Історико-культурні ресурси Волинської області і перспективи розвитку туристичної сфери

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей. Археологічні дослідження Волинської області забезпечують інтерес до минулого, до розуміння формування етнічних кордонів і розселення східних сло-в'ян, показують на Волинський край як один з важливих центрів їх консолідації. Узагальнення археологічних досліджень краю дає можливість розглядати історію краю і держави в контексті існування незалежної України і української нації, на основі витоків слов'янства.

Важливою сторінкою в дослідженні Волинської області стала археологія і дослідження стародавніх пам'яток архітектури та будівництва. Велика кількість досліджень в публікацій із зазначеної теми вказує на необхідність узагальнення та аналізу окремих проблем в історії, археології та пам'яткознавстві області. Археологічні дослідження дали змогу поповнити фонди Луцького історико-культурного заповідника, Волинського краєзнавчого та інших музеїв значною кількістю експонатів, створити Музей археології Волині, який діє при Волинському університеті, ґрунтовні експозиції у Володимир-Волинському, Ковельському і Торчинському історичних, Любомльському і Маневицькому краєзнавчих музеях та підготувати ряд публікацій з історії краю.

Волинська область багата різноманітними пам'ятками археології, зокрема, часів пізнього палеоліту (від 15 до 2 тисяч років тому), коли після відступу льодовиків з'явились на цій землі групи людей. Пам'ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка. Значна кількість мезолітичних пам'яток, тобто середнього кам'яного віку ( близько 6 тисяч років тому), виявлена в селах Лютка, Самари, Невір, Люб"язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі. Численні пам'ятки неоліту (5-4 тисячі років тому) знайдені археологами в Луцьку, Красне, Гнідава, Голишеві, Гіркій Полонці.

Поселення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб'язь, Стара Вижівка, Тур та інших. В часи енеоліту (мідно-кам'яного віку, 4-3 тисячі років тому) на території області були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Маяки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани. Численні археологічні пам'ятки краю, що відносяться до бронзового віку (ХVШ-VШ століття до н.е.), вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку, Гнідава, Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам'яток. Залізний вік (ІХ-Х століття до н.е.) залишив пам'ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П'ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка.

Давньослов'янський період Волинської області (І ст.до н.е. - IX ст.н.е.) теж багатий різноманітними пам'ятниками. Серед них найбільш глибоко вивчені городище в с.Зимне Володимир-Волинського району, поселення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Малев, Любомль, Лежниця, Рокині та інших. Знайдено цінні скарби, особливо срібних речей, що відносяться до ІV-V століть, в с.Качин Камінь-Каширського району, а також скарби в селах Борочиче, Брани, Ласків, Лудин, Сераховичі. Так, у борочицькому скарбі, загальною вагою близько 50 кг, було понад 1500 римських золотих і срібних монет. В бранівському скарбі знаходилися римські медальйони, багато срібних монет.

2.3 Архітектурні пам'ятки Волинської області

До пам'яток архітектури відносять: культові споруди, замки, палаци, громадські та житлові будівлі, сучасні архітектурні ансамблі. В області нараховується більше 150 пам'яток архітектури, 101 з них - державного значення. Важливе значення в історії мають замки Волинської області, які сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими регіонами України.

Кращими твердинями краю є Луцький (1340--1452 рр.) й Олицький (1564 р.) замки (див. додаток А). Найцікавішим туристичним об'єктом міста Луцька є архітектурно-історичний заповідник “Старе місто”. На його території знаходяться найцікавіші архітектурні пам'ятки. Перш за все, це Луцький замок, який являється фортифікаційною спорудою ХIII-ХIV ст., в якій виділяються три вежі: В'їзна, або Вежа Любарта, що володів Луцьком (1340-1380рр.), Стирова (або Вежа Свидригайла) та Владича. У Владичій вежі в 1987 відкрито музей дзвонів. Будівництво розпочато при Любарті, а завершено за Свидригайла (1430-1452рр.).

Розташований він на невисокому пагорбі між р. Стир та її рукавом Глушець на південно-східній околиці історичного ядра міста. Будувався з кінця ХIII до XVI ст. на місці давньоруського дерев'яного укріплення, знищеного в 1261 р. за наказом монгольського хана Бурундая. Замок був одним з наймогутніших у середньовічній Волині. У плані має форму неправильного трикутника з дещо опуклими назовні сторонами, який відповідає природному рельєфу ділянки. З боку поля замок був захищений глибоким ровом, який наповнювався водами річки.

У 1970-1980-х роках за проектом М. Говденко та О. Годованюк у Верхньому замку здійснено реставраційні роботи. Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після праці археологів туристам відкрили доступ у підземну частину собору Іоанна Богослова, де збереглися фрески з зображеннями святих, мозаїка з геометричними та образними візерунками, давні написи. Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. Також цікавим для нас є замок в Олиці побудований у 1564 р. Це одна з перших квадратних бастіонних споруд на Україні.

В XVIII ст. замок втратив свої початкові функції. На сьогодні квадратний у плані замок з чотирма кутовими бастіонами оточений з трьох боків ровом. Замковий двір забудований по периметру цегляними корпусами. Три з них двоповерхові, один - триповерховий. До замку передбачено два в'їзди. Головним корпусом тут вважається палац, розташований у південно-східній частині. Він прямокутний у плані, триповерховий, з двома входами. Між. входами на рівні другого поверху раніше був балкон з балюстрадою, що спиралася на аркадну галерею першого поверху.

У 1976 р. замок частково реставрований. Дуже цінні пам'ятки збереглися у місті Володимир-Волинському. Земляні вали замку Х-ХІV ст. залишки старовинного городища Київської Русі-України X ст., заснованого на тому місці кн. Володимиром Великим, від чого і пішла назва міста - Володимир. В XVII і XVIII ст. замок руйнується і втрачає своє стратегічне значення. Збереглися лише вали висотою 9-10 м, що оточують площу 3 га. Святогорський монастир у Зимному (XV ст.,) займає вигідне в оборонному відношенні положення. Він збудований на мисі, який круто обривається з двох боків до заплави р. Луг. У плані має форму неправильного чотирикутника, в кутах якого розташовані квадратні й одна кругла вежі.

