчально-тренувальним процесом з використанням методів контролю та урахуванням індивідуальних вікових, морфофункціональних особливостей, а також використанням раціональних навчально-тренувальних.

Сучасна система спортивної підготовки створювалася науковими працями цілого ряду вчених.

Єдиний процес спортивної підготовки висококваліфікованих спортсменів складають чотири органічно взаємопов'язані частини: фізична, спортивно-технічна, тактична і психологічна підготовка. Фізична підготовка являє собою виховання рухових (фізичних) якостей, здібностей, необхідних у спортивній діяльності, вона створює сприятливі передумови для вирішення задач спортивно-технічної і психологічної підготовки.

Подальший розвиток системи спортивної підготовки пов'язаний із вдосконаленням теорії і методики управління цим процесом.

Спираючись на загальнотеоретичні положення можна сформулювати основні напрямки розвитку теорії і методики управління навчально-тренувальним процесом кваліфікованих стрибунів у довжину з розбігу.

Перший напрямок пов'язаний з використанням методології, яка б дозволила вдосконалити управління процесом спортивної підготовки.

Другий напрямок пов'язаний з розвитком технології управління шляхом використання засобів контролю, що забезпечує успішну реалізацію сучасних напрямів теорії і методики спорту та передових. Третій напрямок пов'язаний із широким використанням сучасного математичного апарату, який сприяє не тільки успішному вивченню навчально-тренувального процесу, але і його прогнозуванню.

Четвертий напрямок пов'язаний з пошуком найоптимальніших шляхів удосконалення спортивної підготовки, оскільки сучасна система підготовкиспортсменів здійснюється, головним чином, за рахунок збільшення обсягу й інтенсивності фізичних навантажень, а цей шлях не може розглядатися як оптимальний.

Отже, актуальність нашого дослідження зумовлена, з одного боку, об'єктивними суспільними потребами у вдосконаленні системи управління підготовкою висококваліфікованих спортсменів; з іншого - недостатністю впровадження в навчально-тренувальний процес кваліфікованих стрибунів у довжину з розбігу нових засобів і методів, основою яких є сучасні спортивні технології. Одним з найважливіших питань успішного керування тренувальним процесом, шляхів підвищення ефективності підготовки спортсменів є пошук раціональних форм планування тренувальних навантажень у структурах річної й багаторічної підготовки легкоатлетів.

Розробка й обґрунтування перспективних технологічних методик підготовки стрибунів, які спираються на всебічні достовірні наукові дослідження, вимагають комплексного вивчення проблем з різних позицій.

В сучасних умовах важливість удосконалення тренувального процессу особливо загострилась у зв'язку зі значним розширенням спортивного календаря, необхідності показувати високі резлультати протягом довгих змагальних періодів та виходу на пік готовності в головних змаганнях року.

Саме тому проведення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі річний цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути кілька.

Мета досліджень - проаналізувати особливості підготовки стрибунів у довжину з розбігу у підготовчому періоді.

Предмет дослідження - техніка та методика тренування стрибунів у довжину з розбігу.

Завдання досліджень - вивчити зміст і структуру тренувальних навантажень стрибунів у довжину з розбігу у підготовчому періоді.

1. Навести класифікацію стрибків та дати їм загальну характеристику.

2. Дослідити особливості тренування стрибунів у довжину з розбігу вищих розрядів у підготовчому періоді.

Об'єкт досліджень - тренувально-педагогічний процес в легкій атлетиці.

тренування стрибун довжина розбіг

1. РОЗДІЛ1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ

1.1 Історія розвитку стрибків у довжину

Стрибки у довжину - це порівняно не складна фізична вправа, яка має велике прикладне значення. Проте, певна складність в цьому виді легкої атлетики пов'язана з поєднанням розбігу з потужним відштовхуванням. Змагання зі стрибків у довжину вперше включені в програму стародавніх Олімпійських ігор в 708 році до н.е., як вид пентатлону (п'ятиборства). Спортсмени того часу розбігалися по спеціальній доріжці з гантелями в руках, припускаючи, що це може допомогти покращити результат стрибка. Виготовлялись гантелі з каменю і важили від одного до двох кг. Розбіг у стрибунів був коротким. Відштовхуючись, атлет виносив гантелі вперед так, щоб в середині польоту руки і ноги були майже паралельними. Перед приземленням він робив мах руками назад - це допомагало винести ноги далі, а разом з тим, і збільшити результат стрибка.

