Модель циклу еволюції туристичного простору Р.В. Бутлера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель циклу еволюції туристичного простору Р.В. Бутлера

На сьогоднішній день одним з найчастіше застосовуваних дослідницьких підходів під час аналізу розвитку туристичних регіонів є концепція циклу еволюції туристичного простору. Опрацював її Р.В. Бутлер на основі теорії периферії Крісталлера, дифузії інновацій та економічної теорії циклу життя продукту. Дана концепція має багато прихильників, як і супротивників. Проте, безперечно, вона є однією з найважливіших і найчастіше дискутованих моделей розвитку просторів туристичної рецепції в сучасній науковій літературі.

Автор концепції стверджує, що розвиток туристичного регіону відбувається відповідно до визначеного циклу, в якому можна виділити певні характерні етапи. Внаслідок зростання туристичного руху та збільшення об'єктів готельного типу, туристичний регіон досягає визначеного рівня розвитку, проходячи від початкової стадії до повної зрілості. Окремі етапи цього розвитку визначив Р.В.Бутлер як: експлорація, вступ, розвиток, консолідація, стагнація та занепад або відродження.

Перша фаза - експлорація (анг. exploration stage) характеризує початкову стадію розвитку туристичних явищ на визначеному просторі, пов'язану з появою перших туристів, що приїжджають індивідуально, яких приваблюють краса природи або культурні об'єкти. Кількість туристів невелика, а їх вплив на місцеву економіку та життя мешканців незначне. Поява туристів часто породжує ентузіазм і задоволення серед мешканців, оскільки приїжджі зацікавилися їх культурою і середовищем проживання. Переночувати можна, зазвичай, у кімнатах, які здають господарі або у примітивних притулках (напр. гірські курені, станції).

На другому етапі, який називають фазою введення (анг. involvement stage), активно починає збільшуватися число туристів. Разом із їх зростанням розвивається потреба у готелях, закладах харчування, транспортних послугах та ін. Частина мешканців розпочинає надавати туристичні послуги приїжджим. Туризм стає для них джерелом додаткових доходів. Починає розвиватися туристична інфраструктура, перш за все об'єкти готельного типу, заклади харчування та мережа туристичних маршрутів. У третій фазі - розвитку (анг. development stage) відбувається інтенсивне розширення туристичної бази, завдяки чому місцевість отримує виразний туристичний характер. Туристичні витрати стають одним з головних джерел місцевих доходів, а туристична функція стає головною або однією з головних суспільно-економічних функцій місцевості. Розвиток туристичної інфраструктури, зазвичай, ведеться інвесторами ззовні, і це є причиною того, що велика кількість доходів з туризму не залишається у місцевій господарській системі. На цьому етапі розвитку туристичної місцевості (регіону) відбуваються найбільші перетворення в навколишній природі.

Четвертий етап - фаза консолідації (анг. consolidation stage) характеризує вже повною мірою розвинену туристичну місцевість. Туризм є головною статтею доходів місцевої економіки. Зменшуються темпи приросту кількості туристів, що свідчить про те, що обсяг туристичного руху, а тим самим і туристичного попиту починає досягати граничної величини. Це змушує менеджерів туристичних центрів проводити заходи, спрямовані на подальше функціонування в умовах шаленої конкуренції (напр. підвищення якості послуг, промоції). Значно зменшується кількість новозбудованих об'єктів готельного типу.

П'ята фаза - стагнації (анг. stagnation stage) відображає ситуацію, в якій відбувається реальне зменшення приросту готельних місць а також кількості гостей, що приїжджають на відпочинок. Готельна база вже настільки розвинена, що її рецепційна ємкість відповідає величині туристичного руху. Коливання туристичного попиту є причиною того, що частина туристичних об'єктів має фінансові труднощі, які загрожують їх подальшій діяльності. Сильна конкуренція на місцевому туристичному ринку змушує до проведення модернізації об'єктів і пошуку власних ринкових сегментів. З метою збереження обсягу туристичного руху, а значить і доходів з туризму, необхідним стає втручання місцевої влади з метою підвищення привабливості туристичної місцевості, її промоції та залучення інвестицій в секторі туристичних розваг. Шоста фаза може отримати назву відродження (омолодження) (анг. stage) туристичної функції або її занепад (анг. decline stage) залежно від того, чи в результаті проведених дій туристичний рух зросте чи зменшиться. У місцевостях, які є дуже залежними від доходів з туризму зменшення обсягу туристичних приїздів веде до закриття нерентабельних туристичних об'єктів та зміни їх використання напр., для проживання мешканців даної місцевості чи інших послуг. Відсутність фінансових засобів на модернізацію супутньої інфраструктури викликає її поступовий занепад, що знижує туристичну привабливість території. Натомість усі спроби відновлення розвитку туристичної функції пов'язані зі значними капіталовкладеннями.

