Порівняльна країнознавчо-туристична характеристика ПАР і Аргентини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Інститут природничо-географічної освіти та екології

Кафедра соціальної та економічної географії

Порівняльна країнознавчо-туристична характеристика Південно-Африканської Республіки і Аргентини

Реферат виконала

Студентка заочної форми

Короташ Світлана Володимирівна

Кандидат географічних наук, доцент

Мозговий Артем Анатолійович

Київ 2014

План

1. Загальні відомості про державу

2. Коротка історична довідка

3. Історико- культурні ресурси ПАР. Їх структура

4. Історико- культурні ресурси Аргентини

5. Соціально-економічні умови розвитку країни

6. Характеристика рекреаційно-туристичної галузі Аргентини

Висновки

Список використаних джерел

1. Загальні відомості про державу

туризм африканський аргентина рекреаційний

Розвиток туризму відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем держави. В багатьох країнах світу саме за рахунок туризму створюються нові робочі місця, підтримується високий рівень життя населення, створюються передумови для поліпшення платіжного балансу країни. Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування населення, впровадженню нових засобів поширення інформації тощо. Туризм безпосередньо впливає на соціальне, культурне й економічне життя держави.

Парламентська республіка. Діє конституція, затверджена 1996. Главою держави й головнокомандувачем збройних сил є президент, котрий обирається під час першого після виборів засідання Національної асамблеї у складі її депутатів. Термін повноважень Президента - 5 років, може обраний цю посаду трохи більше двох раз.Законодательную влада веде до двопалатного парламенту, що складається з Національної асамблеї (400 місць) та рішення Національної ради провінцій (>НСП, 90 місць). Депутати Національної асамблеї обираються з урахуванням пропорційного представництва від провінцій на термін.НСП виконує функції сенату, координує діяльність всіх регіонів. СкладНСП: 54 постійних представників від провінцій (по 6 від транспортування кожної з 9 балів провінцій) і 36 альтернативних представників (по 4 від транспортування кожної провінції).

Географічне положення: країна розташована на півдні Африки. Межує з Мозамбіком, Свазілендом, Ботсваною, Намібією, Лесото і Зімбабве.

Територія - 1 221 тис. кв. км, у 5 разів більша, ніж територія Великобританії, і дорівнює території Німеччини, Франції та Італії разом узятих.

Довжина кордону: 4750 км. Берегова лінія: 2798 км.

Найвища точка - гора Нджесуті (Njesuthi) - 3408 м . Населення - 43, 7 млн. осіб.

Релігія: християнство (68%), індуїзм (1, 5%), іслам (2%), анімізм та інші (28, 5%).

Офіційні столиці: Преторія (адміністративна) - 1, 5 млн. осіб, Кейптаун (законодавча) - 2, 35 млн. осіб, Блюмфонтейн (судова).

Адміністративний поділ - 9 провінцій (province): Східний Кейп, Вільна держава, Гаутенг, КваЗулу-Наталь, Мпумаланга, Північно-західна провінція, Північний Кейп, Північна провінція, Західний Кейп.

Офіційні мови (загалом 11 мов): коса, зулу, свазі, ндебеле, суто, тсвана, педі, тсонга, венда, африкаанс, англійська.

Національна валюта - ренд = 100 центам

ПАР є членом ООН (вступила в 1945 році, з 1970 по 1994 вірчі грамоти не приймалися у зв'язку з політикою апартеїду), Організації Африканської Єдності (ОАЄ), Співдружності Націй.

Основні економічні показники ПАР: ВНП - 996 млрд. рандів, що у розрахунку на душу населення - 23 000 рандів. Реальне зростання ВНП - 3, 1%. Інфляція - 7%.

Президент - Мбекі Табо (>ThaboMbeki).Избран 23 квітня 2004. Раніше обирався 1999-го.

Заступник президента -Мламбо-НгкукаФумзиле (дружин.).Назначена в січні 2005.

Державний прапор (введений у правове 1994) - прямокутне полотнище, яке з горизонтальних однакового розміру смуг червоного (вгорі) і синього кольору, і навіть рівнобедреного чорного трикутника (у древка). Червоне і синє полі від'єднанні одне від друга двома вузькими білими та однієї зеленої смугами, які розходяться у напрямку до древка, створюючи розвилку як латинської літери «Y». Трикутник відділений від нього вузькими смугами жовтого кольору.

Адміністративне пристрій. Країна розділена на 9 провінцій: Східний-Кейп, Гаутенг, Західний-Кейп, Квазулу-Наталь, Лімпопо, Мпумаланга, Вільне держава, Северо-Запад і Центральний-Кейп.

