Гостинність в туризмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут екології, природоохоронної діяльності та туризму ім. В.Чорновола

Кафедра туризму

Контрольна робота

На тему: «Гостинність в туризмі»

Виконала: студентка групи ТУ-41

Пшеничняк М.М.

Прийняла:Нездвецька О.В.

Львів 2015

План

1. Гостинність як національна риса характеру українців

2. Зробити аналіз інфраструктури гостинності в Закарпатській області

3. Зробити аналіз гостинності тематично-розважальних парків в Ізраїлі

1. Гостинність як національна риса характеру українців

Однією з найхарактерніших рис спілкування в середовищі українців вважається гостинність. Вона становить не тільки обов'язковий компонент їхнього способу життя, а й частину світосприймання, вірувань і повір'їв.

Ця традиція сягає сивої давнини, і тільки набагато пізніше вона була відкоригована православ'ям, яке надало їй морально-релігійної спрямованості. За уявленнями східних слов'ян, Бог, а найчастіше його посланець, тобто гість (звідси -- гостювати, пригощати, гостинець, гостиниця, а згодом заїжджі купці та їхні подарунки -- гостина, шлях, яким вони їздили, -- гостинець), ходив по землі поміж людей, прийнявши людську подобу. Отож, незнайомих перехожих сприймали з певною настороженістю: «Хто ти -- чужинець або гість?» Не випадково, наприклад, на Поліссі збереглось архаїчне вітання подорожнього: «Щоб прихід твій був добрим», -- власне, формула закляття проти недобрих намірів.

Міфологічна основа гостинності з плином часу ритуалізувалася, зберігшись у багатьох звичаях, обрядових діях та піснях. Так, у найвідповідальніші моменти життя люди кликали на допомогу Бога, Матір Божу, Спаса, Святий Хрест або ангелів, нерідко запрошуючи їх сісти у червоний кут («на покуть») за накритий стіл. І дотепер подекуди побутує давній обряд полазника -- зустріч першого відвідувача хати напередодні Нового року або Різдва, свого роду вісника доброго чи недоброго. Якщо полазник -- людина щаслива, таланиста, то і в хаті буде багатство, вдача та здоров'я; якщо та людина миршава й неповажна, то з нею до оселі прийдуть злидні та хвороби. Найбажанішими в ролі полазника вважалися іноземці або діти -- до них ставилися як до посланців іншого, божественного світу.

Міфологізація гостя становила для українців зручну модель для спілкування не тільки з живими людьми, а й з потойбічними явищами. Так, давня назва однієї з хвороб -- гостець -- пов'язана з міфом про маленьку демонічну істоту, котра приходить до людини і може принести їй біду. Отож, народна медицина рекомендувала хворому, крім інших засобів, спробувати задобрити такого гостя, розтопивши, скажімо, для нього лазню. Гостем українці нерідко називали й небіжчика. «Зібратись у гості» -- означало вмерти, оскільки вважалося, що смерть -- це не кінець існування людини, а лише перехід до іншого світу. Звідси й обряди запрошення померлих родичів на урочисту вечерю, і ходіння до них у гості на могилу.

Словом, традиційна соціонормативна культура українців колись розумілася надзвичайно широко і в усіх випадках регламентувалася певними правилами поведінки, стереотипізованими за формою. Ці правила торкалися і традиції гостинності, яка в українському середовищі формувалася на основі не лише міфологічних уявлень, а й моральних принципів доброзичливого ставлення до ближнього. Саме тому українська гостинність вирізнялася особливою гуманністю, глибинне коріння якої є спільним для всіх східних слов'ян. Із давніх-давен було заведено, що той, хто відвідає оселю, тривалий час вважається своїм, оскільки прилучається до духів цього дому, скуштувавши трапези або обігрівшись біля вогнища. Тому природно, що господарі робили все, щоб почастувати (тобто віддати, почесть) прибульця. З часом це переросло у звичай обов'язкового пригощання (частування) гостей. Зокрема, на столі завжди й неодмінно мали лежати кусень хліба та щіпка солі -- ці головні атрибути не тільки слов'янського хлібосольства, а й прилучення до духів та божеств. Крім того, вважалося, що той, хто скуштує кусень хліба з сіллю, дістане господнє благословіння і ніколи не посміє скривдити того, хто частує.

