Фізичні якості в велоспорті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

витривалість велоспорт гнучкість фізичний

Велосипедний спорт - це один з багатьох доступних видів спорту в Україні та за кордоном. У деяких країнах велосипед вважається одним з основних засобів пересування. Їзда на велосипеді - це чудовий спосіб завжди підтримувати себе у хорошій формі, здоровий і гармонійний відпочинок від буденних справ, зручний і швидкий спосіб пересування.

Діти обожнюють кататися на велосипеді, зазвичай легко освоюють технологію їзди. В Україні в спортивних школах і секціях сотні дітей займаються велоспортом. Велосипедний спорт - це прекрасний спосіб підвищити свій функціональний і психічний стан організму. Він допомагає розвивати такі фізичні якості, як сила, бистроту, витривалість, спритність.

Специфікою прояву фізичних якостей у велосипедному спорті є співвідношення силових і швидкісних характеристик педалювання у змаганнях. Велосипедисти часто змагаються, протягом року. Так вони починають брати участь у змаганнях з лютого місяця й закінчують пізньою осінню. Особливий інтерес представляють співвідношення числа стартів змагань, а також процентний вираз об'ємів навантаження змагання до загального об'єму спеціального навантаження. Їзда на велосипеді є циклічною вправою й характеризується ряд особливостей, котрі слід знати. Залежно від довжини дистанції й швидкості її проходження, інтенсивність й величина навантаження змінюється в широкому діапазоні. Важливою специфічною особливістю тренування велосипедистів є виконання виключно великих об'ємів навантаження. Ефективність тренування велосипедистів підвищується, якщо умови роботи м'язів наближені до реального й оптимального зовнішнього навантаження із функціональними можливостями організму спортсмена. При правильному застосуванні відповідної програми це дозволить досягати максимального рівня силового і швидкісного потенціалу спортсменів [5].

Індивідуальна гонка переслідування на 2 км у юнаків включена в програму Чемпіонату світу і Ігор Олімпіад. Це гонка, у якій потрібно рівномірно розрахувати свою силу, швидкість і витривалість щоб подолати дистанцію у найвищому темпі. Методика підготовки в індивідуальній гонці переслідування складається з наступних основних напрямків: розвиток спеціальної витривалості, запасної швидкості, дистанційної витривалості [10]. Характерною тенденцією розвитку швидкісно-силової витривалості, яка необхідна будь-якому велосипедистові-роздільнику, є розширення змагального обсягу на шосе, збільшення загальної кількості змагань в річному циклі [12]. Змагальні навантаження є однією з форм спортивного тренування і займають в загальному обсязі навантаження значне місце. Участь гонщиків-переслідувачів в багатоденних змаганнях робить позитивний вплив на динаміку загальної і спеціальної витривалості і позитивно позначається на їх швидкісних можливостях в підготовчому періоді.

Мета роботи: охарактеризувати рівень фізичних якостей людини та рівень їх розвитку для індивідуальної гонки переслідування у велосипедистів - юнаків 15-16 - річного віку.

Завдання кваліфікаційної роботи:

- охарактеризувати основи методики розвитку фізичних якостей юнаків;

- охарактеризувати систему фізичної підготовки велосипедистів до індивідуальної гонки переслідування на 3 км.



1. Загальна характеристика фізичних якостей людини

1.1 Характеристика сили як фізичної якості людини

Сила, як рухова якість людини, це її здатність долати певний опір або протидіяти йому, за допомогою м'язових зусиль.

Опором можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо. Чим більший опір здатна долати людини, тим вона сильніша.

При виконанні рухових дій м'язи виконують чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану [7].

· Утримуюча робота, яка виконується за рахунок напруження м'язів без зміни їх довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо.

· Долаюча робота, яка виконується за рахунок зменшення довжини м'язів. Вона застосовується найчастіше при виконанні рухових дій.

· Поступлива робота, яка виконується за рахунок збільшення довжини м'язів. Завдяки поступливій роботі м'язів відбувається амортизація в момент приземлення у стрибках, бігу тощо. Зауважимо, що в цьому режимі м'язи можуть проявити на 50-100% більшу силу, ніж у долаючому та утримуючому.

· Комбінована робота, вона складається з почергової зміни названих вище режимів.

В процесі спортивного тренування розрізняють:

· абсолютна сила людини це її здатність долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей;

· відносну сила - це кількість абсолютної сили людини, що припадає на один кілограм маси її тіла;

· швидкісна сила це її здатність з якомога більшою швидкістю долати помірний опір;

· вибухова сила це її здатність проявити якнайбільше зусилля за якомога коротший час.

1.2 Характеристика бистрості як фізичної якості людини

Бистрість-це здатність виконувати рухи з максимальною швидкістю, або за мінімальний проміжок часу.

