Перспективи розвитку екскурсійної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Факультет туризму

Індивідуальна робота

на тему: Перспективи розвитку екскурсійної діяльності в Україні

Підготувала:

Шостак Анастасія

Перевірила:

Філюк С.М.

Івано-Франківськ 2016



План

Вступ

1. Екскурсологія як туризмологічна наука

2. Зародження екскурсійної справи в Україні

3. Ресурсна база України для розвитку екскурсійного туризму

4. Сучасний стан туристичної галузі

5. Перспективи розвитку екскурсійної діяльності в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Роль туристичної індустрії в економіці більшості європейських країн швидко зростає. Всесвітня організація туристично-екскурсійної діяльності (ВТО) подає інформацію, що зростання туристично-екскурсійного руху в 2000-2008 рр. у країнах Східної Європи було в середньому на рівні 4,8% щороку.

В умовах розбудови незалежної України відбувається процес вироблення нових орієнтирів та концептуальних підходів до економічного і культурного розвитку держави. Невід'ємною частиною практичного здійснення національного і культурного відродження України є краєзнавчо-екскурсійна справа, головна мета якої - глибоке пізнання історії, багатовікових традицій українського народу.

Перетворення, які відбуваються в суспільстві, формуються на міцному історичному підґрунті, визначають інтерес до набутого досвіду, дають змогу аргументовано визначити основні завдання сьогодення. Краєзнавчо-екскурсійна справа є важливим фактором освіти та виховання українського суспільства, його культурного розвитку, екологічного оздоровлення та економічного зростання країни. Краєзнавчо-екскурсійна справа виконує відповідальні науково-пізнавальні функції, якнайтісніше взаємодіє з краєзнавством, пам'ятко-охоронною, природоохоронною та музейною роботою. Відродження кращих традицій вітчизняного екскурсознавства, особливо в навчальних закладах, має важливе значення для національно-культурного піднесення України. Вирішення стратегічних завдань розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи, які повинні підняти її на якісно-новий рівень, можливе тільки з урахуванням історичної практики і досвіду. Отже, актуального значення набуває вивчення та осмислення загальних закономірностей і складових частин культурного будівництва, серед яких чільне місце займає краєзнавчо-екскурсійна справа.



1. Екскурсологія як туризмологічна наука

Теоретичні знання щодо екскурсології, насамперед, потребують з'ясування об'єкта цього знання - безпосередньо екскурсії. За своєю природою екскурсія є багатогранним явищем. Вона об'єднує інформацію екскурсовода, враховуючи при цьому методику подачі інформації (професійну майстерність), об'єкти показу, музеї, як окремі складові екскурсійної діяльності в широкому розумінні транзитне забезпечення і т.д. Поряд з поняттям «екскурсологія» нерідко вживають і інші, які рефлекторно впливають на феномен екскурсології - «екскурсознавство», «екскурсійна справа», «екскурсійна діяльність». На перший погляд, всі ці дефініції ідентичні за змістом, є різними визначеннями одного і того ж. Однак це поверхневе ототожнення. Екскурсознавство, на наш розсуд, найзагальніше поняття, яке охоплює будь-яке знання про екскурсію - загальне і часткове, теоретичне і практичне, абстрактне і конкретне. Поняття «екскурсологія», на відміну від вже названих, найбільш вдало відбиває сутність такого фрагмента суспільної культури як «екскурсія». По-перше, це поняття відповідає науковій традиції утворення теорій, які базуються на знанні закономірностей свого об'єкта. По-друге, воно наголошує на фундаментальному характері того знання, що воно репрезентує.

Екскурсологія розглядає історію становлення та розвитку екскурсійної справи, виділяє її окремі етапи, зародження та діяльність різних шкіл та напрямів, сутності екскурсії, опрацювання питань екскурсійної методики, розробки екскурсійної тематики та підготовки кадрів екскурсійної галузі.

Екскурсологія є комплексним поняттям, що інтегрує теорію, методологію і методику екскурсійної діяльності та історію екскурсійної справи.

Серед чисельних визначень започаткування екскуреології, як науки, одним з найбільш розповсюдженим є визначення його як галузі теоретичних знань, яка вивчає «проблеми моделювання ідеальної екскурсії і впливу екскурсії на свідомість людей».

Екскурсологія вивчає історичні процеси розвитку екскурсійної справи, її «філософію», теорію і методику екскурсійної роботи, підготовку кваліфікованих фахівців екскурсійної сфери [5, 37ст.].