Представлена модель Р.В. Бутлера є однією з основних дослідницьких концепцій, які застосовуються у вивчені територій туристичної рецепції. Вона дозволяє охопити багато зв'язків і відносин між природними, суспільними, економічними явищами, які відбуваються у місцевостях і туристичних регіонах разом з інтенсифікацією туристичних явищ. Проте дану концепцію критикують за її надто загальний і детерміністичний характер а також незначне врахування зовнішніх чинників, однак вона знаходить широке застосування в інтерпретації та прогнозуванні туристичних явищ в різних місцевостях та туристичних регіонах.

Концепція туристичного простору

До основних дослідницьких підходів в географічних науках належить опис процесів і явищ просторовими категоріями. Простір є також головним об'єктом наукового аналізу, у дослідницьких концепціях географії туризму, що знайшло своє відображення в розвитку інтегральної концепції туристичного простору. Деякі дослідники називають його також екреаційно-туристичним простором. И.Варшинська і А.Яцковський під поняттям туристичного простору розуміють частину географічного простору, тобто фізично-географічний, суспільний, культурний, економічний простір, в межах якого відбуваються туристичні явища. Туристичний простір має свою структуру та внутрішню організацію, що складається з "первинних елементів", вихідних, які визначають зміст туристичних цілей і "туристичних принад" та "вторинних елементів", які зумовлюють чи полегшують здійснення туристичних потреб. "Первинні елементи" діляться на дві генетично окремі групи. До першої належать складові частини навколишнього середовища, охоплені категорією туристичної корисності: рельєф (гіпсометрія), клімат і внутрішні води, рослинний покрив, тваринний світ; другу групу складають історично сформовані матеріальні і духовні компоненти. "Вторинні елементи" творять усі споруди і устаткування технічної і організаційної інфраструктури, які допомагають туристам задовольнити свої матеріальні і духовні потреби. "Первинні елементи" і "вторинні елементи" дозволяють говорити про "туристичну привабливість" даного простору.

На думку С.Лішевського туристичний простір є функціонально окремою частиною (підпростором) географічного простору, який розуміють як простір, створений з природних елементів оболонки Землі (природне середовище), результатів людської діяльності в цьому середовищі (економічне середовище), а також середовища людини в суспільному розумінні. Такий туристичний простір є функціонально окремим підпростором географічного і суспільного простору, є витвором людини, яка використовує географічне і суспільне середовище для туристичної мети, а мотивацією її виникнення і розвитку є потреба у відпочинку, пізнанні і отриманні вражень. Можна виділити три види туристичного простору:

а) реальний або формальний - що ідентифікується з простором об-лаштованим, головним чином, готелями, закладами харчування і супутньою базою;

б) функціональний - що є виразом туристичної активності людини в географічному просторі;

в) перцепційний або перцепційно-ментальний, який складає індивідуальну або групову уяву (віртуальне відображення) реального туристичного простору. Туристичний простір базується на об'єктах і природних явищах за принципом відбору, вмотивованого суспільно-економічними потребами. Використовуючи природні і антропогенні принади, їх адаптують до специфічних вимог рекреації і туризму, створюючи технічну і поселенську інфраструктуру та різноманітні організаційні мережі. Основними властивостями туристичного простору:

- нестабільність, яка виникає з динамізму туристичних явищ і їх циклічного розвитку в часі;

- велика неоднорідність як у сфері навколишньої природи, культури, так і форм туристичного облаштування;

- непостійність, оскільки вона складається з функціонально пов'язаних дисперсивних елементів

С.Лішевський поруч з визначенням туристичного простору, виділяє та характеризує типи туристичного простору. Головною передумовою для виділення типів туристичного простору є конкретні функції, реалізовані у просторі туристичною діяльністю. Це функціональне трактування туристичного простору, в якому автор виділяє:

- простір туристичної експлорації, де проявом туристичної діяльності людини є відкриття маловідомих територій і відсутність тривалих туристичних інвестицій;

- простір туристичного проникнення, в якому домінуючим проявом туристичної діяльності людини є пізнання, краєзнавча діяльність і короткочасний відпочинок;

- простір туристичної асиміляції, в якій проявом туристичної активності людини є перебування і налагодження контактів з місцевим населенням, знайомство з умовами життя, звичаями, культурою та ін.;

- простір туристичної колонізації - частина туристичного простору, в якому відбувається тривале займання і туристичне облаштування нових земель, що змінює їх первинне користування; пов'язано із виникненням будинків відпочинку, готелів, пансіонатів, баз відпочинку, таборів і т.п. та інших будинків і дачних ділянок;

- простір туристичної урбанізації, в якій домінуючим проявом туристичної діяльності людини є перетворення туристично облаштованих сільських територій в території міського типу. Становлення простору туристичної урбанізації є останньою фазою процесу туристичної колонізації, а ефектом її розвитку є трансформація початково туристичних територій на території постійного проживання мешканців міст.