Численними дослідженнями встановлено, що бистрість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:

* швидкість рухових реакцій;

* швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

* частоту (темп) необтяжених рухів;

* швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю. [10].

Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Рухова реакція включає:

* сприйняття подразника певними рецепторами;

* передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;

* аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

* передачу сигналу-відповіді до необхідних м'язів;

* збудження м'язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи руховою дією.

Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)

Проста рухова реакція людини - це її здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал) [1].

Латентний час простої реакції у нетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а в добре тренованих - коливається в межах 0,1-0,2 с. Він обумовлений генотипом, мало піддається тренуванню. Тренування у різних швидкісних вправах позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції.

У процесі рухової діяльності, коли людина взаємодіє з предметами, приладами, партнерами та суперниками, постійно виникає дефіцит часу і простору, тому для її ефективності велике значення має здатність людини правильно і своєчасно реагувати на навколишні подразники. Це складні реагування, які залежать від оперативності точної оцінки ситуації, вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.

Реакція людини на об'єкт, що рухається. Це її здатність якнайшвидше і точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об'єкта (об'єктів) в умовах дефіциту часу та простору.

В основі реагування на об'єкт, що рухається, лежить уміння постійно утримувати його в полі зору, оцінювати просторові а часові параметри переміщення об'єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору-це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та простору.

Складність РВ обумовлена великою різноманітністю можливих змін обставин. Велику роль у скороченні часу на реагування відіграє фактор передбачення ситуації на основі оцінки просторово-часових характеристик рухів у фазі підготовчих дій.

Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має значення для ефективності швидкісно-силових вправ, зростання швидкості початку рухів [16].



1.3 Характеристика витривалості як фізичної якості людини

Витривалість-це здатність людини протистояти втомі. Втома може бути:

1. Розумова (при інтелектуальній діяльності);

2. Емоційна (при виконанні монотонної роботи);

3. Сенсорна (внаслідок напруженої діяльності аналізаторів,- наприклад, втома зорового аналізатора під час стрільби, чи роботі на комп'ютері).

4. Фізична (виникає при тривалій або досить інтенсивній м'язовій роботі).

В залежності від об'єму м'язів, які беруть участь у роботі, розрізняють три види фізичної втоми, а отже, витривалості:

· локальну, якщо до роботи залучено менше третини загального об'єму скелетних м'язів (наприклад м'язи кисті або гомілки);

· регіональну, коли в роботі бере участь від третини до двох третин м'язової маси (вправи для зміцнення ніг чи тулуба);

· тотальну, якщо одночасно працює більше двох третин скелетних м'язів (біг, веслування тощо).

Найчастіше у професійній, побутовій, спортивній діяльності ми стикаємось з тотальною втомою.

В залежності від специфіки роботи розрізняють загальну та спеціальну витривалість.

Загальна витривалість як рухова якість людини - це її здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів [2]. Загальна витривалість базується на вдосконаленні роботи вегетативних систем організму, і це створює умови для її широкого переносу з одного виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенос загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений, ніж навпаки.

З відомих причин в деяких публікаціях загальну витривалість називають «аеробною», або «вегетативною».

Загальна витривалість є необхідною передумовою високого рівня розвитку інших спеціальних видів витривалості. Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності називають спеціальною.

Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна [13].

Швидкісна витривалість людини - це її здатність якомога довше виконувати м'язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю.

Вона має важливе значення для забезпечення ефективності циклічних рухових дій, спортивних ігор.

Силова витривалість людини - це її здатність якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.

Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість.

Статична - пов'язана з необхідністю тривалий час напружувати м'язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба).

Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна витривалість - це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Вона проявляється у спортивних видах гімнастики, фігурному катанні тощо.

Немає радикальнішого способу підвищити витривалість організму, ніж систематичне стомлення. Якщо позбавити організм втоми, витривалість поступово згасає. Стомлюючи організм, ми стимулюємо відновлювальні процеси, внаслідок чого підвищується наша витривалість.



1.4 Характеристика координаційних здібностей

Види координаційних здібностей:

* здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

* здатність зберігати стійку рівновагу;

* здатність відчувати і засвоювати ритм;

* здатність довільно розслабляти м'язи;

* здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші - допоміжну [27].

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі - здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі, також вражаючими здібностями володіють баскетболісти і боксери: вони регулюють силу кидка чи удару, оцінюючи дистанцію та час.

1.5 Характеристика гнучкості

Гнучкість як рухова якість людини - це її здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Структура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність м'язів, зв'язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена рухливість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох рухових дій [19].

Розрізняють активну і пасивну гнучкість:

Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок власних м'язових зусиль. Вона залежить не лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м'язів, що беруть участь у переміщенні відповідної ланки тіла.

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад, обтяження тощо).

