Теорія екскурсійної справи. Екскурсійна методика

За формою проведення екскурсії класифікуються на звичайні (традиційні), навчальні, екскурсії-масовки, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти.

Крім звичайних екскурсій для масової аудиторії, про які йшлося вище, екскурсійні організації проводять ще навчальні екскурсії.

Мета проведення навчальних екскурсій може бути різною. Вони проводяться:

1. для майбутніх екскурсоводів;

2. підвищення фахової майстерності діючих екскурсоводів.

У ході проведення екскурсій для названих категорій увага слухачів звертається на вмілий показ об'єктів, використання методичних прийомів, аналіз архітектурних пам'яток, використання логічних переходів, співвідношення загального та локального матеріалу тощо;

3. удосконалення самої екскурсії. У цьому випадку обговорюється питання актуальності екскурсії, доцільності її змісту, відбору об'єктів, побудова маршруту, повнота висвітлення окремих підтем, методичний рівень екскурсії.

Екскурсовод, який проводить таку екскурсію, при показі об'єктів пояснює мету використання методичних прийомів, особливість змісту розповіді для різних груп, техніку демонстрації наочних посібників тощо.

Екскурсія-масовка. Такі екскурсії почали проводити ще за часів становлення екскурсійної справи. Їх описували так: “Для масових екскурсій типова, перш за все, їх масовість, багатолюдність. Вони можуть внутрішньо будуватись по різному. Це може бути одна багатолюдна маса, натовп, який провадить одну екскурсію. Це може бути багато груп, у кожної з яких є своє завдання, свій план. Але через те, що вони збираються разом, вони значною мірою підкоряються характерній ознаці, масовості” [Петров А.Д. Массовые экскурсии. - М.: Изд-во МТСПС “Труд и книга”, 1924. - С.7].

Для масових екскурсій далекого минулого характерними були веселі процесії з плакатами та знаменами під духовий оркестр. На щастя, тепер це вже далека історія.

Нині масові екскурсії на 5-10-ти автобусах проводяться, в основному, для школярів, які подорожують в туристичних поїздках і закінчуються колективним відвідуванням театру, цирку, інших закладів культури.

Екскурсія-прогулянка поєднує елементи загальноосвітності та відпочинку. Місце проведення - ліс, пай море, річка, гори тощо.

Екскурсія-концерт. Проводиться у загородніх екскурсіях, коли шлях до об'єкту досить тривалий. У міських - коли цього вимагає тема екскурсії (“Л.Утьосов в Одесі”).

За циклічністю проведення екскурсії бувають одиничні (по одній темі) та цикли, які об'єднують кілька екскурсій однієї тематики - історії, літератури, архітектури тощо. Цикли екскурсій можна створювати в містах, які мають широкі екскурсійні можливості - Києві, Львові, Одесі, Севастополі.

Окрім зазначених існують ще спеціальні екскурсії, які можна класифікувати наступним чином.

Класифікація екскурсій за метою, завданням та формою проведення

Мета	Завдання	Форма проведення
1	2	3
Відпочинок	Пізнання оточуючого світу і відтворення сил, проводиться в лісі, парку, по морю, річці тощо	прогулянка
Навчальна	1) засвоєння знань з навчального предмету (історії, географії, ботаніки, зоології тощо);	урок поза класним приміщенням
	2) навчання і підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів	для спеціальної аудиторії
Пробна	1) завершальний етап колективної або індивідуальної роботи по підготовці та проведенню екскурсій; 2) перевірка знань у студентів або працюючих екскурсоводів при підготовці ними нової екскурсійної теми	для спеціальної аудиторії - // -
Показова (форма навчальної)	Показ зразка того чи іншого методичного прийому на конкретному об'єкті, розкриття визначеної підтеми тощо	для спеціальної аудиторії
Наукова	Вияв та поширення наукових поглядів, ідей, теорій серед фахівців відповідної галузі	дослідження
Загально-освітня	Розширення загального культурного світогляду, знань з різних галузей	оглядова багатопланова екскурсія, шляхова екскурсійна інформація у транспортній подорожі
Культурно- просвітницька	Підвищення рівня знань з історії, архітектури, літератури, мистецтва тощо	тематична екскурсія
Анімаційна (культурно- розважальна)	Проведення дозвілля з ігровими елементами, видовищні та розважальні заходи, використання живих експонатів під час екскурсії	масовка, концерт, пригода, детектив (приклади: “Утьосов в Одесі”, “Кримінальна Одеса")
Рекламна	Поширення знань щодо екскурсійних можливостей турфірми	демонстрація

Класифікація екскурсій має велике значення для діяльності фірм, які займаються екскурсійною діяльністю, вона забезпечує умови для кращої організації роботи з екскурсоводами, сприяє їх спеціалізації.

Крім того, визначена класифікація екскурсій полегшить роботу фірм-туроператорів при формуванні турів.

Тематика екскурсій - це сукупність, набір чи означена група тем. Добре розроблена тематика - результат творчих зусиль колективу методичних працівників та екскурсоводів.

В основі оцінки правильності складеної тематики знаходяться кілька показників. Основний - більша чи менша питома вага, рейтинг діючих екскурсій, які користуються постійним попитом серед населення. Другий - забезпечення умов для розширення культурного, наукового світогляду екскурсантів, необхідності підвищення ролі екскурсій у справі національно-культурного відродження, здійснення диференційованого підходу до обслуговування різних верств населення. Ці вимоги сповна можна віднести до підготовки нових екскурсійних тем.

На початок 1990-х років екскурсійними організаціями України проводились екскурсії більше, ніж по чотирьох тисячах тем, серед яких широко була представлена тематика музейних екскурсій.

Однакових екскурсій не існує, вони відрізняються перш за все темою. Свою тему мають не лише тематичні, а й оглядові екскурсії.

Слово тема у перекладі з грецької означає “те, що покладено в основу”. Тема являє собою поняття, яке формує зміст. Чітко сформована тема - чіткий, стислий виклад основного змісту.

У літературі та мистецтві тема - коло життєвих явищ, відібраних письменником чи митцем і освітлених ними у художньому творі. Це поняття містить вказівки, якому саме колу явищ присвячується зазначений твір, до чого прагне автор привернути увагу читачів, слухачів, глядачів, що саме та з яких позицій хоче в ньому осмислити.