Судова система. Заснована за принципами романо-голландского і англійського права. Діють Конституційний, Вищий апеляційний і Верховна суди, і навіть суди магістратур.

Адресована для підтримки дружніх стосунків із державами світу, передусім, африканськими. Налагоджено тісних стосунках із Ботсваной, Лесото і Свазилендом. 2000-го ВПС ПАР брали участь у операції з надання допомоги яке постраждало від повені населенню Мозамбіку. Взаємини із Намибией погіршувалися після надання її урядом військової допомоги ДРК (Демократична Республіка Конго) 1998-го, і навіть через прикордонних суперечок у районі р. Помаранчева (1999). У 1998-2000 ускладнювалися й з Зімбабве після вторгнення військ цієї країни у ДРК з підтримки президента Л. Кабили. ПАР проголосувала за виняток Зімбабве однією рік із Співдружності після захоплення нашій країні ферм білих громадян, але виступила проти запровадження міжнародні санкції. Торішнього серпня 2005 уряд ПАР надав Зімбабве позику покриття виплат за заборгованістю Міжнародному валютному фонду (МВФ), що загрожувала винятком країни зі списку його членів. ПАР бере участь у врегулюванні політичної кризи Зімбабве, розпочатого у 2000-му і натомість міжпартійних непорозумінь із приводу проекту нової конституції країни.

Президент Мбекі проводить активну діяльність із зміцненню міжнародного авторитету країни на континенті у світі. ПАР - активний член ООН. Підтримуючи процес реформування цієї організації, країна за надання Африці в оновленому Раді Безпеки ООН двох місць постійних членів (у своїй претендує одне їх, становлячи конкуренцію Анголі, Єгипту, Кенії, Лівії, Нігерії і Сенегалові). ПАР грає дедалі більше активну роль миротворчих місіях ООН і АС на Африканському континенті.

Економіка

ПАР - найрозвиненіша стосовно економіки країна Африканського континенту. По світових стандартів належить до групи держав із середнім рівнем доходів (ВВП душу населення становить 11, 9 тис. дол. США - 2005).

Трудові ресурси. Економічно активне населення становить 15, 23 млн. чол. (2005, оцінка).

>СОУЭТО - окраїнний робочий район Йоганнесбурга.

Зовнішня торгівля. Грає значної ролі у економічній системі країни. Обсяги імпорту й експорту перебувають на одному рівні: в січні 2005 імпорт (в дол. США) становив 52, 97 мільярдів, експорт - 50, 91 мільярдів. Основу імпорту становлять машини, нафту, продовольство, транспортні засоби та хімічні товари. Головні партнери імпорту - Німеччина (14, 2%), США (8, 5%), Китай (7, 5%), Японія та Великобританія (по 6, 9% кожна), Франція (6%), Саудівська Аравія (5, 6%), Іран (5%) - 2004. Основні товари експорту - мінеральну сировину (переважно алмази, золото і платина), машини, автомобілі, устаткування, продовольчі товари та напої. Основними партнерами експорту є США (10, 2%), Великобританія (9, 2%), Японія (9%), Німеччина (7, 1%) та Нідерланди (4%) - 2004. Компанія «Де Бірс» продає вироби з діамантами через мережу фірмових магазинів Лондоні, Нью-Йорку, і Токіо, а 2005 відкрила магазин у Парижі. ПАР належить провідна роль діяльності Південноафриканського митного союзу (>SACU), створеного 1969 (крім неї, туди входять також Ботсвана, Лесото, Намібія і Свазіленд).

Енергетика. >Ок. 80% електроенергії виробляється на 20-ти ТЕЦ, використовують як паливо кам'яне вугілля. Працюють також одна атомна станція (побудовано 1985 між містами прибули до Кейптауна іСалданья-Бей) і кільком значно меншим ГЕС. У 2003 південноафриканські вчені виготовили досвідчений зразок ядерного генератора. Енергосистема ПАР пов'язані з енергосистемами Ботсвані, Лесото, Намібії і Свазіленду (туди ПАР експортує електроенергію). Її виробництво 2003 становило 215, 9 млрд. кіловат-годин, а експорт - 10, 14 млрд. кіловат-годин.

Фінанси і кредиту. Грошова одиниця - південноафриканський ринд (>ZAR), що з 100 центів. У 2006 курс національної валюти становив: 1 USD = 6ZAR. Південноафриканські банки мають велику вагу та користуються великим впливом банківській бізнесі на континенті. Спостерігається процес активної придбання акцій банків ПАР західними банками.

