Оптимізація сільських територій в контексті розвитку туристичної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оптимізація сільських територій в контексті розвитку туристичної діяльності

В умовах сьогодення соціально-економічні проблеми села надзвичайно загострилися. Сільське населення в умовах функціонування ринку недостатньо орієнтується в ринковій економіці та бізнесі, не знайоме з методами підприємницької діяльності, правовими питаннями аграрного виробництва. Тому важливим є обґрунтування напрямів соціально-економічного розвитку села, щоб воно стало привабливим і для життя, і для роботи, забезпечити поступальний і стабільний розвиток сільської місцевості, суттєво підвищити рівень життя сільського населення, розвивати програму розвитку сільського туризму - одну з важливих програм, пов'язаних з розвитком соціальної сфери села.

Становлення та розвиток сільського туризму сприяють системному вирішенню організаційно-економічних проблем, пов'язаних із відтворенням трудового потенціалу в аграрній сфері, формуванням нових напрямів виробництва й реалізації сільськогосподарської продукції, підвищенням зайнятості сільського населення, зростанням доходів та покращенням його життєвого рівня. Забезпечення відповідних умов щодо стимулювання розвитку підприємництва в системі становлення сільського туризму передбачає опрацювання нових концептуальних підходів до створення сприятливого ринкового середовища.

Проблематиці розвитку сільських територій присвячені праці Г. Балабанова, А. Балашова, М. Барановського, 3. Герасимчук, Т. Гринюк, В. Загороднього, В. Куценко, А. Лісового, Я. Олійника, О. Павлова, М. Пістуна, Л. Семенюк, А. Степаненка, О. Топчієва, В. Юрчишина та інших.

Проблему розвитку сільського зеленого туризму в Україні та його роль в зайнятості сільського населення відображено в наукових працях Т. Кальної-Дубінюк, А.Гловацької, Т. Мазур, Г. Михайліченко, Н. Осипчук, Н. Цвид та інших вчених.

Окремі проблеми розвитку сільського туризму в умовах функціонування суб'єктів підприємницької діяльності та особистого селянського господарства досліджують В. Васильєв, П. Горішевський, Л. Гут, Ю. Зінько, В. Кафарський, В. Косенко, М. Костриця, Н. Кудла, О. Лендєл, В. Липчук, Н. Липчук, О. Моран, М. Рутинський, М. Товт, а також зарубіжні вчені К. Дронг, В. Котлінський, Я. Маєвський, С. Медлік, Я. Сікора та інші.

Проте, незважаючи на значущість проведених досліджень, проблема розвитку сільського туризму на засадах підприємництва є новою і потребує системного обґрунтування теоретико-прикладних аспектів його становлення в умовах перехідної економіки.

Для проведення дослідження нами було вивчено методи та методичні підходи для вирішення поставленого завдання відповідно до об'єкту дослідження.

Об'єктом дослідження даної роботи є сільська територія для розвитку туризму.

Предмет дослідження - сукупність теоретико-методологічних та прикладних засад оцінювання розвитку сільських територій для розвитку туризму.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на використанні основних положень діалектичного методу пізнання та системному підході, історичного, статистико-економічного методів, системно-структурного аналізу, методу порівняльного аналізу.

Постановка задачі

Метою роботи є узагальнення теоретичних положень, удосконалення методичних засад та розроблення пропозицій щодо регулювання розвитку сільських територій для розвитку туристичної діяльності.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких завдань:

- оцінити роль сільського туризму в розвитку сільських місцевостей;

- проаналізувати нормативно-правову базу розвитку сільського туризму;

- дослідити туристичну привабливість сільської території для розвитку туризму;

- проаналізувати питання сільського розселення в Україні;

- дослідити маршрути України з місцями розташування точок сільського туризму;

- визначити роль кластеризації у ефективності становлення сільського туризму

Сільський туризм - досить складне поняття. Воно вказує на туристичну діяльність у сільській місцевості, але, одночасно з тим, обмежується цільовою рекреацією безпосередньо в сільському середовищі з проживанням в агросадибі та відкриттям для туриста специфіки сільського способу життя, сільськогосподарської діяльності та сільської культурної спадщини. Він також відкриває можливості як для поліпшення наповнюваності бюджетів місцевих органів самоврядування, так і для зближення міських і сільських жителів.