“Поряд з основною, як правило, існують і побічні теми, складаючи в сукупності тематику твору, яка охоплює все, в ньому зображене, і осягається лише при сприйманні твору в художній цілісності [Українська радянська енциклопедія: У 11 т. - Вип.II. - К.: Головна редакція УРЕ, 1984 - Т.11, кн. 1. - С.191].

Все це стосується і екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати чітко визначену тему, яку мають не лише тематичні, а й оглядові екскурсії. Тема в екскурсії - предмет показу та розповіді. Формування теми - короткий концентрований виклад основного змісту екскурсії. Побічні теми в екскурсійній практиці отримали назву “підтем” і розкриваються вони на кожному основному об'єкті показу.

Головними вимогами до тематики екскурсій повинні бути актуальність, різнобічність, відповідність запитам та інтересам екскурсантів, зв'язок із сучасністю. Чітко визначена тема та вміле її розкриття дають екскурсантам певне коло знань. Народження нових екскурсійних тем призводить до виявлення нових об'єктів, урізноманітнення екскурсійного продукту.

Тема та об'єкти. Особливість кожної теми полягає в тому, що вона знаходиться в тісному зв'язку з об'єктами та тим екскурсійним матеріалом, який повинні засвоїти екскурсанти при показі цих об'єктів. Якщо наявність об'єктів робить екскурсію екскурсією, то певне поєднання об'єктів показу визначає її тему. Тому вирішальне значення в об'єднанні зовні розрізнених часток екскурсії в єдине ціле належить темі. Але не досить знайти об'єкти по темі, до них необхідно підібрати матеріал, на якому цю тему буде розкрито. Саме тема регулює розповідь екскурсовода, не даючи можливості розповідати про об'єкт все, що він про нього знає, особливо у тих випадках, коли об'єкт багатоплановий і містить різноманітну інформацію. Відповіді на запитання - як показати об'єкт, яку частину інформації в кожному разі використати та що саме сказати - визначаються темою екскурсії. Деякі об'єкти можуть бути використані у кількох екскурсіях: оглядовій, історичній, архітектурній, літературній та інших. У кожній з перелічених екскурсій той самий об'єкт, залежно від теми, має свою “мову”, свій зміст.

Тема вимагає від екскурсовода чітких знань, володіння великим фактичним матеріалом. Частина фактичного матеріалу, яким володіє екскурсовод, не має зв'язку з об'єктами і потрібен йому для висновків та узагальнень.

Недостатнє знання теми екскурсоводом призводить до того, що, показуючи пам'ятку, він не супроводжує свої дії необхідними поясненнями. Така екскурсія майже нічого не дає екскурсантам, особливо тим, які не мають підготовки по темі.

На маршруті в екскурсії можуть з'являтися об'єкти, відомості про які, можливо, дуже цікаві, але не мають відношення до конкретної теми. Екскурсовод не повинен перетворювати ці об'єкти у предмети показу, звертати на них увагу групи, щоб не порушувати тематичну послідовність екскурсії. Про них доречне повідомити лише при відповіді на запитання екскурсантів.

Найбільш складними у визначенні теми є міські оглядові екскурсії. Незалежно від місця їх проведення, вони фактично схожі між собою, перш за все структурою. Кожна з них висвітлює декілька обов'язкових підтем, а саме - історію міста, коротку характеристику промисловості, будівництва, науки, культури, освіти тощо.

У той же час оглядові екскурсії в різних містах мають характерні риси. Вони визначаються особливостями історичної розвитку, притаманному конкретному місту.

Майже в кожній оглядовій екскурсії одна з підтем у своїй значущості стає провідною, її композиційним центром. У великий промислових містах, таких як Дніпропетровськ, Запоріжжя, вона присвячена виробництву, у містах-героях - Одесі, Керчі - подвиги народу в роки Великої Вітчизняної війни, Севастополі - військовій морській славі.

Кожна тема екскурсії, в тому числі й оглядової - сукупність цілого ряду підтем. Вимоги до підтеми - повнота та логічна завершеність у висвітленні частини теми. Вірно розроблена підтема повинна сприйматися екскурсантами не сама по собі, а в поєднанні з основним змістом екскурсійної інформації. Розміщення, послідовність та співвідношення підтем, основних питань, вступу та заключної частини створюють композицію екскурсії.

Багатотемність оглядової екскурсії не дає змоги глибоко розкрити зміст, дати поглиблене висвітлення подій. У такій екскурсії, як правило, подається більше фактів і значно менше їх тлумачення та оцінок, а також узагальнень та висновків. Про це говорить і сама назва екскурсії - оглядова.

Треба зазначити ще одну особливість оглядової екскурси. Майже кожна її підтема у подальшій і більш детальній розробці може стати темою самостійної екскурсії. Так, на основі матеріалів оглядової екскурсії “Київ - столиця України” створено екскурсії “По давній столиці Київської Русі”, “Київ - місто-герой”, “Архітектурний Київ”. “Театральний Київ”, “Літературний Київ”, “Київ спортивний”, “По парках міста”, “Хрещатик - головна вулиця Києва”.

Кожна тематична екскурсія повинна розкривати певну, чітко визначену тему. Найчастіше тема - це відтворення певного історичного періоду, визначної події минулого чи сучасності. Тематична екскурсія, у порівнянні з оглядовою, більш складна за своєю структурою, змістом, методикою проведення.

Широкий розвиток екскурсійної тематики в різних містах дає змогу використовувати різні види групування тем. Так, туристам, які подорожуватимуть Україною, можна запропонувати спеціальні історичні цикли: “Намисто Славутича”, “Кам'яний літопис Волині”.

Знання екскурсоводів, їх компетентність як фахівців та широта світогляду мають вирішальне значення у формуванні та розширенні екскурсійної тематики.

Назва екскурсії. Тему екскурсії не слід плутати з її назвою. Тема повинна розкриватися назвою екскурсії, тому важливо, щоб назва була чіткою, виразною, запам'ятовувалась та приваблювала екскурсантів. Але, на жаль, це не завжди виконується. Переважна більшість міських оглядових екскурсій в Україні мають назву “Місто у минулому, сучасному і майбутньому”.

Завдання теми - привернути увагу екскурсовода до певних об'єктів та подій, послідовного та логічного викладення матеріалу.

