Теоретичні основи організації активного туризму для неповносправних

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

На тему: «Теоретичні основи організації активного туризму для неповносправних»

План

1. Суть дефініції «неповносправність»

2. Історичні аспекти ґенези туризму для неповносправних

3. Роль і місце туризму в системі оздоровлення та соціальної інтеграції неповносправних осіб

1. Суть дефініції «неповносправність»

Туризм та екскурсії сприяють взаємному збагаченню культур, відкривають людям доступ до всього найкращого, що несе в собі культура кожного народу, дозволяють на якийсь період забути про незгоди і проблеми повсякденного життя, придають сили духу і ентузіазму.

В нашій уяві активний відпочинок асоціюється зі здоровими людьми, частіше всього молоддю, і аж ніяк - з інвалідним візком чи тростиною незрячої особи. Єдиним винятком з цього правила, відповідно до стереотипу, який побутує у масовій свідомості, може бути спеціалізований санаторій, де цим людям нібито й відведене їхнє місце. Заповітна безкоштовна путівка (досить рідкісна в наші часи!) - нібито єдина нагода для людини з особливими потребами провести час із користю для здоров'я. Та й то йдеться про процедури, сеанси, курси лікування, а зовсім не про якісь подорожі, екскурсії, розваги.

Однак, часи міняються, і що характерно, власне з ініціативи самих людей з особливими потребами. Вони не лише вимагають від суспільства більшої відкритості, вільного доступу до всіх загальних ресурсів - відпочинкових зон, туристичних маршрутів, пляжів, парків, спортивно-оздоровчих комплексів, цікавих об'єктів природи, але й найчастіше самі організовують пізнавальні поїздки, табори, змагання, екскурсії.

Відтак виявляється, що наші рекреаційні зони ніяк не пристосовані до такої експансії людей з особливими потребами, не готові йти назустріч їхнім побажанням. Навіть при умові асистування волонтерів організувати повноцінний активний відпочинок для різних категорій неповносправних непросто. В Україні бракує фахових знань, методик, досвіду. У зв'язку з таким станом окресленої проблеми назріває потреба розв'язання даного питання в площині організації активного туризму для неповносправних.

Туризм як один із видів активного відпочинку має оздоровчу дію та сприяє розвитку й удосконаленню фізичних якостей, позитивно впливає на розумову, фізичну працездатність і здоров'я.

Насамперед з'ясуємо етимологію походження терміна «неповносправність». Визначення неповносправності з'явилося з розвитком суспільства й усвідомленням функціональних обмежень, які постали перед багатьма громадянами. Такі речі як важливість залучення людей з неповносправністю у суспільне життя і зміна ставлення до них здорових людей, змусили сконцентруватися на якості життя і стати другим ключовим пунктом для нового визначення.

Зазвичай виділяють дві головні концептуальні моделі неповносправності. Медична модель розглядає неповносправність як властивість, притаманну людині внаслідок хвороби, травми або іншої дії на стан здоров'я, яка вимагає медичної допомоги у вигляді безпосереднього лікування у фахівців. Неповносправність згідно цієї моделі вимагає медичного або іншого втручання або лікування задля «вирішення» проблеми людини. З іншого боку, соціальна модель розглядає неповносправність як соціальну проблему, а не як властивість людини. Згідно соціальної моделі, неповносправність вимагає політичного втручання, оскільки проблема виникає через непристосованість до навколишнього середовища, що викликається відношенням і іншими властивостями соціального оточення. Така модель закликає до інтеграції неповносправних в навколишнє суспільство, пристосування умов життя в суспільстві і для інвалідів зокрема. Це включає створення так званого доступного середовища (пандусів і спеціальних підйомників для інвалідів з фізичними обмеженнями, для сліпих дублювання візуальної і текстової інформації і дублювання звукової інформації для глухих, а також підтримка мерів, сприяючих працевлаштуванню в звичайні організації, навчання суспільства навикам спілкування з інвалідами).

Таким чином, серед дефініцій неповносправності особистості, які зустрічаються в публікаціях, документах та фаховій літературі, можна виокремити окреслення неповносправної особи, що базується на формулюваннях, пов'язаних з біологічними (медичними) і суспільними критеріями. Медичний аспект проблеми вказує на трактування неповносправної особи через ушкодження тіла чи хвороби. В дефініціях, які беруть до уваги суспільний критерій вказується на наслідок цього ушкодження і зниження справності в різних сферах життя і на відносини даної особи із середовищем.

Світова Організація Здоров'я під терміном „неповносправність", яка настає, розуміє: «негативне становище особи внаслідок порушення, яке з огляду на вік, стать і культурне походження обмежує або перешкоджає виконанню нормальної функції».

Паралельно із поняттям «туризм для неповносправних» вживається термін «доступний туризм».

Доступний туризм - це набір послуг та зручностей для окремих осіб з особливими потребами, до яких відносяться люди із інвалідністю, люди старшого (похилого) віку, вагітні жінки, батьки із дітьми, люди із тимчасовим порушенням здоров'я і втратою дієздатності; туристи із візками. Всі ці категорії осіб потребують деяких особливих пристосувань під час подорожі. Доступний туризм дозволяє всім (незалежно від їхнього віку, статі та фізичного здоров'я) отримувати задоволення від подорожі.

