Профілактика травматизму на тренуваннях зі спортивної боротьби

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ

КАФЕДРА ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

КУРСОВА РОБОТА

"Профілактика травматизму на тренуваннях зі спортивної боротьби"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний огляд проблеми травматизму під час спортивних тренувань

Розділ 2. Попередження виникнення травматизму та способи його профілактики на тренуваннях зі спортивної боротьби

2.1 Аналіз причин, механізмів спортивних травм та їх профілактика

2.2 Заходи по запобіганню та профілактиці травматизму на тренуваннях зі спортивної боротьби

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У формуванні гармонійної особистості важливе значення має фізичне виховання. Завдяки йому людина привчається свідомо впливати на стан свого здоров'я, а досягаючи успіхів у цьому, набуває ще більшої впевненості в своїх силах, стає більш активною й життєрадісною, сповнюється почуттям власної гідності.

В свою чергу спорт вищих досягнень є сферою людської діяльності, для якої характерні підвищений травматизм, різноманітні професійні захворювання, перед патологічні та патологічні стани, що містять загрозу для здоров'я спортсменів, ефективності їх тренувальної та змагальної діяльності.

Одним із засобів фізичного виховання є спортивна боротьба. Цей вид спорту в комплексі з іншими видами різнобічної діяльності ефективно впливає на фізичний розвиток молодої людини.

Ріст популярності спортивної боротьби у всьому світі за останні роки не випадковий: він являється прекрасним засобом гармонійного фізичного розвитку людини і прикладної підготовки.

Наряду з іншими спортивними дисциплінами, боротьба, згідно діючого навчального плану, затвердженого МОН України, викладається на факультетах фізичного виховання педагогічних університетів та інститутів і входить до плану підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури. Курс спортивної боротьби передбачає вивчення студентами теорії та методики викладання спортивної боротьби, набуття необхідних практичних умінь та навичок для самостійної педагогічної діяльності.

Боротьба - контактний вид спорту, де під час занять студенти вивчають різні прийоми у стійці та в партері, проводять навчально-тренувальні сутички, що значно підвищує ризик виникнення травм. Також боротьба є складним координаційним видом спорту, де педагогічний та біомеханічний контроль, профілактика травматизму повинні здійснюватися постійно. Причини травм у боротьбі та шляхи їх усунення досліджувались Б. І. Таракановим, А. Г. Станковим, Г. П. Галочкіним, Ю. В. Щербаковим, З. С. Мироновою, А. П. Купцовим, В. А. Геселевичем, В. Ф. Башкіровим. Одним із перспективних шляхів подальшого удосконалення методики викладання пов'язаний з розробкою більш ефективних засобів і методів контролю за станом здоров'я студентів під час занять боротьбою, вимагає посиленої уваги щодо попередження травматизму. Однак, у спеціальній літературі щодо підготовки студентів неспортивних вищих навчальних закладів, на відміну від досліджень у галузі підготовки борців різної кваліфікації, недостатньо відображені питання профілактики травматизму.

Оскільки значення фізичної культури та спорту для розвитку інтелектуальних, фізичних, психічних та моральних якостей особистості не викликає сумніву, то збереження здоров'я студентів, а саме профілактика травматизму розглядається як невід'ємна складова частина навчального процесу, що дає змогу викладачу пропагувати здоровий спосіб життя, допомагає студенту усвідомити закономірності формування здоров'я та зміцнювати його. Актуальність визначається необхідністю в цілеспрямованій пропаганді, методичних рекомендаціях з профілактики травматизму в спорті, безпечного проведення навчально-тренувальних занять.

Основна мета курсової роботи полягає у з`ясуванні особливостей проведення тренувань зі спортивної боротьби, виявлення причин травматизму та виділенні практичних рекомендацій щодо запобіганню та профілактики травматизму на тренуваннях.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

1. Узагальнити основні проблеми травматизму в спорті.

2. Проаналізувати основні причини та механізми спортивних травм.

3. Визначити основні заходи по запобіганню та профілактиці травматизму на тренуваннях зі спортивної боротьби.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додаток.

Розділ 1. Теоретичний огляд проблеми травматизму під час спортивних тренувань

Спортивне тренування - детально організований педагогічний процес виховання, навчання та підвищення рівня фізичної і функціональної підготовленості спортсменів в умовах правильного гігієнічного режиму, на основі педагогічного та лікарського контролю, а також самоконтролю [11, 6].

Мета спортивного тренування - досягнення фізичного вдосконалення, оволодіння системою рухів в обраному виді спорту, досягнення високих спортивних результатів. Завдання спортивного тренування: зміцнення здоров'я та всебічний фізичний розвиток; оволодіння спортивною технікою і тактикою; розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності) у відповідності до обраного виду спорту; виховання моральних і вольових якостей; оволодіння практичними та теоретичними знаннями в галузі фізичного виховання і спорту.

У процесі спортивного тренування здійснюється не лише навчання, а й виховання, яке має виключне значення як у формуванні особистості, так і у вирішенні практичних завдань. При вихованні спортсмена формуються його почуття, навички та звички, моральні переконання і світогляд.

Провідну роль у тренуванні спортсмена відіграє тренер. Педагогічна майстерність тренера включає в себе не тільки практику педагогічної діяльності, але і глибокі знання теорії цього виду спорту, а також знання з області суміжних дисциплін. У своїх діях тренер зобов'язаний спиратися на досягнення сучасної науки і передового досвіду. Головне в педагогічній майстерності - творче ставлення до роботи, пошук і розумне використання нового в теорії і практиці. Тому тренер повинен безперервно і систематично займатися самоосвітою, покращувати свою професійно-педагогічну підготовку.

Високі вимоги до сучасного тренера зумовлені тим, що в його роботі не може бути штампів і готових рішень, у кожній конкретній ситуації тренер на основі свого досвіду і знань приймає рішення, від яких залежить не тільки спортивний результат у найближчому змаганні, але нерідко і спортивне довголіття обдарованих молодих борців.

Формування та вдосконалення професійної компетенції майбутніх викладачів фізичної культури й спорту є головним завданням підготовки фахівців, здатних визначати, проектувати, організовувати й моделювати навчальний процес.