Мета назви - активізувати увагу екскурсантів, зацікавити їх, підготувати аудиторію до екскурсії, яка має відбутися.

У формальній логіці слово “назва” іноді замінюється словом “ім'я”. Назва екскурсії, її ім'я - мовний вираз, який у прямій чи непрямій формі означає її зміст. Тому назва повинна бути конкретною, щоб уникати можливості надавати їй різного значення.

Вдалими для оглядових міських екскурсій можна вважати назви: “Бердянськ - місто здравниць”, “Миколаїв - місто корабелів”, “Феодосія - місто двадцяти п'яти століть”. У цих назвах означені і теми екскурсій.

Одна й та сама тема може мати кілька назв, що залежить від поставленої мети, складу екскурсантів. Наприклад, у Києві оглядові екскурсії мають такі назви: “Київ - столиця України”, “Знай своє місто” (для школярів), “Панорама Києва з Дніпра”, вечірній варіант екскурсії “Місто засвічує вогні”.

Тема екскурсії завжди має вирішальний вплив на її зміст Тому не випадково саме екскурсійна тематика є основою сучасні класифікації екскурсій.

Свого часу екскурсії були започатковані як складова частина педагогічного процесу. Сама розробка екскурсійного методу вимагала виконання значних виховних завдань. Саме на “освітнє значення екскурсії” звертали увагу відомі екскурсіоністи початку XX ст. [Райков Б.Е. Методика и техника экскурсий. - М.-Л.: Госиздат, 1927. - С.72].

Кожна людина, незалежно від того, що привело її до лав екскурсантів і від кількості відвіданих екскурсій, дізнається на них про щось нове, раніш невідоме.

Людина поповнює свої знання новими прийомами аналізу та оцінки подій, новим ставленням до цих знань. Ці нові знання вона отримує не лише від екскурсовода, але й від спілкування з екскурсійними об'єктами. Екскурсовод вчить своїх слухачів розуміти соціальні, історичні, моральні, естетичні та інші аспекти світогляду людини.

Ще одне завдання екскурсії, як педагогічного процесу - озброїти екскурсантів навичками для самостійного спостереження об'єктів. Екскурсія своєю наочністю, методичними прийомами показу, цікавими формами розповіді повинна сприяти активізації екскурсантів. Вирішуючи це завдання, екскурсовод вже з самого початку екскурсії ставить собі за мету прищепити групі, особливо якщо вона вперше бере участь в екскурсії, певну “екскурсійну грамотність”, а це - вміння бачити об'єкт, бо можна дивитись на нього і не бачити.

Щоб правильно зрозуміти процес виховання людини, “важливо розрізняти два шляхи впливу на людину в системі суспільних відносин: безпосередній і опосередкований. У першому випадку людина засвоює зміст суспільних відносин, будучи в них безпосередньо включеною. У другому випадку процес засвоєння суспільних відносин відбувається завдяки засвоєнню різних форм суспільної свідомості (політики, моралі, мистецтва та ін.)” [Педагогіка / За ред А.М.Алексюка. - К.: Вища школа, 1985. - С.11].

Таким чином, екскурсія сприяє набуттю екскурсантами нових знань про природу, суспільство чи вдосконалення поглибленню вже набутих. Це і дає змогу вважати екскурсію частиною педагогічного процесу, в якому взаємодіють дві сторони: та яка навчає, - екскурсовод і та, яка здобуває знання, - екскурсанти.

Оскільки йдеться про процес взаємодії двох сторін (екскурсовода та екскурсанта), то і розглядати його слід як двосторонній, в якому обидві сторони активні. Спроба розглядати екскурсію як односторонній процес, коли активний лише екскурсовод, а екскурсанти пасивно сприймають від нього інформацію, призведе до невірного тлумачення та помилок не лише в організації екскурсійної роботи, а у визначенні ролі і місця екскурсовода. Екскурсовод активний не лише зовнішньо (на вигляд), а й внутрішньо. Його зовнішня активність проявляється у виразній мові, жестах, міміці. Внутрішня - в розумовій діяльності (побудова плану розповіді, обміркуванні, що сказати, як сказати, аналізуванні поведінки екскурсантів, їх ставлення до побаченого та почутого, реакція на репліки, запитання, зауваження тощо).

Активність екскурсантів - значною мірою внутрішня. Екскурсант під час розповіді екскурсовода обмірковує, аналізує, порівнює нові знання з тими, які вже має. Він не завжди запитує, подає репліку. Зрозуміло, що таку активність спостерігати і стимулювати значно важче. У цьому своєрідна складність екскурсійної роботи, яку кожен екскурсовод вирішує індивідуально, виходячи з рівня підготовки та досвіду роботи. Однак слід відмітити, якщо екскурсія побудована відповідно до рекомендацій педагогічної науки, то вона відбувається таким чином, що екскуррсант не перестає бути активним. Ця активність проявляється і в його розумовій діяльності, в його ставленні до екскурсій.

Взаємодія екскурсовода та екскурсанта - головне в екскурсії. Тому знаходження оригінальних форм спілкування з екскурсією, її змістом, об'єктами та безпосередньо з її авторами - екскурсоводами - головне завдання екскурсійної педагогіки. На це звертала увагу ще відомий український педагог С.Ф.Русова, вказуючи, що “... не грубою поверхньою дисципліною мусить підтримувати порядок екскурсії вчитель (екскурсовод), а глибоким психологічним тактом й цікавістю своїх пояснень” [Русова С. Шкільні екскурсії і їх значіння // Світло. - 1911. - Квітень. - Кн.8. - С.34].

У сучасній літературі є вимоги до педагогічних завдань екскурсії: “побудувати її на основі максимальної активності та самодіяльності екскурсантів, стимулювати самостійний аналіз зорових вражень, озброїти екскурсантів навичками самостійне спостереження та аналізу зорової інформації” [Зорин И., Квартальнов В. Толковый словарь туристских терминов. - М.-Афины, 1994. - С.292].

Одночасно необхідно враховувати емоційну сторону екскурсії, таку її особливість як святковість, яка створює особливий настрій, з яким учасники приходять на неї.

“Кожна екскурсія - це дещо, що вириває екскурсантів із звичайної ходи життя. Відхід від розміреного способу життя, яке несподіване виключення з нього, - цим перш за все привертає уві та симпатію кожна екскурсія” [Петров А. А. Массовые экскурсии. - М.: Изд-во МГСПС “Труд и книга”, 1924. - С.10].

