Психічна підготовка спортсменів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКІЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

ТЕМА 14. ПСИХІЧНА ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ

Зміст

психічний підготовка спортсмен старт

1. Мета, завдання та зміст психічної підготовки

2. Методика психічної підготовки спортсменів

3. Психічні стани спортсмена перед стартом та способи управління ними

4. Контроль психічної підготовки спортсменів

1. Мета, завдання та зміст психічної підготовки спортсменів

Завдання психічної підготовки - це виховання спортсменів і вдосконалення в процесі тренувань і змагальної діяльності їх психічних функцій. Звичайно, цими питаннями займається і психологія. Але теорія і методика підготовки спортсменів вивчає шляхи вдосконалення психічних якостей необхідних спортсмену в тренуванні, в підготовці до змагань, управлінні стартовим станом під час змагань і відпочинку після них.

Мета психічної підготовки - це розробка і здійснення своєрідного алгоритму управління функціонуванням організму для створення оптимальної готовності до ефективного засвоєння техніко-тактичної майстерності, максимального вияву підготовленості, рішучості, вольових якостей для здобуття перемоги в змаганнях, гуманістичних пріоритетів особистості моральності і етики спорту.

В структурі психічної підготовленості спортсменів виділяють дві відносно самостійні сторони: вольову і спеціальну психічну.

Воля як активна сторона свідомості людини, яка в єдності з розумом та почуттями регулює поведінку і діяльність у важких умовах, має три структурні компоненти: пізнавальний - пошук правильних рішень; емоційний - впевненість в собі, в першу чергу на підставі моральних мотивів діяльності; виконавчий - регулювання фактичного виконання рішень за допомогою свідомого самопримушування.

В структурі вольової підготовленості виділяють такі якості, як цілеспрямованість (чітке бачення мети); рішучість і сміливість (схильність до ризику в поєднанні зі своєчасністю і поміркованістю рішень); наполегливість і завзятість (здатність до мобілізації функціональних резервів, активність у досягненні мети і подоланні перешкод); витримка та самовладання (ясність розуму, здатність керувати власними думками і діями в умовах емоційного збудження) ; самостійність та ініціативність (власні починання, новаторство).

Вольові дії складаються з: прийняття рішення і їх реалізації. Прийняття рішення може здійснюватися в різних умовах - і в таких, коли досить прийняти рішення, а дія після цього здійснюється немов сама собою, і в таких, коли є сильна протидія реалізації вольового рішення, коли виникає необхідність в спеціальних зусиллях для її подолання. Саме ці останні прояви волі є типовими для більшості ситуацій, характерних для тренувальної і змагальної діяльності спортсмена.

Специфіка різних видів спорту чинить значний вплив на вимоги до вольових якостей спортсменів і особливостей їх вияву. Як правило представники кожного виду спорту мають власні провідні, наближені до них і підкріплюючі вольові якості, які об'єднуються всі разом у цілеспрямованість.

В структурі спеціальної психічної підготовленості спортсмена слід виділити:

- стійкість спортсмена до стресових ситуацій тренувальної і, особливо, змагальної діяльності;

- рівень досконалості кінестетичних і візуальних сприйняттів різних параметрів рухових дій та оточуючого середовища;

- здатність до психічної регуляції рухів, забезпечення ефективної м'язової координації;

- здатність сприймати, організовувати й опрацьовувати інформацію в умовах дефіциту часу;

- досконалість просторово-часової антиципації як фактора, який підвищує ефективність техніко-тактичних дій;

- здатність до формування випереджуючих програм реакцій, необхідних для ефективної змагальної боротьби.

Рівень різних складників спеціальної психічної підготовленості визначається рівнем обсягу та зосередженості уваги. Умовно можна виділити чотири типи уваги (за обсягом і спрямованістю зосередженості).

Увага першого типу має великий обсяг і внутрішню направленість (на відчуття спортсмена, його переживання, думки). Увага другого типу характеризується великим обсягом і зовнішньою зосередженістю. Вона сприяє спортсменам, яким необхідно приймати рішення під впливом великої кількості зовнішніх факторів (наприклад, у спортивних іграх). Увага третього типу відрізняється невеликим обсягом і зовнішньою зосередженістю. Вона дає змогу реагувати відразу на декілька об'єктів або рухів, швидко приймати рішення, що є дуже важливим в іграх, єдиноборствах, складнокоординаційних видах спорту. Увага четвертого типу відрізняється невеликим обсягом і внутрішньою зосередженістю. Цей тип уваги має велике значення для успіху в циклічних видах спорту, де важливо дати точну оцінку свого фізичного стану, особливостей структури рухів та ін.

Кожен з вказаних типів уваги може бути переважаючим в залежності від виду спорту і змагальної ситуації. Вміння спортсмена управляти обсягом і спрямованістю уваги є важливою складовою частиною психічної підготовленості. Таке вміння називається пластичністю уваги.