Туризм. Є як з найважливіших галузей економіки ПАР. Іноземних туристів приваблюють курорти океанського узбережжя із чудовими пляжами, краса природних ландшафтів, багатства і самобутність культури місцевих народів, і навіть змогу набути новинки південноафриканських митців у сфері моди і дизайну (модельєри країни домоглися світового визнання). Приваблює туристів також щорічний барвистий фестиваль «Пляжі Африки» (проводиться м. Дурбан з 1995), у якому беруть участь численні музичні, танцювальні і театральних колективів.

Іноземні туристи, що прибули ПАР країнами, у яких є велика небезпека зараження жовтої лихоманкою, зобов'язані зробити щеплення проти нього пізніше, як по 6 діб до в'їзду у ПАР. Плануючи пересування рідною країною, треба враховувати святкові і неробочі дні - 1 січня, 21 березня, 27 квітня, 1 травня, 16 червня, 9 серпня, 24 вересня, 16, 25 і 26 грудня. Можливість відвідати ПАР надають багато туристичні агентства Росії.

2. Коротка історична довідка

Протягом останніх 10 тисяч років територію сучасної ПАР населяли кочові племена мисливців-збирачів народності Сан (їхніх сучасних нащадків називають бушменами). Близько 2 тисяч років тому племена Сан перейшли на осілий спосіб життя і почали випасати худобу, яку вони запозичили від банту-мовних племен, котрі мігрували на південь. Племена Койїв мігрували на південь уздовж західного узбережжя країни.

Близько 500 р. до н.е. племена Банту почали мігрувати з берегів Лімпопо на південь. Народність Нгуні (племена зулусів, коса, свазі, ндебеле) заселили територію сьогоднішніх провінцій Квазулу-Наталь і Східний Кейп; народності Суто (з півночі та півдня) і Тсвана заселили центральні регіони, а Венда, Лемба та Шангаан-Тсонга залишилися на півночі.

Племена Койкоїв першими зустріли голландських пришельців під керівництвом Яна ван Рібека, який у 1652 році заснував у Кейпі базу для Голландської Ост-Індійської компанії з метою забезпечення провіантом і водою транзитних кораблів, а також для надання медичної допомоги хворим.

Протягом 17 ст. поселення Кейпу виросло з невеликої постачальної бази у справжню колонію. Разом з цим зростав і опір Койкоїв колонізаторам, котрі прагнули захопити якомога більше їхніх споконвічних земель. Використовуючи рабів, яких завозили зі сходу як підкріплення, білі колонізатори дедалі глибше просувалися на північ континенту, де засновували нові й нові ферми. Вони навіть розвинули свій місцевий діалект, котрий згодом перетворився на мову африкаанс, що належить до індо-європейської групи. Ізольованість колонізаторів призвела до різкого зростання своєрідної форми сегрегації між ними та місцевим чорним населенням.

У 1779 році у східному Кейпі суперечки за контроль над пасовищами призвели до вибуху першого з дев'яти прикордонних військових конфліктів між білими та племенами Коса.

У 1795 році територія Кейпу була анексована Британією, проте через 8 років її знову було повернуто під контроль Батавської Республіки (назва Нідерландів під владою Наполеона).

У 1834 році 12-тисячна армія племені коса на річці Койскама напала на британців, котрі ледве втримали свої позиції. Бури тим часом просувалися далі на схід до узбережжя Індійського океану, де заснували табір під назвою Порт-Наталь, котрий згодом перейменували на Дурбан.

Після того, як африканери-першопрохідці заглибились далі на північ у Наталь, перейшовши через річку Оранжеву, і на схід, через пасмо Драконових гір, британські колонізатори дозволили їм облаштувати тут дві незалежні бурські республіки -- Оранжеву Вільну Державу (нинішня провінція Вільна Держава) та Трансвааль (нині включає чотири провінції: Готенг, Мпумаланга, Північну і Північно-Західну провінції). Якийсь час здавалося, що ці республіки розвинуться в стабільні держави, незважаючи на розпорошеність населення, відсутність промисловості, а також слаборозвинутість сільського господарства. Відкриття алмазів поблизу Кімберлі перевернув бурів "світ з ніг на голову (1869). Перші алмази прийшли з землі, що належить племені гріква, але на ці землі претендували і Трансвааль і Оранжева вільна держава . Великобританія швидко вирішила проблему шляхом анексії області до себе.

Відкриття у Кімберлі алмазних шахт розв'язав потік європейських і чорних робітників у цей район. Міста виникали, і в них жителі ігнорували "правильний" поділ на білих і чорних. І бури висловлювали обурення, що їхні бідні республіки втратили економічні вигоди від шахт.