В південній стіні містяться також квадратна в'їзна вежа-дзвіниця і кругла вежа. Прості призматичні об'єми веж опоясані поребриком, який проходить над карнизом. До складу комплексу входять Успенська церква, оборонні стіни з чотирма кутовими вежами та п'ятьма брамами, трапезна з церквою, школа, господарські будівлі. На північному плато розташована невелика за розміром церква, поряд з нею - вхід до печер з підземною Варлаамською церквою. Миколаївський монастир у Мильцях - це комплекс, куди входять Миколаївська церква, келії з трапезною і теплою церквою, дзвіниця, будинок настоятеля, колишня лікарня і церковно-приходська школа. Збереглися в'їзна брама і частково зовнішні стіни. Значну цінність мають найдавніші монастирські будівлі - церква й дзвіниця. Монастир відомий ще до XVI ст. У XVIII ст. здійснено деякі будівельні роботи, збудовано кам'яні келії, будинок настоятеля та ін.

Наступним періодом реконструкції і будівництва монастиря був кінець XIX ст.: перебудована дзвіниця, будинок настоятеля, келії з трапезною й церквою, будується лікарня, церковно-приходська школа. Об'ємно-просторова структура Миколаївської церкви вирішена у вигляді тринефного триапсидного хрестовокупольного давньоруського храму, в якому творчо переосмислені принципи волинських майстрів XVI ст.. Культурні ресурси Волинської області представлені музеями різноманітної специфіки, які є унікальними у своєму роді, а більшість їх експонатів є неповторними витворами мистецтва. Книгодрукування, як відомо, розпочалося у Волинській області ще в XV ст. в Луцьку, і в інших місцях, при монастирях починали друкувати релігійну та світську літературу. Тепер лучани та гості міста мають змогу ознайомитися з історією книгодрукування в цьому краї, оглянути рідкісні експонати стародруків. Таку можливість дає новостворений Музей книги, облаштований у приміщенні замку Любарта. Основу музею склали стародруки, які передав місту архієпископ Рівненський та Острозький Варфоломій - уродженець Любомльського району Волинської області. Відкриття культурного закладу стало можливим завдяки сприянню і допомозі міського голови Антона Кривицького.

Музей має два зали і налічує близько 300 рідкісних книжок - як рукописних, так і першодруків. Серед них - 42-рядкова Біблія німецького винахідника XV сторіччя Йогана Гутенберга, гравюра, твори, видані Львівським Успенським братством, Києво-Печерською лаврою, Чернігівською друкарнею. Почаївською лаврою. Найстаріша кн був найбагатшим й найвелелюднішим містом історичної Волині, її адміністративним і духовним осередком. З тих часів збереглися величні укріплення - вали давньоруського городища й унікальний Мстиславів храм XI ст., нині разом з музеєм включені до складу Державного історико-культурного заповідника "Володимир.

Досить цікавим є Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки - єдиний музей цієї тематики у Західному регіоні. Музей створений в 1999 році з ініціативи громадської організації “Джерела” (керівник організації Ярослав Чисюк) за. Згідно з наказом музей розбудовується на громадських засадах за рахунок коштів цієї організації. Для розміщення музею Міністерство оборони України виділило у центрі міста Луцька військове містечко площею близько одного гектара і дві будівлі 1925 року забудови загальною площею понад 900 метрів квадратних. На сьогодні фонди музею налічують понад 1000 експонатів.

В селі Рокині створено Міжгосподарський народний музей історії сільського господарства Волинcької області. Його численні експонати розповідають про виникнення і розвиток землеробства і тваринництва на теренах області, починаючи від первісно-общинного ладу і до сьогоднішніх днів. Експозиція під відкритим небом відтворює пам'ятки дерев'яного будівництва: господарські будівлі, житлові будинки, об'єкти позасадибного будівництва (вітряки, криниці, корчми).

2.4 Сакральні пам'ятки Волинської області

Надзвичайно привабливими пам'ятками архітектури є сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо). Тут важливим показником цінностей виступає не стільки вік пам'яток архітектури, як стильові ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкту. Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих містах.

Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви, які вважаються шедеврами світової архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів). Щодо даного виду історико-культурних ресурсів, то він у Луцьку представлений яскравим ансамблем. Здвиженська церква 1619-1888 рр. Церква була головним храмом Луцького Здвиженського братства, її спорудження припадає на 1619-1622 рр., коли у будівництві мурованих храмових споруд утверджуються традиції дерев'яного народного зодчества. Спочатку храм мав традиційну тридільну планувальну структуру. Тридільність визначалася і в об'ємі відповідними завершеннями над навою і вівтарем. Над притвором височіла оборонна вежа.

З 1803 р. храм поступово перетворився на руїни. І лише у 1888 р. починається його відродження. З автентичних елементів споруди збереглася апсида з характерним аркатурним фризом XVII ст.. У Луцьку з 1604 до 1773 р. релігійну, освітню й будівельну діяльність проводили представники католицького ордену єзуїтів. Володіючи значними коштами та маючи великі амбіції, вони звели свій величний костел і колегіум у центральній частині міста, надавши комплексові домінантної композиційної ролі. Він замінив собою ділянку оборонного муру Окольного замку і збільшив його обороноздатність, оскільки був пристосований до оборони. Костел та колегіум єзуїтів був закладений 16 червня 1616 р.

Склепіння почали будувати 1630 р., а баню зводили протягом 1637-1638 рр. Обидві вежі закінчили 1642 р. Костел являє собою тринавову хрещато-баневу базиліку на основі грецького хреста з дещо вкороченими бічними раменами З-поміж костелів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Його розміри в плані (разом з вежами) - 39x53 м. Висота споруди від підлоги нав до хреста над банею - 40,25 м. Підвали заглиблені на 6 м. Костел прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі герб Павла Волуцького, а також живопис, зок-рема зображення давніх луцьких костелів, та різьблені меблі. Наступною архітектурною пам'яткою, яка у гарному вигляді збереглася до наших днів є Бернардинський монастир. Комплекс належить до найвизначніших архітектурних витворів України доби барокко. Оригінальна об'ємно-просторова композиція обумовлена місцем розташування - пагорбом над долиною р. Стир при колишньому в'їзді в місто.

