Тактична підготовка спортсменів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКІЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

ТЕМА 13. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ

Зміст

1. Мета, завдання та зміст тактичної підготовки

2. Методика тактичної підготовки спортсменів

3. Контроль тактичної підготовки спортсменів

1. Мета, завдання та зміст тактичній підготовці спортсменів

Спортивна тактика, тактична підготовленість і напрями тактичної підготовки.

Під спортивною тактикою слід розуміти способи об'єднання і реалізації рухових дій, що забезпечують ефективну діяльність змагання, що приводить до досягнення поставленої мети в конкретному старті, серії стартів, змаганні. Рівень тактичної підготовленості спортсменів залежить від оволодіння ними засобами спортивної тактики (технічними прийомами і способами їх виконання), її видами (наступальною, оборонною, такою, що контратакує) і формами (індивідуальною, груповою, командною).

У структурі тактичної підготовленості слід виділяти такі поняття, як тактичні знання, уміння, навики.

Тактичні знання є сукупністю уявлень про засоби, види і форми спортивної тактики і особливості їх застосування в тренувальній і змаганні діяльності.

Тактичні уміння - форма прояву свідомості спортсмена, що відображає його дії на основі тактичних знань. Можуть бути виділені уміння розгадувати задуми суперника, передбачати хід розвитку боротьби змагання, видозмінювати власну тактику і т.п.

Тактичні навики - це завчені тактичні дії, комбінації індивідуальних і колективних дій. Тактичні навики завжди виступають у вигляді цілісної, закінченої тактичної дії в конкретній ситуації змагання або тренувальної.

Тактичне мислення - це мислення спортсмена в процесі спортивної діяльності в умовах дефіциту часу і психічної напруги, безпосередньо направлене на рішення конкретних тактичних задач.

Структура тактичної підготовленості витікає з характеру стратегічних завдань, що визначають основні напрями спортивної боротьби. Ці завдання можуть бути зв'язані за участю спортсмена в серії змагань з метою підготовки і успішної участі в головних змаганнях сезону і носити, таким чином, перспективний характер. Вони можуть бути і локальними, пов'язаними з участю в окремих змаганнях або в конкретному поєдинку, сутичці, заїзді, запливі, грі і ін.

Тактика діяльності змагання передбачає розумові операції, що виражаються в тактичному задумі, і практичні дії, що забезпечують реалізацію цього задуму. Оптимальним є варіант точної відповідності тактичного задуму можливостям спортсмена відносно його технічного, фізичного і психологічного потенціалу. Найефективніші тактичні моделі не будуть повною мірою реалізовані, якщо рівень підготовленості спортсмена не достатній для їх реалізації. І, навпаки, потенційні технічні, фізичні і психологічні можливості спортсмена не знайдуть своєї повної реалізації в діяльності змагання у разі недосконалості тактичного задуму.

Основу тактичної підготовленості окремих спортсменів і команд складають:

* володіння сучасними засобами, формами і видами тактики даного виду спорту;

* відповідність тактики рівню розвитку конкретного виду спорту з оптимальною для нього структурою діяльності змагання;

* відповідність тактичного плану особливостям конкретного змагання (суперники, стан місць змагань, характер суддівства, поведінка уболівальників і ін.);

* забезпечення взаємозв'язку тактики з рівнем досконалості інших сторін підготовленості - технічною, психологічною, фізичною.

Тактичний задум є основою для розробки тактичного плану.

При розробці тактичного плану слід враховувати техніко-тактичні і функціональні можливості партнерів (у командних видах спорту), досвід тактичних дій сильних спортсменів, відомості про основних суперників, їх технічні і фізичні можливості, психологічну підготовленість, планувати варіативність тактики в різних поєдинках залежно від характеру техніко-тактичних дій суперників і партнерів, ходу спортивної боротьби (у спортивних іграх і єдиноборстві).

Специфіка виду спорту є вирішальним чинником, що визначає структуру тактичної підготовленості спортсмена. Основною складовою частиною тактичної підготовленості в багато циклічних, швидкісний-силових і складнокоординованих видах є вибір раціональної тактичної схеми і її використання незалежно від дій основних конкурентів.

Проте вибір раціональної тактичної схеми діяльності змагання в цих видах спорту визначається великою кількістю чинників, залежних від специфіки виду спорту і індивідуальних технічних, фізичних і психічних можливостей спортсменів. Так, в циклічних видах спорту до успіху може привести застосування найрізноманітніших варіантів подолання дистанції змагання:

* рівномірна швидкість;

* висока швидкість в першій частині дистанції з поступовим її зниженням;

* висока швидкість в першій і останній частинах дистанції і її зменшення - в середній;

* постійне наростання швидкості протягом всієї дистанції;

* постійна варіативність швидкості в процесі подолання дистанції;

* постійна швидкість на початку і середині дистанції і різке зростання її на фініші і ін.