Важливою стороною психічної підготовленості спортсмена є його здатність керувати рівнем свого збудження як до змагань, так і під час них. Емоційне передстартове збудження є позитивним фактором, якщо не перевищує оптимальних для даного спортсмена меж. Оптимальне збудження виявляється у впевненості спортсмена у власних силах, позитивній установці на змагальну боротьбу, підвищеній увазі, високому ступені регуляції рухів та ін. Як тільки рівень емоційного збудження перевищує ці межі, виникає стан невпевненості, неспокою, зниження уваги, дискоордінації рухової та вегетативних функцій, який веде, до зниження ефективності змагальної діяльності.

Специфіка різних видів спорту, а також особливості окремих дисциплін у програмі того чи іншого виду спорту ставлять свої вимоги до психіки того чи іншого спортсмена. Психічні якості найбільше впливають на рівень спортивних досягнень, однак і вони формуються під впливом занять конкретним видом спорту. Наприклад, спортсменам, які спеціалізуються в боксі, боротьбі, метаннях, важкій атлетиці, спринтерських дистанціях циклічних видів спорту, властиві такі якості, як схильність до лідерства, незалежність, високий рівень мотивації щодо досягнення поставленої мети, схильність до ризику, вміння сконцентрувати в необхідну мить всі сили та віддати їх задля перемоги. Але одночасно їм властиві недовірливість, прагнення до незалежності, впертість, схильність до конфронтації та ін.

Змагальна діяльність в єдиноборствах і, особливо, в спортивних іграх вимагає від спортсменів постійного прагнення вдосконалення майстерності, пошуку несподіваних рішень, наполегливості, рішучості, сміливості, кмітливості, емоційної стабільності, широкого розподілу і швидкого переключення уваги, швидкості й точності рухових реакцій, легкого створення та перебудови рухових навичок. Це пов'язано з тим, що в даних видах спорту на перший план виходить система перцептивно-інтелекгуальних та емоційно-вольових процесів, які протікають у безперервно змінних умовах при дефіциті часу і простору, а також активній протидії суперників.

Змагальна діяльність в єдиноборствах та іграх вимагає не тільки точного сприйняття ситуації, швидкого реагування, але й оперативної розумової діяльності, яка забезпечує аналіз ситуації, вибір з ряду альтернатив і реалізацію оптимального рішення.

Спортсмени, які спеціалізуються у довгих дистанціях у циклічних видах спорту, пов'язаних в основному з аеробним енергозабезпеченням роботи, відрізняються активністю, здатністю переносити великі навантаження. Разом з тим вони часто недостатньо впевнені у власних силах, схильні до своєрідних вчинків і суджень.

Для спортсменів, які спеціалізуються в спринті, спортивних іграх і єдиноборствах, складнокоординаційних видах спорту, характерними є підвищена увага, ефективне зорове сприйняття, швидкість сенсомоторного реагування і оперативне мислення.

Спортсмени високого класу володіють високим інтелектуальним рівнем, вони усвідомлюють власне місце в спорті, соціальне значення спортивних досягнень, творчо підходять до вирішення тренувальних завдань. Крім того, їм властиві впевненість у своїх діях, чітке знання своїх можливостей, здатність максимально мобілізувати ці можливості в боротьбі не тільки з рівними собі, але й з більш сильними суперниками, здатність до самоконтролю. Спеціальна психічна підготовленість тісно пов'язана з інтелектуальними проявами спортсмена.

2. Методика психічної підготовки спортсменів

Основними напрямками психічної підготовки спортсмена є:

- формування мотивації занять спортом;

- виховання вольових якостей;

- ідеомоторне тренування;

- удосконалення швидкості реагування;

- удосконалення спеціалізованих вмінь;

- регулювання психічної напруженості;

- виховання толерантності до емоційного стресу;

- управління стартовими станами спортсменів.

Формування мотивації занять спортом. Однією з проблем психічної підготовки є збереження бажання спортсменів до постійного спортивного вдосконалення протягом довгого відрізку часу.

На етапі початкової підготовки тренувальний процес ще не пов'язаний з великими навантаженнями, він містить у собі багато нового і цікавого, тому спортсмен прогресує від заняття до заняття, і це дозволяє підтримувати в юних спортсменів природну цікавість до занять. У подальшому зі збільшенням навантажень і певної стабілізації, а деколи й тривалого застою у результатах багато спортсменів неспроможні зберегти зацікавленість. З цієї причини деякі з них припиняють тренування або починають займатися іншими видами спорту, але і це, як правило, довго не триває.

Які ж заходи слід застосовувати для збереження і підвищення мотивації напруженої підготовки і досягнення високих результатів?

Перш за все тренер повинен намагатися забезпечити такі організацію і зміст тренувального процесу, які б постійно ставили перед спортсменом завдання відчутного вдосконалення. Принципово.важливою є також постійна спільна робота з тренером, залучення спортсмена до творчого процесу планування і реалізації тренувальних планів. Це дає не тільки підвищення інтересу спортсмена до занять, але й прискорення техніко-тактичного вдосконалення, зростання спортивних результатів тощо.