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм. Недостатній розвиток гнучкості обмежує можливості вдосконалення інших фізичних якостей, призводить до зниження сили і швидкості, зростання втоми.

Фактори, від яких залежить прояв гнучкості:

- будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь, наявність кісткових виступів та їх розмірів. Найбільша анатомічна рухливість властива кулястим суглобам як за амплітудою, так і за напрямками рухів.

- сила м'язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність зв'язок і сухожиль. Під час розтягування м'язи можуть збільшувати свою довжину на 30-40 і навіть 50% відносно стану спокою;

- міжм'язова координація та здатність розслабляти м'язи. В учнів, які погано координують рухи І не вміють розслаблятись, гнучкість нижча і повільніше розвивається;

- температура тіла та інтенсивність кровообігу. Здатність м'язів, зв'язок І сухожиль до розтягування покращується із підвищенням їх температури та збільшенням кровотоку;



1.6 Вікові особливості дітей шкільного віку

У середніх і старших класах навчаються юнаки та дівчата віком від 15 до 18 років. За віковим особливостям їх, можна віднести до двох груп: підлітковий вік - юнаки 13-16 років, дівчата - 12-15 років і юнацький вік - юнаки 17-21 рік та дівчата - 16-20 років. Вікова періодизація до певної міри умовна і дозволяє встановити лише орієнтовні кордону між фазами росту. Однак у кожному віковому періоді фізичне виховання має свої відмінності. Вікові особливості організму в значній мірі обумовлюють зміст і методику фізичного виховання. З урахуванням віку здійснюється підбір засобів, визначаються допустимі навантаження, нормативні вимоги [27].

Вік 15-20 років характеризується поступальним розвитком організму. Особливостями цього віку є поступове збільшення маси і розмірів тіла, розширення пристосувальних можливостей організму.

Формування скелета закінчується в основному до 17-18 років. До цього часу формує фізіологічна кривизна хребетного стовпа. До 16-18 років закінчується формування стопи. У віці 15-16 років особлива увага викладача фізичного виховання має бути звернена на формування правильної постави та розвиток стопи. Чим повноцінніше постава, тим кращі умови для функціонування внутрішніх органів і організму в цілому.

У жінок зростання закінчується в 20-22 роки, у чоловіків в 23-25 ??чет. Зростання тіла поєднується зі змінами в будові кісткової системи. Надмірні фізичні навантаження можуть призвести до затримки росту [8].

З віком збільшується відносна частка м'язів у загальній вазі тіла. Вага тіла продовжує зростати приблизно до 25 років. У жінок вага тіла, як і зростання, збільшується в меншій мірі, ніж у чоловіків. Вага м'язової маси до ваги тіла у підлітків 15 років становить 32,6%, а у юнаків 17-18 років - 44,2%.

До 18-21 років в основному закінчується функціональний розвиток відділів центральної нервової системи та вегетативних систем. Нервові процеси відрізняються великою рухливістю. Сила збуджувальних процесів переважає над гальмівними процесами.

У віці 11-18 років відзначається посилений ріст серця. Лінійні розміри серця до 15-17 років збільшуються в три рази в порівнянні з розмірами новонароджених. Обсяг порожнин серця в 13-15 років становить 250 см³, а у дорослих 250-300 см³. Якщо за сім років (від 7 до 14) його обсяг зростає на 30-35%, то за чотири роки (від 14 до 18) - на 60 - 70%. Збільшення ємності порожнини серця випереджає збільшення 'просвітів судин. Серце нерідко «не встигає» за збільшенням загальних розмірів тіла. У віці 15-20 років у 10 - 15% юнаків і дівчат відзначається відносне «мале» серце, що призводить до збільшення періоду відновних процесів після навантаження. Частота серцевих скорочень у віці 15 років складає 76 ударів на хвилину, а у віці 20 років - у юнаків 65-70, у дівчат 70-75 ударів на хвилину.

У забезпеченні постачання тканин киснем важливим фактором є швидкість кровотоку. Час кругообігу крові в 14-16 років становить 18с, а у дорослих - 17-29 с. Для зміцнення серцево-судинної системи важливе значення має різнобічна фізична підготовка, сувора дозування і поступове підвищення фізичних навантажень, систематичність занять фізичними вправами.

З віком відбуваються зміни і в дихальній системі з зростанням тіла потреба в кисні збільшується і органи дихання працюють більш напружено. Так, хвилинний об'єм дихання у 14-річного підлітка становить на 1 кг ваги 110-130 мл, у дорослого ж всього лише 80-100 мл. Функціональні можливості апарата подиху ще недостатньо досконалі. Життєва ємність легень і максимальна легенева вентеляція менше, ніж у дорослих. Обсяг вентиляції складає в 14-16 років - 45 л, в 17-18 років - 61 л на хвилину. Особливо велика роль фізичного виховання у розвитку дихального апарату. Викладач повинен звертати увагу на правильне формування і збільшення рухливості (екскурсії) грудної клітини, на зміцнення дихальних м'язів. Учнів необхідно навчити правильно дихати і допомогти їм оволодіти навичками грудного і діафрагмального (черевного) дихання. При цьому слід враховувати, що розвиток дихальної системи відбувається в єдності з розвитком інших систем організму і в різні вікові періоди пред'являються різні вимоги до розвитку фізичних якостей.

