Ефективність туристичного бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підвищення ефективності підприємництва в туризмі

Економічний ефект в туризмі - це завжди наслідок якихось зусиль і обставин, що виражаються системою чинників, дослідження яких дає змогу туристичній організації керувати результативністю своєї діяльності.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів зростання ефективності чинники, що впливають на це зростання, поділяють на дві групи:

зовнішні - державне регулювання, рівень конкуренції у галузі та ін. (вони не залежать від діяльності туристичних організацій, але можуть суттєво впливати на ефективність бізнесу);

внутрішні - поділяються на політичні, правові, організаційні, економічні, технічні, соціальні, психологічні (вони визначають ефективність менеджменту туристичної організації, є підконтрольними організації і цілком нею керовані).

Зовнішні і внутрішні чинники перебувають у щільному взаємозв'язку і взаємозалежності. Аналіз цих чинників і причин досягнутого рівня ефективності дає змогу виявити і мобілізувати резерви підвищення результативності туристичного бізнесу.

Процес аналізу та оцінки ефективності туристичного бізнесу складається з трьох етапів:

1) оцінки загального рівня ефективності на основі розрахунку та аналізу показників загальної економічної ефективності;

2) визначення ефективності використання окремих видів потужностей і ресурсів на основі розрахунку та аналізу часткових показників;

3) оцінки ефективності діяльності туристичної організації у динаміці і зіставлення результативності бізнесу організації з успіхами конкурентів.

Кожен подальший етап є конкретизацією попереднього, доповнює та уточнює його. Це забезпечує комплексний підхід до дослідження ефективності бізнесу і дає змогу обрати стратегію підвищення його результативності, адекватну ситуації. В межах реалізації стратегії першорядне значення мають заходи з виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості туристичних послуг зростання прибутку і рентабельності. Ці заходи знаходять своє вираження в комплексній програмі підвищення ефективності бізнесу, залежать від специфіки туристичної організації, поточного стану і перспектив її розвитку.

У загальному плані така програма відображає:

заходи з раціонального використання матеріальних ресурсів - упровадження нової техніки і технологій, що дають змогу витрачати матеріали економно; вдосконалення нормативної бази організації; поліпшення якості туристичних продуктів (послуг); сучасний дизайн і обладнання офісу; зручний для клієнтів режим роботи організації тощо;

заходи, метою яких є визначення і підтримка оптимального масштабу туристичної організації, що дає змогу мінімізувати витрати обсягу виробництва продуктів (послуг);

заходи, пов'язані з поліпшенням використання основного капіталу, - продаж зайвого устаткування та іншого майна або передання його в оренду; поліпшення якості обслуговування і ремонту основного капіталу; забезпечення раціонального використання виробничих потужностей і площ; обслуговування машини, устаткування та інженерні системи організації; впровадження сучасних техніки і технології;

заходи, спрямовані на краще використання робочої сили і робочого часу, - визначення і підтримка оптимальної чисельності персоналу; підвищення кваліфікації персоналу; забезпечення випереджувального зростання продуктивності праці порівняно з середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; вдосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація та автоматизація виробничого процесу; забезпечення мотивації високопродуктивної праці;

заходи оптимізації виробничого процесу - збільшення обсягів виробництва продуктів (послуг), поліпшення якості продуктів (послуг), диверсифікація бізнесу, розширення ринку продажу тощо.

Заходи з підвищення ефективності різних напрямів тісно взаємозв'язані. Розробка і реалізація окремих заходів, хоча і дають певний ефект, але, як свідчить практика, не вирішують проблеми загалом. Саме комплексний підхід до підвищення ефективності туристичної організації забезпечує успіх. Крім того, комплексна програма підвищення ефективності бізнесу повинна мати чіткий механізм реалізації, який дозволить туристичній організації зміцнити свої позиції в конкурентній боротьбі.

Спеціалізація і кооперація в економіці туризму

Спеціалізація виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної однорідності продукції, що випускається, обмеження розмаїтості застосовуваного устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації виробництва.

Розрізняють спеціалізацію галузі, підприємства, спеціалізацію усередині підприємства. Спеціалізація галузі виражається в розщепленні існуючих підгалузей і створенні нових виробництв, що випускають визначену продукцію, а також у поділі праці між підприємствами галузі.

Спеціалізація підприємства та його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їх діяльності на випуску визначеної продукції чи виконанні окремих видів робіт.