Формування у спортсмена цілеспрямованої мотивації спортивного вдосконалення, активного творчого відношення до тренувального процесу, усвідомлення цілей досягнення високого спортивного результату формує почуття відповідальності, збільшує здатність переносити високі навантаження і больові відчуття, ефективно мобілізовувати ресурси організму.

З особливою гостротою ця проблема постає саме в останні роки. Оскільки різко збільшились тренувальні та змагальні навантаження, підвищилась фізична і психічна напруженість, зросли витрати часу.

Виховання вольових якостей. Вольова підготовка здійснюється успішно, якщо процес виховання волі органічно пов'язаний з удосконаленням техніко-тактичної майстерності, розвитком якостей, інтегральною підготовкою спортсмена. В процесі виховання вольових якостей у спортсменів вирішальними факторами є націленість на вищі досягнення, постійне підвищення тренувальних вимог, орієнтація на долання зростаючих труднощів.

Практичною основою методики вольової підготовки є:

а) регулярна і обов'язкова реалізація тренувальної програми і змагальних установок. Ця вимога пов'язана з вихованням у спортсмена звичок до систематичності зусиль і наполегливості під час їх долання, вміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети. Успіх цієї справи можливий лише тоді, коли спортсмен чітко усвідомлює завдання спортивної підготовки, розуміє, що досягнення спортивних результатів неможливе без подолання щораз більших труднощів, вірить у тренера і в обрану методику підготовки. Дуже важливо, щоб складні завдання, які ставляться перед спортсменом на різних етапах його спортивного удосконалення, були б реальними при відповідній мобілізації духовних та фізичних сил.

б) систематичне введення додаткових труднощів. При цьому використовуються різні засоби - введення додаткових завдань, проведення тренувальних занять в ускладнених умовах, збільшення ступенів ризику, введення збурюючих сенсорно-емоційних факторів, ускладнення змагальних впливів та ін.

в) використання змагань і змагального методу при організації тренувальних занять. Підвищенню ефективності використання змагального методу сприяють такі методичні прийоми: змагання з установкою на кількість виконання завдання; змагання з установкою на якість виконання завдання; змагання в ускладнених або незвичних умовах.

г) послідовне посилення самовиховання на основі самопізнання, усвідомлення суті своєї спортивної Діяльності. Сюди входять такі компоненти: невідступне дотримання визначеного режиму життя; впевненість в собі, самоспонукання до виконання тренувальної програми і досягнення змагального результату; саморегуляція емоцій, психічного і фізичного стану методом аутогенного тренування та інших методів і прийомів; постійний самоконтроль.

У відповідності з загальною направленістю виховання і самовиховання вольова підготовка пов'язана з моральною, і найчастіше вони називаються разом, як морально-вольова підготовка.

Спортивна етика як сукупність норм і правил поведінки спортсмена є одним із важливих розділів в процесі спортивного вдосконалення. У зміст цього поняття входять як загальні вимоги моралі, створеної суспільством, так і специфічні вимоги етики спортсменів: суворе дотримання правил змагань, повага до суперника, до арбітрів і глядачів, виконання спортивних ритуалів та ін. У зв'язку з цим специфічного забарвлення набувають загальні моральні категорії - відповідальність, добро, зло, справедливість, спортивна чесність, спортивний обов'язок, спортивна честь, спортивна гідність, взаємодопомога та ін.

Для виховання високоморальної особистості необхідні: доцільна організація підготовки; сприятлива моральна атмосфера життя та діяльності; згуртованість колективу; високий авторитет тренера; постійне вдосконалення спортивної кваліфікації; вірність та відданість обраній справі.

Ідеомоторне, тренування. Це один із важливих розділів психічної підготовки, який полягає в удосконаленні кінестетичних та зорових сприйнять параметрів рухових дій і зовнішнього середовища в процесі тренування і змагань. Спортсмени вищої кваліфікації мають особливі здатності точної оцінки кінематичних і динамічних характеристик рухів, їх ритмічної структури. Ці здібності в багатьох випадках визначають не лише ефективність змагальної діяльності, але й безпосередньо впливають на тривалість і якість техніко-тактичного і функціонального вдосконалення.

Удосконаленню спеціалізованих сприйнять допомагає застосування ідеомоторного тренування, яке дозволяє спортсмену шляхом уявного відтворення зорових і м'язово-рухових образів краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконання рухів, оптимальний режим роботи м'язового апарату.

Методичні прийоми ідеомоторного тренування повинні постійно знаходитись у полі зору тренера і спортсмена. По-перше, уявне відтворення рухів слід проводити у точній відповідності з характеристиками техніки дій. По-друге, концентрувати увагу необхідно на виконанні конкретних елементів дій. При цьому спортсмени невисокої кваліфікації повинні звертати увагу на більш загальні параметри - основні положення і траєкторії, темп рухів та ін. А з ростом кваліфікації і збільшенням точності зорових та м'язово-рухових сприйнять ідеомоторне тренування повинно бути значною мірою спрямоване на вдосконалення сприйнять більш тонких компонентів техніко-тактичних дій, ритму рухів, координації роботи різних груп м'язів та ін.