Використання кожного з приведених, а також інших варіантів залежить від специфіки виду спорту. Наприклад, в марафонському бігу, індивідуальній і командній велосипедній гонці на треку, плаванні на дистанції 800 і 1500 м найбільш ефективними виявляється рівномірне проходження дистанції, що забезпечує найбільшу економічність. В той же час в індивідуальній велосипедній гонці, бігу на 5000 і 10 000 м раціональна тактика часто пов'язана з істотним варіюванням швидкості. Класичним прикладом в цьому відношенні є яскрава перемога на Іграх Олімпіади в Мельбурні (1956 р.) В. Куца на дистанції 5000 м над видатним бігуном тих років Р. Пірі. Куц, що розробив тактику змінного проходження дистанції, із значними перепадами швидкості, прискореннями і спеціально підготовлюваний до її реалізації, зумів нав'язати її Пірі у фінальному забігу. Пірі, що опинився в незвичній тактичній ситуації, не зміг чинити опору і вимушений був зійти з дистанції.

Тактика бігунів-спринтерів, велосипедистів, що спеціалізуються в гіті на 1000 м з місця, плавців-спринтерів (дистанції 50 і 100 м) багато в чому визначається потужністю, місткістю і рухливістю алактатного і лактатного процесів енергозабезпечення. Спортсмени, що відрізняються великою потужністю і місткістю алактатного процесу, зазвичай розвивають дуже високу швидкість в першій частині дистанції. Висока рухливість, потужність і місткість гліколітичного процесу вимагають застосування тактики, пов'язаної з високим рівнем швидкості в середині і кінці дистанції. Для забезпечення високої швидкості бігу на довгі дистанції дуже важливо раціонально поєднувати витрачання вуглеводів і жирних кислот протягом всієї дистанції. При цьому необхідно застосовувати таку систему живлення, тренування і тактики проходження дистанції, яка сприяла б збереженню певної кількості глікогену до кінця дистанції. Одночасно важливо розвивати здібності організму спортсмена до швидшої мобілізації жирних кислот для енергозабезпечення роботи. Це є однією з причин періодичного використання в тренуванні марафонців бігу на наддовгі дистанції - 30-40 км. і більш.

Відмінності в тактиці проходження дистанцій різної протяжності наочно можуть бути продемонстровані на прикладі Еріка Хейдена, що зумів завоювати на XIII зимових Олімпійських іграх золоті медалі на всіх п'яти дистанціях ковзанярського спорту. При проходженні різних дистанцій спортсмен використовував різноманітні тактичні схеми їх подолання, що відповідають його техніко-тактичним, функціональним і психологічним умовам, а також умовам, що склалися в ході змагань.

Зовсім інакше йде справа з тактичною підготовленістю в спортивних іграх і єдиноборстві. Складність тактичних дій тут визначається виникаючими утрудненнями сприйняття ситуації, ухвалення рішень і їх реалізації із-за великої різноманітності і частої зміни ситуацій змагань, дефіциту часу, обмеженості простору, недостатності інформації, маскування суперником своїх дійсних намірів і ін.

Для спортсменів, що спеціалізуються в ігрових видах спорту і єдиноборстві, при реалізації тактичних дій характерні два рівні оперативних завдань: перший - сенсорноперцептивний і другий - прогностичний. На першому рівні здійснюється вибір рішення з декількох альтернатив в результаті несподіваної виниклої ситуації, на другому рівні відбувається ухвалення рішення як результат обліку закономірностей в діях суперника і поведінки рефлексії. Необхідно відзначити, що ухвалення рішень в цих видах спорту має наступні специфічні особливості:

* діяльність в умовах щонайгострішого ліміту часу - яким би правильним не було будь-яке рішення, воно має тактичну цінність тільки при оперативному здійсненні, в строгій відповідності з ситуацією змагання;

* невизначено-послідовний характер рішень - услід за кожним рішенням ситуація змінюється і вимагає вже нового рішення, що нерідко кардинально відрізняється від попереднього;

* сприйняття великого числа елементів тактичної ситуації, які структуруються в динамічну систему відповідно до прогнозування найбільш вірогідного розвитку тактичної ситуації;

* так зване панорамне орієнтування по всьому полю зору, причому таке, при якому спортсмен логічно зв'язує між собою елементи ситуації, мало схожі за зовнішніми ознаками;

* вибір тактичного рішення з декількох варіантів, досить близьких один іншому, і здатність здійснювати стрибок через проміжні і неістотні варіанти;

* утримання в оперативній пам'яті і уявне ранжирування елементів тактичного завдання, зміна плану її рішення безпосередньо в ході рухової дії.

