Фізичне виховання учнів з відхиленнями у стані здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Фізичне виховання учнів з відхиленнями у стані здоров'я

Київ 2015

Зміст

Вступ

1. Основи фізичного виховання школярів із послабленим здоров'ям

1.1 Критерії диференціації школярів за рівнем здоров'я в процесі фізичного виховання

1.2 Завдання фізичного виховання дітей із ослабленим здоров'ям

1.3 Особливості засобів фізичного виховання ослаблених дітей

2. Дихальні вправи у фізичному виховані школярів з ослабленим здоров'ям

2.1 Вплив дихальних вправ на здоров'я школярів, віднесених до СМГ

2.2 Правила правильного дихання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. В умовах розбудови українського суспільства значну роль відіграє фізична культура, яка є невід'ємною складовою частиною загальнолюдської культури, одним із визначальних факторів національного прогресу та здоров'я нації.

Серед важливих завдань реформування освіти особливо актуальною є проблема забезпечення в школах таких умов, які сприяли б реалізації її оздоровчої функції. Це зумовлено як погіршенням стану здоров'я дітей (50 % - функціональні відхилення в роботі різних систем організму; 26 % - відхилення в серцево-судинній системі; 17 % - захворювання органів травлення; 10,2 % - захворювання ендокринної системи; практично здоровими закінчують школу лише 5-7 % учнів), так і вимогами нормативно-директивних документів.

Об'єкт дослідження - процес фізичного виховання учнів віднесених до СМГ та способів його діагностики в умовах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - діагностика стану здоров'я і фізичної підготовленості школярів спеціальних медичних груп.

Мета дослідження - аналіз методів діагностики та оцінки фізичного розвитку рухових здібностей, критерії оцінки рухових умінь та навичок учнів шкільного віку.

Завдання. Виходячи з мети, були сформульовані завдання дослідження:

Дати загальну характеристику фізичного розвитку та рухових здібностей учнів із послабленим здоров'ям.

Охарактеризувати особливості розвитку фізичних якостей учнів спеціальних медичних груп.

Виявити методологічні основи контролю динаміки розвитку фізичних якостей учнів віднесених до СМГ.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач нами використовувались такі методи: вивчення та аналіз програми з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів та науково-методичної літератури.

Отримані дані дають можливість вчителям більш ефективно впливати на розвиток фізичних якостей та контролювати динаміку приросту результатів учнів із послабленим здоров'ям.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двух розділів, висновків, додатків. При написанні опрацьовано 23 літературних джерела.

1. Основи фізичного виховання школярів із послабленим здоров'ям

За результатами медичних оглядів, проведених у школах Росії й України наприкінці ХХ-на початку ХХІ ст., до категорії здорових можна віднести не більш 10 % учнів. Інші страждають тими або іншими відхиленнями в стані здоров'я.

Причини неблагополуччя, що спостерігається, виділені в державних програмах, таких, як “Діти-інваліди”, “Фізичне виховання - здоров'я нації” і ін. і пов'язані з різними соціальними проблемами, до числа яких відносяться:

погіршення екології (в Україні одна тільки Чорнобильська аварія збільшила число вроджених каліцтв у 5,7 рази);

соціально-економічні проблеми й обумовлений ними стан хронічного стресу в більшості населення;

низький духовний і культурний рівень суспільства: ріст алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, інфекційних захворювань, обумовлюють високий рівень захворюваності батьків;

гіпокінезія, зниження інтересу до занять фізичною культурою і спортом;

нераціональне харчування;

погані побутові умови.

Навчання в школі значно збільшує навантаження на організм дитини, знижує рухову активність, викликає дефіцит м'язової діяльності і підвищує статичні напруження. У процесі навчання зростає кількість різноманітної інформації для засвоєння і переробки, відзначається перенапруження зорового аналізатора. Чергування занять фізичними вправами з розумовою працею забезпечує більш швидке відновлення працездатності, що особливо важливо для ослаблених дітей, у яких швидше настає стомлення.

1.1 Критерії диференціації школярів за рівнем здоров'я в процесі фізичного виховання

Диференційований підхід у фізичному вихованні і поняття спеціальні медичні групи виникли в Радянському союзі в 60-і роки у зв'язку з інтенсивною розробкою теорії і практики дитячої лікувальної фізкультури. Тоді в дослідженні фізичного виховання дітей з ослабленим здоров'ям виділилася тема конкретного пошуку реального впливу на ситуацію шляхом цілеспрямованої допомоги дітям даної категорії безпосередньо під час занять фізкультурою в школі. З метою зміцнення здоров'я, сприяння гармонічному фізичному розвитку і загартовуванню організму, підвищення розумової і фізичної працездатності, формування основних рухових умінь і навичок, необхідних для освоєння майбутньої професії і виховання потреби займатися фізичною культурою протягом усього, життя були створені спеціальні медичні групи.

Диференційоване фізичне виховання в школі здійснюється в такий спосіб. На початку навчального року служба медичного забезпечення загальноосвітньої школи проводить поглиблений огляд учнів і виявляє дітей з відхиленнями в стані здоров'я. Комплексна оцінка здоров'я кожної дитини проводиться з урахуванням 4 критеріїв: рівня функціонального стану основних систем; ступеня опірності і реактивності організму; рівня фізичного і нервово-психічного розвитку і ступеня його гармонійності; наявності або відсутності хронічної (у тому числі вродженої) патології.

Рівень здоров'я школярів визначається на підставі антропометричних вимірювань (маса, довжина тіла), динамометрії, визначення життєвої ємності легень, частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, функціональних проб (проба Руф'є й ін.) і огляду лікарями-фахівцями: окулістом, отоларингологом, хірургом, ортопедом, невропатологом і педіатром. Загальний висновок про рівень здоров'я підсумовує педіатр. Розрізняють рівні здоров'я: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький. Таким чином, діти розподіляються на 5 груп.

I група - здорові діти, з нормальним фізичним і нервово-психічним розвитком, що не мають вроджених аномалій і функціональних відхилень, що вимагають корекції.

