Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ
• 1.1 Поняття та сутність лікувально-оздоровчого туризму
• 1.2 Основні етапи становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні
• 1.3 Проблеми санаторно-курортної бази на сучасному етапі
• РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ АСПЕКТІВ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ТУРІВ
• 2.1 Загальні принципи організації лікування та оздоровлення на курортах
• 2.2 Характерні особливості санаторно-курортних послуг
• 2.3 Організація взаємодії туристських і санаторно-курортних підприємств
• РОЗДІЛ 3. ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ТУРІВ
• 3.1 Лікувально-оздоровчі тури в Україні
• 3.2 Лікувально-оздоровчі тури в Одесі та Одеській області
• ВИСНОВОК
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність теми. Інтеграція України до Європейської спільноти вимагає від керівництва держави термінових рішень щодо вдосконалення соціального комплексу, у тому числі рекреаційного. Турбота про охорону та зміцнення здоров'я населення є одним з найважливіших завдань цивілізованого суспільства. Адже високий потенціал фізичної та розумової діяльності людей служить передумовою їх повноцінного життя. Саме ці завдання спрямована вирішувати санаторно-курортна рекреація.

Лікувально-оздоровчий туризм є одним з найбільш стійких видових туристичних ринків України і пріоритетних напрямів, проте він найбільше потребує підтримки і скоординованого розвитку. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, враховуючи їх якісні і кількісні характеристики, на разі повинні стати спонуканням суспільних практик відновлення здоров'я людини, подовження періоду активного довголіття та упровадження здорового способу життя, чим і обумовлена актуальність і тематика даної роботи.

Санаторно-курортна справа в Україні є класичним видом рекреаційної діяльності, важливою складовою процесів лікування, профілактики та реабілітації. В нашій державі виграшно поєднуються багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров'я населення, подовження тривалості життя: сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі, озокерит, тощо.

Загальносвітова мода на здоровий зовнішній вигляд поступово охоплює Україну: за останні десять років вітчизняний ринок оздоровчого закордонного туризму зріс майже на третину. З огляду на те, що Україна має один із найкращих природних лікувально-оздоровчих потенціалів у Європі, питання вдосконалення санаторно-курортного комплексу стає одним з найпріоритетніших напрямів розвитку вітчизняного туризму, зокрема його лікувально-оздоровчого виду, що призводить до поповнення бюджету і зміцнення державної економіки в цілому.

Головна мета роботи полягає в дослідженні особливостей організації лікувально-оздоровчих турів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) розглянути поняття та сутність лікувально-оздоровчого туризму;

2) з'ясувати основні етапи становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні;

3) розглянути проблеми санаторно-курортної бази на сучасному етапі;

4) визначити загальні принципи організації лікування та оздоровлення на курортах;

5) з'ясувати характерні особливості санаторно-курортних послуг;

6) розглянути особливості організації взаємодії туристських і санаторно-курортних підприємств;

7) проаналізувати досвід організації лікувально-оздоровчих турів в Україні;

8) розкрити досвід організації лікувально-оздоровчих турів в Одесі та Одеській області.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є лікувально-оздоровчий туризм.

Предметом дослідження в курсовій роботі є особливості організації лікувально-оздоровчих турів.

Методами дослідження в курсовій роботі є порівняння, аналіз, синтез, дедукція, індукція, наукова абстракція, узагальнення та інші.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

1.1 Поняття та сутність лікувально-оздоровчого туризму

лікувальний оздоровчий туризм курортний

Оздоровлення, сприяючи скороченню захворюваності і смертності, подовжує активне життя людини. Стан здоров'я людини визначається частково спадковістю, частково умовами та способом життя людини і суспільства. Протягом життя відбувається погіршення здоров'я людини, чому можна зарадити заходами, що пов'язані з охороною здоров'я. Таким чином, особливе значення набуває пошук ефективного збереження резервів здоров'я при обмежених людських, природних і інших ресурсах.

На думку Л. Агафонової лікувально-оздоровчий туризм - один з найперспективніших видів туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних лиманових родовищ грязі, лісів тощо, якими багата країна. Інтерес до лікувально-оздоров-чого туризму в Європі постійно зростає, що в значній мірі обумовлено демографічними тенденціями [4, с. 76].

Проте знака рівності між лікуванням, оздоровленням у санаторно-курортних і лікарняно-поліклінічних умовах не може бути, оскільки окремі компоненти (наприклад, використання в лікувально-профілактичних цілях бутильованої води) не можуть замінити всього комплексу лікувально-оздоровчої дії на людину курортної місцевості. Лікувально-оздоровчими властивостями володіє вся сукупність чинників природного комплексу курортно-рекреаційної місцевості в їх взаємозв'язку і взаємодоповненні, що включає як бальнеологічні, так і ландшафтно-кліматичні ресурси.

Санаторно-курортне лікування для певної категорії людей у сучасних умовах якоюсь мірою може стати лікувально-оздоровчим туризмом. Лікувальний туризм розглядає організацію роботи рекреаційної галузі з погляду технології подорожі та, окрім захоплюючих маршрутів різної категорії складності, обов'язково повинен ураховувати систему занять, зумовлену методами бальнео- і кліматолікування [5, с. 83].

Однією з форм використання лікувально-оздоровчого потенціалу може бути організація лікувального туризму і створення лікувально-профілактичних установ на базі нових перспективних лікувально-оздоровчих методів. У основі лікувального туризму повинна бути закладена лікувальна або оздоровча технологія, яка поліпшує якість життя шляхом повного задоволення потреби у відпочинку і лікуванні під час подорожі.

До лікування природними чинниками звертається останніми роками дедалі більше пацієнтів.

Сучасна курортологія і фізіотерапія - це, насамперед, фізична реабілітація за допомогою кінезотерапії - «лікування рухом». Останніми роками на курортах України відроджуються традиційні теренкури, чудові паркові зони, гірські маршрути, стежки ближнього і дальнього лікувального туризму та інші способи, що в світовій курортній практиці позначаються терміном recreation facility (оздоровчі послуги) [7, с. 26].