Саме тому в ході екскурсії кожний екскурсовод прагне до того, щоб знання, які отримують екскурсанти під час екскурсії викликали у них емоційний відгук, активізуючи їх моральні, інтелектуальні, естетичні почуття. Для цього необхідно передавати знання образно, ілюструвати матеріал фактами та прикладами, які здатні викликати ті чи інші переживання.

Наявність нового у змісті екскурсії, у самому підході до розгляду об'єктів є важливою умовою пробудження інтересу в екскурсантів. Неприпустимо повторювати відомі істини на однаковому пізнавальному рівні тільки тому, що цього вимагає текст екскурсії. Обов'язок екскурсовода - розширити коло пізнання слухачів, у будь-якому, навіть у відомому для екскурсантів питанні знайти нове, раніш невідоме їм, але достатньо суттєве для більш глибокого сприйняття матеріалу.

Досвід кращих екскурсоводів доводить: до всього, що тісно пов'язане з уже відомим, розвиває це відоме, екскурсанти завжди ставляться зацікавлено, а до повтору відомих істин, навпаки негативно. А це вже залежить від рівня майстерності екскурсовода.

Аналіз практичної діяльності екскурсоводів дає змогу визначити основні рівні їх майстерності, якщо за основу градації взяти такий показник, як зростання рівня діяльності екскурсовода як педагога.

1. Початковий рівень. Екскурсовод знає зміст екскурсії. При необхідності він може відтворити більш-менш чітко систему необхідних дій у певній послідовності для підготовки та проведення екскурсії. Але на цьому етапі йому необхідна допомога більш досвідченого наставника (методиста, екскурсовода).

2. Низький рівень. Екскурсовод здатний самостійно виконати всю систему дій, пов'язаних з екскурсією, але він “скутий” своїм знанням. Перенесення системи дій у ході екскурсії - не проходить. При зміні ситуації - зміні об'єкту, маршруту чи аудиторії - зміст екскурсії і засіб її проведення не змінюється.

Наприклад, екскурсовод знає текст екскурсії. Якщо йому нічого не заважає, він досить чітко за заздалегідь розробленим часом і планом викладе матеріал. Але він не зможе, орієнтуючись на склад своїх слухачів, змінити форму повідомлення, не зможе перебудувати викладення матеріалу залежно від обставин.

3. Середній рівень майстерності. Екскурсовод вільно виконує елементи відомої йому системи дійства, але йому дуже важко переносити їх на інші види екскурсій. По-справжньому екскурсовод ще не підготовлений до раптової зміни обставин, особливо в проблемній ситуації - він легко розгублюється і часто не знаходить вірного рішення.

4. Високий рівень майстерності. Екскурсовод у змозі самостійно добирати методичні прийоми. Він у змозі діяти в різних ситуаціях по-різному, враховуючи обставини, які склалися в ході екскурсії. Екскурсовод, який знаходиться на цьому рівні майстерності, знає не тільки зміст екскурсії, а самі об'єкти, про які йдеться. Тому він досить швидко вирішує, як побудувати повідомлення, виходячи зі складу та особливостей групи екскурсантів. Однак прийняття необхідного рішення часом вимагає від нього значних розумових та вольових рішень. Екскурсовод здатний до переносу вироблених засобів та прийомів всередині обмеженої кількості екскурсійних тем.

5. Рівень досконалої майстерності. Екскурсовод володіє широким набором прийомів збору матеріалів, показу та розповіді, керівництва групами екскурсантів. Він може здійснювати перенос своїх індивідуальних прийомів роботи на різні види екскурсій. Найхарактерніша риса його діяльності - легкість виконання всіх компонентів, елементів, які складають сутність роботи екскурсовода.

Екскурсовод, поступово переходячи від одного рівня до іншого стає професійно більш досконалим і, нарешті, досягає вершини досконалості - педагогічної майстерності, складовою частиною якої є володіння педагогічною технікою. За визначенням видатного теоретика екскурсійної справи нашого часу Б.В.Ємельянова, “складовими частинами досконалої майстерності екскурсовода є:

1. Мовні уміння (вміння говорити грамотно, зрозуміло красиво). Виразно інтонувати свою мову, виражати у мові певні думки та почуття.

2. Мімічна та пантомімічна виразність, точні жести, виразні погляди, посмішка.

3. Вміння управляти своїм емоційним станом, бути привітним, доброзичливим.

4. Володіння елементами режисерських та акторських вмінь, що дозволяє екскурсоводу активно впливати аудиторію” [Емельянов Б.В. Экскурсоведение. - М.: Советский спорт, 2000. - С.43].

Педагогічна техніка комплекс знань, вмінь та навичок, які необхідні педагогу, щоб ефективно застосовувати їх на практиці інструментувати обрані ним методи педагогічного впливу.

Маються на увазі як окремі особистості (екскурсанти), так і колектив (екскурсійна група).

На самому високому рівні педагогічної майстерності робота екскурсовода стає суто індивідуальною, не схожою на діяльність інших своїм виконанням.

Наявність основних елементів педагогіки в процесі проведення екскурсій дає змогу віднести останні до педагогічного процесу, який є засобом освіти, виховання і розвитку особистості.

“Сутність педагогічного процесу прихована від зовнішнього спостереження і в своїй основі є трансформацією зовнішніх впливів у внутрішні психічні стани, риси, якості особистості” [Педагогіка / За ред. А.М.Алексюка. - К.: Вища школа, 1985. - С.11].

Знання педагогіки допоможе екскурсоводу побудувати екскурсію як педагогічне дійство. Тут суттєво важливим є знання основ навчання та виховання, тому екскурсовод повинен знати і розуміти основні закономірності педагогічного процесу і принципи педагогічної діяльності, з'ясувати та взяти на озброєння найбільш прийнятні форми, засоби та прийоми роботи педагогів.

Виконання вказаних вимог та правил екскурсійної методики безсумнівно позначиться на якості екскурсії, підвищить ефективність педагогічного процесу навчання та виховання в екскурсійної роботі.

Екскурсоводу задля впливу на слухачів необхідно знати та всіляко використовувати основні положення психології.

“Психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об'єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.