Початок будівництва монастиря належить до 1720 р., коли заклали його фун-даменти у формі підкови, аби він одночасно був ще й замком для оборони шляху, що вів до міської фортеці. У 1737 р. закладено мурований костел з центричним планом. У 1877-1879 рр. під керівництвом архітектора Раструханова костел перебудовано на православний собор. Покровська церква побудована у XVст. Була реконструйована в 1873-1876рр. Олійні розписи оновлювалися в 1932 та 1966рр. Колись тут була ікона Волинської Богоматері, яка відноситься до XIII-XIVст. Зараз зберігається у Києві (див. Додаток В). До пам'яток архітектури Луцька,які на даний час не виконують своїх прямих обов'язків,або не зберегли свого первісного вигляду, належать декілька об'єктів, кілька із них наведено нижче. Монастир Домініканців,який споруджений 1390р.

Перебудований у XVIII ст. на кам'яний. 1847 року ліквідовано. В колишніх келіях почав діяти військовий шпиталь. Зараз це будинок творчості. Хрестовоздвиженська церква (див. додаток Б), споруджена в 1619р.. Спочатку була дерев'яна, потім поступово перебудовувалася в кам'яну. Є підземелля. Після пожежі перебудувалася 1890р., але потім ще неодноразово перебудовувалася. Синагога XIV-XVI ст., не зважаючи на заборони і обмеження щодо будівництв синагог пап Олександра Третього (1159р.) та Пйотрковського (1542р.), як справжній шедевр оборонного будівництва, вона входила в оборонну ланку кільця Обхідного замка. Зазнала багато руйнувань. Майже була знищена в 41-44 роки ХХ ст.

Відреставрована 1981 р., на 2001 рік в приміщенні був спортзал. Монастир Брігідок,споруджений на місці палацу XVI ст. у 1624р. Пожежа 1724 завдала шкоди, тому був частково перебудований і відновлений. 1846 р монастир закрито, тут влаштували в'язницю, а потім - музичне училище. Троїцький костел в селищі Олиці був закладений 1635р. такими архітекторами: Б. Моллі і Я. Маліверн, які завершили свій витвір у 1640р. Костел був декорований скульптурами і різьбами М. Ерленберґа. До комплексу входять: дзвіниця (1635-1640рр.), вежі (1635-1640рр.). Петропавлівський костел в селищі Олиці 1450р.

Найдавніша римо-католицька споруда Волинської області, перебудований в 1612р.. Яскравим прикладом непохитності та витримки можна вважати Загорівський монастир у с. Старому Загореві, який був заснований родиною Загорівських у XVIст. Тут були виготовлені рукописні книги: Затоструй, Євангеліє, Мінеї. Монастир до 1719р був православним,потім прийняв унію, і з 1839 знову православним (див. Додаток К). Біля монастиря в 1943 відбувся відомий бій чоти Української повстанської армії з гітлерівцями і польською колаборантською поліцією. На честь героїв встановлено пам'ятний знак.

Троїцька церква (1567 р.) в с. Зимне. Храм є складовим об'єктом комплексу Зимненського Святогірського монастиря, хоч і розташований за межами оборонних укріплень. Досить проста форма споруди,запозичена в дерев'яному народному зодчестві, позначена вишуканими пропорціями і пластикою форми. Дводільний за структурою храм складається з нави і півциркульної апсиди-вівтаря, перекритих зрізаними склепіннями. Це унікальна пам'ятка мурованої архітектури Волині (див. Додаток Н). В селі Лудин збереглася Миколаївська церква 1601 р. Ця церква є характерним зразком традиційного дерев'яного храмового будівництва Волинської області. За об'ємно-планувальною структурою це тризрубний, одноверхий храм, поширений і в інших регіонах України того часу.

Центральний зруб - наву - перекрито невисокою восьмигранною банею. Сучасний вигляд храму спотворено надбудовою двоярусної дзвіниці над бабинцем у XIX ст. Церква св.. архангела Михаїла розташована на околиці села Білосток, на невисокому пагорбі. ЇЇ подвір'я в давнину захищали рів та земляний вал. Упродовж 1736-1796 рр. монастир був уніатським; у 1776 р. при ньому створено школу. В цей же час збудовано цегляний Г-подібний у плані двоповерховий корпус келій в західній частині монастирського подвір'я (не зберігся). Після третього поділу Польщі, у 1795 р. церква стала парафіяльним православним храмом. Михайлівська церква - цегляна тринавова одноапсидна будівля, яку за планово-просторовою структурою можна назвати базилікальною, бо її середня нава вища за бічні. Храм - шестистопний. Над квадратними в плані бічними членуваннями нартекса симетрично підносяться дві вежі.

Верхній ярус кожної вежі - восьмигранний, перекритий банею з декоративною маківкою. Внаслідок перебудов XVIII ст., які досить органічно доповнили храм XVII ст., створено оригінальну будівлю, яка належить до самобутніх церковних споруд Волинської області. В с. Залісоче слід відзначити Стрітенську церкву 1784 р. За типологічними ознаками належить до центричних, однобаневих. У плані це восьмигранна споруда, у товстих стінах якої зі сходу утворено півциркульну нішу - вівтар, із заходу - притвор у вигляді ніші й виступу невеликої прибудови. Завершується церква восьмигранною банею. Споруда відзначається лаконізмом об'ємно-просторового вирішення і вишуканістю пропорцій. Це визначна пам'ятка мурованого храмового будівництва Волині доби пізнього бароко. Дуже цінні пам'ятки збереглися у місті Володимир-Волинському.

Земляні вали замку Х-ХІV ст. Собор Успіння Богородиці у Володимир-Волинському є видатною пам'яткою волинської архітектури давньоруського періоду, він збудований у 1160 р. волинським князем Мстиславом Ізяславовичем. Після Берестейської унії 1596 р. храм став уніатським кафедральним собором. Протягом ХVII-ХVIII ст. він зазнав перебудов, метою яких було надання првославному храмові вигляду костелу. В цей період до західного фасаду симетрично прибудовано дві вось-мигранні башти-дзвіниці, а між ними - портик, завершений фронтоном; збільшено площу будівлі; частину первісних вікон закладено, інші - розтесано.