Наприкінці 2008 року «доступний туризм» став однією з найкращих економічних можливостей туристичної індустрії, що швидко та динамічно розвивається. Попит на нього постійно зростає.

Одним з найважливіших документів, що підкреслює рівність всіх людей була Міжнародна Декларація Прав Людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Загальною Асамблеєю Об'єднаних Народів. Вона підкреслює фундаментальну роль держави у визнанні рівного права кожної людини. Цей документ має істотне значення для пропагування і охорони прав осіб з неповносправністю, становлячи базову основу для багатьох правових інструментів для забезпечення прав неповносправної особи. В World Programme of Action Concerning Disabled Persons (Світовій Програмі Дій щодо Неповносправних осіб) та в Стандартних Правилах Рівності для Осіб з Неповносправністю (The standard Rules on the Equalization of Opportunities for Persons with Disabilities) зазначається, що труднощі, з якими стикається несправна особа, які обмежують виконання нею суспільної ролі, характерної для її віку, статі, приналежності до суспільної групи, не є результатом виключно вроджених вад чи хвороби. Вони є продуктом відносин неповносправної особи і оточення; з'являються тоді, коли особа стикається з фізичними, культурними, суспільними чи економічними бар'єрами, які утруднюють чи роблять неможливим її функціонування в суспільстві. Неповносправність, яка донедавна сприймалась в рамках медичної проблематики, щораз частіше стає предметом значно ширшого суспільного сприйняття.

Відповідно до загального визначення Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (WHO) «неповносправні - це особи з порушеною психофізичною справністю, яка веде за собою обмеження функціональної справності або життєвої активності на рівні, що обмежує виконання ними суспільних ролей». В дефініціях ВООЗ знаходимо також визначення психічної, фізичної, сенсорної і складеної неповносправності. Відтак, психічно неповносправні особи - це особи з розумовим ушкодженням, розладами свідомості і психічно хворі. Фізично неповносправні - особи з руховою нeповносправністю, яка виникає внаслідок затяжних захворювань або ушкоджень органів руху. Особи з сенсорною неповносправністю - особи з ушкодженням органів відчуття, в тому числі недочуваючі і глухі, а також сліпі і недобачаючі. Особи з складеною неповносправністю - особи з більш, ніж одним видом несправності.

В 1980 році WHO прийняла і оголосила Міжнародну Класифікацію Дефектів, Інвалідності та Непрацездатності (International Classification of Impairments, Disabilities and Handicaps). Відповідно до неї:

- дефект (impairment) - означає будь-який брак або анормальність анатомічної структури органів, а також брак або розлад психічних або фізіологічних функцій організму як наслідок окресленої вродженої вади, хвороби чи ушкодження;

- інвалідність функціональна (disability) - означає всяке обмеження або брак, який виникає з ушкодження, здатності виконання дій в спосіб і в сфері визнаними нормальними для людини;

- непрацездатність (handicap) - означає менш привілейовану або менш корисну ситуацію даної особи, яка виникає з ушкодження і функціональної неповносправності, яка обмежує чи унеможливлює виконання нею ролей, пов'язаних з її віком, статтю, суспільною і культурною ситуацією. В даній класифікації основний акцент робиться на медичному аспекті, а тому в 1997 році ВООЗ представила модифіковану концепцію неповносправності «Міжнародна Класифікація Ушкоджень, Дій і Участі, де робиться акцент на суспільному аспекті. В 2002 році в Женеві видано документ «Міжнародна Класифікація Функціонування, Неповносправності і Здоров'я, де поняття неповноправність виступає багатовимірним явищем і розуміється не як результат ушкодження чи стану здоров'я, а результат бар'єрів, з якими особа стикається в середовищі. Модель ICF пов'язує медичні і суспільні погляди на неповносправність.

На протязі останніх років неповносправність стала предметом зацікавлення ЄС. Головною метою діяльності Союзу є творення відкритого і доступного суспільства. Aleksander Hulek за неповносправну особу вважає «одиницю, що характеризується порушенням справності функції в міру виражених обмежень (в порівнянні зі здоровими людьми) сприйняття науки в школі, виконання дій суспільного життя, виконання щоденної праці, участь в суспільному житті і в заняттях в вільний від роботи час». Проблема неповносправності була дискутована на Європейському Форумі Неповносправності в Європейському Парламенті в 1994 році. Власне в той час було прийнято наступну дефініцію: «неповносправна особа є одиницею, яка володіє своїми правами, знаходиться в ситуації, внаслідок економічних, суспільних, середовищних бар'єрів, до яких не може пристосуватися в такий спосіб, які інші люди. Ці бар'єри часто зростають через депресивне ставлення зі сторони суспільства».

Слід підкреслити, що в країнах Європейського Союзу немає єдиної дефініції, котра мала б універсальний характер. У всіх країнах ЄС поняття «неповносправність» визначається відповідно до окреслених цілей суспільної реабілітації, навчання, соціального забезпечення, медичної допомоги.

Однією з найцікавіших форм активного включання людей з неповносправністю в суспільне життя є заняття різними формами рухової активності. Причини неповносправності можуть бути:

- спадкові (спричинені генами, які передаються з покоління в покоління);

- вроджені (наприклад шкідливий вплив середовища на організм матері в період вагітності);

- набуті (хвороби дитини після народження, ураження чи зміни, пов'язані із старінням організму).

