Методичні вказівки організації туризму зі сліпими

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Методичні вказівки організації туризму зі сліпими

Рух має велике оздоровче значення для кожної людини, а тим більш для незрячого, який має обмежені можливості руху в просторі. Незряча дитина, позбавлена аналізатора зору приречена на довгі години бездіяльності. Брак зору обмежує свободу рухів, буває приводом численних травм, підсилює схильність до нерухомого способу життя. Відставання розвитку моторики і пересування виникає не тільки з браку стимуляції зору руху, фізичних травм, спричиняючих боязнь перед переборюванням трудності чи також обмежених контактів з ровесниками.

Рухове відставання поглиблює часто пасивність батьків і вихователів в заохоченні дитини до руху. У багатьох випадках батьки не усвідомлюють, що незряча дитина має такі самі потреби в сфері рухової активності як зряча. Надмірне опікунство або "ховання" дитини перед оточенням обмежують його можливості вивчення середовища, зменшують тим самим кількість заохочень до рухової активності.

На особливу увагу заслуговують забави і слухові ігри, які сприяють тому, що незряча дитина набирає більшої самостійності, певніше орієнтується по території і має краще уявлення ситуації, в якій знаходиться. Завдяки руховим заняттям рухи незрячої дитини стають більш координованими. Великий акцент у вправах і рухових забавах лягає також на вдосконалення м'язової пам'яті - кінетичної і загальної рухової підготовленість. Рухові заняття впливають також на розвиток малої моторики. У пізнаванні дитиною оточення велику роль відіграє підготовленість рук. Рухова активність незрячих дітей має величезне значення для їх функціонування, оскільки функція пізнання у них відбувається через дотик, відтак вони мусять розвивати м'язи всіх частин тіла (рук, ніг).

Приступаючи до представлення завдань туризму для сліпих осіб необхідно зрозуміти, що на здорову частину населення лягає тягар донесення до осіб з вадами зору необхідності занять туризмом, та й у середовищі самих осіб з вадами зору не часто можна почути бажання брати участь в туристичних заходах. Але сліпа людина є такою ж самою як і всі інші, але не може бачити навколишній світ і має обмеження в русі. Для задоволення потреб в русі, від якого залежить правильний психофізичний розвиток є створення можливості участі в туристичних заходах.

В загальному процесі реабілітації інвалідів зору є кілька етапів. Спершу йде лікувальна, потім психологічна реабілітація, яка є одним з найскладніших моментів, а кінцевим етапом є досягнення як фізичної, так і матеріальної незалежності і інтеграція в суспільство.

В процесі реабілітації туризм стає досконалим засобом збагачення основного процесу реабілітації. Він дає можливість зав'язування міжособистісних контактів, а інколи стає ціллю як спосіб подолання страху і невпевненості.

Заклади для сліпих дітей з вадами зору використовують туризм в процесі реабілітації, пристосовуючи його форми від найпростіших (прогулянка, одноденна екскурсія) до більш складних (походи, табори). Крім оздоровчих цілей дає можливість сліпій дитині вчитися тримати рівновагу, орієнтуватися в просторі. Туризм не тільки покращує роботу основних органів, але і приносить задоволення. Найчастіше для дітей з вадами зору організовуються одно-триденні автобусні екскурсії, а також родинні екскурсії.

Рейди, зльоти також можуть організовуватися для осіб з вадами зору. Програми таких заходів ставлять вимогу перед учасниками вміти поводитися в горах, плавати на байдарках. В таких заходах беруть участь 3-6 особові тандеми. Великою помилкою є формування груп виключно з осіб з вадами зору, важливе значення мають тандеми здорових осіб і осіб з вадами зору.

