Концепція розвитку туризму як зустрічі культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція розвитку туризму як зустрічі культур

Суть її полягає у тому, що туристичні центри є місцем зустрічі представників різних культур, носії котрих - приїждже і місцеве населення. Унаслідок такої "зустрічі" відбувається взаємне зацікавлення, пізнання, можливе взаємопроникання культур. Однак може скластися ситуація, коли приїждже і навіть місцеве населення почуватимуться некомфортно, а в гіршому випадку - ображеними, що може зумовити конфлікт. У такому випадку, зауважує А. Ковальчик, необхідно або минати таку місцевість, або змінювати поведінку обох сторін, аби запобігти такому непорозумінню.

Сам туризм XX ст. теж став явищем сучасної культури. Він дуже часто може пришвидшувати культурний обмін, що виявлятиметься у збільшенні попиту на відповідні послуги, національні товари, а інколи навіть на моду. Так, іноземні туристи, котрі відвідали Київ під час Помаранчевої революції, стали використовувати помаранчеві символи у себе вдома. Щоправда, надмірна скупченість відпочиваючих може негативно впливати на мораль та поведінку і самих туристів, і місцевого населення. Це відбувається через послаблення морально-етичних засад, що призводить до жебракування, проституції, пияцтва, вживання наркотиків. Однак такі моральні негативи менше стосуються концепції зустрічі культур, а підпорядковані правовому їх вирішенню у місцях зосередження туристів. Стосовно зустрічі культур на відносно замкнутій туристичній території, то тут відбувається не зміна, а еволюція культур, тобто трансформація людської поведінки, яку можуть доповнювати національні особливості носіїв цих культур. Соціокультурне середовище туристичного простору, створене під час зустрічі представників різних культур, за сприятливих умов перебування може стати притягальною силою і сприяти збільшенню туристичних потоків. Таким прикладом може слугувати традиція на курорті Трускавець, де щоліта під відкритим небом функціонує народний хор, утворений з відпочиваючих, представників різних національностей, котрі залюбки виконують українські народні пісні. Такі люди не лише відпочивають і лікуються, а й збагачують себе та відповідне оточення зразками пісенної культури українського народу.

Отже, питання поведінки туристів в іншому культурному середовищі, здатність до сприйняття культури і традицій місця перебування сучасна наука розглядає як засіб його популяризації та розвитку туризму.

Концепція самознищення розвитку туризму пов'язана з екологічним станом рекреаційних територій. Якщо попередня концепція більше стосується моральних засад розвитку туризму, то концепція самознищення туризму пов'язана з негативною зміною рекреаційних територій, що здійснюється внаслідок проведення масових туристично-рекреаційних занять.

Території масового відпочинку зазнають змін, які відбуваються упродовж чотирьох етапів їх освоєння. На першому етапі нову туристичну місцевість спочатку відвідують нечисленні групи, зазвичай найзаможніші туристи, котрі своїми рекреаційними заняттями майже не впливають на зміну середовища перебування, хоча, з економічного погляду, сприяють накопиченню первинного капіталу в місцевого населення, що зацікавлює підприємливих людей до розширення туристичної діяльності. На другому етапі освоєння туристичних територій відбувається подальше загосподарювання, насамперед розширення баз розміщення і чи не найголовніше - здешевлення вартості перебування. Це зумовлює зростання потоків відпочиваючих середнього достатку. Збільшується не лише кількість відпочиваючих, а й навантаження на туристично-рекреаційні території та сформовану інфраструктуру.

Пік популярності настає під час третього етапу освоєння. Він супроводжується масовим і неконтрольованим зростанням туристичних потоків, що призводить до погіршення екологічного стану таких територій і перевантаження відповідної інфраструктури.

Четвертий етап освоєння території засвідчує деградацію ресурсної бази розвитку туризму і спричиняє зменшення напливу відпочиваючих, погіршення екологічного стану, зниження життєвого рівня, а відтак - занепад туристичної діяльності.

Отже, неконтрольований розвиток туризму посилює його антропогенний тиск на рекреаційні території, призводить до самознищення туризму, де про подальший розвиток не може бути й мови. Усе це вимагає наукового обґрунтування туристично-рекреаційних навантажень і вивчення економічної доцільності розвитку туризму.