Лікувальна дія ландшафтотерапії обумовлена безперервним чередуванням садів і лісів, полів тощо, що сприяє постійній зміні вражень, поліпшує настрій і діяльність всього організму. Прекрасний ландшафт і повітря різноманітної української природи, в поєднанні з ходьбою, справляють потужний оздоровчий ефект.

Однією з найбільш серйозних небезпек для життєдіяльності туристів у рекреаційно-оздоровчому туризмі є небезпеки при відпочинку на водоймищах [10, с. 84].

1.2 Основні етапи становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні

Лікувально-оздоровчий туризм має дуже глибокі коріння. Ще з давніх давен люди використовували природні лікувальні ресурси, в пошуках яких здійснювали близькі й далекі подорожі. Процес становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні йшов паралельно з європейським. Він був послідовним, хоча й не рівномірним за часом. Виділяють чотири етапи розвитку рекреації і в тому числі лікувально-оздоровчого туризму [27, с. 170].

Перший етап починається від зародження великих цивілізацій Давнього світу і триває до початку XIX ст. З терапевтичними цілями природні лікувальні ресурси використовувалися ще з античних часів. Відомо, що єгиптяни прибували до ріки Ніл і після спаду повені застосовували мул для лікування низки захворювань. Гряззю та водами лікувалися давні римляни та греки. Є історичні відомості про те, що римські цезарі на знак вдячності богам будували храми біля тих грязьових джерел, де вони або члени їх родини вилікувалися. Дуже популярним серед римської знаті був аквамасаж. Вважається, що назву модного нині оздоровчого напрямку SPA надала абревіатура відомої фрази імператора Нерона, який був великим прихильником римських терм. Побачивши одного разу надзвичайні басейни з фонтанами, він вигукнув: «Sanitas par aquas!», що означає "здоров'я через воду".

Пізніше, у XVІІ ст., лікуватися грязями та водами стали у Франції, а потім і в Німеччині. Часто згадується невелике бельгійське містечко Спа в Арденнах, яке надало світу перший бренд питної води і прославилося ще у середньовіччя своїми гарячими джерелами, в яких, за переказами, поновлювали сили та лікували поранення солдати численних війн. Вважається, що саме з цим містечком було пов'язане виникнення на початку XVII ст. традиції їздити на води з метою поправки здоров'я, яка пізніше охопила майже всю Європу [26, с. 49].

На жаль, відомостей про розвиток лікувального туризму на території України у давні часи та середньовіччя існує дуже мало. Про лікувальні властивості природних ресурсів місцевому населенню було відомо ще здавна. Однак, перші документальні згадки про це знаходимо у документах, які датовані XVI-XVIII ст. Зокрема, у цей час згадуються лікувальні мінеральні сірководневі джерела Великого Любеня (XVI ст.), Немирова (XVI ст.), Збручанські мінеральні води (XVII ст.), Слов'янські солоні озера (XVII ст.), кримські грязі та солоні озера Півдня (XV-XVI ст.) та багато інших.

Другий етап охоплює все XIX ст. і початок XX ст. У великих масштабах з лікувальною метою європейські курорти виникли з початку XIX ст. (першими були Німеччина - з 1801 p., Франція - з 1818 p., Австрія - з 1832 р. тощо). Масове поширення лікувального туризму в Російській імперії, до складу якої входили тогочасні українські землі, йшло майже паралельно з європейським.

З середини XIX ст. починається формування в Україні туристичних регіонів. І цілком є природним, що першим таким регіоном був Крим. У 1783 р. півострів став складовою частиною Російської імперії. Політика уряду була спрямована на прискорене господарське освоєння краю. За короткий час набули розвитку і поширення багато галузей сільського господарства і промисловості, що створювало певні передумови для курортного освоєння Криму. Вважається, що історія рекреаційного освоєння Криму починається саме завдяки розвитку на цих територіях лікувального туризму. Початок курортного будівництва припав на 70-і pp. XIX ст. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії уздовж усього узбережжя [23, с. 10].

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі та пансіонати, що перебували у приватному володінні, експлуатувалися переважно у літній сезон. Невелике селище Ялта, яке в 1802 р. налічувало лише 13 рибальських будиночків, поступово стало центром усього узбережжя, чому сприяло будівництво в 1832-37 pp. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. А 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав Ялті статус міста.

З 1890 р. кримські території з грязями активно використовуються з лікувальними цілями. В Євпаторії були побудовані дві грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, який готував лікарів-бальнеологів. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. З 1893 р. розпочалося інтенсивне дачне будівництво.

Хоча у кінці XVIII - на початку XX ст. Крим був найпопулярнішим і найвідомішим курортом Російської імперії, санаторно-курортна діяльність у цей час розвивалася і в інших українських землях. Так, у 1833 р. перший лікувальний заклад для відпускання "теплих ванн" відкрили на березі Куяльницького лиману. У 1843 р. перша лікарня з'явилася й на Хаджибейському лимані, трохи пізніше (1853 р.) - на Сухому. Це були відносно примітивні лікувальні заклади, обладнані у дерев'яних літніх тимчасових будівлях [18, с. 84].

Про цілющі властивості озера Солоний лиман на Дніпропетровщині було відомо ще з давніх часів. Мешкали у цій місцевості вільнолюбиві спадкоємці запорозьких козаків. Місцеві селяни використовували грязі озера для лікування ревматизму, подагри, радикуліту та інших захворювань. За свідченнями архівних матеріалів, наукове вивчення регіону розпочалося в 1882 р., а у 1928 р. було вирішено створити на березі озера лікувальний пункт. Це поклало початок освоєнню Солоного лиману.