Розвиток тих чи інших фізичних якостей треба розглядати не тільки з точки зору вдосконалення рухових здібностей, але і обов'язково з точки зору забезпечення нормального перебігу процесу фізичного розвитку і підвищення функціональних можливостей організму, що росте.

Рівень розвитку фізичних якостей і ступінь пристосовності організму до фізичних навантажень на швидкість, силу, гнучкість залежать від вікових особливостей організму [9]. Високі показники гнучкості та швидкості можуть бути досягнуті до 18 років, сила м'язів збільшується до 20 років і більше; високий рівень витривалості спостерігається зазвичай до 23-25 ??рокам. Вправи на витривалість у віці 17-18 років і особливо в 15-16 років необхідно суворо дозувати.

У віці 15-16 років відзначається значне збільшення м'язової маси та вдосконалення нервово-м'язового апарату, створюються передумови до розвитку сили. Однак у заняттях з учнями цього віку слід утримуватися від силових вправ з граничними навантаженнями, тому що умови для розвитку сили створюють дещо пізніше в 19-20 років.

Необхідно підкреслити, що навчання в середніх і старших класах співпадає з періодом статевого дозрівання. У цей період спостерігається підвищена збудливість і нестійкість нервової системи. Індивідуальні особливості фізичного розвитку учнів визначаються за даними медичного контролю. Фізіологічні можливості учнів одного й того ж віку можуть значно відрізнятися. Тому в процесі фізичного виховання важливий індивідуальний підхід.



2. Методи і організація досліджень

Цей розділ я поділив на три етапи, а саме:

1 етап: вибір теми курсової, пошук літератури, бесіда з тренером;

2 етап: аналізація літературних джерел;

3 етап: написання трьох розділів курсової роботи.

Під час роботи над моєю кваліфікаційною роботою я присвятив чимало часу пошуку літературних джерел, статей, різноманітним журналам, доповідям, оскільки методики розвитку фізичних якостей змінюються з кожним десятиліттям. Було важко порівнювати літературу 70-80 років з теперішньою, розбіжності в методиках, в самих поняттях про фізичні якості, про правила змагань суттєво змінились. Але з допомогою тренера ми відібрали найосновніше що стосувалось моєї теми.

Після відбору літератури я провів пізнавально-освітню бесіду з тренером щодо проведення тренувального заняття. Він навчив мене як правильно розвивати фізичні якості, дозувати навантаження і відпочинок для юнаків і дівчат, при підготовці їх до змагань на треку. І я це взяв як одну з основ при написанні моєї роботи.

Наступним і завершальним етапом було написання моєї кваліфікаційної роботи, яка складається з трьох розділів. У ній я охарактеризував всі фізичні якості людини і якості які необхідно розвивати велосипедистам для гонок на треку.



3. Особливості прояву фізичних якостей у велоспорті

3.1 Прояв бистроти в індивідуальній гонці на треку та методика її розвитку

Тактика проходження дистанції в індивідуальній гонці на 3 кілометра заключається в тому, щоб спортсмен міг раціонально розприділити зусилля на дистанції; залежно від типу заїзду, коли необхідно показати високий результат, чи коли треба добитися перемоги над суперником. При цьому спортсмен повинен враховувати внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на спортивний результат: якість екіпіровки, інвентаря і полотна треку. З внутрішніх факторів найбільше значення має рівень спеціальної підготовки спортсмена, на даному етапі, і індивідуальні особливості механізмів енергозабезпечення, які впливають на тактичні варіанти проходження дистанції [11].

В результаті типології розкладок змагальної швидкості в індивідуальній гонці на 3 кілометра було запропоновано декілька варіантів про ходження дистанції.

Класифікація проходження дистанції за Ю.К. Дравніком (1981 рік):

1. відносне рівномірне проходження дистанції;

2. проходження 1-ої частини дистанції, швидше ніж другої;

3. проходження 2-ої частини дистанції, швидше ніж першої;

4. проходження дистанції з різко переміною швидкістю;

Більшість спеціалістів вважають 1 варіант найкращим для проходження дистанції.

З метою вивчення закономірностей тактики в умовах змагальної діяльності гонщиків - роздільників були поставлені наступні задачі:

1. Визначити тактичні варіанти проходження дистанції індивідуальної гонки переслідування на 3 км. спортсменами високої кваліфікації;

2. Виявити особливості тактики проходження дистанції 3 км. в залежності від типу заїзду;

В результаті досліду було встановлено що при проходженні дистанції 3 км. індивідуальної гонки відбувалися такі зміни:

- стартовий набір швидкості;

- підтримування швидкості;

- падіння швидкості до рівня нижчого за середньо статистичне;

- збільшення швидкості на фініш.

