Розвиток туризму в Україні у ХХ – на початку ХХІ століття

Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій Київський міський туристський клуб був організаційно-методичним і навчально-консультативним центром розвитку масового самодіяльного туризму в місті й республіці. При клубі працювало 13 громадських комісій з видів туризму й видів роботи, пункт прокату туристського спорядження й інвентарю, бібліотека туристської літератури, що містила понад 9 тис. одиниць. Київський міський туристський клуб об'єднував 575 туристських секцій колективів фізкультури. У міському туристському клубі завжди можна було отримати кваліфіковану консультацію з питань організації й проведення походів вихідного дня, складання нормативів з туризму Всесоюзного комплексу ГПО і багатоденних категорійних подорожей, організації масових туристських заходів, зльотів і змагань, з методики підготовки громадських туристських кадрів.

Постійний розвиток самодіяльного туризму, зростання його ролі у суспільному житті потребували ефективнішої організації та управління самодіяльним туризмом. Як показало вивчення існуючої практики, туристські та фізкультурні організації проводили велику роботу з підготовки і підвищення кваліфікації штатних і громадських кадрів самодіяльного туризму. Республіканськими радами по туризму та екскурсіях під керівництвом Центральної ради по туризму та екскурсіях у 80-ті рр. було створено систему постійно діючих курсів, семінарів, шкіл і філій Інституту підвищення кваліфікації. На них, а також на щорічних семінарах навчалися десятки тисяч штатних і громадських туристських кадрів. Активну участь у підготовці інструкторів туризму брали й вищі навчальні заклади, де на факультетах громадських професій студенти набували навичок похідного життя і готувалися кваліфіковані інструктори самодіяльного туризму. Десятки тисяч громадських туристських кадрів навчалися і в загальноосвітніх школах, училищах, інших відомствах та організаціях.

Масовий розвиток самодіяльного туризму неможливий без залучення до організаторської роботи широкого громадського активу. З цією метою в Українській РСР, наприклад при обласних і Київській міській радах по туризму та екскурсіях, було створено керівні громадські органи - федерації туризму, а при Республіканській раді - Республіканську федерацію туризму. Через численні громадські комісії з видів туризму і напрямів роботи федерації туризму здійснювали керівництво багатогранною туристичною діяльністю.

Таким чином, склалася стійка тенденція посилення масовості й доступності програм туризму, обмінів і подорожей, реалізованих різними туристичними органами. При цьому спеціалізовані підрозділи, охоплюючи різні соціальні групи і прошарки населення та координуючи свою діяльність у вирішенні загальних питань розвитку й удосконалення туризму, здійснювали туристсько-екскурсійне обслуговування відповідно до запитів радянських людей, з урахуванням їх професійного, вікового та освітнього рівнів.

Радянська політична система широко використовувала засоби туризму для виховання підростаючого покоління.

Молодіжним туризмом в СРСР (як внутрішнім, так і міжнародним) займалось Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ (створене в 1958 р.). “Супутник” мав свої підрозділи при республіканських, крайових, обласних, міських комітетах комсомолу.

У 70-80-ті рр. БММТ “Супутник” значно розширило обсяги, форми та напрями своєї діяльності.

Підкреслюючи важливість розвитку туризму та екскурсій для задоволення широких інтересів молоді, ЦК ВЛКСМ у 1972 р. почав розширювати мережу туристичних органів комітетів комсомолу, покликаних забезпечити ефективне використання каналів туризму, екскурсій та молодіжного обміну.

Організаційне становлення молодіжного туризму в країні, основним стрижнем якого стала туристська експедиція радянської молоді “Моя Батьківщина - СРСР” - складова частина Всесоюзного походу комсомольців і молоді по місцях революційної, бойової й трудової слави радянського народу, зумовило величезне піднесення туристського руху молоді, розкрило значні резерви туристсько-екскурсійної діяльності комітетів комсомолу. З кожним роком експедиція набирала нових обертів. Тільки в 1974-1977 рр. по союзних маршрутах “Супутника” вже подорожували понад 9 млн. молодих людей, близько 500 тис. провели свої відпустки й канікули в молодіжних таборах. У 1978-1981 рр. у всіх внутрішньосоюзних поїздках, екскурсіях і подорожах взяли участь майже 14 млн. юнаків і дівчат, або на 5 млн. чол. більше, ніж у 1974-1977 рр. У 1974-1986 рр. по восьми тематичних маршрутах Всесоюзної туристської експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” подорожували 30 млн. юнаків і дівчат. 80 тис. з них виконали туристські нормативи і були нагороджені бронзовими значками “Моя Батьківщина - СРСР”, 7 тис. срібними і близько 100 чол. стали власниками золотих значків.

Туристсько-екскурсійні заходи були приурочені до знаменних дат у житті колишнього Союзу РСР - роковин жовтневих подій, створення СРСР, дня народження В.І.Леніна, чергових з'їздів КПРС, комсомолу тощо.