Перші згадки про курорти Карпатського регіону датуються XVI ст., але тільки на початку XIX ст. розпочалося масове будівництво лікарень і ці курорти стали широко відомими. Зокрема, у 1820 р. при бурінні нафтової свердловини поблизу Трускавця випадково виявили сірчане мінеральне джерело, а в 1827 р. було споруджено невелику водолікарню на вісім кабін. З цього часу Трускавець став офіційно іменуватися курортом. Розбудова курортної інфраструктури в Карпатському регіоні, територія якого входила до Австро-Угорщини, відбувалася на основі приватного підприємництва. Щоб залучити сюди якомога більше приїжджих для лікування та відпочинку, приватні підприємці стали вести пошуки мінеральних вод. Так, у 1833 р. було відкрите соляно-гірке джерело "Марія" (нині джерело № 1), а дещо пізніше - джерела "Нафтуся", "Софія" (тепер джерело № 2) та ін. У кінці XIX ст. у Моршині організується клімато- і водолікування, відкривають лікарню на зразок німецьких та швейцарських курортів, які на той час вже були модними. Одночасно поблизу від Моршина було знайдено торфову грязь. Воду мінеральних джерел розпочали використовувати для лікувальних ванн, а торфову грязь - для грязьових ванн та аплікацій. Моршин став бальнеологічним курортом. Оскільки порівняно з австрійськими, французькими та іншими курортами лікування на західноукраїнських курортах було дешевшим, сюди приїздили на лікування туристи з Чехії, Польщі та інших країн [15, с. 80].

Третій етап охоплює період розвитку курортно-оздоровчого туризму в Україні за панування радянської влади. Стрижнем її політики у галузі туризму було створення державних органів та установ управління туризмом. Курорти та санаторії підпорядковувалися державним органам охорони здоров'я. У реконструкції та благоустрої курортів, у будівництві нових санаторіїв та пансіонатів відпочинку, крім Народного комісаріату охорони здоров'я, профспілок, брали участь товариство Червоного Хреста, кооперативні організації тощо. Для вивчення природних лікувальних факторів (мінеральних вод, лікувальних грязей, клімату) та наукового обґрунтування їх використання були відкриті два спеціалізованих НДІ - Ялтинський державний туберкульозний інститут (1922 р.) та Всеукраїнський бальнеологічний інститут в Одесі (1928 р.).

У довоєнні часи мережа санаторіїв та закладів оздоровчого відпочинку була значно розширена. Під час Другої світової війни всі санаторії на звільненій території були перепрофільовані у госпіталі, в яких лікували поранених та хворих військових.

Санаторно-курортне лікування зазнало значного розвитку у післявоєнний період. Санаторії та пансіонати відпочинку відійшли у підпорядкування профспілок. Лише з 1981 до 1985 pp. в УРСР на будівництво санаторіїв та закладів оздоровчого відпочинку профспілки витратили близько 210 млн. крб., за рахунок чого було збудовано та введено в дію понад 8,5 тис. санаторних ліжок. На багатьох курортах було влаштовано загальнокурортні лікувально-діагностичні та спеціалізовані відділення, кімнати та лабораторії, здійснено спеціалізацію санаторіїв, удосконалено систему медичного відбору хворих на санаторно-курортне лікування. Здійснення вказаних заходів значно підвищило ефективність курортного лікування [13, с. 143].

У 1984 р. в Україні налічувалося 1480 санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, пансіонатів лікування та відпочинку, які були розраховані на одночасний прийом 331 тис. осіб. У цьому ж році санаторно-курортним лікуванням і всіма видами організованого відпочинку було охоплено понад 54 млн. осіб, які приїжджали з різних кінців держави, а інколи й з-за кордону.

Із розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності став формуватися вітчизняний рекреаційний комплекс - це стало початком четвертого етапу розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні. У 1991 р. колишня радянська система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, які пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління держави, не змогли не позначитися і на санаторно-курортному комплексі України. Практично повна відсутність державного фінансування і системи управління в перші роки незалежності призвело до значного занепаду галузі.

Однак по мірі подолання соціально-економічної кризи поступово змінюються форми власності, джерела фінансування, методи управління на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. У 1995 р. було прийнято Закон України "Про туризм" (останні зміни до цього закону були внесені у 2003 p.), у 2000 р. - Закон України "Про курорти". У 2005-2015 pp. працював проект Державної програми розвитку санаторно-курортної галузі на 2005-2015 pp., що безумовно сприяв розвитку оздоровчого туризму [15, с. 89].

Отже, історія становлення та розвитку рекреації лікувально-оздоровчого туризму в Україні свідчить про те, що в цій сфері нагромаджено величезний досвід функціонування!, а сучасна незалежна Україна отримала велику матеріальну і наукову спадщину в галузі лікувального туризму, і це має стати вагомим чинником оздоровлення нації, бути стратегічним і економічним ресурсом України на міжнародному ринку.

У цьому плані важливо розглянути сучасний стан санаторно-курортної інфраструктури в Україні, оскільки вона є передумовою і запорукою майбутнього розвитку лікувально-оздоровчого туризму.

1.3 Проблеми санаторно-курортної бази на сучасному етапі

Після розпаду Радянського Союзу у санаторно-курортній сфері незалежної України утворилася складна ситуація. Потужна матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через низку соціально- економічних причин використовуються не повною мірою. Будівлі, медичне обладнання зазнають морального та фізичного застарівання. Аналітики акцентують значний знос основних засобів (55,1- 67,6%), систематичну збитковість (~ 64% оздоровчих закладів), що свідчить про кризову ситуацію в більшості підприємств. Середньорічна наповнюваність курортів України останнє десятиріччя в середньому складає 20-30% від пропускної здатності [3].

Низька пропускна спроможність стала результатом задорогих, для більшості населення, цін на санаторно-курортні послуги. Не стримує ситуацію навіть високопрофесійність персоналу і досконалі методики оздоровлення.

За роки незалежності санаторно-курортна сфера в Україні практично залишилася без державних дотацій. Відсутність бюджетного фінансування стала наслідком скорочення ряду державних програм (санаторно-курортне лікування хворих туберкульозом, травматичних хвороб спинного мозку, післяінфарктних хворих, тощо). На теперішній час спеціалізовані санаторії, в основному, працюють у високий сезон, при цьому значна кількість здравниць згорнули лікувальні бази і перейшли в розряд установ відпочинку з низьким рівнем сервісного обслуговування [11, с. 102].