Концепція туристичної урбанізації

Туристичні міста становлять нову та виняткову форму урбанізації, що виникли внаслідок розвитку обслуговуючих функцій з наданням переважно туристично-рекреаційних послуг²⁴. На відміну від промислових міст, заснованих в індустріальну епоху, туристичні міста є продуктом самої індустріалізації, під час якої виникла особлива потреба в оздоровленні й створенні поселень із набором міських послуг. Такі міста масово почали виникати наприкінці XIX - початку XX ст. (більшість відомих центрів туризму в Альпах: Давос, Ароза, Санкт-Моріц, Мюррен, Лейкербад у Швейцарії; Лех, Шрунс, Ланґен, Зурс, Сан-Антон в Австрії; в Україні - Яремча, Ворох-та, Сколе, Славське та ін.).

Міста, котрі виконують туристично-рекреаційні функції, суттєво відрізняються від інших, насамперед від промислових міст. Адже їхня діяльність несумісна з промисловістю, розміщенням виробництв, що може зашкодити навколишньому середовищу, туристичним ресурсам, здоров'ю населення, відпочиваючим. Лікувальні й оздоровчі функції таких міст вимагають наявності в них чистого повітря, охайних парків, просторих зелених зон, екологічно чистих туристичних ресурсів, сучасної соціальної інфраструктури та ін.

Міста, які спеціалізуються на оздоровленні й лікуванні, характерні динамічністю зростання населення і кількості працюючих, яке може змінюватися залежно від сезону обслуговування. Для досягнення соціальної рівноваги у такі поселення необхідно вкладати значні інвестиції задля вдосконалення та розбудови не лише відпочинкової бази, а й інженерної інфраструктури. Це поліпшить рівень обслуговування і сприятиме закріпленню місцевих кадрів.

Дещо по-іншому виглядає урбанізація сільської місцевості, що відбувається під впливом туризму. Аби досягти статусу міського поселення, такі території повинні змінити систему сільської забудови, розвинути туристичну підприємливість, щоби наблизити структуру зайнятості до міських поселень і юридично закріпити нову структуру землекористування. Загалом туристична урбанізація сприяє економічним, професійно-демографічним і культурним змінам, які ведуть до підвищення життєвого рівня місцевого населення та поліпшення обслуговування відпочиваючих.

Отже, більшість сучасних теорій і концепцій географії туризму мають бігейвіористське спрямування. їх дослідження передбачає врахування не лише стану обслуговування, а й індивідуальних особливостей поведінки туристів.

туризм урбанізація поведінка культурний

Кожна наука володіє власними методами дослідження. За твердженням професора О. Шаблія, "метод наукового дослідження - це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети"²⁵. З допомогою такого методу можна отримати бажану інформацію, що відповідатиме потребам суспільства або конкретної науки. Унаслідок застосування правильно вибраного методу можна підтвердити істинність отриманих результатів.

Професор О. Шаблій висуває такі вимоги до методів дослідження: якість (загальнозрозумілість методу); націленість (спрямованість методу на досягнення певної мети); детермінованість (чітка послідовність застосування методу); результативність (здатність забезпечувати досягнення мети); надійність (здатність забезпечувати бажаний результат); економність (здатність методу досягати результату за найменших затрат засобів і часу). Врахування таких рис у географічних дослідженнях сприятиме досягненню істинних наукових результатів.

З поняттям методу тісно пов'язане поняття методології, методики. Методологію розглядають як учення про структуру, логічність організації, методи та засоби діяльності. У науці - це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання. За визначенням Е. Алаєва, методологія -"сукупність найістотніших елементів теорії, конструктивних для самої науки; методологія, на відміну від теорії, не приносить нового знання; на відміну від концепції не слугує основою для практики; але вона розвиває в науці елементи, без яких неможливий розвиток самої науки. Образно кажучи, методологія - це концепція розвитку теорії, а концепція - методологія переходу від теорії до практики". За О. Шаблієм, важливим положенням у методології є насамперед те, "що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим". Методику, в свою чергу, розглядають як учення про особливості застосування окремого методу чи системи методів або сукупність прийомів дослідження.

У суспільній географії методи наукового дослідження О. Шаблій поділяє на три великі групи: філософські, котрі є фундаментом наукового пізнання. Це загальні підходи, категорії та принципи і закони, що показують місце досліджуваного об'єкта в реальному світі (принцип об'єктивності, всезагального зв'язку і залежності, закон єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних показників у якісні, заперечення заперечення й ін.); загальноосвітні - такі засоби і прийоми, що мають універсальний характер застосування (аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення й абстрагування, порівняння й аналогія, ідеалізація та формалізація), але потребують урахування особливостей конкретних об'єктів дослідження. Так, у туризмі широко застосовують наукові методи системи географічних наук: спостереження з елементом описовості; історичний; порівняльний; картографічний; аналітико-статистичний; експедиційних досліджень; математичного моделювання; системний. У свою чергу соціальний характер туризму обумовлює використання способів і прийомів, сформованих в інших суспільних науках (балансовий, соціологічних досліджень тощо).