Оволодіння системою психологічних знань сприяє зростанню психологічної культури окремої людини і всього суспільства, покращенню якості життя, психічного здоров'я людини, підвищення рівня навчальної та професійної діяльності, громадської поведінки” [Психологія / За ред. чл.-кор. АПН України Ю.Л.Трофімова. - К.: Либідь, 1999. - С.5].

На сучасному етапі психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.

Екскурсоводу слід розглядати питання психології в екскурсійній практиці з позиції психологічного пізнання.

“Психологічне пізнання - це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, в які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення - від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мотиваційних, дійових і після дійових психічних феноменів” [Основи психології: Підручник для студентів вищих закладів освіти / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. - Вид. 3-є, стереотипне. - К.: Либідь, 1997. - С.111].

Виходячи з зазначеного, психологію слід розглядати як науку про психічні явища, до складу якої входять:

· психічні процеси: мислення, сприйняття, пам'ять, відчуття;

· психічні стани: бадьорість чи пригніченість, працездатність чи втома, неуважність тощо;

· психічні властивості особистості: темперамент, характер, здібності, переконання, ін.

Реалізація завдань екскурсійного обслуговування неможлива без знання психології аудиторії, закономірностей формування соціально-психологічних явищ, засобів та механізмів взаємодії людей у процесі спілкування. Саме тут екскурсоводу допоможе знання основ соціальної психології, яке дозволить йому орієнтуватися на певну аудиторію з відповідними запитами, інтересами, особливостями мислення. їх обов'язково слід враховувати, здійснюючи диференційний підхід до роботи з різними групами.

До основних соціально-психологічних факторів, якими повинен користуватися екскурсовод, належать такі компоненти психології груп:

· соціальні потреби та інтереси (матеріальні та духовні), які є спонукальними стимулами діяльності та впливу на ставлення до змісту екскурсії;

· соціальні почуття, емоції, настрої, які характеризують аудиторію;

· характер, зміст установок, ціннісних орієнтирів та життєвих планів суспільних груп;

· пізнавальні можливості екскурсантів, що основані на знаннях, соціальному досвіді, який визначає ступінь сприйняття та засвоєння інформації;

· переконання, погляди та оцінки, характерні для суспільної групи, яка є аудиторією.

У процесі роботи з групою екскурсовод повинен завжди пам'ятати, що “життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися в навколишніх умовах та пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні” [Психологія / За ред. чл..-кор. АПН України Ю.Л.Трохимова. - К.: Либідь, 1999. - С.185].

Отже, відчуття - це відображення окремих властивостей екскурсійних об'єктів при їх безпосередньому впливі на органи чуття та сприймання, коли ці властивості екскурсант пізнає не окремо, а в цілому. Але сприймання не можна розглядати лише як суму відчуттів. Наприклад, екскурсанти сприймають пам'ятник як витвір мистецтва, як данину пам'яті видатній людині, а не як поєднання бронзи та граніту. Сприймаючи об'єкт показу при допомозі екскурсовода, екскурсант не лише виділяє певну групу відчуттів та об'єднує їх у цілісний образ, але й усвідомлює цей образ, розуміє його, залучаючи для цього свій минулий досвід.

Сприймання - це не пасивне відображення екскурсійних об'єктів, а складна діяльність, у процесі якої екскурсант сприймає те, що його оточує, розуміє об'єкти показу та розповідь екскурсовода. Тому велике значення в процесі сприймання має словесне (мовне) визначення екскурсійних об'єктів. Реакція екскурсантів на мову екскурсовода - психологічне явище.

Думка, висловлена розпливчато та незграбно, поступається силою впливу думці, яка сформульована образною та ясною мовою.

Це може призвести до зниження уваги аудиторії чи, навіть, повної втрати її. Щоб цього не сталося, екскурсоводу важливо знати, якою повинна бути мова оратора, щоб найкраще донести зміст екскурсії до слухачів.

1. Вона не повинна переобтяжуватись абстрактними поняттями, бо це утруднює сприймання матеріалу. Перед екскурсантами не виникає ніякої конкретної картини, навіть якщо всі слова їм знайомі. Щоб уявити, про що йдеться, екскурсантам необхідно напружити уяву та подумки розгорнути абстрактні поняття до видимих (зримих) образів. Вони не уловлюють змісту міркувань екскурсовода, швидко стомлюються, у цьому випадку - увага втрачена. Тому екскурсоводу при підготовці до екскурсії доцільно замінити широкі абстрактні поняття на слова, які викликають живу та яскраву уяву. Тут важливо не саме слово, а те, яку уяву та почуття воно викликає.

2. Друга вимога до мови екскурсовода - точність та ясність висловлення своїх думок. їх відсутність та багатослів'я - наслідок невиразності думок. Подібна мова викликає у свідомості екскурсантів порізнені образи. І якщо вони намагаються скласти з цих образів цілісну картину, це заняття їх швидко стомлює. Надалі все, про що говорить екскурсовод, сприймається пасивно. Зайві слова відвертають увагу слухачів і не дають змоги розуміти основу екскурсії.

3. Мова екскурсовода повинна бути чіткою, простою. Готуючи текст, екскурсовод повинен знаходити до ладу слова та вирази, і тим самим забезпечити ефективність своєї мови. При цьому не слід захоплюватись великою кількістю урочистих слів. Надмірне використання високих слів, недоречний пафос найчастіше викликають досаду. Зловживання найвищими ступенями (наприклад, якщо “церква” чи “пам'ятка”, то - “най унікальніша”, якщо “бульвар”, - то “дуже розкішний” і т. ін.) призводять до того, що, навпаки, вражають найменше. В результаті увага екскурсантів різко знижується. Тому екскурсовод повинен тонко відчувати, де сказати просто, а де піднятися до пафосу.

4. Увага аудиторії залежить і від того, як володіє екскурсовод технікою мови. Дикція, тон, техніка викладення - основні вимоги до мови екскурсоводів. Млявість вимови, не договорювання кінця фраз, невірна вимова заважають аудиторії зрозуміти екскурсовода. В результаті - одні не сприймають активно викладення матеріалу, інші звертаються з питаннями до сусідів і т. ін. Підвищення чи пониження темпу мови, так само як тону голосу, збуджує реакцію людини, викликає мимовільну увагу. Змінення темпу та тону мови дасть змогу екскурсоводу підсилити увагу слухачів привернути її до найбільш важливих об'єктів та положень розповіді.