Загальні проблеми санаторно-курортного комплексу України зумовлені:

- неузгодженою регуляторною політикою;

- несистемним використанням природних лікувальних ресурсів; недосконалою інфраструктурою; цінами на паливно-енергетичні ресурси; низькою якістю водозабезпеченням.

Санаторно-курортна діяльність регулюється Законом України «Про курорти», чинною нормативно-правовою базою, яка регламентує її функціонування, економне і раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону, декларуючи доступність санаторно-курортного лікування для громадян всіх вікових груп, першочергово, для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, постраждалих в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, хворих на туберкульоз, дітей та жінок репродуктивного віку [9, с. 171].

Проте недосконалість системи законодавчого регулювання є істотною перешкодою цілорічної роботи санаторно-курортного комплексу: в бюджетах всіх рівнів не тільки не передбачаються дотації в оздоровчу систему, але і при виплаті податків вона прирівнюється до промислових підприємств. Такі умови призводять до здорожчання санаторно-курортних послуг, знижують можливості завантаження оздоровчих установ, і, отже, обумовлюють низку соціально-економічних втрат [12,с. 154].

Розвиток санаторно-курортного комплексу безпосередньо ув'язаний з раціональним використанням природних лікувальних ресурсів на територіях оздоровчого призначення. Проте значна кількість оздоровчих закладів споживають поклади природних лікувальних ресурсів з незатвердженими й неоціненими запасами. Більшість експлуатованих свердловин мінеральних вод технічно та технологічно застарілі, і використовуються, як правило, для промислового розливу у пластикову тару.

При цьому фасовані мінеральні води не застосовують згідно медичного зонування в інших оздоровчих закладах та у лікарнях. З метою порівняння ефективності рекреаційного та нерекреаційного використання територій курортів, проведення медико-біологічної оцінки якості природних лікувальних ресурсів, еколого-економічної оцінки природних територій курортів та для формування ринку природних лікувальних ресурсів, впровадження системи платного природокористування в Україні створено Державні кадастри природних лікувальних ресурсів та природних територій курортів. Окрім зазначених проблем, санаторно-курортний комплекс має характерні ознаки кризових ситуацій: відсутність дієвих економічних механізмів функціонування при занизькому рівні обслуговування; практичну відсутність внутрішніх і зовнішніх інвестицій при зависокому рівні зношеності основних фондів; несистемний розвиток територій оздоровчого призначення при неефективних управлінських і маркетингових стратегіях, практиках, методах і способах на макро, мезо та мікро рівнях [22, с. 80].

Таким чином, основною характеристикою сучасного етапу розвитку санаторно-курортного комплексу України є наявність кола типових економічних, організаційних, управлінських проблем для всієї рекреаційної сфери, невирішення яких форсуватиме стійкі явища кризового характеру, що приведуть до втрати унікального ресурсного потенціалу задіяного для зміцнення здоров'я населення.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ АСПЕКТІВ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ТУРІВ

2.1 Загальні принципи організації лікування та оздоровлення на курортах

Результат високого професійного рівня лікарів, умілих рук і масажистів експертів у сфері естетики - все це використовується з метою допомогти гостям курортів знайти стан гармонії та умиротворення. В рамках будь-оздоровчої програми можна за додаткову плату отримати консультацію лікаря спеціаліста, який призначить індивідуальну дієту для дотримання її і в домашніх умовах.

Як правило, гості курорту мають вільний доступ до основних інфраструктур курорту (користування басейнами з термальною водою, гідромасажем; спортивним залом, де можуть відвідувати групові спортивні заняття і т. д.). Найважливіші принципи організації санаторно-курортного лікування - доступність лікування, спрямованість, єдина система спостереження за станом здоров'я і ефективністю проведеного лікування до, під час і після перебування на курорті [21, с. 179].

Найважливіший принцип санаторно-курортного лікування є його комплексність, тобто використання різноманітних природних лікувальних факторів у поєднанні з дієтотерапією, фізіотерапією, ЛФК, лікарською терапією й іншими методами. Основним природним лікувальним фактором є клімат. Поряд з кліматом використовуються також мінеральні води і лікувальні грязі. Найважливішим завданням проведеного курсу лікування та оздоровлення є нормалізація функцій центральної нервової системи, саме вона сприяє впорядкуванню діяльності серцево судинної, дихальної систем, обмінних процесів. Обов'язкові елементи лікування та оздоровлення на курортах - лікувальна гімнастика, теренкур, спортивні ігри, ЛФК.

Для ефективності санаторно-курортного лікування особливе значення має загальнокурортний, санаторний і індивідуальний режими. Загальнокурортний режим поширюється на всю територію курорту і регламентується правилами розпорядку на даному курорті. Він включає регламентовану роботу загальнокурортних діагностичних, лікувальних і курортно побутових установ, а також боротьбу з шумом. Санаторний режим - це розпорядок і ритм життя в санаторії, обумовлює певну періодичність впливу на пацієнта.

У санаторному режимі передбачені як загальні правила для всіх пацієнтів, так і індивідуальні приписи і рекомендації лікаря щодо режиму дня пацієнта, виконання лікарських призначень. Індивідуальний режим складається індивідуально для кожного пацієнта і визначається після першої бесіди з лікарем. Він залежить від характеру хвороби і стану хворого і може бути тренувальним, коли застосовують підвищений вплив процедур, або щадним - з обмеженням кількості та інтенсивності застосованого лікувального впливу.

Перебування в санаторії можна розділити на три етапи:

- початковий період (адаптація), в якому застосовується щадний режим і ще не призначають в повному обсязі лікувальні процедури; цей період збігається з дообстеженням пацієнта і зазвичай не перевищує 2 - 3 днів.

- основний лікувальний період, протягом якого повністю реалізується лікувальний комплекс (в середньому 20 днів);

- завершальний період (2 - 3 дні), коли знову запроваджується щадний режим, і пацієнти відпочивають після завершення лікувального циклу [20, с. 121].

2.2 Характерні особливості санаторно-курортних послуг

Економічний зміст санаторно-курортної галузі зводиться до виконання робіт і надання послуг шляхом використання природних лікувальних ресурсів.