До найпопулярніших загальнонаукових методів належить описовий метод, часто супроводжений використанням загальної статистики. У подібних дослідженнях широко застосовують метод статистичної оцінки (визначення функцій за результатами спостережень), метод статистичної перевірки гіпотез та ін. Статистичним методом послуговуються для аналізу соціологічних опитувань, що дає змогу методом порівняння виявити відмінності однієї соціокультурної системи від іншої. Результати таких досліджень - дуже важливий засіб обґрунтування розвитку туризму, активного відпочинку.

До третьої групи методів дослідження суспільної географії належать конкретно-наукові методи, які застосовують в окремих науках. Це, зокрема, метод польових досліджень, картографічний та ін.

У межах окремої науки, якою є географія туризму, теж можна використовувати конкретні наукові методи, наприклад, метод сезонних оцінок чисельності самодіяльних туристів. Неодноразово нестача інформації про розвиток туризму, скажімо, виїзди вихідного дня, мотивації туристичних поїздок за межі держави, розвиток прикордонного туризму, змушують дослідників вдаватись до соціологічних опитувань (анкетування), що постають у вигляді міждисциплінарного методу польових досліджень.

Основними статистичними показниками, котрі використовують для географічних досліджень у туристичній діяльності, є: чисельність (кількість) туристів за одиницю часу (добу, місяць, сезон, рік і т. д.), які відвідали певний центр, регіон, країну; кількість ночівель, проведених туристами в тому чи іншому центрі, регіоні, країні за одиницю часу; кількість ліжко-місць цілорічної дії та сезонного використання; обсяг наданих туристично-рекреаційних послуг у грошовому вираженні, обсяг доходів від розвитку туризму тощо.

З-поміж головних методів дослідження, застосовуваних у географії туризму, доцільно виокремити такі, що використовують вторинну інформацію у вигляді зображення на картах і картосхемах даних переписів і под., а також методи, які ґрунтуються на первинній інформації, отриманій унаслідок анкетування, спостереження, інтерв'ювання. Водночас із тим у розвідках з географії туризму не обійтися без досліджень на місцевості, тобто польових, що охоплюють суцільний, вибірковий, маршрутний способи та "спосіб ключів". Останній передбачає дослідження типових ділянок і поширення результатів на значно більшу територію. Польові географічні розвідки передбачають підготовчий період, власне польовий і заключний, тобто камеральний, який закінчується отриманням висновків. Такі дослідження можуть здійснювати з метою визначення атрактивності природних або навіть історико-культурних ландшафтів, а також потреб туристів, їх поведінки та ін.

На думку польського вченого А. Ковальчика, до географічних досліджень у туризмі варто віднести також аналіз туристичних путівників, буклетів, рекламних оголошень, пам'яток для туристів, програм туристичних заходів і навіть описи художньої літератури. Адже всі ці складові належать до банку даних, що створює спеціальну інформацію.

Іншим способом збирання інформації, зокрема в процесі оцінки туристичної привабливості, є аналіз загально-географічних і тематичних карт (рельєфу, клімату, фауни та флори, наявності історичних пам'ятників), а також дешифрування космічних знімків.

Вагоме джерело інформації про розвиток світового туризму - банк даних ВТО. На сайті (unwto.org - World Tourism Organization) розміщені відомості про розвиток туризму в усьому світі, регіонах та в окремих країнах, а також матеріали, присвячені проблемам розвитку туризму. Статистичні дані про розвиток туризму е і в щорічниках, які видають спеціалізовані організації 00Н, особливо ЮНЕСКО. Статистичні дані, що стосуються розвитку туризму в світі та в Україні, у вітчизняних довідниках публікують неповно - це дуже загальні показники, що дають змогу здійснювати поточний аналіз розвитку міжнародного і внутрішнього туризму, пов'язаних з Україною. У такому випадку доводиться застосовувати недешеві способи отримання необхідних даних про розвиток туризму, його мотивацію та головні міжнародні турпотоки - анкетування й інтерв'ювання. Недоліком анкетування є те, що туристи, зайняті оглядом туристичних об'єктів, неохоче відповідають на запитання анкетера, а це певною мірою збіднює отриману інформацію. Крім того, відповіді, наприклад, з мотивації туристичних подорожей можуть бути дуже різними, якщо надокучливо переривати процес прослуховування, скажімо, під час екскурсії. За таких обставин не можна одержати об'єктивну інформацію. Тому дуже важливо, аби анкетування чи інтерв'ювання здійснювали досвідчені висококваліфіковані спеціалісти.