Особливе значення має ідеомоторне тренування для регуляції міжм'язової координації, яка виявляється у формуванні режиму роботи м'язів, що забезпечують виконання основних рухів, так і м'язів - антагоністів. Вміння синхронізувати напругу працюючих м'язів є важливим показником спортивної майстерності. Наприклад, часто прагнення показати найвищий результат приводить до надмірної напруги м'язів обличчя, шиї, м'язів-антагоністів, а це знижує швидкісно-силові прояви, витривалість, загалом спортивні результати. Отже необхідна здатність спортсмена сконцентрувати увагу на максимальній активності окремих груп м'язів при певній розслабленості інших. Цьому допомагає ідеомоторне тренування, а саме навчання спортсмена довільному розслабленню м'язів, а в подальшому - вдосконалення його здатності до концентрації контрольованої напруги м'язів, які забезпечують найбільш ефективне виконання того чи іншого руху.

Удосконалення швидкості реагування. Реакції спортсмена на слухові, зорові, тактильні, пропріоцептивні і мішані подразники, можуть бути простими і складними. Складні поділяються на диз'юнктивні (з вза'ємовиключаючим вибором) і диференційовані. Наприклад, реакція боксера на дії його суперника, який примушує наступати або відступати, реакція футболіста - бити по воротах або дати пас партнеру - є диз'юнктивними (тобто не можна одночасно відступати і наступати, бити по воротах і передавати м'яч та ін.). Диференційовані реакції більш складні і потребують великого напруження уваги для швидкого вибору найбільш адекватної дії, а інколи припинення дії, що вже почалась, або переключення на іншу дію. Наприклад фехтувальник, який розпочав атаку, повинен вміти перехопити контратаку задля продовження своєї; баскетболіст, який розпочав дію для кидка в кільце, але побачив неефективність дії, мусить змінити намір і передати м'яч партнеру, який знаходиться в ліпшому положенні, та ін.

Латентний час простої реакції знаходиться в межах 100-200 мс, що перевищує час дії деяких сигнальних подразників у спорті. Наприклад, політ м'яча під час пенальті, дії боксерів, фехтувальників, волейболістів та інших спортсменів тривають менше як 100 мс. Тривалість зорових фіксацій (при ознайомленні з ситуацією в інформативному пошуку) залежить від того, наскільки складним виявиться перцептивне завдання, її межі - 150-600 мс.

Таким чином, в умовах деяких видів спорту (іграх, єдиноборствах та ін.) людина не здатна правильно відреагувати на виникаючі сигнали. Результативні реагування спортсменів (особливо в складних ситуаціях поєдинків та ігор) пояснюються виконанням дій за типом реакцій передбачення (антиципації). Тобто спортсмен реагує не на появу того чи іншого подразника, а передбачає (в часі або просторі) початок або появу сигналу для своїх дій, інакше кажучи час та місце дії суперника або партнера (рух зброї у фехтуванні, появу м'яча в іграх тощо). Реакція передбачення є однією з форм ймовірності прогнозування, найбільш важливою якістю, яка забезпечує результативність діяльності в складних швидкісних взаємодіях спортсменів.

Розрізняють два види передбачення: перцептивне, яке означає оцінку руху об'єкту з метою його перехоплення в обумовленому місці і рецепторне, яке полягає в екстраполяції моменту появи об'єкта на підставі оцінки певних періодів часу.

В процесі змагальної діяльності спортсмен реагує, передбачаючи просторові і часові характеристики об'єктів, що рухаються (м'яч, партнер, суперник), і знаходяться в зоні його сприймання (зір, слух та ін.), а також якщо він екстраполює часові і просторові характеристики своїх дій з ритмом і темпом вивчених раніше рухів, без зорового контролю або контролю іншими рецепторами.

Загалом орієнтація людини в часі і просторі здійснюється за допомогою комплексної діяльності аналізаторів, яка дає цілісну уяву про положення тіла, його переміщення і дозволяє адекватно і ефективно реагувати на подразники, а також взаємодіяти з предметами, знаряддями, партнерами, суперниками.

Прихований (латентний) період реакції складається з активного сприймання інформації, її обробки і прийняття рішення діро відповідний рух. Окрема рухова дія спортсмена схематично може бути подана як реакція, що складається з латентного періоду і моторного компоненту.

Швидкість і ефективність особливо складного реагування визначається обсягом інформації, що надходить. Існує певний визначений оптимум інформації, яка може бути ефективно опрацьована і реалізованою при зменшенні часу реагування.

Відомо, що перцептивні та рухові процеси є відносно незалежними. Це означає, що між швидкістю протікання нервових процесів, які лежать в основі розпізнавання сигналу, передачі нервових імпульсів до виконавчої системи і швидкістю протікання нервових процесів, які лежать в основі рухового акту, немає обов'язкового позитивного переносу. Таким чином, методика вдосконалення рухових реакцій повинна враховувати необхідність аналітичного підходу: спочатку - окреме вдосконалення рухової структури моторного компоненту (техніки руху) і часу латентного періоду, а далі - поліпшення координаційної взаємодії латентного періоду і моторного компоненту.

