Подорожі в епоху Відродження та Великих географічних відкриттів (XV-XVII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 4

Тема: Подорожі в епоху Відродження та Великих географічних відкриттів (XV-XVIIст.)

Основні питання

1. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження

2. Великі географічні відкриття та їх роль у розвитку туризму

3. Нові складові у сфері гостинності у ХV-ХVІ ст.

4. Основні види та значення подорожей в ХV-ХVІ століттях

1. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження (ХІV-ХVІІ ст.)

Епоху відродження ще називають епохою Ренесансу. З кінця XV ст. в багатьох країнах Європи прискорилися зміни ладу, що панував в епоху Середньовіччя. Відбувалося небачене піднесення науки, літератури та мистецтва, змінювався світогляд людей. В містах збільшувалася кількість людей, які займалися інтелектуальною працею (їх у подальшому почали називати інтелігенцією). Відроджувалася, посилювалася віра в силу та здібності людини, тому світогляд епохи Відродження називають гуманізмом. Період між античною добою та Відродженням гуманісти називали часом темним, вони перші дали йому назву «середні віки».

Раніше всіх процеси відродження почали відбуватись в Італії. В багатьох містах там з'явилася нова соціальна верства -- буржуазія, яка по-новому дивилася на світ. Буржуазія намагалась наживати капітал торгівлею та підприємницькою діяльністю. Бажання заробити більше грошей вело купців у ризиковані подорожі до далеких країн.

Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відродження, були:

1) соціокультурний (розвиток науки, культури); На основі географічних відкриттів і даних, отриманих під час плавань, в XIV-XV ст. починають створюватися детальні карти земної і водної поверхні. Однією з перших карт того періоду була карта, складена флорентійським астрономом Паоло Тоськанеллі в 70-і роки XV ст Ця карта не збереглася до наших днів. Але, як вважають дослідники, Тосканеллі майже удвічі перебільшив протяжність Азії із заходу на схід і, відповідно, применшив ширину океану. Наприклад, він вважав, що відстань між Лісабоном і Японією близько 9 тис. кілометрів. У 1492 р. німецький географ Мартін Бехайм створив великий глобус і подарував його своєму рідному місту Нюрнбергу. Цей глобус до цих пір є таким, що самим древнім дійшов до нас і повністю зберігся. Бехайм вперше застосував астролябію для потреб мореплавання, створивши спеціальний прилад, що дозволяє орієнтуватися в морі по висоті Сонця. Цей глобус підтверджував уявлення про кулястість Землі і передбачав можливість досягнення східних земель, пливучи на захід.;

2) релігійний, який, доречи, був значно послаблений; релігійні мотиви у здійсненні подорожей поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);

3) економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збуту своєї продукції) -- був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебувала в кризовому стані, необхідно було шукати нові шляхи на Схід; причинами пошуку цих шляхів були:

- наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці);

- монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не, через Єгипет і Червоне море;

- товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золотом, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему;

4)мотиваційний (тобто в цей період, як ніколи раніше, відбувалася переоцінка цінностей, змінювалися пріоритети щодо відпочинку, отримання освіти; поїздки стали більш індивідуально-направленими);

5)політичний чинник також був дуже значним (політика в цей період дуже тісно пов'язана з торгово-економічними інтересами і релігією); засновувались торгові та дипломатичні представництва, релігійні міси в різних країнах, почала створюватись колоніальна система;

6) географічний (для такого бурхливого росту економіки, науки, техніки вже було недостатньо старих територій для торгівлі, а релігійній ієрархи необхідна була нова паства; все це сприяло пошуку нових територій, розширенню світового географічного простору, спонукало політиків, церкву і буржуазію організовувати морські експедиції з метою відкриття нових земель, що зрештою і спричинило Великі географічні відкриття) [Кузишин с.41].

подорож гостинність відродження туризм

2. Великі географічні відкриття та їх роль у розвитку туризму

Епоха Великих географічних відкриттів була обумовлена змінами, які відбулися в суспільстві та науці. Епоха Великих географічних відкриттів мала низку передумов про які вище зазначалось, однак особливу увагу слід приділити наявності великої кількості посередників між Європою та Азією, що призводило до високої вартості товару.