У географічних дослідженнях широко застосовують описові, статистичні методи (середня зважена, стандартні відхилення і под.), а також параметричні методи (кореляція, регресія), аналіз варіантів і непараметричні тести. Ці методи можна використовувати в процесі опрацювання даних, отриманих способом анкетування, інтерв'ювання. Адже так виявляють зв'язок і взаємозалежність між преференціями та поведінкою туристів.

Для географічних досліджень нерідко застосовують і графічні методи, що сприяють вивченню території туристичної спеціалізації.

У розвідках географії туризму спостерігаємо повернення від кількісних методів до якісного аналізу з використанням соціологічних, психологічних і етнологічних методологій, а також застосування економічної теорії та теорії менеджменту. До якісних показників, які широко застосовують у географічній практиці, належить так званий коефіцієнт Баретия і Деферта, що вказує на рівень розвитку туристичної функції:

L=100 W

де L - кількість місць для ночівлі на даній території; Р - кількість населення на тій чи іншій території.

Польські дослідники Я. Варшинська й А. Яцковський коефіцієнт Tf(t) подали у модифікованій версії, що має такий вигляд:

L-100

Tf(t) =-

P₀+kL

де L - кількість місць для ночівлі на певній території; Р₀ - кількість населення на цій території; k - кількість населення, зайнятого в обслуговуванні туристів, що залежить від кількості місць для ночівлі й категорії готелів (у межах від 0 до 1, де готель класу "люкс" дорівнює 1).

Для визначення рівня розвитку туристичної функції можна також використовувати коефіцієнт розміщення (локалізації - WL_t): Т, ^ьі T_t - відсоток місць для ночівлі (або кількість туристів, кількість зайнятих, котрі обслуговують туристів і под.) у просторовій величині "і" відносно величини явища на досліджуваній територій; L_t - величина досліджуваного явища на території.

А. Ковальчик пропонує для аналізу розміщення ресурсів і туристичної привабливості, а також інфраструктури, що засвідчує туристичну освоєність території, використовувати метод найближчого розташування (R), який має вигляд: де сі₀ - середня відстань, що підлягає спостереженню, й - середня очікувана відстань. Величина R = 2,1491 означає, що розміщення об'єктів на тій чи іншій території має характер гексагональний; R = 1 - система хаотична, випадкова, a R = 0 тоді, коли явище зосереджене в одному місці. Цей метод успішно використовували у другій половині 70-х років XX ст. для дослідження стану туристичного освоєння в СІЛА (Північна Кароліна).

Серед методів, запозичених з інших галузей науки, зокрема в економічній науці, існує метод SWOT (від англійських термінів: strengths - сила, weaknesses - слабкість, opportunities - можливість і threats - загроза). Цей метод застосовували для визначення можливостей розвитку туризму на певній території. Під поняттям "сильні сторони" (strengths) і "слабкі сторони" (weaknesses) розуміють внутрішні чинники, що впливають на розвиток певного явища, а поняття "шанс" або "можливість" (opportunities) і "загроза" (threats) застосовують для зовнішніх чинників, що найчастіше визначають подальшу перспективу цього явища.

Польський дослідник А. Ковальчик оцінив перспективи розвитку агротуризму в Польщі за методом SWOT: сильні сторони (strengths): збереження сільського культурного ландшафту і традиційних форм сільськогосподарського виробництва; збереження народних промислів, обрядів, місцевої кухні й навіть знання місцевої історії; привабливість природного середовища; слабкі сторони (weaknesses): слабке технічне оснащення сільських будівель; відсутність фінансових засобів для поліпшення умов перебування туристів; відсутність у селян знань у галузі менеджменту та маркетингу; мала громадська активність на місцевому рівні; неприязне ставлення місцевих жителів до приїжджих громадян; шанси (opportunities): зростання зацікавленості у розвитку туризму в сільській місцевості; поява моди на агротуризм; підтримка агротуризму державою та місцевими органами самоврядування; допомога інших європейських держав у вигляді фінансування агротуризму і навчання селян; загрози (threats): збереження пасивного ставлення до агротуризму в суспільстві, несприятлива кредитна політика банків стосовно фінансування заходів агротуристичного призначення, збереження нестабільної податкової політики, низька екологічна грамотність селян, конкуренція інших держав.