2. Зародження екскурсійної справи в Україні

Видатний педагог і вчений другої половини XIX ст. К.Ушинський розглядав екскурсію як важливу складову навчального процесу. Він рекомендував застосовувати найбільш активний метод навчання - екскурсію, перш за все, природу. Так, екскурсію, як важливий елемент навчання, стали застосовувати педагоги окремих комерційних училищ та вищих навчальних закладів. Важливу роль в екскурсійно-освітній роботі в цей час відіграли «музеї місцевого краю», що діяли, як правило, на пожертви відомих меценатів, а також, у великих містах, за державний кошт. Вони створювали можливості ознайомлення, в першу чергу, школярів, студентів з історією, природою, археологічними, художніми пам'ятками. Цікаві наукові сторінки були започатковані в музеях Києва - Художньо- промисловий і науковий музей, церковно-археологічний музей при Духовній академії, музей університету св. Володимира, історичний музей ім. О.Поля в Катеринославі, музей українських старожитностей ім. B. Тарновського Чернігівського губернського земства та історико- архітектурний музей Чернігівської архівної комісії, музей Товариства дослідників Волині, музей Полтавського губернського земства та ін. Справжніми центрами культурно-просвітницького життя, наукового розвитку екскурсознавства стали чисельні приватнімузеї.

Згодом поряд за навчальними з'явились перші позанавчальні екскурсії. Варто відзначити, що спочатку вони були мапочисельними, випадковими і переслідували виключно розважальну мету. До того ж, до них залучались виключно представники заможних верств населення, а екскурсійні маршрути, як правило, обмежувались мандрівками до Криму, на Кавказ та закордонними турами. Перші самодіяльні туристичні об'єднання, які в першу чергу були розраховані на організацію саме екскурсійних маршрутів, виникають у Києві в 1885 р., а також в Ялті - «Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір». Заснований у 1890 р. Кримський гірський клуб поряд з окресленими в статуті питаннями організації походів, ознайомлення з пам'ятками природи та архітектури передбачав і проведення наукових досліджень силами фахівців. Варто відзначити, що в XIX - на початку XX ст. екскурсія набуває значного поширення, в першу чергу, в сфері науки та освіти [5, 96ст.].

Цікавим явищем стала організація в 1915 р. у Києві перших курсів по підготовці керівників природничих екскурсій. Цю роботу очолив видатний український зоолог, популяризатор біологічних знань і громадський діяч професор Київського університету В.Артоболевський. Київський педагогічний з'їзд, що відбувся у 1916 р., прийняв важливі рішення із питань розвитку екскурсійної справи:

1) для підготовки викладачів середньої школи до справи проведення учнівських екскурсій необхідно створення особливих курсів з екскурсійної справи;

2) враховуючи сприятливий вплив екскурсій на учнів у виховному та загальноосвітньому відношенні необхідна організація екскурсій кожним навчальним закладом;

3) екскурсії мають носити не випадковий, а суворо продуманий та планомірнийхарактер;

4) необхідно, щоб місцеві екскурсії обов'язковий для всіх учнів характер;

5) до участі в окремих екскурсіях необхідно залучати всіх учнів даного класу.

Варто пригадати, що за буремних часів Української Народної Республіки, на початку 1918 р. при Департаменті позашкільної освіти Міністерства народної освіти створюється Екскурсійний відділ, до якого увійшли видатний діяч культури, автор шкільних підручників та досліджень з педагогіки С. Русова, відомі дослідники І. Крижанівський, Є.Шегаєвський, П.Солуха.

У 20-ті роки плідно займалися розвитком екскурсійної справи культурно-історична Комісія, Археологічний комітет та Комісія краєзнавства Всеукраїнської Академії Наук.

У той же час розгорнули активну роботу по поширенню знань за допомогою екскурсії наукові товариства. У 1929 р. для керівництва шкільного туристсько-краєзнавчою роботою при Наркомпросі України були створені Центральна та обласні дитячі екскурсійно-туристські станції. Вони надавали значну увагу розробці та проведенню екскурсій у відповідності до вікових особливостей школярів, а також щільно пов'язували їх тематику з навчальними програмами відповідних дисциплін, перш за все - історією, географією, біологією та ін. Цікаві наукові розробки з питань екскурсознавства знаходимо у записках Київського Географічного Товариства, Одеського наукового товариства, Шепетівського наукового товариства.

Упродовж 20-х - на початку 30-х років екскурсознавство зайняло провідне місце в роботі багатьох науково-дослідницьких кафедр, до них залучаються чисельні загони студентів та аспірантів.