Після цих перебудов уся споруда ззовні набула барокових шат. Василівська церква-ротонда (кругла в плані будівля) - досить рідкісний тип храму, витончена творчість геніального майстра,яка не має собі аналогів у світовій архітектурі. У плані це майже кругла 8-ми пелюсткова форма, що складається з поєднання відтінків дуг. Хоч церква невелика, за традицією стародавньої архітектури Галичини і Волині вона має два портали: один із них оздоблений кам'яним різьбленням, другий(західний) - простіший. Колись церква була увінчена шоломоподібною покрівлею. Жидичинський монастир (XIII ст) в с. Жидичині також є яскравим прикладом “прекрасного” на Волинській землі. Як свідчить літопис Іпатіївського списку, сюди приїжджав 1277р. молитися Галицько-Волинський кн. Данило.

У 1662 р. в монастирі під ім'ям ченця Гедеона жив син Б. Хмельницького Юрій. До ансамблю монастиря належать: Миколаївська церква (1723р.), дзвіниця (XVIII ст.) і дім єпископа (1723р.). Миколаївський монастир у селі Мильцях--це комплекс, куди входять Миколаївська церква, келії з трапезною і теплою церквою, дзвіниця, будинок настоятеля, колишня лікарня і церковно-приходська школа. Збереглися в'їзна брама і частково зовнішні стіни. Значну цінність мають найдавніші монастирські будівлі -- церква й дзвіниця. Монастир відомий ще до XVI ст. У XVIII ст. здійснено деякі будівельні роботи, збудовано місце в структурі старовинного поліського села, просторово об'єднуючи центральну частину Качина та мальовниче узбережжя розташованого поруч з ним озера. Згідно з літературними джерелами, церкву зведено в 1589 р. Первісно вона являла собою один з найдавніших в Україні різновидів дерев'яних храмів з дзвіницею над бабинцем.

У 1775 р. відбулася реконструкція, яка суттєво змінили об'ємну композицію споруди, дещо наблизивши її до церков хатнього типу. Успенська церква має виняткову історико-архітектурну цінність як одна з найбільш ранніх пам'яток дерев'яної архітектури на території Волинської області. Церква св. Димитрія в селі Гішин розташовується в глибині старого сільського кладовища, виходячи південним фасадом на мальовничу долину р. Тур'ї. Належить до найбільш ранніх пам'яток дерев'яної архітектури України (1567 р.). Церква - тризрубна, одноверха, з невеличкою каркасною дзвіницею над низьким безвіконним бабинцем. Церква Різдва Богородиці в с. Здомишель відрізняється своєю виразністю, збудована в 1643 р. вона належить до найдавніших пам'яток дерев'яної архітектури області з характерним для них складним нашаруванням різних будівельних етапів.

Особливої виразності будівлі надає шестигранна дзвіниця над бабинцем, скульптурна пластика якої підкреслена невисокою аркадою-галереєю 3-го ярусу. Композиція церкви відзначається тонким моделюванням форми та вишуканими пропорціями, що дає змогу зачислити її до найкращих зразків дерев'яної архітектури Полісся. Широко відома церква Успіння Богородиці в с. Низкиничі, збудована наприкінці 40-х років XVII ст., - єдина споруда, яка збереглася від будівель укріп-леного родового монастиря, заснованого в 1643 р. київським старостою А. Киселем, похованим у 1653 р. у склепі під церквою.

Успенська церква в Низкиничах - яскравий витвір волинської архітектурної школи, видатний зразок церковного будівництва України середини XVII ст. Саме цей храм дав початок будівництву визначних хрещатих п'ятидільних п'ятиверхих храмів (див. Додаток П). Спасо - Преображенська церква у с. Нуйно належить до найбільш ранніх із збережених на території Волинської області дерев'яних храмів, час зведення яких - середина XVI ст. - можна визначити вельми умовно.

Особливий інтерес у пам'ятці викликає конструкція її центрального верху, що являє собою систему з двох восьмериків, розташованого між ними рубленого восьмигранного склепіння та чотирьох плоских пандатив, за допомогою яких здійснюється перехід від нижнього четверика до восьмикутного в плані перекриття. Ця особливість пам'ятки, помножена на властиву найдавнішим дерев'яним храмам України вежоподібну композицію центрального об'єму, перетворює її на надзвичайно цінне свідчення початкової стадії формування волинської школи українського дерев'яного зодчества (див. Додаток Р). Дмитрівську церкву в с. Згорани зведено в 1674р. Як вона, дерев'яна, дожила до наших часів невідомо. Але виглядає не як стара, бо зруби були обшиті дошками при реставрації. Дзвіницю пофарбовано в яскравосиній колір, що додає їй загадковості та давності. Можливо тому, що і церква і шатрова дзвіниця були реставровані одночасно в ХІХ ст. В храмі збереглися: живопис XVII-XVIIIст., різьба - ХVIII-XIXст. Петропавлівську церкву в с. Світязі було зведено в 1846р.

Фундатором церкви був граф Браніцький. В основі будівлі - ротонда, до якої прилягає апсида та бабинець, утворюючи просторовий хрест. Північний та південний фасад прикрашені чотириколонними портиками тосканського ордера. Зовнішній вигляд храму - класичний, але інтер'єр прикрашає іконостас в бароковому стилі. Царські врата прикрашені рослинним орнаментом, з гронами винограду. Також в царських вратах розміщено чотири медальйона - в двох верхніх Благовіщення, в двох нижніх по два Євангеліста. Біля церкви знаходиться мурована дзвіниця, яку було зведено, як і церкву, у 1846р. Миколаївська церква в с. Смолигові дивує очі відвідувачів своєю несиметричністю, датується пам'ятка архітектури 1743р., ця дата вирізана над входом до церкви. Дерев'яний храм має деяку архаїчність та несиметричність.

Особливістю церкви є бабинець - він не має вікон, що притаманно більшості стародавнім церквам. Дах шатрової форми, низький, він був зроблений на прикінці ХІХ на початку ХХ століття. Фундамент в церкви камяний. Дзвіниця має два яруси, перший - рублений, відноситься до XVIII ст., другий вже має каркасну конструкцію і відноситься до минулого століття. Дзвіниця дерев'яна, в плані квадратна. Успенська церква, що знаходиться у с. Шепель зведена в 1780р. В XIX ст. до бабинця було прибудовано притвір, а до нього поперечний прямокутний об'єм, над яким зроблено було високу шатрову дзвіницю.