До вагомих методів дослідження в географії туризму належить картографічний. Картографічний метод - це систематизація й узагальнення результатів географічних досліджень у формі картографічних моделей, карт, картосхем. Саме карта відіграє важливу роль у дослідженні просторових закономірностей тих чи інших явищ. її складання - це ще і важливий підсумок географічних досліджень. Карта в свою чергу призначена для наукового та практичного відображення явищ, об'єктів, для ілюстрації, а також навчальних цілей. Завданням туристичного картографування молоді вчені-географи М. Рутинський і О. Стецюк називають:

- висвітлення закономірностей і форм територіального поширення природних й історико-культурних рекреаційних ресурсів, характеру туристичного освоєння території та матеріально-технічної бази туризму;

- оцінка сучасного стану рівня використання рекреаційно-туристичних ресурсів, рівня туристичного освоєння та рекреаційного навантаження на територію;

- моделювання оптимальних варіантів розвитку й удосконалення територіальної організації сфери туризму на основі аналізу комплексу природних і соціально-економічних чинників.

Туристичні карти розподіляють на оглядові, маршрутні, де відображена територія із відповідним навантаженням уздовж туристичних маршрутів (пішохідних, лижних, водних, велосипедних, кінних, автомобільних і комбінованих), та плани міст із переліком об'єктів туристичної інфраструктури, списком вулиць і майданів, маршрутів міського транспорту тощо. Вони повинні стати орієнтиром на місцевості й реально відображати існуючі зв'язки між туристичними об'єктами певної території, бути надійним інструментом їх пізнання.

Туристичні карти мають вирізнятися добрим зображенням орієнтирів на місцевості, типом написів, розміщенням умовних знаків (легенди), добрим позарамковим змістом, що доповнюють основні елементи карти.

Польський дослідник Д. Марковська на туристичних картах виокремлює три головні групи знаків:

1) знаки, які позначають краєзнавчі цінності;

2) знаки, що показують стан туристичного освоєння;

3) інші знаки.

Першу групу охоплюють знаки, які відображають живу та неживу природу, а також історико-культурні об'єкти (історичні пам'ятки, архітектуру, пам'ятки фольклору і под.), другу групу - засоби розміщення (ночівлі тощо), харчування, канатно-підвісні дороги й інші транспортні комунікації. До третьої групи належать об'єкти, котрі не входять безпосередньо до туристичної інфраструктури.

У побудові туристичних карт дуже важливо застосовувати картографічні методи: крапковий (це допомагає локалізувати об'єкти); метод картограм; метод картодіаграм; значковий; ізоритмічний; лінійний. Кожний із них має своє навантаження і відображає певний зміст туристичних явищ. Так, лінійний метод визначає величину туристичних потоків, частоту транспортних доставок і под.

Серед туристичних карт доцільно виокремити групу, пов'язану з відображенням міських поселень. Міська туристична карта повинна схематично зображати транспортну систему міста, місце концентрації й розташування головних об'єктів пізнання, а також об'єкти інфраструктури, що характеризують місця проживання, харчування, спортивні об'єкти, культурні заклади та ін. У такій карті мають бути короткі описи об'єктів та об'єкти, варті огляду. Тобто, згадані карти повинні містити інформацію про систему забудови, структуру і характер міста, функції окремих її сегментів.

Для туристичних досліджень важливим залишається метод просторового аналізу, основним завданням якого є виявлення особливостей розміщення туристичних об'єктів, пошук закономірностей розвитку туризму на різних територіях і розробка рекомендацій з поліпшення обслуговування, перспектив розвитку й охорони навколишнього середовища у районі пріоритетного розвитку туризму.

В умовах розвитку інформаційного суспільства у дослідженні туризму вагоме місце посідатимуть математичні методи, зокрема економіко-математичні й соціально-просторові моделі з використанням комп'ютерних технологій. Це дасть змогу не лише простежити процес розвитку туризму, а й отримати науково-обґрунтовані результати з його перспектив, яких вимагає сучасна наука.

Размещено на Allbest.ru