Суспільний контекст тематики неповносправності був обговорений в міжнародній Класифікації Функціонування, Неповносправності і Здоров'я (International Classification of Functioning, Disability and Health - ICF), прийнятій під час Світової Асамблеї на тему Здоров'я (World Health Assembly) в 2001 році. Зміст документу доводить, що неповносправність стосується всіх людей і не можна обмежувати проблемами неповносправності лише дану суспільну меншість, так як для кожної людини існує загроза стати неповносправною.

Рішення Комісії Європейської Спільноти від 21 грудня 2007 р. і Розпорядження № 1107/2006 Європейського Парламенту і Ради ЄС від 5 липня 2006 р. мають важливе значення, оскільки в комплексі регулюють права в сфері подорожувань осіб з обмеженими можливостями, так як і обов'язки перевізників. В Польщі найбільш загальне значення має Конституція Республіки Польща. Відповідно до ст.. 69 неповносправним особам влада забезпечує допомогу в забезпечення існування, до праці і суспільної комунікації. Ці приписи займають широке коло діяльності, включаючи рекреаційну і туристичну. Відповідно до ст. 52 Конституції неповносправні особи мають можливість вільного вибору проживання і побуту, а також право вільно залишати територію держави.

В Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 визначено основні терміни щодо питань інвалідності, а саме:

- інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав;

- інвалідність - міра втрати здоров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.

2. Історичні аспекти ґенези туризму для неповносправних

У світі історія активного відпочинку і туризму для людей з обмеженими фізичними можливостями, як масове явище починається з 60-х років ХХ ст., коли прийшло усвідомлення захисту прав людини. З цього часу звертають увагу на інвалідів, як на повноправних членів суспільства. Процес трансформації йшов двома паралельними шляхами: зміна людської свідомості призвела до розвитку сфери супроводу і опіки інвалідів, адаптація навколишнього середовища до їх потреб виклала розвиток інфраструктури технічних засобів, котрі допомогли б інваліду користуватися дорогами, парковими майданчиками, парками та зонами відпочинку.

Причини і наслідки інвалідності в різних країнах різні, що пояснюється соціально-економічними умовами і різними способами держав забезпечення благоустрою своїх громадян. Політика по відношенні до неповносправних - результат розвитку суспільства на протязі останніх двохсот років. Ця політика часто змінювалась: пройшла шлях від звичайного догляду за інвалідами в спеціальних закладах до отримання освіти дітьми-інвалідами і реабілітації осіб, які стали інвалідами вже у зрілому віці. Створені організації інвалідів, їх сімей і прибічників, які виступають за покращення умов життя інвалідів. Після Другої Світової війни з'явились такі концепції, як інтеграція та включення інвалідів в нормальне життя суспільства, які відображали розуміння потенційних можливостей інвалідів. В кінці 60-х років в деяких країнах організації інвалідів почали розробляти нову концепцію інвалідності. Ця концепція враховувала тісний зв'язок між обмеженнями, з якими стикається інвалід, структурою і характером середовища, яке його оточує і відношення населення до інвалідів. Права інвалідів вже на протязі довгого періоду часу є предметом особливої уваги з боку ООН та інших міжнародних організацій. Найбільш важливим результатом Міжнародного року інвалідів (1981 рік) була Всесвітня програма дій по відношенню до інвалідів, прийнята Генеральною Асамблеєю в її резолюції 37/52 від 3 грудня 1982 року. Міжнародний рік і Всесвітня програма дій дали вагомий поштовх прогресу в цій області. В ході їх здійснення підкреслювалось право інвалідів на рівні з іншими громадянами можливості і на рівне покращення умов життя в результаті економічного і соціального розвитку. Крім того, вперше інвалідність була визначена як функція відношень між інвалідами та їх оточенням. В 1987 році в Стокгольмі було проведено Глобальну нараду експертів для огляду ходу здійснення Всесвітньої програми дій по відношенню до інвалідів в середині Десятиліття ООН. На цій нараді було запропоновано розробити філософську концепцію з метою визначення пріоритетних заходів в майбутньому. В її основу мало бути покладене визнання прав інвалідів. Загальний проект був підготовлений Італією і представлений Генеральній Асамблеї. Пізніше Швеція виступила з заявою, що стосувалась Конвенції. Проте в обох випадках не було досягнуто консенсусу по відношенні потрібності такої конвенції. На думку багатьох представників, діючі документи, які відносяться до прав людини, гарантують інвалідам однакові права з іншими.

У 1989 р. Загальна Асамблея Об'єднаних народів прийняла Tallin Guidelines for Action on Human Resources Development in the Field of Disability (Талліннcькі Принципи щодо Дій з розвитку людських ресурсів в області інвалідності), які підкреслюють фундаментальну роль навчання і освіти цієї суспільної групи. 20 грудня 1993 р. Асамблеєю прийнято «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів». Розкриваючи Правило 11 «Відпочинок та спорт», зазначена Резолюція зобов'язувала держави-члени ООН вжити заходів для забезпечення інвалідам рівних можливостей для відпочинку та занять спортом. Державні заходи повинні передбачати підтримку персоналу, що здійснює програми з організації відпочинку та занять спортом, зокрема проекти, що передбачають розроблення методики забезпечення доступності.