Після прибудов до південого боку, та до бабинця, характерна тричастинна для Волинської області церква повіністю втратила свій першоначальний вигляд, набула типового "офіціального" напрямку - типова композиція включала в себе розташування дзвіниці, банькі набули вигляду цибульки (див. перетворилася на руїни і такою залишається дотепер. Будівля змурована з цегли з одним входом, лице головного фасаду виконано у дусі ренесансу, перед яким знаходиться просторий атріум з прихованими фрагментами ренесансних воріт.

Бокове крило входу добудовано в 1875, через що змінився первинна структура костьолу. Святиня в руїнах, без даху та куполу. Ця святиня є яскравим прикладом неохайності та нешанобливого ставлення людей до старовинних пам'яток архітектури. Церква св. Параскеви у цьому ж населеному пункті зведена в 1723р - це тридольна будівля, що складається з просторої прямокутної нави, перекритої циліндричним склепінням з розпалубками. У західній частини нави два восьмигранні стовпи підтримують хори. На центр західного фасаду зображено св. Параскеву.

В інтер'єрі церкви збереглася ікона XVIII ст. - яскравий зразок народного живопису - зображено св. Георгія в лицарському вбранні на малесенькому конику вражаючим нестрашного змія. Біля церкви розташована дзвіниця. Вона квадратна, триярусна дерев'яна. В нижньому ярусі розташовано прохід на подвір'я. Ця дзвіниця має вигляд, форму притаманну традиційному народному зодчеству Волинської області.

2.5 Біосоціальні ресурси Волинської області

Біосоціальні ресурси, що входять до складу історико-культурних ресурсів об'єднують об'єкти, пов'язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, смерть, поховання). Пам'ятки Волинської області поповнилися значною кількістю меморіальних і пам'ятних знаків, пам'ятників, що свідчать про національно-культурне будівництво. Зокрема, в Луцьку поставлено пам'ятники Т.Шевченку, М.Грушевському, Тисячоліттю християнства, Святому Миколаю - покровителю Луцька, пам'ятник борцям за незалежність України; у Володимирі-Волинському - князеві Данилу Галицькому; у Любомлі князеві Васильку; в Устилузі -Ігорю Стравинському; у Затурцях - В'ячеславу Липинському пам'ятник і меморіальну дошку на школі, яка носить його ім'я.

Пам'ятні знаки і меморіальні дошки відкриті у Луцьку: переселенцям з Холмщини та Підляшшя, воїнам останнього військового призову, які загинули у таборах на Саратовщині, Михайлу Кравчуку -- математику, Данилу Братковському - борцю проти утисків польської шляхти, Модесту Левицькому - педагогу і громадському діячеві, В'ячеславу Чорноволу - громадському діячеві та Герою України, Олександру Богачуку - письменнику і поету; у Володимирі-Волинському - Агатангелу Кримському - мовознавцю, Олександру Цинкаловському - історику і волинезнавцю тощо. До цього виду історико-культурних ресурсів можна віднести також Колодяжненський літературно - меморiальний музей Лесi Українки (див. додаток В).

Тут прожила частину свого дитинства, юність, а пізніше, вже в дорослому віці, не раз відвідувала рідну оселю на Ковельщині. Саме тут, захоплена і зачарована прекрасною природою свого краю, народом, його фольклором і міфологією, черпала поетеса творчу наснагу, шукала образи і героїв своїх творів. У травні 1882 року сім'я Косачів переселилася з Луцька в Колодяжне. Жили в будинку, що звався в родині "великим".

У Колодяжному народилися молодші діти Косачів - Оксана, Микола, Ісидора. Вони підростали, а тому 1890 року було побудовано на садибі Лесин "білий" будиночок, а в 1896 року розпочато будівництво "сірого" будинку, в родині його ще називали батьківським. Косачі дуже любили Колодяжне і в листах висловлювали свої почуття: "Колодяжне - це, власне, вдома, а решта, то все так собі - між іншим". Леся Українка в Колодяжному почала писати і написала близько 80 літературних творів. Досить цікавим і цінним для волинян є музей В'ячеслава Липинського в с.Затурці. Польський шляхтич Вацлав або В'ячеслав Липинський народився 5 квітня 1882 року у родинному маєтку Затурцях на заході Волинської області.

Після закінчення Першої Київської гімназії В'ячеслав Липинський служив у Ризькому драгунському полку у місті Кременці у Волинській області, звідки був звільнений через хворобу. Згодом він навчався на філософському факультеті Ягеллонського університету у Кракові та на факультеті літератури і соціальних наук Женевського університету. На початку Першої світової війни Липинський був мобілізований до російської армії і в чині прапорщика воював у Східній Прусії, проте через хворобу був переведений до резерву. В'ячеслав Липинський помер в сорок дев'ять років 14 червня 1931 року у санаторії "Вінервальд" неподалік Відня. У червні 1995 року наказом управління культури Волинської облдержадміністрації створюється у Волинському краєзнавчому музеї відділ "Музей В'ячеслава Липинського в с.Затурці".

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України №1761 від 27 грудня 2001 року об'єкт набуває статусу "Пам'ятка історії національного значення". У зв'язку із 125-літтям від дня народження видатного українського громадсько-політичного діяча, вченого, політолога, дипломата, яке відзначатиметься у квітні 2007 року, вийшов Указ Президента України "Про вшанування пам'яті В'ячеслава Липинського" від 21 червня 2006 року №555.

У фондах Волинського краєзнавчого музею на тимчасовому зберіганні знаходяться цінні експонати, які чекають свого місця в експозиції меморіального музею В'ячеслава Липинського в Затурцях. Відкриття музею у родинному будинку Липинських стало б не лише даниною пам'яті Великого Українця, а й виконанням прямого обов'язку держави за виховання на його спадщині нових справжніх громадян України. Адже й сьогодні у незалежній Україні тисячі доцентів, професорів, провідників освіти нічого не знають про видатного теоретика української державності, яким є В'ячеслав Казимирович Липинський. Варто відмітити значний внесок із популяризації наукових праць Великого Мислителя Волинського інституту імені В'ячеслава Липинського МАУП. Тут, починаючи з 2002 року, щорічно проходять міжнародні науково-практичні конференції, присвячені вивченню спадщини видатного вченого, видаються друком збірники наукових праць учасників, а студенти вивчають праці В'ячеслава Липинського у ході навчального процесу.