Процес спеціалізації в галузі здійснюється за такими напрямами:

*створення чи виокремлення галузей і підприємств, що спеціалізуються на випуску конкретних готових виробів;

*розчленовування процесу виготовлення продукту на низку часткових процесів і концентрація на підприємствах відокремленого виробництва складових цього продукту;

*виокремлення і створення самостійних підприємств з виконання технологічних операцій (стадій).

Відповідно до цих напрямів існують дві основні форми спеціалізації виробництва: предметна і технологічна (стадійна). Предметна спеціалізація охоплює підприємства і галузі, що випускають якийсь вид однорідної продукції (автомобілі, трактори, верстати, турбіни тощо). Предметна спеціалізація підприємства супроводжується проникненням її всередину підприємств (об'єднань), де створюються спеціалізовані філії.

Технологічна спеціалізація характерна для підприємств, які виготовляють матеріали, напівфабрикати і виконують окремі технологічні операції.

Конкретні форми спеціалізації, їх частка і значення залежать від особливостей і рівня розвитку кожної галузі.

Для оцінки і планування розвитку спеціалізації виробництва користуються такою системою показників:

*кількість підгалузей і галузева структура;

*частка спеціалізованого виробництва в загальному обсягу випуску цього виду продукції;

*частка продукції, що відповідає профілю галузі чи підприємства в загальному обсязі продукції, що випускається;

*частка продукції підприємств, спеціалізованих подетально і технологічно, у загальному обсязі продукції, що випускається;

*кількість груп, видів і типів технологічно однорідних виробів, що випускаються окремими підприємствами.

Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників усе більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки і вимагає розвитку кооперування.

Кооперуванням називають планово-організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють якийсь вид продукції. Як наслідок розвитку спеціалізації виробниче кооперування характеризується відносною сталістю і стійкістю зв'язків, суворим дотриманням технічних умов підприємства-суміжників. Виробниче кооперування істотно відрізняється від матеріально-технічного забезпечення, що не випливає безпосередньо з форм спеціалізації і не завжди засновано на тривалих виробничих зв'язках. Якщо кооперування охоплює виробничі зв'язки з конкретними підприємствами стосовно деталей вузлів, агрегатів, напівфабрикатів, технологічних операцій, що здійснюються то матеріально-технічне забезпечена постачає сировину, матеріали, паливо, машини, устаткування й інші засоби виробництва будь-якому споживачу.

У промисловості кооперовані зв'язки розрізняють за галузевими і територіальними ознаками. За галузевою ознакою розрізняють внутрішньогалузеве кооперування, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеве - між підприємствами різних галузей.

За територіальною ознакою кооперування поділяється на внутрішньорайонне, коли виробничі зв'язки налагоджуються між підприємствами одного економічного району, і міжрайонне - між підприємствами, розташованими в різних економічних районах країни.

Рівень виробничого кооперування характеризується такими показниками:

*коефіцієнт кооперування, чи частка куплених виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції чи галузі підприємства;

*кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства;

*співвідношення обсягів внутрішньорайонних і міжрайонних, внутрішньогалузевих і міжгалузевих кооперованих постачань;

*частка предметного і технологічного (стадійного) кооперування в загальних кооперованих постачаннях;

*середній радіус кооперування окремого підприємства й галузі загалом.

Спеціалізація - важливий фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, тому що вона відкриває простір для широкого використання нової високопродуктивної техніки, для усе більш повної автоматизації виробництва, робить економічно виправданим її застосування в масовому виробництві, тому що це суттєво підвищує продуктивність праці і поліпшує якість продукції, що випускається. Отже, спеціалізація, сприяє науково-технічному прогресу.

Раціональний розвиток спеціалізації помітно впливає на всі аспекти удосконалення суспільного виробництва і на підвищення його ефективності. Для визначення економічної ефективності спеціалізації виробництва використовують три основних показники:

1) економія поточних витрат на виробництво продукції і транспортних витрат на її доправлення споживачам;

2) економія капітальних вкладень і термін їх окупності;

3) річний економічний ефект від спеціалізації виробництва продукції. Комбінування - це об'єднання в одному підприємстві декількох технологічно зв'язаних спеціалізованих виробництв різних галузей. Залежно від характеру зв'язків між виробництвами комбінування поділяють на три види:

1) вертикальне - поєднання послідовних стадій переробки сировини в напівфабрикати і готову продукцію;

2) горизонтальне - одержання різногалузевої продукції вже на першій стадій переробки сировини;

3) змішане - поєднання двох перших видів комбінування.

