Історико-культурний потенціал України

Великою популярністю серед туристів користуються вироби народних майстрів. Найбільш повно вони представлені в експозиціях музеїв, які часто відвідують відпочиваючі. Разом із тим туристи дуже зацікавлені у придбанні художніх виробів ручного виготовлення.

У шкалі оцінок "Професійні художні промисли" і "Народні художні промисли" первинними показниками виступають як кількість професійних майстрів і народних умільців, що мають експозиції власних творів, так і наявність музейних експозицій, що складені з художніх творів професійних майстрів, або з творів народних умільців. Останні оцінені найвищим балом.

Значний вплив на підвищення туристично-пізнавальної аттрактивності поселення, району має наявність та рівень зосередження етнографічних пам'яток.

Український народ володіє колосальним духовним потенціалом, який зосереджений в культурі, зокрема в матеріальній. Особливо це видно у традиційному хліборобстві. Праця на землі вимагала певних знарядь (для оранки, збору зернових і т.п.), технологій її обробітку, догляду за культурами і зберігання врожаю.

Пам'ятки матеріальної культури, які найкраще представлені у експозиціях етнографічних музеїв, музеїв народної архітектури і побуту (у запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями присвоєно найвищий бал - "5"), відображають не лише матеріальний процес, а й абстрагують такі елементи хліборобства як культ землі, магія слова, магія предмету. Тобто у цілісній системі народно-традиційної культури будь-яка речова пам'ятка є органічною єдністю матеріального і духовного.

Серед ЖТР окремим блоком виділяються пам'ятки фольклору. Саме слово "фольклор" перекладається з інших мов як народна мудрість, усна творчість.

Український фольклор складається з віршового і прозового підрозділів. Якщо віршування найкраще виражено у пісенності, то проза об'єднує такі жанри усної творчості як казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.

У наш час не в однаковій мірі збереглися жанрові види фольклору. Так, у Карпатах найбільш поширені обрядові народні пісні, коломийки, казки легенди; на Наддніпрянщині - історична, особливо козацька пісня, а на Лівобережній Україні - дума. Врахування певних регіональних особливостей фольклорної традиції у туристичній діяльності ніскільки не вплине на якесь політичне розчленування народу, а, навпаки, посилить поетичну виразність, а разом із нею культурно-пізнавальну привабливість конкретної території.

Наступний етап оцінки пов'язаний з об'єднанням покомпонентних балів окремих компонентів оцінок, які отримані по окремих блоках історико-культурних туристичних ресурсів, в інтегральну величину. У результаті дістаємо загальну суму балів, яка і характеризує пізнавальну цінність ПСТР окремого поселення, або місцевості.

2.2 Пам'ятки історії та культури України

Пам'ятки історії та культури України складають вагому частку в культурній і природній спадщині світу, що зумовлює відповідальність українського народу та держави за збереження свого історико-культурного надбання і передачу його наступним поколінням.

У сучасній гуманітаристиці пам'яткознавство розглядається як специфічна наукова дисципліна, особливий інституціональний механізм опанування історико-культурної спадщини, який має інструментарій і засоби введення пам'яткового джерела в сучасний культурний контекст. Саме визначення пам'ятки передбачає міждисциплінарну інтеграцію, оскільки це поняття містить сукупність різних історико-культурних компонентів, які відтворюють історичні події та відбивають естетичні смаки, що домінували в суспільстві на різних етапах його розвитку.

Отже, ця робота націлена на аналіз змістовного наповнення історико-культурних пам'яток України та виявлення специфічних ознак, значимих для сучасного українського суспільства. Адже саме розуміння пам'яток як соціокультурного феномену здатне створювати сприятливу суспільну атмосферу для збереження історико-культурної спадщини, визначати соціальну поведінку людей та бути ефективним засобом формування світогляду українського суспільства.

Термін «пам'ятки історії та культури» вперше в законодавчому документі був використаний у 1965 р. у зв'язку з прийняттям урядової постанови про створення Всеросійського товариства охорони пам'яток історії та культури й остаточно закріплений у Законі СРСР 1976 р. «Про охорону і використання пам'яток історії та культури».

