Забій мозку за своєю тяжкістю, симптомів і клінічним проявам дає картину важкого струсу мозку з глибоким ушкодженням. До найбільш частих ускладнень забиття головного мозку відносяться порізи і паралічі кінцівок, розлади слуху, зору, нюху, смаку, мови і інтелекту (травматичне слабоумство).

При відкритих і закритих травматичних ушкодженнях головного мозку терміни призначення лікувальної гімнастики суто індивідуальні. Дихальну гімнастику і вправи для дрібних і середніх м'язових груп призначаються після припинення нудоти і блювання, активну лікувальну гімнастику - за кілька днів перед тим, як постраждалому дозволять сісти. При порізах і паралічах пасивну лікувальну гімнастику призначають, незважаючи на важкий стан хворого, ще у відділенні реанімації або інтенсивної терапії.

Існує система- низку вправ при черепно-мозкових травмах, спрямованих на відновлення функцій головного мозку і всього організму в цілому.

У початковому періоді - (першу добу) - черепно-мозкової травми лікувальна гімнастика не використовується.

У ранньому періоді (I) - (2-5-у добу) - застосовують спеціальні дихальні вправи, загальне та локальне лікування становищем. При сприятливому перебігу травматичної хвороби вже наприкінці раннього періоду починають заняття спеціальної лікувальною гімнастикою. Використовують в основному пасивні і напівпасивні вправи. Вправи виконуються у вихідному положенні, лежачи на спині. При всіх видах ушкодження мозку виключаються вправи для голови, т.як вони можуть викликати нудоту, блювоту, запаморочення і т.д. Велика увага приділяється дихальним вправам (переважно статистичного типу) і вправи для дрібних і середніх м'язових груп верхніх і нижніх кінцівок. У комплекси вправ спочатку включаються 5-10 вправ з мінімальним числом повторень (дихальні по 2-3 рази, решта по 2-4 рази). Темп їх виконання повільний. У перші дні після травми заняття проводяться 1 раз на день, а в міру поліпшення загального стану хворого може бути доведений до 15-20 хв.

У проміжному періоді (II) - (5-30-е добу) - стійкі ураження мозкових функцій набуває специфічні для даної локалізації травми риси. У руховій сфері - це порушення координації рухів, парези черепних нервів, в психічної - астенічний синдром, порушення пам'яті, інші розлади вищих кіркових функцій. У цьому періоді розширюють програму дихальних вправ, продовжують лікування становищем, проводять загально зміцнювальну і спеціальну лікувальну гімнастику. Дихальні вправи носять динамічний характер. Розширення програми лікувального дихання полягає в тому, що хворий активно вживає необхідних вихідні положення і виконує дихальні вправи. Також проводять вправи для голови і тулуба (опускання, піднімання, повороти, кругові рухи) у вихідних положеннях лежачи і сидячи, в мінімальної дозуванні (1-2 рази). У міру адаптації число повторень збільшується. Після освоєння хворим спільних рухів головою і тулубом призначають ізольовані руху однієї головою. Вони виконуються між загальнорозвивальними і дихальними вправами, в повільному темпі, по 1-2 рази кожне, з паузами між ними. При появі неприємних відчуттів паузи збільшують. Велику увагу приділяють різноманітним характером вправ в рівновазі і координацію рухів, поступово збільшуючи їх число і складність. В основну частину занять включаються вправи на увагу, точність, тренування пам'яті, вправність та вправи ходити (після травматичного пошкодження головного мозку нерідко буває порушення ходи). При порізах і паралічах хворі виконують вправи з допомогою здорової руки, апаратів і пристосувань. При спастичних паралічах постраждалого навчають самостійного розслабленню м'язів. Заняття у II періоді виробляються 3-4 рази на день, тривалість їх 30-50 хв.

При відсутності або незначному появі рухових порушень, а також при астенічному синдромі у цьому періоді можна проводити загальнозміцнюючий масаж і гімнастичні вправи загальнозміцнюючого типу, які дозують залежно від неврологічного та соматичного стану хворого. Однак наявність скільки-небудь значних рухових розладів (в основному спастичних парезів і атаксий) у поєднанні з порушеннями функції рівноваги вимагає застосування методів спеціальної лікувальної гімнастики. Спочатку вони мають напівпасивним характер, тобто виконуються зі значною допомогою інструктора, а потім стають більш активними.

У пізньому відновлювальному періоді (III) - (4-5-й тиждень після важкої травми) - при повному відновленні здоров'я вирішується завдання тренування всіх опорно-рухових навичок. Продовжують проводити дихальні вправи, лікування положенням і деякі пасивні руху. Вправи виконуються у різних вихідних положеннях, в різному темпі, дихання 1: 3 і вільне. Проте всі ці методи лише доповнюють активні рухи. У заняття включаються вправи на координацію, з предметами, в положенні вниз головою- у висі, на кільцях, гімнастичній стінці, рухливі ігри. Стрибки, підскоки і біг дозволяються лікарем у кожному випадку індивідуально. У III періоді призначається трудотерапія.

Відбудовні заходи мають ряд особливостей. Так, при виконанні дихальних вправ заборонена гіпервентиляція. При стабілізації кровообігу значно збільшують загальне фізичне навантаження.