Регулювання в сфері сільського туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань туризму, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їхніх повноважень.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про туризм» (Закон №324/95-ВР від 15.09.1995 р.), особливості здійснення окремих видів туризму визначаються законом. У статті 6 цього Закону передбачено, що розвиток екологічного (зеленого) та сільського туризму є пріоритетним напрямом державної політики у сфері туризму. Розвиток сільського туризму, як засобу реалізації державної політики зайнятості, передбачено пунктом 7 статті 16 Закону України «Про зайнятість населення». (Закон №5067-УІ від 05.07. 2012 р.). Відповідно до пунктів 3 і 7 Постанови Кабінету міністрів України №297 від 15.03.2006 р. «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)» фізичні особи-власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення мають право надавати такі послуги без їх державної реєстрації, як суб'єктів підприємницької діяльності, за умови, що кількість місць такого розміщення не перевищує 30. Програмним відомчим документом, предметом якого є сприяння розвитку цієї діяльності є Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства

України №24 від 18.01.2013 р. «Про затвердження Плану заходів Мінагрополітики України щодо розвитку сільського зеленого туризму на період до 2015 року» [1].

Говорячи про законодавче трактування поняття «сільський туризм» слід зазначити, що в наведених вище законопроектах було вжито маркетинговий бренд «сільський зелений туризм», а не наукомістке поняття. У проекті закону «Про сільський та сільський зелений туризм» наведено визначення сільського зеленого туризму як виду туризму, який передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості для відпочинку та отримання ними послуг сільського зеленого туризму; послуги сільського зеленого туризму - діяльність членів особистого селянського підсобного або фермерського господарства з надання послуг бронювання, розміщення, харчування, інформаційного обслуговування, інших видів послуг, що спрямовані на задоволення потреб туристів. Проаналізувавши в нормативних та законодавчих актах тлумачення поняття «сільський зелений туризм», варто відмітити, що це тлумачення є тотожним значенню «сільського туризму» через відсутність природної та екологічної складової, що робила б сільський туризм екологічним чи «зеленим», як це вказано в самій назві поняття.

Останнім часом широкого поширення набуває термін «екоагротуризм» - вид туризму, що передбачає використання гостьових будиночків або агроосель без проживання в них господарів, розташованих у межах заповідних територій, які поряд із заняттям екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних і спортивно-туристичних знань [2].

Втім, державна підтримка сільського зеленого туризму не реалізується достатньою, для забезпечення належних умов його розвитку, мірою. Через відсутність регулювання законом особливостей окремих видів туризму, що передбачено Законом України «Про туризм», виникають численні суперечки, за яких умов суб'єкти сільського туризму зобов'язані реєструватися як фізичні особи-підприємці, а отже, проводити обов'язкову сертифікацію та виконання інших дозвільних процедур. Для особистих селянських господарств, що не підлягають реєстрації як підприємці згідно з чинним законом та ведуть діяльність у сфері сільського туризму силами членів родини, які часто не мають інших джерел доходів, подібні вимоги є надмірно обтяжливими.

Вказані правові прогалини гальмують розвиток цього перспективного різновиду діяльності, призводять до зменшення зайнятості, а, отже, зменшення рівня доходів членів особистих селянських господарств і посилення соціальних проблем на селі.

В Україні реалізовується проект «Формування політики розвитку та функціонування сільського туризму». Ціль 1 - розробка рекомендацій щодо головних засад державної політики у сфері сільського туризму. Завдання - провести

соціологічні дослідження серед власників домогосподарств, особистих селянських господарств, які надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, провести аналіз, підготувати відповідний документ, затвердити його на громадському рівні та донести до виконавчих органів для внесення змін у державну політику.

Ціль 2 - вдосконалення систем якості послуг у сфері сільського туризму. Завдання - розробка Програми «Сільське поселення України» на основі систем якості «Зелена садиба» та «Українська гостинна садиба», започаткування Інституту інспекторів-дорадників, розширення кола зацікавлених сторін, сприяння створенню якісно нового ринку послуг сільського туризму, привабливого для сільського населення, зрозумілого та безпечного для внутрішнього та закордонного споживача.