II група - діти, у яких немає хронічних захворювань, але мають деякі відхилення у рості і розвитку, функціональному стані окремих систем організму, реконвалесценти, які перенесли різні інфекційні хвороби, що мають схильність до частих захворювань (більш 4-5 разів на рік), а також мають ознаки загрози розвитку ревматичних хвороб, туберкульозу й інших. Діти цієї групи характеризуються зниженими функціональними й адаптаційними можливостями організму, мають потребу в оздоровленні, лікуванні, активній профілактиці.

III-V групи - хворі діти з хронічною патологією в стані компенсації, суб- і декомпенсації, що вимагають постійного спостереження і лікування, а також спеціальних заходів профілактики, спрямованих на попередження подальшого розвитку хвороби й ускладнень.

Висновок про стан здоров'я учнів фіксується в шкільній медичній документації: індивідуальній карті розвитку, карті диспансерного спостереження та ін. За станом здоров'я школярів розділяють на основну, підготовчу і спеціальну групи. Такий розподіл дозволяє диференційовано дозувати фізичні навантаження. Організм ослабленої дитини має потребу в руховій активності не менше, а частіше навіть більше, ніж організм здорового, але при цьому йому потрібно якісно інша рухова активність.

До основної групи відносяться учні без відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я, а також з незначними відхиленнями функціонального характеру, але які мають достатню фізичну підготовленість. Заняття фізичного виховання з ними проводять за шкільною програмою в повному обсязі. Вони здають контрольні нормативи з диференційованою оцінкою. Додатково їм рекомендують заняття різними видами спорту. До підготовчої групи входять діти з невеликими відхиленнями у фізичному розвитку, без істотних функціональних змін і без достатньої фізичної підготовленості. Сюди ж відносяться і діти, які часто хворіють. До спеціальних медичних групи (СМГ) направляються школярі, що мають відхилення в стані здоров'я тимчасового або постійного характеру, що не є перешкодою для занять фізичною культурою, але потребуючі обмеження фізичних навантажень. Показання для СМГ - захворювання зі стійкою стадією хвороби при відсутності загострення і загрози загострення під впливом навантажень, при відсутності ознак вираженої функціональної недостатності хворого органа або системи, збереженням лише деяких клінічних ознак захворювання, гарним загальним самопочуттям, відсутністю скарг, сприятливою реакцією організму на фізичні навантаження, досягнутої завдяки заняттям фізичними вправами. Методика занять фізичними вправами з дітьми в СМГ залежить від конкретних задач, загальних та окремих.

До спеціальної медичної групи включають школярів, у яких виявлені: ревматизм із ураженням і без ураження клапанного апарата серця; рецидиви ревмокардиту; уроджені пороки серця; дистрофія міокарда; хронічний тонзиліт з ураженням серця; гнійні і змішані форми синуситів (гайморитів, фронтитів); рецидиви після операцій навоколоносових пазух; захворювання гортані з порушенням дихання або голосоутворення; хронічні гнійні запалення вуха; хронічне запалення легень з явищами бронхосклерозу; бронхіальна астма з частими приступами; активна форма туберкульозу; стійке підвищення артеріального тиску; виражені дефекти опорно-рухового апарата; нервової й ендокринної систем; анемія; міопатія й інші виражені порушення зору; наслідку гострих хронічних захворювань і їхніх загострень.

Диспансерному обліку підлягають школярі:

які часто хворіють і відстають у фізичному розвитку, зі зниженою працездатністю, та ті, що видужують після гострих інфекцій;

хворі хронічним тонзилітом;

із ризиком захворіти ревматизмом і хворі ревматизмом;

контактні по туберкульозу й інфіковані туберкульозом;

страждають на карієс;

із дефектами опорно-рухового апарата, зору, слуху, мови й ін.;

із відхиленнями в нервово-психічному розвитку;

із захворюваннями печінки, жовчних шляхів, нирок;

із захворюваннями крові й інших хвороб, що вимагають нагляду і лікування.

Залежно від характеру і важкості захворювань рекомендується поділити учнів СМГ на дві групи: А, Б. До групи А відносять дітей, що мають відхилення в стані здоров'я зворотного характеру. До групи Б - дітей з органічними, незворотними змінами в органах і системах (ураження серцево-судинної, сечовидільної систем, печінки, високий рівень порушення зору). Кількість учнів у спеціальній медичній групі не повинна перевищувати 15 чоловік. Важливий фактор успішної роботи групи - її оптимальне комплектування за нозологіями і рівні функціональних можливостей учнів. Допускається зарахування в групу для спільних оздоровчих занять учнів, які перенесли різні захворювання за умови подібного рівня їхньої підготовленості до навантажень. Ряд авторів рекомендують у спеціальній медичній групі об'єднати учнів у підгрупи за характером захворювань:

із захворюваннями внутрішніх органів: серцево-судинної, дихальної, травної систем;

з порушенням зору і функціональних розладів нервової системи (при нечисленності цієї групи її поєднують з першою);

з порушенням функції опорно-рухового апарата: порушення постави і сколіозами, наслідками травм і ушкоджень, захворюваннями суглобів, вродженими дефектами опорно-рухового апарата, органічними захворюваннями нервової системи.

Проте слід пам'ятати, що хвороба -- порушення нормальної життєдіяльності всього організму в цілому. Так, порушення постави і викривлення хребта, що мають місце в 60-85 % школярів, спричиняють розлад функції вегетативної нервової системи і усіх внутрішніх органів, які і нервуються постраждалими сегментами. Функціональні розлади нервової системи, що спостерігаються у 75 % школярів, призводять також до соматичних захворювань і судинних розладів. Ендокринна патологія, у свою чергу, впливає на весь організм у цілому. Школярі, що відносяться до спеціальних медичних груп, займаються за окремими програмами, у яких передбачено їх оздоровлення, всебічний фізичний розвиток, ліквідація наслідків перенесених захворювань, поліпшення показників фізичної підготовленості і підвищення рівня соматичного здоров'я. При формуванні груп для занять фізичною культурою дітей з порушеннями зору враховують наступні фактори: патологію очей, ступінь зорового дефекту, рівень фізичної підготовленості, захворювання інших органів і систем.

Існує наступна класифікація:

група А - захворювання очей, що не потребують додаткових обмежень при заняттях фізичною культурою і спортом: короткозорість - форми, що не прогресують; вроджені аномалії розвитку зорового яблука; помутніння роговиці; деякі форми катаракти; група Б - захворювання очей, що визначають протипоказання або обмеження при заняттях фізичною культурою і спортом: короткозорість - усі прогресуючі форми; глаукома; ретинопатії; відшарування сітківки; вивих та підвивих кришталика; атрофія зорового нерва.