3. Практичне використання історико-культурних ресурсів Волинської області

3.1 Розобка туристичного маршруту з використанням історико-культурних ресурсів (включаємо програму, схему маршруту)

Технологічна карта екскурсії

Назва: архітектурні пам'ятки Волинської області.

Тема: архітектурні пам'ятки Волинської області.

Мета: відвідування та ознайомлення архітектурними пам'тками Волинської області.

Завдання: відвідати архітектурні пам'ятки Волинської області.

Вид екскурсії: пізнавальна.

Сезонність: цілорічна.

Тип маршруту: кільцевий.

Вікова категорія учасників: страше 18-ти років.

Тривалість подорожі: 10 годин.

Вид транспортного обслуговування: автобусний.

Загальний кілометраж: 251 км.

Кількість екскурсійних об'єктів: 4

Садиба Липинських

Обеліск Слави

Троїцький Костел

Замок Любарта

Додаткова інформація:

Заклади харчування: Кафе "На хвилях Звітязя"

Заклади додаткових послуг

Порядок екскурсійного обслуговування

Калькуляція подорожі

Контрольний текст екскурсовода

Садиба Липинських.

Родинна садиба Ліпінських - яскравий штрих історичного портрета села Затурці. Розташована в мальовничій місцевості на пагорбі у північно-західній частині села, вона ніби увінчує цей живописний витвір природи і людських рук.

З колишнього дворянського маєтку відкривається широка панорама поселення, що лежить в долині річки Турії обабіч історичного шляху з Луцька до Володимира-Волинського, "na odwiecznym szlaku z Kijowa do Krakowa”. Над ним висвічують позолотою бані новозбудованої православної церкви та велично височіє дзвіниця старовинного католицького костелу. Навколишні ліси, один з яких затурчани називають за прізвищем його колишнього власника "Ліпінський ліс", ніби обрамлюють сільський пейзаж, викликають захоплення своєю красою і таємничістю.

Родюча земля, неоднорідний рельєф, численні джерела та луки з розкішною рослинністю, багаті на звірину ліси здавна приваблювали не лише трударів-гречкосіїв, а й заможних поселенців, які хотіли бути власниками цього благодатного краю.

Рід Ліпінських володів Затурцями майже сто років (з листопада 1839 по вересень 1939) після численних попередників. Деякі з них залишили після себе не тільки згадки в історичних документах, а й окремі споруди: Підгородинські - костел, який був частиною кляштора (католицького монастиря, заснованого на початку ХУІІ століття), Рациборовські - муровану церкву (споруджена у 1770 році), що служила православним віруючим понад два століття, але була зруйнована, як і костел, під час лихоліття Першої світової війни. Прославив себе й рід Гулевичів (один з його предків Богдан Гулевич-Затурецький був власником місцевої митниці у ХУІ столітті) тим, що подарував Україні незвичайну жінку - Галшку Гулевичівну-Лозку, фундаторку всесвітньо відомого навчального закладу - Києво-Могилянської Академії.

Родина ж Ліпінських вписала найбільш яскраву сторінку в історію Затурець не лише високими досягненнями у господарюванні на землі, а й видатними особистостями, які проявили себе в різних галузях суспільного життя: історичній науці й політиці, агрономії, медицині - братами В'ячеславом, Станіславом і Володимиром.

Тут, у рідних Затурцях, пройшло їх дитинство, звідси їздили в гості до своєї бабці Теофілії Рокицької у Вінницю, де вона тоді проживала. Як відомо з біографії В. Липинського, до дванадцятирічного віку В'ячеслав (як, ймовірно, й молодші діти Ліпінських) навчався в домашніх умовах. Разом із засвоєнням дітьми основ наук велике значення надавалось ознайомленню з навколишньою природою, місцевими історичними пам'ятками, народними традиціями та звичаями. Одночасно з почуттям любові до рідного краю прищеплювалось розуміння власної відповідальності за все, що оточувало цих дворянських дітей: землю, природу, родину, людей, які поруч. До рідного дому приїздили діти Казимира і Клари Липинських під час різдвяних і великодніх вакацій та на літні канікули в період навчання в гімназії. Крім опанування основних предметів, багато часу відводилось спілкуванню з природою, вивченню історичних пам'яток

Найстарший з братів В'ячеслав (1882-1931), який у хрещенні отримав ім'я Вацлав-Вікентій, став відомим істориком України, політологом, публіцистом, громадським і політичним діячем першої третини буремного ХХ століття. На гімназійні та університетські студії до Луцька й Житомира, Києва, Кракова та Женеви їхав звідси. З рідного села листувався з видатними сучасниками Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським, Василем Доманицьким, Іваном Франком, Євгеном Чикаленком, Сергієм Єфремовим, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність. Тут працював над науковими розвідками стосовно видатних діячів української історії, займався просвітницькою діяльністю, зокрема, популяризацією творчості Т. Г. Шевченка. Сюди, у рідну землю, повернувся і після смерті.

Молодший на два роки за нього Станіслав став останнім власником маєтку в Затурцях. Учений агроном за фахом (здобував спеціальну освіту в університетах Києва і Лейпціга), захистив докторську дисертацію, був дуже ефективним господарем, підняв свій маєток на високий рівень розвитку, за що був удостоєний найвищої нагороди Польської держави -- Золотого Хреста Заслуги.

Долі молодшого брата Володимира і сестри Ванди-Юліани пізніше були менш пов'язані з родинним гніздом. Ванда, вийшовши заміж за Брунона Змієвського, отримала в посаг маєток у Торчині, де й проживала до початку 1940-х років. Володимир був практикуючим лікарем і проживав у Луцьку.

Родовід Липинських у Затурцях починається з одруження доньки власника Затурець Йосипа Бєчковського Емілії з Володимиром-Северином-Мар'яном Липинським, рід якого мав маєтності на Поділлі. Їх син Казимир-Сильвестр-Антоній почав господарювати в родинному маєтку після виходу у відставку з військової служби. Завдяки значним зусиллям власника господарство стало одним із кращих у краї.

Нині колишня садиба Ліпінських перетворена в музейний комплекс загальною площею 4,1 га, головними елементами якого є дім та парк.