Концентрація виробництва в економіці туризму

Однією з найважливіших умов підвищення ефективності виробництва є удосконалювання форм його громадської організації: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і розміщення.

Концентрація передбачає процес зосередження виробництва на усе більш великих підприємствах. Цей процес характеризується збільшенням розмірів підприємств із зростанням частки великих підприємств у загальному обсязі виробництва продукції галузі. Концентрація виробництва перебуває в тісному зв'язку з іншими формами громадської організації виробництва і має серед них визначальне значення. Високий рівень концентрації є обов'язковою передумовою застосування новітньої високопродуктивної техніки, здійснення раціональних форм спеціалізації, кооперування і комбінування.

Процес концентрації в економіці - це явище світового масштабу. Воно виражається в тому, що утворення олігорій і монополій супроводжується безперервним укрупненням одиниць господарювання. Великі підприємства поступово витісняють дрібні, займаючи панівні позиції на ринку. У їх руках зосереджується економічна влада.

Концентрація протікає украй нерівномірно на окремих підприємствах, в різних галузях і країнах. На відміну від галузей матеріального виробництва, де ще на межі ХІХ-ХХ століть домінантне положення посіли великі підприємства, в туризмі цей процес почався порівняно недавно, тільки в 70-х роках XX ст. Проте він відбувається бурхливо, охопивши всі сектори туристичної індустрії. У сферах розміщення і громадського харчування сформувалися гігантські готельні і ресторанні ланцюги; серед туристичних фірм виокремилися кілька туроператорів, які встановили контроль над основними ринками організаційних подорожей, а ринок повітряних перевезень виявився поділеним між провідними авіакомпаніями. Сучасний етап розвитку туризму характеризується великою кількістю дрібних підприємств, переважно сімейного типу, кустарних і напівкустарних виробництв, які співіснують з незрівнянно могутнішими і впливовішими корпораціями.

Типова модель туристичного ринку сформувалася у Франції, де у виробництві і споживанні туристичних послуг переважають роздроблені і неорганізовані форми. Близько 2/3 внутрішнього туризму в країні має самодіяльний характер, випадаючи з комерційної сфери. Французи самостійно обирають місця відпочинку, як транспортні засоби використовують особисті автомобілі, часто зупиняються у батьків, друзів, на дачах або відпочивають "на дико" на природі. Поширення набула індивідуальна підприємницька діяльність (здавання в найм мебльованих кімнат, приватних будинків, прийом автотуристів на фермах, обслуговування за схемою "стіл і ліжко" тощо), яку також слід розглядати як "кустарщину".

За різними оцінками, менше чверті відпускників у Франції стає споживачами організованих подорожей. Лише третина їх користується послугами готелів і аналогічних засобів розміщення (що існують переважно за рахунок ділових туристів). Приблизно стільки ж туристів звертається в транспортні підприємства.

Серед фірм, що беруть участь у ринкових операціях в туризмі, в кількісному відношенні переважають малі форми бізнесу. У Франції на 70% підприємств готельного типу чисельність обслуговуючого персоналу не перевищує п'яти осіб на кожному. Половина всіх зайнятих в готелях, кафе і ресторанах припадає на підприємства з чисельністю працівників менше 10 осіб.

Серед турагенств частка фірм, на яких працює менше 6 осіб, становить 57,5%. За такої великої кількості вони забезпечують роботою лише 13,9% усіх зайнятих в туристичному секторі Франції, дають 8,4% торгового обороту і 9,5% доданій вартості. Водночас, на 26 найбільших турагенств країни (або 1,9% загальної їх кількості) з чисельністю персоналу понад 100 осіб на кожному припадає 46,3% усіх зайнятих у турагенствах, 49,2% - торгового обороту і 56,6% - доданої вартості. Ці цифри свідчать про помітну роль великих фірм на ринку турагентських послуг.

Більш високі рівні концентрації в туроператорському секторі. П'ять провідних французьких туроператорів, включаючи "Середземноморський клуб", контролюють половину ринку пекидж-турів, а десять домінуючих фірм - 67%. Близьких значень коефіцієнт ринкової концентрації набув в інших розвинених туристичних країнах. На два перших туроператори в Японії припадає 30% сукупного обсягу продажу пекидж-турів, у Бельгії - 60%, у Нідерландах - 70%. Ринкова частка трьох перших туроператорів становить у ФРН 42%, у Швейцарії - більше 60%, у Великій Британії - 75%.