Ціль 3 - розбудова та підвищення авторитету Спілки СЗТ України на державному та регіональному рівнях як єдиної всеукраїнської асоціації виробників продукту сільського туризму, що може виступати посередником між державою та виробниками цього продукту в усіх професійних питаннях.

Перші відомості щодо розвитку сільського туризму в Україні з'явилися в середині 90-х рр. XX ст. Відтоді його популяризацією займається створена 1996 р. Спілка сприяння розвитку сільського туризму в Україні. Спілка збирає і концентрує дані з різних регіонів країни, проводить конференції та тематичні виставки з метою популяризації відпочинку в українському селі, сприяє розвитку сільської інфраструктури, самозайнятості сільського населення. За її ініціативою створені й успішно функціонують осередки сільського туризму у більшості областей України, вона ж виступила розробником законопроекту «Про сільський зелений туризм». Важливою функцією Спілки є проведення тренінгів та семінарів для господарів садиб, від яких залежить якість прийому гостей-туристів, а, відповідно, популяризація цього виду діяльності.

Основу туристичної привабливості сільської території складають природні та антропогенні туристичні ресурси, до яких відносяться історико-культурні, археологічні та архітектурні пам'ятки тощо. Важливо також довести потенційному туристу унікальність культури сільської території. Для досягнення цієї мети необхідно поставити завдання творчого і розумного підходу до організації туризму. Наступний за важливістю фактор формування туристичної привабливості сільської території - матеріально-технічна база туризму, що включає засоби розміщення туристів і туристичну інфраструктуру. Розвинена інфраструктура в межах сільської території забезпечує вищий рівень туристичної привабливості, ніж лише наявність туристичних ресурсів. Додатковими чинниками, що впливають на туристичну привабливість сільської території, є якісне довкілля та маркетингова політика.

З метою вивчення розвитку сільського туризму в господарствах населення Закарпатської області проведено соціологічне дослідження, за результатами якого виявлено мотиви започаткування підприємницької діяльності власниками господарств у сфері сільського туризму (рис.).

туризм сільський маршрут

туризм сільський маршрут

Мотиви розвитку сільського туризму в господарствах Закарпатської області

Сільський туризм характеризується посезонним попитом, оскільки основна завантаженість господарств населення припадає на зимові (76,7%) та літні місяці (46,7%), хоча й посилюються тенденції до її збільшення і в період міжсезоння. Встановлено, що відпочинку у господарствах сільського туризму надають перевагу люди віком від 26 до 50 років.

Значний практичний і економічний інтерес викликає вивчення сільського розселення в Україні, географія якого змінюється досить швидко. Так, за 1970-2006 рр. кількість сільських населених пунктів у країні зменшилася з 31,3 до 28,6 тис. Причому одночасно знижувалася загальна кількість сільського населення (з 21,4 до 15,1 млн. осіб, або на 29,4%) [6]. Зміни в сільському розселенні відбуваються відносно невисокими темпами. У той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси, що відбуваються в Україні - впродовж останнього десятиліття сільське населення кожного регіону країни поступово скорочується. Так, за період з 1991 р. з карти України зник 641 сільський населений пункт, зокрема 40 селищ і 601 село. Зокрема, з 1991 по 2012 рр. в Україні зникло 528 сільських населених пунктів, серед яких 34 селища і 494 села у зв'язку з відсутністю в них жителів. Водночас через об'єднання з іншими населеними пунктами зникло 113 сільських населених пунктів, серед яких 6 селищ і 107 сіл [6]. Рекордним для України за темпами вимирання сіл став 2000 р. Тоді з адміністративного обліку було знято 86 населених пунктів (зокрема 78 через відсутність в них людей).