В 1997 р. підписано Амстердамський Трактат, який введений в життя в 1999 р. Сучасна стратегія направлена в першу чергу на: боротьбу з дискримінацією, протистояння.

Важливою для розуміння ролі рекреації в розвитку суспільства є і Заява про залучення 1999 р., затверджена Національним Товаристом терапевтичної рекреації США. В ній сказано: досвід проведення залучених відпочинкових заходів заохочує та посилює бажання людей із різною справністю гідно брати участь у спільних діях. Залучення відкриває потенціал особи до повної і активної участі у відпочинкових заходах і набуття досвіду. 2003 рік був оголошений Радою Європейського Союзу Роком Неповносправної Особи. Неповносправність набирає нового виміру, а особа з неповносправністю стала незалежним громадянином, повністю інтегрованим з суспільством. Будь-яка дискримінація осіб з вадами є порушенням прав людини. Неповносправним людям слід гарантувати рівні шанси, ліквідувати фінансові, фізичні, соціальні і психологічні бар'єри.

Важливим актом міжнародного права є прийнята резолюція №61/106 від 13 грудня 2006 р. Конвенція Прав Неповносправних Осіб. Відповідно до ст.9 Конвенції, держави-учасниці зобов'язались робити істотні кроки з метою забезпечення неповносправним особам рівного доступу до фізичного середовиоща, транспорту, інформації і комунікації, а також усунення бар'єрів в доступі до будинків, доріг і засобів транспорту. В ст. 30 з метою надання можливості неповносправним особам участі в рекреаційних і спортивних заняттях, та інших формах проведення вільного часу держави повинні здійснювати кроки, щоб ці особи мали гарантований доступ до місць, де проводиться спортивна, рекреаційна і туристична діяльність і доступ до послуг спорту, туризму і рекреації.

Інвалідний туризм в СРСР почав формуватися на початку 1970-х рр. в рамках всесоюзних інвалідних організацій сліпих (ВОС) і глухих (ВОГ). Головною формою заходів в цих організаціях були змагання 1 класу і походи вихідного дня.

В кінці 1980-х років було створено Всесоюзну організацію інвалідів, яка з розпадом Союзу переоформилося у Всеросійську організацію інвалідів (ВОІ). ВОІ сприяла розвитку туризму серед інвалідів.11 червня 1999р. Міністерством Юстиції РФ за №3714 з ініціативи громадських організацій інвалідів Росії зареєстрований Загальноросійський Союз громадських організацій інвалідів «Союз інвалідів Росії». Союз інвалідів Росії організовує добродійну діяльність і проводить різні суспільні і державні заходи.

Захист прав інвалідів, навчальну роботу надають багато організацій, створених в країні, наприклад:

Ш «Перспектива», створена в 1997р. на базі Усесвітнього Інституту з проблем інвалідності (ВІПІ). Метою цієї організації було - сприяння самостійності інвалідів в російському суспільстві і підвищення якості їх життя.

Ш Мережа організацій інвалідів «Незалежне життя» в різних містах Росії і країнах СНД .

Підтримку і фінансування проектів також здійснює ряд іноземних і міжнародних фондів (USAID, Усесвітня Організація Охорони здоров'я) [67].

У європейських країнах з розвитком індустрії туризму щодо роботи з інвалідами, неповносправними особами, людьми з груп ризику, дітьми, домінуючу позицію займає поняття сімейного дозвілля. Велику роботу щодо організації дозвілля неповносправних проводять музеї, театри, бібліотеки. Недобачаючим і недочуваючим неповносправним пропонуються наступні послуги:

· Екскурсії мовою жестів і знаків;

· Тексти магнітофонних екскурсій;

· Світлова сигналізація (мова);

· Допуск собак-поводирів в музеї і інші місця відпочинку;

· Гід-касети.

Основними формами роботи з неповносправними при цьому виступали:

· Вечори спілкування (свята, дитячі ранки, вечори відпочинку).

· Концертні доброчинні заходи і спектаклі (навіть на платні заходи багато установ культури залишають безкоштовні квитки для інвалідів).

· Вечори знайомств для дітей, метою яких була допомога дітям інвалідам знайти нових друзів. Нерідко такі вечори проводяться спільно із здоровими дітьми. Діти-інваліди, беручи участь з ними в продуманих конкурсах (найчастіше інтелектуальної або пізнавальної тематики) вчаться відчувати себе такими ж нормально розвиненими розумово, як і здорові діти.

· Вечори знайомств для дорослих, метою яких виступала допомога інвалідам в підборі пари і створенні сім'ї.

· Тематичні бесіди і зустрічі з фахівцями (лікарями, представниками професій, представниками організацій).

Основними завданнями суспільних організації, діяльність яких спрямована на роботу з неповносправними, є:

- сприяння широкій участі неповносправних в суспільній, соціальній і культурній діяльності; неповносправність туризм оздоровлення соціальний

- участь в розвитку духовних і культурних процесів в суспільстві;

- участь в розробці проектних рішень на будівництво будівель, споруд з урахуванням потреб інвалідів;

- участь в розробці і реалізації державних програм, спрямованих на соціальну реабілітацію інвалідів і молоді;

- сприяння в працевлаштуванні інвалідів;

- психологічна і юридична допомога інвалідам;

- підтримка прямих міжнародних контактів і зв'язків із зарубіжними суспільними об'єднаннями інвалідів і молоді.