Особливою проблемою тактичної підготовки в спортивних іграх є розробка таких техніко-тактичних ігрових схем і відповідної ним побудови підготовки, при яких використовувалися б сильні сторони кожного гравця і згладжувалися його недоліки. В цьому випадку в процесі тренувальної і змагання діяльності вдається задовольнити як індивідуальні, так і колективні потреби, забезпечити високу результативність команди, яка буде сильна як колективною грою, так і використанням сильних сторін кожного гравця. Інакше велику роль на результативність команди впливатимуть слабкі сторони кожного гравця, які, кінець кінцем, приведуть до наявності техніко-тактичних і психологічних ланок, лімітуючих як командну, так і індивідуальну результативність. Практична реалізація вказаної стратегії вимагає аналізу індивідуальних складових, характерних для кожного спортсмена (фізична і техніко-тактична підготовленість, якості психіки, авторитет і положення в команді і ін.) і групових, таких, що відображають можливості команди, її положення в системі змагань, варті цілей і завдань і ін. Відповідно до цього формується командна структура, що включає позиції, роль і статус кожного гравця. Наступними етапами є командне об'єднання, в процесі якого формуються техніко-тактичні взаємодії між гравцями і ігровими ланками, і командний процес, в якому вирішуються питання техніко-тактичної взаємодії гравців всієї команди для ефективного вирішення командних і індивідуальних завдань. При раціональній побудові процесу забезпечується досягнення як командної (результативність і стабільність виступів), так і індивідуальної мети (задоволення, результативність).

Тактична майстерність спортсмена найтіснішим чином пов'язана з рівнем його технічної, фізичної і психологічної підготовленості. Так, наприклад, спортсмени з високим рівнем спринтерських якостей, що спеціалізуються в циклічних видах спорту, можуть бурхливо почати проходження дистанції чинити психологічний тиск на суперників або буквально до останніх метрів дистанції триматися декілька ззаду, розраховуючи вирішити результат боротьби в свою користь стрімким фінішем. Боксери або борці, що володіють великим швидкісний-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю, можуть прагнути реалізувати активну наступальну тактику з тим, щоб добитися перемоги вже на перших хвилинах поєдинку. З іншого боку, ці ж спортсмени можуть використовувати економічний оборонний варіант тактики в першій частині поєдинку з тим, щоб зберегти сили для активних дій в кінці його.

У циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, найбільш доцільним з погляду енергозабезпечення роботи є рівномірне проходження дистанції змагання. Проте, окрім рівномірного проходження дистанції, необхідний раціональний вибір довжини і частоти кроків - в бігу, темпу педалювання і довжини «укладання» (відстань, подолана велосипедистом за один повний оборот педалей і залежне від передачі) - у велосипедному спорті, темпу гребків і «кроку» гребка (відстань, подолана плавцем в результаті виконання гребка) - в плаванні і т.д. Дослідженнями встановлено, що кожній довжині кроків відповідає оптимальна частота, що забезпечує найбільшу економічність роботи. При їзді на велосипеді із швидкістю 35 км-г ¹ найбільш економічної роботи приводить використання передачі з укладанням 6,83-7,26 м при частоті педалювання 73-83 в 1 хв, а при швидкості 42 км-г1 відповідно 6,83-7,88 і 90- 103 м. Разом з тим індивідуальні особливості спортсменів (будова тіла, можливості системи енергозабезпечення, психічні якості і ін.), зміну функціонального стану організму спортсменів на різних ділянках дистанції накладають істотний відбиток на тактичну схему проходження дистанції і на основні параметри спортивної техніки, що забезпечують її реалізацію.

На вибір варіанту тактики впливає специфіка виду спорту, структура фізичної підготовленості, а також ряд психологічних моментів, пов'язаних з особливостями конкретних змагань. Підтвердженням цьому є аналіз проходження дистанцій змагань видатними представниками різних циклічних видів спорту.

Рекомендуючи рівномірний розподіл сил на дистанції, в той же час слід враховувати можливі тут ситуації. У тих випадках, коли спортсмени змагаються на окремих доріжках (плавання), відносне рівномірне проходження дистанції дає найбільший ефект. Інша ситуація виникає, коли декілька спортсменів змагаються на одній доріжці (біг на дистанціях 800 м і більш, спринтерська гонка у велосипедному спорті - трек). Боротьба за вигідне місце на доріжці, прагнення зайняти найбільш зручне місце з аеродинамічної позиції і т.п. вимагають постійних тактичних маневрів і, природно, зміни швидкості пересування.

Складність тактичної боротьби в індивідуальній шосейній гонці, складність велотрас підтверджується широкими коливаннями швидкості на різних ділянках дистанції.

Різкі прискорення, які іноді дозволяють собі спортсмени при проходженні дистанцій змагань, і пов'язані з ними втрати можуть бути компенсовані психологічною перевагою, яка отримає спортсмен, несподівано для суперників що різко збільшує швидкість. Проте необхідно підкреслити, що прискорення на окремих ділянках дистанцій під силу тільки виключно добре підготовленим у функціональному відношенні спортсменам і командам. Прискорення доцільні лише в тому випадку, якщо підготовка до них не знижує швидкості просування і якщо після закінчення прискорення спортсмен або команда в змозі зберегти оптимальний темп і ритм роботи.

Особливу складність тактична боротьба має в спринтерській велосипедній гонці на треку. Тут можна виділити наступні чинники, які в комплексі визначають ефективність тактичних дій спортсменів:

* здатність гонщика вільно маневрувати з метою заняття зручної позиції на полотні треку;

* уміння ефективне виконувати «сюр танок»;

* здібність до контролю за діями супротивника і ведення тактичної боротьби в складних умовах проходження віражів;

* уміння правильно вибрати час для несподіваного ривка, швидко реагувати на ривок супротивника, ефективно виконувати завершальний кидок на лінію фінішу.