До занять фізкультурою допускаються тільки діти із захворюваннями очей групи А та без інших супутніх захворювань. У кожному конкретному випадку можливість заняття спортом визначає лікар. Допуск до занять повинен періодично підтверджуватися окулістом. Перехід на новий вид занять або на більш високий тренувальний рівень також повинен здійснюватися з дозволу окуліста. При визначенні медичної групи немалої шкоди здоров'ю школярів наносить перестрахування, заборона або обмеження певних вправ без достатніх підстав. Прикладні (життєво необхідні) вправи можуть бути протипоказані лише на деякий період і тільки на підставі незадовільної адаптації організму до цієї вправи. Вони використовуються в строгому дозуванні з урахуванням ступеня наявних порушень і рівня пристосувальних можливостей організму. Одна з помилок яка найчастіше зустрічаються у роботі спеціальних медичних груп -- недостатнє приділення уваги розвитку найбільш важливих рухових умінь і навичок, спрямованих на відновлення організму після перенесених захворювань, фізичної та розумової перевтоми.

Повне звільнення від занять фізичною культурою має місце тільки при наявності таких протипоказань:

усі захворювання в гострій або підгострій стадіях;

важкі органічні захворювання нервової системи і психічні захворювання;

злоякісні новотвоутворення;

хвороби серцево-судинної системи: аневризми кровоносних судин, недостатність кровообігу II і III ступенів будь-який етіології, деякі порушення ритму серця (мерехтлива аритмія, повна атріовентрикулярна блокада);

хвороби дихальної системи: бронхіальна астма, важкі форми бронхо-ектатичної хвороби;

загострення хронічних захворювань;

захворювання печінки, що супроводжуються печінковою недостатністю;

хронічна ниркова недостатність;

хвороби ендокринної системи з вираженим порушенням функції залоз внутрішньої секреції;

хвороби органів руху із різко вираженим порушенням функції суглобів і наявністю болючого синдрому;

кровотечі будь-якої етіології.

Належність до певної групи повинна бути відзначена в індивідуальній карті розвитку, а також у навчальному журналі викладача фізичного виховання.

1.2 Завдання фізичного виховання дітей із ослабленим здоров'ям

Мета і завдання фізичного виховання ослаблених дітей повинні враховувати як потреби соціуму, оскільки проблема охорони здоров'я підростаючого покоління, будучи основною складовою проблеми збереження генофонду нації, завжди є однієї з головних і постійних турбот суспільства, так і мотивацію самих дітей до занять фізичною культурою.

Опитування, проведені в школах, свідчать, що пріоритети інтересів учнів з цього питання розподіляються в такому порядку:

1) зміцнення здоров'я;

2) розвиток фізичних якостей;

3) покращення настрою і самопочуття;

4) прагнення до краси тіла і рухів, зняття втоми і поліпшення розумової діяльності;

6) спілкування, можливість мати друзів;

7) засіб бути привабливим для іншої статі;

8) досягнення високих спортивних результатів.

Завдання фізичного виховання ослаблених дітей у школі.

- Підвищити рівень і гармонійність фізичного розвитку.

- Оптимізувати функціональний стан організму.

- Підвищити рівень специфічних і неспецифічних факторів захисту організму.

- Ліквідувати захворювання і дефекти розвитку, підвищити рівень морально-вольових цінностей і розвити потребу в здоровому способі життя.

- Підібрати такі засоби фізичної культури і спорту, які б справляли б оздоровчу дію на усі функціональні системи й організм у цілому.

Для вирішення цих завдань потрібно сформувати у дитячому віці комплекс спеціальних життєво необхідних знань, умінь і навичок щодо зміцнення і відновлення здоров'я, усвідомленому ставлення до реальності та своїх можливостей, подолання психологічних і фізичних навантажень, розвитку потреби у здоровому способі життя, у тому числі достатньої фізичної активності.

Основні задачі фізичного виховання в підготовчих групах:

покращити суб'єктивний стан, підвищити опірність організму;

розвити й удосконалити пристосувальні механізми організму до фізичних навантажень;

поліпшити функціональний стан організму;

попередити повторні захворювання.

Окремі завдання:

навчити правильного дихання;

зміцнити м'язи рук, плечового пояса, грудної клітки і спини;

відкоригувати порушення постави;

нормалізувати лімфо- і кровообіг носа і гортані.

Загальні завдання занять у спеціальних медичних групах:

виробити в школярів позитивне ставлення до подолання відхилень у стані здоров'я;

дати знання про причини виникнення захворювань і відставання у фізичному розвитку, властивостях хворого й ослабленого організму, про оздоровчі засоби і методи, способів самоконтролю;

сформувати у дітей стійку звичку до загартовування і систематичних занять фізичними вправами;

підібрати і використовувати індивідуальні найбільш раціональні засоби і методи фізичного виховання, що відповідають рівню фізичного розвитку і фізичної підготовленості;

забезпечити необхідний рівень рухової активності, що відповідає загальним і індивідуальним вимогам за тривалістю, інтенсивністю, спрямованості фізичних вправ;

суворо дотримуватися медичних рекомендації, не використовувати протипоказані засоби фізичного виховання;

уникати перевантажень, забезпечити профілактику травм;

забезпечити раціональний відпочинок і відновлення оптимального функціонального стану і працездатності.

1.3 Особливості засобів фізичного виховання ослаблених дітей

Засоби фізичного виховання ослаблених дітей -- загартовування, фізичні вправи (релаксаційні, ідеомоторні, дихальні, ритмопластичні, на координацію, в рівновазі, коригуючі), ігри (народні, спортивні), самомасаж). Кожен із засобів фізичного виховання справляє певну оздоровчу дію на організм дитини. Фізичні вправи в залежності від їхнього підбору, методики виконання і фізичного навантаження справляють різний загальну і спеціальну дії. Загальна (неспецифічна) дія полягає в активізації обмінних процесів, прискоренні регенерації, що сприяє видужанню, попередженню ускладнень, удосконалюванню емоційно-вольової сфери; спеціальна - у поліпшенні і відновленні постраждалих функцій або органів чи у розвитку компенсацій.