Важливим компонентом у цьому процесі виступає піклування про здоров'я тих, хто займається. Особливе значення мають зміст і методика педагогічних вимог. Вимоги, що пред'являються до спортсменів, повинні бути реально здійсненні. Педагог зобов'язаний поступово створювати своєрідні "сходи" вимог, за допомогою яких і відбувається організація діяльності спортсменів, управління і керівництво нею. Вплив вимог вихователя посилюється вимогами колективу, який підтримує педагога і висловлює свою громадську думку. Педагогічні вимоги повинні бути єдиними. Тому слід домагатися узгоджених дій не тільки тренерів, а й спортивних суддів, лікарів, представників команд.

У вітчизняній і зарубіжній літературі досить широко висвітлені проблеми боротьби з різними видами травматизму та зовсім недостатньо - питання організації та профілактики травматизму в спорті. Людина, що займається спортом, викладається для досягнення кращого результату. Природно, що при максимальних фізичних навантаженнях може виникнути травмуючий фактор [13, 75].

Сучасна система спортивного тренування характеризується прогресивними принципами, широким колом взаємозалежних завдань, науково-обґрунтованим підбором засобів і методів, перспективним багаторічним плануванням, високою організацією контролю, забезпеченням гігієнічних умов тощо. Спортивне тренування в повній мірі має відображати сам процес спортивної підготовки спортсменів, який характеризується метою, завданнями, засобами, методами, принципами, сторонами та напрямками спортивної підготовки, а також структурою тренувального процесу.

Травма - це ушкодження з порушенням або без порушення цілісності тканин, викликане яким-небудь зовнішнім впливом. В свою чергу спортивна травма - це ушкодження, що супроводжується зміною анатомічних структур і функції травмованого органу в результаті впливу фізичного фактора, що перевищує фізіологічну міцність тканини, у процесі занять фізичними вправами і спортом. Серед різних видів травматизму спортивний травматизм знаходиться на останнім місці як по кількості, так і по вазі плину, складаючи усього близько 2% [4, 21].

Травми розрізняють по наявності або відсутності ушкоджень зовнішніх покривів (відкриті або закриті), по просторості ушкодження (макротравми і мікротравми), а також по вазі плину і впливу на організм (легкі, середні і важкі).

Основна ознака травми - біль. При мікротравмах вона з'являється лише під час сильних напруг або великих по амплітуді рухів. Тому спортсмен, не почуваючи біль у звичайних умовах і при виконанні тренувальних навантажень, звичайно продовжує тренуватися. У цьому випадку загоєння не відбувається, мікротравматичні зміни підсумовуються і може виникнути макротравма.

Легкими вважають травми, що не викликають значних порушень в організмі і втрати загальної і спортивної працездатності; середніми - травми з не різко вираженими змінами в організмі і втратою загальної і спортивної працездатності (протягом 1-2 тижнів); важкими - травми, які викликають різко виражені порушення здоров'я, коли потерпілі мають потребу в госпіталізації або тривалому лікуванні в амбулаторних умовах. По вазі плину легкі травми в спортивному травматизмі складають 90%, травми середньої важкості - 9%, важкі -1%.

Для спортивного травматизму характерна перевага закритих ушкоджень: забитих місць, розтягань, надривів і розривів м'язів і зв'язок.

Число відкритих ушкоджень незначне, їх складають в основному натирання та синці.

Травматизм у різних видах спорту неоднаковий. Природно, що чим більше людей займаються тим або іншим видом спорту, тим відносно більше в ньому травм. Щоб нівелювати розходження в кількості спортсменів, прийнято розраховувати число травм на 1000 що займаються - це так званий інтенсивний показник травматизму. Середнє число спортивних травм на 1000 спортсменів складає 4,7. Частота травм під час тренувань, змагань і на учбово-тренувальних зборах неоднакова. Під час змагань інтенсивний показник дорівнює 8,3, на тренуваннях - 2,1, а на учбово-тренувальних зборах - 2,0.

Деякі види спортивних ушкоджень найбільш характерні для того або іншого виду спорту. Так, забиті місця частіше спостерігаються в боксі, хокеї, футболі, боротьбі і ковзанярському спорті, ушкодження м'язів і сухожиль - у важкій атлетиці і гімнастиці. Розтягання зв'язувань досить часто зустрічають у борців, важкоатлетів, гімнастів, легкоатлетів (стрибки і метання), а також у представників спортивних ігор. Переломи кіст нерідко виникають у велосипедистів, автомотогонщиків і гірськолижників. Рані, садна і потертості переважають у велосипедистів, лижників, ковзанярів, гімнастів, хокеїстів і веслярів.

Струси головного мозку частіше зустрічаються в боксерів, велосипедистів, мотогонщиків і стрибунів у воду. Ушкодження менісків найбільш характерні для ігрових видів спорту (33,1%), боротьби, складних-координаційних і циклічних видів спорту [4, 33].

Слід зазначити, що хронічні захворювання опорно-рухового апарату в спортсменів, як і гострі травми, мають свою специфіку, що відрізняє їхній від подібної патології в інших видах діяльності. Ці захворювання в спортсменів обумовлені характером спортивної діяльності, особливостями тренувального режиму, періодом підготовки, кваліфікацією, віком, морфо функціональними особливостями спортсмена, віком початку спеціалізації в даному виді спорту і спортивним стажем.

Хронічні захворювання суглобів найбільш часто зустрічаються в циклічних і ігрових видах спорту, мікротравматична тендопатія власної зв'язки надколінка - у швидкісно-силових видах, остеохондрози хребта і хронічна патологія міоентезичного апарату - у циклічних, складних-координаційних і швидкісно-силових видах спорту, захворювання стоп (подовжня і поперечна плоскостопість) - у циклічних видах спорту.

Крім цього, особливості видів спорту знаходять висвітлення й у розходженні співвідношень частоти макротравм і мікротравм.

У спортивному травматизмі виділяють, як дуже легкі травми (без втрати спортивної працездатності) так і дуже важкі (що призводять до спортивної інвалідності і смертельних наслідків).

За локалізацією ушкоджень у спортсменів найчастіше спостерігаються травми кінцівок, серед них переважно це пошкодження суглобів, особливо колінного і гомілковостопного. Серед спортивних травм, як правило, високий відсоток травм середнього і тяжкого ступенів.