Кваліфікований туризм доступний для осіб з вадами зору в багатьох дисциплінах. Брак зору створює перешкоди для того, щоб особа могла вибратися на будь-який туристичний шлях, навіть якщо щодня самостійно рухається без сторонньої допомоги. Коли ж така особа перебуває на шляху в супроводі провідника, то може його з легкістю долати. Стежки гірських шляхів є переважно вузькими, кам'янистими, завалені часто деревами, а тому їх подолання вимагає значної фізичної справності. Але допомога провідника полегшує це заняття. Для подолання такого шляху необхідні хороші організатори, туристичні провідники. Крім того особи з вадами зору є дуже добрими слухачами, а тому обов'язковим є екскурсійний супровід з метою надання якнайповнішої інформації про навколишнє середовище. Часто виникає побоювання в провідників вживання слів "бачите, подивіться, якщо б ви бачили". Такі слова доволі нормально сприймаються. Також можна вживати слова типу "зліва, справа", оскільки вони спрямовані на уяву дитини з вадами зору, яка таким чином може приблизно уявити місце розташування об'єкта.

При переходах по рівнинній території варто наперед познайомити учасників з картою переходу, даючи можливість їм самим орієнтуватися на місцевості. Особливу увагу слід звернути на обладнання, взуття. Урізноманітнить перехід розповіді про цікаві рослини, тварини.

При сплавах на байдарках кожен учасник мусить плисти в супроводу зрячого провідника. При таких формах туризму обов'язковим є розкладання наметів, проживання в польових умовах, і з цим особи з вадами зору справляються дуже добре.

Особливу групу становлять діти з послабленим зором, які завдяки спеціальним оптичним засобам мають більші можливості вільного пересування. сліпий туризм реабілітація

Ще одним бар'єром для осіб з вадами зору є недостатня, або ж відсутня база провідників, інформаційних матеріалів шрифтом Брайля. Проблемою є також психічне пристосування як самих неповносправних, так і провідників, які дуже часто відмовляються супроводжувати групу з особливими потребами. Це результат того, що гарантією безпеки групи на шляху є провідник. Якщо говорити про об'єкти на маршруті, то провідник ні в якому разі не повинен розповідати окремо для зрячих і окремо для осіб з вадами зору. Чим важча дорога, тим більша радість після її долання.

Основними принципами при організації туристичних заходів для незрячих є розуміння того, що учасником є особа з вадами зору, яка обов'язково повинна супроводжуватись провідником.

Таким чином, при організації автомобільного туризм організатор такого виду туризму повинен:

- уможливити туристу з особливими потребами з провідником в міру вигідний під'їзд до пункту призначення;

- огляд об'єкту має бути головною метою мандрівки. Для карщого зацікавлення потрібно розповісти наперед про об'єкти на шляху;

- для кращого сприйняття екскурсія має проводитись екскурсоводом чи провідником з розповіддю про об'єкти;

- в кожній групці незрячих має бути хоча б один провідник;

- в ході мандрівки слід організовувати рухові ігри, конкурси;

- під час мандрівки слід робити перерви на рухові вправи і спів;

- під час екскурсій слід дбати про присутність медсестри;

- після проведення даного туристичного заходу варто організувати конкурси на пригадування об'єктів проходження.

Організатор повинен дбати, щоб:

- участь в мандрівці йшла з ініціативи самих учасників, а не тому що так має бути;

- учасник мав провідника, який би допомагав йому під час туристичного заходу;

- кожен учасник брав активну участь в ході заходу;

- дисципліна і пунктуальність була обов'язковою для кожного учасника;

- участь в туризмі була для кожного учасника можливістю подолання власної немочі і страху;

- всі учасники повинні бути застрахованими;

- керівник екскурсії і провідник в різному ступені відповідають за проведення екскурсії.

- у випадку, якщо провідник не справляється з своїми обов'язками його потрібно замінити і позбавити права супроводжувати.

Пішохідні низинні походи є найбільш придатними і сприятливими формами туризму для незрячих осіб. Необхідна максимальна підготовка плану проходження походу, підготовка учасників, які могли б самостійно орієнтуватись на місцевості. При переходах в супроводі провідника незрячий йде біля нього, тримаючись трішки вище ліктя в такий спосіб, щоб зігнена в лікті рука, якою незрячий тримає провідника утворювала прямий кут. Під час таких походів потрібен придатний туристичний одяг і взуття.

Гірський туризм є важчим для незрячих людей, а тому вимагає спеціального одягу, підготовки, супроводу кваліфікованого провідника. Тут не завжди вдається, щоб незрячий йшов біля провідника, тоді він може йти ззаду, тоді можна використати палицю 1-1,5 м або ж шнурок чи ремінь, який має бути злегка натягнутий і щонайменше 1,5 м. довжини.