В основі механізму загартовування лежать реакції (нейрогуморальні, рефлекторні й ін.) перебудови обміну речовин і вегетативних функцій у відповідь на дію фізичного фактора, що спрямовані на адаптацію організму при збереженні його гомеостазу. В оздоровчій дії фізичних вправ В. Добровольский (1984) виділив чотири основних механізми: тонізуюча, або стимулююча дія; трофічна дія; формування компенсацій; нормалізація функцій. Стимулююча дія обумовлена розпадом енергомістких біохімічних структур та виділенням енергії, відновленням енергетичного потенціалу, позитивною перебудовою функціональних систем кровообігу і дихання, нормалізацією гомеостазу, вегетативних реакцій і ритму діяльності внутрішніх органів і інших процесів. Трофічна дія виявляється в загальній і спрямованій зміні обміну речовин у м'язах і внутрішніх органах. При цьому підсилюються процеси регенерації, прискорюється поглинання запального ексудату і відбувається зворотний розвиток запалення в цілому. Під впливом нервової системи, без зміни умов кровопостачання, відбувається підсилення окислювально-відновних процесів. Компенсаторна дія полягає в посиленні або перебудові пристосувальних реакцій, спрямованих на заміщення (тимчасове або постійне) втраченої або зміненої функції. При цьому фізичні вправи сприяють більш швидкій перебудові виникаючих при патологічному процесі компенсацій, забезпечуючи життєздатність ушкоджених систем. Нормалізація порушених функцій відбувається під впливом тренуючої дії фізичних вправ, на опорно-руховий апарат і фізіологічні системи, що забезпечують м'язову роботу. Під впливом фізичних вправ знімаються патологічні рефлекси, відновлюються і формуються нормальні умовно-рефлекторні реакції.

Загартовування - цілеспрямована дія на організм дитини природними засобами, загартування, з метою підвищення рівня здоров'я шляхом формування механізмів адаптації до впливу несприятливих температур повітря, води, атмосферного тиску, сонячної радіації. Немаловажний результат загартовування -- виховання морально-вольових якостей, свідомості, відповідальності, стійкості, витривалості.

Принципи загартовування:

відсутність активного патологічного процесу;

підбор засобів загартування, з урахуванням індивідуальних особливостей дитини і вікових особливостей теплорегуляції;

поступовість збільшення дозування холодових подразників як за температурою, так і за тривалістю дії;

систематичність впливу фактора, загартовування;

поєднання заходів, загартовування, з іншими засобами фізичного виховання;

припинення загартовування з появою несприятливих реакцій.

Засоби загартовування: повітряні і сонячні ванни, обтирання, обливання, душ, купання.

Необхідно враховувати специфічність відповідних реакцій, котрі розвиваються при загартовуванні відповідних реакцій і опірності організму, пряму залежність їх від фактора, загартовування.

Оскільки охолодження - найбільш часта причина розвитку респіраторних захворювань, ускладнень та посилення у дитини захворювань, які має дитина, важливим є загартовування до холоду. Повітряні ванни починають з температури 18-16^оС у поєднанні з фізичними вправами та іграми. Заняття фізкультурою на свіжому повітрі в осінньо-весняний період найкраще відповідають вимогам загартування школярів. Водні процедури справляють більш сильнішу дію, тому починати їх рекомендується після повітряних ванн. Проводити регулярне систематичне загартовування за допомогою водних процедур в умовах школи не представляється можливим, однак у роботу викладача фізичного виховання повинно входити формування в школярів як теоретичних, так і практичних знань, умінь і навичок загартовування.

Водні процедури розділяють на місцеві і загальні. Загальні водні процедури (душ, обливання й обтирання, ванни) проводять короткочасно, з наступним розтиранням тіла насухо. Починають загартовування з комфортний температури, через 2-4 дні її знижують на 1^оС , доводячи до 22-24^оС. До місцевих впливів відносяться ножні ванни, обливання стоп, умивання і вологе обтирання, починаючи з комфортної температури води (30-33 °С), поступово знижуючи її на 1^оС через кожні 2-4 дні. Фізичні вправи за ознакою оздоровчого і розвиваючого ефекту поділяють на загальнооздоровчі, спеціально-оздоровчі (лікувальні), загальрозвиваючі або стимулюючі і спеціально-розвиваючі.

Загальнооздоровчі вправи справляють загальний неспецифічний оздоровчий ефект і застосовуються при будь-якому захворюванні. Спеціально-оздоровчі (лікувальні) вправи спрямовані безпосередньо на ланку хворобливого процесу в організмі. Загальрозвиваючі або стимулюючі вправи справляють розвиваючий ефект на усі функції організму, стимулюють фізичний розвиток, створюють базу для розвитку основних рухових якостей. Спеціально-розвиваючі вправи розвивають окремі рухові якості: силу, швидкість, витривалість, гнучкість і інші, викликаючи в організмі специфічні зміни. Для дітей, що мають відхилення в стані здоров'я, фізичні вправи використовуються в поданій вище послідовності. Вправи даних категорій - основний елемент змісту заняття фізкультурно-оздоровчої спрямованості. Завдяки ним досягається необхідна рухова активність, що забезпечує оздоровчо-розвиваючий вплив на ослаблений організм. У свою чергу загальнооздоровчі вправи поділяють на групи: динамічні циклічні; що формують і виправляють поставу; дихальні.

До динамічних циклічних оздоровчих вправ відносяться - ходьба, біг, плавання, ходьба на лижах, їзда на велосипеді, спеціально підібрані гімнастичні вправи з повторюваним циклом рухів і т.д. Ці вправи легко дозуються за інтенсивністю, тривалістю застосування і добре порівнюються з можливостями організму. Вони впливають на всі системи організму і головним чином на крово- і лімфообіг, дихальну систему, стимулюють неспецифічні, загальні захисні сили організму. Для оздоровчого ефекту реакція організму на них повинна бути малою або помірною. Мала реакція: збільшення ЧСС до 120 уд·хв-¹, з боку артеріального тиску - незначне підвищення або збереження колишнього рівня. Помірна реакція: діапазон ЧСС 120-150 уд·хв-¹, при цьому систолічний тиск не повинен перевищувати 150 мм рт. ст.