В наш час стрибки в довжину з розбігу вперше включені в програму змагань Оксфордського університету (Англія, 1851 р.). переможцем став Г. Пауелс з результатом 529 см. в 1868 р. англієць А. Тоуел показав рекордний для того часу результат - 6,40 м, а в 1874 р. ірландець Д. Лейн вперше в світі подолав семиметровий рубіж 7,05 м.

В 1898 р. М. Принстейн (США) вперше продемонстрував спосіб стрибка “ножиці”і досяг результату 7,24 м.

В 1920 р. вперше був здійснений стрибок новим способом - “прогнувшись”, його застосував фінський стрибун В. Туллос, показавши результат 7,56 м.

Вперше за 8 метрів стрибнули в 1935 р. два американських атлети: Д.Оуенс - 8,13 м і Е. Пікок - 8.03 м. досягнення Д. Оуенса протрималося чверть століття.

На ХІХ Олімпійських іграх в 1968 р. в Мексиці при сприятливих умовах Р. Бімон (США) відразу на 55 см перевищує попередній рекорд, і показав при цьому феноменальний результат - 8,90 м. в 1995 р. американець М. Пауел встановив новий рекорд - 8.97 м.

У жінок перший світовий рекорд зафіксований у 1928 р. першою рекордсменкою світу стала японська спортсменка К. Хітоні, яка стрибнула на 5,98 м. Німецька спортсменка К. Шульг вперше в світі подолала шестиметровий рубіж - 6,12 м.

Першою жінкою, якій покорився семиметровий рубіж, стала радянська спортсменка В. Бардаускане, яка стрибнула в 1978 р. на 7,07 і 7,09 м.

Спочатку на стадіонах не існувало спеціальних місць для стрибків у довжину, було відсутнє і стабільне місце для відштовхування. Лише в 1886 р. з'явився спеціальний брусок з якого відштовхувались стрибуни в довжину. Пізніше у ямі для приземлення почали використовувати пісок змішаний з тирсою. Разом з ростом результатів бігу на короткі дистанції, зростали досягнення і в стрибках у довжину.

Техніка стрибків у довжину поступово і неухильно удосконалювалась. Суттєві відмінності в техніці стрибків спортсменів можна спостерігати тільки при виконанні польоту. Форма цих рухів визначає спосіб стрибка - “зігнувши ноги”, “прогнувшись”, “ножиці”. Всі способи є варіантом збереження рівноваги в польоті і підпорядковані одній меті - підготовці до найбільш ефективного приземлення. Кожний з перерахованих способів має свої сильні і слабкі сторони, технічні нюанси.

1.2 Класифікація стрибків у довжину з розбігу та їх характеристика

Стрибок у довжину - зовні дуже проста і природна фізична вправа, яка має велике прикладне значення. Суттєві відмінності в техніці стрибків спортсменів можна спостерігати тільки при виконанні польоту. Форма цих рухів визначає спосіб стрибка - «зігнувши ноги», «прогнувшись», «ножиці». Всі способи є варіантом збереження рівноваги в польоті і підпорядковані одній меті - підготовці до найбільш ефективного приземлення.

Спосіб "зігнувши ноги" - найбільш простий, з нього починається навчання стрибкам у довжину в школі. Після "вильоту в кроці' махова нога опускається, поштовхова підтягується до неї і обидві ноги наближаються до грудей. Так стрибун набуває положення групування з опущеними вниз руками. До моменту приземлення він випрямляє ноги, намагаючись послати їх якомога далі вперед, одночасно відводячи руки назад. Вадою цього способу є вірогідність обертання вперед в польоті, що суттєво зменшує результат стрибка.