Відкриття у 1867 році покладів алмазів у північному Кейпі, а потім золота поблизу Вітватерсранду у 1886 році назавжди змінило зовнішність південної Африки. Колишня глуха провінція раптом перетворилась на справді скарбницю світового масштабу. Іммігранти з усього світу тисячами прибували сюди у пошуках щастя, перетворюючи фермерські угіддя та пасовища на промислові зони по видобутку корисних палин. Центром промислового буму став Йоганнесбург, де з часом оселилися великі єврейські общини, іммігранти з Німеччини, Греції, Португалії, Італії. У 60-і роки 19 ст. на східне узбережжя почали прибувати робітники з Індії для роботи на цукрових плантаціях. Протягом 19 ст. світлошкіре населення півдня Африки суттєво збільшилось за рахунок великих груп англійських поселенців, а потім -- шукачів пригод і скарбів. І сьогодні світлошкірі, «кольорові» та індуси складають досить велику меншину сучасної Південної Африки.

Напруженість між британськими пленцями і трансваальським урядом призвела до Першої англо-бурської війни. Ганебна поразка під горою Маджуба у 1881 році змусила британців відновити самоуправління у Трансваалі. Друга англо-бурська війна вибухнула у 1899 року, коли трансваальський Президент Поль Крюгер і Високий Комісар Капської колонії Лорд Мільнер не змогли розв'язати суперечку щодо прав «уітлендерів» (британських поселенців). На самому початку бойових дій завдяки високій майстерності воєначальників бурських командос, бритаці зазнавали одну поразку за одною. Проте після введення в дію численних експедиційних сил у 1902році британці змогли здолати опір і перемогти бурів

Становлення Південно- Африканського Союзу.

Мирна угода, підписана у містечку Вернігінг, була вигідною для переможених. Згідно з нею у 1908 році були оголошені чотири провінції: Капська (Кейп), Наталь, Вільна Держава і Трансвааль, які згодом стануть основою для нової держави. 10 травня 1910 року був проголошений Південно- Африканський союз як домініон з правом самоуправління у складі Британської Імперії. Із переговорного процесу була виключена переважна більшість чорного населення, до того ж його було позбавлено прав на більшість земель, якими вони володіли.

З часу заснування Союзу і до кінця Другої світової війни Південна Африка виросла у сучасну високорозвинену країну і почала підводити юридичну базу для узаконення расової дискримінації. Спротив темношкірого населення призвів до заснування у 1912 році Африканського ніціонального конгресу (АНК). У відповідь білі африканери засновують Національнц партію (НП), котра у 1948 році перемагає на виборах «лише для білих». Захопивши владу білі обіцяють захищати мову, культуру та історичну спадщину африканерів, а також домогтися повної політичної та економічної незалежності від Британії. Більш того, НП розробила сувору систему територіальної, соціальної та політичної сегрегації, відомої як система апартеїду, що, в свою чергу, ще більше посилило спротив темношкірих у повоєнний період. Коли у 1960 році у Шарпевілі було вбито 69 мирних демонстрантів, світова громадськість засудила апартеїд і країна була виключена зі Співдружності.

3. Історико-культурні ресурси Аргентини

Для ПАР характерно змішання різних культур, адже в країні проживають люди різних рас і національностей, що говорять на різних мовах і живуть у різних умовах. Дуже сильно на культурі Південно-Африканської республіки позначається і спадщина апартеїду.

У ПАР можна побачити як традиційні для африканських народів пісні, танці, обряди, так і чудові приклади сучасного мистецтва.

Культурні відмінності в країні тісно пов'язані з расовими поділом і відмінностями в способі життя людей.

У ПАР широко поширені і користуються великою популярністю, особливо серед туристів, традиційні ремесла африканських народів. Це виготовлення кераміки, різних виробів з бісеру, вишивка, плетіння кошиків, циновок та інших виробів з пальмових гілок і листя, різьблення по дереву. У ПАР навіть проводяться Національні ремісничі виставки.

ПАР - прекрасне місце тим, хто приїжджає до Африки вперше: кліматичні умови і розгалужена транспортна мережу дозволяють легко пересуватися країною, численні готелю відповідають найсуворішим вимогам, а національні парки начебто одні з найкращих континенті. Проте, помандрувавши Африці, пам'ятаймо про обережності: заховайте дорогі прикраси і готівкові у внутрішній кишеню

У п'ятдесяті - шістдесяті роки XX століття в ПАР активно розвивається “мистецтво гетто” (Townshipart), представляещее собою оригінальне, самобутнє “чорне” мистецтво. Видатні представники цієї течії - художники Фені-Мхлаба Думіле (Feni-Mhlaba Dumile), Ефраїм Нгатане (Ephraim Mojalefa Ngatane), Сідней Кумало (Sydney Kumalo) та інші.