Вправи, що викликають малу реакцію, використовуються при значному ослабленні здоров'я або для прискорення відновлювальних процесів в організмі після фізичного або інтелектуального навантаження. Вони ліквідують в організмі процеси, характерні для стомлення, і виявляються обов'язковим компонентом активного відпочинку. Тільки після адаптації організму дитини до малих навантажень, коли їх оздоровчий ефект стає недостатнім, варто переходити до використання вправ з помірним навантаженням. У загальному руховому режимі ослаблених дітей фізичні вправи з малим фізіологічним навантаженням повинні займати якнайбільше часу (з урахуванням загального стану). Бажано використання побутових навантажень: ходьби, пересувань на велосипеді, лижах, ковзанах у повільному темпі. Варто враховувати, що застосування вправ, що викликають малу і помірну реакції організму, недостатньо для розвитку рухових якостей до рівня, що відповідає нормативним вимогам.

Вправи, що формують і виправляють поставу. Правильну поставу, що має велике значення для нормального функціонування як окремих систем, так і всього організму в цілому, створює комплекс фізичних якостей і навичок. Дуже важливо приділяти достатню увагу формуванню постави в роботі з ослабленими дітьми, що відстають у фізичному розвитку, оскільки посилення темпів росту на фоні неправильної постави може викликати ряд значних дефектів у кістково-м'язовій системі. Комплексний вплив вправ повинен бути спрямований на ліквідацію викривлень хребта за рахунок відновлення симетрії кісток таза і нижніх кінцівок, фізіологічних вигинів хребта; нормалізацію м'язового тонусу як глибоких м'язів спини, що безпосередньо формують положення хребта, так і зовнішнього “м'язового корсета”. Високоефективні в корекції порушень постави елементи плавання, особливо стилем брас, і комплекси вправ у воді.

Дихальні вправи роблять оздоровчу дія на дихальну, серцево-судинну, нервову системи, обмін речовин і практично усі функції організму. В ослабленому організмі дихальні функції значно знижуються, збільшуючи процес хвороби. Основні характеристики раціонального дихання, яких прагнуть досягти, займаючись дихальною гімнастикою - уміння дихати повно при будь-якому типі подиху (грудному, черевному або діафрагмальному), ритмічно, особливо при сполученні дихальних рухів з рухами тіла. Застосовуються вправи з довільною видозміною характеру або тривалості фаз дихального циклу, що розвивають носове, грудне, діафрагмальне і повне дихання, що поліпшують дренажну функцію дихальних шляхів. Дихальні вправи підрозділяються на статичні (не поєднуються з рухами кінцівок і тулуба) і динамічні (коли дихання поєднується з різними рухами). І ті, і інші можуть виконуватися із різних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи). Використання в дихальних вправах акценту на видих, вимові звуків, нахилів, поворотів сприяє більшій вентиляції легень.

2. Дихальні вправи у фізичному виховані школярів з ослабленим здоров'ям

2.1 Вплив дихальних вправ на здоров'я школярів, віднесених до СМГ

Дихальні вправи широко використовуються на заняттях в СМГ і утворюють окремий розділ навчальної програми, де передбачено їх використання з дітьми всіх вікових груп. Дихальні вправи складають зміст вступної частини, застосовуються для вирішення задач в підготовчій, основній та заключній частинах занять, можуть набувати загально-розвиваючого чи спеціального характеру.

Широке застосування дихальних вправ обумовлено результатами педагогічних спостережень за дітьми, віднесених до СМГ. Практичний досвід роботи з ними свідчить про те, що школярі не вміють керувати процесом дихання. У 90% таких дітей спостерігаються низькі резервні можливості дихальної системи, відмічається надлишкова вентиляція при низькому коефіцієнті засвоєння кисню. Діти невиправдано затримують дихання на початку виконання вправ, що негативно позначається на якості їх виконання та стані здоров я. Внаслідок відсутності навичок регулювання дихання школярі не спроможні до швидкого довільного переключення уваги. До того ж, статистика свідчить про переважання захворювань дихальної системи серед інших, а дихальні вправи в таких випадках відіграють особливо важливу роль у реабілітації дітей.

Абсолютними протипоказаннями до виконання дихальних вправ є лише важкі порушення функції серцево-судинної системи при нестійкому АТ з тенденцією до його пониження, а також аритмія що супроводжується серцевою недостатністю. Виконання дихальних вправ сприяє посиленню кровообігу, процесу дифузії газів в легенях, повнішому насиченню крові киснем та покращенню обміну речовин при порушеннях дихальних процесів та фізичних навантаженнях. Дихальні вправи сприяють активному виведенню з організму шкідливих продуктів життєдіяльності - антропотоксинів (вуглецю, жирних кислот, метану, етанолу, метанолу, альдегідів тощо). Дихальні вправи полегшують роботу серцево-судинної системи. Правильне. повне дихання утворює “грудо-черевну помпу”. Її механізм полягає у збільшені черевного тиску при вдиху, коли діафрагма опускається і збільшені грудного тиску на видиху, коли діафрагма припіднімається. Це полегшує процес повертання венозної крові до серця, а значить зменшує на нього навантаження через перерозподіл такої роботи і на діафрагму.

Дихальні вправи сприяють нормалізації нервової регуляції дихання та ліквідують порушення діяльності дихальної системи. Окремі дихальні вправи сприяють ліквідації патологічних процесів у внутрішніх органах через покращання кровообігу (реберне дихання) та масажну дію (черевне дихання). Дихальні вправи запобігають атрофії малодіючих частин легеневої тканини, яка є свідченням передчасного старіння організму, а також збільшують показники ЖЄЛ, ХВЛ на 25-40 %.

На сучасному етапі вивчені фізіологічні механізми впливу дихальних вправ на стан нервової системи, тонус кори головного мозку та емоційний стан. Так, регулювання тривалості вдиху і видиху може діяти заспокійливо, як прийом розслаблення, або мати мобілізуючий ефект. Дихальні вправи удосконалюють довільні рефлекторно-гуморальні механізми регуляції функції дихання і розширюють фізіологічні механізми пристосування організму до розумових і фізичних навантажень. Застосування дихальних вправ під час фізичних навантажень сприяє підвищенню працездатності організму, прискорює процеси відновлення та ліквідацію кисневого боргу.