До елементів техніки мови слід віднести міміку та жести. У поєднанні зі словами вираз обличчя та жести підсилюють емоційність мови, привертають увагу слухачів. Погляди екскурсантів звернені на екскурсовода, і дуже погано, якщо він лишається нерухомим та байдужим.

Однак слід застерегти, що дикція, інтонація, поведінка екскурсовода впливають на увагу аудиторії, але це лише зовнішні фактори, не пов'язані зі змістом мови. Звідси висновок - володіння технікою мови привертає увагу екскурсантів, але не може бути вирішальною умовою успіху екскурсії.

Головне в усій екскурсії її змістовність.

5. Особлива вимога до мови екскурсовода - багатий словниковий запас, що робить її вільною та переконливою. А це - одна з умов підтримування уваги екскурсантів.

У випадках, коли зовнішні ознаки об'єкта невиразні чи змінені і екскурсант не має змоги відразу сприйняти його, екскурсовод за допомогою слова викликає певні образи, які дають можливість зрозуміти об'єкт, виходячи з минулого досвіду екскурсанта, його відчуття та сприймання.

Екскурсоводу слід керуватися тим, що “відчуття та сприймання людини виконують в її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, - з одного боку, інформують про властивості середовища, а з іншого - організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій, відчуття і сприймання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, які мають бути адекватними ситуації” [Психологія / За ред. чл.-кор. АПН України Ю.Л.Трохимова. - К.: Либідь, 1999. - С.192].

Знання, отримані на екскурсії, не впливають відразу на безпосередню діяльність екскурсантів. Лише вірна подача їх екскурсоводом через мову та методику впливають на пізнавальну діяльність. Прийоми аналізу, виділення суттєвих рис об'єктів показу, узагальнення та висновки із того, що показали, про що розповіли, знаходять своє місце пізніше, коли екскурсант мимохіть починає діяти так само, як екскурсовод робив це під час екскурсії, особливого значення це явище набирає при формуванні вірних наукових понять. Поняття - форма людського мислення, яка відображає найсуттєвіші ознаки предметів та явищ об'єктивної дійсності, закономірності та взаємозв'язки між ними.

Поняття завжди є узагальненням. Точність формулювання понять, які робить екскурсовод, особливо важливі і повинні бути дуже уважним для розуміння екскурсантів. Тому екскурсовод, коли робить узагальнення підтеми чи основного питання, повинен бути дуже уважним. Неясність формулювання поняття може спантеличити екскурсанта і призвести до утворення слабких та нестійких уявлень та узагальнень.

Виходячи з психологічних завдань, діяльність екскурсовода включає дві складові: підготовка до екскурсії (докомунікативна фаза) та безпосередня робота з групою (комунікативна фаза). Нижня з цих фаз спрямована на вирішення різних завдань.

Перше завдання докомунікативної фази полягає у визначенні екскурсоводом особливостей аудиторії: середнього віку екскурсантів, рівня їх підготовки, знань, професії тощо.

Далі екскурсовод повинен виділити основну лінію екскурсії, її мету, враховуючи соціально-психологічні особливості групи

Екскурсовод не повинен бачити в екскурсантах абстрактну аудиторію і вести екскурсії для всіх груп однаково. Йому необхідно визначити, хоч і не дуже глибоко, потреби та інтереси слухачів і, виходячи з цього, знайти основне, центральне в екскурсії саме для певної групи.

Наступний етап докомунікативної фази - логічна організація матеріалу. Вона полягає у визначенні шляхів розкриття мети та завдання екскурсії, логічності у розповіді та показі основних об'єктів екскурсії, систематизації основних підтем та питань, допоміжного та ілюстративного матеріалу.

Серед психологічних завдань, які має, насамперед вирішити екскурсовод у комунікативній фазі його діяльності - встановлення контакту з групою. Від взаємодії екскурсовода з аудиторією, залежить успіх екскурсії в цілому. Саме контакт екскурсовода з групою визначає психологічний настрій, рівень уваги слухачів, а тим самим і ступінь сприйняття.

Одне з основних психологічних завдань у діяльності екскурсовода полягає в тому, щоб заволодіти інтереси аудиторії і підтримувати його упродовж всієї екскурсії. У цьому випадку значно підвищується рівень та ефективність сприйняття и засвоєння екскурсійного матеріалу.

Важливе психологічне завдання, яке вирішує екскурсовод у комунікативній фазі, є організація уваги екскурсантів. Екскурсовод повинен сконцентрувати увагу перш за все на основних об'єктах, підтемах екскурсії. При цьому зосередженість уваги передбачає таку її спрямованість, при якій людина в процесі екскурсії абстрагується від усього, що безпосередньо не пов'язане з об'єктами екскурсії та інформацією екскурсовода. Екскурсовод повинен з перших хвилин заволодіти увагою групи, направити психологічну діяльність екскурсантів (мислення, сприймання, уяву, пам'ять) на певні об'єкти, смисловий зміст екскурсії.

Врахування соціально-психологічних особливостей аудиторії екскурсовод реалізує в комунікативній фазі, а визначенні основних ознак слухачів йому слід зробити ще до початку екскурсії.

Враховуючи особливості аудиторії, екскурсовод має можливість передбачити наслідки своїх тверджень та доказів, реакцію слухачів на той чи інший об'єкт, факт. А це - шлях до формування твердих переконань у екскурсантів.

Екскурсовод повинен керувати аудиторією, активно впливати на розумову діяльність слухачів, формувати та використовувати в процесі екскурсії соціально-психологічні фактори, про які йшлося вище (настрій, колективну думку, соціально-політичні погляди, традиції). Перед екскурсоводом постає психологічна проблема: яким чином будувати міжособистісні стосунки та як повести аудиторію за собою, як управляти аудиторією.

Створюючи інтерес, підтримуючи певний рівень уваги, екскурсовод повинен домагатися, щоб екскурсанти разом з ним розмірковували над висунутими проблемами, історичним минулим тощо, йому необхідно створити такий духовний настрій, при якому б слухачі з повною довірою сприймали його думки, вважали їх своїми, щоб вони ставали їх переконаннями.

Для цього екскурсовод повинен мати ґрунтовну соціально-психологічну підготовку, особисту переконливість, високий культурний рівень, володіти спеціальними психолого-педагогічними навичками та вміннями, розвивати ораторське мистецтво.