Результати показали що найкраща середня швидкість між 3 і 9 кругом. Науковці виявили що найкращим проходження дистанції є 1 варіант. По цій схемі їхав Олександр Лобов, він проїхав дистанцію за 3:26:00. При тому що результат Майстра Спорту 3:38:00.

З цього ми можемо зробити висновок, що спортсмен був добре фізично підготовлений і правильно вибравши схему проходження дистанції він отримав перемогу у гонці.

Характеристика бистроти у велоспорті

Під бистротою ми розуміємо комплекс функціональних властивостей людини, що безпосередньо визначають швидкісні характеристики рухів, а також час рухової реакції. Бистрота має вирішальне значення в спринтерських гонках, оскільки характеризує швидкісні прийоми маневрування і здатність спортсмена до їзди з максимально можливою швидкістю, визначає ефективність старту в індивідуальних і командних гонках переслідування, ефективність фінішування в індивідуальних гонках на шосе, гонках по очках на треку, їзді на спусках і при попутному вітрі.

Здібності бистроти мають складну структуру, вони можуть виявлятися в елементарних або комплексних формах. Ці прояви відносно незалежні один від одного і можуть виражатися латентним часом простий і складній руховій реакції, швидкістю одиночного руху (при малому зовнішньому опорі), частотою рухів.

Швидкість педалювання залежить не тільки від рівня бистроти, але і від величини передачі, довжини вживаних шатунів, техніки педалювання і ін. Тому при детальному аналізі швидкості показовими можуть бути її елементарні форми проявів [17].

На рівень швидкісних здібностей істотний вплив робить рухливість основних нервових процесів, а також ступінь міжм'язової і внутрішньом'язової координації, здібність до розслаблення, склад і структура м'язової тканини. Так, низький відсоток волокон, що швидко скорочуються, ні за яких обставин не дозволить проявити високу швидкість рухів. Крім того, швидкісні здібності максимально виявлятимуться лише в тому випадку, якщо вони базуються на досконалій техніці їзди на велосипеді і техніці педалювання. Далеко не кожному велосипедистові вдається реалізувати свої елементарні форми швидкісних якостей, що проявляються в неспецифічних для велосипедного спорту рухових діях, в умовах спеціальної роботи.

Методика вдосконалення бистроти

При швидкісній підготовці кваліфікованих спортсменів використовуються два режими роботи: у природних умовах і штучно полегшених умовах. Робота в цих умовах включає: прискорення із спуску, прискорення за мотолідером, прискорення з партнерами (типу «ракета», «італійка»), прискорення з попереднім розгоном до надмаксимальної швидкості, прискорення на полегшених колесах, яка може виконуватися індивідуально, парами і в групі. Довжина окремих відрізків - від 100 до 300 м. Вона підбирається так, щоб час роботи не перевищував 20 с. Загальний час тренувального заняття швидкісної спрямованості може коливатися в широкому діапазоні. Воно залежить від кількості відрізків і тривалості інтервалів відпочинку. Інтервали відпочинку між вправами повинні плануватися з урахуванням повного відновлення сил до моменту чергової роботи. Для кваліфікованих спортсменів інтервал відпочинку складає, як правило, 6-12 мин. Кількість швидкісних відрізків встановлюється індивідуально, залежно від підготовленості спортсменів, і коливається в межах 8-12. Роботу в занятті швидкісної спрямованості слід припиняти при зниженні швидкості у вправі більш ніж на 4%. Тут слід пам'ятати про можливість формування жорсткого стереотипу, що іменується швидкісним бар'єром. Для попередження його освіти потрібно значно варіювати інтенсивність, уникати великого об'єму швидкісної роботи [22].

Обов'язкова умова для ефективності підвищення швидкісних здібностей - високий рівень мобілізації вольових зусиль спортсмена в тренувальному занятті. Таким чином, методичними вимогами для розвитку швидкісних здібностей є підвищена швидкість, високий ступінь освоєння техніки і оптимальна тривалість навантаження.

Заняття алактатної анаеробної спрямованості повинні містити нетривалу за об'ємом розминку, навантаження в основній частині заняття слід збільшувати за рахунок застосування підвищених передач. Ці навантаження в основному застосовуються в періоді змагання після достатньої спеціальної підготовки. У періоді змагання високоефективним засобом дії на швидкісні здібності як велосипедистів - трековиків, так і шосейників є участь їх в змаганнях за спринтерською програмою, гонках - крітеріумах на шосе, де виникає додатковий стимулюючий чинник - висока мобілізаційна і вольова активність на проміжних фінішах.