Також багато сільських населених пунктів «вимерло» в 1992 р. (40), 1995 р. (38), 1996 р. (36), 2007 (39) р. Найбільше за роки незалежності вимерло сіл в Київській (94), Полтавській (55), Житомирській (45), Сумській (45), Харківській (42) і Чернігівській (40) областях. Менше всього - на Волині (1), Закарпатті (1), Черкаській (3), Львівській (5), Хмельницькій (6) і Рівненській (7) областях. Проте через відсутність жителів жодне село за цей час не зникло з території Івано-Франківської, Тернопільської і Чернігівської областей [6]. Соціологи пов'язують кількість вимерлих сіл з негативним природним приростом населення. Станом на 1 січня 2013 р. більше всього сільських населених пунктів зареєстровано на Львівщині (1850), у Полтавській (1810), Харківській (1679), Житомирській (1613) і Чернігівській (1481) областях. Менше всього - у Чернівецькій (398), Закарпатській (579) і Херсонській (658) областях.

У різних адміністративно-територіальних одиницях України рівень сільського населення дуже різний: від 9,6% у Донецькій до 63% у Закарпатській області [7]. Загалом можна чітко диференціювати територію України за цим показником: області, де сільського населення більше 50% (Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, Вінницька). За даними [7], саме в цих областях, за виключенням Вінницької, і почав розвиватися сільський «зелений» туризм, і має найбільші темпи зростання зараз. Далі йдуть області сільського населення від 40 до 50%. Таких усього чотири: Волинська, Львівська. Хмельницька, Черкаська. Найбільшою є група областей від 20 до 40% - 10 областей. Областей, в яких процент сільського населення становить менше 20%, усього три: Дніпропетровська, Донецька, Луганська, усі вони знаходяться на сході країни, де дуже великий процент урбанізації території.

Найбільш інтенсивне скорочення кількості сільських населених пунктів відбувалося в східних і південних областях України. У західній і центральній частині країни, де зосереджено більше половини українських сіл, їх кількість зменшилася трохи. У ряді західних областей (Івано-Франківській, Львівській і Волинській) кількість сільських поселень практично не скоротилася. 3 динаміки кількості сільських населених пунктів в Україні (на 1 січня 2003-2013 рр.) бачимо, що кількість сіл з кожним роком зменшується і з 2003 по 2013 рр. з карти України зник 171 сільський населений пункт. Офіційно зареєстровані садиби відсутні у таких областях: у Волинській, Житомирській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській. Найбільша кількість зареєстрованих садиб знаходиться у таких областях: Закарпатська, Київська, Вінницька, Полтавська, Чернігівська, Івано-Франківська, Хмельницька. Усього в Україні налічується близько 120 сільських зелених садиб, це дуже низький показник у порівнянні з іншими європейськими країнами і з урахуванням кількості сіл, сільських мешканців і великого потенціалу з розвитку.

Для поширення інформації про наявний потенціал сільського туризму, формування у майбутніх споживачів уяви про розмаїття комплексного туристичного продукту цього виду туризму запропоновано маршрути з місцями розташування точок сільського туризму. Описано 8 рекламних туристичних маршрутів при допомозі програмного забезпечення Vizicom 3.5.11 України 2012. Залучення сільських територій до сільського туризму дозволить зберегти етнографічну самобутність сільських територій та повернення загубленого національного значення цих сіл.

Маршрут №1 «Закарпатські садиби сільського туризму». Даний маршрут налічує 21 садибу («Квітка горган» (с. Синевирська Поляна) - Бокораш (с. Синевир) - Магнолия (смт. Межгір'я) - Олеся (смт. Межгір'я) - «Затишна хата в Карпатах» (с. Изки) - «Затишний дім» (с. Верхній Студений) - «Незабудка» (с. Верхній Студений) - Зачаровані Карпати (с. Воловец) - «Гостевой домик» (с. Лумшори) - «Тихе життя» (с. Смерекова) - «Заданька» (с. Кострино) - «Княгиня» (с. Княгиня) - «Лісова Садиба» (с. Ореховица) Зелена садиба «Вілла де Кампо» (смт Чинадієво) - «Воробей» (смт Чинадієво) - Садиба «У Лісника» (с. Івашковиця) - «У Габора» (с. Кошельово) - «Будинок біля озера» (с. Іза) - «Фокус» (с. Хуст) - «Гуцульська хата» (с. Кричево) - «Садиба на поляні» (с. Калини)). Даний маршрут має довжину 587 км.