Головним у звичаї частування було таке правило: «Спочатку нагодуй людину, а потім вже й розпитуй її». При цьому вважалося непристойним дізнаватися в подорожнього або гостя про мету його приходу. У більш давні часи, перш ніж почастувати, господиня мила гостеві ноги. Про це повідомляли, зокрема, іноземні місіонери, котрі були вкрай здивовані, як це у «царстві диявола» (справа відбувалася ще у дохристиянський період) вони бачать таку гостинність. До речі, цей стародавній звичай протримався серед українців аж до XIX ст. (його опис подає, наприклад, Тарас Шевченко в поемі «Наймичка»), а відгомін його й дотепер почувається у весільній обрядовості, що збереглася подекуди на Волині, Поліссі, Північній Буковині та Слобожанщині: перед першою шлюбною ніччю молода згідно зі звичаєм гостинності (адже супутник життя -- це якоюсь мірою путник, подорожній) миє ноги чоловікові. Втім, як ми вже зазначали, така покірливість для української жінки не є характерною, тому не випадкові ні локальна обмеженість цього звичаю, ні його суто ігровий характер.

Щодо гостювання як такого, то в українському середовищі воно не перетворилося (як, скажімо, у народів Кавказу або гагаузів) на норму звичаєвого права, а було й залишилося цілком у сфері моралі. Разом із тим хоча українська оселя була такою ж відкритою для кожного подорожнього, гостя або жебрака, як і у згаданих народів, деякі умови гостювання суворо регламентувалися. Наприклад, не прийнято було ходити в гості під час польових робіт. Засуджувалося гостювання і в будні дні -- тоді родичів або сусідів відвідували лише у господарських справах, а ритуал прийому гостя в такому разі спрощувався. Поширеним правилом прийому гостя, котрий прийшов хоча б у звичайній справі, залишалося обов'язкове запрошення зайти до хати «хоча б на хвилинку». Гість повинен був переступити поріг хати, тобто виявити повагу до домочадців та їхніх предків, які, за повір'ям, мешкали під порогом. З цієї ж причини намагалися посадити гостя і за стіл, попередньо накривши його скатертиною і подавши хліба з сіллю; у південних районах України було прийнято подавати виноградне вино -- «один келишок». Якщо гість не мав часу пригощатися за столом, його садовили на лаву біля печі, протерши її чистою ганчіркою. Одне слово, гість так чи інакше мусив присісти, оскільки у противному разі «старостам не сидіти у цій хаті».

Ритуал прийому значно ускладнювався, коли спеціально приходили в гості. Приводом для гостини слугували великі свята: Різдво, Трійця, Великдень, храмові свята, іноді недільні дні, а також сімейні урочистості -- весілля, народний. Обов'язково сходилися на похорони і поминки. У деяких районах України число свят, коли можна було ходити в гості, обмежувалось. На Тернопільщині, наприклад, ходили лише в дні Івана та Михайла, на Одещині -- на храмові свята. Щодо неділі, то у цей день скрізь по Україні збиралися тільки родичі.

Відповідно до народного етикету гості приходили за запрошенням. Воно лунало наприкінці кожного гостювання: «Приходьте вже й ви до нас»,-- зверталися гості до господарів. До приходу гостей ретельно готувалися -- пекли хліб, готували святкові страви, іноді подарунки дітям, яких було прийнято залишати вдома. У гості йшли також із подарунками, які звичайно були простими -- окраєць хліба та «горілка-сороківка». Господарі по закінченні застілля також «віддарювали» гостей -- хлібом та пирогами. Виняток становили гостини з приводу весілля чи народин: на них дарували рушники або хустки весільним чинам, черевики та чоботи -- батькам молодої, крижмо -- бабі-повитусі. Під час похорон при виконанні обряду прощі, поширеного серед гуцулів та бойків Українських Карпат, родина покійного роздавала всім присутнім на процесії речі: сорочки, ремені, перемітки тощо.

Звичай дарування й віддарювання являв собою важливу, але не обов'язкову частину традиції звичайної, необрядової гостинності; подарунки виступали скоріше символами прихильності й дружби, ніж еквівалентами економічної цінності. Останніми вони стають пізніше, але це стосується, як правило, лише тих обрядів, котрі безпосередньо пов'язані з шлюбними угодами.

Обов'язковий компонент української святкової гостини -- трапеза. Під час трапези гостей садовили на найзручніші місця, а найдорожчих -- на почесне місце, покуть. Господарі, як правило, не сідали за стіл, а прислуговували, постійно запрошуючи гостей їсти: господиня -- жінок, господар -- чоловіків. Гості ж перед кожною новою стравою чекали запрошення і розпочинали їсти тільки після неодноразової «принуки»; самостійно вони не сміли ні брати щось зі столу, ні виходити з-за столу. Таким чином процес трапези розтягувався надовго. Сигналом до його закінчення слугувало внесення хліба з сіллю. Словами «Спасибі за хліб, за сіль, за кашу і милість вашу» гості 'дякували господарям за гостину і гостинність.

