Основні туризмологічні концепції

Широкий діапазон досліджень туризму представлений в працях вітчизняних та зарубіжних вчених вимагає велику різноманітність підходів та поглядів на це явище. Туризм можна аналізувати з різних точок зору. Серед основних дослідницьких підходів можна назвати наступні:

- інституційний підхід, який акцентує на пізнанні мети і способів діяльності різних установ, присутніх на туристичному ринку, їх взаємовідносин, взаємозалежностей і позицій;

- підхід, який на основі пізнання пропонованих продуктів, має метою зрозуміти сутність і види продуктів, якими користуються туристи;

- історичний підхід, що полягає у розкриті ґенези розвитку туризму в різних місцях, регіонах і періодах;

- організаційний підхід, який концентрується на проблемах організації і менеджменту туризму та система функціонування туристичних підприємств;

- економічний підхід, в якому предметом досліджень є питання попиту, пропозицій, цін, працевлаштування, інвестицій, туристичних витрат, економічної активності регіонів;

- соціологічний підхід, який аналізує характер і наслідки впливу туризму на суспільство;

- географічний підхід, який дозволяє розкрити сутність, види та значення туристичних об'єктів, просторовий і часовий аспект туризму, а також пояснює зміни, що відбуваються у середовищі під впливом туризму;

- системний підхід, сутність якого полягає у поєднанні різних підходів в один комплексний метод оцінки всієї туристичної системи;

- міждисциплінарний підхід, який полягає у пошуку відповіді на схожі питання з точки зору різних наукових дисциплін:

- прогностичний підхід, значення якого витікає зі швидкого темпу змін туристичних явищ і необхідності аналізу їх впливу на становлення туристичного ринку в майбутньому.

Підручник містить системний виклад концепційних положень та прикладних аспектів економіки туризму у контексті сучасних вимог економічної освіти. Викладено засади економічної теорії туризму, сутність і специфіку основних механізмів ринкової економіки туризму, а також фактори, які впливають на мікро- і макроекономіку, методи та засоби економічного регулювання туристичного бізнесу.

Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, науковців, бізнесменів, всіх тих, хто цікавиться економікою туризму.

Через різноманітність напрямків і підходів в дослідженнях туризму виникає диференціювання теоретичних концепцій і моделей, які застосовуються в ході аналізу і опису явищ. У наукових дослідженнях туризму найчастіше застосовують:

- модель туриста і модель туризму (за Ж.Шафарі),

- концепцію туризму як зустрічі,

- теорію периферії В.Крісталлера,

- теорію дифузії інновацій,

- модель циклу еволюції туристичного простору Р.В.Бутлера,

- концепцію туристичного простору,

- концепцію туристичної функції,

- концепцію району (території) туристичної активності,

- концепцію територіальних рекреаційних систем,

- концепцію сприйняття простору (ландшафту),

- концепцію туристичної урбанізації,

- теорії конфлікту в туризмі,

- концепцію функції туризму.

З точки зору суспільного виміру туризму важливу концепцію, яка пояснює психологічні зміни, що відбуваються в особистості, яка бере участь в туристичному русі, становить модель туриста за Жафаром Жафарі. Ця модель описує зміни, що відбуваються у психіці туриста в процесі підготовки до виїзду, перебування туриста і повернення до свого середовища проживання. Згідно з автором цієї концепції розуміння мотивації та поведінки туриста можливе лише в результаті багатовимірного аналізу його психічних змін. Згідно з Ж. Жафарі, ця модель представляє певний образ туриста і його змін, де можна виділити шість елементів і процесів, які характеризують особу туриста.

Елемент І визначають як становлення особистості туриста в щоденному житті. У цій фазі в особистості з'являється потреба у туристичному виїзді, мотивації, уявленнях про виїзд, рішенні про вибір місця відпочинку. В останній її частині особа розпочинає розумову та фізичну підготовку до подорожі. Фаза "ставання" туристом цікавить не тільки психолога чи соціолога з точки зору причин і наслідків, які є мотивацією для того, щоб тимчасово покинути власне середовище проживання, але також економістів і представників туристичної галузі з точки зору маркетингу туристичних продуктів і психологічно-культурних обумовленостей споживацької поведінки.

Елемент II носить назву емансипації, в рамках якої відбувається виїзд, подорож і приїзд до мети призначення. В процесі переміщення і віддалення від буденності наступає ментальне переродження особи в туриста. Йому допомагають в цьому різноманітні реквізити у вигляді дорожньої сумки, фотоапарата та занурення в атмосферу готелю чи іншого місця проживання.