Маршрут №2 «Івано-Франківські та Чернівецькі садиби сільського туризму», який налічує 8 садиб сільського (зеленого) туризму («Чертіж» (с. Татарів) - «Красна Хата» (с. Ільці) - Садиба «Там де гори…» (с. Криворівня) - «Душа Карпат» (с. Вижниця) - «Горянка» (м. Косів) - «Лісова хата» (с. Шешори) - «Старжинської Ольги» (смт Печеніжин). Цей маршрут має довжину 157 км. Це найменший із запропонованих маршрутів, він підійде для молоді або студентів.

Маршрут №3 має назву «Київсько-Полтавські садиби сільського туризму» та складається з таких садиб: «Карпатський зруб» (с. Березова Рудка) - «База здоров'я» (c. Березова Рудка) - «До Марини на гостини» (с. Березова Рудка) - «Козача застава» (с. Райківщина) - «Райківщина» (с. Яготинське) - «Баришевка» (с. Баришевка) - «Яровик» (с. Ярове) - «Villa Gogol» (с. Кодаки) - «Тріпол'є» (с. Халеп'я) - «Київські Карпати» (с. Жуковци) - «Рідні краєвиди» (с. Ржищів) - «Відпочинок під Київом» (с. Лещинка) - «Синиця» (с. Синиця) - «Затишок» (с. Лютарі) - «Дибинецькі Карпати» (с. Дибинці) - «Зелений гай» (с. Дибинці) - «Мольовнича Рось» (с. Розкопанци) - «Садиба отамана» (с. Гута) - «Калиновий кущ» (с. Дмитренки) - «У корякивськом раю» (с. Корякивка). Маршрут включає в себе 20 садиб сільського туризму. Цей маршрут має довжину 488 км.

Маршрут №4 «Львівські садиби сільського туризму» складається з таких садиб: «На узліссі» (с. Львів - Брюховичі), «У Домашки» (м. Львів), «Хатина на узліссі» (м. Львів), «Карпатські полонини» (с. Орів), «Ведмежа» (с. Зубриця). Маршрут має довжину 231 км.

Маршрут №5 «Полтавські садиби сільського туризму» складається з таких садиб: «Українські вечори у Ганни Василівни» (с. Довгаливка) - «Лялина Світлиця» (с. Опішня) - «Старий хутор» (с. Опішня) - «Затишна оселя» (с. Диканька) - «Сьоме небо» (с. Кобеляки) - «Успіх» (с. Куцеволовка). Цей маршрут має довжину 311 км.

Маршрут №6. «Хмельницько-Вінницько-Черкасько-Одесько-Миколаївські садиби сільського туризму» складається з садиб: «Родниківка» (с. Родниківка) - «Родинне гніздо» (с. Губник) - «Медова заводь» (с. Перепеличчє) - «Родинне гніздо» (с. Канава) - «Ненькина колиска» (с. Камянка) - «Лілія» (с. Меджибож) - «Калиновий цвіт» (с. Комаровци) - «Подільська Родина» (с. Гайове) - «Родинне гніздо» (с. Гармаки) - «На коні» (с. Кузьминці) - «Світлана» (c. Смотрич) - «Катерина» (с. Цвіклівці) - «Веселка» (с. Сокіл) - «Калинка» (с. Сокіл) - «Ягуна» (с. Сокіл) - «Зелена миля» (с. Сокіл) - «Затишок» (с. Бернашівка) - «Подільська хата» (с. Буша) - «Чарівний куточок» (с. Буша) - Етноекохата «Білочі» (с. Шершенці) - «Відчинення» (с. Полянецьке) - «Островок» (с. Первомайськ). Маршрут має довжину 1231 км. Це найбільший із запропонованих маршрутів, він підійде для сімейного відпочинку, включає в себе 22 садиби та пролягає по території п'яти областей.

Маршрут №7 «Черкаські садиби сільського туризму» складається з садиб: «Лісове озеро» (с. Крутьки) - «Холодноярський зорепад» (с. Залевки) - «Тарасові шляхи» (с. Моринці) - «Кобзарева колиска» (с. Моринці) - «Наталі» (с. Карашина) - «Тамарине міжгір'є» (с. Канев) та має довжину 320 км.