2.2 Правила правильного дихання

Одним із завдань фізичного виховання дітей з послабленим здоров ям є навчання їх правильному диханню. Правильне дихання є необхідним чинником здоров я людини, як і правильне харчування. Тому кожна дитина повинна навчитись правильно дихати, тим більше, що навички управління диханням у них формуються швидко.

Основні правила правильного дихання передбачають:

Дихання через ніс. Проходячи через носові ходи, повітря очищується від пилу і мікробів та нагрівається ( майже до 30є у будь-яку погоду). При видиху повітря зволожує слизову оболонку носа та попереджує її пересихання.

До того ж, люди які не дихають через ніс відстають у розумовому розвитку. Відсутність носового дихання погіршує пам'ять, увагу, спричиняє головний біль, погіршення сну. Так, при обстеженні учнів, які не встигають у навчанні виявилося, що більше, ніж у половини з них порушене носове дихання. При цьому відбувається застій рідини, що омиває мозок, в результаті чого в ньому накопичуються шкідливі для нервової системи речовини. У таких дітей також з'являється шум у вухах, відчуття важкості в голові, приступи задухи ( аж до бронхіальної астми), порушується мова та нюх, підвищене роздратування.

Сухарєв В.А. вважає, що повітря, яке рухається по нижнім та середнім ходам, охолоджує склепіння носоглотки та вентилює основну пазуху черепа, яка своєю задньою стінкою межує з гіпофізом. Для нормальної роботи гіпофіз потребує ритмічного охолодження, яке і забезпечується носовим диханням. При відсутності охолодження порушується робота гіпофіза, що негативно позначається на функціонуванні організму.

Повітря, що вдихається носом, на своєму шляху зустрічає багато перешкод. Тому носове дихання створює у грудній порожнині значне розріджене повітря. Це полегшує роботу серця, покращує відтік венозної крові від голови та зменшує ймовірність виникнення головного болю. З метою загартування дихальних шляхів Кузнєцова Т.Д. пропонує систематичне чергування дихання носом та ротом в умовах спокою чи помірних фізичних навантажень. Це зменшить кількість захворювань ГРВІ. Виконання вдиху відбувається плавно і безшумно, тонкою цівкою, без напруження, зі збереженням можливості його продовження. Така техніка вдиху виконується для більш ефективного процесу оксигенації (насичення крові киснем). Глибоке, рідке дихання вважається більш доцільним з фізіологічної точки зору та більш корисним для здоров'я (Ніколаєв В.Р.). У повітрі міститься 21 % кисню. При неглибокому диханні людина вдихає 15-17 % кисню, а в організм потрапляє лише 4 %. Пояснюється це тим, що при поверховому диханні не все повітря, що вдихається потрапляє вглиб альвеол. При глибокому диханні повітря проходить значно глибше з повнішим насиченням крові киснем.

До того ж глибоке дихання - найкращий спосіб масажу серця, що розташоване у поглиблені між легеневими долями. При диханні вони стискають серцевий м'яз та полегшують його роботу, живлення, попереджують перенапруження. Глибоке повільне дихання покращує травлення, нормалізує роботу органів виділення. Прихильники протилежної точки зору (Кузнєцова Т.Г.) стверджують, що більш вигідним для організму є використання неглибокого дихання. Тоді дихальним м'язам доводиться долати менший еластичний опір легень, що робить процес дихання більш економним. А при відповідному тренуванні організм виробляє здатність поглинати кисень із повітря, що вентилює легені, більш повно.

Так, вчитель фізичної культури Київської школи № 246 Триліс С.К. вважає, що правильне дихання - це поверхневе дихання. Основою його техніки є виконання короткого вдиху до змикання ніздрів з подовженим видихом через ніс. Використання поверхневого дихання у повсякденному житті передбачало навчання за такими етапами:

ознайомлення з теорією та технікою методу поверхневого дихання учнів та їх батьків;

навчання поверхневому диханню в умовах звичайної та прискореної ходьби;

прищеплення стійкої звички поверхневого дихання під час бігу з поступовим збільшенням дистанції пробігання за умови стійкого носового дихання;

засвоєння правильного дихання при виконанні різних фізичних вправ.

Комплексне використання правильного дихання з процедурами загартування та раціональним харчуванням спричинило переведення всіх школярів, віднесених до спеціальної та підготовчої медичних груп до основної та зменшення кількості пропущених уроків через хворобу за рік з 3845 до 986 годин. Виконання видиху відбувається активно і до кінця. Поступове надходження повітря при вдиху змінюється стрімким його виведенням при видиху для більш активного наступного вдиху. Збільшення тривалості вдиху без напруження та активного видиху призводить до економізації режиму дихання, який характеризується зменшенням надлишкової вентиляції. Позиція окремих авторів знаходиться у протиріччі з вищезазначеним правилом. Зміст такої точки зору полягає у тому, що лише частина СО₂, який утворився в організмі, підлягає ліквідації, його виведенню. Інша частина (6%) знаходиться в легенях та оберігається організмом. Повний видих сприяє видаленню цього газу у більшій кількості, ніж потрібно, що спричиняє такі наслідки:

на фоні дефіциту СО₂ в організмі розвивається гіпоксія, адже вуглекислий газ є регулятором надходження кисню з крові в клітини - чим менше його в легенях, тим міцніший зв'язок гемоглобіну з киснем, тим менше його надходить у клітини, через що страждають, в першу чергу, серце, легені, мозок, печінка, нирки;

зменшення СО₂ у крові збільшує її зсідання, що сприяє розвитку судинних захворювань;

зменшення кількості СО₂ знижує активність багатьох ферментів та синтез гормонів ( підшлункової залози, залоз шлунку тощо).