Дуже важливе уміння маскувати дійсні наміри з метою створення у супротивника помилкового уявлення про свій фізичний і психічний стан, про свої тактичні наміри. Таке маскування у поєднанні з обманними діями є могутньою тактичною зброєю в спринтерській гонці. Здатність видозмінювати тактичну схему ведення боротьби змагання залежно від особливостей і ходу змагань, складу учасників є важливим показником тактичної підготовленості спортсменів. При цьому велика роль відводиться прийомам і діям, що характерним для конкретного спортсмена, визначають його індивідуальність. Як правило, саме такі дії є найбільш несподіваними для суперника і через це найефективнішими.

Активність тактичних дій є важливим показником спортивної майстерності. Спортсмен високої кваліфікації повинен уміти нав'язувати суперникові свою волю, чинити на нього постійний психологічний тиск різноманітністю і ефективністю своїх дій, витримкою, волею до перемоги, упевненістю в успіху. Особливого значення активність тактичних дій набуває в тих видах спорту, в яких має місце пряме зіткнення з суперником (футбол, хокей, баскетбол, всі види боротьби і ін.), виникнення несподіваних ситуацій, що вимагають адекватного техніко-тактичного рішення (парусний спорт, гірськолижний спорт). При цьому активність в іграх і єдиноборстві - важливий показник тактичної підготовленості при веденні як наступальних, так і оборонних дій.

У командних видах спорту важливою стороною тактичної підготовленості є рівень взаємодії партнерів в групових і командних діях. Саме від ефективності взаємодії спортсменів, умілого поєднання відпрацьованих тактичних схем з нестандартними рішеннями, використання індивідуальних можливостей кожного спортсмена для досягнення кінцевого результату залежить, наприклад, ефективність комбінацій в спортивних іграх.

Ефективність тактичної діяльності в багатьох видах спорту визначається здібностями спортсмена до просторової і тимчасовою антиципації, тобто передбаченню ситуації змагання до її розгортання. Саме цією здатністю багато в чому визначається точний вибір позиції воротарем у футболі або гандболі, перехоплення м'яча в баскетболі або шайби в хокеї, ефективна контратака у фехтуванні, боротьбі або боксі.

У тактичній підготовці необхідно виділити наступні основні напрями:

* вивчення суті і основних теоретико-методичних положень спортивної тактики;

* оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій;

* вдосконалення тактичного мислення;

* вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості;

* практичну реалізацію тактичної підготовленості.

Тактична підготовка спортсменів в кожному з цих напрямів має свою специфіку, яка відбивається в завданнях, засобах і методах. Проте у всіх випадках слід враховувати пряму залежність спортивної тактики, структури і рівня тактичної підготовленості від рівня технічної підготовленості, розвитку найважливіших рухових якостей - швидкісний-силових, витривалості, гнучкості, координації, функціональних можливостей найважливіших систем організму, рівня і особливостей психологічної підготовленості спортсменів і ін., тобто спортивна техніка грає інтегруючу роль по відношенню до різних сторін підготовленості спортсменів. У спортивній тактиці знаходять віддзеркалення і риси різних шкіл спорту, прийняті в цих школах морально-етичні принципи.

2. Методика психічної підготовки спортсменів

Важливим завданням тактичної підготовки спортсменів є вивчення загальних положень тактики спорту, тактики вибраного виду спорту, правил суддівства і положення про змагання у вибраному виді спорту, особливостей тактики в споріднених видах спорту, тактичного досвіду сильних спортсменів, способів розробки тактичної концепції і ін.

Вивчення тактики складає необхідну передумову дослідження тактичних дій, розвитку тактичних умінь і навиків, формування тактичного мислення.

Значення теоретико-методичних положень спортивної тактики допомагає точно оцінити ситуацію змагання, адекватно підбирати засоби і методи діяльності змагання з урахуванням індивідуальних особливостей, кваліфікації, рівня підготовленості суперника і партнерів.

Тактичні знання отримуються впродовж всього професійного життя спортсмена. При цьому із зростанням майстерності і накопиченням досвіду об'єм знань, що підлягають засвоєнню, збільшується. Від їх широти і глибини багато в чому залежать об'єктивність, ґрунтовність і доцільність тактичних концепцій, планів, задумів спортсменів.

Оволодінню знаннями по теорії спортивної тактики сприяє весь комплекс словесних і наочних методів. Джерелами знань є спеціальна література, лекції, бесіди, пояснення, проглядання змагань, кінофільмів і відеозаписів, їх розбір і аналіз і ін.

Проте слід пам'ятати, що просто накопичені знання по тактиці, не підкріплені особистим руховим досвідом спортсмена, самі по собі не можуть позитивно вплинути на спортивні результати.