Багато талановитих художників працюють в ПАР і сьогодні. Серед них Ilona Petzer, Susan Le Roux-Wagener, Roelof Rossouw і багато інших.

Література

В африканських народів, що населяють ПАР, древні і багаті традиції усної творчості. З давніх часів в племенах бушменів, готтентотів і зулусів складали казки, співали пісні та розповідали міфи.

Писемність на африканських мовах в ПАР (на базі латинського алфавіту) з'явилася в другій половині XIX століття. На початку XX століття з'являються літературні твори національними мовами, в основному це “література протесту”.

Музика

Музична культура ПАР ґрунтується на багатих традиціях як африканських народів, так і переселенців з Європи та Азії.

Яскравим представником південноафриканської музичної культури є Міріам Макеба (Miriam Makeba), відома як Мама Африка (Mama Afrika). Її називали “першою леді південноафриканської пісні”.

Міріам Макеба народилася в Йоганнесбурзі в 1932 році. Починала вона свою музичну кар'єру разом з дуже популярною в п'ятдесяті роки в ПАР групою Manhattan Brothers, що грала регтайм, джайв та свінг з африканською забарвленням. Пізніше Міріам створила власну групу - Skylarks.

Міріам Макеба стає борцем проти апартеїду, після її виступу перед Організацією Об'єднаних Націй в 1963 році вона була позбавлена південноафриканського громадянства і змогла повернутися на батьківщину лише в 1990 році на запрошення Нельсона Мандели.

4. Історико-культурні ресурси Аргентини

Територію сучасної Аргентини до її відкриття іспанцями заселяли осілі індіанські племена. Із часу заснування Педро де Мендосою в 1536 р. міста Буенос-Айрес почалася іспанська колонізація країни. В'їзд до неї був дозволений тільки іспанцям і чорношкірим рабам з Африки.

У 1776 р. територія, на якій зараз розташовані Аргентина, Парагвай, Уругвай і Болівія, стала віце-королівством Ріо-де-ла-Плата. У 1810 р. в Буенос-Айресі спалахнуло повстання проти іспанської колоніальної влади. Повсталі скинули з престолу віце-короля та створили тимчасовий уряд Ла-Плати. Ця подія святкується в Аргентині як день Травневої революції. 9 липня 1916 р. Національний конгрес проголосив незалежність держави, що дістала назву Об'єднані провінції Ла-Плати, а в 1926 р. була створена Аргентинська Федеративна Республіка. У середині XIX ст. заборона на в'їзд до країни була скасована, і до Аргентини ринув величезний потік іммігрантів - італійців, німців, поляків, українців, росіян.

У XX ст. Аргентина зазнала безліч військових переворотів. Із 1930 до 1983 р. у країні встановилася військова диктатура. Поразка у військовому конфлікті з Великою Британією з приводу питання Фолклендських (Мальвінських) островів призвела до політичної кризи, нестабільності економіки та падіння правлячої військової хунти. У 1983 р. влада повернулася до громадянського уряду.

Сучасна Аргентина - федеративна республіка. Головою держави та уряду є президент, що обирається терміном на чотири роки. Законодавчий орган - двопалатний Національний конгрес (Сенат і Палата депутатів). Країна поділена на 22 провінції, а також включає одну національну територію (Вогняна Земля та острови в Південній Атлантиці) й один федеральний столичний округ.

традиційні форми матеріальної та духовної культури збереглися в селищах і маєтках - естансіях, розосереджених на великих територіях. Сучасний побут і фольклор аргентинських селян виникли на індіано-іспанській основі.

Із перших же років іспанського завоювання серед сільського населення поширення набула індіанська вовняна накидка - пончо, вона стала й традиційним одягом аргентинських ковбоїв - гаучо, які випасали худобу й займалися приборкуванням диких тварин. Зараз в Аргентині гаучо називають не тільки наїзників-пастухів, але й власників ранчо У народній аргентинській музиці переважають мотиви креольського фольклору. На початку XX ст. набуло величезної популярності аргентинське танго - танець, створений на основі кубинської хабанери. У Буенос-Айресі щорічно проводяться міжнародні фестивалі танго.

Улюбленою національною їжею аргентинців є смажене м'ясо. До свят готують асадо - м'ясне філе, смажене на вугіллях, і чурраско - м'ясо ягняти, приготовлене на рожні. У раціоні сільських жителів переважають страви з традиційних індіанських продуктів: маїсу, маніоки, картоплі, бобів.

Про культурні досягнення й традиції аргентинців розповідають експозиції численних музеїв, серед яких найвідомішими є етнографічний музей «Хуан Б. Амбросетті», де зберігаються експонати давньоперуанської культури Наска, Музей образотворчих мистецтв, Міжнародна художня галерея, Колоніальний музей.