На жаль, ця робота була згорнута через безпідставне звинувачення як провідних фахівців, так і цілих напрямів досліджень у націоналізмі, трагічні події переслідувань національної ідеї.

З 1930 р. працює Українське товариство пролетарського туризму і екскурсій, а з 1936 р. - Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ).

Значний внесок у розвиток екскурсознавства вніс «Інтурист», система Української ради по туризму та екскурсіях (створені повсемісно обласні ради та чисельні бюро подорожей та екскурсій), а також Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (рік заснування 1958). Створене у 1965 p. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури стало надзвичайною подією в житті не тільки наукової громадської, а й чисельного загалу краєзнавців, знавців старожитностей, аматорів вивчення сторінок історії рідного краю і, безумовно, багатьох тисяч екскурсоводів.

Важливим внеском у розвиток екскурсознавства, що справило відчутний вплив на зміст туристсько-екскурсійної діяльності в Україні 60- 70-х pp., стала підготовка та видання 26-томного дослідження «Історія міст і сіл Української PCP» [2, 172ст.]

Безумовно, комуністична ідеологія досить жорстко визначала основні теоретичні оцінки тих чи інших історичних процесів, явищ та особистостей, звертаючи в першу чергу увагу на гіперболізацію можливих досягнень революції, в основному з суто класових позицій. Але в той же час варто відзначити і значну допомогу з боку держави, профспілок щодо створення системи екскурсійних закладів, десятків тисяч тем екскурсій, струнку систему підготовки екскурсійних кадрів. В Україні, в системі туристично- екскурсійних організацій була створена чи не найкраща у світовій практиці науково-методологічна школа теорії та практики екскурсознавства.

Після набуття незалежності нашою державою значно зріс інтерес до екскурсійної справи, розширились потенційні можливості як наукових досліджень, так і діяльності практиків.

Останнім часом більше уваги надається поєднанню зусиль органів народної освіти, сім'ї та молоді, туристично-екскурсійних організацій щодо створення комплексних програм екскурсійного обслуговування, які мають стати невід'ємним наочним доповненням при вивченні базових навчальних предметів: історії, літератури, природничих наук, народознавства.

Значним внеском у розвиток сучасного екскурсознавства стала розроблена в середні 90-х років під егідою Державного комітету України по туризму та Міністерства освіти і науки групою провідних науковців і практиків екскурсійної справи Національна система туристсько- екскурсійних маршрутів України «Намисто Славутича». Додає оптимізму той факт, що інтерес населення до вітчизняної історії, історико-культурної спадщини все більше зростає. Великою популярністю, насамперед серед молоді, користуються екскурсійні маршрути: «Трипільські поселення України», «Грецькі колонії північного Причорономор'я», «Скіфський похід Дарія», «Змієві вали», «Із варяг у греки», «По місцях походу Ігоря Станіславовича на половців», «Козацькі Січі», «Вільності Війська Запорозького», «Гомоніла Україна», «Фортеці й замки України», «Монастирі України», «Гетьманські столиці», «Чумацькими шляхами», «Коліївщина». До цього слід додати спеціалізовані виробничі, наукові, культурологічні, екологічні, спортивні маршрути по різних регіонах країни» [10].

Історія екскурсознавства сягає найдавніших часів, адже екскурсія (ознайомлення, пізнання, вивчення) завжди була невід'ємною складовою і мандрівки мореплавців та учасників сухопутних подорожей стародавнього світу, торговельних караванів і навіть учасників військових кампаній.

Історія екскурсійної справи (екскуреології) - органічна складова загальної історії туризму (туризмології). Варто зазначити, що основи вітчизняного екскурсознавства, як складової екскурсології, в першу чергу на фундаменті вивчення шкільної екскурсійної методики у XIX на початку XX ст. знаходимо в працях російських и українських педагогів і вчених: І. Анкіфієва, Є. Зв'ягинцева, Д. Кайгородова, Б.Ушинського та ін. В цей період виходять цікаві дослідження П. Абрамова «Край Тараса Бульбы (история одной школьной экскурсии)» - СПб (1902 р.), Н. Афингеєва «Как проводить экскурсии учащимся» (1914р.) та «Ученические экскурсии в Екатеринославле» (1900 р.), Н.Баженова «Школьные экскурсии» (1914 р.), A. Бєлгородського «Ученические экскурсии (краткий исторически очерк, значение и организация их)» (1916р.) [4, 106-108ст.]