Асоціація «Апарель», що займається роботою з інвалідами, була організатором проведення першого Міжнародного Фестивалю молодих інвалідів в м. Москві влтку 1992 року. Спортивна реабілітація людей з обмеженими фізичними можливостями відіграє одну із провідних ролей в діяльності АМІ “Апарель”. Організація щорічно проводить туристичні зльоти для інвалідів, змагання з стрільби і дартсу, а також організовує участь членів Асоціації «Апарель» в спортивних заходах, що проводяться іншими об'єднаннями інвалідів. Щорічно проводяться змагання по кульовій стрільбі серед інвалідів. Проведення Північних міжрегіональних туристичних зльотів інвалідів (2001-2006 рр.) Як правило, в зльоті беруть участь люди, що мають другу групу інвалідності з вираженими порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Саме тому маршрут вибирається відповідний - сплав по річці з мінімальними пішими переходами. Як показала практика проведення зльотів, такий шлях долається учасниками достатньо успішно без особливих утруднень. Щорічний проект «Туризм в Підмосков'ї»: змагання по туристичному багатоборству для інвалідів (2000-2006 рр.). Серед учасників змагань, як правило, є «кістяк», який вже багато років займається туризмом і має необхідні навики. Вони навчають і наставляють своїм прикладом новачків, тому змагання стають доступними для всіх охочих. Змагальний ефект досягається тим, що команди змішані формуються - з «професіоналів» і початківців. Зазвичай в змаганнях беруть участь команди по чотири особи, що представляють різні об'єднання інвалідів. Проект «Марафон інвалідів-колясочників «Співдружність» (2005-2006 рр.). Організатори свідомо сформували команду людей з різними можливостями. По суті, цей марафон був не спортивною, а показовою акцією, що поставила перед собою мету вплинути на суспільну свідомість і змінити відношення суспільства до інвалідів.

Москву сьогодні можна вважати піонером соціального туризму в країні. Щоб переконатися в цьому, досить познайомитися з маршрутами, які пропонує Фонд. Прогулянка по Москві-річці, оглядова екскурсія по місту, відвідини Третьяковської галереї, Історичного музею, музею-садиби «Архангельське», історико-архітектурного комплексу «Царіцино», Троїце-Сергієвої Лаври, музею Чайковського в Клину, Кремля в Коломні, будинку-музею С. Есеніна в Константіново. Серед зарубіжних поїздок - Мармаріс (Туреччина), а також термальний курорт Лутраки в Греції.

В Україні туризм для неповносправних осіб розпочатий Товариством Зелений хрест в 1995 році як новий вид туризму, недоступний до цього для осіб з інвалідністю. Від того часу Товариство Зелений хрест активно розвиває цей напрям діяльності і на даний момент має багато послідовників як на Україні, так і за кордоном.

Окрім того, перед “Євро 2012” Україна та конкретно м. Львів зацікавлені у формуванні престижного іміджу нашої країни, реконструкції інфраструктури і саме розвиток місцевого туризму відіграє величезне значення.

В Україні живе приблизно 5-8 млн. неповносправних (до неповносправних ми відносимо також вагітних жінок та матерів із колясками), а це потенційні клієнти для людей, які займаються туристичним бізнесом.

Виходячи з усього цього, мимоволі виникає запитання: чому, маючи такий високий потенціал Українських спортсменів-інвалідів, наша держава ще й досі не внесла до Єдиної Загальнодержавної Спортивної Класифікації такий вид спорту, як „спортивно-оздоровчий туризм для інвалідів", який є домінуючим видом спорту у більшості розвинутих країнах Європи? Відповідь на це питання може критися у тому факті, що у масовій свідомості, особливо серед медичних і соціальних працівників, а також у широких колах туристів, туризм вважається недоступним для інвалідів видом діяльності, у той час, коли на Заході вже сформовано цілу індустрію соціального туризму для інвалідів та громадян похилого віку.

Сьогодні ареал туризму для людей з обмеженими фізичними можливостями включає багато різноманітних куточків земної кулі, у тому числі такі екзотичні, як тундри, савани та пустелі.

Першими кроками для України на шляху розвитку „спортивно-оздоровчого туризму для інвалідів" має стати внесення його " до Єдиної Загальнодержавної Спортивної Класифікації видів спорту. Наступним етапом має бути організація, на базі існуючих громадських організацій товариств інвалідів, змагань з туристського багатоборря, нескладних туристських походів. У літній період необхідно проводити загальноукраїнські туристські злети та відкривати туристські табори для інвалідів. Важливим завданням повинно стати сприяння розвиненню спортивно-оздоровчого та екскурсійного туризму, як засобу соціальної адаптації та оздоровлення.

Очевидно, що порушується конституційне і громадянське право конкретної частини українського суспільства на повноцінне і достойне життя, відпочинок.

Проблема ускладнюється тим, що попри те, що неповносправні мають рівні з іншими громадянами права, в щоденному житті їхні можливості обмежено. На наш погляд, держава, суспільство, кожен з нас повинні допомагати їм. Сьогодні найголовніше для нашого суспільства, це позбутися того принизливого - і для них, і для нас - упередження.