Всесвітньо відомі й популярні твори аргентинських письменників Хорхе Луїса Борхеса й Хуліо Кортасара.

В Аргентині розвинені й популярні види спорту, пов'язані з кіньми. Щосуботи та в дні національних свят проводяться перегони. Також поширена національна гра пато - вид волейболу, у який грають сидячи на конях. Улюбленою розвагою гаучо були також півнячі бої, а в сільській місцевості ця традиція збереглася й дотепер. Ще одна популярна спортивна гра, пов'язана з кіньми - кінне поло.

В Аргентині, як і в Бразилії, дуже популярний футбол. Ця спортивна гра поглинула не тільки невеликі майданчики, але й величезні спортивні арени, наприклад стадіон «Монументаль», що вміщує 105 тис. глядачів. Аргентинська збірна з футболу неодноразово ставала золотим і срібним призером світу.

Аргентина - один з організаторів і постійних учасників Панамериканських ігор.

5. Соціально-економічні умови розвитку країни

Аргентина - одна з найбільш економічно розвинених країн Латинської Америки, у якій вартість промислової продукції істотно перевищує вартість сільськогосподарської. Три «кити», на яких тримається економіка сучасної Аргентини, - це гірничодобувна промисловість (свинець, цинк, уран, залізні руди), металургія та сільське господарство.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. специфікою економічного розвитку країни була орієнтація сільського господарства на світовий ринок. До початку Першої світової війни Аргентина посідала перше місце у світі за експортом яловичини, лляного насіння, екстракту кебрачо (дубильного); друге - за експортом пшениці, вовни. У промисловості розвивалися головним чином галузі, пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини: м'ясохолодобойна, борошномельна, шкіряна, текстильна. Головним районом виробництва експортної сільськогосподарської продукції стала Пампа.

Після Другої світової війни в Аргентині почала розвиватися важка промисловість. Значним стимулом до цього стало відкриття в Патагонії великих родовищ нафти, природного газу й вугілля, а також руд металів - заліза, вольфраму, свинцю та золота.

За виробленням і споживанням промислової продукції, за виробництвом автомобілів, чавуну й сталі Аргентина посідає одне з провідних місць у Латинській Америці, а за видобутком нафти - третє місце (після Венесуели та Мексики). Розвинені також транспортне й сільськогосподарське машинобудування, виробництво металорізальних верстатів, електротоварів, кольорова металургія, хімічна, деревообробна, поліграфічна промисловість. Сільськогосподарська продукція складає основу аргентинського експорту. Головні сільськогосподарські райони - Пампа з безкрайніми рівнинами, родючими землями та Патагонія з неосяжними пасовищами. Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво - м'ясне скотарство й вівчарство. Кількість голів великої рогатої худоби в гігантських чередах складає більше ніж 49 мільйонів, тому Аргентину часто образно називають «м'ясним цехом Латинської Америки». Рослинництво базується на виробництві зернових, головним чином пшениці, кукурудзи та технічних культур - льону, соняшника цукрової тростини, бавовнику. На північному заході країни розташовані великі плантації популярного в країні парагвайського чаю мате Ієн лі передгір'я Анд укриті маслиновими гаями, цитрусовими садами та виноградниками.

Сільськогосподарська продукція переробляється на численних підприємствах харчової та легкої промисловості. Орієнтація аргентинської економіки на зовнішній ринок вплинула й на транспортну залізних (34 572 км) та автомобільних (208 350 км) доріг з'єднує основні сільськогосподарські й гірничодобувні райони з морськими портами (Буенос-Айрес, Ла-Плата та ін).

Характерною рисою економіки країни є значна частка іноземного капіталу и наявність змішаних компаній, де поряд із державним бере участь іноземний капітал.

Для Аргентини все більш важливим стає туризм. Щорічно країну відвідують близько 10 млн. туристів. їх приваблюють упорядковані пляжі Атлантичного узбережжя, гірськолижні курорти в Андах архітектура колоніальних часів. Дуже популярною є курортна зона Барілоче, де розташовані сотні мальовничих озер із мінеральними джерелами. Багато туристів відвідують водоспад Ігуасу на кордоні Аргентини з Бразилією, що є одним із найширших у світі (2, 5 км). У країні створено більше ніж двадцять національних парків.

6. Характеристика рекреаційно-туристичної галузі Аргентини

У 2006 на туристичну галузь Аргентини припадало 7, 41% ВВП (3-ій за прибутковістю сектор національної економії), хоча варто мати на увазі, що витрати аргентинських туристів за кордоном досягли 12% ВВП країни. Згідно даних Всесвітньої туристичної організації у 2007 році країну відвідало 4, 6 млн. іноземних туристів, що принесли 4, 3 мільйони доларів до державної казни.