Вдячність за трапезу, згідно з давніми віруваннями, адресувалася не лише господарям, а й духам їхніх предків, а через них -- самому Всевишньому. І всі присутні -- співтрапезники -- були ритуально об'єднані цією ідеєю. Така ідеологічна основа святкового застілля до того ж підсилювалася моральними чинниками -- симпатіями до ближнього. Саме тому трапеза завжди була серцевиною української, а в цілому й східнослов'янської, гостинності.

З гостинністю тісно пов'язана благозичливість -- система стереотипних форм, які виражають різноманітні сторони спілкування: вітання, прощання, поздоровлення, співчуття, вибачення, подяку тощо. Благозичливість неодмінно передбачає взаємність, по суті це загальнолюдська потреба у вдячності.

У традиціях благозичливості особливо рельєфно проявляється етнічна своєрідність, оскільки в основі засобів благозичливого спілкування лежать не тільки соціальні, а й біологічні стереотипи -- звички, що стали рисами національного характеру. Причому для виявлення благозичливості мають значення насамперед візуальні засоби і тільки потім -- словесні. Не випадково багато ритуалів та обрядів українців являли собою дію без слів: тривале пояснення мети приходу старостів в обряді сватання замінялося лише застиланням столу принесеною з собою скатертиною, згода дівчини на шлюб -- сором'язливим колупанням печі і т. д. Своєрідність мови благозичливості, зокрема, і визначає українство як спільність із притаманною їй неповторною системою стереотипів, спілкування, ментальності взагалі.

гостинність ритуалізація закарпатський парк

2. Зробити аналіз інфраструктури гостинності в Закарпатській області

Туристично-рекреаційна галузь Закарпаття протягом останніх п'яти років динамічно розвивається за усіма показниками, активною є інвестиційна діяльність в галузі, збільшується кількість відвідувачів, підвищується зайнятість в галузі, досить активно розвивається зелений туризм, який оснований на діяльності окремих домогосподарств.

Туристично-рекреаційний комплекс регіону представлений переважно малим та середнім бізнесом. Протягом останніх років кардинально змінилася структура форми власності закладів на користь приватної.

У області поступово формується туристично-рекреаційний комплекс з двома чітко визначеними піковими сезонами - літнім (оздоровлення, відпочинок, лікування) та зимовим (гірськолижний), кожен з яких має певну специфіку забезпечення послуг.

З метою залучення бюджетних та позабюджетних коштів до фінансування важливих завдань розвитку галузі Закарпатською обласною радою затверджено три регіональні програми в туристично-рекреаційній галузі: “Програма розвитку туризму та рекреації в Закарпатській області на 2002-2010 роки, “Програма розвитку сільського туризму в Закарпатській області на 2004-2008 роки (з 2007 року відмінена рішенням сесії обласної ради), “Програма розвитку в області перспективних туристично-оздоровчих комплексів та інфраструктури до них на 2005-2010 роки.

Закарпатська область розташована на південному заході України і межує з 4-ма країнами ЄС (Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією), а також Львівською та Івано-Франківською областями країни. Територія області на півночі захищена Карпатським хребтом, з північного заходу - Татрами, з півдня - західними Румунськими горами і Мараморошським масивом. Площа Закарпаття становить 12,8 тис.км2 або 2,1% території України. Близько 80% території регіону займають гори, серед яких найвища точка України - гора Говерла (2061 м).

В регіоні розвинені практично всі види рекреаційної діяльності: від санаторно-курортного лікування до відпочинку і різних видів туризму, що здійснюються протягом цілого року. Важливим при аналізі місця і ролі рекреаційної галузі в господарському комплексі регіону є визначення переліку показників, що дають характеристику впливу цієї галузі на економіку регіону. В якості пріоритету оцінки впливу галузі можуть братися економічні показники (роль надходжень від галузей рекреації у формуванні доходів Державного та місцевих бюджетів), соціальні (розв`язання проблеми безробіття), медичні (зниження рівня захворюваності), екологічні тощо. При аналізі ефективності рекреаційної діяльності важливо врахувати не тільки прямі економічні результати функціонування рекреаційних об`єктів, але і непрямі - показники відновлення втрачених у процесі діяльності фізичних та моральних сил і здоров`я.

Проблемним питанням, пов'язаним з позитивною динамікою відвідувачів у окремих туристично-рекреаційних районах, є визначення місткості та максимального рівня навантаження на природні екосистеми, які активно використовуються для туристично-рекреаційних потреб, як у літній, так і зимовий періоди. Сталий еколого-економічний розвиток рекреаційної галузі передбачає розвиток рекреаційної діяльності у кількісному та просторовому плані таким чином, щоб навантаження на природне середовище залишалося нижчим рівня його пропускної спроможності для збереження та потенційного використання сьогоднішнім та майбутніми поколіннями.

Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів та послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2008 році 20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США.

Протягом 2008 року туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд. грн., що дорівнює 1,5% у ВВП України та 3,3% по статті "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%. За останні три роки кількість відвідань України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 рази, в тому числі кількість іноземних туристів зросла на 38%.

Оскільки природне середовище є важливим активом рекреаційної галузі, виникає необхідність природних ресурсів важливо визначити пропускну спроможність рекреаційних об'єктів та виробити відповідну політику розвитку галузі із залученням як органів державної влади та місцевого самоврядування, так і учасників рекреаційного ринку (рекреаційні заклади, споживачі), мешканців рекреаційних територій.

Проблемним питанням соціального характеру є невисока якість новостворених робочих місць у закладах короткотермінового сезонного відпочинку, які є тимчасовими або з неповною зайнятістю і характеризуються чітко вираженою сезонністю.

У результаті введення в дію Закону “Про туризм” кардинально змінилася структура туристів, обслужених туроператорами та турагентами - у 2003 році туроператори забезпечили обслуговування 80%, а у 2006 році - тільки 20% усіх туристів.

За період, що аналізується спостерігається зменшення окремих показників діяльності туристичних організацій Закарпаття - кількість виїзних туристів зменшилася на 28% (з 13,9 тис. осіб у 2003 році до 10 тис. осіб у 2006 році), а обсяги внутрішніх туристичних потоків за цей ж період зменшилися на 27% (з 65,8 тис. осіб до 48,2 тис. осіб).

У структурі туристичних потоків Закарпатської області переважає внутрішній туризм - 61-71%, зменшилася питома вага виїзного туризму - з 22% у 2003 році до 14% (2006 р.), частка іноземних туристів протягом аналізованого періоду коливається на рівні 17-12%.

Відповідно до Закону України “Про туризм” однією з організаційних форм туризму є міжнародний туризм, до якого відносять в'їзний (який передбачає здійснення подорожей в межах України тих осіб, які постійно не проживають на її території) та виїзний (подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до інших країн) туризм.

Позитивною є тенденція зростання кількості іноземних туристів у області, яка за аналізований період у цілому зросла на 3% (з 11,3 тис. осіб у 2003 році до 11,7 тис. осіб у 2006 році), що є важливим при аналізі впливу галузі на регіональний економічний розвиток.

Потенційно достатніми є можливості активізації в'їздних туристичних потоків з Румунії, Чехії, інших країн СНД, що мають спільні або близькі до закарпатських історичні, культурні, мовні традиції. Перспективним напрямом є розвиток діаспорного туризму з Канади, США, Португалії, Італії, інших країн, де представлені українські емігранти різних хвиль.

Мережа закладів санаторно-курортного комплексу у 2006 році склала 20 санаторіїв, 8 санаторіїв-профілакторіїв, 39 баз відпочинку, 1 дитячий оздоровчо-санаторний заклад, 1 курортну поліклініку. Порівняно з попереднім 2005 роком дещо змінився склад мережі комплексу - почали діяльність 4 санаторії, 1 дитячий оздоровчо-санаторний заклад, 1 курортна поліклініка, а припинили діяльність 5 баз відпочинку. Слід відмітити, що досить висока частка закладів протягом 2006 року не працювала - 27 одиниць з 69 (в т.ч. 3 санаторії, 4 санаторії-профілакторії, 20 баз та інших закладів відпочинку), головним чином через капітальний ремонт закладів та відсутність коштів на експлуатацію.

Найбільш розвинутою є мережа закладів даного профілю у Мукачівському та Свалявському районах (забезпечують 55% ліжкового фонду санаторно-курортних та оздоровчих закладів області), у 2006 році жодного дня не працювали заклади Іршавського та Воловецького районів.

Аналізуючи кількісні показники діяльності санаторно-курортного комплексу області, слід відмітити постійне стабільне збільшення оздоровлених протягом тривалого часу осіб - за аналізований період збільшення склало 20% (з 58,7 тис. осіб у 2003 році до 70,8 тис. осіб у 2006 році). Найбільша кількість осіб оздоровлюється у санаторіях - 68 - 75% усіх оздоровлених. Постійно зростає кількість іноземних громадян, що скористалися оздоровницями Закарпаття - 787 осіб у 2006 році (на 16% більше порівняно з 2005 роком). Традиційно користуються оздоровницями області відвідувачі з Російської Федерації, Польщі, Німеччини, Молдови, Ізраїлю.