Сучасний ринок оздоровчо-лікувального відпочинку включає підприємства відпочинку, які надають лікувальні послуги (курорти), і туристські фірми -підприємства-посередники, що продають ці послуги.

Специфіка санаторно-курортної галузі полягає в тому, що:

- по-перше, процес створення продукту представлено у формі надання послуги чи виконання роботи (лікування, медична реабілітація, профілактика);

- по-друге, визначальними серед виробничих факторів виступає цінність, детермінована рідкістю та унікальними лікувальними властивостями природного ресурсу;

- по-третє, вона має чітко виражений сезонний характер, що особливо важливо для курортних місцевостей;

- по-четверте, існує певна спорідненість, а також відмінність між діяльністю курортною і рекреаційною;

- по-п'яте, вона має комплексний, інтегрований характер. Специфічні особливості послуг полягають не тільки у відносно більшій місткості праці порівняно з виробництвом матеріально-речових благ, а й у значно менший частці матеріальних затрат (вартості) кінцевого виробництва послуг.

У діяльності санаторно-курортних підприємств основною послугою є оздоровлення споживачів. Здебільшого ця послуга реалізується в комплексі зі супутніми послугами: побутовими послугами, послугами харчування, культурно-розважальними тощо.

Попит на послуги санаторно-курортного підприємства прямо пропорційно залежить від потоку інформації, що надходить до споживачів, і від якості цієї інформації. Інформація має бути вичерпною, всеосяжною, доступною, викликати інтерес потенційного клієнта й збуджувати намір відвідати курорт [12, с. 154].

В умовах курорту основна реабілітаційна діяльність спрямовується на відновлення функціонального стану постраждалої людини чи якогось органу (організму в цілому). Лікувальний процес поділяється на такі етапи:

- адаптація (перші два-три дні);

- активна реабілітація;

- вихід з реабілітаційного процесу (два-три дні).

Пізня курортна терапія корисна не стільки для відновлення функцій, скільки для підтримки досягнутого стану здоров'я. Фахівці-курортологи розрізняють чотири технологічних періоди медичної реабілітації:

- ранній;

- середній;

- пізній;

- підтримуючий.

У ранньому періоді хворий або перебуває у лікарняному стаціонарі, включаючи лікарняне реабілітаційне відновлення, або під спостереженням лікарів у домашніх умовах. Санаторна реабілітація найбільш доцільна в середньому періоді - 2-4 місяці від початку захворювання чи травми, операції і менш ефективна - в пізньому періоді - 5-12 місяців, хоча і не виключається при призначенні лікаря. У деяких групах хворих пізній реабілітаційний період триває до двох років.

Санаторно-курортна діяльність - надзвичайно привабливе поле для формування і прояву різноманітних форм самоствердження і самовдосконалення особистості. Незважаючи на різку зміну характеру витрати сил, пов'язану із скороченням частки фізичної праці у структурі суспільного робочого часу, процес їх відновлення практично не змінився: відпочинок, як і раніше, для переважної більшості населення асоціюється з фізичним спокоєм і гарним харчуванням, тобто реалізуються потреби, прямо протилежні дійсним рекреаційним потребам сучасної людини.

Здоров'я є товаром якісного характеру, який не підлягає купівлі-продажу [11, с. 114].

В умовах інформаційного суспільства, комп'ютеризації, інтелектуалізації праці зростають психоемоційні навантаження у робочий і неробочий час, що вимагає рекреаційного забезпечення емоційної і психофізичної "надійності", "стійкості", "рівноваги" людини. На думку психологів і курортологів, психофізична рівновага найбільш ефективно досягається не відключенням від навколишнього оточення, а його зміною, не ізоляцією від джерел інформації, а зміною характеру інформації, не емоційною та інтелектуальною "сплячкою", а зміною вражень.

Отже санаторно-курортна діяльність є відносно самостійним видом економічної діяльності, спрямованої на надання послуг громадянам у процесі лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань шляхом використання природних лікувальних ресурсів. Виступаючи як господарська діяльність, вона охоплює основні й допоміжні види діяльності з охорони здоров'я у спеціалізованих закладах [10, с. 81].

2.3 Організація взаємодії туристських і санаторно-курортних підприємств

Взаємодія туристських підприємств та санаторно-курортних установ і закладів будується на договірній основі. Між цими підприємствами укладається, як правило, агентська угода. Предметом такої угоди є надання туристським підприємством (далі Агент) послуги з бронювання та продажу за агентську винагороду путівок на одержання санаторно-курортних послуг в санаторно-курортних закладах і установах (далі Санаторій) [14, с. 148].

Санаторій надає Агенту всю необхідну інформацію про Санаторій, умови надання послуг.

Санаторій за запитом Агента надає інформацію про наявність і кількість вільних номерів із вказівкою їх категорії, про обсяг додаткових послуг та їх ціни.

У разі зміни вартості путівок або інших умов надання санаторно-курортних послуг Санаторієм він надає Агенту нову редакцію умов надання послуг, що фіксується Сторонами в додатковій угоді до договору.

Агент виписує Клієнтам Квитанцію на бронювання (або ваучер) після оплати Клієнтами вартості путівки й отримання від Санаторія письмового (шляхом факсимільного зв'язку) підтвердження факту бронювання. Санаторій надає Агенту підтвердження факту бронювання при умові повного та правильного заповнення Заявки на бронювання, наявності вільних номерів та перерахування Агентом вартості путівки за відрахуванням агентської винагороди.

У заявці на розміщення і поселення клієнтів повинні бути вказані:

- номер і дата договору;

- ПІБ Клієнта;

- країна, громадянином якої є Клієнт;

- дата приїзду і від'їзду, кількість діб;

- категорія і кількість необхідних номерів;

- посада, прізвище і підпис співробітника, який складав заявку. Бронювання вважається офіційно здійсненим з моменту підписання сторонами Заявки на бронювання.

Розміщення клієнтів у Санаторії можливе тільки за наявності у них документів, які ідентифікують їх особу (паспорт).