Аргентиною є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії) та 5-ою на просторах обох Америк. Іноземні туристи до Аргентини приїжджають в основному з Бразилії, Чилі, Колумбії, Мексики, Болівії, Еквадору, Уругваю, Венесуели і Парагваю, а також із Європи - Іспанії, Італії, Франції, Німеччини , Великобританії і Швейцарії. Іноземців приваблює стабільна ситуація в країні в плані тероризму, та висока якість медичних послуг і санітарії.

Найпопулярнішою туристичною атракцією Аргентини є місто Буенос-Айрес. У 2007 році його відвідали 5, 3 млн. туристів. Їх приваблює старовинне величезне космополітичне місто з розвиненою інфраструктурою. Багато відвідувачів бажають, окрім іншого, насолодитися аргентинським танго, кулінарією та нічними пейзажами портового міста.

У столиці -- церква Сан-Іґнасіо (1710-1734 pp.), церква Ель Пілар (1716-1732 pp.), Санта-Каталіна (1737-1745 pp.), ратуша (1725-1765 pp.), собор (1593-1863 pоків), президентський палац Каса Росада, будинок Національного конгресу (початок XX ст.), музеї: Національний історичний, Етнографічний "Хуан Б.Амбросетті", Аргентинський природничих наук "Бернардино Ривадавіа", Національний образотворчих мистецтв, Національний декоративного мистецтва, Сучасного мистецтва, Муніципальний образотворчих мистецтв і національного мистецтва, Зброї, Мінералогії та геології,

Меморіальний Б. Мітре, Педагогічний "Домінґо Ф. Сарм'єнто"; Міжнародна художня галерея; зоопарк, ботанічний сад; у передмісті Тіґре -- Морський музей нації.Іншими туристичними центрами є водоспад Ігуасу та об'єкти, внесені до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО: Національний парк Лос-Ґласіарес (зокрема льодовик Періто-Морено), єзуїтські місії регіону Ґуарані, Куева-де-лас-Манос, півострів Вальдес, провінціальний парк Ісчіґуаласто, національний парк Талампая, єзуїтський квартал і місії Кордови, Кебрада-де-Умауака.

У Аргентині є велика кількість привабливих гірських територій, із яких деякі привабливі можливостями альпінізму (Аконкагуа), інші - гірськолижні курорти (Барілоче та Лас Леньяс). Основні дестинації зосереджені на заході країни в Андах, хоча привабливим місцем є і Кордобські Сьєрри. На атлантичному узбережжі Аргентини знаходяться відомі морські курорти, зокрема Мар-дель-Плата.

Національні парки Аргентини: Бариту, Ель-Рей, Іґуасу (водоспад на кордоні з Бразилією), КалілеГуа, Лаґо-Пуело, Лаґуна-Бланка, Ланін, Ліуе-Калель, Лос-Алерсес, Лос-Ґласьярес, Науель-Уапі, Пальмар-дель-Колон, Пількомайо, Фран-сиско-Перито-Морено, Ріо-Пількомайо, Сьєрра-де-лас-Кіхадас, .Тьєрра-дель-Фуе-ґо

Серед інших пам'яток: у Кордові -- собор (1680-1758 pp.), комплекс єзуїтської місії та церква Ла Компаньїа (1646-1690 pp.), Ботанічний музей, Провінційний музей образотворчих мистецтв; у Кор'ентесі -- Музей колоніальної доби, історії та образотворчих мистецтв; у Ла-Платі -- псевдоготичний собор (1885 p.), Муніципальний музей, зоопарк; у Лухані -- Музей транспорту; у Мар-дель-Платі -- вілла Фальда (1939р.), вілла Вільямса (1945-1947 pp.), ботанічний сад, місто відоме як найбільший морський курорт Південної Америки; у Мендосі -- руїни монастиря Сан-Франсиско (1638 p.), руїни монастиря Санта-Моніка (XVII ст.), Музей природничої історії "Хуан Корнеліо Мояно"; у Росаріо -- Провінційний історичний музей, Муніципальний музей образотворчих мистецтв "Хуан Б. Кастаньїно"; у Сальті -- ратуша (1676-1783 pp.), церква Сан-Франсиско (1759-1882 pp.), монастир Сан-Бернардо (1582-1762 pp.), собор (1858-1882 pp.); курорт Сан-Карлос де Барилоче на березі озері Науель-Уапі -- центр альпінізму та лижного спорту в Патагонії. Льодовики є головною туристичною атракцією у Патагонії.