Дихання повинно бути повним. В дихальному акті приймають участь грудна клітка і діафрагма. Повне дихання призводить в рух весь дихальний апарат. Його техніка передбачає вдихання середньої кількості повітря, а не повне наповнення легень, з його розподілом повітря по всьому їх об'єму. Повне дихання не є штучним видом. В процесі дихання виключається зайве напруження. Воно не повинно завершуватись задишкою, дискомфортом. Напруження при виконанні дихальних вправ може стати причиною гіпер - чи - гіповентиляції. Гіпервентиляція (часте та глибоке дихання) призводить до посиленого вимивання СО₂ із організму, що супроводжується головокружінням, нудотою і навіть втратою свідомості. Гіповентиляція виникає при тривалій затримці дихання, що викликає накопичення вуглекислого газу в організмі, збільшення кислотності крові та різке збіднення крові киснем. Виражене кисневе голодування негативно позначається на діяльності серцево-судинної та дихальної систем. При виконанні вправ на дихання, увагу слід концентрувати на ділянку живота, грудної клітки, фазах вдиху і видиху. Організація самоконтролю за технікою виконання дихальних вправ в такий спосіб дає можливість отримати максимальний ефект від їх застосування.

Виконання дихальних вправ - це довільне керування диханням, яке сприяє створення багато чисельних дихальних стереотипів, розвитку дихальних м'язів, постановки правильного дихання, підвищенню працездатності і збільшенню резервів дихальної системи.

Створення дихальних стереотипів, в свою чергу, передбачає формування спеціальних навичок:

керувати актами вдиху і видиху по тривалості і швидкості їх виконання;

переривистого дихання, або порційного, пульсуючого дихання;

затримки дихання на визначений час;

відтворювати задану величину ЖЄЛ, тобто довільно керувати дихальними об'ємами;

різних типів дихання (грудне, черевне, змішане).

Не всі дихальні м'язи тренуються однаково. Діафрагма - основний дихальний м яз, який забезпечує вентиляцію на 75-90 % розвивається особливо повільно. М'язи спини, шиї та грудей також приймають участь у процесі дихання. Без тренування ці м язи атрофуються і не виконують повноцінно дихальну функцію.

Величину навантаження при виконанні дихальних вправ можна регулювати так:

поступово збільшувати тривалість вдиху і видиху;

збільшувати кількість повторів заданих режимів дихання;

збільшувати тривалість пауз на вдиху і видиху.

В руховій діяльності структура дихання має відповідати руховому завданню:

узгоджуватись фази дихання і рухів за анатомічною ознакою. Вдих повинен співпадати з рухами або позою, при яких складаються найбільш анатомічно сприятливі умови для розширення грудної клітки. Це випрямлення тулуба, піднімання рук тощо. Для виконання видиху найбільш сприятливими умовами є нахил тулуба, опускання рук, групування тощо.

враховуватись режим виконання рефлекторного впливу дихання на частоту рухів фізичних вправ і силу скорочення м'язів. Ритм дихання та частота виконання рухів рефлекторно пов'язані між собою. При виконанні циклічної вправи у повільному темпі за один дихальний цикл виконується 6-8 рухів, у середньому темпі - 4-6 рухів, а у швидкому, відповідно, 2-4.

Величина м'язового зусилля залежить від фаз дихання. Найбільший прояв сили спостерігається при короткочасній затримці дихання, середня величина цієї якості проявляється на фазі видиху і найменша - під час вдиху. Якщо вправа виконується без напруження, то вдих і видих виконуються вільно, без затримки дихання.

Створення гігієнічних умов виконання дихальних вправ. Для отримання найбільшого оздоровчого та лікувального ефекту від використання дихальних вправ їх проведення варто організовувати на відкритому повітрі, чи в провітреному приміщенні.

Висновки

Лікарський контроль є невід'ємною складовою медичного обслуговування і фізичного виховання учнів. Методичне керівництво шкільних і підліткових лікарів, що контролюють за здоров'ям учнів які займаються фізичною культурою і спортом, здійснюють регіональні кабінети лікарського контролю. За результатами поглибленого медичного огляду на початку навчального року учнів відповідно до стану здоров'я та фізичного розвитку розподіляють на три медичні групи: основну, підготовчу й спеціальну.

Основна - учні, які не мають відхилень у стані здоров'я, відзначаються достатньою фізичною підготовленістю. Вони виконують вимоги навчальної програми, здають контрольні нормативи, тестові вправи, залучаються до занять у спортивних секціях (один вибраний ними вид спорту).

Підготовча - діти й підлітки, у котрих виявлено незначні відхилення у фізичному розвитку, стані здоров'я та низький рівень фізичної підготовленості. Оцінювання успішності з предмета ”Фізична культура і здоров'я” проводяться на загальних засадах, за винятком здачі контрольних нормативів, комплексних тестів із тих вправ, які протипоказані їхньому здоров'ю. З метою оздоровлення вчителям фізичної культури рекомендується залучати школярів в позаурочний час у секцію загальної фізичної підготовки.

Спеціальна - формується зі школярів, які мають значні відхилення в стані здоров'я. Віднесення дітей до цієї групи може носити як тимчасовий, так і постійний характер, що залежить від виду захворювання. Перехід у підготовчу, а пізніше в основну групу проводиться на основі медико-педагогічної діагностики, погоджуючи діяльність учителя фізичної культури та лікаря. Згідно з чинною навчальною програмою ”Основи здоров'я і фізична культура” учні з різним станом здоров'я обов'язково відвідують уроки фізичної культури, на яких диференціюється навантаження, здійснюється індивідуальний підхід. Крім цього, для дітей спеціальної медичної групи організовуються додаткові заняття за програмою, які проводить підготовлений учитель. Група складається з 8-15 учнів. Школярі з вираженими порушеннями функцій опорно-рухового апарату, а також більш складними відхиленнями в стані здоров'я залучаються до занять лікувальною фізичною культурою (ЛФК).

У кожній з вищеподаних груп виділяємо такі об'єкти перевірки: основні управлінські функції - планування, організація, керівництво, контроль. Умови навчально-виховного процесу - умови життєдіяльності дитини в школі, матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу людинознавчих предметів. Медичне забезпечення навчально-виховного процесу - виховання свідомого ставлення до свого та здоров'я інших громадян, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, фізкультурно-оздоровча (у розпорядку робочого дня та позаурочна), спортивно-масова (позаурочна та позашкільна) робота.