Травматизм під час спортивних тренувань обумовлений недоліками в правилах і умовах проведення занять, хоча їх вдосконалення може значно його знизити.

Для попередження спортивних травм здійснюється комплекс заходів: правильна методика тренування, забезпечення гарного стану місць занять, інвентарю, одягу, взуття, застосування захисних пристосувань, регулярний лікарський контроль, виконання гігієнічних вимог, повсякденна виховна робота, тощо.

Тривалий час вважалося, що регулярна рухова активність і спорт знижують ризик захворювань, зокрема, верхніх дихальних шляхів. Однак в останні роки доведено, що позитивний вплив на стійкість до захворювань надають лише помірні фізичні навантаження. Що стосується тренувальних і змагальних навантажень сучасного спорту, то вони пригнічують функцію імунної системи спортсменів і роблять їх організм більш відкритим для різного роду інфекцій, проникнення вірусів і бактерій, а також ускладнюють процес лікування. Наприклад, ангіни і грипоподібні симптоми більш характерні для добре підготовлених спортсменів, ніж для осіб, які не займаються спортом. Хворий спортсмен більш тривалий час знаходиться у хворобливому стані, більш схильний до рецидивів хвороби.

Додатковими факторами, що послабляють можливості імунної системи є різного роду стресові стани, характерні для спорту. З цієї позиції рекомендується класифікувати спортивні травми як: незначні (пропуск тренувальних занять не більше тижня), середні (пропуск тренувальних занять 1-3 тижні), серйозні (пропуск занять більше 3 тижнів). Більшість травм, характерних для сучасних спортивних тренувань, відноситься до незначних (71%), 20% - до середніх і 9% - до серйозних. Кількість постраждалих, яким необхідно стаціонарне лікування в результаті отриманої травми, становить близько 10%, а оперативне втручання - від 5 до 10% [9, 59].

На сучасному етапі розвитку та організації освітнього процесу з фізичної культури й спорту значна увага приділяється техніці безпеки під час проведення занять. Цьому питанню присвячено ряд публікацій науковців.

Також у низці нормативних документів визначаються вимоги, виконання яких забезпечує профілактику травматизму. Але внаслідок багатьох суб'єктивних та об'єктивних причин розв'язання вказаної проблеми вимагає додаткових досліджень, завдання яких - визначити головні причини травматизму під час проведення занять.

Розділ 2. Попередження виникнення травматизму та способи його профілактики на тренуваннях зі спортивної боротьби

2.1 Аналіз причин, механізмів спортивних травм та їх профілактика

У етіології спортивних травм, як і будь-якої іншої форми патології, тісно переплітаються зовнішні і внутрішні фактори, кожний з яких може бути в одних випадках причиною ушкодження, в інших - умовою його виникнення. Нерідко зовнішні фактори, викликаючи ті або інші зміни в організмі, створюють внутрішню причину, що приводить до травми [14].

Недоліки і помилки в методиці проведення спортивних занять є однією із основних причин травм. Вони пов'язані з порушенням тренером основних дидактичних принципів навчання і тренування - регулярності занять, поступовості збільшення й ускладнення навантажень, послідовності в оволодінні руховими навичками, індивідуалізації учбово-тренувального процесу.

Форсування тренування, систематичне застосування надмірних навантажень, невміння забезпечити в ході занять і після них умови для відновлення функціонального стану, недооцінка систематичної і регулярної роботи над технікою, включення в тренування вправ, до яких спортсмен не готовий у силу недостатнього розвитку фізичних якостей або втому від попереднього тренування, відсутність або неправильне застосування страхування, недостатня або неправильна розминка - усе це може бути причиною спортивних травм. Неякісна організація спортивних тренувань, порушення інструкцій і положень по проведенню учбово-тренувальних занять і змагань, недотримання правил безпеки їхнього проведення, приводять до травм у 4-8%.

Причинами травм можуть бути комплектування груп, що займаються без достатнього обліку рівня їхньої підготовленості, кваліфікації, статі, віку, а також вагових категорій (у боротьбі, боксі); проведення занять фізичними вправами у відсутності тренера або викладача; велика кількість одночасна займаються в одного тренера або викладача; неправильне розміщення що займаються, велике скупчення спортсменів або глядачів на місцях занять; неорганізована або неправильно організована зміна груп що займаються.

Неповноцінне матеріально-технічне забезпечення занять веде до травм у 15-25% випадків. При цьому мається на увазі низька якість устаткування, спортивних споруджень і спорядження спортсменів (одягу, взуття, захисних пристосувань), погана підготовка до занять і змагань снарядів, площадок, залів, стадіонів і т. п., порушення вимог і правил їхнього використання. Причиною травм нерідко є нерівна поверхня футбольного поля, ігрової площадки або бігової доріжки (легкоатлетичної, ковзанярської), твердий ґрунт у місцях тренування в бігу і стрибках, несправна або слизька стать гімнастичного залу, низька якість гімнастичних матів.

Погана матеріально-технічна підготовка до занять або змагання може, наприклад, проявитися в поганому зміцненні снарядів, невиявлених дефектах (надірваний трос на гімнастичних кільцях), недостатній кількості матів для стрибків, виборі дистанції кросу або лижної гонки, тощо. [6,145].

Профілактичні заходи у відношенні спортивних ушкоджень, обумовлених неповноцінним матеріально-технічним забезпеченням занять, припускають:

- контроль за станом і будівництвом спортивних споруджень і інших місць занять;

- систематичний контроль за спортивним устаткуванням, спорядженням, спортивним одягом;

- установлення форми спортивного одягу в залежності від кліматичних умов, стану тренованості і загартованості що займаються;

- розробка і строге виконання правил використання, установки, збирання і збереження спортивного устаткування, спорядження і захисних пристосувань; систематичне проведення інструктажу працівників спортивних споруджень і що займаються.

Несприятливі гігієнічні і метеорологічні умови є причиною травм у 2-6% випадків. Сюди відносяться незадовільний санітарний стан спортивних споруджень, недотримання норм освітлення, вентиляції, температури повітря або води, підвищена вологість повітря, дуже низька або дуже висока температура повітря, сніг, туман, відлига, що засліплюють промені сонця, сильний вітер.