Передача путівок і надання санаторно-курортних послуг Санаторієм Клієнтам здійснюється виключно при умові пред'явлення ними квитанції на бронювання (ваучеру), виписаної на їх ім'я Агентом, наявності підтвердженого Санаторієм факту бронювання, 100% оплати Клієнтами вартості путівки, виконання Клієнтами і Агентом всіх умов договору, а також надання письмового підтвердження Клієнтів про ознайомлення з Правилами перебування на території Санаторія [17, с. 154].

Агент зобов'язується дотримуватися умов продажу путівок, графіків, строків та порядку заїзду й виїзду та ознайомити з ними Клієнтів.

Санаторій забезпечує Агента необхідними технологічними, методичними та рекламно-інформаційними матеріалами для надання послуг.

У договорі визначається порядок розрахунків між Клієнтом, Агентом і Санаторієм, граничні терміни відмови Клієнта від путівки, штрафні санкції при порушенні Клієнтом граничних термінів, порядок відшкодування вартості путівки та штрафні санкції, якщо Агент виписав Клієнту квитанцію про бронювання (або ваучер) без отримання від Санаторію письмового підтвердження факту бронювання і без перерахування Санаторію вартості путівки.

У договорі наводяться також правила надання санаторно-курортних послуг Санаторієм, визначаються розрахункова доба і розрахункова година, вказується перелік документів, які повинен мати при собі Клієнт, що прибуває до Санаторію, та інша інформація.

Договором обов'язково визначається відповідальність сторін за порушення умов договору, дії сторін у форс-мажорних обставинах, термін дії договору, місцезнаходження і реквізити сторін.

Взаємовідносини між туристськими підприємствами й санаторно-курортними установами і закладами регулюються укладеними між ними угодами та нормами діючого законодавства [19, с. 149].

РОЗДІЛ 3. ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ТУРІВ

3.1 Лікувально-оздоровчі тури в Україні

Розпорядженням від 23 квітня 2003 р. № 231-р. Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку санаторно-курортної галузі на 2005 - 2015 роки [3], спрямовану на реалізацію положень Конституції України, Закону України «Про курорти» та інших нормативно-правових актів з питань розвитку санаторно-курортного комплексу.

В Україні кожен з регіонів має власний лікувально-оздоровчий потенціал. Наприклад, Черкащина має потужний фундамент для розвитку лікувально-оздоровчого туризму на високому рівні. Регіон володіє як пам'ятками природи (урочище Монастирище, Буцький Каньйон, Холодний Яр, Дендропарк «Софіївка»), так і культурними об'єктами туризму (Канівський музей-заповідник Т. Г.Шевченка; Чернеча гора; місто Чигирин; Мотронинський монастир; музеї П. І. Чайковського та О. С. Пушкіна у м.Кам'янка; музей Корсунь-Шевченківської битви; Свято-Покровський Красногірський монастир в м. Золотоноша), які приваблюють туристів-рекреантів не лише з України, а й зі всього світу. Черкащина має значні водні ресурси: найдовшу річку України - Дніпро, штучне Кременчуцьке водосховище, р. Рось, Тясмин, Вільшанка та ін. Перераховані ресурси сприяють організації цікавого та пізнавального дозвілля рекреантів. А у Херсонської області є вигідне фізико-географічне розташування, пов'язане перш за все приморським положенням, що сприяє розвитку туристично-рекреаційної сфери, володіє унікальним природно-ресурсним потенціалом. В межах області діє велика Причорноморсько-Приазовська зона курортів завдяки наявності сприятливих ландшафтно-кліматичних умов. В Херсонській області визначено 4 курортні зони - Голопристанська, Складовська, Каланчацька, Генічеська - в яких розташовані санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, оздоровчі табори тощо. Подібних ресурсів можна знайти в кожній області України велику кількість.

В останні роки йде тенденція до виокремлення з лікувально-оздоровчого туризму медичного туризму. Потреба виокремлення медичного туризму в окрему форму оздоровчо-лікувального туризму зумовлена передусім його специфічною ознакою - забезпеченням результату лікування, тобто характеризується завершеністю процесу лікування. Якщо мета оздоровчого туризму (велнесу), в основному, розглядається як профілактика певних захворювань і зміцнення здоров'я, то мета медичного туризму більш конкретна і полягає в лікуванні хвороб та інших відхилень від здорового стану організму, у викорененні захворювання, що й розглядається причиною приїзду в той чи інший регіон.

Тому при розробленні медичних турів особливу увагу в Україні приділяють тому, щоб туристові надали саме ті медичні послуги, які йому потрібні та не зашкодять його здоров'ю.

Умовою розвитку регіональних ринків лікувально-оздоровчого туризму в Україні та її цільовим орієнтиром є насамперед залучення закордонних туристів, приплив яких акумулює значні вхідні фінансові потоки в регіон. Залучення туристів у цю сферу базується на системі їхніх мотивів і зовнішніх стимулів купівлі турів. Основними мотивами відвідання лікувально-оздоровчих турів є результативність (тобто якість надання лікувально-оздоровчих послуг) і спроможність (у т. ч. рівень цін на ці послуги). Основними ж стимулювальними чинниками розвитку міжнародного лікувально-оздоровчого туризму в Україні все ж є: приваблива ціна, перелік послуг або надання більш кваліфікованої допомоги.

Реформування галузі відбулася в умовах практично тотального роздержавлення і комерціалізації, недостатньо сформованої законодавчої бази. стосовно приватизації майна профспілок. Тому ще у 1992 роцi Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування України та Українською республіканською радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів профспілок України було засноване акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровиця». Як показали подальші події, це дало змогу не тільки зберегти, але й зміцнити на нових засадах курортну систему профспілкового туризму та оздоровниць.

Нині курортна система ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є найбільш потужною санаторно-курортною системою в Україні, яка володіє значним науково-технічним, матеріальним та кадровим потенціалом, який базується на великому досвіді використання курортних чинників, творчій співпраці з профільними науково-дослідними інститутами, медичними організаціями та структурами лікувально-оздоровчого спрямування.