Головними чинниками в стрибках є швидкий і стабільний розбіг, вміння точно попадати на брусок і потужно відштовхуватись, зберігати рівновагу в польоті і раціонально приземлюватись. Техніку стрибка в довжину умовно поділяють на фази: розбіг, відштовхування, політ і приземлення. Всі ці фази взаємопов'язані і взаємозалежні. Мета розбігу - досягнення найвищої швидкості без втрати контролю за своїми рухами і надлишкового напруження. Ефективність відштовхування залежить головним чином від рухової активності стрибуна на останніх бігових кроках. Усі рухи стрибуна в політній частині стрибка спрямовані на збереження рівноваги і виконання ефективного приземлення. Дальність польоту забезпечується початковою швидкістю вильоту. Політ починається під кутом 18 - 24° і здійснюється на висоті 50 - 70 см. Політну фазу стрибка можна поділити на зліт, продовження польоту з рухами і приземлення. В усіх способах стрибка зліт однаковий, поштовхова нога залишається дещо позаду, а потім починає згинатись завдяки руху стегна вперед і закидання гомілки назад. Спосіб стрибка у довжину "прогнувшись" за структурою рухів під час польоту є більш складним, ніж спосіб "зігнувши ноги". На початковому етапі спортивної майстерності його здебільшого рекомендують стрибунам, які мають недостатньо сильний поштовх. Цим способом успішно стрибали і стрибають сильніші стрибуни Європи і світу: Л. Домбровський (НДР) - 8,54 м, Р.Емміян (СРСР) - 8,86 м, Х.Дрекслер (Німеччина) - 7,45 м. Після активного вбігання у відштовхування і високого злету стрибун у повітрі займає положення "виліт у кроці", при цьому махова нога, зігнута в колінному суглобі, знаходиться попереду, носок взято на себе. Після відштовхування і злету в кроці, махова нога активно розгинаючись, опускається вниз-назад і підводиться до поштовхової, таз виводиться вперед, а плечі трохи відхиляються назад, стрибун прогинається у грудній і поперековій ділянках хребта, напівзігнуті руки швидко відводяться в сторони-назад, або назад угору і в сторони. Стрибун приймає положення "прогнувшись". Перед приземленням ноги активно виносяться вперед. Спосіб стрибка у довжину способом "ножиці" характеризується виконанням рухів ногами під час польоту, які нагадують бігові кроки, але виконуються більш розмашисто (робиться 2,5-3,5кроки).Після вильоту "у кроці" стрибун опускає махову ногу і відводить її назад.Таз при цьому подається вперед, далі рухи повторюються. Перед приземленням махова і поштовхова виносяться вперед. Руки у фазі польоту піднімаються вгору і коловими рухами в різні сторни підтримають рівновагу, а під час приземлення тягнуться до носків. Мета стрибуна у фазі приземлення полягає в тому, щоб торкнутися піску в ямі якнайдалі, не втрачаючи рівноваги.Підготовка до приземлення здійснюється за рахунок піднімання стегон до грудей з невеликим нахилом тулуба вперед. Гомілки вільно опущені вниз. Приземлення відбувається на п'яти, які перед торканням піску знаходиться трохи нижче таза. Руки зігнуті в ліктьових суглобах опускаються вперед-вниз-назад. Застосовуються два варіанти приземлення: а) сидячи; б)в групуванні. Вони відрізняються нахилом тулуба і положенням рук.

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Завдання досліджень

Відповідно до мети роботи вирішувались наступні завдання:

Проаналізувати методику тренування стрибунів у довжину з розбігу.

Дослідити особливості підготовки стрибунів у довжину з розбігу вищих розрядів у підготовчому періоді.

2.2 Методи досліджень

Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури та інформації світової мережі Internet, змагальної діяльності легкоатлетів високої кваліфікації; передового практичного досвіду підготовки збірних команд, найсильніших спортсменів світу, які спеціалізуються у різних дисциплінах легкої атлетики (опитування тренерів і спортсменів); моделювання, методи математичної статистики. Вирішення висунутих завдань і досягнення таким чином поставленої мети здійснювалось на теоретичному рівні з використанням відповідних методів отримання ретроспективної інформації.

Методи отримання ретроспективної інформації включали теоретичний аналіз літературних джерел, що передбачав вивчення, аналіз, систематизацію та узагальнення даних наукової і науково-методичної літератури.

Результати проведеного теоретичного аналізу дозволили визначити проблематику, встановити коло завдань та намітити шляхи їх вирішення.