Неправильне поводження спортсменів приводить до травм у 5-15% випадків. До них відносяться поспішність у діях, недостатні уважність і дисциплінованість, що приводить до нечіткої, несвоєчасному виконанню фізичної вправи і створює тим самим умови для зриву, перенапруги, неможливості зробити допомога. До цієї ж групи причин відносяться навмисна брутальність або інші неприпустимі прояви (особливо в спортивних іграх і єдиноборствах), що є наслідком недостатньої виховної роботи.

Профілактика травм повинна насамперед здійснюватися за рахунок добре поставленої виховної роботи, боротьби з брутальністю, недисциплінованістю. Особливо велику увагу необхідно приділяти азартним, легко збудливим спортсменам. Випадки навмисної брутальності повинні в обов'язковому порядку обговорюватися в колективі.

Основними профілактичними заходами в зв'язку з цими причинами травм є:

– правильний і своєчасний розподіл спортсменів на групи за статтю віком, рівню підготовленості, вагових категоріях, даних лікарського контролю;

– правильне розміщення в спортивному залі, на площадці, стадіоні й ін.;

– недопущення скупченості;

– правильне чергування вправ при почерговому виконанні, чіткий порядок зміни груп при переміщенні з одного сектора стадіону (залу) в іншій;

– організоване закінчення занять (відповідальний за заняття іде з залу останнім);

– обов'язкова присутність на заняттях відповідальної особи (викладача, тренера й ін.) з того моменту, коли починають збиратися спортсмени;

– суворий порядок самостійного проведення тренувань, а також вправ перед заняттями і тренуваннями і після них (при спостереженні відповідальної особи);

– дотримання інструкцій і правил безпеки. З особливостями техніки виконання вправи пов'язані травми в 15-23% випадків. Вони зводяться до нанесення ударів, обумовлених сутністю силових вправ, до "силової боротьби" як елементу спортивної техніки, падінням при виконанні вправ.

Порушення лікарських вимог до організації процесу тренування веде до травм у 2-10% випадків. Це допуск до занять без лікарського огляду, невиконання тренером і спортсменом лікарських рекомендацій, що стосуються термінів поновлення тренувань після травм і захворювань, рекомендацій, зв'язаних зі станом здоров'я спортсмена, неправильне зарахування осіб, що займаються, в ту або іншу медичну групу, невиконання рад лікаря по застосуванню відбудовних засобів [16,10]. Профілактика ушкоджень у зв'язку з цією групою причин - чітке виконання лікарських рекомендацій, підвищення рівня медичної грамотності викладачів, тренерів і спортсменів, гарний контакт у їхній роботі з лікарем.

Досить важливо враховувати особливо небезпечні, що наступають при стомленні і перевтомі розладу координації, а також погіршення захисних реакцій і уваги. Це вносить дисгармонію в координовану роботу м'язів-антагоністів, зменшує амплітуду рухів в окремих суглобах, супроводжується утратою швидкості і спритності при виконанні рухів і веде до ушкоджень. В окремих випадках причиною розриву м'язів у спортсменів може бути порушення процесу розслаблення. Внаслідок стомлення або перевтоми можуть відбуватися зміни збудливості і лабільності нервово-м'язового апарата, особливо в недостатньо тренованих осіб. У результаті неоднакової зміни цих характеристик порушується правильне виконання руху, що може викликати травму.

Зміни функціонального стану окремих систем організму спортсмена, викликані перервою в заняттях у зв'язку з захворюванням або іншими причинами, можуть привести до травм. Припинення систематичних тренувань на тривалий термін викликає зниження сили м'язів, витривалості, швидкості скорочення і розслаблення м'язів, що утрудняє виконання вправ, що вимагають значних зусиль і координованих рухів. Перерва в заняттях веде до "стирання" сталого динамічного стереотипу, що також може викликати травму внаслідок порушення координації рухів. Тому тренер і викладач повинні чітко витримувати встановлені лікарем терміни допуску спортсмена до тренувань, поступово збільшувати й ускладнювати навантаження.

Для попередження травматизму, причиною якого є недостатній медичний контроль за фізичним розвитком та станом здоров'я, необхідно виявляти перед кожним заняттям осіб, що перенесли захворювання та одержали пошкодження, а також осіб, що скаржаться на погане самопочуття, і при необхідності відповідно змінювати методику занять.

По механізму виникнення травми поділяються на прямі, непрямі і комбіновані.

Прямий механізм спортивних травм характерний для ударів. У більшості випадків удари відбуваються при падінні на землю, стать, лід, воду. У 5,8% випадків його наносить спортивний супротивник (наприклад, у боксі, хокеї, футболі), у 5,7% випадків має місце удар об снаряд.

Непрямий механізм виникнення ушкоджень - перевищення фізіологічних меж рухів по амплітуді. Вони є звичайно результатом порушення біомеханічної структури руху з появою яких-небудь перешкод, порушення керування рухом (перенапруги м'язів і зв'язок, підгортання стопи, надмірне і різке згинання або розгинання в суглобі й ін.). По механізму тяги або скручування відбуваються ушкодження, викликані надмірно різким некоординованим скороченням м'язів або порушенням процесу їхнього розслаблення (наприклад, м'язів задньої поверхні стегна в спринтерів).

Нерідко бувають ушкодження, що виникають за механізмом тяги або здавлювання при переміщенні спортсменом великої ваги (наприклад, при підйомі штанги, партнера, супротивника) [16,12].

Профілактика ушкоджень через ці причини наступна:

– спеціальна підготовка м'язового і зв'язкового апаратів до виконання спортивних рухів, підготовка визначених ділянок шкіри до незвичайних впливів (сильного тертя, удару) і т.д.;

– навчання "небезпечним" вправам з використанням необхідного числа вправ, що підводять, навчання техніці самостраховки, умінню падати;

– застосування "небезпечних" вправ у формі навчальних сутичок, ігор; допуск до змагань тільки при достатнім освоєнні цих вправ;

– суворий розподіл підготовленості, що займаються на групи по ступені, і вагових категоріях;

– ретельне виконання повноцінної розминки;

– безкомпромісна боротьба з будь-яким проявом брутальності в єдиноборствах і спортивних іграх.