Виникнення самостійної науки про пам'ятки -- пам'яткознавства -- стало якісно новим рівнем розуміння місця і ролі пам'яток у суспільстві, глибшого усвідомлення їх властивостей і функцій.

Пам'ятками історії та культури є сукупність матеріальних об'єктів і пам'ятних місць, що складають умовно-безперервний ряд, який відображає всі аспекти історичного розвитку людського суспільства в системі біосфери .Пам'ятки розглядають як самостійний предмет наукового пізнання незалежно від часу їх функціонування, виду, відношення до будь-якої сфери наукової діяльності в працях В.Б. Базаржапова та А.Д. Арьянова, В.П. Боярського, А.М. Кулемзіна, Е.А. Шулепової.

Пам'ятки історії та культури -- це об'єкти, що виникли в результаті історичних подій і явищ.

У середині 1980-х рр. позначено основні ознаки пам'яток історії та культури . Було остаточно визнане головне достоїнство пам'яток -- їх автентичність, тобто факт фізичного існування як основного доказу реальності історичної дії, яка відбувалася в минулому. Перш за все, пам'ятки були представлені як одна з форм соціогенезу, що істотно впливає на мораль, соціальний стан та економіку суспільства. Нині загальновизнано: пам'ятки є першоджерелами автентичних (справжніх) знань, зберігачами історичної, естетичної та технологічної інформації, ефективним засобом формування світогляду людей. Якість предмета визначається через його ознаки і властивості. При розгляді якостей пам'яток історії та культури ознаками є розпізнавальні зовнішні прикмети, за якими можна впізнати або відрізнити пам'ятку серед інших об'єктів, близьких за зовнішніми ознаками.

Характеризуючи ознаки досліджуваних об'єктів, слід відзначити їх матеріальність. Пам'ятки історії та культури -- це матеріальні предмети (будинки, храми, стародавні кургани, бойові машини, скульптури), які мають матеріальні характеристики -- розміри, вагу, твердість, матеріал, колір та ін.

Оскільки йдеться про об'єкти, що виникли в результаті історичних подій і явищ, то іншою ознакою є їх антропогенність. Суспільство перетворює або впливає на зміну природного середовища свого проживання не тільки в процесі виробничої, а й будь-якої іншої діяльності: військової, політичної, духовної, культурної. У результаті цього виникають об'єкти, які згодом стають для суспільства пам'ятками військової або політичної історії, архітектури чи мистецтва, науки або техніки. Усі пам'ятки історії і культури -- це результат діяльності людей, тобто вони антропогенні за своєю природою.

Сукупність об'єктів історико-культурної спадщини людства, які відображають усі аспекти історичного розвитку суспільства в системі біосфери, наука поділяє на дві великі групи за основною характеристикою -- рухомі та нерухомі. Рухомі пам'ятки -- це об'єкти, дослідження й охорона яких покладена на музеї як соціо-культурні інститути зі збереження суспільної спадщини. Під нерухомістю розуміється єдність об'єктів з навколишнім середовищем. Це головна ознака пам'яток історії та культури, яка відрізняє їх від предметів музейного фонду. Нерухомість пам'яток історії та культури -- це доцільна, виправдана практикою їх використання умова збереження пам'яток, що рекомендує не відривати їх від свого природного середовища, місця свого виникнення, де вони були «учасниками» або «свідками» подій.

Властивостями предметів є їх якості, що проявляються у взаємодії з іншими об'єктами. При розгляді об'єктів історико-культурної спадщини такими є суспільство, люди, які взаємодіють з пам'ятками. Пам'ятки історії і культури мають властивість зберігати та передавати інформацію. Будучи результатом діяльності людини, вони зберігають інформацію про те, результатом чого є вони самі. Інформація, що міститься в пам'ятках, може бути історичною, естетичною та технологічною.