Але головною причиною труднощів в торгівлі були Турецькі завоювання. У 1453 р. турки захопили Константинополь. Візантійська імперія перестала існувати. На величезній території утворилася Османська імперія, яка займала територію від Середземного моря до Вірменії та Киргистану. На Сході вона займала території Сирії, Єгипту, Іраку, а в Європі - практично всю територію колишньої Візантійської імперії , включаючи Грецію, Болгарію та Угорщину. Ряд держав перебували у васальній залежності від Османської імперії. До них належали Туніс, Алжир, Тріполі - країни традиційної торгівлі Європи з Північною Африкою. У Північному Причорномор'ї у васальній залежності від турків знаходилося Кримське ханство, вся територія Приазов'я і західне чорноморське узбережжя, включаючи територію сучасної Абхазії і Аджарії. Турки контролювали все узбережжя Червоного моря і західний берег Перської затоки. Усі сухопутні і морські шляхи на Схід для Європи були відрізані. Великий шовковий шлях, що існував протягом сотень років, практично був перекритий. Цей шлях проходив від Східного Середземномор'я, через Сирію до Ірану. Звідти вів до Бухари і Самарканду , потім через Північний Памір до Кашгару і Яркенду. Тут він роздвоювався, обходячи з півночі і з півдня пустелю Такла-Макан, і сходився біля озера Лоб-Нор, а від нього проходив по степу, населеному кочовими народами, і далі в Китай .

Шовковий шлях і дорога спецій.

Сприяв Великим географічним відкриттям розвиток науки (уявлення про форму Землі, наявність картографічного матеріалу) та техніки. Географічні уявлення Клавдія Птолемея, викладені ним у «Керівництві по географії у 8 книгах», панували в географії XIV століття (в 1476 р. вийшло в світ перше друковане видання цієї книги). Ще на початку XV ст. з'явилися книги, в яких заперечувалася замкненість Індійського океану з півдня та підтримувалась ідея про те, що Земля -- куля. Завдяки книгодрукуванню, в Європі почали видаватись країнознавчі твори стародавніх авторів, які описували казкові багатства країн Сходу -- Китаю, Індії, Цейлону, Японії. В XV ст. вийшла в світ компілятивна праця кардинала П'єра д'Альї (Аліасіуса) «Картина світу», в якій були узагальнені знання його попередників щодо дослідження світового водного простору; вона була настільною книгою багатьох мореплавців, включно з Христофором Колумбом. На карті флорентійського картографа Паоло Тосканеллі в кінці XV ст. Атлантичний океан був зображений, омиваючи з однієї сторони Європу, а з другої -- Японію і Китай. Тосканеллі був впевнений, що Земля -- куля. Великі географічні відкриття були підковані й розвитком кораблебудування. З'являється новий тип суден - каравела (рис.2). Ці кораблі могли ходити під парусами і проти вітру, були досить місткими та легко лавірували.

Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шляхів і земель, була Португалія.

Рис.2.

Після того як Португалії вдалося відокремитися від Іспанії і визначилися до середини XIII ст. її кордони, вона виявилася абсолютно відрізаною та ізольованою від Європи. Тому уряд цієї країни надавав заступництво морським подорожам. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніколи не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг.

Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджували західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боялись плавати далеко на південь, оскільки в «Географії» Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі -- вкриті кригою зони, де жити неможливо, далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніхто не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботували намагання відправити їх в екваторіальні моря.

Мореплавці настійливо шукали шлях до багатств Індії. У 1487 уздовж берегів Африки була відправлена експедиція під керівництвом Бартоломеу Діаша, що досягла мису Доброї Надії.