Фактори ризику і, природно, способи профілактики спортивного травматизму можуть бути пов'язані із зовнішніми і внутрішніми причинами. Зовнішні причини можуть бути обумовлені: умовами тренувального середовища; станом спортивних споруд, якістю спортивного інвентарю, обладнання, форми; специфікою виду спорту; спортивними правилами, нераціональною побудовою різних компонентів підготовки - розминка, режим роботи і відпочинку, тренувальні засоби та ін. Внутрішні причини можуть бути обумовлені: віком спортсмена, його статтю, ростом, масою тіла, соматотипом; невиліковними травмами; наявністю захворювань; слабкістю і непропорційним розвитком м'язів; зниженим рівнем гнучкості або, навпаки, розхитаністю суглобів; недостатньою техніко-тактичною майстерністю; психологічною нестійкістю і неадекватністю поведінки в складних умовах тренувальної діяльності. При гострих травмах, як правило, домінують зовнішні фактори, а втомні, кумулятивні травми зазвичай обумовлені поєднанням внутрішніх і зовнішніх факторів ризику.

Профілактика спортивного травматизму не є суто лікарською проблемою. Ця проблема стосується усіх, хто готує спортсменів і забезпечує нормальні умови проведення учбово-тренувальних занять і змагань: тренерів, лікарів, суддів, технічного персоналу, проектувальників і будівельників спортивних споруджень, представників спортивної науки, преси. Профілактика спортивного травматизму - це комплекс організаційно-методичних заходів, спрямованих на постійне удосконалювання матеріально-технічного забезпечення, поліпшення умов проведення навчально-тренувальних занять і змагань, постійне підвищення кваліфікації тренерсько-викладацького складу, неухильне дотримання правил лікарського контролю, дидактичних принципів підготовки спортсменів, забезпечення планомірного підвищення рівня їх фізичної і техніко-тактичної підготовленості, моральних і вольових якостей, зміцнення здоров'я. Іншими словами, профілактика спортивного травматизму - це постійне удосконалювання організаційно-методичних принципів багаторічної підготовки спортсменів. Тому необхідно детально вивчати причини травм і обставини, що їх викликали. Навіть незначна травма повинна аналізуватися лікарем команди, тренером і самим потерпілим для того, щоб вчасно усунути її конкретну причину і виключити можливість повторення.

Для попередження травм, зумовлених недоліками в організації та методиці проведення занять, необхідно:

– брати участь в складанні програми та виборі методики занять у відповідності до фізичного розвитку;

– контролювати дотримання послідовності в проходженні програмного матеріалу з фізичної підготовки;

– встановити контроль за правильною організацією та методикою проведення занять;

– слідкувати за правильним дозуванням фізичного навантаження з урахуванням індивідуальних особливостей осіб, що тренуються;

– слідкувати за забезпеченням повноцінної страховки як на планових, так і на самостійних заняттях.

Число травм при заняттях спортом повинне бути зведене до мінімуму. У профілактиці спортивного травматизму повинні активно брати участь не тільки лікарі, але і кожен викладач, кожен тренер. Для цього необхідно добре знати особливості, основні причини й умови, що сприяють виникненню різних травм. спортивний травма фізичний тренування

Попередження спортивного травматизму засноване на принципах профілактики ушкоджень з урахуванням особливостей окремих видів спорту. Крім загальних організаційно-профілактичних заходів забезпечення безпеки на навчально-тренувальних заняттях і спортивних змаганнях в окремих видах спорту існують заходи профілактики спортивного травматизму, властиві тільки даному виду спорту. Рекомендації щодо техніки безпеки та профілактики спортивного травматизму на заняттях з боротьби перелічені в додатку №1.

Незалежно від виду спорту, є правила профілактики спортивного травматизму - це загальні інструкції, нехтування якими може в значній мірі підвищити ризик отримання травм. Важливими завданнями попередження спортивного травматизму є: знання причин виникнення тілесних ушкоджень та їх особливостей в різних видах фізичних вправ; розробка заходів щодо попередження спортивних травм; недоліки і помилки в методиці проведення занять; незадовільний стан місць занять та спортивного обладнання; порушення правил лікарського контролю; несприятливі санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови при проведенні занять.

2.2 Заходи по запобіганню та профілактиці травматизму на тренуваннях зі спортивної боротьби

Боротьба - це єдиноборство двох неозброєних спортсменів використанням певних прийомів. На відміну від ударних єдиноборств, сутичка може проходити як в стійці, так і в партері (на колінах, лежачи і т.д.), заборонена ударна техніка. Спортивна боротьба включає: греко-римська боротьба (класична), вільна боротьба, дзюдо, самбо та ін. Боротьба сприяє розвитку сили, швидкості, спритності, витривалості, почуття рівноваги, координації рухів. Різні види боротьби відомі з давнини, спортивна боротьба входить в програму Олімпійських ігор.

Боротьба, як і всі інші види спорту, підпорядкована правилам, які визначають «закон гри» та практику поєдинку. Ці правила застосовуються в усіх стилях сучасної боротьби під контролем ФІЛА (Міжнародна любительська федерація боротьби). За допомогою різних технічних прийомів (захватів, кидків, переворотів, підніжок, підсікань тощо) кожний із суперників прагне покласти іншого на лопатки й домогтися чистої перемоги (туше, від фр. touche - торкнутися) або перемоги за очками (кожний вдало проведений прийом оцінюється певною кількістю балів) [5, 77].

Вирішальну і основоположну роль у підготовці борця грає фізична підготовка. Від першого заняття і до тих пір, поки спортсмен стане справжнім майстром своєї справи, проходить не один рік. Починаючи тренування з боротьби, потрібно пам'ятати, що результат прийде лише тоді, коли оволодієш сучасною та раціональною технікою, розвинеш силу, витривалість, спритність, сміливість, вольові якості і ще багато чого, що необхідно для досягнення перемоги на борцівському килимі. Призначення занять з фізичної підготовки полягає в підтримці тренованості і подальшому розвитку фізичних і морально-вольових якостей, необхідних борцю. Вони служать прекрасним засобом розвантаження нервової системи і засобом активного відпочинку.