Маршрут №8 «Чернігівські садиби сільського туризму» складається з таких садиб: «На краю світу» (с. Свердловка) - «Адоніс» (с. Тростянець) - «У Василя» (с. Тростянець) - «Зелена світлиця» (с. Хаєнки) - «Зачарована Десна» (с. Хаєнки) - «Біля Лісковицького озера» (м. Чернігів) - «Андріївські озера» (с. Андріївка) - «Лісова застава» (с. Кам'янка). Всього Чернігівський маршрут налічує 8 садиб сільського (зеленого) туризму. Цей маршрут має довжину 475 км.

Існуючи садиби сільського туризму України, які не увійшли у запропоновані маршрути через віддаленість від інших садиб, можна відвідувати в індивідуальному порядку.

Для підвищення ефективності становлення сільського туризму в підприємницькому середовищі важливим є запровадження кластеризації. Кластеризація сільського туризму передбачає добровільне об'єднання окремих організаційно самостійних суб'єктів, взаємодія яких повинна забезпечувати синергічний ефект вивільнення їх внутрішнього потенціалу, що спрямований на досягнення спільної кінцевої мети. Учасниками об'єднання можуть бути державні та громадські організації, навчально-дослідні установи, допоміжні суб'єкти побутової сфери (перевізники, екскурсоводи), фінансові структури, органи безпосереднього впливу (Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму, інформаційно - консультативні центри), власники господарств як суб'єкти підприємницької діяльності та члени особистого селянського господарства. Кооперування ринкових інфраструктурних формувань у сфері сільського туризму дає його учасникам можливість спільно вирішувати питання соціального, фінансового, інвестиційного, інформаційного, екологічного та інших.

З метою підвищення соціально-економічної ефективності становлення сільського туризму на засадах підприємництва важливо розробити комплекс організаційно-економічних заходів, що передбачають розв'язання питань маркетингового спрямування шляхом сегментації туристичного ринку та диверсифікації послуг; налагодження системи інформаційно-консультативного забезпечення через створення консалтингових центрів та ефективнішого використання мережі «Інтернет», інших засобів поширення інформації; урізноманітнення фінансово - інвестиційних джерел із використанням ґрантів, мікрокредитних ліній; дотримання вимог екологічної орієнтації розвитку галузі. Особливого значення набуває запровадження соціально-економічних заходів, спрямованих на збалансоване поєднання туристичної і соціальної інфраструктури шляхом модернізації існуючих й побудови нових об'єктів комунального і рекреаційного призначення, розвиток технічної та побутової сфери.

Для розвитку сільського туризму в Україні важливе місце має приділятись державним інститутам у створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, навчання власників особистих селянських господарств, надання довгострокових пільгових кредитів до створення біфункціонального житла і сприяння залученню інвестицій для перебудови інфраструктури. Як наслідок, з'явиться агротуристичний продукт, який буде ідентифікувати український сільський туризм на внутрішньому та міжнародному ринках. Виходячи з цього, центральний орган виконавчої влади галузі туризму стане піклуватися питаннями популяризації відпочинку в українському селі, розробкою туристичних програм, маршрутів і здійсненням регуляторної політики щодо суб'єктів туристичної діяльності, які надають готельні послуги, екскурсійне обслуговування сільській місцевості тощо.

Література

1. Про затвердження державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. №1158 // Офіційний вісник України. - 2007. - №73. - С. 7.

2. Биркович В. І. Сільський зелений туризм - пріоритет розвитку туристичної галузі України // Стратегічні пріоритети. Науково-аналітичний щоквартальний збірник / В.І Биркович-К., 2008. - №1 (6).-С. 138 - 143.

3. Гловацька В.В. Сільський зелений туризм: сутність, функції, основні організації: [Про розвиток зеленого туризму (СЗТ) в Україні] // Економіка АПК. - 2006. - №10. - С. 148-155.

4. Зінько І. Сільський зелений туризм як складова стратегії туристичної політики регіону // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Випуск 24./І.Зінько - Львів, 2008.-С. 77-82.

5. Пітюлич М.М., Михайлюк І.І. Особливості функціонування сільського туризму в Україні та досвід європейських країн. // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Економіка. - 2011.-с. 154-158.

Размещено на Allbest.ru