3. Роль і місце туризму в системі оздоровлення та соціальної інтеграції неповносправних осіб

Фізичне виховання - це цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих чи інших рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні рівня працездатності, зміцненні здоров'я, поліпшенні будови тіла. Велику увагу фізичному вихованню приділяв Х. А. Гельвецій, який вважав, що зміцнити тіло і дух, зробити людину сильнішою, міцнішою, здоровішою, а, отже, щасливішою. Фізичне виховання пов'язане з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей. Фізичне виховання передбачає виконання багатьох завдань: освітніх, оздоровчих, виховних.

Важливу роль в житті неповносправної дитини відіграє фізична реабілітація. Згідно з ст. 35 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компенсацію втрачених функцій організму, досягнення фізичної самостійності та активності, покращення фізичного стану життєдіяльності інваліда, дитини-інваліда.

Термін фізична реабілітація В. М. Мухін у підручнику «Фізична реабілітація» визначає як «застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних факторів у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих і інвалідів».

Не всі діти з проблемами здоров'я вимагають лікування, але всі вимагають піднесення загальної справності і навчання навиків використання вільного часу. В цьому процесі важливу роль відіграє туризм, який дозволяє відпочивати активним способом, пов'язувати процес пізнавання безпосередньо через контакт з відповідними територіями і об'єктами, для осіб з дисфункцією зору і дисфункцією органів руху дає загальне піднесення рухової справності, унезалежнення від допомоги інших осіб, навчання переконання у власній справності і життєвій придатності.

Туризм як один із видів активного відпочинку має оздоровчу дію та сприяє розвитку й удосконаленню фізичних якостей, позитивно впливає на розумову, фізичну працездатність і здоров'я.

Найважливіші завдання туризму є: визволення неповносправних осіб з суспільної ізоляції, піднесення бажання до життя, до здійснення спеціальних вправ в процесі реабілітації, релаксації. Найбільш терапевтичним з точки зору широкої реабілітації є активний туризм, який розвиває фізично, морально, оздоровчо, етично і естетично.

Формою участі неповносправних осіб у фізичній культурі є туризм. Як стверджує W. Dкga, так як і спорт, туризм мусить бути узгодженим з процесом реабілітації, має бути підібраним відповідно до їх фізичних і психічних можливостей. J. Dziedzic стверджує, що всі неповносправні, особливо діти, вимагають піднесення загальної справності і навчання активного проведення часу. На велику роль туризму в житті неповносправної дитини вказує B. Oszek, J. Wlodek, E. Jкdruch. Організація ігор і забав, підбір відповідних спортивних заходів і екскурсій, позитивно впливає на фізичний і психічний стан дитини з вадами. Ігри і забави на свіжому повітрі і екскурсії часто є недооціненими. Великою кривдою для інваліда, особливо дитини, є проведення реабілітаційних заходів виключно в закритих приміщеннях. J. Wolski (1979) вважає, що туризм є істотним елементом реабілітації, метою якого є максимальне покращення фізичної, психічної, суспільної, професійної справності і пристосування до нормального життя.

О. Ю. Дмитрук, Ю.В. Щур вважають, що оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм дитини факторів природи в поєднанні із загально-зміцнюючою м'язовою діяльністю, що сприяє повноцінному відпочинку, зміцненню здоров'я та загартуванню організму.

Туристсько-краєзнавча робота виступає ефективним засобом формування почуттів патріотизму, національної гідності й самоповаги, загальнолюдських ідеалів, бажання бути корисним для суспільства, виховання бережливого ставлення до природи, любові до рідної мови й історії тощо. У системі навчально-виховної роботи зі школярами туризм - це вид пізнавально-культурної діяльності, який здійснюється з метою вивчення рідного краю, формування любові до його природи, довкілля. Отже, вже у самому означенні закладені його зміст і важлива роль у формуванні особистості.

Туризм - це рухова активність. Відомо, що рух має велике значення у розвитку людини з перших хвилин життя. Рухові обмеження значно знижують життєві можливості, служать причиною пригнічення, зневіри, стресу, втрати віри в себе. Через туризм здійснюється терапія і профілактика психосоматичних захворювань, підтримання фізичної форми і здоров'я. Туризм усуває відчуття втрати гідності, неповноцінності, інтегрує інвалідів у суспільство. Спорт і туризм створюють можливість встановлювати незалежні та різноманітні контакти, які допомагають отримати впевнену й ефективну життєву підтримку. Сприятливий клімат, гарна природа, близькість водних просторів (річка, озеро, море), наявність природних пам'яток, пам'яток матеріальної культури - все це сприяє позитивному психоемоційному настрою, що також є чинником реабілітації. Туризм повинен бути безпечним для туристів та оточення, знімати комплекси, приносити задоволення. Форми туризму повинні відповідати індивідуальності. Дуже важливі методичні тренінги, в залежності від ступеня порушення функцій. Необхідно відзначити комплексний вплив туризму на індивіда і процес реабілітації, яке визначає його успішність і результативність. Включення в соціум, впевненість у собі, активність у проведенні дозвілля, уявне розсування меж, навички та вміння активної побудови свого життя, адекватна поведінка - ось критерії успішного процесу інтеграції в суспільство людей з обмеженими фізичними можливостями. Туризм і спорт тісно переплітаються в програмах туристських подорожей, що допомагає придбати фізичні навички, підвищує мускульну силу, формує колектив однодумців, створює комфортне психологічну атмосферу.