Португалець Васко дa Гамма відправляється в 1498 р. з Ліссабона на південь, вздовж західного узбережжя Африки, досягає мису Доброї Надії, наносить на карту о. Мадагаскар і досягає індійського порту Калікут, а в 1499 р. повернувся в Португалію з вантажем золота і прянощів. Один тільки золотий ідол, що призначався в подарунок королю, важив близько 30 кг, мав очі з смарагдів, а на грудях у нього були рубіни величиною з грецький горіх. В результаті подорожі було встановлено, що узбережжя Африки повністю заселене. Замість небезпечних сухопутних доріг був відкритий дешевий і порівняно безпечний морський шлях на схід. Новим шляхом з Португалії рушили до Індії експедиції. В результаті цих експедицій Індія стає колонією Португалії. Влаштувавшись тут португальські загарбники здійснюють військові походи до Індонезії, Індокитаю, та аж до Нової Гвінеї і Японії.

Португальці прагнули до захоплення не стільки великих територій, скільки стратегічно важливих пунктів, що давали їм можливість контролювати торгівельні шляхи. Такими опорними пунктами стали: Аден біля виходу з Червоного моря в Індійський океан, Ормуз в Перській затоці. Тим самим вони повністю перекрили старі торгові шляхи з Александрії до Індії через Червоне море, а також з Сірії до Індії через Месопотамію.

Тоді як португальці просувалися вздовж західних берегів Африки до Індії, в Іспанії скористалися: іншим варіантом маршруту до Індії автором якого був Х Колумб.(народився в Генуї в 1451 р. в сім'ї небагатого ткача. Він володів італійською, латинською, іспанською і португальською.). З 1480 р. Колумб жив в Лісабоні і брав участь у кількох плаваннях до берегів Гвінеї. Але в перспективність цих плавань він не вірив. Його більше зацікавила ідея кулястості Землі. Колумб вів листування з Мартіном Бехойном і Паоло Тосканеллі. Вважається , що саме Тосканеллі надихнув Колумба на плавання до берегів Індії в західному напрямку. Спочатку Колумб запропонував свої послуги португальському королю Жоану II (у 1487році). Але отримав відмову, оскільки проводити масштабні плавання одночасно на південь уздовж берегів Африки і на захід в Атлантичний океан було занадто дорогим підприємством. Тоді Колумб звернувся до суперників португальців іспанців, але згоду отримує аж через 4 роки, так у 1492 р., після звільнення Гранади, в Іспанії проект Колумба був схвалений, хоча в успіх цієї експедиції мало хто вірив. Просто Іспанія не могла більше протистояти португальській експансії на море. Уряд Іспанії всі витрати на експедицію звів до мінімуму. Згодом, в XVII ст. виникне легенда про те, що королева Ізабелла нібито заклала всі свої коштовності для спорядження експедиції. Насправді Колумбу було виділено два невеликих кораблі водотоннажністю в 40 тонн : «Пінта», що в перекладі означає «строкатий» і «Нінья» , що перекладається як «малятко». Основний екіпаж був сформований з матросів добровольців і доповнено засудженими до річних каторжних робіт за образу королівської величності. Жодного ченця або священика на цих кораблях не було. Членом екіпажа був хрещений єврей - перекладач Луіс Торрес, знавець арабської мови. Колумб знайшов меценатів, що допомогли спорядити його третє судно - "Санта Марія". Експедиція носила як торгово-розвідувальний, так і колонізаційно-загарбницький характер. Мета подорожі в офіційному документі формулювалася спеціально розпливчасто: "Ви, Христофор Колумб, відправляєтеся за нашим велінням для відкриття і придбання деяких островів і материка в морі-океані". Це формулювання мато обходити папський дозвіл на володіння португальцями Південною і Східною Азією, об'єднуваних в середньовіччі поняттям "Індій'.

Подорож почалося 3 серпня 1492 р. і лише через два місяці, 11 жовтня стали виявлятися ознаки близької землі. 12 жовтня 1492 р. черговий матрос побачив острів, що входив в групу Багамських островів, і був названий Сан-Сальвадором.

Незабаром були знайдені і такі крупні острови як Куба і Гаїті. Куба у Колумба асоціювалася з Китаєм. На островах європейці спостерігали незвичайний для них побут, а також безліч незнайомих тварин і рослин. Дещо пізніше Старий Світ дізналося про кукурудзу (маїс), картоплю, томати, тютюн і інші фрукти та овочі.