2.3 Організація досліджень

Дослідження проводилось в три етапи: на першому етапі було здійснено вибір теми курсової роботи та складено план її виконання; на другому етапі було здійснено підбір та опрацювання літературних джерел та вихідних даних з фізичної підготовки спортсменів про закономірності розвитку фізичних якостей; на третьому етапі була здійснена систематизація опрацьованого матеріалу та його комп'ютерний набір.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СТРИБУНІВ У ДОВЖИНУ З РОЗБІГУ ВИЩИХ РОЗРЯДІВ У ПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ

3.1 Методика тренування стрибунів у довжину з розбігу

Спортивне тренування - це спеціалізований процес всебічного фізичного виховання, спрямований на досягнення високих спортивних результатів. Макроцикл- це великий тренувальний цикл типу піврічного (в окремих випадках 3-4 місяці), річного, багаторічного (наприклад, чотирьохрічного), пов'язаний з розвитком, стабілізацією і тимчасовою втратою спортивної форми і включає закінчений ряд періодів, етапів, мезоциклів .

Побудова тренування в багаторічних макроциклу (на етапі вищих досягнень). У практиці спорту прийнято виділяти чотирирічні цикли, пов'язані з підготовкою до головних змагань - Олімпійських ігор.

Побудова тренування в річних циклах. У підготовці висококваліфікованих спортсменів зустрічається побудова річної тренування на основі одного макроциклу (одноціклічне), на основі двох макроциклов (двоциклічне) і трьох макроциклов (трициклічне). У кожному макроциклі виділяється три періоди - підготовчий, змагальний і перехідний. При дво- і трициклічній побудові тренувального процесу часто використовуються варіанти, що отримали назву «здвоєного» і «будованого» циклів. У цих випадках перехідні періоди між першим, другим і третім макроціклами часто не плануються, а змагальний період попереднього макроциклу плавно переходить в підготовчий період подальшого.

Підготовчий період спрямований на становлення спортивної форми - створення міцного фундаменту (загального і спеціального) підготовки до основним змагань та участі в них, вдосконалення різних сторін підготовленості. Запропоновано два варіанти моделей річної підготовки до головних змагань року, що базувалися на фундаментальних працях вітчизняних і зарубіжних фахівців, в яких затвердився системний підхід до вивчення складних процесів і явищ у теорії і практиці спорту, досвіді і традиціях підготовки найсильніших спортсменів світу, термінів виконання відбіркових нормативів ІААФ для участі в Іграх Олімпіад, чемпіонатах світу, специфіки дисципліни легкої атлетики з урахуванням об'єктивних змін, що відбулися у легкій атлетиці під впливом стрімких процесів професіоналізації і комерціалізації спорту (розширення спортивного календаря, поява нових форматів змагань і проведення їх на усіх континентах). Перший варіант моделей річної підготовки складається з трьох самостійних структурних утворень, усі елементи яких об'єднані загальним педагогічним завданням - досягненням стану найвищої готовності до стартів Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу. У легкоатлетичних стрибках у структурі річної підготовки виділяють три самостійні макроцикли. Тривалість першого у середньому 23 тижні, другого - 14-18 тижнів, третього - 8-9 тижнів (рис. 1). Кількість тренувальних днів протягом року: стрибок у довжину - 270-280 (чоловіки), 260-270 (жінки); стрибок у висоту - 260-270 (чоловіки), 255-265 (жінки); кількість тижнів - 48-49. Кількість змагань - 11-18. Спортивна практика останніх років переконливо свідчить про оптимізацію змагальної діяльності найсильніших спортсменів світу. Наприклад, Б. Бондаренко протягом 2013 р. виступив у 11 змаганнях. Їх раціональний розподіл у системі річної підготовки дозволили Б. Бондаренко на чемпіонаті світу 2013 р. зайняти перше місце з результатом, який відповідає рекорду України - 2,41 м (рис. 2). Досвід світової спортивної практики підтверджує необхідність орієнтації системи спортивної підготовки на досягнення високих результатів у головних змаганнях при строго диференційованій змагальній діяльності, де різні змагання за персональними запрошеннями розглядаються як підготовчі, контрольні підвідні і використовуються як засіб підготовки. В останні десятиріччя оптимізація також торкнулася основних показників навантаження тренувальної роботи. Можна стверджувати про їх зниження у окремих найсильніших стрибунів на 10-30 % залежно від специфіки стрибкової дисципліни, індивідуальних особливостей конкретного спортсмена та етапу багаторічного удосконалення. Перший варіант моделей будується на основі традиційної структури, розробленої в теорії та практиці світового спорту, перевіреної багатьма поколіннями видатних спортсменів різних країн з введенням у його структуру етапу безпосередньої підготовки до головних змагань (ЕБП). В структурі річної підготовки цієї моделі виділяють мезоцикли наведені на рис. 1. У першому підготовчому періоду зміст втягуючого мезоцикла носить виключно базовий характер з поступовим збільшенням навантаження за основними засобами підготовки. На початку базового мезоцикла основна тренувальна робота носить переважно силову спрямованість. Особливу увагу приділяють застосуванню вправ з обтяженнями з поступовим збільшенням їх маси. У базовому мезоциклі збільшується частка спеціально-підготовчих вправ, наближених за кінематико-динамічними характеристиками до змагальних, а також власне основної змагальної вправи. Велика увага приділяється удосконаленню техніки легкоатлетичних стрибків у зоні інтенсивності 90-95% максимального особистого результату. Це завдання здійснюється паралельно з підвищенням рівня швидкісно-силових здібностей легкоатлетів-стрибунів за рахунок виконання різних стрибкових вправ з високою інтенсивністю (95-100% максимального особистого результату. У запропонованій моделі змагальний період (лютий - березень - 5 тижнів) виражено нечітко. У ньому органічно поєднуються завдання спеціальної підготовки та участь в серії змагань. Питання безпосередньої підготовки до стартів і досягнень до них стану найвищої готовності є другорядними і підпорядковуються завданню спеціальної підготовки. На відміну від змісту базового мезоцикла, в першому макроцикле значне місце займають специфічні засоби, спрямовані на поєднане вдосконалення швидкісно-силових здібностей спортсмена і техніки рухових дій. Застосовуються вправи, більшою мірою пов'язані з відштовхуванням однією ногою, збільшується обсяг спринтерського бігу та швидкісно-силової роботи з інтенсивністю 95-100% максимального особистого результату. В тренувальний процес включають вправи з певними елементами ризику зістрибування- настрибування на підвищену опору, стрибки з місця без зорового контролю, здійснюється вдосконалення прийомів психологічної саморегуляції.