Оволодіння тактичними діями. Засоби і методи оволодіння тактичними діями, весь процес тактичної підготовки значною мірою обумовлюються специфікою виду спорту. Наприклад, в більшості циклічних видів спорту основне завдання тактичної підготовки пов'язане з підготовкою до реалізації розробленої схеми проходження дистанції змагання.

Завдання тактичного вдосконалення в спортивних іграх і єдиноборстві значно складніші. Тут і освоєння підготовчих, наступальних і оборонних дій, і вдосконалення навиків виконання тактичних дій в навмисних, експромтних і навмисно-експромтних ситуаціях, і освоєння суті багатообразних тактичних ситуацій, характерних для складної діяльності змагання.

Оволодіння тактичними діями пов'язане з розширенням кількості використовуваних засобів і способів, розвитком умінь застосовувати один прийом для вирішення різних тактичних завдань і різних прийомів - для вирішення одного тактичного завдання.

Тактичну суть дій освоюють одночасно з оволодінням технікою прийомів. Саме в процесі практичного оволодіння прийомами спортсмени з'ясовують для себе, що кожна технічна дія повинна бути пов'язана з реалізацією тактичного варіанту. Знання тактичної суті дій, їх можливій ефективності в певних ситуаціях дозволяє вибрати оптимальну дію і успішно вирішити тактичне завдання.

Освоєння суті можливих тактичних ситуацій передбачає вивчення типових ситуацій і особливостей поведінки в кожній з них, а також підготовку до ведення боротьби змагання з різними суперниками. Для кожного виду спорту характерні специфічні засоби і методи ведення боротьби з неоднаковими по стилю суперниками і поведінки в типових ситуаціях поєдинків.

Для оволодіння тактикою дій може використовуватися вся сукупність словесних, наочних і практичних засобів і методів підготовки. Проте якнайповніше і широко в даному розділі тактичної підготовки представлені практичні засоби і методи.

Так, основними засобами оволодіння і вдосконалення тактичних дій в циклічних видах спорту є багатократне виконання спеціально-підготовчих і змагань вправ в строгій відповідності з розробленою схемою і при постійному контролі за ефективністю рухових дій. При цьому враховуються швидкість і час проходження відрізків і дистанцій; темп рухів, відстань, яка подолана в результаті одного циклу рухів; характер і величина зусиль, що розвиваються, і ін.

У основі практичних методів тактичної підготовки лежить принцип моделювання діяльності спортсмена в змаганнях. Наприклад, в єдиноборстві і спортивних іграх розроблені спеціальні методи, які з різним ступенем схожості моделюють специфічну діяльність спортсмена. До них відносяться: тренування без суперника; тренування з умовним суперником; тренування з партнером; тренування з суперником.

Метод тренування без суперника застосовується для оволодіння основами техніки дії, навчання активному і свідомому їх аналізу. Специфічними засобами тренування є основні положення і рухи, пересування, імітаційні вправи, різні їх поєднання.

Метод тренування з умовним суперником припускає використання допоміжних снарядів і пристосувань: мішені, манекени, різні тренажерні пристрої, моделі умовного суперника з програмним управлінням і т.п. Вправи з використанням перерахованих снарядів і пристосувань дозволяють відпрацьовувати дистанційні, тимчасові, ритмічні характеристики дій, розвивати і удосконалювати зорово-рухові і кінестетичні відчуття. Метод може успішно використовуватися для розвитку специфічних якостей в умовах моделювання діяльності змагання.

Метод тренування з партнером є основним для оволодіння тактикою дій. Партнер в даному методі служить активним помічником і сприяє правильному оволодінню технікою і тактикою дій. Основні засоби тренування - парні і групові вправи, що відрізняються великою різноманітністю і що носять переважно техніко-тактичну спрямованість.

Виконання прийомів і дій у вправах з партнером створює сприятливі умови для розвитку і вдосконалення важливих для спортсменів тактичних якостей - відчуття моменту для початку своїх дій, цілеспрямованості спілкування з партнером, швидкості і точності рухових реакцій, диференціюванню дистанційних, тимчасових, м'язово-рухових параметрів взаємодій.

Метод тренування з суперником застосовується для детального відробітку тактики дій; тактичного вдосконалення з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів; вдосконалення вольових якостей; виховання уміння використовувати свої можливості в різних тактичних ситуаціях, що створюються суперником.

Метод тренування з суперником дозволяє удосконалювати тактику дій в умовах інформаційного і тимчасового дефіциту для вирішення тактичних завдань, просторово-часової невизначеності, ситуацій, що швидко змінюються. Все це створює певний емоційний фон і високу напруженість, схожу з діяльністю в умовах змагань.

Як тренувальні засоби використовуються вправи в обумовлених ситуаціях, в яких спортсмен, виконуючий роль суперника, діє в межах чітких позначених завдань, поставлених тренером; фрагменти окремих ситуацій змагань; тренувальні і змагання поєдинки і ін.