Під історичною інформацією в широкому її значенні розуміється будь-яка інформація пам'яток, тому що всі пам'ятки відображають будь-який аспект історії людства. У вузькому сенсі -- це свідчення про важливі історичні події або явища в житті народу, життя і діяльність видатних людей. Під естетичною інформацією розуміють свідчення, зафіксовані у творах художньої культури, які характеризують естетичні погляди й рівень майстерності мистецтва певної епохи, що передаються в художньому образі. Естетичні смаки суспільства втілює художник, зазвичай, у спеціально створених художніх творах або в предметах утилітарного призначення, доповнених художніми елементами (декор, орнамент, візерунок). Серед нерухомих пам'яток історії та культури до перших належать пам'ятки монументально-образотворчого мистецтва, до других -- деякі пам'ятки архітектури.

Технологічна інформація -- природна чи наукова інформація, яка свідчить про взаємодію людини та природи, опанування людиною її законів, розвиток різних технологічних процесів, прийомів, засобів праці і матеріалів, використовуваних у праці.

Таким чином, однією з основних властивостей пам'яток історії та культури є здатність зберігати і передавати автентичну (справжню) історико-культурну інформацію про минулі події та явища, в результаті яких і виникли пам'ятки.

Специфічні властивості пам'яток виявляються в процесі візуального ознайомлення з їх ознаками. По-перше, це властивість історичної причетності. Саме пам'ятка, її оригінальна поверхня, здатні засвідчити факт історичної події, закарбувати її «сліди», відбити естетичні смаки, що домінували в суспільстві на різних етапах його розвитку.

Пам'ятки історії та культури є матеріальними предметами, через це мають властивість впливати на органи чуття і викликати в людини відчуття. Отже, поряд з іншими матеріальними об'єктами, пам'ятки мають властивості сенсорного впливу, властивості справляти враження. Візуальний огляд пам'ятки, її сприйняття в людській свідомості перетворюються на візуальне пізнання, що супроводжується індивідуальною оцінкою. Отже, незалежно від зовнішнього вигляду, рівня збереженості, пам'ятки здатні викликати емоційно-естетичні переживання.

Візуальне пізнання супроводжується також абстрактним осмисленням історичної інформації, отже, огляд пам'яток та їх сприйняття здатні також розвивати абстрактне мислення, зіставляти побачене з наявними знаннями, розвивати розуміння минулого і проводити аналогії із сучасністю.

Однією з найважливіших властивостей пам'яток є здатність своїми формами та закладеною в них інформацією впливати на світогляд людини, змінюючи тим самим її поведінку. Отже, пам'ятки виховують почуття прекрасного, патріотизму та ін.Наявність цих унікальних властивостей, які здатні визначати соціальну поведінку людей і формувати світогляд суспільства, дозволяють говорити про об'єкти історико-культурної спадщини як про соціо-культурний феномен.

Оскільки пам'ятки -- це витвір минулого, який існує в сучасному світі, то вони взаємодіють із суспільством, у результаті чого визначаються соціальні функції історико-культурних об'єктів. Культура України. Випуск 33. 2011

Під соціальними функціями пам'яток розуміють їх роль і значення в суспільстві при цілеспрямованому їх використанні та без такого. Суспільство саме визначає цілі функціонального використання пам'яток. При цьому ідеологічні й ціннісні чинники суспільства можуть постійно змінюватися. Водночас змінюватимуться й соціальні функції пам'яток.

Роль пам'яток та їх здатність впливати на суспільне життя сприймаються як факт у процесі їх використання. В Україні вже в процесі проведення заходів, спрямованих на збереження і вивчення пам'яток, простежується турбота про них як про матеріал, корисний для розвитку наукового пізнання та засобу формування світогляду українського суспільства.

Саме унікальні властивості пам'яток визначають їх соціальні функції. Гносеологічна (пізнавальна) функція виявляється у використанні пам'яток історії та культури з метою отримання нової інформації про минулі події та явища. Вивчення пам'яток не є самоціллю, а сприяє глибшому проникненню в сутність історичних і культурних явищ.