Велике значення у формуванні швидкості реагування має сенсомоторний метод, який заснований на здатності людини розрізняти часові мікроінтевали. Удосконалення швидкості реагування у відповідності з цим методом проходить в три етапи.

На першому етапі спортсмен намагається відреагувати на сигнал подразника якомога скоріше, після чого йому повідомляють час реакції. Порівняння часу зі своїми відчуттями дозволяє йому усвідомити швидкість реагування. На другому етапі спортсмен намагається сам визначити час своєї реакції, після чого йому повідомляють її дійсний час. Порівняння власної оцінки, внутрішнього чуття часу з об'єктивними показниками дозволяє ще точніше підходити до оцінки часу реагування. На третьому етапі спортсмену задають певний час реакції, який той намагається реалізувати. Порівняння реального часу реагування з заданим і зі своїми відчуттями дає змогу ще більше вдосконалити здатність до швидкісного реагування.

Хоча існують різні вимоги до відбору засобів і методів удосконалення реагування, можна виділити деякі загальні положення методики:

- засвоєння кожного виду реакцій (простих, диз'юнктивних, диференційованих) має самостійне значення, тому принциповою загальнометодичною установкою є почерговість їх вдосконалення;

- кожен вид реагування спочатку вдосконалюється самостійно, без об'єднання з іншими;

- удосконалення антиципацій (просторових і часових передбачень) в реакціях повинно проходити одночасно з вдосконаленням техніко-тактичної майстерності;

- педагогічні завдання вдосконалення мають ускладнюватися шляхом нарощування і чергування якісних і кількісних вимог до вправ;

- при удосконаленні здібностей до реагування послідовно мають бути вирішені такі завдання: скорочення тривалості моторного компоненту прийому; зменшення тривалості латентного періоду дій; вдосконалення вміння передбачити часові і просторові взаємодії.

Удосконалення спеціалізованих вмінь. Найвищих результатів досягають спортсмени, які здатні не тільки мислити, але й відчувати, тобто ті, які володіють високим рівнем сенсорно-перцептивних можливостей. Спортсмени вищої кваліфікації відрізняються добрим розвитком спеціалізованого чуття води, снігу, доріжки, снаряду, дистанції, часу, моменту, ритму, темпу, суперника, партнера тощо.

Спеціалізовані вміння, які базуються на виявах рухових реакцій і просторово-часових антиципацій, лежать в основі діяльності спортсменів у несподіваних та швидко змінних ситуаціях. Передбачити дистанційні взаємини з партнерами і суперником, переключатись з одних дій на інші, вдало обирати момент для початку дії найбільш розповсюджені спеціалізовані вміння кваліфікованих спортсменів.

Удосконалення специфічних сприйнять і властивостей відбуваються завдяки синтезу і наступній інтеграції багатьох сприйнять і відчуттів, а також ефектів перцептивної і рецепторної антиципації.

Успішний розвиток спеціалізованих вмінь і якостей вимагає розвитку таких здатностей:

- передбачати і диференціювати просторово-часові компоненти змагальних ситуацій;

- обирати момент початку дії з метою успішної протидії супернику або взаємодії з партнером по команді;

- адекватно визначати напрям, амплітуду, швидкісні характеристики, глибину і ритм своїх дій, суперника і партнерів.

Все це здійснюється в процесі опрацювання обумовлених дій, (дій з вибором, переключенням) у вправах, які ставлять завдання оперування швидкістю, ритмом, амплітудою дій, параметрами часу взаємодії з суперником (партнером).

Специфічні вміння і якості, про які йде мова, навіть у висококваліфікованих спортсменів розвинені неоднаково. У кожного спортсмена є свої сильні й слабкі сторони, причому сильні можуть компенсувати наявність слабких.

Відзначимо найтиповіші варіанти такої компенсації:

- недоліки тактичного мислення компенсуються швидкістю рухових реакцій, стійкістю й розподілом уваги, чуттям часу, дистанції, моменту;

- недоліки розподілу уваги компенсуються швидкістю сприймання і мислення, точністю м'язово-рухових диференціацій;

- недоліки переключення уваги компенсуються швидкістю рухових реакцій, здатністю точно прогнозувати зміну ситуації, чуттям часу;

- недостатня швидкість рухових реакцій компенсується здатністю до прогнозування, чуттям дистанції, часу, розподілом уваги та її стійкістю, тактичним мисленням;

- недостатня точність рухових диференцій компенсується увагою, швидкістю рухових реакцій, чуттям часу та ін.

У психічній підготовці повинні оптимально поєднуватися завдання вдосконалення спеціалізованих умінь і виділятися індивідуальні особливості спортсменів з метою більш повного використання їх здібностей, психічних та фізичних якостей у змагальній діяльності.

Регулювання психічної напруженості і вдосконалення толерантності до емоційного стресу. Для досягнення високих спортивних результатів велике значення має наявність комплексу відповідних психічних якостей, який забезпечує здатність спортсменів до регулювання психічної напруженості в процесі тренувальної та змагальної діяльності. З цими якостями пов'язана здатність спортсменів до максимальної активізації функціональних систем, до максимального використання енергетичних ресурсів організму, швидкого переходу від відносно пасивних станів до періодів граничної мобілізації і навпаки.