Провідник повинен інформувати про перешкоди на шляху, який відрізок подоланий. При переходах темп ходу залежить від фізичної здатності незрячого. Важливим є правильний підбір групи за участю незрячих, слабозрячих і здорових провідників у правильному співвідношенні. Так, для прикладу, на групу 30 осіб повинно бути не більше 18 незрячих, з яких 2/3 слабозрячі, а решта здорові супроводжуючі. Повинно бути також чергування переходів і відпочинку.

Сплави на байдарках. Цей вид туризму є найбільш знаний в середовищі незрячих. Він є легким у виконанні, але труднощі становить спорядження. Водний туризм вимагає вміння плавати і веслувати. Слід пам'ятати про особливості всідання в водний засіб і висідання в нього. Підготовка повинна проводитися ще до початку сплаву за допомогою різноманітних вправ. Варто забезпечити перевезення багажу автомобілем, що збільшує безпеку при сплаві.

В залежності від ступеня втрати зору дитина може бути повністю сліпою, або ж слабозрячою. В більшості випадків такі діти перебувають в спеціальних закладах для незрячих, де здобувають освіту. В програмі таких занять є атракційні форми пізнання природи і історії, пов'язані з туризмом. З метою допомоги батькам у вихованні незрячої дитини їх також залучають до проведення туристичних заходів.

Так, зокрема, др. I. Gedl-Pieprzyca представляє висновки, щодо кінного туризму для сліпих. Така форма туризму відродилась в Польщі на початку 90-х років. Коріння сягає ХІХ ст., коли туристи подорожуючи по Гуцульщині використовували місцеві коні. Це були гуцули - коні, які відігравали провідну роль в цій формі туризму. Як зауважує автор, специфіка кінної їзди впливає на покращення вигляду, стану і ходи сліпої особи, кінна їзда розвиває динамічну силу, координацію і рівновагу незрячої особи. Особливо є корисно для дітей з особливими потребами.

Ревалідація дітей з дисфункцією органу зору полягає в подоланні наслідків браку або обмеження зорового органу відчуття в сфері пізнання реальності, справності діяння і суспільної адаптації, підготовки осіб до участі в суспільному житті. Сліпі особи мають проблеми з орієнтацією у просторі. Діти з такими вадами не є однорідною групою з огляду на різні причини і характер ушкодження. Рання втрата зору позбавляє дитину можливості здобування візуальної інформації про оточуючий світ, через що вона будує свої власні уявлення. Дисфункція зору призводить до зменшення можливості психомоторних вправ, а також може служити причиною неправильного розвитку мови. Перший курс кінної їзди для сліпих було організовано в рамках Спорту Неповносправних в 1975 році. У випадку дітей з вадами зору заняття з кіньми (без огляду на те, чи вони проводяться на чи біля коня) є дуже потрібними з огляду на пропріоцептивну, кінестезійну, дотикову і емоційну стимуляцію. Близький контакт з конем не лише під час їзди, а й під час годування чи догляду за ним має важливий вплив на емоційну, пізнавальну і суспільну інтеграцію. Це незвичайно атрактивна форма фізичної активності, форма, яка вирізняє дитину в групі ровесників, діти дуже легко нав'язують емоційний контакт з кіньми, а спокійна реакція попередньо приготованого коня змінює агресивну поведінку дитини. Кінна їзда як форма терапії дає відчуття успіху, зміцнює мотивацію, приносить радість, корисно впливає на розвиток молодого організму. Участь в кінній їзді вимагає дотримання принципів дисципліни і безпеки, розвиває самодисципліну, навчає гігієни і відповідальності, а також забезпечує безпосередній контакт з природою, забезпечує виховний аспект.