3. Ресурсна база України для розвитку екскурсійного туризму

Україна, володіючи численними історичними та культурними цінностями, унікальними рекреаційними ресурсами, зможе досягти значного економічного ефекту в туристичному бізнесі. Туризм визнано одним з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується зі світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття. Природно-кліматичні та історичні умови створили на Україні потужну ресурсну базу для розвитку туристично-рекреаційної індустрії, та розбудови відповідної інфраструктури. Основними факторами привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів є природа, клімат, мистецтво, історія, харчування, архітектура, релігія.

Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами для проведення різних видів туристичної діяльності та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення. У навчальному посібнику: Кузик С.П. Географія туризму, дана оцінка природних, рекреаційних та історико-культурних туристичних ресурсів України.

В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, але й міжнародне значення. В Україні створено 11 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій.

Українські Карпати... Вже сама назва викликає приємні відчуття, нагадує чарівну співанку-коломийку про цей унікальний і величний край, який асоціюється з дивною, давньою-прадавньою казкою, і тоді виринає в серці колись почута гуцульська мелодія про оброслі смерековими ясновидами високі гори, а голос трембіти кличе відвідати цю благодатну, незбагненну і чарівну землю. Книга : Заповідники та національні природні парки Закарпаття Ф. Д. Гамора, В. І. Камендаря. - Ужгород : Карпати, - це своєрідне запрошення до захопливої подорожі заповідними місцями Карпатських Гір. Це видання дасть можливість глибше пізнати унікальну природу Карпатського біосферного заповідника, Ужанського національного природного парку, Національного природного парку “Синевир”, ландшафтного парку “Зачарований край” - найзначніших природоохоронних територій Закарпаття.

Південь України. Благодатний край, де жаркий родючий степ зустрічається з прохолодою чорноморських хвиль. Тут багато унікальних місць, які можна використовувати для найвишуканіших подорожей та відпочинку.

Всесвітньо відомий біосферний заповідник „Асканія-Нова” - єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг. Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році в своєму родовому маєтку за власною ініціативою першим у світі вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого у Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу. Про історію цього дивосвіту, його творців та захисників, про досвід природоохоронної діяльності, декоративного садівництва, зеленого будівництва та захисного лісорозведення розповідає книга: Курдюк М. Г. Подорож у дивокрай - Ічня.

Регіональні ландшафтні парки “Кінбурнська коса” та “Гранітно-степове Побужжя”, цілющі грязі Тилигульського і Бейкушського лиманів, національний археологічний заповідник “Ольвія” - ось далеко не повний перелік рекреаційно-туристичних куточків Миколаївщини. З пам'ятками природи та історії Миколаївської області знайомить книга: Заповідні місця Миколаївщини : фотоальбом.

Унікальний природний та історичний комплекс, який завжди привертає увагу туристів - легендарна Хортиця. Хортиця - найбільший острів не лише на Дніпрі, а й на усіх річках Європи. Природа острова унікальна. На його території поєднуються усі ландшафти України: плавневі ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відшарування гранітів, балки, нагорні діброви, висячі болота, озера. Найславетнішим в історії Хортиці є період запорозького козацтва. Тут на невеличкому острові Мала Хортиця у 1552 р. князь Дмитро Вишневецький, згуртувавши козаків, побудував фортецю («городок»), що стала прообразом Запорозької Січі. У книзі: Хортиця. - Запоріжжя : Дике поле, розповідається про Національний заповідник “Острів Хортиця”, його пам'ятки історії та природні мальовничі куточки, що давно стали улюбленим місцем здорового відпочинку.

Крим - це унікальна місцевість, де зустрілися гори і море, ріки й озера, безкрайні степи і багаті ліси. На Ангарському перевалі катаються на лижах, і водночас у Ялті цвітуть троянди. У Місхорі п'янить солодкий запах магнолій, а в горах розквітли фіалки... Так дивовижно переплітаються в Криму пори року. Книга: Перлини Криму/ Жемчужины Крыма. - К. : Спалах, 2002 запрошує у край неповторної краси, яким є цей унікальний маленький півострів. Тут є де побувати. Недаремно Крим називають музеєм просто неба.

Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні цінності народу мають важливе значення для розвитку туризму в Україні. Пам'ятки культури, історії, архітектури, народної творчості - усе надбання українського народу відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги іноземних туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та мистецтвом інших етнічних груп.

У багатій історико-архітектурній спадщині України визначне місце належить пам'яткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Книга: Рутинський М.Й. Замковий туризм в Україні послідовно розкриває географічні особливості поширення, знайомить з історичними долями й аналізує сучасний стан збереженості пам'яток фортифікаційного зодчества та характеризує перспективи залучення їх у готельну та анімаційно-туристичну сферу.