E. Jкdruch вказує на взаємозалежність між можливістю занять туризмом і процесом індивідуального розвитку. K. Kaganek, презентуючи результати досліджень серед хворих з афазією спровокованою ударом мозку, доводить корисний вплив туристичної активності на прискорення процесу видужання. A. Szczuciсski звертає увагу на взаємозалежність між туристичною активністю і вмінням орієнтуватися і пересуватися людям з вадами зору. A. Wolski i D. Wolska вказують на вироблення в осіб з особливими потребами навиків рухової активності, яка готує до суспільного життя і праці.

Оздоровче значення туризму полягає в тому, що він дозволяє вивести людину з некорисного середовища і дає можливість відпочивати в натуральному корисному середовищі. Але для того, щоб туризм був справді фізичною активністю, необхідне планування екскурсій і походів з пропорційним фізичним навантаженням і відпочинком. Визнаний факт, що брак руху негативно впливає на весь організм, фізичну справність, створює нервове навантаження. Збільшення рухової активності сприяють процесам відновлення, регенерації і навіть компенсації функцій ушкодженого організму. Заняття туризмом можуть протистояти гіпокінезії, тобто браку руху, усунути відчуття меншовартості, інтегрувати осіб з вадами в суспільство. Туризм для неповносправних слід розглядати не лише як релакс, але і як терапевтично-виховний засіб, оскільки дозволяє долати щораз важчі цілі, які ставить перед собою людина. Туризм дозволяє інтегрувати осіб з вадами зі здоровими людьми, починаючи ще зі школи і лікувальних закладів. Дитина з особливими потреба завдяки туризму може пізнати нові місця, зав'язати нові знайомства, дружбу як з іншими дітьми з вадами, так і зі здоровими ровесниками, що має дуже важливе значення для психічного здоров'я.

Туризм в концепціях реабілітації осіб з вадми треба трактувати не лише як продовження чи збагачення форм рухової терапії, але і як спосіб піднесення зацікавлення і можливість участі в суспільному життя. В цьому випадку туризм стає чинником психотерапевтичної профілактики, протидіє страху і побоюванням.

F. Laurentowski пише, що туризм діє не лише як спосіб релаксації, але і ліквідує фрустрацію. M. Demel називає туризм вітаміном «Т» як досконалу терапевтичну форму.

J. Wolski, один з головних прибічників занять туризмом серед неповносправних осіб, вважає, що він є істотним елементом реабілітації, метою якого є підвищення максимальної фізичної, психічної, суспільної справностія і уможливлення поступовго пристосування до нормального життя. Найбільш терапевтичним з точки зору широкого розуміння реабілітації є активний туризм, який розвиває фізично, етично, оздоровчо, морально і естетично. Активний туризм є особливо рекомендований для неповносправних осіб, оскільки уможливлює випробування власних сил, дозволяє розвивати комунікабельність, активно проводити вільний час, сприяє виробленню впевненості в собі.

Туризм разом з краєзнавством має важливе значення в житті сліпих. A. Szczuciсski, видатний знавець цього напрямку вважає, що «список видів і форм туризму, в яких можуть бути задіяні сліпі є відкритим і залежить від техніки і пристосування».

В процесі краєзнавчо - туристичних заходів з різним характером реалізовуються виховні цілі, які допомагають неповносправним учням краще функціонувати в оточуючій дійсності. До цих цілей можна зарахувати наступне: допомога і взаємна доброзичливість, формування норм суспільного співжиття, вироблення правильних навиків безпечного збереження і руху в чужому середовищі, самообслуговування, готування їжі і багато інших. Головною справою є показ дітям кращих і прекрасніших сторін життя, збільшення потреби пізнання, розвиток інтересів, пропагування цікавих форм вільного проведення часу для цілої родини. Туризм зі своїми рекреаційною, удосконалюючою, навчальною, виховною і суспільною функціями може стати винятковим "знаряддям" в руках вчителя, допомагаючи процесу суспільної інтеграції неповноцінних дітей з їх здоровими ровесниками. Результатом туристичних занять є взаємна інтеграція дітей, але також радість, що малюється на обличчях, коли можуть з іншими дітьми веселитися, їсти, танцювати. Одне певне, що всілякі форми рухової активності в житті неповноцінної дитини дуже істотні, тому що дозволяють йому на «відкриття» на світ. Дитина вчиться пред'являти емоції, але також вчиться воно вивантажувати в позитивний спосіб.

Дослідження А. Nowakowskiej показали, що сліпі і недобачаючі діти шукають нових вражень, цікаві того, що для них до цього часу було невідоме. Туризм формує молоді характери, дозволяє зменшити негативне відношення до себе через власну неповносправність, розвиває зацікавлення, дозволяє отримувати нові враження, навчає самодіяльності, дисципліни, задовольняє потребу у співпраці, виробляє відчуття безпеки, навчає відповідальності, відкриває нові знання, покращує якість життя.