Вдосконаленню тактичної майстерності на різних етапах багаторічної підготовки і в різних періодах тренувального макроциклу приділяється неоднакова увага. Найбільш цілеспрямована робота, направлена на підвищення тактичної підготовленості, проводиться на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, коли спортсмен готується до вищих досягнень. На етапі спеціалізованої базової підготовки удосконалюються в основному вузлові компоненти тактичної майстерності. На першому і другому етапах багаторічної підготовки тактичне вдосконалення є другорядним завданням, оскільки тут вирішуються лише найбільш загальні питання тактичної підготовки, вдосконалення, що відносяться до теоретичної і практичної частини.

Найбільший об'єм засобів і методів тактичної підготовки в макроциклі доводиться на кінець підготовчого і період змагання. На першому етапі підготовчого періоду удосконалюються лише окремі компоненти тактики. Важливе місце тактична підготовка займає на етапі безпосередньої підготовки до основних змагань. Рівень технічної майстерності, фізичній і психологічній підготовленості, що сформувався до цього етапу, дозволяє перейти до відробітку тактики в її найбільшому наближенні до умов майбутньої діяльності змагання.

Вибір того або іншого тактичного варіанту, його відробіток і використання в діяльності змагання обумовлені рівнем технічної майстерності спортсмена, розвитком його рухових якостей, можливостями найважливіших функціональних систем, морально-вольовою і психологічною підготовленістю. Процес тактичної підготовки можна розглядати як свого роду об'єднуючий початок по відношенню до інших складових спортивної майстерності. Л.П. Матвєєв (1977) запропонував систему вправ і методичних підходів становлення спортивної тактики, яка включає наступне:

* створення полегшуючих умов при освоєнні раціональних варіантів розподілу сил на дистанції (лідирування, коректуюча інформація про швидкість пересування, темп рухів);

* створення умов, що ускладнюють реалізацію оптимального тактичного плану при закріпленні тактичних навиків (виконання завдань в незвичних умовах, введення додаткових перешкод);

* витримка тактичної схеми при істотній варіатівності просторово-часових і динамічних характеристик рухів або, навпаки, несподівана зміна тактики по додатковому сигналу або у зв'язку з ситуацією, що різко змінилася;

* необхідність реалізації оптимальної тактичної схеми при роботі в умовах значного і такого, що постійно прогресує стомлення.

При вдосконаленні тактичної майстерності дуже важливо застосовувати раціональну методику. Тут можуть виявитися корисними рекомендації Б.В. Турецького (1993) по процесу формування тактичної майстерності, в якій виділяються три етапи, - орієнтування, старанний і контрольний.

Орієнтовний етап передбачає ознайомлення спортсмена із завданням; старанний - багатократне виконання вправ, пошук оптимальних техніко-тактичних рішень, відробіток шляхів їх реалізації в складних умовах тренувальної і змагання діяльності; контрольний - виявлення ефективності тактичних рішень, фіксація помилок і можливостей їх усунення. Спадкоємність рішення задач в процесі тактичного вдосконалення забезпечується застосуванням завдань різного рівня складності - за зразком, репродуктивно-пошукового характеру, реконструктивно-варіативного характеру.

Завдання за зразком застосовуються на початковому етапі освоєння дії. Вони виконуються після пояснення і показу на індивідуальному уроці або при роботі з партнерами і суперниками в стандартних ситуаціях за наявності строго дозованих перешкод або при їх відсутності.

Завдання репродуктивно-пошукового характеру передбачають вдосконалення технічних дій в складних ситуаціях конфліктних взаємодій, дефіциту простору і часу і ін.

Завдання реконструктивно-варіативного характеру припускають активну діяльність спортсмена по моделюванню ситуацій діяльності змагання і використанню в цих ситуаціях адекватних техніко-тактичних дій.

Вдосконалення тактичного мислення

В процесі підготовки до змагань всі можливі ситуації змагальної боротьби передбачити практично нереально. Одним з основних завдань тактичної підготовки є вдосконалення тактичного мислення спортсмена. При цьому необхідно розвивати наступні здібності:

* швидко сприймати, адекватно усвідомлювати і аналізувати ситуації змагань;

* швидко і точно оцінювати ситуацію і ухвалювати рішення відповідно до обстановки, що створилася, і рівня своєї підготовленості;

* передбачати дії суперника (партнера по команді);

* рефлексія відображати свої дії відповідно до цілей змагань і завдання конкретної змагальної ситуації.

Будучи основою тактичних дій, тактичне мислення протікає за принципом акцептора дії, що припускає активно-пошуковий вибір рішення задачі на основі асоціативних зв'язків, що виникають на основі колишнього досвіду і поточної інформації про подію. Вдосконалення швидкості рішення тактичної задачі здійснюється переважно за рахунок поліпшення здібності до евристичного автоматизованого пошуку.

Важливим є розвиток здібності до просторового і тимчасового передбачення ситуації ще до початку її розгортання.

Із зростанням спортивної кваліфікації отримується здібність до точної тимчасової і просторової екстраполяції техніко-тактичних дій.

У тактичному мисленні слід також виділити здібність спортсмена до операції розумовим матеріалом. До розумового матеріалу відносяться знання, мовні інструкції (установки тренера), уявлення про рухи, ситуації змагань і т.п.