3.2 Характеристика та методика розвитку сили у велоспорті

Сила людини - це здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових зусиль. Зовнішній опір у велосипедному спорті складають: подолання інерції спокою на старті, опір зустрічного повітряного потоку, подолання сили земного тяжіння при підйомі в гору, подолання сил тертя кочення і передавального механізму та інші.

Силові здібності велосипедиста залежать від таких загальних чинників, як кількість основних м'язових груп, що беруть участь в руховому акті, співвідношення довжини нижніх кінцівок, довжини шатунів і величини передавального співвідношення. Крім того, силові здібності визначаються локальними чинниками - складом м'язової тканини (співвідношенням швидко і волокон, що поволі скорочуються), сили і характеру нервових імпульсів, процентного складу м'язових волокон, що беруть участь в скороченні, площі поперечного перетину м'язів [20].

Розрізняють три основні прояви силових здібностей:максимальна сила, швидкісно-силові здібності (вибухова сила) і силову витривалість.

Максимальна сила виявляються при повільних рухах з великим зовнішнім опором, у велосипедному спорті - при старті з місця на короткі дистанції, а також в початковій частині ривка, що виконується з низької швидкості. Силові здібності можуть виражатися в максимальній силі, що розвивається спортсменом при максимальному довільному м'язовому скороченні. Проте значення таких силових здібностей у велосипедному спорті невелике.

Швидкісно-силові здібності складають основу фізичної підготовленості велосипедистів, що спеціалізуються в спринтерських гонках і гонці на 1000 м, велике значення силових здібностей і в інших видах гонок. Так, наприклад, при фінішуванні в індивідуальній гонці на шосе, де фініш часто відбувається на вершині великого підйому, швидкісно-силові здібності стають у вирішальній фазі гонки основними. У командних же гонках на шосе результати практично не мають зв'язку з максимальною силою і швидкісно-силовими здібностями.

Силова витривалість - це здатність організму велосипедиста протистояти стомленню при тривалій силовій роботі. Силова витривалість характеризується поєднанням прояву щодо високих силових здібностей і добре розвиненою стійкістю до локального стомлення. Вона визначає спортивні досягнення перш за все в гонках на шосе (що проводяться в горах), в командній гонці при сильному зустрічному вітрі, тобто у всіх тих випадках, коли потрібне подолання великих зовнішніх опорів протягом тривалого часу.

Принципово важливою вимогою до силових здібностей велосипедистів є уміння проявляти силові якості в спеціально-підготовчих і змагальних вправах на велосипеді [23].

Засоби і основні положення методики вдосконалення силових здібностей

Силова підготовка як складова частина фізичної підготовки у свою чергу ділиться на загальну, допоміжну і спеціальну. Для велосипедистів загальна силова підготовка є базою, на основі якої може здійснюватися спеціальна силова підготовка, і носить, головним чином, допоміжний характер [26].

Засобами загальної силової підготовки є різноманітні рухові дії, що застосовуються із обтяженням. До них слід віднести ізокінетичні тренажери, заняття із застосуванням штанги, еспандерів. До допоміжних засобів відносяться і засоби загальної фізичної підготовки, вживані для розвитку основних робочих груп м'язів, сюди ж відносять широкий арсенал засобів рухових дій з інших видів спорту (лижний спорт, ковзанярський і ін.). Застосовується ще біг з обтяженням, присідання з штангою, жим штанги ногами з положення лежачи на спині. Максимальну силу розвивають в основному в рамках інтервального рівномірного методу, безперервно (з постійними інтервалами відпочинку) або серіями.

Максимальна сила може розвиватися в двох режимах діяльності м'язів: 1) динамічному, 2) статичному. У велосипедному спорті використовується переважно динамічний режим роботи.

До спеціальних засобів підвищення максимальної сили спортсменів відносяться: прискорення або їзда в гору з крутизною підйому більше 12% (всі вправи виконуються з урахуванням вищеперелічених вимог); старт з місця на передавальному відношенні більше 48: 14; прискорення з тихого ходу на передавальному відношенні більше 52: 15. Взимку подібні вправи можна моделювати на інерційному трьохроликовому велотренажері.

Швидкісно-силові здібності складаються з силового і швидкісного компонентів. Розвиток цих здібностей забезпечується динамічним режимом роботи м'язів, що виконується переважно в долаючому режимі роботи. Для підвищення швидкісно-силових здібностей найбільш ефективні ті допоміжні засоби, при яких обтяженням є власна маса спортсмена: біг на короткі дистанції (30-60 м), різного роду естафети, прискорення на підйомі невеликої крутизни, що виконуються в швидкому темпі і так далі [24].