Туризм дозволяє зв'язувати осіб з вадами зі здоровими людьми, починаючи ще зі школи і лікувальних закладів. Дитина, навіть з найбільшими пошкодженнями, завдяки участі в екскурсії чи таборі може пізнати ті місця і об'єкти, які не змогла б пізнати, перебуваючи в місці постійного проживання. Заняття туризмом дозволяє неповносправним встановлювати нові контакти (знайомство, дружба, приязнь і т.п.) як з іншими неповносправними, так і зі здоровими людьми. Туризм і краєзнавство, якими займаються діти і молодь дозволяють їм активно відпочивати, пов'язувати процес пізнання через безпосередній контакт з краєм і об'єктами, знайомлячись з середовищем повносправних ровесників. Для хворих з ушкодженим органом руху, найістотнішим є унезалежнення від сторонніх осіб, формування переконань власної справності і життєвої придатності. Туристично-краєзнавча активність допомагає покращувати психофізичну справність, допомагає бороти біль, страх, вселяє віру у власні сили, допомагає позбутися суспільної ізоляції. Часом серед неповносправних дітей виробляється апатія, егоцентризм, що свідчить про непристосованість до життя. Участь в туристичних заходах навчає життя в групі, виробляє відвагу. Заняття туризмом має вселити віру у власні сили.

В процесі краєзнавчо-туристичних заходів з різним характером реалізовуються виховні цілі, які допомагають неповносправним учням краще функціонувати в оточуючій дійсності. До цих цілей можна зарахувати наступне: допомога і взаємна доброзичливість, формування норм суспільного співжиття, вироблення правильних навиків безпечного збереження і руху в чужому середовищі, самообслуговування, готування їжі і багато інших. Головною справою є показ дітям кращих і прекрасніших сторін життя, збільшення потреби пізнання, розвиток інтересів, пропагування цікавих форм вільного проведення часу для цілої родини. Туризм зі своїми рекреаційною, удосконалюючою, навчальною, виховною і суспільною функціями може стати винятковим "знаряддям" в руках вчителя, допомагаючи процесу суспільної інтеграції неповноцінних дітей з їх здоровими ровесниками. Результатом туристичних занять є взаємна інтеграція дітей, але також радість, що малюється на обличчях, коли можуть з іншими дітьми веселитися, їсти, танцювати. Одне певне, що всілякі форми рухової активності в житті неповноцінної дитини дуже істотні, тому що дозволяють йому на "відкриття" на світ.

Дослідження А. Nowakowskiej показали, що сліпі і недобачаючі діти шукають нових вражень, цікаві того, що для них до цього часу було невідоме. Туризм формує молоді характери, дозволяє зменшити негативне відношення до себе через власну неповносправність, розвиває зацікавлення, дозволяє отримувати нові враження, навчає самодіяльності, дисципліни, задовольняє потребу у співпраці, виробляє відчуття безпеки, навчає відповідальності, відкриває нові знання, покращує якість життя.

Gedl-Pieprzyca і К. Kaganek вважають, що терапія з використанням рекреаційно-туристичної кінної їзди для неповносправних осіб, може стати інтеграційною формою рухової активності, інтеграційні виїзди зближають незрячих дітей до суспільства зрячих. Досвід проведення таких поїздок для дітей в Бещадах показав, що дуже корисно проводити такі поїздки в тандемі сліпих і зрячих дітей. В результаті таких поїздок в неповносправних дітей спостерігалось підвищення впевненості в собі, покращення самооцінки і психічного стану, покращення орієнтування власного тіла в просторі і рухової координації, зменшення емоційної напруги, позитивні зміни в контактах з ровесниками та іншими людьми.

Туризм на байдарках дозволяє неповносправним дітям досягати успіху, почути себе важливими. Ці діти, які мають багато емоційних проблем, часто не можуть налагодити контакт з іншими особами. Під час таких заходів перебувають разом з особами, які є більш справнішими від них, які можуть надати їм опіку і допомогу. Вони навчаються відповідальності за себе та інших. Зафіксовано також зміни в поведінці неповносправних осіб, які займаються туризмом. Стараються бути самодіяльними. Систематична участь в заходах сприяє їх розвиткові. Також зафіксовано зрушення в науці. Учасниками заходів на байдарках є діти різного ступеня ураження, починаючи від незначного спізнення в розвитку до складних ушкоджень мозку, а також діти неповносправні рухово, глухі або сліпі.

Размещено на Allbest.ru