Сутність концентрації виробництва полягає в укрупненні розмірів підприємств (абсолютна концентрація) і в розподілі загального обсягу виробництва підгалузей між підприємствами різного розміру (відносна концентрація).

Відносна концентрація формується під впливом абсолютної, тому при аналізі і плануванні першорядне значення має визначення абсолютної концентрації.

Концентрація виробництва може здійснюватися в трьох основних формах:

1) концентрація різнорідних виробництв на підприємствах універсального типу;

2) концентрація виробництва однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах;

3) концентрація на основі комбінування взаємозалежних виробництв у межах одного підприємства.

Концентрація має такі форми, як власне концентрація і централізація. Власне концентрація це зростання промисловості за рахунок виробничого нагромадження. Вона реалізується через створення нових великих підприємств, реконструкцію і розширення діючих.

Дуже ефективною формою концентрації галузі є централізація - створення великих виробничих комплексів при злитті окремих підприємств, що втрачають при цьому свою самостійність.

Збільшення масштабів виробництва в процесі концентрації і централізації здійснюється по наступна такими трьома напрямами:

1) горизонтальна інтеграція - злиття двох чи більше компаній, зайнятих в одній сфері виробництва;

2) вертикальна інтеграція - комбінація різногалузевих компаній, виробництво, яке пов'язане єдиним технологічним ланцюгом;

3) комбінація різногалузевих компаній, не пов'язаних технологічно між собою.

Для характеристики концентрації виробництва та її галузевих особливостей можуть бути використані ( залежно від поставлених задач) як окремі показники, так і їх система.

Абсолютні розміри підприємства визначаються за допомогою таких показників: ефективність туристичний бізнес укрупнення

-обсяг виробництва продукції за рік;

-середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу;

-середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Рівень концентрації виробництва в галузях, наприклад у промисловості, визначається за допомогою таких показників:

*обсяг випуску продукції за рік, що припадає в середньому на одне підприємство;

*частка продукції, вироблюваної великими підприємствами, у загальному обсязі виробництва валової продукції;

*частка великих підприємств у загальній їх кількості;

*частка чисельності промислово-виробничого персоналу чи робітників великих підприємств у загальній їх чисельності;

*частка основних виробничих фондів, зосереджених на великих підприємствах, у загальній їх вартості в галузі;

*частка споживання електроенергії великими підприємствами в загальному споживанні галуззю.

Головним серед перелічених показників є обсяг виробництва продукції, що найбільш об'єктивно характеризує цю форму громадської організації виробництва.

Економічний ефект концентрації полягає в поліпшенні техніко-економічних показників виготовлення продукції шляхом збільшення розмірів виробництва і підприємств. Зосередження великих виробничих потужностей, матеріальних і трудових ресурсів на одному підприємстві дає змогу більш ефективно та економно використовувати всі елементи виробництва (устаткування, сировину і матеріали, робочу силу) і на цій основі підвищити продуктивність праці та знизити собівартість продукції. Великі підприємства забезпечують більш високу ефективність виробництва (тому готельні підприємства, наприклад, прагнуть до об'єднання в готельні ланцюги).

На великих підприємствах продуктивність праці значно вища, ніж на дрібних. Переваги великих підприємств:

*на великому підприємстві, як правило, впроваджується устаткування великої одиничної потужності, що дає найбільший економічний ефект, який виявляється в здешевленні одиниці потужності, тому що зростання продуктивної здатності устаткування супроводжується значно меншим зростанням його вартості;

*укрупнення підприємств створює умови для підвищення рівня заводської спеціалізації, сприяючи тим самим упровадженню і кращому використанню високопродуктивного устаткування, більш досконалої технології, а також поліпшенню організації виробництва і праці;

*витрати підприємства, що зростають не пропорційно зростанню обсягу виробництва (зростання кількості адміністративно-управлінського персоналу, витрати, пов'язані з освітленням і опаленням будинків тощо), за умов великого виробництва становлять значно меншу частину собівартості одиниці продукції, ніж на дрібному підприємстві;

*велике виробництво дає змогу більш ощадливо використовувати сировину, матеріали, паливо, що досягається скороченням видаткових норм сировини і матеріалів на одиницю продукції завдяки застосуванню більш досконалої техніки і технології виробництва. Крім того, на великих підприємствах створюється можливість утилізації відходів і організації виробництва побічних продуктів;

*великі підприємства мають більші можливості для безпосереднього поєднання науки з виробництвом, тобто створення науково-дослідних лабораторій, потужних конструкторських і технологічних бюро. Витрати на їх утримання становлять невелику частку в собівартості виробів, але вони сприяють науково-технічному прогресу і зростанню ефективності суспільного виробництва.