Боротьба посідає провідне місце серед різних видів спорту за кількістю важких травм (нарівні з боксом). В інших видах спорту переважають травми середньої тяжкості. Відсоток важких травм в боротьбі становить більше 50%. Обумовлено це тим, що у спортивній боротьбі спортсмени знаходяться в близькому контакті і характер даних видів спорту передбачає силовий вплив на суперника [5, 23].

За дослідженнями науковців (В. Ф. Башкіров, 1981; К. Сазонова, 2006), у спортсменів, які займаються різними видами боротьби (класичною, вільною, самбо, дзюдо) найбільш часто ушкоджується колінний суглоб. При вивченні курсу "Боротьба та методика її викладання" у неспортивних вищих навчальних закладах є суттєві відмінності проведення занять зі спортивної боротьби зі студентами. Спортивній боротьбі відводиться невеликий за обсягом час. Студенти приходять на заняття не підготовлені до специфічних спеціальних вправ, які вимагають залучення зовсім інших груп м'язів, які необхідні в боротьбі для опанування техніки і тактики бійцівських прийомів та ведення навчально-тренувальних поєдинків. Заняття з боротьби проходять в інтенсивному і незвичайному темпі і умовах. За результатами опитування 29% студентів раніше ніколи не займалися боротьбою чи іншим видом єдиноборств. 93 % вважають боротьбу травматичним видом спорту. За результатами анкетування 42% студентів бояться отримати травму під час занять спортивною боротьбою, оскільки рухові дії, які їм пропонується вивчати і виконувати, спочатку вони вважають дуже складними і травмонебезпечними.

Унеможливити або принаймні звести до мінімуму випадки травм під час тренувань зі спортивної боротьби - одне із головних завдань в роботі тренерів. Вирішується це завдання, як правило, широким комплексом різноманітних заходів, що становлять зміст техніки безпеки під час організації і проведення керованих і самостійних форм занять фізичними вправами.

Специфіка занять спортивною боротьбою передбачає навантаження таких груп м'язів,які нехарактерні для інших видів спорту. І в першу чергу це навантаження шийних відділів хребта. У повсякденному житті ми не відчуваємо навантажень на м'язи шиї, тому вони недостатньо підготовані до компресії на шийні хребці, коли студент упирається головою в килим або відбувається падіння, пов'язане з торканням головою килима. При тренуванні спортсменів-борців розвитку м'язів шиї приділяється багато часу. Юні борці поступово, з першого року навчання зміцнюють м'язи шиї та спини спеціальними вправами спортивної боротьби - вправами на "мосту", забіганнями ніг навколо голови, перекидами з "борцівського моста" у "борцівський трикутник" - які неодмінно входять в специфіку боротьби. За правилами в греко-римській і вільній боротьбі для отримання перемоги необхідно покласти противника на лопатки "туше", притиснувши спиною до килима, і якщо борець стоїть на "борцівському мосту", тобто прогнувшись і упираючись головою і ногами в килим, не даючи зробити дотискання, то це вважається небезпечним положенням, але не поразкою. При цьому боєць отримує велике навантаження на шийні хребці. Фактично всі види спортивної боротьби пов'язані з боротьбою "в партері" і лежачи, де велика кількість переворотів виконується саме прогинаючись, стаючи на "борцівський міст", або навантажуючи шию суперника. У стійці борці постійно намагаються взяти захват, при цьому "швингують", тобто різкими рухами переміщують голову суперника в різні боки. Цілий арсенал кидків, які супроводжуються падінням партнера. Особливо це кидки через спину, кидки через плечі ("млин"), кидки прогином, де при падінні борці головою контактують з поверхнею борцівського килима, що пов'язано з ризиком отримання травм шиї, якщо хребет та шия недостатньо підготовлені, адже саме шия є "слабкою ланкою" під час занять спортивною боротьбою.

Спортсмени-борці за роки занять звикають до таких видів навантажень, мають достатньо укріплені м'язи, які пристосовані до специфіки боротьби. Тому з перших занять зі студентами необхідно приділяти увагу поступовим, помірним, від простих до більш ускладнених вправам для зміцнення м'язів шиї та гнучкості хребта. Умови отримання травм мають деякі відмінності: спортсмени-борці, як правило, отримують травми під час значних навантажень при спарингах та змагальних поєдинках. І це здебільшого травми кінцівок (лікоть, коліно, стопа). Студенти також отримують травми кінцівок, але їх травми зумовлені недостатньою підготовленістю суглобів до навантажень. Так, наприклад, гомілковостопний суглоб травмується із-за відсутності фіксації стопи взуттям, незвичного (м'якого, пружного) покриття килима та різких рухів. Суглоби верхніх кінцівок травмуються під час падінь при неправильному виконанні страховок, наприклад, при упорі прямою рукою в килим можуть травмуватися кисть, ліктьовий суглоб та плече. Викладання боротьби у студентів має навчальний характер і не передбачає великих навантажень та змагальних поєдинків, травми можуть статися зазвичай на початковому етапі опанування акробатичних та спеціальних вправ, вправ на самостраховку та в основній частині при засвоєнні техніки прийомів. Травми такого виду можуть бути спричинені надмірним фізичним навантаженням на організм, методичними помилками і недоліками в організації занять, неправильним поводженням студентів (недотриманням правил техніки безпеки). Викладач особливо уважно повинен слідкувати за ходом тренувальних сутичок, щоб вчасно передбачити небезпечні рухи, тому що травми можуть отримати обидва учасника, як той, хто виконує прийом, так і той, хто чинить опір із-за малого досвіду у боротьбі. Для зміцнення шийного відділу хребта використовують комплекси спеціальних вправ, близькі за структурою до елементів боротьби в партері, відпрацьовують положення моста як в атакуючих, так і в захисних діях. Це дозволяє послідовно підводити організм студента до засвоєння різноманітних прийомів, розширює практичні можливості застосування моста, поступово ускладнюючи умови його використання [6, 12].

Також слід зазначити, що найбільш небезпечними для життєдіяльності студентів-сепортсменів є травми спини. За статистикою на травми спини припадає близько 5-10% спортивних травм. Багато травм пошкоджень припадає на різні відділи хребта. Больовий синдром може бути обумовлений як гострою травмою, так і тривалою регулярною мікротравматизацією м'яких тканин спини [5].