Родинний будинок дворян Ліпінських - одна з найдавніших будівель у Затурцях. За твердженням відомого історика Олександра Цинкаловського, закладення фундаменту відбулось у 1871 році. Фото 1910 року відтворює муровану житлову споруду з величним ганком, який спирається на чотири масивні колони. Вигляд парадного входу та міцні фундаменти, ймовірно, вказують на задум господарів звести двоповерхову будівлю.

У роки Першої світової війни в Затурцях зупинилась лінія фронту, протягом півтора роки тут велись позиційні бої, внаслідок чого всі господарські споруди і житло в маєтку було спалено й поруйновано. У 1927-1931 роках на фундаментах старого дому молодий господар Станіслав Липинський споруджує гарний двоповерховий палац. В одній з кімнат цього будинку 1-2 липня 1931 року стояла домовина з тілом покійного В'ячеслава Липинського.

Під час війни у 1944 році дерев'яний другий поверх будівлі згорів. У повоєнний період над першим поверхом було зведено двосхилий дах, який явно не пасував до статечних колон фасаду та арок на відкритій терасі. Пізніше арки були замуровані, що додало будинкові кілька нових кімнат, а зовнішньому вигляду - буденності та невиразності.

У середині 1990-х років розпочалась реставрація споруди, і над нею знову було зведено другий поверх з "ламаним" дахом під черепицею. Згодом черепичне покриття замінили гонтом, що полегшило навантаження на стіни дому і відтворило історичний вигляд будівлі початку 1930-х років.

Парк Липинських був своєрідною візиткою дворянської родини на зламі ХІХ-ХХ століть. Тут гармонійно поєднувались особливості ландшафту, вдало підкоректовані діяльністю людей. Добробут власників, любов до природи, естетичний смак та агрономічні знання господаря створили мальовничий зразок садово-паркового мистецтва.

Серед видів дерев переважали місцеві породи: липа, дуб, граб, ясен, каштан, клен, акація, горобина, ялина, тополя срібляста. Вони були посаджені не хаотично, а створювали певні композиції. Так у парку була "горіхова алея", "коло" з ясенів, на "острові" посеред водойми з місцевою назвою "кругла річка" росла верба, під якою, за переказами, любив відпочивати і працювати В'ячеслав Липинський. Нині на місці старезного дерева, поваленого часом, посаджене молоде деревце з гілки "верби В'ячеслава". Особливої краси парковому ансамблю англійського стилю додавали кущі бузку і жасмину. Парк був справжньою зоною відпочинку родини Липинських і їх гостей, а в повоєнний період - усіх жителів Затурець. Цей живописний куточок населяли птахи та білочки. Руді пухнасті звірята живуть тут і зараз.

Крім чудового парку з алеями та альтанками, штучними каналами й островом, дитячими майданчиками з гойдалками, садибу з парадного входу прикрашали низенький живопліт із самшиту і великі клумби з квітами, де переважали троянди і півонії. Дружина Станіслава Ліпінського Марія особливо любила конвалії. Ковані перила тераси були прикрашені ампельними рослинами та обплетені диким виноградом, а на її сходах у високих вазонниках росли лілейники.

Після кількох десятиліть запустіння парк знову починає оживати. У план реконструкції садиби увійшла не лише реставрація будинку, а й відновлення зеленої архітектури колись прекрасного парку - одного з небагатьох, що збереглись на Волині до наших днів.

За рішенням Волинської обласної ради від 17.03.1994 року парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва, завдяки чому був узятий під охорону держави, а будинок Ліпінських віднесено до пам'яток архітектури місцевого значення. Постановою Кабміну України від 27 грудня 2001 року садиба родини Ліпінських у селі Затурці Локачинського району Волинської області набула статусу "Пам'ятки історії національного значення”.

З 22 серпня 2011 року у будинку на території колишнього маєтку дворян Ліпінських функціонує Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського. У музеї - чотири зали постійної експозиції, одна - для змінних виставок, конференцзала з виходом на відкриту терасу з арками, просторий вестибюль з дерев'яними сходами на другий поверх, де розташовані фондосховища та кабінети співробітників музею.

Обеліск Слави.

Для Володимира-Волинського ця війна почалась 1 вересня 1939 року. У ті часи він входив до складу Польщі. Але через декілька тижнів в місто увійшли війська Радянського Союзу, і воно опинилось вже у складі СРСР. За часів війни у цих місцях велися масштабні бої.

У 1944 році у Волинській області активно воювали партизани. Їх командиром був Антон Грисюк. Він загинув у квітні цього ж року. Літом 1944 року у Володимирі-Волинському ще були німецькі війська. Під час завдання в цьому районі був збитий літак старшого лейтенанта Сергія Милашенкова. Він не бажав здаватися живим, тому направив машину на противників.

У 1965 році керівництво міста вирішило спорудити обеліск Слави. Це ??могила воїнів Грисюка і Милашенкова, яких нагородили званням Герой Радянського Союзу посмертно.

Обеліск розташований за адресою: місто Володимир-Волинський, вул. Князя Василька, 1.

Троїцький Костел.

Цей найдавніший римо-католицький храм Волині був побудований в 1412 році. Історію його появи пов`язують з ім`ям польського короля Владислава ІІ Ягайла, який любив полювати в тутешніх краях і часто заїжджав в Любомль.

За легендою, повертаючись після вдалого бою, король зі своїми лицарями був оточений татарами. Він став молитися Божої Матері і просити її про допомогу. Ворог був переможений. В знак подяки Владислав наказав побудувати на місці битви храм. Так на пагорбі в північній частині Любомля з`явився дерев`яний костел Святої Трійці.

Через три роки його змінив кам`яний храм в готичному стилі. Костел був частиною укріплень міста, мав прості форми без декоративних прикрас.

Через численні пожеж, які часто траплялися в місті з дерев`яними будівлями, костел неодноразово перебудовувався. В 1731 згорів дотла костьольний госпіталь. У 18 столітті будівля набула рис бароко, а поруч була побудована дзвіниця з трьома дзвонами. Саме цей образ і зберігся до наших днів.