Пам'ятки здатні виконувати гносеологічну функцію в результаті того, що вони мають властивість зберігати та передавати інформацію. Нині пам'ятки використовують як джерело інформації багато наук, особливо громадських [16].

Як одну з різновидів гносеологічної функції слід виділити освітню, тобто використання пам'яток історії та культури з метою навчання. Безпосереднє, чуттєве сприйняття пам'яток у процесі вивчення історії має значний ефект. Спілкування з пам'яткою в процесі навчання легко знімає одвічну проблему дефіциту предметності та наочності під час вивчення гуманітарних дисциплін.

Під виховною функцією розуміється використання суспільством можливості пам'яток історії та культури впливати на формування поглядів, світогляду людини, які зрештою визначають його соціальну поведінку. Цю роль пам'ятки здатні виконувати в результаті того, що вони є джерелом інформації. У результаті в процесі чуттєвого сприйняття пам'яток і пізнання їх зв'язку з історичними подіями здійснюється вплив на соціальну свідомість людей.

Історико-культурні пам'ятки використовуються з метою ідеологічного, морального, естетичного, культурно-екологічного виховання. При цьому загальновизнано, що найпоширеніше використання -- з метою ідеологічного виховання. Реалізація виховної функції здатна сприяти процесам самоідентифікації, самоповаги та консолідації нації, що є надзвичайно важливими питаннями для сучасної України. Тому питання про доцільність збереження пам'яток та їх використання є основним, визначальним у ставленні держави і суспільства до всієї пам'яткоохоронної діяльності, оскільки вони пов'язані з можливостями реалізації національних інтересів. Виховна є найзначущішою функцією пам'яток історії та культури, результат реалізації якої -- світогляд суспільства.

Завдяки пам'яткам здійснюються певні зв'язки в суспільстві, що є проявом їх комунікативної функції. Вони здійснюються не за допомогою передачі змісту інформації, а через сприйняття зовнішньої форми пам'ятки як знака, що символізує певні поняття, ідеї. Багато людських витворів, переживши свій час і культуру, що їх створила, продовжують жити другим своїм життям, наповнюючись у нових умовах новим змістом, уособлюючи нові ідеї, явища і таким чином здійснюючи зв'язок поколінь у часі та висловлюючи погляди сучасників на минуле.

Серед історико-культурної спадщини України існують об'єкти, що давно стали символами. Це -- Софія Київська та Києво-Печерська Лавра, острів Хортиця, гетьманська столиця Батурин, Аджимушкайські каменярні та багато інших. Такі пам'ятки виконують комунікативну функцію тому, що вони мають ту зовні виражену форму, яку суспільство ототожнює з певними подіями, явищами, поняттями, ідеями.

Історико-культурні пам'ятки, як було встановлено, -- матеріальні об'єкти, які є частиною суспільного середовища, тому виконують ще й утилітарну функцію. Використання пам'яток у господарських цілях, якщо це не шкодить їх збереженню, передбачене законодавством України.

При цьому проблема утилітарного використання пам'яток містить два аспекти. По-перше, сучасне пристосування об'єктів історико-культурної спадщини до нових функцій передбачає їхнє фізичне збереження. По-друге, утилітарне пристосування має забезпечити можливість пам'яток використовуватися як об'єкти історико-культурного значення.



2.3 Характеристика оборонних споруд

Орест Мацюк розробив таку класифікацію оборонних споруд України:

- давньоруські укріплені городи;

- міста-фортеці;

- замки;

- оборонні монастирі;

- церкви, костели, синагоги;

- військові укріплення;

- сторожові вежі;

- оборонні дзвіниці.