Однак, надмірне укрупнення не є доцільним з народногосподарської точки зору: існує межа, за якою збільшення масштабів виробництва вже не викликає поліпшення економічних показників. На невеликих спеціалізованих підприємствах може бути зосереджене й унікальне дрібносерійне виробництво.

Як загальні, так і специфічні фактори діють у тісному взаємозв'язку, що слід враховувати при визначенні оптимального розміру підприємств.

Водночас, при економічному обґрунтуванні оптимальних розмірів підприємств треба враховувати такі умови:

*суспільну потребу в цьому виді продукції;

*забезпечення виконання вимог науково-технічного прогресу;

*підвищення ефективності капітальних вкладень;

*найбільш повне використання всіх наявних ресурсів, зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності виробництва;

*організаційні й економічні межі ефективного господарського управління підприємствами.

В основі процесу концентрації в туризмі лежать ті ж причини, що й в інших галузях економіки, насамперед ефект масштабу виробництва. Окрім цього, можна виділити специфічні фактори, які визначають динамізм і розмаїтість форм концентрації туристичного ринку. Поштовхом до його монополізації служить недовговічність туристичних підприємств (головно готелів) внаслідок ускладненої структури витрат і турагентств їхні часті банкрутства і поглинання стають масовими в періоди економічних криз. Ще один фактор, що випливає з першого - високі комерційні ризики операцій на ринках подорожей.

Туристичні компанії страхують ризики, розширюючи географію свого представництва, а також спектр пропонованих продуктів. Вони виходять на зовнішні ринки країн, що лідирують за відправленнями чи прийомом міжнародних туристичних потоків, відкривають у них свої філії, створюють транснаціональні ланцюги, для більшої стійкості проникають у суміжні сектори туризму. Крім них, прямий інтерес у туризмі часто виявляють фірми інших галузей і сфер економіки: від харчової і текстильної промисловості до чорної металургії, а також банківського сектора. Ці компанії також отримують прибуток від реалізації туристичних продуктів.

Концентрація виробництва в туристичній індустрії здійснюється двома шляхами: внутрішнім і зовнішнім. У першому випадку укрупнення відбувається в межах одиниці, господарювання, унаслідок капіталізації прибутку (внутрішнього зростання). В другому - економічна влада в монополістичному утворенні зосереджується внаслідок співпраці (кооперації) чи об'єднання (злиття) багатьох підприємств.

Фахівці розрізняють три форми об'єднання: інтеграцію, диверсифікованість і конгломерацію:

Інтеграція - це об'єднання технологічно однорідних виробництв (горизонтальна інтеграція) чи виробництв, що утворюють єдиний технологічний ланцюжок, починаючи від обробки сировини і завершуючи випуском готових продуктів (вертикальна інтеграція).

У туризмі, як і в інших галузях, застосовуються різні способи інтеграції: від поглинання конкурента до придбання його контрольного пакета акцій. Широко практикуються перехресне володіння акціями різних компаній, об'єднання зусиль в області менеджменту, укладання договорів про консорціум. Вони роблять інтеграцію більш гнучкою і тому переважають у туристичній індустрії. З цим пов'язана ще одна особливість інтеграції в туризмі. Туристична компанія має більше економічних переваг за рахунок економії від масштабу виробництва, якщо вона розширюється не шляхом нарощування виробництва на своєму єдиному підприємстві, а створює ланцюг одиниць, що господарюють. Такий підхід одночасно відповідає потребам клієнтів. По-перше, ці ланцюги "поєднують" просторово розділені райони, що генерують туристичні потоки, і дестинації, які приймають їх. По-друге, краще виготовляти цілий туристичний продукт вроздріб, що відповідає комплексному його сприйняттю споживачами, ніж концентрувати зусилля на наданні одного виду туристичних послуг.