Психічну напруженість в процесі тренування можна регулювати за допомогою застосування умовної градації засобів і методів тренування.

Використання оцінки в умовних балах допомагає тренеру регулювати психічне навантаження в тренувальному занятті, мікроциклі.

Визначення психічної напруженості занять здійснюють за формулою:

де

Р - критерій психічної напруженості тренувального заняття в умовних балах;

р - ступінь психічної напруженості впливу спортивних вправ в умовних балах;

t - час виконання вправи одного ступеня психічної напруженості.

Безумовно, що така оцінка потребує врахування й інших впливових факторів: кваліфікації спортсмена, характеру завдань, адаптації до окремих вправ та інших. Але використання умовних оцінок дозволяє мати кількісний показник динаміки психічного навантаження в тренувальному процесі, а отже і раціональніше керувати ним.

Аналогічна градація психічної напруженості засобів та методів підготовки спортсменів застосовується в інших видах спорту. Облік і планування психічного навантаження спортсменів у різних структурних утвореннях тренувального процесу - заняттях, мікроциклах, періодах здійснюється шляхом визначення обсягу вправ, які потребують різної психічної напруженості спортсменів і виведення на цій підставі середнього балу психічної напруженості занять.

Резистентність організму збільшується при наявності стресів, які вимагають підвищення енерговитрат, посилення координованості діяльності систем забезпечення, переваги процесів збудження над процесами гальмування, тобто всіх неспецифічних механізмів синдрому пошукової активності, які визначають всіляку активну діяльність, обумовлену певною метою, мотивом, індивідуальними особливостями спортсмена і його життєвим досвідом.

Завдання психічної підготовки спортсменів у цьому напрямку полягає у виробленні толерантності до емоційного стресу, який викликається максимальною загальною напруженістю.

З цією метою у тренувальному процесі належить використовувати впливи стресового характеру, які відповідають складним і несподіваним змагальним ситуаціям для вибіркового впливу на посилення тієї чи іншої мотиваційної альтернативи змагальної діяльності.

Для психічної підготовки спортсменів у тренувальних умовах можуть бути використані такі впливи стресового характеру: збиваючі фактори, фактори ускладнення діяльності аналізаторів, ліміту і дефіциту простору, часу, обмеження або перекручення інформації, виконання дій на фоні втоми.

Збиваючі фактори. Вирішення рухових завдань на фоні раптових світлових і звукових ефектів, музичного супроводу, який не співпадає за ритмом, з виконуваними рухами; абстраговані від характеру дій бесіди, запитання та ін.

Ускладнення діяльності провідних аналізаторів. Виконання прийомів і дій з обмеженням зорової й кінестетичної інформації про параметри виконуваних рухів: використання рукавичок (метання, баскетбол, гандбол та ін.), окулярів з обмеженням центрального або периферичного зору (фехтування, спортивні ігри), дії на незвичному покритті або під різним кутом нахилу та ін.

Ліміт і дефіцит простору й часу. Виконання тренувальних завдань на зменшених спортивних майданчиках (волейбол, хокей, теніс та ін.); обмеження поля бою (фехтування), килима і рингу (бокс, боротьба); скорочення часу на виконання тих чи інших дій тощо.

Обмеження або перекручення інформації. Для успішної діяльності її умовах спортивного поєдинку спортсмен повинен постійно сприймати і переробляти інформацію про техніко-тактичні замисли і дії суперника, ефективність власних дій і дій партнерів по команді, адекватність часових і просторових взаємодій та ін. Обмеження або перекручення вказаної інформації з допомогою спеціальних методичних прийомів (зустрічі з незнайомими суперниками, їх часті зміни, неадекватність дій партнерів та ін.) викликає інформаційний дефіцит, який і повинен забезпечити створення стресової ситуації.

Втома. Удосконалення техніки і тактики дій на фоні долання втоми (фізичної або емоційної).

3. Психічні стани спортсмена перед стартом та способи управління ними

Ріст спортивних результатів, збільшення конкуренції, підвищення престижності спортивного результату й відповідальності спортсмена за нього збільшують навантаження на психіку спортсменів. Зростає при цьому й рівень психічної напруженості спортсмена, що визначається балансом процесів порушення й гальмування.

Рівень психічної напруженості в змаганнях, особливо у кваліфікованих спортсменів, залежить в основному від факторів, що впливають на психіку: вид змагання, рівень готовності, мотивація й т.п.

Розрізняють чотири стани змагальної готовності спортсмена:

1) недостатнє збудження;

2) оптимальне збудження;

3) перезбудження;

4) гальмування внаслідок перезбудження.

Стан недостатнього збудження проявляється в деякій млявості, недостатній зосередженості, неможливості спортсмена сконцентрувати увага на майбутньому двобої. Зовні спортсмен спокійний, навіть байдужний. Доброзичливий до навколишніх, навіть до суперників. Однак він не здатний максимально реалізувати в змаганнях свої функціональні можливості, його дії часто характеризуються несвоєчасністю й неадекватністю.