Важливим положенням методики власне силової і швидкісно-силової підготовки велосипедистів є те, що кожній вправі повинні передувати пасивне або активне розтягання основних груп м'язів, їх повне розслаблення. Тому сильні велосипедисти-спринтери перед кожним заїздом виконують вправи на максимальне розтягання м'язів ніг, рук і тулуба.

Періоди відпочинку повинні забезпечувати повне або майже повне відновлення ЧСС.

3.3 Значення витривалості у велоспорті та методика її розвитку

Розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Під загальною витривалістю розуміють здібність велосипедиста до виконання роботи невисокої інтенсивності протягом тривалого часу без зниження її ефективності. Загальна витривалість є сукупністю функціональних властивостей організму спортсмена, складових основу проявів витривалості в різноманітних видах діяльності. Загальна витривалість - це не тільки властивість організму, пов'язана з активізацією аеробного механізму енергозабезпечення, вона є сукупністю декількох чинників різних видів витривалості. Під спеціальною витривалістю розуміють здатність спортсмена протистояти стомленню в умовах специфічних тренувальних і змагань навантажень при максимальній мобілізації функціональних можливостей організму, необхідній для досягнення високих спортивних результатів у вибраному виді діяльності змагання [12].

Спеціальна витривалість велосипедистів, що спеціалізуються в різних видах гонок, істотно відрізняється між собою. Так, спеціальна витривалість гонщика, що спеціалізується в гонці на 1000 м з місця, принципово відрізняється від спеціальної витривалості шосейника, перш за все, проміжком часу, необхідним для проходження дистанції [15].

Спеціальна витривалість - багатокомпонентна фізична якість, яка може грунтуватися на різних фізіологічних і психічних процесах. Але незалежно від особливостей спеціальної витривалості, характерних для певних дисциплін велосипедного спорту, рівень її визначається такими чинниками: потужністю і ємкістю енергозабезпечення; економічністю роботи і ефективністю використання функціонального потенціалу; специфічністю пристосованих реакцій; досконалістю рухових навиків і вегетативних реакцій; рівнем спеціалізованих сприйнять; тактичним розподілом сил на дистанції; психічною стійкістю.

Спеціальна витривалість велосипедистів, що спеціалізуються в індивідуальній і командній гонках переслідування на 3 км., визначається: відсотком без кисневих процесів. При цій роботі спостерігаються граничні значення кисневого боргу (до 20 л і більш), збільшення лактату в крові (20 ммоль і більш), що утрудняє виконання спортсменом роботи. Психологічно спеціальна витривалість цього типу характеризується здатністю долати неприємні відчуття і емоції, викликані різкою зміною гомеостазу по ходу роботи.

Засоби і методика розвитку витривалості

Розвиток загальної витривалості. Цей вид витривалості переважно визначається аеробними механізмами енергозабезпечення. Вона забезпечує виконання великих об'ємів роботи, характерних для сучасного спорту, і створює передумови для успішного вдосконалення в конкретному виді гонок. Загальна витривалість визначається тими ж механізмами, що і ефективність діяльності змагання на довгих дистанціях, тому її значення в таких видах гонок достатнє велике. У велосипедних гонках на коротких і середніх дистанціях загальна витривалість лише побічно впливає на спортивні результати, забезпечуючи можливість підвищення інтенсивності тренувального процесу і сприятливе протікання відновних процесів в тренувальних заняттях і в змаганнях [18].

Розвиток спеціальної витривалості забезпечується за допомогою різновидів дистанційного і інтервального методів; широко застосовується метод змагання. Дистанцію відрізків вибирають так, щоб спортсмен міг подолати їх з швидкістю, близькою до змагання [21].

Окрім цілісного розвитку спеціальної витривалості прийнято удосконалювати окремі її компоненти. Насамперед необхідно виділити підвищення можливостей систем енергетичного забезпечення роботи. Аеробні можливості спортсмена можна істотно підвищити в результаті тренування, що залежить від великої кількості чинників. Одночасно з цим збільшуються можливості механізмів перетворення енергії в процесі тренування, які визначаються функціональним станом різних систем організму і, насамперед, дихальною, серцево-судинною і ферментативною системою крові. Для підвищення аеробних можливостей застосовують як дистанційний, так і інтервальний методи, які можуть використовуватися в умовах рівномірної і змінної роботи.

З підвищенням рівня підготовленості передбачається зменшення часу на відпочинок між вправами або збільшення довжини відрізань із збереженням інтервалу відпочинку.



Висновки

1. У навчанні і тренуванні спортсмен тренується, набуває нові навички, а тренуючись закріплює майбутні навички, вдосконалює майстерність в умовах що постійно змінюються.

2. У моїй роботі висвітлено характеристику і методику розвитку фізичних якостей необхідних для гонки на 2 кілометри у юнаків.