Отже, можна вважати, хребет "слабкою ланкою" серед частин тіла, травмування яких наносить серйозну шкоду здоров'ю борців. При заняттях боротьбою зі студентами треба суворо стежити за станом і фізичним навантаженням на спину, щоб не піддавати хребет значним перевантаженням. Основною профілактикою травм спини під час занять є спеціально підібраний комплекс вправ для стабілізації і збільшення сили м'язового каркаса, який оточує хребет. Ці вправи потрібно систематично виконувати на кожному занятті, чітко дозувати навантаження з метою перевантажень хребта.

З метою запобігання травматизму на тренуваннях зі спортивної боротьби, необхідно керуватися вимогами до обладнання місць змагань зі спортивних видів боротьби викладеними в "Правилах змагань", які в першу чергу спрямовані на створення умов безпеки для учасників тренувань. Гігієнічні вимоги під час тренувань повинні виконуватися наступні:

1. Вологе прибирання виконується двічі на день із застосуванням водного розчину хлорного вапна (0.4-0.5 мг/л) для дезінфекції всіх приміщень спортивної споруди (покриття килима, спортзалу, туалетів, гардеробів, тренерських, роздягалень, коридорів, душових).

2. Приміщення, в котрих проводяться спортивні тренування, повинні бути забезпеченні достатньою кількістю природного та штучного світла, яке рівномірно розсіюється по всій площі приміщення і не викликає різних тіней, в свою чергу до штучного освітлення є додаткові вимоги:

1) повинно бути близьким по спектру до денного;

2) постійним в часі;

3) безпечним в пожежному відношенні.

Недостатнє чи нераціональне освітлення викликає напругу зору, що приводить до втоми очей та ЦНС, зниженню уваги, працездатності, може бути причиною травм.

3. Температура повітря - не нижче +15 0С при вологості повітря не більше 60С.

4. Вентиляція повинна забезпечувати 3-х кратний обмін повітря за 1 год.

5. Вхід в спортивний зал в спортивному або змінному взутті обов'язковий.

6. Якщо в спортивному залі не вистачає за робочою площею килима смуги безпеки (2,5 м від килима до стіни) стіни залу повинні мати м'яку обкладинку висотою не менше 1 м 70 см.

Перед початком заняття тренер зобов'язаний:

– повторити техніку виконання прийомів, що входять до програми заняття, прийомів страховки та самостраховки;

– підготувати інвентар, необхідний для проведення занять;

– перевірити укладку матів, їх з'єднання, справність чохлів та їх чистоту;

– встановити форму одягу тим, хто займається. Всі спортсмени повинні зняти годинники, значки, обручки, викласти з кишень авторучки, олівці, монети, документи, записні книжки, гребінці та інше.

При проведенні заняття:

– вимагати від тих, хто займається, високої організованості, дисципліни, зібраності, уважності при виконанні вправ та дій. Повністю виключити виконання прийомів та дій, не передбачених програмою занять;

– у підготовчій частині заняття особливу увагу звернути па виконання спеціальних вправ для розвитку гнучкості та зміцнення суглобів;

– вивчення прийомів нападу та самозахисту проводити тільки після освоєння прийомів самостраховки;

– при виконанні прийомів в парах підбирати спортсменів одного росту та ваги, розміщувати спортсменів на килимі в шаховому порядку таким чином, щоб падіння завжди проводилось від середини килима до його країв;

– при виконанні захватів та кидків суворо слідкувати за виконанням страховки та самостраховки, виключити падіння на партнера;

– після закінчення заключної частини заняття організувати вологе прибирання.

Отже, попередження травматизму в спортивній боротьбі забезпечується:

– дотриманням правильної організації і методики проведення занять;

– дотримання послідовності у виконанні прийомів;

– правильним застосуванням прийомів страхування і самострахування.

В спортивній діяльності, як і в будь-якій іншій сфері життя людина може отримати травму. В "Правилах змагань" в будь-якому виді спорту одним із загальних принципів характерних для їх змісту є принцип рівних можливостей, спортсменів на змаганнях. В спортивній боротьбі цей принцип забезпечує максимально можливі (наскільки це можливо в одноборствах) гарантів від травмування.

По-перше, це розподіл спортсменів по вагових категоріях, по віку, по кваліфікації.

По-друге, із спортивних видів боротьби виключені прийоми, які б могли призвести до серйозних травм.

По-третє, арбітр і судді повинні зупинити поєдинок у випадку проведення таких прийомів і покарати борця за змогу провести дію, а у випадку повторення - об'явити йому поразку в поєдинку.

По-четверте, форма борця повинна бути без жодної металевої деталі, металевих предметів, не повинно бути і на тілі, нігті повинні бути обстрижені.

По характеру травми борців мають такий відсотковий підсумок:

– розтягнення і розрив зв'язок, хрящів, м'язів - 53;

– переломи кісток - 6;

– забої - 31;

– вивихи - 6;

– струси головного мозку - 1;

– розсічення шкіри - 3.

Причинами травми в боротьбі можуть бути:

– спортивна підготовка атлета по різних аспектах;

– недоліки організації змагань, навчально-тренувального процесу;

– недисциплінованість спортсменів;

– нехтування розминкою;

– недостатній рівень володіння спеціальними вправами борця;

– недоліки в обладнанні та одязі борця;

– незадовільний стан здоров'я борця;

– недотримання принципів дидактики;

– недоліки методичної підготовки тренера і судді.

Велике значення для профілактики травматизму має:

– якість укладки килима, татамі (відсутність щілин між матами і татамі, зморшок покриття килима).

– високий рівень організації і дисципліни в спортивному залі.

– засвоєння до рівня навичка спеціальних вправ борця і правил поведінки в спортивному залі.

– розвиток і підтримка гнучкості і спеціальної спритності.

– розміщення відповідним чином борців на килимі.

– сувора заборона виконувати кидки з краю килима в центр (на заняттях), а також, виконувати дії в стійці, коли проводиться боротьба в партері.

– системний підхід до навчання складними і небезпечним технічних дій.

– попередження про заборонені дії, а також про небезпечні ситуації при навчанні техніки боротьби і дій про їх усунення.