У 70-80-ті рр. туристсько-екскурсійні організації України проводили роботу з розвитку й удосконалення форм залучення молодого покоління до участі в експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” під гаслом підготовки і святкування 40-річчя Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, 65-річчя присвоєння комсомолу імені В.І.Леніна. У 1980 р. в республіці було розроблено 15 нових маршрутів, а всього чисельність учасників експедиції становила 2,3 млн. юнаків і дівчат, у тому числі: робітників - 9%, сільської молоді - 5, службовців - 3, учнів шкіл - 38, ПТУ - 18, студентів ВНЗ - 15 , учнів технікумів - 12%.

Формою ділового співробітництва секції експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” з органами народної освіти, культури, охорони пам'яток історії й культури були спільні туристські заходи, тематичні зустрічі й походи, присвячені 40-річчю Великої Перемоги, робота зі створення на туристській основі обласних героїко-патріотичних клубів, розширення мережі маршрутів вихідного дня по об'єктах експедиції тощо. Тематичні зустрічі пройшли під гаслами “Салют, Перемого!” і “Фестиваль, мир, праця”.

БММТ “Супутник2 Львівського, Рівненського, Кіровоградського, Запорізького, Вінницького, Кримського, Одеського обкомів комсомолу провели зльоти активістів експедиції “Літопис Великої Вітчизняної” і “Моя Батьківщина - СРСР”. Усього в республіці з 1972 по 1987 р. було проведено понад 70 тематичних зустрічей, походів, присвячених 40-річчю Великої Перемоги і 65-річчю присвоєння комсомолу імені В.І.Леніна. Понад 50 тис. юнаків і дівчат, піонерів і школярів республіки, у тому числі 23 тис. дітей з районів Сибіру і Крайньої Півночі, побували на маршрутах “Ніхто не забутий, ніщо не забуте!”, “Ордени Батьківщини на прапорі комсомолу”, “Дорогою Великого Жовтня», зустрілися з ветеранами Великої Вітчизняної війни, молодими передовиками виробництва.

Значну увагу приділяли в 1980-1985 рр. БММТ “Супутник” комітетів комсомолу України питанням подальшого посилення ролі туристської експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” у справі патріотичного виховання учнів ПТУ, студентів технікумів і ВНЗ. Найбільшим загоном учасників експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” була шкільна молодь. Цьому сприяла постанова ЦК ЛКСМУ і Міносвіти УРСР “Про участь школярів республіки в експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” у рамках навчальних програм».

Практика роботи БММТ “Супутник” Запорізького, Харківського, Волинського обкомів, Київського міськкому комсомолу свідчить про те, що найактивнішими формами роботи з цією категорією молоді були дні туристсько-екскурсійної роботи, тематичні тижні знайомства з обласними об'єктами експедиції, організація туристських поїздів.

Так, у вересні-жовтні 1985 р. у м. Луцьку Волинської обл. для учнів ПТУ було проведено 2 тематичних тижні, присвячених 40-річчю Перемоги. 800 учнів ПТУ і старших школярів, студентів педучилища імені Я.Галана побували на екскурсіях по об'єктах експедиції. 2500 учнів ПТУ м. Запоріжжя починали навчальний рік зі знайомства з історією міста. Традиційною формою цього знайомства були тематичні автобусні екскурсії.

У медичному інституті м. Києва, у педагогічному інституті імені В.Г.Бєлінського (м. Миколаїв) за рішенням комітетів комсомолу учасниками експедиції в межах обласного туру були академічні групи. Це давало змогу згуртувати колективи, підвищити інтерес до навчання, громадської діяльності, зробити вивчення історії рідного краю ефективнішим; крім того, академічна група ставала постійною туристською групою, що брала участь в експедиції.

Активну участь в експедиції брали також учні Козятинського ТУ (Вінницька обл.), ТУ №8, ПТУ №5 м. Дніпропетровська, СПТУ № 107 м. Донецька, Львівського торгово-економічного інституту, МПТУ №7 м. Конотопа (Сумська обл.), Одеського верстатобудівного технікуму, Полтавського педінституту та ін. Всього до участі в експедиції було залучено 202 тис. студентів і учнів технікумів, 271 тис. учнів технічних училищ.

Найбільшим загоном учасників експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” в Україні була шкільна молодь - 934 тис. чоловік.

Разом з молодими робітниками й колгоспниками учні ПТУ, технікумів, студенти ВНЗ, піонери та школярі під час подорожей і екскурсій по маршрутах експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” брали активну участь у пошуковій експедиції “Літопис Великої Вітчизняної”.

Під час поїздок і екскурсій школярі Донецької обл. провели операцію “Згадай усіх поіменно!”, встановили 2900 імен не відомих раніше воїнів, зустрілися з їхніми рідними й близькими; учасники експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” школярі Млинівської середньої школи №1 Рівненської обл. розшукали ветеранів КПРС, комсомолу, Великої Вітчизняної війни, організували листування з ними та провели зустрічі; після екскурсій, поїздок по маршрутах експедиції з ініціативи загонів комсомольців ПТУ №9 і школи-інтернату №2 імені С.А.Ковпака м. Путивля Сумської обл. на згадку про тих, хто не повернувся з війни, було закладено алею Слави.