Після цього Колумб здійснив ще три подорожі - 1493, 1498 та 1504 рр., відкривши багато островів у Карибському морі та дослідив частину Американського узбережжя, але величезних багатств там не знайшов. Він був переконаний, що ця земля - частина азіатського материка Індії. Тому і місцеве населення стали називати індіанцями. Але в новій "Західній Індії" (Вест-Індії) було мало міст, і цивілізація виявилася дуже слабо розвиненою, на відміну від багатої "Східної Індії" (Ост-Індії), добре відомої європейцям.

У 1494 р. в місті Тордесільяс був підписаний договір, за яким була проведена лінія від полюса до полюса, що проходить в 2053 км на захід від островів Зеленого мису, так званий "папський меридіан". Всі відкриті землі на захід від цієї межі ставали колоніальними володіннями іспанців, а на схід - португальців. Але оскільки цей розділ торкався тільки Західної півкулі, то інтереси цих двох країн пізніше знову зіткнулися на Молукських островах. Тоді і в Східній півкулі, за Сарагоським договором 1529 p., була створена аналогічна межа.

Свою назву - Америка - новий материк одержав від імені іншого італійця -Амеріго Матео Веспуччі. Світова слава прийшла до нього дякуючи двом листам, написаних в 1503 і 1504 pp. він довів в них, що відкриті землі слід вважати Новим Світом.

Найбільш активні дослідження берегової лінії і внутрішніх частин континенту вели іспанські, англійські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця Джона Кабота (Джовані Кабото) у 1497-1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський конкістадор X. Понте де Леон відкрив півострів Флориду, а Васко Нуньєс де Бальбоа у 1513 р. перетнув Панамський перешийок і першим побачив Тихий океан. Півострів Юкатан, західні, нівніч:но-західні та південні береги Мексиканської затоки були відкриті у 1517-1519 pp. іспанськими конкістадорами (Ф.Ернандес Кордова, Х. Гріхальва). Іспанська експедиція під керівництвом Х.Авіли, пройшовши вздовж узбережжя від Панамської затоки до затоки Фонсека, висадилася на берег і відкрила озера Нікарагуа і Манагуа.

Подорожі англійських дослідників були зосереджені головним чином в північній частині материка, французьких - в східній, північно-східній і центральній. Намагаючись знайти Пївнічно-Західний прохід з Атлантичного в Тихий океан, французька експедиція під керівництвом корсара Ж Бартьє у 1534-1535рр. обійшла з півночі о. Ньюфаундленд і відкрила північно-східний берег півострова Лабрадор, р. Св. Лаврентія. У 1576-1578 pp. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, поклавши початок відкриття Бафінової землі.

Американські багатства стали передумовою індустріалізації Європи. Вона розвивалася за рахунок пограбування відкритих територій, відродження інституту рабства, а нерідко і за рахунок знищення місцевого населення, що "наважилося" противитись новим порядкам.

Відкрити шлях на Острови Прянощів, прямуючи на захід, випало на честь Фернана Магелпана.

Не дивлячись на всі хитрування і диверсійну діяльність португальців, багатократні спроби залякування, шантажі і навіть замахи на Магеллана, флотилія з п'яти кораблів 20 вересня 1519 р. покинула іспанські береги. У цьому плаванні до Островів прянощів на пайовій участі брали участь: іспанська корона, купці Севільї, ряд високопоставлених чиновників, а також сам Магеллан і деякі члени команди.

Пройшовши Гібралтарську протоку, флотилія взяла курс на Канарські острови. Від них спочатку флотилія відправилась на південь, а потім на широті північного берега Гвінейської затоки - на південний захід. В кінці листопада мандрівники досягли бразильського берега. До середини грудня кораблі увійшли до бухти Санта-Лючія, гам зараз розташований Ріо-де-Жанейро. За два тижні вони жили своє каботажне плавання на південь. Попутно було досліджено гирло Ла-Плати і річка Парана.

21 жовтня 1520 р. був відкритий східний прохід в протоку, названу згодом Магеллановою. Флотилія у складі трьох кораблів 28 листопада 1520 р. ввійшла в Тихий океан, названий так супутниками Магеллана тому, що за час тримісячного переходу через нього вони жодного разу не пережили ні негод, ні штормів.