Спосіб життя - характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з працею і побутом, суспільним життям і культурою, поведінкою (стилем життя) та духовними цінностями. Тобто поведінка або стиль життя є найважливішим елементом способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров'я окремої особи або тих чи інших соціальних груп населення. Поведінка - одна з основних детермінант здоров'я, ступінь впливу якої значно перевищує інші. Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров'я, що залежить від вибору способу життя конкретною особою. Щоб вплинути на поведінку школяра, необхідні зусилля з боку учня, сім'ї, школи, дорослого оточення, суспільства. З позиції вищевикладеного розуміння феномена здоров'я особистості визначаємо поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я; сприяє виконанню людиною своїх функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту. Діяльність педагогічних колективів необхідно спрямувати на створення такого навчально-виховного середовища в школі й сім'ї, яке дало б можливість:

сформувати в учнів усвідомлення того, що людина сама відповідає за своє здоров'я, і тільки вона зможе його зберегти. Жоден лікар не зробить для неї того, що сама для себе;

виховувати в молоді потребу морального, фізичного, духовного самовдосконалення;

прищепити навички особистої гігієни, загартування, культури харчування та загальної культури особистості.

Отже, здоровий спосіб життя учнів - то, з одного боку, стан фізичних, духовних і соціальних показників, з іншого - сукупність ціннісних орієнтирів вихованців. Вони у єдності, звичайно, розглядаються як сформованість потреб особистості у творчій життєдіяльності. Для дітей - це ще і спосіб життя виховного закладу, який є реальним світом його життєдіяльності. Тому від того, як організоване педагогічне середовище, залежить, за законом відбиття, психічний і духовний стан школярів, їхні бажання та здатність займатися самовдосконаленням. В умовах сучасної школи актуалізується потреба оптимізації управлінської діяльності щодо створення в закладах освіти найсприятливіших умов для збереження, зміцнення здоров'я дітей, формування навичок здорового способу життя та контролю за ефективністю роботи педагогічного колективу в контексті піднятої проблеми.

Дихальні вправи мають оздоровчу дію на дихальну, серцево-судинну, нервову системи, обмін речовин і практично всі функції організму. У ослабленому організмі дихальні функції значно знижуються, посилюючи хворобливий процес. Основні характеристики раціонального дихання, яких прагнуть досягти, займаючись дихальною гімнастикою - уміння дихати повно при будь-якому типі дихання (грудному, черевному або діафрагмальному), ритмічно, особливо при поєднанні дихальних рухів з рухами тіла. Застосовуються вправи з довільною видозміною характеру або тривалості фаз дихального циклу, що розвивають носове, грудне, діафрагмальне і повне дихання, поліпшуючі дренажну функцію дихальних шляхів. Дихальні вправи поділяються на статичні (що не поєднуються з рухами кінцівок і тулуба) і динамічні (коли дихання поєднується з різними рухами). Ті, та інші можуть виконуватися з різних початкових положень (стоячи, сидячи, лежачи). Використання в дихальних вправах акценту на видиху, вимові звуків, нахилів, поворотів сприяє більшій вентиляції легень.

Список використаних джерел

фізичний руховий здоров'я школяр

1. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України - Київ.: - 1996.

2. Положення Міністерства охорони здоров'я України № 211 від 31 грудня 1992 р ”Про покращання лікарсько-фізкультурної служби”.

3. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи здоров'я і фізична культура. 1-11 класи. За редакцією М.Д. Зубалія. - К.: Початкова школа, 2001.

4. Большая энциклопедия дыхательних гимнастик / Авт.-сост. Л. Орлова. - Минск: Харвест, 2007. - 224 с.

5. Васьков Ю.В. Наукові основи аналізу навчально-виховного процесу на уроках фізичної культури: Монографія. - Харків: ОІУВ, 1998. - 80 с.

6. Дубенчук А.І. Зошит з фізичної культури. - Рівне.: “Ліста-М”, 2003.

7. Дубенчук А.І. Показники результативності навчально-виховного процесу з фізичної культури в системі внутрішкільного та регіонального контролю // Молода спортивна наука України: Збірник наукових статей з галузі “Фізична культура і спорт”. - Випуск 5. - Львів: ЛДІФК, 2000. - С. 66-70.

8. Круцевич Т.Ю. Теорія та методика фізичного виховання. -К., 2003.

9. Круцевич Т.Ю. Модельно-целевые характеристики физического состояния в системе программирования физкультурно-оздоровительных занятий с подростками // Наука в олимпийском спорте. - 2002. - № 1. - С 23-29.

10. Круцевич Т.Ю. Експрес-контроль фізичної підготовленості дітей та підлітків в умовах фізкультурно-оздоровчих занять // Теорія і методика фіз.. виховання і спорту. - 2007. - № 1. - С. 64-69.

11. Панок В.Г. Формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків. - К.: Ніка-Центр, 2001. - С. 3.

12. Круцевич Т.Ю. Експрес-контроль фізичної підготовленості дітей та підлітків в умовах фізкультурно-оздоровчих занять // Теорія і методика фіз.. виховання і спорту. - 2007. - № 1. - С. 64-69.

13. Кудрявцева Е.Н. Здоровье человека: понятие и реальность / Общественные науки и здравохранение. - М.: Наука, 1987. - С. 32-48.

14. Мамедов К.Р. Физкультура для учащихся 1-11 классов специальных медицинских групп: тематическое планирование, игры и упражнения. Волгоград: Учитель, 2008. - 83 с.

15. Мицкан Б.М., Попель С.Л., Мокров О.М., Мицкан М.А. Методи дослідження фізичного розвитку, фізичної підготовленості, фізичної працездатності та соматичного здоров'я школярів. - Івано-Франківськ.: 2000.

16. Нормативно-правове забезпечення освіти: У 4 ч. - Х., 2004. С. 54.

17. Піскун І.П., Хобзей М.К., Сілін Г.В. Працездатність та здоров'я людини. - Львів.: Афіша, 2003.

18. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. - К.: Олімпійська література, 2001.

19. Теорія та методика фізичного виховання. Науково методичний журнал. - Харків.: ТОВ “ОВС”, 1(13)/ 2004.

20. Теорія і методика фізичного виховання. За ред..Т.Ю. Круцевич., НУФВСУ. - «Олімпійська література». - Київ, 2008. - С. 106-154.

21. Шандригось В.І. Методи дослідження фізичного стану школярів в процесі фізичного виховання. - Тернопіль.: ТДПУ, 2001.

22. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Т.1. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2002. Т.1. -252 с.

23. Яременко О., Балакірєва О., Вакуленко О., та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - С. 15-16.

...