О.В. Лесик запропонував класифікувати всі замки і монастирі України за придатністю цих пам'яток для розміщення в них функціональних груп приміщень закладів відпочинку й туризму . На основі аналізу історичної цінності замків і монастирів, особливостей їх розташування, характеристики навколишнього ландшафту, технічного стану, особливостей об'ємно-просторових та архітектурно-планувальних рішень, характеристики сучасного використання, а також економічної доцільності пристосування цих пам'яток до сучасних реалій усі оборонні споруди нашої держави необхідно розподілити на чотири охоронно-функціональні класи (А, Б, В, Г, Д)

О. Лесик до класу А відносить такі пам'ятки архітектури:

- заповідники в Києво-Печерській лаврі, Львові, Луцьку, Білгороді-Дністровському, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Судаку;

- музеї в замках Ужгорода, Луцька, Олеська, Мукачева, Острога, Меджибожа, Чинадієво, Золочева, Києва, Теребов-лі, Хотина; Братський і Видубецький монастирі в Києві, Вознесенський монастир у Переяславі-Хмельницькому, монастир єзуїтів у Вінниці, Миколаївський монастир у Шаргороді, монастир єзуїтів у Луцьку, монастир у Любишові, Кармелітський монастир у Бердичеві, Здвиженський монастир у Полтаві, монастирі у Виноградові, Городенці, монастир-скит у Маняві, Домініканський, монастирі Кармелітський, Онуфріївський, кларисок, бернардинців у Львові, монастирі василіян у Червонограді, Жовкві, Вве-денський монастир у Ніжині, Троїцький монастир у Ка-м'янці-Подільському, Єлецький монастир у Чернігові.

До класу Б віднесено замки і монастирі, придатні для використання під:

- готелі: замки в Свіржі, Бережанах, Жовкві, Старому Селі, Олиці, Клевані, частина приміщень монастирів у Браїлові, Підкамені, Гамаліївці, Львові, Луцьку, Сокалі, Ізяславі, Гусятині, Путивлі; частина історичних приміщень Мгар-ського та Мовчанського монастирів;

- відпочинкові пансіонати: замки у Бродах, Підгірцях, Збаражі; частина приміщень монастирів у Гусятині, Гвіздці, Дубні, Городку, Хрещатику, Слов'яногірську, Микулин-цях, Барі, Зимному, Плісницькому;

- турбази з умовами будівництва спальних корпусів: замки в Поморянах, Летичеві, Панівцях, монастир у Золоче-ві, монастир домініканців у Перемишлянах, монастир реформатів у Раві-Руській, Троїцький монастир у Межиріччі, монастир бригідок у Сокалі, Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці;

- туристичні притулки: замки в Золотому Потоці, Яблу-нівці, Сидорові, Микулинцях, Ізяславі, Старокостянти-нові, монастир шариток у Луцьку, Воскресенський монастир у Корці, монастир францисканців у Кам'янці-Подільському.

До класу В віднесено замки і монастирі, які частково можна використовувати для розташування туристичних закладів:

- замки в Невицькому, Хусті, Гологорах, Кудринцях, Скалі-Подільській, Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі,Фортеці, Алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку, Львові,монастирі бернардинців у Львові, Луцьку, Бережанах, монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові, монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, Домініканські монастирі у Жовкві, Львові;

- пам'ятки архітектури, поруч з якими можна будувати турбази, готелі, бази відпочинку: замки в Кам'янці-Подільському, Меджибожі, Хотині, Білому Камені, Корці, Кременці, фортеці в Білгороді-Дністровському, Судаку, Феодосії, Балаклаві, Каменському, Севастополі, монастирі домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.

До замків і монастирів класу Г віднесено численні пам'ятки, що використовуються під історико архітектурні заповідники, різні музеї, навчальні заклади, санаторії, інтернати, будинки для перестарілих, культосвітні установи, а також діючі жона стирські комплекси.

Під історико-архітектурні заповідники та музеї варто використовувати найцінніші замкові й монастирські ансамблі в комплексі з іншими пам'ятками історії та культури, мальовничими навколишніми ландшафтами. Названі архітектурно-територіальні комплекси відводять під національні історико-культурні заповідники. В окремих пам'ятках архітектури цих заповідників можуть влаштовуватися різноманітні музеї, а частина території та архітектурної спадщини може бути відведена під заклади анімаційно-ремісничого, сувенірно-торгового, нічліжного й гастрономічного призначення.