Знаменна подія відбулася 28 березня 1521 р. Біля острова Масава "до іспанського корабля наблизився човен з вісьмома людьми на ньому. З ними заговорив раб капітана, уродженець Суматри і вони його зрозуміли відразу". Таким чином, іспанці, пливучи не захід, дісталися до островів, де розуміти мову жителів вже відомої Суматри. Це був один з доказів кулястості Землі. На острові Себу Магеллан вплутався в міжусобну війну. Він і вісім чоловік команди були убиті 27 квітня 1521 р. в сутичці з аборигенами. Тільки один корабель - "Вікторія", очолюваний Хуаном Себастьяном Ель-Кано, - відправився через Індійський океан. Після багатьох поневірянь, відбиваючи напади португальців, страждаючи від нестачі продовольства і хвороб членів екіпажа, через три роки 8 вересня 1522 р. "Вікторія" увійшла до порту Севільї. З 243 осіб, що відправилися в плавання в 1519 р., повернулося всього 19. Але той вантаж гвоздики, який був на борту "Вікторії" сторицею окупив всі витрати на експедицію. На гербі, подарованому Ель-Кано, була зображена земна куля, обвита «річкою, на якому був написаний його девіз: "Перший обійшов навколо мене".

Перша кругосвітня подорож, здійснена під керівництвом Фернана Магеллана (1519 - 1522), практично підтвердила гіпотезу про кулястість Землі, а також було цілу серію відкриттів: Магелланову протоку і о. Вогняна земля в Південній Америці, численні острови у Великому (Тихий) океані і ін. Географічні відкриття зробили сильний вплив на становлення єдиної світової цивілізації. З відкриттям Америки став формуватися єдиний світовий економічний простір. Відбулось грандіозне пересування торгових шляхів і центрів. Середземне море, яке раніше виконувало головну роль в світовій торгівлі, в значній мірі втратило своє значення. Головні торгівельні шляхи були перенесені в Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море.

Але до Великих географічних відкриттів причетні не тільки португальці і іспанці. З кінця XVI ст. ряд важливих відкриттів був зроблений голландськими мореплавцями.

У першій половині XVII ст. голландці відкривають побережжя Австралії, яка «початку назвали Новою Голландією. Перші дослідження півдня Нової Гвінеї пов'язані з ім'ям Віллєма Янзона, Особливо велике значення в обстеженні нового материка належмо Абелю Тасману, ім'я якого збереглося за островом Тасманія.

3. Нові складові у сфері гостинності в ХV-ХVІ століттях. Основні види та значення подорожей в ХV-ХVІ століттях

У часи Відродження бурхливий розвиток ремесел, мистецтв, торгівлі привів до пожвавлення різноманітних зв'язків, у тому числі стимулював подорожування та розвиток мережі постоялих дворів, які ставали комфортнішими і надавали дедалі різноманітніші послуги.

У XVI ст. в Англії поширилися таверни для простолюдинів, вони називались ординарними; в них за загальним столом подавали чергові страви за фіксованою ціною. Постоялі двори в континентальній Європі поступались англійським за всіма показниками. Навіть у ті часи, коли мандрівники були невибагливими до комфорту, більшість британців, подорожуючи Європою, жахались від умов проживання в постоялих дворах, які були просто убогими в порівнянні з британськими.

В Англії у XVI ст. улюбленим видом транспорту для пересування на далекі відстані суходолом стала поштова карета. По дорозі поштова карета робила декілька зупинок у придорожніх тавернах або постоялих дворах, які в подальшому стали називатися поштовими станціями.

Урізноманітнились послуги харчування - в часи середньовіччя цінувалась м'ясна жирна їжа, яка подавалась у великій кількості. На сьогодні більше уваги почали звертати на столовий етикет і кулінарне мистецтво. Першим закладом ресторанного типу вважається Tourd'Argent, що відкрився в Парижі у 1533 р. і протягом століть залишався унікальним у своєму роді закладом (білі скатертини, чистий посуд, культура обслуговування).