Ефективність рекреаційної діяльності значною мірою залежить від розгалуженості об'єктів інфраструктури та наявності кваліфікованих трудових ресурсів. Особливе місце в інфраструктурі туризму посідають підприємства готельного та ресторанного господарства, адже вони сприяють задоволенню базових потреб туристів - проживання та харчування. Суттєвим фактором для формування інфраструктури гостинності в Україні є наш менталітет, риси слов'янського темпераменту, особлива увага до гостей, створення для них комфортних умов при розміщенні, забезпечення їх якісною їжею. Ще за часів Київської Руси князь Володимир Мономах у своєму “Поучении” заповідає синам ставлення с повагою до гостей, оскільки ці люди “мимоходячи рознесуть по світу добру або лиху вість”. Про історію та сьогодення готельної сфери в Україні а також про основи організації роботи і надання послуг в готельному господарстві можна дізнатись з підручника: Мальська М. П. Готельний бізнес: теорія та практика.

Організація обслуговування туристів має надзвичайно велике значення і потребує вирішення цілого комплексу питань, в тому числі, й організації харчування за місцем їх тимчасового проживання. Частка об'єктів ресторанного господарства у готелях та інших місцях короткотермінового проживання на сучасному етапі має тенденцію до зростання. У підручнику: Організація обслуговування у закладах ресторанного господарства, розкриті особливості організації процесу обслуговування в ресторанах, барах і кафе, у закладах ресторанного господарства при готелях. Визначені основні правила й вимоги при обслуговуванні учасників культурних, громадських, спортивних заходів, іноземних та вітчизняних туристів.

Індустріальний розвиток цивілізації, забруднення довкілля, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, все частіше змушує людей шукати відпочинку та оздоровлення в екологічно благополучних регіонах світу. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним з найперспективніших напрямків суспільно-економічного розвитку. Таким чином, у багатьох державах рекреаційний та пізнавальний туризм став не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини. Важливим є сприяння розвитку рекреаційного туризму і його інфраструктури на основі врахування регіональних особливостей України. Пріоритетними напрямами для урізноманітнення туристичних пропозицій України на міжнародному ринку є розвиток культурно-пізнавального, екскурсійного, релігійного, екологічного, спортивного, а також сільського зеленого туризму. Наша країна має багаті туристичні можливості, вигідне для туризму місце розташування на перехресті шляхів між Заходом та Сходом. Отже, в Україні є всі умови для того, щоб стати туристичною державою світового рівня [3, 67-70ст.]

4. Сучасний стан туристичної галузі

Упродовж 2000 р. зареєстровано 11,2 млн відвідань України іноземцями (річний приріст становить 5,6 %), у тому числі 4,4 млн туристських поїздок (приріст 4,1 %) та 6,8 млн одноденних поїздок (приріст 6,2 %

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000 р. залишили в ній 2,2 млрд дол. США.

У 2000 р. громадяни України здійснили 13,4 млн закордонних поїздок (приріст становить 16,4 %), у тому числі 8,7 млн туристських (приріст 17,0 %), решта -- одноденні відвідання.

Так само як і для багатьох європейських країн, де найпотужнішими є туристські потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристського обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою впродовж останніх років становить близько 65 % загального обсягу турпотоків.

Крім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких зросла в 2000 р. порівняно з 1995-- 1996 pp. у 8 разів.

Поїздки між сусідніми державами і надалі значно переважатимуть у структурі міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму слід зазначити помітну активізацію в 2000 р. діяльності як деяких регіональних підрозділів державної виконавчої влади в галузі туризму (Київська, Вінницька, Донецька, Тернопільська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області), так і туристичних підприємств цих регіонів.

У таблиці вказано сновні статистичні показники розвитку туристичної галузі України в 1995--2000 pp., розраховані за методикою ВТО:

Показник	Рік
	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Кількість туристів, які в'їхали в Україну, млн. осіб	3,7	3,9	7,6	6,2	4,2	4,4
Кількість туристів, які виїхали з України, млн. осіб	6,9	11,5	10,5	8,6	7,4	8,7
Кількість внутрішніх туристів, млн. осіб	8,6	6,2	5,7	5,7	6,4	6,6
Приріст щодо попереднього року, %	-	12,50	10,19	-13,87	-12,20	9,44
Обсяг наданих послуг, млрд. грн., млрд. дол. США	- 3,8	- 3,4	8,0 3,7	8,4 3,8	16,0 3,2	18,5 3,4

5. Перспективи розвитку екскурсійної діяльності в Україні

Туристичний бізнес в Україні зазнає жорсткої конкуренції з боку інших держав, та ми й самі нерідко віддаємо перевагу закордонним вояжам.