Останнім часом спостерігається деяка адаптація курортного комплексу країни до ринкових умов. Починаючи з 2000 року стан санаторно-курортної сфери стабілізувався, кількість рекреантів збільшилася, нівелюювався вплив фактору сезонності. За різних причин поступово зменшується загальний час перебування туристів на курортах (від традиційних 21 - 24 діб до сучасних 10 - 12 діб).

Реформування санаторно-курортної галузі, що проходить в складних економічних умовах, ставить за мету підвищення якості обслуговування в оздоровницях та активізацію дій щодо реалізації путівок. Однак, ці орієнтири мають скоріше тактичний, а не стратегічний характер. Базуються вони, з одного боку, на удосконаленні фінансово-економічних механізмів відтворення курортно-рекреаційного потенціалу, створенні доступного та ефективного ринку санаторно-курортних та оздоровчих послуг для максимального задоволення потреб населення, з іншого - на антикризовому управлінні тими закладами, які є неприбуткові та продукт яких знаходиться на стадії старіння.

Особливостями лікувально-оздоровчого туризму в Україні з точки зору споживачів є такі:

1) значна тривалість перебування, тому що курс лікування на курорті становить біля трьох тижнів, інакше лікування виявиться неефективним; теж саме стосується й оздоровлення - ще за радянських часів нормою тривалості в оздоровчих закладах вважалося 12 діб;

2) висока вартість перебування на курорті, яка включає витрати відпочиваючих на різноманітні медичні процедури, консультації провідних фахівців, додаткове харчування у рамках спеціально розроблених дієт тощо;

3) індивідуальний спосіб замовлення подорожі з лікувально-оздоровчою метою;

4) вік туристів - люди похилого віку, які роблять свій вибір між курортами, спеціалізованими на лікуванні конкретних захворювань; однак останнім часом спостерігається тенденція щодо перетворення традиційних курортів на багатофункціональні оздоровчі центри, розраховані на широке коло споживачів, що зумовлено такими причинами:

зміна характеру попиту на лікувально-оздоровчі послуги - в моду входить здоровий образ життя, у всьому світі зростає кількість людей, які бажають підтримувати хорошу фізичну форму та брати участь у відновних антистресових програмах; в основному, це особи середнього віку, які віддають перевагу активному відпочинку і найчастіше обмежені у часі. На думку багатьох експертів, саме такі туристи будуть головними клієнтами санаторних курортів ХХІ віку;

скорочується традиційна фінансова підтримка курортів з боку держави, тому здравниці повинні модифікувати власний продукт, щоб вийти на нові сегменти споживчого ринку та залучити додаткових клієнтів. Зберігаючи лікувально-оздоровчу функцію, курорти створюють більш різноманітну програму перебування відпочиваючих, проводять культурні та спортивні заходи, пропонують широкий вибір комплексів оздоровчих процедур, наприклад: «Антицелюліт», «Омолодження», регулюють тривалість курсів лікування та оздоровлення.

Важливим елементом в удосконаленні санаторно-курортної інфраструктури є реклама. Але реклама не лише кімнатних приміщень лікувально-оздоровчих баз, а в першу чергу санітарного стану водних об'єктів, пляжів, прилеглих парків, питної води і т.п., так звана екологічна реклама. Адже у сучасних умовах розвитку суспільства, коли на Землі не лишилось куточка з нормальними умовами існування, екологічний стан навколишнього середовища суттєво відображається на стані здоров'я людини. Рекламні щити, які розміщені на в'їзді у кожну область в Україні з назвою «Екологічно чиста область» мало як відображають екологічний стан даного регіону. Туристам необхідна більш детальна інформація, яка підтвердить лозунги такого роду.

Тому виникає потреба у наявності, на території санаторно-курортних зон, спеціалістів, які зможуть проводити дослідження екологічного стану території, а саме здійснювати відбір проб води, повітря, ґрунту, рослинних об'єктів, проводити аналіз відібраних проб, здійснювати моніторинг стану довкілля. За результатами отриманих досліджень будувати графіки, таблиці, схеми, випускати екологічні бюлетні, інформаційні газети, стенди, які будуть у повному обсязі на сучасному рівні відображати екологічний стан санаторно-курортної інфраструктури. Так, наприклад, такі спеціалісти готуються у Одеському державному екологічному університеті. Це спеціалісти природоохоронного напрямку - умільці-практики, які вправно вміють працювати з приладами для відбору проб об'єктів довкілля, можуть провести якісний аналіз, робити висновки щодо стану оточуючого природного середовища та моніторити на сучасному науковому рівні стан довкілля. Ця інформація неодмінно повинна відображатися в усіх видах реклами санаторно-курортних закладів, що вплине на зростання інтересу потенційних клієнтів до лікувально-оздоровчого туризму як кожної області так і України в цілому.

3.2 Лікувально-оздоровчі тури в Одесі та Одеській області

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року № 1576 було затверджено перелік населених пунктів України, віднесених до курортних.

Згідно із цим переліком до курортних в Одеській області віднесені: місто Одеса, селища Затока і Сергіївка, села Косівка, Курортне, Миколаївка, Попаздра і Приморське Білгород-Дністровського району, селища Гвардійське і Ліски та села Вапнярка, Крижанівка, Нова Дофінівка і Сичавка Комінтернівського району, села Грибівка, Дальник, Кароліно-Бугаз, Санжійка і Іллічівка Овідіопольського району, села Лебедівка, Приморське і Тузли Татарбунарського району.

На даний час санаторно-оздоровчі заклади Одеси надають повне кваліфіковане лікування, працюють закриті басейни з морською та мінеральною водою. М'який клімат, насичене солями повітря, грязі з унікальними цілющими властивостями створюють всі умови для повноцінного відпочинку та оздоровлення.

Унікальність курортів Одеси та Одеської області дозволяє задовольнити різні смаки, потреби та можливості жителів і гостей міста. Сьогодні Одеса здобула славу одного з найкращих місць відпочинку та оздоровлення в Україні [16].