Важливі психологічні проблеми виникають саме на перетині психології і педагогіки при вивченні (урахуванні) закономірностей розвитку особистості, вікових та індивідуальних її особливостей.

Термін “логіка” походить від давньогрецького слова “логос”, основні значення якого пов'язані з поняттями “мислення” (“мисль, думка”) і “мова”, “мовлення” (“слово”) [Тофтул М. Г. Логіка: Посібник для студентів вузів. - К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. - С.3].

Логіка досліджує впорядкованість людського мислення, його закони і форми. Оволодіння надбаннями логіки, уміння послуговуватися її перевагами необхідні екскурсоводові протягом всієї його діяльності. Якщо екскурсовод не керується логічними законами, висунута ним система аргументів, що розкривають історичну подію, може виявитися безсилою, а іноді навіть і хибною. Отже, підвищення логічної культури екскурсовода - одне з основних завдань підвищення його фахового рівня.

Екскурсовод не лише передає екскурсантам знання з певної - але вчить їх спостерігати та аналізувати події, робити обґрунтовані висновки, застосовувати загальні теоретичні положення до конкретних ситуацій та обставин життя.

Чітка структура, бездоганна внутрішня логіка - обов'язкова ознака добре викладеного матеріалу.

Знання законів логіки - основа підготовки екскурсій. Для того, щоб переконати екскурсантів в істинності думок, які розкриваються, екскурсовод повинен вести їх думки, згідно чотирьом основним законам логіки, якими сам повинен досконалі володіти:

1. «Законом тотожності: кожна думка має бути чіткою за обсягом, ясною за змістом і залишитися незмінною в ході одного і того ж міркування» [Тофтул М.Г. Логіка: Посібник для студентів вузів. - К.: Видавничий центр «Академія», 1999. - С.112].

Вимагаючи визначеності в міркуваннях, він спрямований проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, неконкретності їх висловлення, а опосередковано - проти їх двозначності та багатозначності.

Це не означає, що закон тотожності забороняє аналізувати один і той самий екскурсійний об'єкт, в одному випадку за одним, а в іншому - за другими ознаками. Але в кожній окремій ситуації, у кожному міркуванні конкретна риса чи ознака об'єкта повинна лишатися незмінними. Логіка вимагає - предмет аналізу не повинні змінюватись безпідставно, поняття - не підмінюватися та не змішуватися з іншим.

2. «Закон несуперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому те саме, в той же час і в тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними» [Там само. -С.113.].

Названий закон вимагає - у поясненнях екскурсовода, у викладенні історичних подій чи характеристиці конкретного об'єкта не має бути суперечності суджень, які руйнують міркування. Додержання правил цього закону - необхідна умова якості думок екскурсовода.

3. «Закон виключеного третього: із двох суперечних суджень одне неодмінно є істинним, друге хибним, а третього і бути не може» [Там само. - С.114].

Якщо в розповіді подано варіанти суджень з приводу однієї події чи об'єкту, екскурсовод віддає перевагу варіанту, який стверджує істинність.

4. «Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована» [Там само. - С.115].

Коли екскурсовод щось стверджує чи в чомусь переконує екскурсантів, він не повинен робити цього голослівно, а повинен довести, обґрунтувати свої судження.

Оволодіння логікою допомагає екскурсійним працівникам вирішувати ряд логічних проблем:

1. Тільки використовуючи логічні основи, можна досягти дійсно переконливої сили екскурсійного матеріалу. Доказовий виклад підвищує якість сприймання його екскурсантами. Це важливий засіб зосередження уваги, активізації мислення, усвідомлення його логічної сутності.

2. Додержуючись логічних правил, екскурсовод домагається послідовності у викладенні матеріалу, наступності (послідовності) думок та їх взаємодії. Це положення важливе для сприйняття знань екскурсантами, для чого екскурсовод повинен створювати найсприятливіші умови. Чіткість, сувора послідовність показу та розповіді - важливі передумови вирішення цього завдання.

Сила логічного викладення екскурсійного матеріалу відбувається у зв'язках викладених думок. Якщо екскурсанти сприйняли одне твердження, при наявності логічного зв'язку вони повинні визнати і друге.

3. Саме логіка визначає ті вимоги, які ставляться до композиції екскурсії, її структури, виділення окремих підтем та питань тощо.

Композиція екскурсій ніщо інше, ніж логіка розвитку теми за наміченим методичною розробкою планом. Від умілої композиційної побудови екскурсії залежить її якість.

4. Логічна організація матеріалу екскурсії дозволяє здійснювати запрограмований вплив на екскурсантів. Це пояснюється тим, що, обдумуючи чергову екскурсію, підбираючи аргументацію, екскурсовод орієнтується не на себе, а на майбутніх екскурсантів. Він ніби прогнозує рух їхніх думок під впливом власних. Стрункою логікою своїх дій він здатний сформувати їх інтерес, заволодіти їх увагою і “повести” думки всієї групи до наміченої мети.

5. Оволодіння логікою дає змогу виробити логічне мислення самого екскурсовода. Логічна культура поряд з мовною, психологічними та педагогічними прийомами та засобами впливу на екскурсантів - показник методичної майстерності екскурсоводів, методистів.

У процесі підготовки нової екскурсії творчій групі (екскурсоводу) необхідно враховувати правила логіки вже під час попередньої роботи (добірка матеріалу), а також у ході безпосередньої розробки самої екскурсії. Це дасть змогу організувати екскурсійний матеріал (його розподіл, упорядкування у логічній послідовності).

Авторам екскурсії необхідно забезпечити вірний вибір теми екскурсії. Визначеність теми забезпечує виділення стержню екскурсії, ясну уяву про її композиційну структуру, що дасть змоги цілеспрямовано проводити роботу по групуванню та упорядкуванню основного та додаткового матеріалу. Не слід охоплювати безліч проблем, говорити “все про все”. Це призводите до крихкості композиційної структури екскурсії.