Туристичний простір є основним поняттям, що охоплює всі прояви туризму, які зустрічаються на певній територій. Його основними складовими частинами є центри, вузли (напр. місця, місцевості, туристичні території), туристичні зони, туристичні регіони, туристична територіальна система. У ньому відбуваються численні процеси в т.ч. концентрації, деконцентрації, дифузії, експансії, регіоналізації, ієрархії, спеціалізації чи гравітаційних тяжінь, які є предметом окремих досліджень та аналізів. З цієї причини концепція туристичного простору пов'язана з іншими дослідницькими концепціями, серед яких можна назвати наступні: концепція туристичної функції, просторова модель дифузії інновацій, територіальна рекреаційна система, концепція району туристичної активності чи біхейвіористичні моделі перцепції туристичного простору.

Концепція туристичної функції

туристичний регіон еволюція простір

Важливе місце в науковому досліджені туризму займає аналіз ролі туристичної функції в суспільно-економічному розвитку населених пунктів та регіонів. Під туристичною функцію ми розуміємо будь-яку суспільно-економічну діяльність в населеному пункті чи регіоні, спрямовану на обслуговування туристів та задоволення певних туристичних потреб. Розвиток приїзного туризму стає причиною для активізації сфери надання послуг. Чим більший туристичний рух, тим істотнішу роль грає туризм в господарській системі даної місцевості і тим сильніше розвивається її туристична функція. Чим туристична функція є краще розвиненою, тим більшу конкуренцію складає вона стосовно інших суспільно-економічних функцій місцевості і тим вищу позицію займає в її функціональній структурі. Щодо інших суспільно-економічних функцій, то туризм може виконувати головну, рівноправну, доповнюючу чи додаткову функцію. Основними показниками розвитку туристичної функції місцевості є:

а) кількість туристичних місць для ночівлі, яка припадає на 100 постійних мешканців, - так званий показник Барет'є і Дефферта;

б) величина туристичного руху, що вимірюється кількістю приїжджих туристів на 100 постійних мешканців, - так званий показник Шнайдера;

в) кількість зайнятих в туристичному секторі.

Загалом прийнято вважати, що туристична функція є високо розвиненою, коли показник Р.Барет'є і П.Дефферта досягає рівня 100, тобто коли кількість місць для ночівлі туристів є рівна кількості постійних мешканців. У Польщі, наприклад, прийнято, що туристична функція є головною або однією з головних суспільно-економічних функцій місцевості, коли показники Барет'є і Дефферта перевищують рівень 50, а показник Шнайдера - 500. Для просторового аналізу часом використовуються й інші показники розвитку туристичної функції, наприклад кількість місць для ночівлі, яка припадає на 1 км2 або кількість туристів на 1 км2. У деяких випадках говориться також про туристичні функції територій, що мають у використанні невелику базу для ночівлі і працевлаштована невелика кількість осіб, які надають туристичні послуги, однак їм характерна велика концентрація одноденного туристичного руху, напр. приміські зони. Не опрацьовано на сьогоднішній день докладних критеріїв, які б дозволяли визначити функцію таких територій.

Концепція району (території) туристичної активності

Концепція району туристичної активності (TBD - анг. Tourist Business District) використовується для аналізу просторової організації і функціонування туризму в багатофункційних міських центрах. Опрацював її Д.Гец (1993), який в результаті порівняльного аналізу розвитку туризму в містах зауважив закономірність, яка полягає в концентрації туристичного руху тільки в деяких районах міста. Відповідно до положень даної концепції оптимальні умови для розвитку міського туризму існують в центральній частині агломерації - центральному районі міста. Факторами, які сприяють формуванню району (території) туристичної активності (TBD) є зосереджені в центрі міста різноманітні туристичні об'єкти у вигляді пам'ятників архітектури чи культури, готелів і закладів харчування, різні прояви суспільного і економічного життя міста, які виникають з його центральних функцій, напр. торговельних чи адміністративних. Концентрація туристичного руху в межах TBD зумовлена хорошою доступністю і відсутністю автомобільного руху. Часто саме межа виділеної зони домінування руху для пішоходів в центральній частині міста визначає межі TBD.

Історична спадщина міста, життя і культурні події, а також пропозиція закладів харчування та магазинів створюють основу TBD. Важливим чинником, який приваблює туристичний рух до міст, є згадана вже адміністративна і бізнес-діяльність, просторова концентрація якої створює центральний бізнес-район, - CBD (анг. Central Business District). Предметом наукового аналізу є також, відносини між обома функціональними районами, їх зв'язки, залежності і трансформації, а також спосіб формування туристичної привабливості та організація туристичного руху в територіальних межах міста.