Серед інших закладів у системі гостинності можна назвати кав'ярні. Перша згадка про широке вживання кави з'являється ще в 1450 роцi - саме тодi пили каву в Аденi, наприкiнцi столiття вона поширилася на Мекку. Про каву в Каїрi згадано у 1510 роцi. Згодом кава стала національним напоєм Туреччини. i, так само, як хлiб i вoдa, користувалася постiйним попитом. В 1554 р. два сiрiйськi купцi вiдкрили в Стамбулi, на березi Золотого Рогу першу публiчну кав'ярню, а каву стали називати "молоком шахiстiв i мислителiв", а також вважати напоєм вoїнiв, яких вона пiдтримувала у перiод тривалих пoxoдiв, i фiлософiв, яким додавала мудрості. Жiнки її вживали нарiвнi з чоловiками, i якщо пiд час пологiв чоловiк породiллi вiдмовлявся подати їй каву, це вже могло стати приводом для розлучення.

Успiх кави на Сходi легко пояснюється тим, що мусульманам заборонялося вживання алкоголю, а вже сама людська натура вимагала пiд час посиденьок попивати що-небудь збудливе. Кава на Сходi вiдiгравала ту саму ролю, що для Європи пиво або вино. В кав'ярнях Османської iмперiї грали в карти, шахи, обговорювали поточнi подiї, вирiшували оборудки. Кажуть, що гра в брiдж походить саме звiдти.

Кав'ярні з'явились в Європі завдяки успішній торгівлі зі Сходом і перейняттю європейцями деяких східних традицій. У XVI ст. у Венеції відкрито одну з перших кав'ярень, де можна було випити чашечку кави та поспілкуватись. Після XVII ст. чай та кава стають традиційними гарячими напоями у Європі, спочатку в заможних домах, а потім і серед інших верств населення. У 1528 р. Ернан Кортес до Іспанії з Нового Світу привіз безліч дивних речей, серед яких були й дорогоцінні какао-боби і дарований ацтеками секрет приготування пряного какао-напою, що відновлював сили. Так почалася історія шоколаду -- продукту, що довгий час залишався привілеєм королів і знаті. «Тільки багатий і благородний міг дозволити собі пити шоколад», -- писав у XVI ст. іспанський історик Овієдо. Дуже швидко слава про новий напій поширилась по всій Європі та згодом з'явились французькі «Бутіки гарячого шоколаду» і англійські «Шоколадні будинки».

У Новгороді в XV -XVII ст. існували "німецький" і "голландський" гостині двори, у Москві - "аглицький", "грецький", "вірменський" та ін. У XVI - першій половині XVII ст. одним із торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостині двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, а й були пристановищем для подорожніх.

Подорожування заможних людей у той час стимулювалось не тільки географічними успіхами, а й розвитком інфраструктури на євразійському материку, де карета стала основним засобом пересування. Вже з ХV ст. поширилось сполучення поштовими каретами, для обслуговування якого було створено систему поштових станцій (у Московії їх називали "ямами"). Унаслідок загарбницьких експедицій Єрмака, Хабарова, Пояркова до Московії було приєднано Сибір і землі Росії простягнулись до Тихого океану Знання, здобуті в процесі експедицій, були узагальнені в путівниках-дорожниках та в картах "Чертеж русского государства" (1497), "

4. Основні види та значення подорожей в ХV ХVІ століттях

Підводячи підсумки викладеного вище, можемо сказати, що в епоху Відродження існували наступні види подорожей:

- морські дослідницькі експедиції, які носили організований характер;

- військові походи;

- пізнавальні мандрівки;

- розважальні;

- дипломатичні міси політичних та релігійних діячів;

- мандрівки з метою оздоровлення;

Значення подорожей епохи Відродження полягало в тому, що:

- були відкриті нові землі та морські шляхи до них;

- з'явилась світова торгівля;

- відбувався швидкий культурний та економічний обмін між різними країнами та народами;

- подорожі стали носити більш організований характер;

- вдосконалювалися транспортні засоби та розвивалась інфраструктура для подорожуючих.

Размещено на Allbest.ru