3. Класифікація проходження дистанції за Ю.К. Дравніком (1981 рік):

· відносне рівномірне проходження дистанції;

· проходження 1-ої частини дистанції, швидше ніж другої;

· проходження 2-ої частини дистанції, швидше ніж першої;

· проходження дистанції з різко переміною швидкістю;

Більшість спеціалістів вважають 1 варіант найкращим для проходження дистанції.

4. Основними фізичними якостями для велосипедиста є сила, витривалість і бистрість, а також їхня взаємодія між собою. Для їх розвитку використовують штучні і природні умови тренування.



Список використаної літератури

1. Архипов Е.М., Бахвалова В.А. /[та інші]. Велосипедный спорт. - М.: «Физкультура и спорт», 1967. - 400 с

2. Астранд П.О. Чинники, які обумовлюють витривалість спортсмена /Астранд П.О. - Наука в олімпійському спорті - №1.1994. - З. 43-47.

3. Бахвалов В.А. Роль тренера в організації виступу велосипедистів в змаганнях по треку. Велосипедний спорт. - М.; ФІС., 1977 г.

4. Булатова М.М. Спортсмен в pазличних климато-геогpафических и погодных условиях / Булатова М.М., Платонов В.М. - К.: Олімпійськалитеpатуpа, 1996, - З. 173-177.

5. Верхошанский Ю.В. Принципи організації тренування спортсменів класу в річному циклі /Веpхошанский Ю.В. - М.: Фізкультура і спорт, 1991. - Теорія і практика фізичної культури №2. - З. 24-31.

6. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. - М.: «ФиС», 1970. - 200 с.

7. Верхошанский Ю.В. Основы специальной силовой подготовки в спорте / Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: «ФиС», 1977. - 215 с.

8. Волков Л.В. Теорія спортивного відбору: здібності, обдарованість, талант / Волков Л.В. - К.:ВЕЖА, 1997. - З. 117-128.

9. Виру А.А. Біологічні аспекти управління тренуванням / Сучасний олімпійський спорт - До.: Олімпійська література, 1993. - З. 12-24.

10. Ердаков С.В. Підготовка велосипедистів-переслідувачів до відповідальних змагань. Ежегодник 1990 г. Велосипедний спорт - М.; ФиС., 1990 р. - 276 с.

11. А.И. Головачев, Ю.Г. Крылатых. Анализ тактики в индивидуальной гонке преследования на 3 км. Велосипедный спорт - Ежегодник - М: «ФиС», 1984. - 41-46 с.

12. Ніжегородцев А.Д. Дослідження ефективності різних видів змагань у зв'язку з вихованням спеціальної витривалості велосипедиста (на прикладі гонки переслідування на 4 км). Автореферат-м., 2002

13. Ніжегородцев А.Д. Дослідження спеціальної витривалості при різних поєднаннях об'ємно-інтенсивного навантаження-м., ФІС., 2001

14. Крилатих Ю.Г. Підготовка юних велосипедистів /Крилатих Ю.Г., МінаковС.М. - М.:ФиС, 1992. - 201 с.

15. Крилатих Ю.Г. Техніка гонщиків-переслідувачів. Щорічник-м., ФІС., 2004

16. Матвєєв Л.П. Основи загальной теоpии споpта и системи підготовки споpтсменов / Матвєєв Л.П. - До.:Олімпійськалітеpатуpа, 1999. - З. 313-317.

17. Міщенка В.С. Оцінка функціональної підготовленості кваліфіційних споpтсменів виходячи з обліку структури аеробної продуктивності / Міщенка В.С., Булатова М.М. Наука в Олімпійському споpті. - 1994. - №1. - З. 63-72.

18. Осадчий В.П., Поліщук Д.А. Система педагогічного контролю за

розвитком спеціальних фізичних якостей велосипедистів Велосипедний

спорт-М., ФиС., 1980 р.

19. Пензулаева Л.И. Физкультурные занятия с детьми: Пособие для учителя школы. - М.: Просвещение, 1998. - 143 с.:

20. Платонов В.Н. Загальна теорія та методика підготовки спортсменів в олімпійському Спорті., Олімпійська література, 2006

21. Платонов В.Н. організаційно-методичні проблеми підготовки велосипедистів. Щорічник-м., ФІС., 1983 г.

22. Платонов В.Н. Підготовка квалифицырованых спортсменов - М., ФІС., 2003

23. Поліщук Д.А. Велосипедний спорт. Учбовий посібник., Віща школа 1998 г.

24. Поліщук Д.А. Велосипедний Спорт., Олимпийская литература, 1997 г. - 113 с.

25. Поліщук Д.А. Дороги вдосконалення методики підготовки на змаганнях велосипедистів високої кваліфікації. Велосипедний Спорт - м., ФиС., 1976 г.

26. Пруднікова М.С. Теорія й методикаобраного виду спорту (велосипедний спорт) // Методичний посібник - Харків: 2006. -100 с.

Размещено на Allbest.ru

...