Рис.2. Динаміка спортивних результатів у стрибках у висоту Б. Бондаренко (Україна) протягом 2013 р.

У системі річної підготовки можна рекомендувати застосування гіпергравітаційного костюма масою 6 кг, що дозволяє інтегрально удосконалювати фізичні якості і техніку рухових дій протягом 2 тижнів у листопаді та грудні при зменшенні його маси до 3 кг і 2-3 тижні наприкінці квітня - початку травня; засобів педагогічної дії профілактики травматизму (розвиток сили м'язів, що визначають характер постави). Частка засобів цієї спрямованості збільшується у підготовчих періодах у базових мезоциклах, а змагальних - зростають специфічність дій (динамічний характер виконання вправ), координаційна складність, зменшується кількість повторень на 30-50 %.

Основними методичними підходами до індивідуалізації тренувального процесу легкоатлетів-стрибунів протягом року з урахуванням особливостей техніки виконання змагальної вправи є: підтримання сильних індивідуальних сторін спеціальної підготовленості, за рахунок яких спортсмен досягає високих спортивних результатів, а саме, домінування швидкісного, швидкісно-силового або силового компонента виконання змагальної вправи. Для легкоатлетів-стрибунів, у яких домінуючим є швидкісний компонент біомеханічної структури змагальної вправи, обсяг засобів швидкісної спрямованості можна збільшити від 8 до 24 % (від оптимальних обсягів 18-20 км) порівняно зі спортсменами з домінуванням швидкісно-силового і силового стилів. У спортсменів із домінуванням силового компонента об'єм засобів силової спрямованості повинен бути приблизно 173 тони у стрибунів у довжину і потрійним і 134 тони - у стрибунів висоту. Ці значення вищі порівняно зі спортсменами із домінуванням швидкісного і швидкісно-силового компонентів відповідно на 14 і 6 % у стрибках у довжину і потрійним і на 13 і 6 % у стрибках у висоту. У спортсменів з домінуванням швидкісно-силового компонента обсяг засобів швидкісно-силової спрямованості найвищий - 23,25 тис. відштовхувань (S=0,35) у стрибках у довжину і потрійним - 26,25 тис. відштовхувань (S=0,35) у стрибках у висоту, що на 16 % та 18 і 22 % відповідно більше порівняно зі спортсменами з домінуванням швидкісного і силового компонентів.