Усього в Україні пошуковою роботою під час поїздок по маршрутах експедиції займалось понад 60 тис. школярів і піонерів. Серед них учасники патріотичного об'єднання “Океан” м. Києва, члени експедиційного загону при ЖЕКу №1 Ленінського району м. Кіровограда, школярі Могилів-Подільської середньої школи №5 Вінницької обл., члени клубу “Смолоскип” Жовтневого району м. Харкова. Меджибізької середньої школи Хмельницької обл., Золотоніської середньої школи Черкаської обл., Щорської середньої школи №1 Чернігівської обл., середніх шкіл №15, №190 м. Києва та багато інших.

Добре зарекомендувала себе така форма роботи із залучення молодого покоління до туристських подорожей, як маршрути вихідного дня. Так, у м. Києві, Дніпропетровській, Миколаївській, Вінницькій, Запорізькій областях учасники таких поїздок не тільки ближче знайомилися з історії ю рідного краю, відвідували об'єкти експедиції, найкращі підприємства, а й виконували нормативи на здобуття бронзових значків експедиції Моя Батьківщина - СРСР».

З метою розширення географії місцевого туризму загалом, особливо молоді, що мешкала в гуртожитках, було розроблено понад 40 нових маршрутів, таких, наприклад, як Київ - Черкаси - Кам'янка - Розумівка, Чернігів - Новгород-Сіверський, Дніпропетровськ - Запоріжжя, Луцьк - Кортеліси - Брест, Луцьк - Львів та ін. Проведена робота дала змогу залучити до участі в подорожах понад 40 тис. молодих людей, що проживали в гуртожитках.

Серед найцікавіших традиційних форм участі трудящої молоді в експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” були авто- і мотопробіги.

На честь 40-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників авто- і мотопробіги провели срібні значківці експедиції - молоді робітники Ладижинської ГРЕС Вінницької обл., 1500 молодих представників промислових підприємств м. Луцька, молоді робітники виробничого об'єднання “Азот” Рівненської обл., Севастопольського судноремонтного заводу.

Великою популярністю в молоді Івано-Франківської, Київської, Запорізької, Львівської, Одеської, Рівненської областей користувалися тематичні спецрейси туристських поїздів. Програма спецрейсів по Закарпаттю, організованих Івано-Франківським бюро “Супутник”, проходила під гаслом “Пам'ять”.

У туристському русі важливу роль відіграли республіканські й обласні героїко-патріотичні клуби, зокрема “Молодогвардієць” у Ворошиловграді, Краснодоні, “Корчагінець” у Хмельницькому, Шепетівці, “Тимурівець” у м. Каневі, “Партизанська слава” в м. Щорсі Чернігівської обл., “Спартак” у м. Кіровограді, с. Красногорці, Всесоюзний клуб трудової слави “Прометей” у Дніпропетровську та Дніпродзержинську. Впродовж 1985 року маршрути цих клубів відвідало понад 4,5 тис. молодих робітників, колгоспників, учнівської молоді. БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМ України разом з комітетами комсомолу на базі клубів організовували й проводили ідейно-політичні заходи, спрямовані на повніше розкриття тематики засідання клубу, - зустрічі з ветеранами, тематичні конференції, відвідування комсомольсько-молодіжних колективів - учасників ударних вахт тощо.

Підвищенню інтересу підростаючого покоління до туристських подорожей рідним краєм і країною, збільшенню кількості загонів учасників експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” багато в чому сприяли засоби масової інформації. Постійно використовувалися можливості республіканських молодіжних видань, радіо і телебачення. В обласних газетах було започатковано рубрику “На туристських маршрутах”, вікторину-конкурс “Моя Батьківщина - СРСР”, сторінки “Маршрутами “Супутника” тощо.

Туристська експедиція радянської молоді “Моя Батьківщина - СРСР” тривала понад 15 років, з 1972 по 1987 р.

Патріотичне виховання молоді засобами туризму органічно поєднувалося з організацією міжнародного молодіжного туристського обміну. Тільки з 1958 по 1985 р. включно у двосторонній туристський обмін БММТ “Супутник” із зарубіжними організаціями було залучено понад 7 млн. молодих радянських та іноземних туристів, з них в СРСР побувало понад 4 млн. іноземних туристів, за кордон виїхало майже 3,5 млн. мол. радянської молоді. За 1975-1985 рр. всіма видами молодіжного туризму, обмінів, екскурсій, подорожей і відпочинку в межах діяльності туристських органів союзів молоді соціалістичних країн було охоплено майже 55 млн. юнаків і дівчат.

Завдання міжнародного молодіжного туристського обміну з виконання пізнавальної, освітньої та виховної функцій потребували розвитку й удосконалення видів туристських поїздок, що сприяли масовому спілкуванню молодих людей. Як зазначалося в постанові ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 31 жовтня 1980 р. «Про подальший розвиток і удосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні», процес удосконалення видів і форм послуг, що надаються, розширення мережі туристсько-екскурсійних установ сприяють повнішому використанню можливостей туризму з метою поліпшення ідейно-політичного, трудового і морального виховання працюючої та учнівської молоді.

Виходячи з цього, ВЛКСМ постійно приділяв увагу всебічному і своєчасному осмисленню соціально-культурних функцій туристського обміну, реалізованого через різноманітні форми поїздок, спілкування і туристських контактів. Орієнтуючись на них, ЦК ВЛКСМ рекомендував комітетам комсомолу розвивати і розширювати можливості найперспективніших видів і засобів організованого туризму. З урахуванням досвіду, накопиченого організаціями молодіжного туризму нашої країни і за кордоном, комітети комсомолу забезпечували всебічну реалізацію змісту програми різноманітних видів туристських поїздок.