Інтеграція має кілька різновидів. Найранішою її формою в туризмі, що не втратила актуальності і сьогодні, вважається горизонтальна інтеграція. їй зобов'язані своєю появою перші готельні ланцюги.

Туристичні підприємства, що знаходяться на одній стадії технологічного процесу, тобто випускають однакову продукцію чи надають аналогічні послуги, об'єднуються для того, щоб одержати економію від масштабу виробництва, наростити обсяг постачань чи збуту, обмежити чи усунути конкуренцію. Кожне підприємство окремо або відчуває брак капіталу, виробничих потужностей і маркетингових ресурсів для подальшої самостійної діяльності, або боїться ризикувати, або вбачає в альянсі з іншими підприємствами чималі вигоди для себе.

Економічні переваги, які одержують великі підприємства, стали очевидними з перетворенням туризму в масове явище сучасності. Із зростанням попиту на подорожі здійнялася хвиля горизонтальних об'єднань.

На авіатранспорті горизонтальна інтеграція продиктована, радше, прагненням авіакомпаній втримати клієнтів на гостроконкурентних ринках повітряних перевезень, ніж досягти економії від масштабу виробництва. Вона набуває простих форм: партнерства, обміну ідентифікаційними кодами між авіакомпаніями, спільної рекламної діяльності. Поглинання одним перевізником іншого трапляється рідше, оскільки воно пов'язане з великими капітальними витратами.

Горизонтальна інтеграція сприяє більш ефективному використанню парків повітряних суден (головно - зниженню простоїв транспортних засобів шляхом спільної їхньої експлуатації), дає змогу значно збільшити кількість комбінацій маршрутів, забезпечує доступ до нових збутових каналів, зокрема розширює можливості використання глобальних комп'ютерних систем бронювання.

Усе це стосується готельного господарства й інших секторів туризму, у яких ефективність передбачає встановлення контролю над споживчим попитом з метою його узгодження з фіксованою пропозицією. Готельні і мотельні ланцюги одержують економічний ефект завдяки централізованому управлінню і спільним маркетинговим зусиллям, включаючи створення загальних збутових служб.

На відміну від авіаперевезень і готельної справи, туроператорська і турагентська діяльність характеризується низькою капіталоємністю, тому серед посередників процеси горизонтальної інтеграції часто відбуваються як злиття чи шляхом придбання контрольних пакетів акцій. Переважна частина створених у такий спосіб великих туроператорів і турагентств залишається в національних межах, і тільки деякі створюють широкі міжнародні ланцюги.

Горизонтальну інтеграцію в туризмі варто відрізняти від вертикальної. Найбільш ефективною вона є у сфері розподілу. Внаслідок інтеграції утворюються вертикальні маркетингові системи, що кидають виклик традиційним каналам збуту. У звичайному товаропровідному ланцюжку кожна ланка є окремим незалежним підприємством, що прагне забезпечити собі максимально можливі прибутки, навіть на шкоду структурі загалом. При переході до вертикальної маркетингової системи діючі суб'єкти (виробник, гуртової і роздрібні торговці) не міняються, однак виступають вже як єдиний організм. У цьому випадку один із членів каналу має економічну потужність, що забезпечує їх співпрацю. Домінувати в межах вертикальної маркетингової системи може як виробник, так і гуртовик чи роздрібний торговець.

Вертикальні маркетингові системи виникли як засіб контролю поведінки маркетингового каналу і запобігання конфліктів між його окремими членами, що переслідують власні цілі. Вони економічні за своїми розмірами, володіють великою ринковою владою і виключають дублювання зусиль.

У туризмі вертикально інтегровані маркетингові канали набули значного поширення. Ініціатива їх створення часто виходить від великих туроператорів, що відкривають власні агентські представництва, чи від постачальників туристичних послуг. Підвищену активність тут виявляють авіакомпанії. Вони проникають у суміжні області, розсуваючи межі виробничо-збутового процесу в "прямому напрямку", до ринку споживачів (придбання туроператора чи турагентства), чи в "зворотному напрямку" до джерел сировини (купівля постачальником продуктів харчування для авіапасажирів). У кінцевому підсумку авіакомпанії зосереджують у своїх руках управління всім технологічним процесом виробництва і реалізації туристичного продукту.

Втручання авіаперевізників у сферу діяльності туристичних фірм є характерною ознакою сучасного етапу розвитку індустрії подорожей.

Окрім туроператорської та турагентської сфер діяльності, повітряні перевізники проникають у сектор розміщення, включаючись у процеси комплементарної інтеграції.