На відміну від загальнообласної тенденції, у структурі відвідувачів санаторних закладів переважає оздоровлення протягом тривалого часу, а кількість оздоровлених протягом одного-двох днів за чотири роки скоротилася у близько 2,5 разів, при одночасному зменшенні питомої ваги даної групи з 9,9% (2003 р.) до 3,6% (2006 р.). Така ситуація визначається специфікою надання послуг санаторіями, що вимагає відносно тривалого перебування для одержання бажаного оздоровчого ефекту.

3. Зробити аналіз гостинності тематично-розважальних парків в Ізраїлі

Тематичні парки, як і взагалі туризм схильний сезонності. 66 % туристів приїжджають в ту чи іншу країну, в залежності від географічного розташування, у визначенні місяці року. У цей час завантаженість туристських готелів досягає 100 %. Наприклад, у холодний час року завантаженість готелів падає і складає в середньому по країнах 60 %.

Шлях подальшого розвитку тематичних парків в країні й удосконалювання їх роботи залежить від екстенсивних і інтенсивних методів розвитку. Екстенсивний шлях - подальший розвиток матеріально-технічної бази в парках. Якість обслуговування туристів знаходиться в прямої залежності від рівня матеріально-технічної бази. З'являється мережа приватних, сімейних невеличких готельних підприємств. Матеріально-технічна база туризму повинна створюватися з урахуванням можливостей задоволення різноманітних рекреаційних потреб різноманітних груп туристів.

Інтенсивний шлях розвитку тематичних парків в країні передбачає удосконалення його організаційних напрямків.

Своє дозвілля люди бажають провести по-різному - у залежності від своєї індивідуальності, рівня прибутку, мотивації подорожей, навіть від таких чинників, як мода, реклама. Тому знову створювані об'єкти матеріально-технічної бази тематичних парків повинні забезпечувати всю розмаїтість рекреаційно - розважальних потреб туристів

Новий тематичний парк, Міні-Ізраїль, розбитий на території киббуца Нахшон, недалеко від Латруна, вважається найбільшим туристичним проектом в Ізраїлі за останнє десятиліття.

Новий ізраїльський парк розташований на території в 60 дунамів (6 гектар) і його будівництво обійшлося в 20 мільйонів доларів. Доріжки парку зроблені у формі Зірки Давида і кожний трикутник подає свою частину країни - Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим, Негев, Верхня і Нижня Галілея. Неможливо було планувати парк відповідно до меж країни, адже вони не визначені.

Єрусалим з готелем Царя Давида й унікальним будинком ІМКА навпроти нього. Мініатюрні будинки, у точності відповідають оригіналу, оточені карликовими рослинами і деревами. А між ними "прогулюються” іграшкові люди.

Взагалі у світі існує біля 40 парків мініатюр. Найбільше відомі з них - "Мадуродам” у Голландії, парк мініатюр у Швейцарії, парк "Італія в мініатюрі” і ін. Ініціатори ізраїльського проекту із самого початку обмінюються з цими парками ідеями й інформацією.

Оскільки парк ще недобудований, вхідні квитки коштують порівняно недорого - 25 шекелей (для дорослого і для дитини).

З врахуванням інтересів потенційних відвідувачів, адміністрація розробила ряд розважальних програм. Дітям нададуть можливість саджати карликові дерева. Планується створення й історичного антуражу - тут можна буде зустрітися з відомими ізраїльськими політичними діячами, наприклад із Теодором Герцлем, Давидом Бен Гуріоном або Голдой Меір (в акторському виконанні).

Двісті вже існуючих моделей (усього їх є 350) створені 75-а художниками, 70 із який - вихідці з колишнього Радянського Союзу. У багатьох випадках мініатюрні моделі (зроблені в масштабі 1:25) навіть виграли тому, що були зменшені й ізольовані від свого звичного оточення.

У моделі Хайфи вже готовий Тель-Авівский променад разом із джерелом води (у масштабах парку це - Середземне море), Хайфський порт із кораблями, прекрасні Бахайські сади і дорога, що зв'язує нижню Хайфу з горою Кармель.

У мініатюрному Єрусалимі відтворене Старе Місто з Західною Стіною, музей Ізраїлю і стадіон ім. Тедді Колека. На стадіоні гра завжди в повному розпалі і, крім гравців на полі, можна побачити тисячі болільників на трибунах, половина з який виражає бурхливу радість, у той час, як інша половина виражає розчарування. Окрема ділянка парку відведена під дитячі площадки, ресторан, кафе, інформаційний центр.

Размещено на Allbest.ru