У спортсменів з домінуванням швидкісно-силового компонента обсяг засобів швидкісно-силової спрямованості найвищий - 23,25 тис. відштовхувань (S=0,35) у стрибках у довжину та потрійним та 26,25 тис. відштовхувань (S=0,35) у стрибках у висоту. У стрибунів у довжину та потрійним це на 16 % більше порівняно зі спортсменами з швидкісним та силовим компонентами, а у стрибунів у висоту - відповідно на 18 і 22 %.

Реалізація рівня підготовленості пов'язана із збільшенням частки засобів, адекватних за кінематико-динамічними характеристиками змагальної діяльності і формування функціонального стану вестибуломоторної системи в системі річної підготовки. У запропонованій системі річної підготовки протягом використовують рекреаційно-відновлювальні засоби.

Велика увага приділяється профілактиці травматизму. Застосовуються компенсаторно-відновлювальні засоби.

У цю систему річної підготовки можуть бути внесені корективи в залежності від індивідуальних особливостей спортсменів, їх адаптаційних ресурсів, особливостей спортивного тренування в попередніх макроциклах, змагальної практики, організації , кліматичних умов, матеріально-технічного забезпечення підготовки, відновлювальних заходів, спеціального харчування при збереженні загальних закономірностей.

Для вирішення завдань планомірної підготовки до головних змагань року і одночасного підвищення ефективності змагальної діяльності у престижних турнірах за персональними запрошеннями розроблено багатоциклову модель річної підготовки (другий варіант) у легкоатлетичних стрибках, що складається з 4 макроциклів. У цій моделі участь у головних стартах чемпіонату світу планується на останньому тижні серпня і першому тижню вересня. Змагання Діамантової ліги та інші за персональними запрошеннями починаються на початку травня і закінчуються у вересні.

У структурі річної підготовки виділяють чотири відносно самостійні макроцикли (рис. 3). Перший починається у жовтні, його тривалість - 18-23 тижні. Другий у березні - 9-14 тижнів, третій - у червні - 4-6 тижні; четвертий - наприкінці липня - 8-9 тижнів. Кількість тренувальних днів упродовж року: стрибок в довжину - 270-280 (чоловіки), 260-270 (жінки); стрибок у висоту - 260-270 (чоловіки), 255-265 (жінки); потрійний стрибок - 290-300 (чоловіки), 280-290 (жінки); кількість тижнів - 48-50, кількість днів змагань - 18-23. Співвідношення засобів різної переважної спрямованості приведено на рис. 3.

3.3 Особливості підготовки стрибунів у довжину з розбігу вищих розрядів у підготовчому період

Основна мета спортивного тренування - забезпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі - досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості - від новачка до майстра спорту.

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід брати до уваги вік, підготовленість спортсмена, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної техніки, тоді як підготовленішим спортсменам необхідні спеціальна технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю.

У підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ - запорука високих спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки - економне виконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому і по частинах, проаналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика - мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання - якнайраціональніше використати сили й можливості для перемоги.

Завдання тактичної підготовки: вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильпішпх спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких основних методів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка - частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського організму, підвищення їх функціональних можливостей - збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розвиток з обраного виду, а також з інших видів спорту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи зі штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.

Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального процесу- озброїти їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.

Найважливішою умовою ефективності тренувань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі річниї цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька.

Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.

Підготовчий період. Підготовчий період (період фундаментальної підготовки) під-розділяється на два великих етапи: 1) загальнопідготовчий (або базовий) етап; 2) спеціально підготовчий етап.

Загальнопідготовчий етап. Основні завдання етапу - підвищення рівня фізичної підготовленості спортсменів, вдосконалення фізичних якостей, що лежать в основі високих спортивних досягнень у конкретному виді спорту, вивчення нових складних змагальних програм. Тривалість цього етапу залежить від числа змагальних періодів в річному циклі і становить, як правило, 6-9 тижнів (в окремих видах спорту зустрічаються від 5 до 10 тижнів).

Етап складається з двох, в окремих випадках - з трьох мезоциклів. Перший мезоцикл (тривалість 2-3 мікроциклу) - втягуючий - тісно пов'язаний з попереднім перехідним періодом і є підготовчим до виконання високих за обсягом тренувальних навантажень. Другий мезоцикл (тривалість 3-6 тижневих мікроциклів) - базовий - спрямований на вирішення головних завдань етапу. У цьому мезоциклі продовжується підвищення загальних обсягів тренувальних засобів, односпрямованих приватних обсягів інтенсивних засобів, розвиваючих основні якості і сприяють оволодінню новими змагальними програмами.