Костел багато пережив. У 1944 році під час війни останній польський КСЬОНДЗ (священик) вивіз до Польщі чудотворний образ Божої Матері Любомльської, цінні документи і книги. Після війни тут був склад солі, потім магазин і лісопилка. Що залишилися книги і документи були спалені. Спроба реставрувати костел в 1967 році не вдалася - майстри розграбували храм і поїхали. Після них місцеві жителі в пошуках скарбів розорили поховання підземелля, розбили орган, вівтар, каплицю і дзвін. Місцевому краєзнавцю Д. Остапюк вдалося зупинити варварство і врятувати частину речей. Сьогодні вцілілі цінності можна побачити в Любомльському краєзнавчому музеї.

У 1992 році костел повернули римо-католикам, освятили і реставрували. Двоярусну дзвіницю 1764 переобладнали під приміщення для КСЬОНДЗ. Прохід, ведучий з неї в храм закрили, в дзвонарній отвори вставили вікна. Але сіль, яка довгий час тут зберігалася, настільки сильно в`їлася в стіни, що центральну частину будівлі досі не можуть поштукатурити. На новий вівтар помістили копію чудотворної ікони Божої Матері Любомльської.

По неділях і великих святах тут проходять служби, які обов`язково супроводжуються звуками електронного органа.

Замок Любарта.

Замок Любарта - унікальний історико-архітектурний пам'ятник кінця XIII - XIV століття, головна визначна пам'ятка Луцька - обласного центру Волинської області. Це візитна картка міста. Разом з іншими старовинними спорудами замок Любарта входить до складу державного заповідника "Старий Луцьк".

Замок Любарта ще називають Луцький замок (його зображення є на двухсотгривневій купюрі) - від назви міста, а також Верхній замок. Спочатку існував не один, а два замки - Верхній та Окольний. Від Окольного замку залишилися руїни. Вціліла лише одна-єдина будівля - вежа князів Чарторийських. А Верхній замок чудово зберігся до наших днів.

Побудував його литовський князь Любарт. Замок став його резиденцією. Раніше на місці замку було дерев'яне укріплення (XI ст.), яке витримувало тривалі облоги. У 1259 році Лучеськ, як у ті часи називали Луцьк, був захоплений воєводою хана Батия - Куремсою. Усі міські укріплення розібрали. Їхнє будівництво відновилося лише в XIV столітті.

У 1340 році литовський князь Любарт Гедимінович проголошується Великим князем Галицько-Волинського князівства. У Луцьку він зводить ряд фортифікаційних споруд. Так були побудовані Окольний замок з оборонними вежами, територія якого забудовувалася подвір'ями знаті й вищого духовенства, та Верхній замок. У Верхньому замку розташовувалися органи законодавчої, виконавчої влади Волинського князівства, судові інстанції тощо. У центральній частині двору фортеці від давньоруських часів збереглася соборна церква Івана Богослова. Поступово відбувається формування та становлення духовного центру.

Будівництво Луцької фортеці велося більше сорока років. Було зведено В'їзну, Стирову та Владичу вежі. Ці башти з'єднувалися потужними стінами. Спочатку основним будівельним матеріалом слугувало дерево, яке з часом, вже після смерті Любарта, замінив більш міцний - цегла.

В'їзд в замок розташовувався в його західній частині та був обладнаний підйомним мостом і надбрамною вежею. На сьогоднішній день у В'їзній вежі діє виставка будівельної кераміки.

Стирова вежа розташовувалася в південно-східній частині фортеці, над річкою Стир, від назви якої і пішла назва башти. Стирова вежа була триярусною, згодом (у XVI столітті) було добудовано четвертий ярус.

Владича вежа утримувалася на гроші владики. Звідси її назва. Сьогодні тут розміщується унікальна виставка дзвонів "Дзвони Волині, історія та сучасність". Також у Владичій вежі представлена колекція старовинної зброї.

Після підписання Люблінської унії в 1569 році Велике Литовське князівство і Польща об'єднуються у єдину державу - Річ Посполиту, до складу якої увійшло й Волинське воєводство. У XVIII столітті оборонна функція Луцького замку стає менш значимою. Крім того, через постійні релігійні зіткнення між православними та уніатами замок Любарта вже не міг претендувати на статус духовного центру Волині. Після третього поділу Польщі частина українських земель, у тому числі й Волинь, переходить до Російської імперії. Луцька фортеця остаточно втрачає свою оборонну функцію та стає міським архівом.

В даний час замок Любарта відреставрований і відкритий для відвідування. Тут щорічно проводиться фестиваль середньовічної культури "Меч Луцького замку". Лицарі, закуті в лати, як у давні часи б'ються на полі бою з мечами, списами та луками, демонструючи в поєдинках вміння володіти зброєю.

3.2 Перспективи розвитку туризму Волинської області на основі історико-культурних ресурсів

туристичний культурний історичний

На початку 90-х років В.П.Руденком проведена економічна оцінка ПРП Волинської області. Вона здійснювалась через грошову оцінку вільного часу, який витрачається реакреантами для відпочинку на природі з врахуванням туристичної цінності території, окремих туристичних ресурсів. Економічна оцінка вільного часу зводилась до розрахунку вартості звільнення однієї години робочого часу в сфері матеріального виробництва через відношення величини валового суспільного продукту до загальної кількості населення країни, яке використало туристичні ресурси. Природний потенціал кліматолікувальних місцевостей визначається за площами курортних лісів області, які мають високофітоцидні властивості.

При оцінці використовувались площі лісових масивів санаторіїв і профілакторіїв, де передбачається кліматолікування. Потенціал цих територій використовується на 60-85% при теперішній місткості закладів курортно-санаторного лікування, які на них розміщені. Природний потенціал організованого і неорганізованого туризму з вільним режимом пересування визначено для лісових територій області за винятком заповідних, забруднених радіонуклідами, віднесених до рекреаційних зон організованого відпочинку. При визначенні природно-туристичного потенціалу організованого і неорганізованого туризму з вільним пересуванням не враховувалися території, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС: Камінь-Каширський, Любешівський, Маневицький райони. Значним потенціалом володіють поліські райони області та Ківерцівський район. Річкові та озерні пляжі області використовуються дуже інтенсивно. Найбільше навантаження припадає на озерні пляжі Ківерцівського, Любомльського, Ковельського, Ратнівського, Старовижівського, Турійського, Шацького районів.