Концепція територіальних рекреаційних систем

Концепція територіальних рекреаційних систем (ТРС) є одним з системних трактувань організації туризму і відпочинку, сформульованим в 70-х роках XX ст. В.С.Пріображенським і Ю.Л.Вєдєніною. Системою вважається сукупність взаємно пов'язаних елементів, та зв'язків між ними. Зв'язки (відносини) між елементами системи творять її структуру. Кожна територіальна рекреаційна система складається з п'ятьох підсистем:

а) учасники відпочинку (туристи),

б) туристичні принади (природні та антропогенні),

в) технічна інфраструктура (в тому числі місця для ночівлі, заклади харчування, транспортна мережа),

г) персонал, що працює у сфері обслуговування туристів,

д) установи, які управляють рекреаційною системою (напр. органи місцевої влади, пов'язані з функціонуванням туризму).

Дані підсистеми взаємодіють між собою і є взаємозалежними. Вони можуть розташовуватися в конкретній просторовій одиниці (напр. регіоні, місцевості) або можуть бути окремо від неї, але мірою приналежності до ТРС є їх зв'язки всередині системи. Туристичний рух є тим фактором, який творить систему.

Дослідження рекреаційних систем полягають в аналізі явищ, що відбуваються в їх межах, в т.ч. внутрішніх зв'язків і впливів та їх відносин і зв'язків з іншими територіальними системами. Великою перевагою даної концепції є трактування туристичних явищ як внутрішньої складної системи, пов'язаної з іншими не туристичними системами. Концепція ТРС є однією з перших моделей, які пояснюють сутність туристично-рекреаційного простору і його становлення.

Концепція перцепції простору (ландшафту)

Серед дослідницьких підходів до вивчення туристичних явищ важливе місце займають біхейвіоральні концепції, які причини туристично-рекреаційної активності людини шукають у внутрішніх процесах перцепції і уявлень довколишнього простору. Ці дослідження мають міждисциплінарний характер та проводяться психологічними, природничими та економічними науками. З однієї сторони вони стосуються візуальної оцінки привабливості ландшафту і сприйняття простору з точки зору власних потреб відпочинку, а з другої - створення уявлень про туристичні продукти у потенційних покупців у рамках маркетингових технологій.

З точки зору біхейвіоральних концепцій на туристичну і рекреаційну поведінку та на вибір місць відпочинку впливають теперішні та колишні просторові уявлення, що є результатом попередньо зроблених спостережень. Перцепція це складний і активний пізнавальний процес, що полягає у сприйнятті довколишньої і такої, що залишається в межах почуттів, реальності (простору). Цей процес складається з чуттєвих вражень, рецепції сигналів, що походять з оточення, їх розумової переробки, конструювання образу, що відображує реальність поєднане з його оцінкою, що, в свою чергу, веде до певного вибору поведінки. Те, що і як людина помічає, залежить також від її попереднього досвіду, знань та існуючого в цей момент емоційного стану, позицій, думок і переконань. Дослідження перцепції туристичного простору на сьогоднішній день отримують все більшого значення з уваги на:

а) наростаючу конкуренцію між окремими територіями туристичної рецепції у світі (місцевостями і туристичними регіонами),

б) зростання значення якості об'єктів навколишнього світу в оцінці туристичної привабливості туристами,

в) факт, що рішення про вибір мети туристичного виїзду рідко робиться лише на основі одного чинника.

Все частіше підкреслюється значення візуальних властивостей ландшафту, пов'язаного з його естетичними цінностями, так званими естетичними (ландшафтними) принадами. З цієї точки зору особливе значення мають: архітектура ландшафту, фізіономія, композиція, естетика та його впорядкованість (лад і гармонія), оскільки вони є показниками впорядкованості простору. Турист перш за все звертає увагу на оточення, в якому знаходиться, тобто на візуальний ландшафт. Критеріями оцінки естетики принад візуального ландшафту є кількість планів у ландшафті, кількість ідентифікованих елементів, з них складається ландшафт, естетика індивідуальних об'єктів, різноманітність елементів, розвиток вертикальної структури та гармонія ландшафту. Сприймання, поєднане з емоціями, складає форму переживання сценічного оформлення ландшафту. Ілюстрацією відносин між процесом перцепції туристичного простору та ведення в ній туристично-рекреаційної активності може бути перцепційно-біхейвіоральна модель туристичної поведінки, що представляє складений ланцюг обумовленостей рішень, які приймає турист.

Размещено на Allbest.ru