Спеціально підготовчий етап. На цьому етапі стабілізуються об'єм тренувального навантаження, обсяги, спрямовані на вдосконалення фізичної підготовленості, і підвищується інтенсивність за рахунок збільшення техніко-тактичних засобів тренування. Тривалість етапу 2-3 мезоциклу. Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах спорту відводять цьому періодові вирішальну роль у підготовці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4-5 місяців при 4-5 тренуваних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З-4 - для початківців.

Тренування в підготовчому періоді забезпечує:

- набуття та покращання загальної і спеціальної фізичної підготовленості;

- подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконалення в даному виді спорту;

- подальше покращення моральних і вольових якостей;

- оволодіння спортивною технікою і вдосконалення;

- ознайомлення з елементами тактики;

- підвищення рівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду спорту.

За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволила б їм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивної техніки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються і провадяться протягом року, в тому числі і в підготовчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі.

Тренувальні засоби, що використовуються у підготовці легкоатлетів-стрибунів, поділяють на спеціальні, допоміжні (напівспеціальні), загальнопідготовчі та змагальні.

У свою чергу, засоби спеціальної підготовки умовно можна розділити на вправи переважно технічної, швидкісно-силової (стрибкової), швидкісної (бігової) та силової спрямованості.

Засоби технічної спрямованості поділяються на ті, що моделюють параметри змагальної діяльності, та

на вправи поєднаного розвитку техніки рухів і швидкісно-силових якостей.

Основними засобами, що моделюють параметри змагальної діяльності для стрибунів у довжину є стрибки з повного, середнього (10- 14 бігових кроків) і короткого розбігу (2-8 бігових кроки).

До основних засобів поєднаного розвитку техніки рухів та швидкісно-силових якостей належать:

? стрибки через бар'єр з 5-6 бігових кроків розбігу;

? розбіг з відштовхуванням;

? різноманітні комбінації (подвійний, потрійний, п'ятиразовий) «скачок» - «крок» з 6-8 кроків з розбігу;

? стрибки з відштовхуванням на кожний (третій) крок;

? стрибки з відштовхуванням з трампліна з 5-6 бігових кроків розбігу тощо.

Стрибуни у довжину у процесі багаторічної підготовки в тому чи іншому обсязі використовують такі основні засоби спеціальної швидкісно-силової (стрибкової) спрямованості:

? стрибки через бар'єри (6-8) на двох ногах;

? стрибки на відрізках 10-30 м у зоні інтенсивності 95-100 %:

? стрибки з ноги на ногу (20-40 м);

? скачки на лівій і правій нозі (20-40 м);

? вистрибування з повного присіду (8-12 разів);

? підскоки на стопі зі штангою на плечах (маса штанги 10-20 %);

? зістрибування на одну ногу з висоти 20-50 см зі швидким відштовхуванням угору;

? різні комбінації стрибків та «скачків» з місця у яму з піском (подвійний, потрійний, п'ятиразовий тощо).

До групи засобів спеціальної швидкісної спрямованості відносять біг на відрізках 20-100 м у зоні інтенсивності 95-100 %, в ряді літературних даних до 60 м,в інших до 80 м.

До основних засобів спеціальної силової спрямованості належать:

? напівприсіди зі штангою на плечах (маса 80-100 % максимальної в присіданні зі штангою на плечах);

? виходи на опору висотою 20-30 см зі штангою на плечах (маса 30-40 % максимальної в присіданні зі штангою на плечах);

? вистрибування з напівприсіду зі штангою на плечах (маса 40-60 % максимальної в присіданні

зі штангою на плечах);

? ходьба випадами зі штангою на плечах (маса 20-30 % максимальної в присіданні зі штангою на

плечах);

? взяття штанги на груди з помосту (маса 80-90 % максимальної в цій вправі).

Засоби допоміжної підготовки умовно можна поділити на вправи, що переважно спрямовані на розвиток швидкісної (біг на відрізках 80-200 м) та швидкісно-силової (багатоскоки на відрізках 40-100 м) витривалості, а також базової силової підготовки (максимальна сила та силова витривалість).