Останніми роками в Україні прийнято низку державних рішень на зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму. Туризм визнано одни з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується з світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття.

Саме на структури Держкомтуризму України покладено організаторські та координуючі функції з виконання державних рішень у цій галузі, опрацювання концепцій її розвитку.

Нині в країні ліцензовано понад 2100 туристичних фірм і більшість з них лише починає робити перші кроки. Допомогти їм працювати відповідально, цивілізовано, аби примножувалися туристичні маршрути України, - постійна турбота структур Держкомтуризму, про що й засвідчила робота колегії.

У ринкових умовах нам доводиться йти на закриття нерентабельних підприємств, тих же шахт, натомість нарощує оберти туристична галузь. Нове життя диктує свої закони.

В період становлення ринкових відносин в Україні туризм як одна з найбільш перспективних та динамічних галузей світового господарства отримав усі умови для інтенсивного розвитку. Об'єктивним підгрунтям стало, з одного боку, відкриття тривалий час закритих державних кордонів, а з іншого - її величезний туристичний потенціал, що містить у собі неповторний комплекс історико-культурних та архітектурних пам'яток, об'єктів, рекреаційного призначення, природнокліматичних ресурсів. Загальна площа цінних з туристично-рекреаційної точки зору природних ландшафтів України становить 9,4 млн. га. або 15,5 % її території. Їх одночасна ємність з урахуванням необхідності забезпечення вимог охорони навколишнього середовища та припустимих навантажень перевищує 48 млн. чол.

Історично склалося так, що організацією туризму в Україні одночасно займається цілий ряд державних установ. За радянських часів ними були Українська рада професійних союзів, в складі якої діяла Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована в Українську республіканську раду з туризму та екскурсій, Державний комітет СРСР з іноземного туризму, Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник”, міністерство освіти, культури, оборони та ін., що мали підвідомчі туристичні заклади.

Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристичною індустрією в цілому збереглася. Однак все наочнішими ставали її недоліки, пов”язані насамперед з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної галузі підтверджувалася і закородонним досвідом. природничий екскурсія туристичний

Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України по туризму, на який покладалася реалязація державної політики у цій сфері та відповідальність за її подальший розвиток напрямку підвищення конкурентноспроможності вітчизняного туристичного продуту на світовому ринку, забезпечення соціально-економічних інтересів країни та її екологічної безпеки.

Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавної ліквідації.

Натомість принциповою проблемою сучасного управління індустрією туризму залишається відсутність його чіткого механізму, тобто взаємопов”язаної та виваженої сукупності прийомів, методів та важелів впливу на суб'єктів господарювання в туристичній галузі. Взагалі, на макрорівні поняття механізму управління в умовах перехідної економіки у вітчизняній науковій літературі вивчене явно недостатньо. Лише частково його торкаються праці Е.Л. Лортикяна, Г.П. Лузіна, К.В. Павлова, А.Ф. Мельник, І.Г. Кириленко, Б.Н. Андрушківа, А.О. Сигайова, М.Б. Недашківського та ін.

Цілком природно, що і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає грунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб'єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.

Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом "Про туризм”. Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.

Не заперечуючи важливості запровадження таких засобів організаційного регулювання туристичної сфери, як ліцензування та сертифікація, значну увагу яким надано безпосередньо в Законі України "Про туризм”, варто підкреслити, що їх перелік не повинен обмежуватися лише цим.

Серед великої кількості фірм, що діють на національному туристичному ринку, лише одиниці займаються туроператорською діяльністю в класичному розумінні цього слова. Інші ж виступають в основному як посередники закордонних операторів, додаючи до їх туристичного продукту частину власних послуг. Подолати несприятливу ситуацію можна тільки завдяки появі у вітчизняному туристичному бізнесі потужних компаній зі значними оборотними коштами. І оперативне вирішення проблеми полягає насамперед у державній підтримці формування об'єднань підприємств туризму: консорціумів, холдингів, картелів тощо.

На жаль, на інституціальному рівні частіше здійснються заходи, що призводять до погіршення і без того не найкращих конкурентних позицій українських туристичних фірм.