Перше місце за своїм обсягом і масовістю посідали загальноознайомлювальні поїздки. Значна частина їх припадала на подорожі, присвячені святкуванню знаменних дат у житті братерських народів, держав і спілок молоді.

Важливим внеском до міжнародних молодіжних подорожей у 70-80-ті рр. став розвиток такої популярної і ефективної форми молодіжних обмінів, як поїзди, рейси, круїзи дружби. Початок обміну поїздами дружби був покладений у березні 1962 р., коли вперше такий обмін, присвячений річниці створення братерських молодіжних спілок, відбувся між ВЛКСМ і СВНМ (Спілка вільної німецької молоді). Відтоді це співробітництво стало традиційним і поширилося на молодіжні організації Болгарії, Угорщини, Монголії, Польщі, Чехословаччини та інших країн соціалізму. В 1979-1980 рр. у складі поїздів, рейсів, круїзів дружин тільки в межах співробітництва БММТ “Супутник” з туристськими організаціями спілок молоді цих країн брало участь 180 тис. радянських і зарубіжних молодих працівників промисловості й села, представників науково-технічної і творчої інтелігенції, комсомольські та молодіжні активісти, працівники шкіл і піонерських установ. Причому чисельність молоді, що залучалась до цієї форми спілкування, щороку ібільшувалась наполовину. У 1984 р. БММТ “Супутник” у співробітництві з партнерами тільки соціалістичних країн здійснив обмін 95 поїздами і рейсами дружби.

Зросло число спеціалізованих і загальнотуристських поїздів дружби, що прибували до СРСР і з капіталістичних країн. По лінії “Супутника” регулярно приймались поїзди дружби з Австрії, Фінляндії, ФРН, Західного Берліна, Греції. Традиційним був прийом поїздів молоді Австрії, комплектування й відправлення яких здійснювало Австро-Радянське товариство.

Двосторонні фестивалі й табори дружби були центральними подіями в житті спілок молоді. Підготовка цих заходів давала можливість залучати до них мільйони юнаків і дівчат, як наприклад, на фестивалі дружби молоді СРСР і НДР, де були присутні понад 2000 членів Спілки вільної німецької молоді і в яких брали участь мільйони радянських юнаків і дівчат із 30 споріднених округів, областей і міст Німецької Демократичної Республіки та Радянського Союзу.

Крім участі в підготовці й проведенні інтернаціональних і двосторонніх молодіжних фестивалів комсомольські й туристські організації країни брали активну участь в організації таборів дружби, що регулярно проводилися разом з молодіжними спілками Франції, ФРН, Фінляндії, США, Японії. Наприклад, тільки з 1964 по 1982 р. на території СРСР відбулося 17 таборів дружби радянської й французької молоді із загальною кількістю учасників 13,5 тис. чол. Щороку учасниками цих таборів були 6-7 тис. посланців радянської та іноземної молоді.

У 1976-1982 рр. за ініціативою БММТ “Супутник” набули розвитку і такі форми туристських поїздок, як інтернаціональні поїзди європейської молоді до СРСР і круїзи з відвідуванням країн басейнів річки Дунай, Чорного і Середземного морів, Тихого океану. Через Міжнародне бюро туризму та обмінів молоді було організовано 25 поїздів і круїзів за участю 10 тис. молодих людей з 18 країн.

Набув значного розвитку обмін групами молоді в межах споріднених областей і міст СРСР та країн соціалізму. Понад 5 тис. обласних, районних, міських і первинних комсомольських організацій СРСР підтримували двосторонні зв'язки з молодіжними організаціями соціалістичних країн. Така дружба слугувала базою активного обміну групами молоді підприємств, сільськогосподарських об'єднань, навчальних закладів, наукових і культурних установ. Молоді туристи з соціалістичних країн охоче відвідували промислові об'єкти в різних місцях Радянського Союзу, в будівництві яких брали участь їхні однолітки в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (Усть-Ілімський лісопромисловий комплекс, газопровід Оренбург - Західний кордон СРСР та ін.).

Такий обмін був ефективним каналом поліпшення конкретного співробітництва спілок молоді та їхніх місцевих організацій, що виконувало винятково важливу роль в інтернаціональному зближенні народів. Це зазначалося, зокрема, на спеціалізованих семінарах у програмі XI фестивалю дружби угорської й радянської молоді в 1977 р., VI фестивалі молоді СРСР і НДР у 1983 р.

ВЛКСМ удосконалювала і молодіжний обмін у межах споріднених зв'язків радянської молоді з молоддю капіталістичних країн. Так, у про-і рамі фестивалів дружби радянської і фінської молоді (Лахті, серпень 1977 р.; Гельсінкі, Тампере, літо 1981 р.) було обговорено важливість розвитку молодіжних зв'язків двох країн за участю споріднених міст СРСР і Фінляндії. Відзначався позитивний досвід обміну поїздами дружби, до складу яких входили молоді представники цих міст.