Елемент III - це етап піднесення, коли певна особа "перейшла" з повсякдення до нової відмінної і незвичайної реальності, яку Ж.Жафарі визначає як "неповсякдення". В реальному житті під час туристичної поїздки правила поведінки, уяви, очікування і ставлення туриста сильно обумовлені потребою переживання таких вражень і відчуттів, які відрізняються від тих, з якими зустрічаєшся у повсякденному житті. Фаза оживлення має свій просторовий вимір, оскільки стосується нового місця перебування, та часовий - пов'язаний з перебуванням за межами місця проживання а також культурний, тому що особа стає частиною спільноти туристів, які створюють своєрідну туристичну культуру. Турист входить в нові суспільні відносини з іншими туристами та мешканцями відвідуваної спільноти.

З точки зору гуманітарних наук основним об'єктом дослідницьких зацікавлень в туризмі є суб'єкт туристичного руху, тобто особа туриста та її переживання, досвід, зміни, взаємовідносини з іншими особами. У такому трактуванні сутністю туристичного досвіду є зустріч - зустріч подорожуючих туристів з іншими людьми, з природою, з творами іншої або власної культури. Цю зустріч можна розглядати не лише в індивідуальному вимірі, але й суспільному - між різними групами людей. В процесі зустрічі відбуваються численні особисті контакти - прямі чи непрямі, взаємовпливи та діалог. Туризм створює багато нагод до безпосереднього контакту приїжджих з місцевим населенням. Взаємний вплив людей, які зустрічаються, є однією з причин змін, що відбуваються як із самими туристами, так і спільнотами, які вони відвідують. Кожна особа представляє власну культуру та її цінності, які розкриваються в її ставленнях і здійснюваному виборі. Відносини між людьми, які зустрічаються у туризмі можна розглядати в широкому культурному контексті через процес міжкультурного спілкування. Суспільні відносини, що відбуваються під час туристичного руху обумовлені багатьма чинниками індивідуального характеру - вони залежать як безпосередньо від особистісних рис людей, які зустрічаються, так і суспільно-культурних цінностей суспільних груп.

Мобільність і експансія все більшого числа туристів до незначною мірою змінених сучасною культурно-уніфікованою цивілізацією місць спричинюється до того, що туризм можна вважати одним з головних чинників дифузії культурних зразків багатих постіндустріальних суспільств у світі. Головним предметом зацікавлень суспільних наук (напр. соціології, антропології) у рамках цієї дослідницької концепції є обумовленості і суспільно-культурні наслідки зустрічей (зіткнень) та взаємовпливів в туризмі між:

а) окремими особами,

б) особою та суспільною групою,

в) різними суспільними групами,

г) різними культурами.

У західній науковій літературі така зустріч описується як відношення між мешканцями рецепційних районів, званих господарями та туристами, що вважаються гостями. Трактування проблеми в категоріях гостинності добре передає характер взаємовпливів, що відбуваються в туристичних місцевостях. Проте не завжди концепція господарів і гостей знаходить застосування, оскільки часто буває так, що особи, які приймають туристів, не є представниками спільноти, яку відвідують туристи.

Під дифузією розуміють поширення культурних, суспільних, економічних, політичних явищ у часі і просторі. Носіями інновацій в туризмі є люди (туристи), туристичні об'єкти і суб'єкти туристичного сектора. Розповсюджуватись можуть культурні шаблони туристів, туристичні об'єкти та процеси і організаційні удосконалення в туристичному секторі.

Дифузія може мати експансивний характер, коли вона поширюється на певному просторі з джерела інновації та релокаційний, коли це джерело переноситься до іншого простору і там створюються її вторинні центри. Дифузії інновацій у туризмі можуть відбуватися шляхом:

а) експансії об'єктів туристичної інфраструктури в місцевостях і туристичних регіонах,

б) перенесення туристами капіталу і власних культурних стереотипів на рецепційні території,

в) впровадження нових організаційних рішень на туристичних підприємствах.

Інновації можуть поширюватися поступово шляхом безпосереднього контакту з її носієм чи джерелом (ядром інновації), або ієрархічно - через сприйняття новизни, в першу чергу, певними групами людей чи великими населеними пунктами. Дифузія кожної інновації зустрічається з різними бар'єрами суспільного, організаційного чи просторового характеру, крім цього на її інтенсивність впливає здатність адресата до її сприйняття.

В процесі розвитку туристичної інфраструктури наступає "насичення" простору об'єктами і зменшення її вільних запасів. У кінцевому результаті це обмежує можливість розповсюдження самої інновації. Якщо мова йде про туристів, то головний напрямок інновацій пролягає з емісійних територій до територій рецепційних. Суспільно-культурні інновації, що переносяться ними, часто запозичуються деякими представниками місцевої культури, щоб з часом поширюватися на інших членів спільноти. Натомість з точки зору підприємств туристичного сектора, власне сильна конкуренція на туристичному ринку вимагає від них застосування нововведень і пристосування до умов туристичного попиту. які постійно змінюються. Здатність до введення інновацій є одним з найважливіших чинників економічного успіху в туристичній галузі.

Концепція дифузії інновацій знаходить широке застосування в аналізі явищ, пов'язаних з туристичним рухом в суспільному, культурному, економічному і просторовому вимірах.