Обережне ортостатичне навантаження сприяє адекватному тренуванню серцевого м'яза, нормалізує центральний і периферичний судинний тонус. Поступове збільшення навантаження (у міру переходу до вертикального положення) на нижні кінцівки і хребет підвищує їх готовність до майбутньої діяльності - вставання і ходьби. Змінюється темп (різкий або плавний) піднесення площині покращує адаптаційні властивості вестибулярного апарату, особливо у хворих з травматичним осередком в поета чи задньої черепної ямки. Залежно від стану хворого і ступеня його тренованості збільшується тривалість занять у положеннях, що наближаються до вертикального.

Якщо продовжити говорити про спеціальні активних вправах в пізньому відновлювальному періоді, то необхідно відзначити, що вони повинні бути строго дозованими, цілеспрямованими і адекватними локального неврологічному статусу. Характер, число і черговість вправ підбирають для хворого суворо індивідуально. При млявих парезах і паралічах подібний вибір вправ полегшується попередньої оцінкою м'язової системи хворого по загальноприйнятої п'ятибальною системою.

Особливо важливі спеціальні активні вправи, спрямовані на диференційоване оволодіння усією гамою м'язової діяльності. Сюди належить навчання мінімальним м'язовим напруженням, відновлення вміння дозувати м'язове напруження, швидкість руху, амплітуду руху, час перемикання та інші фізичні величини руху.

У комплекс вправ включають також навчання цілеспрямованим руховим актам. Кожна дія проводять спочатку пасивно, під зоровим контролем хворого, потім активно 3-4 рази на здоровій кінцівці. Далі активний рух виконують одночасно в обох кінцівках з корекцією руху в ураженій кінцівці. Після цього заданий рух роблять тільки ураженої кінцівкою. У ряді випадків легше робити руху не одночасно в обох кінцівках, а поперемінно в здорової та ураженої. Легкі дії поєднують із складнішими. При неможливості виконати відразу весь руховий акт хворого навчають окремих елементах цього дії, потім «зв'язкам» між елементами і всьому акту. Якщо виконання якої-небудь дії утруднено через нездоланних вогнищевих уражень мозку, то хворому пропонують руху та дії компенсаторного типу, цілеспрямовано які заміщають втрачений руховий акт.

У пізньому періоді черепно-мозкової травми велику увагу приділяють попередження й усунення мимовільних співдружніх рухів, які часто виникають у хворих. Боротьбу з цим дефектом ведуть за допомогою фіксації (пасивної) непрацюючою кінцівки, активним вольовим протидією з боку хворого, спеціальними протиспівдружніми рухами у різних вихідних положеннях і, нарешті, відтворенням нормальних співдружніх рухів.

Особливе місце в комплексі лікувально-відновних заходів займає навчання стояння і ходьби. Проведення лікувально-тренувальних занять на спеціальному обертовому столі - перший етап відновлення функції статики і ходи. Безпосередньо після цих занять (у різні терміни - від 3 тижнів і пізніше) починають навчання хворого вставання та пересування. Відновлюється біомеханічний малюнок акта вставання - нахил корпусу вперед з одночасним напругою чотириглавих м'язів, розгинання ніг в тазостегнових і колінних суглобах, рух рук вперед і т.д. У положенні стоячи хворий навчається рівномірному розподілу маси тіла на обидві ноги, потім переносу ваги тіла з однієї ноги на іншу, рівноваги за крок, безпосередньо елементам кроку та з'єднанню в ходьбу, координованим рухам рук і ніг при ходьбі. Навчання ходьбі - складний процес, успішність якого багато в чому залежить від правильного поетапного добору вправ, суворо специфічних для клінічної рухової картини у хворого.

Вестибулярну гімнастику, рефлекторні вправи (з використанням нормальних синергій) і спеціальні вправи застосовують у проміжному і початку пізнього періоду. Вестибулярна гімнастика включає в себе окорухові вправи в поєднанні з поворотами і нахилами голови, завдання на орієнтування у визначенні швидкості, розмірів і напрямки рухомих предметів. Виробляються такі якості, як точність і влучність. Ефективність занять лікувальною гімнастикою може бути підвищена спеціальними заняттями, працетерапією, яка в поєднанні з перерахованими методами ЛФК активно сприяє фізичної, побутової та соціальної реабілітації хворого після черепно-мозкової травми.

Поступове відновлення психічної та психологічної активності дозволяє обсяг і урізноманітнити лікувальне навантаження.

Наполегливе і безперервне заняття з використанням різних засобів лікувальної фізичної культури дає позитивний ефект навіть при важких формах черепно-мозкової травми і сприяє поверненню постраждалих до активного соціального життя.

2.4 Масаж

Дослідивши різноманіття рухових дефектів при черепно-мозковій травмі було визначено, що не можна привести конкретних комплексів ЛФК при кожній формі, тому фахівцеві слід орієнтуватися на засоби лікувальної фізичної культури, використовувані при черепно-мозковій травмі, з подальшим застосуванням спеціальних вправ.

Таким чином, можна доповнити, що система лікувально-відновних вправ при ураженнях головного мозку залежить в першу чергу від стану хворого. Спочатку хворі виконують елементарні, легені вправи, а в міру Поліпшення стану переходять до складних і в подальшому до тренувальних вправ.

Використані джерела