В умовах будівництва соціалізму зростали потреби в спеціалізованих видах туризму. Наприклад, у 1975 р. 30 тис. радянських і зарубіжних молодих робітників, селян, учителів, піонерських вожатих стали учасниками 90 спеціалізованих поїздів, а в 1980 р. число таких поїздів і кількість учасників зросли на 50%. У складі спеціалізованих груп радянської молоді виїжджали автомобілісти, хіміки, молоді архітектори, медичні працівники, вчителі, будівельники, шахтарі, металурги, працівники сільського господарства.

Слід зазначити, що постійно зростала кількість робочої сільської молоді соціалістичних країн, що відвідувала СРСР. Високий був її відсоток у групах Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки та піших країн. екскурсія готельний туристський курортний

Значний інтерес викликали в молоді поїздки учнів і студентів, представників навчальних закладів на мовні курси, семінари, обміни в межах ознайомлювально-виробничої практики ВНЗ СРСР і соціалістичних країн.

Аналіз практики роботи БММТ “Супутник” показав, що частка навчальних поїздок молоді щороку становила понад третину обсягу співробітництва радянської молоді зі своїми зарубіжними однолітками. Наприклад, у 1977 р. учасниками навчальних і освітніх програм стали 72 тис. молодих туристів, яким було прочитано 2000 лекцій з різних галузей науки, техніки, літератури, мистецтва, освіти, забезпечено відвідування ними виставок і концертів. Тисячі радянських і зарубіжних студентів ВНЗ, технікумів, коледжів, учнів шкіл, системи професійно-технічної освіти брали участь в обміні в межах навчально-виробничої практики. У 1980-1985 рр. чисельність молоді, залученої до таких програм туризму, ще більше зросла і перевищила 150 тис. чоловік.

По лінії БММТ “Супутник” значно збільшилась кількість поїздок за кордон студентської молоді. Підтримуючи і розвиваючи співробітництво із зарубіжними туристськими організаціями, бюро “Супутник” сприяло розширенню освітніх поїздок іноземної учнівської молоді до СРСР. Регулярними в межах такого обміну стали поїзди піонерів і школярів Польщі, Східної Німеччини, Болгарії, Чехословаччини. Програми цих масових інтернаціональних акцій піонерських і дитячих організацій передбачали спільне перебування в таборах піонерів і школярів, роботу в учнівських бригадах, спортивні заходи, обмін досвідом роботи піонерських дружин і загонів.

Ще одним видом молодіжного туризму були спеціалізовані поїздки з метою участі радянської і зарубіжної молоді в різних конгресах, симпозіумах, семінарах, виставках. Радянські та зарубіжні юнаки й дівчата брали активну участь у Міжнародному Гегелівському конгресі (Москва, 1974 р.), Міжнародному конгресі промислового дизайну (Москва, 1975 р.), у виставках “Книга-75”, “Інтероргтехніка”, з технології рибальства, “ЕКСПО-84”, “ЕКСПО-85”, “ЕКСПО-86” тощо.

Традиційною формою був обмін молодіжними колективами. Особливу популярність за кордоном завоювали виступи колективів художньої самодіяльності. Тільки в 1976-1980 рр. на сценах зарубіжних концертних залів перед сотнями тисяч зарубіжних глядачів виступило понад 300 колективів художньої самодіяльності з СРСР. Високу оцінку виступам радянської молоді за кордоном дали товариства дружби, які приймали ці колективи. З'їзди ВЛКСМ підтримали цей вид молодіжного обміну і рекомендували комсомольським організаціям ширше запроваджувати проведення вечорів відпочинку й культурних заходів, присвячених ознайомленню з мистецтвом, літературою та культурними традиціями народів Радянського Союзу або зарубіжних країн.

Приймаючи групи зарубіжної молоді, комсомольські організації запрошували їх до інтерклубів, заводських будинків культури, тобто в місця масових зустрічей з однолітками, використовуючи ці зустрічі як масову і дійову форму пропаганди культурних досягнень народів СРСР.

Молодіжні самодіяльні колективи були незамінними учасниками всіх великих двосторонніх і багатосторонніх акцій, що відбувалися за участю ВЛКСМ. Наприклад, у дні XI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Гавана, 1978 р.) було дано до 200 концертів і виступів на мітингах, двосторонніх зустрічах радянських і зарубіжних делегацій, на карнавалі “Молодь сміється над імперіалізмом”, на імпровізованих сценах на набережній, у житлових кварталах Гавани, в музичних салонах теплоходів “Грузія», “Леонід Собінов”, а також перед радянськими фахівцями, моряками рибальського, вантажного та пасажирського флоту СРСР із загальною кількістю глядачів понад 300 тис.

У дні XII фестивалю (Москва, 1985 р.) постійно були відчинені двері клубу радянської делегації, де на зустрічах, концертах художньої самодіяльності, ярмарках сувенірів, різних виставках побувало понад 100 тис. учасників.