Такий стан буває у молодих спортсменів, які не ставлять перед собою цілей досягнення найвищого результату. Навіть кваліфіковані й досвідчені спортсмени (при недостатній підготовленості) іноді знижують рівень своїх домагань, що також може привести до недостатнього психічного порушення. При повторенні такого стану виробляється своєрідний рефлекс на обстановку, що згодом дуже важко перебороти.

Стан оптимального збудження. У цьому стані спортсмен відчуває готовність і бажання змагатися, здатний об'єктивно оцінювати свої дії, партнерів по команді, суперника, одержувати задоволення від своїх рухів і дій, упевненість у своїй підготовленості домогтися планованого результату. Звичайно, такий стан - найкраще для досягнення високих спортивних результатів, повної реалізації функціональних можливостей.

Стан перезбудження. Спортсмен зайво збуджений, надмірно активний, дратівливий, найчастіше губить самовладання, запальний, нетерпимий до навколишнім. Спокійний у тренувальних умовах спортсмен у такому передстартовому стані стає впертим, злим, грубим, надмірно причепливим і нерозумно вимогливим до інших. Можливі невротичні реакції.

У таких умовах тренери й товариші по команді повинні проявляти терпимість і уважність поряд з вимогливістю й принциповістю. Головне в цих випадках - не допустити спроб виправдати свій стан і вчинки несприятливо сформованими умовами. У противному випадку в майбутньому такий стан може привести спортсмена до постійного вишукування причин, що виправдують слабкий спортивний результат і його поводження.

З надмірним порушенням варто систематично боротися. Організм спортсмена в такому стані схильний до рефлекторних захворювань (загострення звичних травм, ангіна, захворювання шлунка й ін.), що практично не дає йому можливості виявити наявний рівень підготовленості й створює передумови до ще більшого виправдання поганого виступу в змаганнях.

Стан гальмування внаслідок перезбудження. У цьому випадку має місце механізм, протилежний формуванню стану недостатнього збудження. Однак зовні стан гальмування найчастіше проявляється в тих же реакціях, за винятком доброзичливості до навколишнім. пасивність, що проявляє зовні, - результат переживань, що травмують, неприємних асоціацій, небажання змагатися й ін. Наступає апатія, психічна й фізична млявість, іноді виникають невротичні реакції. Спортсмен розуміє непотрібність нав'язливих думок, остраху не показати планований результат, але не може від них позбутися.

Стан гальмування внаслідок перезбудження й стан недостатнього порушення при зовнішньому, нерідко однаковому, прояві вимагають різних способів регулювання (що не завжди враховують навіть досвідчені тренери). У стані недостатнього збудження спортсменові необхідні активно збудливі засоби керування: швидкісні й силові вправи в розминці, масаж, холодний душ, що розбурхують і діють на престижність спортсмена бесіди й ін.

Стан гальмування вимагає уважного й спокійного відношення до спортсмена, малоінтенсивної розминки (краще відокремленої), теплого душу, психорегулюючих впливів і ін.

Кожне зі станів має незліченну безліч варіантів, що залежать від індивідуальних особливостей спортсмена, рівня його підготовленості, конкретного стану, характеру змагань і ін. Можливі випадки, коли всі чотири види психічної напруги (у тім або іншому ступені) проявляються в того самого спортсмена протягом тривалого турніру або декількох різних змагань, тому дуже важливої є передстартова робота тренерів і психологів по профілактиці можливих негативних стартових станів спортсменів.

Численні спостереження за практикою виступів спортсменів у змаганнях, результати спеціальних досліджень переконливо показують, що надмірне емоційне збудження (перезбудження), що супроводжується непевністю, тривожністю, думками про наслідки невдалого виступу й ін., як правило, прирікають спортсмена на невдачу ще до виходу на старт.

Залежно від індивідуальних особливостей спортсмена, його фізичних і психологічних якостей, етапів спортивного вдосконалювання можливі різноманітні підходи до рішення питань оптимізації стартового стану й керування їм.

Приведемо деякі приклади можливих способів самоврядування стартовим станом.

Спортсмен набудовує себе на досягнення максимального результату. Він переконує себе й навколишніх, що буде першим. Тільки першим! «Я віддам всі сили, щоб бути першим! Я можу бути й буду першим! Якщо не я, то хто ж інший?! Тільки я!» Так можуть набудовувати себе спортсмени, які мають реальні шанси на успіх, добре підготовлені й переконані в правильності своєї підготовки до даних змагань.

Однак у цій системі самонастроювання криється й небезпека. Якщо змагання для спортсмена складаються несприятливо, то він, будучи настроєним тільки на перше місце, може припинити боротьбу за нього, мотивуючи таке поводження: «Якщо я не перший, то бути другим не хочу». До такого ходу змагань варто бути готовим і використати кожний шанс для досягнення кращого результату.