При розвитку тактичного мислення необхідно застосовувати засоби і методи, направлені на вдосконалення наочно-образного, дієвого і ситуативного мислення.

Наочно-образний характер мислення виявляється в тому, що в процесі діяльності змагання і тренувальної рішення рухових задач здійснюється на основі наочно-плотських образів і пов'язане із сприйняттям дій суперників і партнерів і всієї ситуації спортивного поєдинку. Велику роль тут грають пам'ять і творча уява.

Дієвий характер мислення виражається в тому, що воно протікає в тісному зв'язку з руховими діями. Спортсмен мислить в процесі активної діяльності, негайно реалізовуючи ухвалені рішення в діях.

Ситуативний характер мислення виявляється в тому, що воно здійснюється на тлі швидкоплинності, безповоротності і мінливості ситуацій боротьби змагання.

Тактичне мислення розвивається у вправах, при виконанні яких ставиться завдання спостерігати і знаходити тактичну суть в жестах, рухах, діях, намірах, станах суперників. Вдосконаленню тактичного мислення служить концентрація уваги і свідомості спортсмена на пошуку ефективних способів боротьби за перемогу. Завдання, пов'язані з вдосконаленням тактичного мислення, повинні спонукати спортсмена до аналізу можливих аспектів ситуацій змагань в боротьбі за перемогу в окремій сутичці або поєдинку. Він повинен пам'ятати результати власних дій в аналогічних ситуаціях (і інших спортсменів), враховувати можливість передбачення суперником своїх намірів, приймати рішення в обмежені відрізки часу.

Основними специфічними методами розвитку тактичного мислення є: метод тренування з суперником, метод тренування з умовним суперником.

Вправи на спеціальних снарядах, тренажерних пристроях, індивідуальні уроки з тренером, тренувальні і змагання поєдинки служать основними засобами для вдосконалення тактичного мислення. Важливим є також розбір і аналіз тактичної діяльності в умовах тренувань і змагань. Спортсмени повинні розповідати тренерові, що вдалося їм з'ясувати в поєдинку, чим викликані були їх дії і які наміри вони мали, що перешкодило виконати план ведення поєдинку, уміти в деталях розбирати кожен тренувальний і змагання поєдинок. Тренер при цьому разом з ними аналізує їх психічні відчуття, визначає, наскільки правильно і швидко спортсмени сприймали обстановку в поєдинку і реагували на неї, наскільки були уважними і наглядовими, що перешкодило виконати завдання, як виявлялися в поєдинку фізичні і морально-вольові якості, реалізовувалися технічні навики. тактика підготовленість спортсмен дистанція

Вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості. Завданнями даного напряму тактичної підготовки спортсменів є збір і обробка інформації про вірогідних супротивників і партнерів по команді, про середовище і умови проведення майбутніх змагань.

Найбільш важливою інформацією про суперників і партнерів є зведення про фізичну підготовленість спортсменів, техніко-тактичній манері ведення ними боротьби змагання, особливостях поведінки в різних умовах змагань, особових характеристиках, морально-вольових і психологічних якостях.

Ефективність діяльності змагання з погляду вибору і реалізації оптимальної тактики значною мірою визначається наявністю знань про тактичну підготовленість суперників. Інформацією, найбільш важливою в цьому відношенні, є зведення про прихильність спортсменів або команд до певних тактичних схем - наступальною, позиційною, такою, що контратакує, оборонною (вичікувальною), їх схильність до самостійних (ініціативним) дій або до побудови поєдинку залежно від дій суперника. Не менш істотні зведення про приватні моменти тактики суперників - особливостях підготовчих, атакуючих і захисних дій; улюблених технічних прийомах, засобах маскування своїх дій, психологічної дії на суперника; характері реагування в несподівано виникаючих ситуаціях, особливостях поведінки в критичні моменти змагання.

Для збору інформації про вірогідних суперників використовують бесіди, проглядання тренувальних занять і змагань, їх аналіз. В процесі перегляду бажана реєстрація особливостей техніко-тактичної діяльності спортсменів.

Для цих цілей використовують запис, фото- і кінозйомку, відеозапис. Специфічні особливості, сильні і слабкі сторони суперників, їх вірогідні тактичні установки підлягають оцінці.

Збір інформації про середовище і умови майбутніх змагань необхідний для створення в тренуванні умов, адекватних умовам майбутніх змагань, з тим, щоб спортсмени поступово могли адаптуватися до специфічних умов змагань.

Тут необхідно враховувати терміни, місце і час проведення змагань, кліматичні умови (температура, вологість повітря, висота над рівнем морить), кількісний і якісний склад учасників, склад і кваліфікацію суддів, стан спортивних споруд.

Практична реалізація тактичної підготовленості, будучи синтезуючим напрямом процесу тактичної підготовки, припускає рішення наступних завдань:

* створення цілісного уявлення про поєдинок;

* формування індивідуального стилю ведення боротьби змагання;

* рішуче і своєчасне втілення ухвалених рішень завдяки раціональним прийомам і діям з урахуванням особливостей суперника, середовища, суддівства, ситуації змагання і ін.