Тренери зі спортивної боротьби, разом з медичним персоналом, викладачами фізичного виховання повинні забезпечувати безпеку борців. Проте безпека під час занять напряму залежить від нас самих. Сувора дисципліна на заняттях і змаганнях повинна стати законом для всіх, хто займається спортом, також їм необхідні знання про те, як уникнути травм. Варто запам'ятати, що гідність діючого спортсмена не в тому, що він швидко відновлюється після травм, а в умінні уникати їх.

Висновок

В результаті написання курсової роботи була досягнута мета даної роботи - висвітлена проблема травматизму під час спортивних тренувань, вивчені небезпечні ситуації, які можуть виникати під час тренувань зі спортивної боротьби. У процесі написання курсової роботи було зроблено ряд висновків, основні з яких, наступні:

Боротьба характеризується дуже високим відсотком травм, отриманих під час як змагальної, так і тренувальної діяльності. Велика кількість травм у цьому виді спорту можна пояснити тим, що боротьба - контактний вид спорту, в якому, на відміну від інших видів спорту, контактування відбувається практично постійно.

Звичайно, ніхто не застрахований від виникнення травмонебезпечних ситуацій у даному виді спорту, але точне дотримання правил ведення боротьби і попереджувальне ставлення до суперника дозволяють звести ризик травми до мінімуму і уникнути неприємних наслідків, викликаних небезпечними ситуаціями в спорті.

В даний час роль наукових та технічних досягнень в спорті настільки велика, що без процесу методики підготовки неможливі подальші успіхи в міжнародних турнірах.

Масовість олімпійських видів боротьби в нашій країні і невичерпне джерело поповнення збірних команд - національні види боротьби - дозволяють знаходити десятки високообдарованих спортсменів, які можуть піднятися до вершин спортивної майстерності. Але виховати олімпійських чемпіонів можуть тільки тренери, які наділені аналітичним розумом, невичерпною працелюбністю, які не тільки пізнали всі таємниці своєї професії, але і глибоко оволоділи останніми науковими досягненнями, можуть творчо їх осмислити і втілити в практику підготовки борців високого класу це єдиноборство двох спортсменів, спорт для справжніх і мужніх чоловіків. Недарма цей вид боротьби має багато прихильників у всьому світі, які захоплюються сміливістю, стійкістю і величезною силою волі спортсменів.

Для збереження людського здоров'я, швидкого відновлення здоров'я після травм і пошкоджень, величезне значення має своєчасно і правильно надана перша (долікарська) допомога потерпілому. Для цього треба знати правила надання першої допомоги, вміти визначати за видимими ознаками характер травми, і вміло на практиці застосовувати вивчені прийоми і дії.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновки:

1. Спортивна боротьба характеризується дуже високим відсотком травм, отриманих під час як змагальної, так і тренувальної діяльності. Велику кількість травм можна пояснити тим, що боротьба - це контактний вид спорту, у якому, на відміну від інших видів, контактування відбувається практично постійно.

2. Виявлено, що найбільш поширеними видами травм серед спортсменів- борців є травми голови і шиї, травми плеча і передпліччя, вивихи в суглобах пальців рук і ніг, у тому числі колінного, плечового й ліктьового, а також забої, що здебільшого локалізуються в ділянці плеча, стегна та значно частіше - у ділянці тулуба.

3. Для профілактики травм практикується грамотне екіпірування спортсмена, використання різних засобів захисту (навушники, наколінники тощо), відповідність місця проведення змагань вимогам техніки безпеки, заборона до допуску в змаганнях недостатньо підготовлених спортсменів, а також проведення регулярного передсезонного медичного обстеження. Звичайно, ніхто не застрахований від виникнення травмонебезпечних ситуацій, але точне дотримання цих засобів профілактики дозволить звести ризик травми до мінімуму й уникнути неприємних наслідків у спорті.

Отже, невідповідність між необхідністю забезпечення здоров'я молодого покоління та ситуацією, що склалася, вимагає пошуку шляхів підвищення безпеки студентів на заняттях і прийомів організації оздоровчо-профілактичної роботи з ними.

Список використаної літератури

1. Аліханов И.И. "Техніка і тактика вільної боротьби2, вид., 2-е М., ФіС, 1980 г.

2. Бака М. Спортивне п'ятиріччя України. К. 1980.

3. Бекетов В. А. На килимі - юні борці, К., "Здоров"я", 1997.

4. Вайцеховський С.М. Книга тренера. - М.: ФіС, 1971.

5. Видрін В. М., Зиков Б. К., Лотоненко А. В. Фізична культура студентів вузів: Навч. посіб. - Воронеж: ВГУ, 1991.

6. Горбунов Б. В. Традиційні рукопашні змагання в народній культурі східних слов'ян XIX - початку XX ст. М., 1997.

7. Граєвська Н. Д., Куколевський Г.М. Основи спортивної медицини. М.: Медицина, 1971.

8. Греко-римська боротьба: підручник для ВУЗів фізичної культури /Кер. авт. кол. А. Г. Семенов и др. - М.: Олімпія Прес, 2005.

9. Добровольський В. К. Профілактика ушкоджень, патологічних станів і захворювань при заняттях спортом. М., 1967.

10. Дубровський В. И. Реабілітація в спорті. - М.: ФіС, 1991.

11. Дахновський В.С., Лещенко С.С. Підготовка борців високого класу , К., "Здоров'я", 1999 р.

12. Дж. Х. Уілмор. Д. Л. Костіл. Фізіологія спорту й рухової активності. Київ,1997.

13. Історія фізичної культури в СРСР із найдавніших часів до кінця ХУ111 століття: Хрестоматія. - М. ФіС, 1940.

14. Івлєв В. Г. Методика навчання і тренування щорічник “Спортивна боротьба”, М., ФИС, 1998 г.

15. Кожарський В.П., Сорокін Н.Н. Техніка класичної боротьби. - М.: ФіС, 1978.

16. Коротаєва Н.В., Мільштейн О.А., Тишлер Д.А. Взаєморозуміння тренера і спортсмена в єдиноборствах: Метод. розроб. для студ., слухач. ВШТ и ФПК РГАФК. Москва, 1997. - 20 с.

...