Іншим варіантом керування стартовим станом є як би внутрішнє заниження значення даних змагань, рівня домагань. Спортсмен намагається переконати своїх товаришів, що змагання не впливає негативно на його психіку. Одночасно він трохи применшує (у більшості для навколишніх) свої можливості, рівень підготовленості. Зробивши таку «підстрахування», спортсмен знижує свою психічну напруженість і забезпечує собі більше спокійну змагальну обстановку.

Якщо змагання складаються для спортсмена сприятливо, то це надає йому ще більше сил і впевненості. Якщо хід змагань несприятливий, тобто виправдання: «Я ж говорив, що недостатньо готово».

Іноді таке самонастроювання приводить до надмірного заспокоєння, зниженню порушення, і природно, - до зниження результативності. Варто також підкреслити, що спортсмени, що користуються таким способом, часто звикають до занижених результатів і стають «вічно другими», незважаючи на свої більше високі потенційні можливості.

Кращим способом самонастроювання в змаганнях є абстрагування від ситуації змагань і супротивників. Спортсмен настроюється на можливо більше повне використання своїх потенційних можливостей, на максимальний прояв рівня своєї підготовленості, на перевищення досягнутого раніше результату. «Показати всі, на що я здатний! Повною мірою виявити свою підготовленість!» Однак і в цьому способі є свої недоліки. При надмірному й тривалому самонастроюванні таким способом можливе перепорушення психіки спортсмена.

Наведені приклади, звичайно, спрощені й далеко не вичерпують численних способів керування й самоврядування стартовим станом. Кожний спортсмен у процесі підготовки повинен виробити свої способи регулювання психічного стану відповідно до обліку своїх особистісних характеристик, рівня підготовленості й змагального досвіду.

При раціональному психічному настрою на майбутні змагання підвищене порушення повинне бути спрямоване не на переживання й небезпеки, а на концентрацію уваги на вузлових компонентах техніко-тактичних і функціональних проявів, облік яких забезпечує успішний виступ у змаганнях. Такий настрой формує впевненість у своїх силах, викликає активне бажання перемогти. Спортсмени, що настроюються на змагання подібним чином, перед стартом оживлені, товариські, легко встановлюють контакт із глядачами, упевнено поводяться перед стартом.

Раціональна підготовка до стартів пов'язана з концентрацією уваги на основні для даної діяльності рухових діях, думках, відчуттях і відволіканням від сторонніх факторів, якими так буяє безпосередня підготовка до стартів і участь у змаганнях. Досвідчені тренери ведуть кропітку роботу в цьому напрямку. Вони разом з учнями докладно вивчають основних суперників, особливості їхньої техніки й тактики, сильні й слабкі сторони; знайомлять учнів з місцями змагань - станом спортивних баз, умовами для розминки, відпочинку, відновлення й ін.

Регулювання психічного стану спортсменів при наближенні основних стартів здійснюється не тільки засобами психічного впливу, але й розподілом тренувального навантаження в дні, що передують змаганням. Спортсменам, схильним до зайвого емоційного збудження, в останні 8-10 днів перед відповідальними змаганнями не слід планувати занять із граничними по величині навантаженнями, варто уникати застосування контрольних тестів і т.п. У тренуванні спортсменів, який відрізняє знижене емоційне збудження, навпаки, варто використати інтенсивні вправи швидкісно-силової спрямованості, програма їхніх тренувальних занять повинна бути емоційно насиченої.

Рівень емоційної напруги спортсменів накладає відбиток і на характер розминки, що передує стартам. Спортсменам, у яких емоційна напруга підвищена, рекомендується будувати розминку в основному на матеріалі роботи невисокої інтенсивності. Знижена емоційна напруга, навпаки, пов'язане з необхідністю включення в розминку короткочасних вправ, виконуваних з високою інтенсивністю.

4. Контроль психологічної підготовленості

В процесі контролю психологічної підготовленості оцінюють наступне:

особові і морально-вольові якості, що забезпечують досягнення високих спортивних результатів на змаганнях в різних видах спорту (здібність до лідерства, мотивація в досягненні перемоги, уміння концентрувати всі сили в потрібний момент, здібність до перенесення високих навантажень, емоційна стійкість, здібність до самоконтролю і ін.);

* стабільність виступу на змаганнях за участю суперників високої кваліфікації, уміння показувати кращі результати на головних змаганнях;

* об'єм і зосередженість уваги у зв'язку із специфікою видів спорту і різних ситуацій змагань;

* здатність управляти рівнем збудження безпосередньо перед і в ході змагань (стійкість до стресових ситуацій);

* ступінь досконалості різних сприйнять (візуальних, кінестетичних) параметрів рухів, здібність до психічної регуляції м'язової координації, сприйняття і переробки інформації;

* можливість діяльності аналізатора, сенсомоторних реакцій, просторово-часової антиципації, здібність до формування випереджаючих рішень в умовах дефіциту часу і ін.

Для оптимізації процесу підготовки спортсменів в умовах сучасних тренувальних і змагань навантажень в процесі поточного і етапного контролю дуже важливо оцінювати сумарний психологічний стан спортсмена, а також виявляти окремі чинники, що негативно впливають на його психологічний стан.

Размещено на Allbest.ru

...