Починаючи з 70-х років, практично усі провідні авіакомпанії світу провадять готельний бізнес. "Юнайтед Ейрлайнз" і "Амерікен Ейр-лайнз", "Люфтганза" і КЛМ, "Брітіш Ейрвейз" і САС, "Свіссейр" і "Аліталія" вкладають капітали в будівництво готелів і купують діючі готелі, виступають ініціаторами створення готельних ланцюгів.

Аналогічну політику провадять підприємства інших секторів індустрії туризму. Готельні компанії проникають у сектор суспільного харчування. Туроператори купують готелі і мотелі, щоб гарантувати розміщення своїм клієнтам, і використовують цей факт як вагомий аргумент на користь пропонованих ними пакетів послуг. Туристичні групи нерідко розширюються, об'єднуючись з автотранспортними підприємствами з метою підвищення надійності наземних трансферів і виконання екскурсійних програм. Вони також можуть створювати при собі об'єкти розваг для залучення споживачів.

Диверсифікованість - друга форма концентрації виробництва. На відміну від інтеграції, вона припускає об'єднання функціонально і технологічно різнорідних підприємств.

Туристичні компанії переважно невеликі за розмірами і їх фінансова база недостатньо міцна для диверсифікації. Нечисленні великі туристичні підприємства, що займають стійкі позиції на ринку, пов'язують свій комерційний успіх з відносно високими темпами зростання туризму і продовжують нарощувати масштаби виробництва в його межах.

Ініціатива диверсифікованості походить, як правило, від підприємств інших галузей економіки. їх приваблює сфера туризму з багатьох причин: низькі бар'єри виходу на ринок подорожей (включаючи невисокі капітальні витрати в низці його секторів); прискорений розвиток туристичного бізнесу, про який склалося уявлення (часто помилкове) як про дуже приємний чи легкий вид діяльності. Крім того, з ним пов'язують можливість компенсації збитків і ризиків на підприємствах інших галузей, що входять до диверсифікованих компаній.

За сучасних умов диверсифіковані компанії стають малопомітними. Вони набувають дедалі більше спільних ознак з конгломератами.

Конгломерація - це об'єднання під єдиним фінансовим контролем фірм (підприємств), що не мають виробничих зв'язків і належать не тільки до різних видів виробництва, а й до різних сфер економіки. У туризмі вони частіше трапляються в США та Японії.

Метою створення конгломератів є одержання великих прибутків за рахунок операцій з цінними паперами: випуск акцій і облігацій, їх обмін. Для здійснення конгломератних злиттів і поглинань необхідні відповідні фінансові ресурси і поінформованість про стан справ у фірмах. І те й інше спроможні забезпечити лише банки і фінансові компанії. Саме вони складають списки потенційних кандидатів для поглинання, одержуючи за інформацію не тільки комісійні, а й можливість маніпулювання з цінними паперами фірм, що поглинаються.

Відмінною ознакою сучасного процесу концентрації в туризмі є широка участь у ньому банківських структур. Провідні ведучі банки Німеччини (Дрезднер Банк, Комерц-банк, Дойче Бундесбанк) і кілька страхових компаній також розширюють свою присутність на туристичному ринку. Вони виступають акціонерами чи входять до ради директорів багатьох туроператорів, об'єднань, турагентств, авіакомпаній і роздрібних торгових фірм, що контролюють туристичні групи.

Внаслідок внутрішнього зростання окремих підприємств і укрупнення суб'єктів господарювання шляхом інтеграції, диверсифікації та конгломерації посилюється концентрація туристичного ринку. Туристичний продукт виробляють дедалі менша кількість фірм. Яким буде ступінь концентрації виробництва в секторах індустрії туризму в майбутньому, визначити важко. Це залежить від двох протидійних факторів: перший - постійний попит туристів на нові враження і туристичні продукти, що підтримує розвиток великої кількості найрізноманітніших підприємств і сприяє зниженню рівня концентрації виробництва; другий - удосконалення технологій. У туризмі, особливо на авіатранспорті, інноваційний процес часто вимагає значних інвестицій. Для ефективного використання технологій потрібні великі масштаби виробництва і масові ринки збуту туристичних продуктів, а також об'єднання зусиль підприємств у рекламі. У цьому контексті ступінь концентрації в туризмі лише зростатиме.

Размещено на Allbest.ru