Останнім часом в країні розвинувся винний туризм, що базується на об'єктах, пов'язаних із виноробством (Винний шлях у провінціях Сан-Хуан і Мендоса та долина Кальчакіес), де туристи можуть дегустувати знамениті аргентинські вина.

Висновок

Туризм в ПАР є найважливішою галуззю економіки. Іноземних туристів приваблюють курорти океанського узбережжя із чудовими пляжами, краса природних ландшафтів, багатства і самобутність культури місцевих народів, і навіть змогу набути новинки південноафриканських митців у сфері моди і дизайну (модельєри країни домоглися світового визнання). Приваблює туристів також щорічний барвистий фестиваль «Пляжі Африки» (проводиться м.Дурбан з 1995), у якому беруть участь численні музичні, танцювальні і театральних колективів.

Зняття обмежень на в'їзд у країну та подальше зниження курсуранда сприяли туристичному буму в 1990-ті. У 2001 країну відвідали 5, 9 млн. іноземних туристів (переважно зЛесото, Свазіленду, Ботсвані, Мозамбіку, Великобританії, Німеччині, й США). У 2005 побували 6, 7 млн. іноземних туристів. Останні 2-3 року ціни послуги перевищили європейський рівень. Добре розвинена система внутрішнього туризму (8 млн.турпоездок в січні 2005). Головний туристичний центр країни - р.Дурбан. Розвивається ділової туризм. Країна має чотирма міжнародними центрами конференцій, найбільшим із них «Центуріон» (р. Преторія). У індустрії туризму зайняті 539 тис. чол. (2005).

Аргентина в свою чергу є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії) та 5-ою на просторах обох Америк. Іноземні туристи до Аргентини приїжджають в основному з Бразилії, Чилі, Колумбії, Мексики, Болівії, Еквадору, Уругваю, Венесуели і Парагваю, а також із Європи - Італії, Франції, Німеччини, Великобританії і Швейцарії. Іноземців приваблює стабільна ситуація в країні в плані тероризму, та висока якість медичних послуг і санітарії.

Найпопулярнішою туристичною атракцією Аргентини є місто Буенос-Айрес. У 2007 році його відвідали 5, 3 млн. туристів. Їх приваблює старовинне величезне космополітичне місто з розвиненою інфраструктурою. Багато відвідувачів бажають, окрім іншого, насолодитися аргентинським танго, кулінарією та нічними пейзажами портового міста.

У столиці -- церква Сан-Іґнасіо (1710-1734 pp.), церква Ель Пілар (1716-1732 pp.), Санта-Каталіна (1737-1745 pp.), ратуша (1725-1765 pp.), собор (1593-1863 pоків), президентський палац Каса Росада, будинок Національного конгресу (початок XX ст.), музеї: Національний історичний, Етнографічний "Хуан Б.Амбросетті", Аргентинський природничих наук "Бернардино Ривадавіа", Національний образотворчих мистецтв, Національний декоративного мистецтва, Сучасного мистецтва, Муніципальний образотворчих мистецтв і національного мистецтва, Зброї, Мінералогії та геології. Меморіальний Б. Мітре, Педагогічний "Домінґо Ф. Сарм'єнто"; Міжнародна художня галерея; зоопарк, ботанічний сад; у передмісті Тіґре -- Морський музей нації.Іншими туристичними центрами є водоспад Ігуасу та об'єкти, внесені до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО: Національний парк Лос-Ґласіарес (зокрема льодовик Періто-Морено), єзуїтські місії регіону Ґуарані, Куева-де-лас-Манос, півострів Вальдес, провінціальний парк Ісчіґуаласто, національний парк Талампая, єзуїтський квартал і місії Кордови, Кебрада-де-Умауака.

У Аргентині є велика кількість привабливих гірських територій, із яких деякі привабливі можливостями альпінізму (Аконкагуа), інші - гірськолижні курорти (Барілоче та Лас Леньяс). Основні дестинації зосереджені на заході країни в Андах, хоча привабливим місцем є і Кордобські Сьєрри. На атлантичному узбережжі Аргентини знаходяться відомі морські курорти, зокрема Мар-дель-Плата.

Національні парки Аргентини: Бариту, Ель-Рей, Іґуасу (водоспад на кордоні з Бразилією), КалілеГуа, Лаґо-Пуело, Лаґуна-Бланка, Ланін, Ліуе-Калель, Лос-Алерсес, Лос-Ґласьярес, Науель-Уапі, Пальмар-дель-Колон, Пількомайо, Фран-сиско-Перито-Морено, Ріо-Пількомайо, Сьєрра-де-лас-Кіхадас, Тьєрра-дель-Фуе-ґо, Чако.

Размещено на Allbest.ru