I. Gedl-Pieprzyca і К. Kaganek вважають, що терапія з використанням рекреаційно-туристичної кінної їзди для неповносправних осіб, може стати інтеграційною формою рухової активності, інтеграційні виїзди зближають незрячих дітей до суспільства зрячих. Досвід проведення таких поїздок для дітей в Бещадах показав, що дуже корисно проводити такі поїздки в тандемі сліпих і зрячих дітей. В результаті таких поїздок в неповносправних дітей спостерігалось підвищення впевненості в собі, покращення самооцінки і психічного стану, покращення орієнтування власного тіла в просторі і рухової координації, зменшення емоційної напруги, позитивні зміни в контактах з ровесниками та іншими людьми.

Туризм на байдарках дозволяє неповносправним дітям досягати успіху, почути себе важливими. Ці діти, які мають багато емоційних проблем, часто не можуть налагодити контакт з іншими особами. Під час таких заходів перебувають разом з особами, які є більш справнішими від них, які можуть надати їм опіку і допомогу. Вони навчаються відповідальності за себе та інших. Зафіксовано також зміни в поведінці неповносправних осіб, які займаються туризмом. Стараються бути самодіяльними. Систематична участь в заходах сприяє їх розвиткові. Також зафіксовано зрушення в науці. Учасниками заходів на байдарках є діти різного ступеня впослідження, починаючи від незначного спізнення в розвитку до складних ушкоджень мозку, а також діти неповносправні рухово,глухі або сліпі.

Сучасна література формує наступні цілі туризму і краєзнавства неповносправних осіб:

1. Лікувальна - туризм має бути по мірі можливості пов'язаний з програмою лікування. В підборі туристичних дисциплін треба особливий акцент зробити на роботі тих органів руху, які треба підтримувати для неповносправної особи. Участь в туризмі має запобігати змінам, які можуть виникнути в результаті розвитку хвороби чи зменшеної фізичної активності.

2. Біологічна - рух є необхідним для життя. Систематична рухова активність дозволяє компенсувати певні відхилення морфологічної справності.

3. Анатомічно-фізіологічна ціль - туризм позитивно впливає на основне функціонування систем організму. Туристична активність корисно впливає на основні функції організму, кінцевим ефектом занять туризмом є економізація цих функцій. Мається на увазі той факт, що особа з вадами виконує певний вид діяльності з меншими енергетичними видатками.

4. Гігієнічно-оздоровча ціль полягає в тому, що фізична активність показана для здорової людини, а для неповносправних є обов'язковою. Туризм може зробити цю активність більш атрактивною і цікавою, сприяючи загартовуванню організму, набуття навиків контролювання стану здоров'я і фізичної справності.

5. Ціль психологічно-виховна- неповносправні діти повинні якнайшвидше займатися фізичною культурою і туризмом. Така активність є необхідною. Часто в таких дітей можна спостерігати апатію, егоцентризм, а участь в туристичних заняттях виробляє відвагу, навчає життю в групі і гартує психічно.

6. Гедоністична ціль - участь в туризмі дає радість і задоволення. Реабілітаційні заходи є зазвичай монотонні, тоді як туристичні заходи є цікавими, часто захоплюючими для дітей. Туризм разом з краєзнавством сприяє новим знайомствам, дружнім відносинам.

7. Суспільна ціль - участь в туристичних заходах, часто в групі зі здоровими людьми, дозволяє влитися особам з вадами до суспільного, культурного життя.

Оцінка значення туризму залежить з одного боку від виду дисфункції, з другої від користі, яку несе туристична активність. Оздоровча функція є найважливіша. Реабілітаційна функція була також високо оцінена, особливо для осіб з вадами руху. Реабілітаційні функції не використовуються в повній мірі, причиною цього є брак мотивації і зацікавлення самих неповносправних, недоступність послуг та інфраструктури. Функція відпочинку має велике значння для недочуваючи і недобачаючих, тоді як для глухих і сліпих вона відіграє менше значення. Тут особливу роль відіграють суспільні організації і волонтери доброї волі. Krzemieс представляє інтеграційну роль кінного туризму, особливо для молодого віку, хоча його дуже мало використовують неповносправні. Проте до аспектів інтеграційної функції слід підходити доволі обережно і проводити дальші дослідження в цьому напрямку. Цікавий підхід до проблематики інтеграції, який може бути використаний в туризмі, представляє Wensіawska, яка доводить, що позитивний підхід повносправних до осіб з особливими потребами можливий лише тоді, коли зникають будь-які нервово психічні відносини, перестають функціонувати стереотипи і упередження щодо неповносправних. Як виникає з досліджень автора, неповносправні в різному ступені хотять контакту з іншими туристами. Такий контакт приносить важливий результат в майбутньому.

Отож, в сучасному суспільстві особливу увагу слід приділяти соціальній адаптації та інтеграції особам з особливими потребами. Значна роль в цьому процесі повинна відводитись туризму, як фактору, що позитивно впливає на їх фізичний і психічний стан, сприяє пристосуванню неповносправних до нормального життя, дає можливість відчувати свою значимість на рівні зі здоровими ровесниками, дозволяє встановлювати нові контакти, бороти страх, зменшує негативне ставлення дитини до себе і оточуючих, а, відповідно, сприяє адаптації та інтеграції дітей в житті.

Размещено на Allbest.ru