Пропаганді культурної спадщини і традицій народів різних країн значною мірою сприяли численні поїздки молоді на фестивалі мистецтв, художні виставки, для огляду скарбів музеїв, що, в свою чергу, формувало художні та естетичні смаки юнацтва, сприяло усвідомленню й розумінню історичних і художніх цінностей. Регулярними, наприклад, стали поїздки радянської молоді на свята “Варшавська осінь”, “Празька весна”, міжнародні музичні фестивалі в Сопоті, Карлових Варах. Велику кількість молодих посланців мистецтва збирали всесвітньо відомі фестивалі радянського мистецтва “Російська зима”, “Московські зірки”, “Білі ночі”, “Київська весна”, свята пісенної творчості у Вільнюсі, Ризі й Таллінні. Особливий інтерес викликав проведений у Києві в 1986 р. І Міжнародний молодіжний фестиваль “Пісня в боротьбі за мир”.

Традиційними й регулярними були поїздки молодих радянських спортсменів за кордон у складі туристських груп, поїздів і круїзів. Як правило, всі вони були учасниками двосторонніх фестивалів і днів дружби, всесвітніх фестивалів, бажаними гістьми в багатьох країнах світу. Регулярними в межах молодіжного туризму були відвідування Японії і СІЛА радянськими гімнастками.

У 70-80-ті рр. БММТ “Супутник” щороку приймало значну кількість спортсменів, які брали участь у великих міжнародних спортивних змаганнях у Москві, Ленінграді та інших містах СРСР. Такий досвід дав змогу “Супутнику” виконати свого часу відповідальне доручення XVIII з'їзду ВЛКСМ: забезпечити якісну підготовку і проведення туристської програми молоді в рамках Олімпіади-80.

Отже, незважаючи на заідеологізований характер роботи, принципи патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді найактивніше реалізувалися в діяльності Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ. Попри деякі негативні моменти в розвитку туризму в 70-80-ті рр. (суворий партійний і профспілковий контроль, заідеологізованість) слід зазначити, що саме в цей період туризм, зокрема соціальний туризм, переживав свій зоряний час, став масовим явищем і засобом виховання, перетворився на галузь економіки з розгалуженою інфраструктурою.

За оцінками Всесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 р. туризм посів перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. Так, у сфері міжнародного туристського обміну щорічний обіг коштів становить понад 2,2 трлн. доларів.

Виробляючи 11% глобального (загальносвітового) національного продукту, залучаючи 7% світових інвестицій, туризм нині є найпотужнішою сферою світової економіки. На частку туризму припадає 11% споживчих витрат, 5% податкових надходжень. Ще в 1996 р. за валютними надходженнями, що зростають на 9% щороку, туризм випередив експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного обладнання, автомобілебудування, всі інші види послуг.

Сфера гостинності туристських комплексів - найпотужніша в світі. У ній зайнято понад 200 млн. чол. (або 8% існуючих робочих місць), половина з яких працює в готельному господарстві. У жодній галузі індустрії немає такої кількості працівників, які вступають у контакт зі споживачами її продукції. У 2000 р. кількість світових туристських прибуттів, іншими словами, туристів, становила близько 700 млн. чол., що означає зростання порівняно з 1999 р. на 7,4%.

Можна зі всією відповідальністю стверджувати, що туризм і подорожі увійшли до числа першочергових потреб людини. Частка витрат населення на туризм у Великій Британії становить 19% сімейного бюджету, у ФРН - 16%, у Японії - 14%, у Франції та США - 12%. Середня американська родина витрачає на туризм 3900 дол. щороку.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культурно-історичними пам'ятками, широкою індустрією подорожей та туризму. В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

В умовах занепаду промислових підприємств спостерігається інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки України (металургійної, машинобудівної, оборонної та ін.) у сферу надання послуг. Це закономірний процес розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15% населення України.

Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, л також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. Якщо в середині 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. - лише близько 120 тис. разом з тим 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон переважмо за так званими “шоп-турами”. Внаслідок цього в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80% валютних прибутків від іноземного туризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. №616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і системній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку національного туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України “Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму” від 31 травня 2000 р. №740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

Держкоммолодьспорттуризм поділявся на три департаменти. Серед них був і Державний департамент туризму і курортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та інвестицій.

22 листопада 2000 р. Указом Президента України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний департамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відповідальності. Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристських послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України.

Основними напрямами державної політики в галузі туризму є:

Ш залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

Ш забезпечення раціонального використання та збереження туристських ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

Ш створення і вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

Ш захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

Ш створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

Ш створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

Ш запровадження пільгових умов для організації туристської та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

Ш заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

Ш встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування н галузі туризму;

Ш запровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

Ш визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

Ш створення однакових можливостей на ринку туристських послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання в цій галузі антимоноіюльного законодавства;

Ш гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

Ш підтримання розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристської індустрії;

Ш організація і розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристських кадрів;

Ш розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму;

Ш розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації

Законом визначено органи державної виконавчої влади в галузі туризму, права та обов'язки туристів, правові засади організації та надання туристських послуг, передбачено кадрове і наукове забезпечення галузі туризму.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про туризм” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 “Про Національну раду по туризму” і затвердив положення про неї.

Основними завданнями Національної ради по туризму є:

· координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки;

· розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, розроблення і запровадження системи управління галуззю туризму;

· розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

Сприятимуть розвитку туризму в Україні й Укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р. №1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213/2001 “Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 р. №276а/2000 “Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки”, постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 “Про заходи подальшого розвитку туризму”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 р.