ВИСНОВКИ

Стрибок у довжину з розбігу - це складна легкоатлетична вправа, яка має чотири послідовно виконувані стрибки - розбіг, відштовхування, політ,приземлення. Стрибки з розбігу виконуються в спеціально підготовану яму з піском. Результат фіксується за віддаллю від лінії відштовхування до найближчого до неї відбитку тіла спортсмена в піску.

Для досягнення максимальних результатів на змаганнях безсумнівно важливий процес тренування, який починается з планування. Сучасні фахівців пропонують двоциклове планування річної підготовки. Це пов'язано з більшою кількістю змагань як узимку, так і влітку, тому спортсмени повинні перебувати у високій спортивній формі протягом зимового й літнього тренувально-змагального періоду. Річний цикл підготовки складається із двох мікроциклів - першого й другого. Перший мікроцикл складається з підготовчого (15-16 тижнів), змагального (6-7 тижнів) і перехідного (1-2 тижня) періодів. Кожний період включає ряд етапів, що характеризуються: певною спрямованістю, комбінацією й тривалістю тренувальних програм. Підготовчий період складається з етапів загальної фізичної підготовки (ЗФП), спеціальної фізичної підготовки (СФП) і техніко-фізичної підготовки (ТФП). Змагальний період складається з етапу спеціальної підготовки (СП). Перехідний період складається з етапу активного відпочинку, профілактики, лікування травм, підтримка тренованості

Другий мікроцикл складається з підготовчого (12-13 тижнів), змагального (14-15 тижнів) і заключного (2-3 тижня) періодів. Підготовчий період складається з етапів спеціальної фізичної підготовки, тривалістю 6-7 тижнів і техніко-фізичної підготовки - 6-7 тижнів. Змагальний період складається з етапу спеціальної підготовки. Заключний період складається з етапу відновлення організму спортсменів, активного відпочинку, лікування й профілактика травм.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артюшенко О.Ф. Легка атлетика: Навчальний посібник для студентів

2. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій /Харк.держ.пед.ун-т ім.Г.С.Сковороди. - Харків:"ОВС", 2001. - 112 с.

3. Зеличенок В.Б., Никитушкин В.Г., Губа. Легкая атлетика: Критерии отбора. - М.: Терра-Спорт, 2000. - 240 с.

4. Золоті сторінки олімпійського спорту України / під. ред.І. Федоренка. - К.: Олімпійська література, 2000. - 192 с.

5. Колот А.В. Методика формування швидкiсно-силових здатностей легкоатлетiв-стрибунiв потрiйним стрибком з розбiгу у рiчному тренувальному циклi на етапi максимальноi реалiзацii iндивiдуальних спроможностей: Автореф. дис. канд. наук з фiз. виховання i спорту: 24.00.01 / НУФВСУ. - К., 2005. - 20 с.

6. Партнов В.П. "Стрибок у висоту" фізкультура і спорт 2003 р. Видання стор.59.

7. Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практические приложения. - К.: Олимпийская литература, 2004. - 808 с.

8. Попов В.Б. Прыжок в длину: многолетняя подготовка. - М.: Терра спорт, 2001. - 158 с.

9. Україна в цікавих фактах: книга рекордів України/Упор. Г.О. Маценко. - Львів: Слово, 2009. - 160 с.

10. Філь С.М., Худолій О.М., Малка Г.В. Історія фізичної культури: навч. пос. - Харків: ОВС, 2003. - 160 с.

11. Юшко Б.Н. Системно-структурный метод планирования годичной подготовки бегунов на короткие дистанции // Материалы семинара по спринтерскому и барьерному бегу. Москва, 14-17 мая 2001 г. - М.: Терра-Спорт, 2001. - С. 54-56. 12. Бальсевіч В.К. Перспективи модернізації сучасних освітніх систем фізичного виховання на основі інтеграції національної фізичної і спортивної культури: Актова мова. - М .: РГАФК, 2002, с. 26-28. 13.Бальсевіч В.К. Контури нової стратегії підготовки спортсменів олімпійського класу // Теорія і практика фіз. культури. 2001, № 4, з. 32-33.

13. Бальсевіч В.К. Теорія і практика фізичної культури, 2000. - 274 з. 14.Заборский Г.А. Індивідуалізація техніки відштовхування стрибунів у довжину та у висоту з розбігу з урахуванням моделювання рухів: Автореф. канд. дис. Омськ, 2000. - 20 з.

Размещено на Allbest.ru

...