Цілісне уявлення про спортивний поєдинок створюється в процесі учбово-тренувальної роботи, участі в змаганнях, накопичення тактичного досвіду, придбання спеціальних знань. Певний рівень цілісного уявлення про поєдинок властивий спортсменам на кожному етапі спортивного вдосконалення, незалежно від кваліфікації.

Цілісне уявлення про тактику діяльності змагання формується і видозмінюється впродовж спортивної діяльності. Найбільш помітні переоцінки і зміни в уявленнях спортсменів відбуваються після участі в головних змаганнях. Боротьба змагання піддає їх майстерність найбільшим випробуванням, дозволяє кожного разу наново зважити все «за і проти» своїй підготовленості, вимушує зіставити нову інформацію з наявними уявленнями.

Важливими компонентами цілісного уявлення про спортивний поєдинок є:

* усвідомлення спортсменом власної техніко-тактичної оснащеності, особливостей індивідуальної манери, достоїнств і недоліків підготовки;

* розуміння взаємозв'язку між підготовчими діями і основними засобами ведення боротьби змагання;

* розуміння характеру ініціативи в поєдинку, місця і значення таких тактичних елементів, як раптовість, маневр, своєчасність і др.;

* розуміння необхідності витримки і розумного ризику, знання варіантів поведінки в різні моменти поєдинку, уміння проводити розминку і регулювати психічний стан;

* оволодіння здатністю протидіяти різним по стилю і силам суперникам;

* розуміння психо-тактичної специфіки боротьби змагання;

* чітке уявлення про цілі підготовки, участі в окремих змаганнях, в окремому поєдинку; про можливість і реальність досягнення поставленої мети і окремих завдань.

Практична реалізація тактичної підготовленості припускає формування індивідуального стилю ведення поєдинків.

Стиль (манера) ведення тактичної боротьби повинен включати і загальні тенденції тактики в конкретному виді спорту, враховувати найбільш сильні індивідуальні особливості спортсмена, а також його характерні недоліки.

При підготовці до змагань і під час участі в них спортсмени постійно шукають і удосконалюють способи протидії конкретним суперникам, в різній мірі знайомим по попередніх змаганнях, тренуванні, розповідях тренерів і товаришів по команді. Вироблення моделей майбутніх поєдинків відбувається з урахуванням зіставлення власної майстерності і особливостей суперників, цілей і можливих результатів майбутніх змагань. Крім того, доводиться готуватися до єдиноборства і з незнайомими суперниками, вивчати їх в ході змагань, здійснювати пошук засобів для успішного складання моделей дій суперників і т.д.

3. Контроль тактичної підготовленості

Контроль тактичної підготовленості пов'язаний з характеристикою наступних складових тактичної майстерності спортсменів:

* загального об'єму тактики, визначуваного по кількості тактичних ходів і варіантів, використовуваних спортсменом або командою в тренувальній і змаганні обстановці;

* різносторонністю тактики, яка характеризується різноманітністю нападаючих, що захисних, таких, що дезінформують, страхувальних і інших дій і прийомів;

* раціональністю тактики, що характеризується кількістю техніко-тактичних дій і прийомів, що дозволили отримати позитивний результат (забити гол, нанести укол або удар, отримати окуляри і т. д.);

* ефективністю тактики, яка визначається відповідністю вживаних спортсменом (або командою) техніко-тактичних дій його індивідуальним особливостям.

Етапний контроль тактичної підготовленості дозволяє прослідкувати основні особливості становлення майстерності окремих спортсменів і команд в цілому. При поточному контролі оцінюється тактика спортсменів і команд в змаганнях, окремих поєдинках, іграх, стартах і т.п. з різними суперниками, в умовах багатоденних змагань, турнірів. Оперативний контроль направлений на оцінку тактичної майстерності окремих спортсменів і команд в процесі тренувальних занять і змагань.

Прикладом ефективного контролю за техніко-тактичною стороною спортивної майстерності борців і ефективністю їх діяльності змагання може служити методика, яка застосовується в збірних командах Росії. Ця методика за допомогою достатніх простих показників дозволяє об'єктивно оцінити ефективність атакуючих і захисних дій, різноманітність техніко-тактичної майстерності, сильні і слабкі сторони спортсмена. Зокрема, рекомендується оцінювати наступні параметри:

1) Інтервал успішної атаки (ІУА) - середній час між оціненими прийомами.

2) Інтервал атаки (ІА) - середній час між оціненими прийомами і спробами.

3) Середній бал (СБ) - відношення виграних балів до всіх виконаних прийомів або кількості проведених сутичок.

4) Ефективність атаки (ЕА) - відношення виграних балів до суми виграних і програних балів.

50Надійність захисту (НЗ) - відношення виграних технічних дій (ТД) до суми виграних і програних ТД.

6) Переважна результативність (ПР) - відношення виграних прийомів в стійці до суми всіх виграних прийомів (ефективність роботи в сойці і партері).

7) Різноманітність техніки (РТ) - кількість ТД з різних класифікаційних груп.

Размещено на Allbest.ru

...