29 квітня 2002 р. було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки”.

Основною метою Програми є створення конкурентоспроможного міжнародного ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Основними завданнями Програми є:

· забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних показниках;

· підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;

· збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у державному бюджеті;

· підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Програмою визначаються такі напрями розвитку туризму:

Ш удосконалення нормативно-правової бази туристичної діяльності;

Ш зміцнення матеріальної бази туризму;

Ш розширення міжнародної співпраці у туристичній галузі;

Ш підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

Ш поліпшення транспортного обслуговування;

Ш підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;

Ш поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;

Ш провадження ефективної інноваційної діяльності та створення наукової бази туризму;

Ш поліпшення кадрового забезпечення.

У 1997 р. Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристської організації (ВТО), а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній асамблеї ВТО у м. Сантьяго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО - Виконавчої ради. До Ділової ради ВТО увійшли Київський інститут (нині університет) туризму, економіки і права та готельний комплекс “Дніпро” (м. Київ).

Вступ України до ВТО поклав на неї зобов'язання виконувати рішення Генеральних асамблей і конференцій цієї міжнародної організації. Тому доцільно зробити невеликий екскурс в історію створення ВТО та ознайомитись із найважливішими її документами.

Питання ролі й значення туристського обміну та співробітництва в галузі туризму у світовому співтоваристві перебували на порядку денному діяльності Організації Об'єднаних Націй, починаючи з 1946 р., тобто практично з моменту створення цієї міжнародної організації.

З 1946 по 1975 р., тобто до створення ВТО, основну роботу зі становлення й розвитку співробітництва в галузі туризму виконувала Економічна і соціальна рада - ЕКОСОР (Economic and Social Council - ECOSOC).

У цей період відбулася важлива подія - Конференція ООН з міжнародного туризму та подорожей (Рим, Італія, 21 серпня -- 5 вересня 1963 р.). Резолюція, прийнята Римською конференцією, стала першим документом в історії світового туризму, в якому визначено, що:

туризм є однією з основних і бажаних сторін діяльності людини, що заслуговує на схвалення і заохочення з боку всіх народів і урядів;

туризм має велике соціальне, освітнє і культурне значення, він відіграє важливу роль у розвитку доброї волі, взаєморозуміння між країнами та збереженні миру.

Римська конференція рекомендувала урядам запобігати в галузі туризму будь-яким кампаніям наклепів або дискримінації, заснованим на релігійних, расових чи політичних міркуваннях. З часу проведення Римської конференції ООН з туризму минуло майже 40 років, однак її рішення й дотепер є актуальними.

1967 рік Генеральна Асамблея ООН проголосила Роком міжнародного туризму.

У 1969 р. у столиці Болгарії Софії було проведено першу Міжурядову конференцію з туризму, на якій було прийнято резолюцію про створення міжурядової організації, яка в 1973 р. дістала назву Всесвітньої туристської організації (ВТО).

Датою створення ВТО вважається 2 січня 1975 р., коли офіційно набрали сили статутні норми та правила, схвалені більшістю країн - членів цієї Організації. Процес формування ВТО як міжурядової організації виявився досить складним, незважаючи на те що вона створювалася на основі авторитетної організації - Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).

Основоположним документом у заснуванні ВТО можна вважати Резолюцію 2529 (XXIV) “Створення міжурядової організації з туризму” Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 5 грудня 1969 р. У цій Резолюції особливо відзначається важливий внесок, який робить міжнародний туризм в економічний, соціальний, культурний прогрес людства та його прогрес у галузі освіти й збереження миру в усьому світі.

Нині ВТО об'єднує 139 дійсних і 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднаних членів, які в 1997 р. створили Ділову раду ВТО. До Ділової ради ВТО входить понад 100 навчальних закладів світу туристичного й готельного профілю.

Важливим кроком у визначенні ролі й місця туризму як важливого чинника народної дипломатії стала Всесвітня конференція з туризму, що проходила з 27 вересня по 10 жовтня 1980 р. у столиці Філіппін м. Манілі. У її підсумковому документі - Манільській декларації зі світового туризму - широко розкриваються проблеми взаємозв'язку туризму й гуманітарної спадщини, підкреслюється важливість збереження історичних пам'яток і місць для розвитку туризму й водночас інтернаціоналізації туристських зв'язків. Як рекомендацію на конференції було прийнято Мирне Звернення, яке “урочисто закликає всі нації та уряди підтримувати мир, припиняти процес озброєння і сприяти взаєморозумінню між народами”.

Наступна Всесвітня нарада з туризму відбулася з 21 по 27 вересня 1982 р. в м. Акапулько (Мексика). На ній обговорювалися дії щодо реалізації цілей, поставлених Манільською декларацією зі світового туризму.

У прийнятому “Документі Акапулько” було підкреслено, що “сучасна світова обстановка та зростаюча кількість збройних конфліктів, які відбуваються в світі, перешкоджають розвиткові туризму”. Тому нарада визнала за необхідне скликати представників держав та міжнародних спостерігачів, які зацікавлені в діяльності, пов'язаній з використанням вільного часу, відпусток, що може сприяти вивченню та вжиттю заходів, які, активізуючи розвиток туризму, зближують народи завдяки безпосередньому взаємному пізнанню.