До основних природних лікувальних ресурсів Одеської області, що широко використовуються в практиці санаторно-курортного лікування, відносяться: унікальні кліматичні зони морського узбережжя, лікувальні грязі та ропа Будакського, Куяльницького, Тілігульского, Хаджибеєвського лиманів і Тузловської групи озер (озера Шагани, Алібей, Бурнас), а також різноманітні мінеральні води, які застосовуються як для прийому всередину, так і для процедур.

Типовими накопичувачами грязей є Куяльницький і Хаджибеєвський лимани, які характеризуються високим вмістом сульфідів і мінерального грязьового розчину. Лікувальні грязі одеських лиманів відносяться до грязів із тонким скелетом, гарною пластичністю, липкістю і в'язкістю.

Грязі Тілігульського лиману відносяться до слабосульфідних, середньомінералізованих хлоридних магнієво-натрієвих лікувальних грязей. Запаси грязей лиману є дуже великими. По розрахункам вчених їх вистачить на 2000 років.

Одним з найстаріших та найбільш відомих курортів, що функціонує на основі лікувальних грязей, є Куяльницький - розташований у північно-східній частині м. Одеси у підніжжя Жевахової гори на правому березі Куяльницького лиману.

15 квітня 2009 року на базі ДП «Клінічний санаторій ім. Пирогова» відбулося урочисте відкриття рекреаційного клубу "СПА-Куяльник", яке було приурочено до 200-річчя з дня народження засновника грязьового лікувального закладу на території Куяльнику Ераста Андрієвського.

Головними лікувальними факторами курорту Куяльник як і раніше є еталонна, особливо цінна, сульфідно-мулова грязь, ропа і мінеральна вода.

На курорті з успіхом лікуються: захворювання і наслідки травм опорно-рухового апарату (артрози, артрити, хвороба Бехтєрева, подагра, остеохондрози, ревматоїдний артрит, сколіоз і наслідки родових травм); захворювання центральної і периферичної нервової системи (радикуліти, поліневрити, неврози, а також наслідки нейроінфекційних захворювань); гінекологічні захворювання; захворювання периферичної кровоносної системи; супутні запальні захворювання печінки, жовчного міхура, шлунка, шкіри, носа, вуха, горла та ін.

На території санаторіїв Одеської області також функціонують громадські бювети з лікувальною мінеральною водою з артезіанських свердловин.

Окрім санаторіїв, на курорті діють готелі, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори, де поряд з відпочинком з успіхом застосовується аеротерапія, геліотерапія і таласотерапія - морські купання.

В Затоці розташовано також близько 200 баз відпочинку, дитячих оздоровчих таборів та інших подібних закладів.

Більш ніж 50 оздоровчих закладів розташовуються на чудових "золотих" піщаних пляжах південного Чорноморського узбережжя. В літній період послуги туристам і відпочиваючим надає велика кількість закладів харчування - ресторанів, кафе, барів, культурно-побутових об'єктів та безліч розважальних закладів [16].

Дослідження розподілу кількості клієнтів санаторно-курортних та оздоровчих закладів Одещини зроблено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Кількість відпочиваючих за типами лікувально-оздоровчих закладів Одеського регіону у 2011 - 2013 роках

Кількість відпочиваючих за типами санаторно-курортних та оздоровчих закладів	Од. вим.	Роки	2013 р. у % до 2011 р
		2011	2012	2013
У санаторіях	Осіб	106434	86958	82053	77,1
	%	34,7	32,0	30,7
У санаторіях профілакторіях	Осіб	14705	14575	17369	118,1
	%	4,8	5,3	6,4
У будинках і пансіонатах відпочинку	Осіб	12360	6411	7458	60,3
	%	4	2,4	2,8
У базах та інших закладах відпочинку	Осіб	172972	163677	159762	92,4
	%	56,4	60,1	60
У закладах 1-2 денного перебування	Осіб	64	929	57	89,1
	%	0,1	0,2	0,1
Усього	Осіб	306535	272550	266699	87,0
	%	100,0	100,0	100,0

Таким чином:

протягом досліджуваного періоду в Одеському регіоні відбулося зменшення відпочиваючих на 39836 осіб (або на 13%);

найбільше скорочення клієнтів спостерігалося у санаторіях - на 24381 особу (або на 22,9%); крім того, бази відпочинку, а також будинки і пансіонати відпочинку теж обслужили менше споживачів - на 13210 осіб та на 4902 осіб відповідно;

у санаторіях-профілакторіях, навпаки, чисельність відпочиваючих збільшилася - на 2664 особи (або на 18,1%).

Варто відмітити, що більшість відпочиваючих, які обслуговуються у лікувально-оздоровчих установах Одещини, становлять саме українські громадяни (77% у 2011 році), однак кількість їх поступово зменшується - на 50,9 тис. осіб (або на 6,6 в.п.) впродовж 2011-2013 років, причиною чого є активізація виїзду наших співвітчизників для лікування та оздоровлення за кордон.

ВИСНОВОК

Аналіз становлення і оцінка сучасного стану санаторно-курортного комплексу на території України свідчить про те, що курортна рекреація повинна стати пріоритетною сферою перспективного розвитку туризму в державі, оскільки вже тепер вона може забезпечити значні валютні надходження, сприяти зміцненню національної грошової системи і створити у цій сфері додаткові робочі місця.

Центрами лікувально-оздоровчого туризму є санаторно-курортні заклади різного медичного профілю, де забезпечується високий рівень обслуговування, задіяний медичний персонал і обслуговують переважно осіб середнього і старшого віку чи людей з послабленим здоров'ям. Особливістю турпродукту в лікувально-оздоровчому туризмі є його сезонний характер, переважання внутрішньо-регіональних поїздок і специфічний віковий склад споживачів.

На нашу думку, Україна завдяки унікальному природно-рекреаційному потенціалу, зростанню потреби населення в послугах санаторно-курортних закладів, збільшенню зацікавлення цією сферою іноземних туристів володіє усіма передумовами для відновлення і розвитку лікувально-оздоровчого туризму. Головною перешкодою для цього є відсутність державної і регіональної стратегії розвитку санаторно-курортного господарства області, яка б передбачала активний вплив на його інвестиційну привабливість.

...