Важливим чинником впливу держави на туристичну індустрію, особливо в період ринкової трансформації економіки, постає фінансова політика. Нагальна необхідність її реформування обумовлена невплинним зростанням зношеності матеріально-технічної бази туризму. За офіційними даними сьогодні реконструкції підлягає 22377 місць з 60 тис. наявних у готельному господарстві, і це закономірно, адже близько 70% туристичних об'єктів країни були введені в експлуатацію до 1980 р.

Самостійно вирішити проблему накопичення достатніх інвестиційних ресурсів окремі підприємства не спроможні, тому провідна роль у цьому процесі, безперечно, має належати державі. Втім очікуваних кроків з її боку практично не спостерігається: пільгових умов оподаткування та залучення іноземних інвестицій не створено, через дефіцит бюджетних коштів пряме фінансування та державне кредитування галузі майже відсутні.

В той же час, приміром, в Австрії пільгові позики складають половину усіх "туристичних” інвестицій і надають під 5% комісійних на 20 років; уряди Франції, Великобританії та Італії більш схильні до субсидування, міністерство національної економіки Греції пропонує отримання кредитів за вигідною відсотковою ставкою та щорічно оголошує суму допомоги інвесторам в туризм, що у 1995 р. становила 58 млн. дол. США. Прицьому туристичні об”єкти, що знаходяться на реконструкції, мають право вибору форми державної підтримки, субсидії чи податкові пільги.

Реальні перспективи залучення інвестицій у фінасування проектів розвитку підприємств української туристичної індустрії відкриває участь у спільних міжнародних програмах, що обіймають широкий комплекс проблем від навчання нетрадиційних видів туризму. Зараз подібні програми здійснюються такими організаціями, як ВТО, ТАСІS, Світовий банк, спеціалізовані структури ООН, Американська асоціація турагенства (АSТА) та багатьма іншими. Але в Україні необхідної державної підтримки в цьому питанні поки що немає.

Недостатня увага приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.

Разом з тим, на відміну від радянських часів, коли органи центрального управління економікою регулювали міжнародний туристичний обмін та підтримували його необхідний баланс, сьогодні Україна попри економічну кризу все ще залишається "виїзною” країною. Співвідношення іноземних та закордонних туристів у 1998 р. становило приблизно 3:4 замість бажаних 3:1.

Існують різні шляхи впливу на досягнення оптимальних розмірів туристичного балансу. Наприклад, у Єгипті введено правила, згідно з якими турфірми отримують право відправляти туристів за кордон тільки за умови прийняття у себе в країні втричі більшої кількості іноземних гостей. І хоча їх дія знайшла своє відображення у скороченні туристичного потоку переважно до близького зарубіжжя, кількість осіб, що виїжджала з країни у 196 р., зменшилася з 21,3 млн. до 12,3 млн. чол.

Незважаючи на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури.

Тривалий час спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому "спілкуванні” з державними органами влади.

Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси.

Окрім підвищення ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об'єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слабкорозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

Ефективному вирішенню розглянутих вище проблем вітчизняного туризму перешкоджає насамперед відсутність узгодженості зусиль окремих міністерств, відомств, фінансових і комерційних структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері, так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв'язку, транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом "Про туризм” позавідомчої Національної ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво, що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і останнім часом набула помітного поширення у світі.

Саме під егідою подібної структури знов створений Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України мав би розробляти єдині довгострокові програми розвитку туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного досвіду.

Отож, значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов'язане із підвищенням його впливу на розвиток міжнародних зв'язків, пожвавлення економічного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.

Туризм позитивно впливає на процес диверсикації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного господарства, побутового обслуговування, зв'язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг.

Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам'ятки, природний потенціал залишаються на місці.

Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

Таким чином, соціальне значення туризму полягає в забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використання вільного часу, підвищення освітнього рівня дітей, підлітків, студентів та інших груп населення.

Туристи виявляють інтерес до української культури, своєрідності побуту та місцевих традицій, бажають ознайомитись із видатними пам'ятками стародавньої історії, археології, архітектури міжнародного та національного значення, скористатись цілющим кліматом, відомими лікувальними мінеральними джерелами [9, 244-248ст.]



Висновки

Значення туристичної галузі українського народного господарства постійно зростає. За останні роки підвищився вплив цієї галузі на міжнародні зв`язки та на розвиток окремих регіонів нашої країни. Значна частка валютних надходжень до бюджету країни походить саме з туристичного бізнесу.

За останні десять років з`явилося багато нових туристичних агенцій, які пропонують як відпочинок на території українських туристично-рекреаційних зон , так і на іноземних курортах.

Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико - культурні та архітектурні пам`ятки, природний потенціал залишаються на місці [7, 133ст.]

Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп - тури, розширити культурно пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

Таким чином соціальне значення туризму полягає у забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використання вільного часу, підвищення освітнього рівня дітей, підлітків, студентів та інших груп населення.

Україна має все необхідне для того , щоб стати туристичною державою. Така кількість відпочинкових зон властива далеко не кожній країні. Але цей потенціал використовується все ще не на повну силу.

Прискорити розвиток туризму в Україні дозволять:

v Розробка сітки цікавих туристичних маршрутів міжнародного значення на території нашої країни з урахуванням потреб та інтересів приїжджаючих гостей, потенціалу туристичних ресурсів з подальшим представленням комерційних пропозицій іноземним туристичним фірмам для їх використання;

v Забезпечення випуску високоякісної рекламно - інформаційної продукції на іноземних мовах, яка висвітлить туристичні можливості, історію, культуру України для розповсюдження серед іноземних туристів та закордонної спільноти.

v Проведення маркетингового дослідження відносно можливості відкриття туристичними та спортивними організаціями центрів спортивного туризму для іноземців на базі наявної інфраструктури водного, пішого, гірничого, мисливського та інших видів туризму.

Підсумовуючи проведене дослідження по поставлених у роботі завданнях можна зробити такі висновки:

1. Проаналізувавши сучасний стан українського туризму, робимо висновок, що за останні десять років він знаходиться на етапі розвитку, та все більшого наближення до міжнародних стандартів: відкривається багато туристичних фірм, вдосконалюється система надання туристичних послуг, знаходяться нові підходи до їх реалізації;

2. Українські туристично-рекреаційні зони потребують значної модернізації та розширення. Нехватка грошових ресурсів не дає можливість довести стан рекреаційних зон України до належного рівня. Простежується зацікавленість Україною - туристичною іноземних інвесторів, але як відомо інвестиції в Українську економіку несуть значний ризик, тому більше 50 процентів потенційних інвесторів не зважаються вкладати гроші у наші туристично-рекреаційні зони.

3. У нашій роботі пропонуємо можливі ефективні шляхи розвитку туризму України. Серед них зазначимо основні: проведення необхідної рекламної та агітуючи роботи по зацікавленню української діаспори, як потенційних інвесторів у вкладанні коштів в український туризм; введення новітніх технологій у цій галузі, створення великої кількості туристичних WEBSITE; створення туристичних центрів; проведення зарубіжних рекламних компаній для потенційних іноземних туристів; використання логістичного підходу до збуту туристичної продукцій.

4. Законодавча база туристичного бізнесу потребує реформування: введення більш чітких, гарантуючих безпеку та впевненість туристів у об'єктивності інформації, статей Закону України "про туризм”. Нажаль ми все ще прослідкуємо тенденцію багатьох туристичних агенцій надавати суб`єктивну інформацію про туристичні тури , умови проживання та трансферу [6].

5. Серед шляхів підвищення рівня туризму України вважаємо за потрібне зазначити використання нових видів туристичного обслуговування. Серед них ми пропонуємо :медичний туризм; релігійний; науковий та інші.

6. Як вже зауважили вище важливим процесі розвитку туризму вважаємо логістику у цьому бізнесі. При аналізі особливостей логістики в туризмі робимо висновок, що у цій галузі логістика - це управління продуктовими потоками туристичних підприємств, що включає в себе раціональну організацію формування, виробництва та збуту туристичного продукту і супроводження цих процесів інформаційними потоками [9, 324-327ст.]



Список використаної літератури

1. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. -- М.: Финансы и статистика, 2003. -- 176ст.

2. Безнесюк В. Туризм і його місце в соціально - економічному розвитку України // Регіональна економіка.- 2001. - 236ст.

3. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К., 2002. --162ст.

4. География туризма: учебник / А.Ю. Александрова (ред.). -- М.: КНОРУС, 2008. --96ст.

5. Голубничая С.Н. Основы экскурсионного дела. -- Донецк, 2003. --214ст.

6. Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 рр.” Від 20 квітня 2004 р. № 1692 - ІV.

7. Зінченко В.. Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: філософські науки. - 2010. - Випуск 8. - 270ст.

8. Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні Навч. nociб. / Передм. В. А. Смолія. - К.: Вища шк., 2002. - 195ст.

9. Хлопяк С.В. Управління туристичною галуззю: стан та перспективи// Регіональні перспективи. - 2000. - 346ст.

Размещено на Allbest.ru

...