“Документ Акапулько” знову підтвердив, що “світовий туризм може стати істотним чинником забезпечення миру на Землі, моральною та інтелектуальною основою для взаєморозуміння і взаємного зв'язку між народами”. Він також може “допомогти встановленню нового міжнародного економічного порядку, який би сприяв ліквідації економічного розриву між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються”.

Головною тезою цього документа став беззаперечний факт, що “розвиток туризму в усіх його формах і особливо як задоволення права на відпочинок і подорожі, що випливає з права на оплачувану відпустку, може здійснюватися тільки в умовах миру та міжнародного взаєморозуміння”.

Всесвітня туристська організація на своїй 5-й Генеральній асамблеї (3-14 жовтня 1983 р., Мадрид) та у зв'язку з Міжнародним роком молоді (оголошений ООН у 1985 р.) рекомендувала в Резолюції (142. V) державам - членам ВТО включити питання молодіжних обмінів до програм освіти молодого покоління; розробити суспільні програми обміну молодіжними групами, приділяти увагу питанням культури, освіти й спорту; вжити необхідних заходів на рівні компетентних урядових органів, зацікавлених національних та міжнародних організацій для розвитку молодіжного обміну; присвятити Всесвітній день туризму 1985 р. молодіжному туризму; під час проведення наукових досліджень у галузі туризму передбачити й запланувати різні заходи, спрямовані на розвиток молодіжних контактів.

Спільний досвід співробітництва суспільства й держави реалізувався, починаючи з 1947 р., під час проведення таких відомих маніфестацій молоді планети, як Всесвітні фестивалі молоді та студентів у Москві (1957, 1985), Відні (1959), Гельсінкі (1962), Софії (1968), Берліні (1973), Гавані(1978,1997), Пхеньяні(1988).

У 1985 р. на VI сесії Генеральної асамблеї ВТО було схвалено два важливих документи - Хартію туризму і Кодекс туриста. В них також розкриваються гуманістичні функції та роль туризму в забезпеченні мирного співіснування і прогресу людства.

У квітні 1989 р. в м. Гаазі (Нідерланди) було проведено Міжпарламентську конференцію з туризму. На ній було прийнято Гаазьку декларацію з туризму, що стала інструментом міжнародного співробітництва, зближення між народами. В ній увага зосереджується на тому, що “всім урядам слід прагнути до зміцнення миру і безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що є важливою умовою розвитку внутрішнього й міжнародного туризму”.

Декларація передбачає реальні дії урядів відносно того, що туризм має плануватися державою на комплексній і послідовній основі і стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни поряд з іншими пріоритетними секторами, такими як промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта.

Крім того, принципи Гаазької декларації закріплюють важливі положення, що стосуються безпеки й захисту туристів, якими мають керуватися уряди держав світу.

Членство України в такій авторитетній всесвітній організації, як ВТО, дотримання Україною всіх нормативно-правових документів ВТО, можливість набувати практичного й теоретичного досвіду у сфері туризму в розвинених туристських державах мають сприяти піднесенню в країні як рівня внутрішніх туристських послуг, так і формуванню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої держави.

10-11 жовтня 2000 р. в Київському інституті туризму, економіки і права відбувся Регіональний семінар Ділової ради ВТО “Вплив Інтернету та електронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму”. Подібний форум ВТО, у якому взяли участь Генеральний секретар ВТО Франческо Франжіаллі, відомі науковці, консультанти Організації, практики в цій сфері з різних країн світу, проводився в Україні вперше.

На семінарі зазначалося, що пріоритетним у розвитку туристичного бізнесу має стати використання вже випробуваних технологій для захисту навколишнього середовища.

Спираючись на правові засади, туристські організації України значно активізували свою діяльність у розвитку як внутрішнього, так і міжнародного туризму:

Ш проведена робота з формування в туристичній галузі управлінської вертикалі шляхом створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади;

Ш успішно розвивається співробітництво в сфері туризму в межах міжнародних організацій: Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Ради з туризму країн - учасниць СНД. У 1998 р. за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн - учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвитку туризму;

Ш розроблено Національну систему туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”;

Ш введено державну статистичну звітність у галузі туризму;

Ш запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльності всіх форм власності (нині їх понад 3000);

Ш укладено близько 30 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму із зарубіжними країнами;

Ш запроваджено щорічне проведення міжнародних туристських салонів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Ялті та ін.;

Ш стала традиційною участь національних стендів України в престижних туристичних біржах і ярмарках (Лондон, Берлін, Варшава, Москва, Мілан, Санкт-Петербург тощо);

Ш введено в дію Програму забезпечення захисту та безпеки туристів і Положення про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристичної діяльності;

Ш у липні 2000 р. з метою об'єднання зусиль працівників суб'єктів туристичної діяльності і суміжних галузей, захисту їх законних інтересів, сприяння поліпшенню обслуговування туристів та розвитку туризму в Україні засновано громадську організацію - Всеукраїнський Союз працівників асоціацій, підприємств і організацій туристської сфери (“УкрСоюзТур”).

...