Логічних законів і правил слід додержуватися під час роботи творчої групи над добором екскурсійних об'єктів, фактичного матеріалу про них та складанню маршруту. На цьому етапі розробки екскурсії головне - забезпечити стрункість екскурсійного матеріалу, логічну послідовність, завершеність окремих підтем та цілісність всієї екскурсії. При доборі екскурсійних об'єктів слід керуватися такими логічними вимогами:

· включати в екскурсію тільки ті об'єкти, які мають безпосереднє відношення до її мети та теми;

· екскурсійні об'єкти повинні бути достовірні, істинність їх існування, реконструкції, місця знаходження не повинні піддаватися сумніву;

· при доборі об'єктів слід бачити головне, основне в кожному з них. Включення другорядних елементів не дозволить зосередити увагу екскурсантів на головному та зробити вірні висновки з екскурсії;

· під час добору екскурсійних об'єктів слід враховувати їх актуальність та виховне значення;

· при умові, коли один екскурсійний об'єкт служить об'єктом показу в різних темах, при розгляді слід зробити акцент на ту його особливість, яка відповідає змісту певної екскурсії.

Перелічені логічні вимоги слід використовувати і при доборі фактичного матеріалу до кожного об'єкту.

Важлива робота творчої групи полягає в упорядкуванні об'єктів, фактів та прикладів у складанні маршруту. Необхідно враховувати, що невпорядкованість фактичного матеріалу, відсутність логічної послідовності у маршруті порушують стрункість викладення (донесення) його до екскурсантів.

Екскурсоводу слід завжди пам'ятати, що композиція екскурсії - це логіка розвитку теми за наміченим методичною розробкою планом. Логічна, чітка структура методичної розробки завжди полегшує для екскурсовода процес освоєння екскурсійного матеріалу, надає вірні орієнтири для стрункого, послідовного показу об'єктів та розповіді про них.

Необхідно завжди враховувати, що питання окремої підтеми, як і питання плану викладення екскурсії в цілому повинні виключати одне одного.

При складанні методичної розробки з обов'язковим врахуванням законів логіки повинні формулюватися і методичні вказівки, які поширюються не лише на усне викладення екскурсійного матеріалу, але і на показ об'єктів, зв'язок показу та розповіді.

Важлива роль у цьому належить логічним переходам, їх варіантам.

Ці переходи повинні розглядатися як важлива, хоча й така, що немає самостійного значення, частина екскурсії. Вміло підібрані логічні переходи надають екскурсії необхідну стрункість. Вони повинні бути змістовними. Можна рекомендувати наступні їх варіанти, які будувати за допомогою понять:

· тотожні. Наприклад, в екскурсії “Природа Криму” (Сімферопольське бюро подорожей та екскурсій) мова йде про карстові печери Криму, і екскурсанти підводяться до висновку, що печери виконують роль зберігачів вологи. “Такі ж якості властиві і лісам” - цей висновок екскурсовода, який побудовано на тотожному понятті, дозволяє йому перейти до іншої підтеми - гірсько-лісова частина Криму.

· підпорядковані;

· супідрядні;

· протилежні;

· співвідносні. Наприклад, “Другим важливим елементом цього меморіального комплексу є...”, “Ще складнішою проблемою у становленні нашого міста було...”.

Усім переліченим варіантам притаманний логічний зв'язок між об'єктами, фактами, які зафіксовано через поняття, а саме через зміст матеріалу екскурсій.

Часто в екскурсіях під час переходу від однієї підтеми до іншої користуються формальними переходами, їх іноді ще називають конструктивними - це такі переходи, які не зв'язані змістом екскурси і не являють собою перехідного містка від одної частини екскурсії до іншої.

Наприклад: “А зараз ми проїдемо на майдан”, чи “Проїдемо далі”, “Давайте подивимось ще одну цікаву споруду”. Такі переходи не сприяють встановленню органічного зв'язку між окремий частинами екскурсії, і вони не в змозі об'єднати весь матеріал в єдине ціле.

Використовують формальні переходи звичайно в тих випадках, коли у методистів та екскурсоводів не вистачає практичного досвіду для підготовки екскурсії як єдиного цілого. Проте не можна зовсім заперечувати можливість використання цих переходів взагалі, вважати їх однією з характерних помилок в екскурсійній роботі. У тих випадках, коли пересування між об'єктами займає якісь секунди, такі переходи неминучі: “Тепер подивіться сюди”, чи “Прошу звернути увагу на пам'ятник, який знаходиться поруч”. Неминучі такі переходи при огляді експозиції музеїв та виставок, де зали, тематичні розділи, окремі стенди присвячені підтемам, знаходяться неподалік одне від одного.

Тривалість логічного переходу в часі відповідає переїзду від об'єкту до об'єкту. Може він починатися до переміщення групи до наступної зупинки і закінчуватися вже на зупинці. Зміст логічного переходу - вимога не екскурсійного об'єкту, його особливостей, а змісту самої екскурсії, тієї підтеми, після якої робиться перехід як логічний мовний місток до наступної підтеми.

Іноді мають місце спроби за допомогою логічного переходу поєднати між собою пам'ятки, які показують, перекинути словесний місток від об'єкту до об'єкту, без залежності від змісту розповіді, яка супроводжує показ цих пам'яток. Це помилка. Бо зміст логічних переходів між одними і тими ж пам'ятками різний в екскурсіях на різні теми. Це відбувається тому, що кожна розповідь ведеться про інші події, а логічний перехід - частина розповіді, - лише відображає її зміст.

Логічні переходи мають велике значення в екскурсії. Випереджаючи зміст наступної підтеми, вони викликають необхідні емоції у екскурсантів та сприяють створенню необхідних умов для кращого засвоєння не лише окремої підтеми, а й усієї теми в цілому.

Важливо також пов'язувати поміж собою окремі складові всередині підтем, особливо основні питання, які входять у підтему. Такий логічний зв'язок буде сприяти більш глибокому розкриттю підтеми.

Виконуючи вимоги лаконічності словесного матеріалу, не слід збитися на уривчастість викладених екскурсоводом фактів. Під час розробки нової теми і в процесі подальшого її удосконалення необхідно уважно слідкувати, щоб кожна думка, яка сповіщається екскурсантам, доводилася до логічного кінця, а кожна подана теза була переконливо розкрита.

Усі ці вимоги повинні знайти вирішення у тексті екскурсії, особливо індивідуальному.

2. Екскурсійна методика

Екскурсійна методика як окрема методика, що пов'язана з процесом поширення знань на основі однієї форми роботи, являє собою сукупність вимог і правил, висунутих до екскурсії, а також суму методичних прийомів підготовки та проведення екскурсій різних видів, різної тематики і для різних груп людей.

...