Проекти подібного "туристичного відродження" історичних замків краю нині активно реалізуються на Львівщині (в рамках міжнародного туристичного маршруту "Золоте кільце Львівщини"). Пріоритетними інвестиційними об'єктами в краї зараз є комплекси Золочівського, Підгорецького й Свіржського замків.

Пам'ятки архітектури, біля яких можна будувати турбази, готелі, відпочинкові пансіонати - це замки і монастирі, що використовуються з іншою метою, але знаходяться в рекреаційно привабливих ландшафтах і, таким чином, здатні виступати як "ядра" організації сучасних територіальних рекреаційних систем.

Якщо замки класів Б та В безпосередньо можна використовувати під туристичні заклади, то всі інші пам'ятки є суто пізнавально-екскурсійними туристичними об'єктами.

Велика кількість різноманітних пам'яток матеріальної культури України, численні мальовничі природні ландшафти та інші цінні чинники для розвитку туризму виступають об'єктивною передумовою для розробки мережі різноманітних за змістом і тривалістю туристичних маршрутів. Наприклад: серія розроблених туристичних маршрутів "Пам'ятками історії та культури України" здатна охопити всю територію України, поєднуючи екскурсійні "намиста" історико-культурної спадщини Галичини, Волині, Поділля, Буковини, Карпат і Закарпаття, Придніпров'я, Північного Лівобережжя, Слобожанщини і Криму.

Висновки до другого розділу

Історико-культурні ресурси відіграють важливу роль у формуванні туристичного попиту та створенні привабливого туристичного іміджу реґіону чи держави. Групування цих ресурсів лежить в основі багатьох наукових класифікацій рекреаційних чи туристичних ресурсів. Зокрема, відомі класифікації А.Я. Бовсуновської[6], П.О. Масляка, О.О. Бейдика[4], С.П. Кузика[15]. Історико-культурні ресурси, на наш погляд, - це сукупність пам'яток матеріальної та духовної культури, які створені у процесі історичного розвитку суспільства на певній території, мають пізнавальну цінність і можуть бути використані для туристичної діяльності. Історико-культурні ресурси характеризуються високою популярністю серед туристів, задовольняють їх попит у пізнанні навколишнього світу, сприяють змістовному проведенню вільного часу. Найбільшою особливістю цих ресурсів є те, що вони мають повсюдний характер розташування, адже кожна місцевість вирізняється своєю історією, традиціями, їх потенціал можна вважати необмеженим. Однак варто мати на увазі, що будь-які ресурси території вимагають вмілого, творчого і наукового підходів до їх використання для цілей туризму і розробки сучасних туристичних маршрутів.

Українська історико-культурна спадщина величезна, і формувалася вона протягом багатьох століть завдяки різним народам. Крім, історико-культурних пам'яток ми маємо чудові природні ресурси. Я не ставлю за мету створити сайт-збірку всієї інформації за всіма пам'ятками, на це не вистачить і життя, але маю спробу зробити опис деяких міст та сіл України, відомих та не дуже пам'яток, показати дивовижну красу України, трохи заглянути в її історію, та можливо, змусити хоча б задуматися над збереженням пам'яток. Не має нічого вічного, але зберегти як найдовше пам'ятки - це задача кожного свідомого мешканця України.

Туризм є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п'яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку архітектурно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

Від часів язичницьких капищ минулого до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та лишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво - Печерська Лавра - видатні, проте далеко не єдині історико- архітектурні пам'ятки віри та духовності. Архітектурні пам'ятки України можуть розповісти сиву історію античних міст - держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори сучасних зодчих. Музеї під відкритим небом перенесуть у минуле на декілька століть, особливо, якщо ви навідаєтесь у час народних гулянь - вир радості та безтурботності дозволить вам на цілий день забути про ХХІ століття.

Розділ 3. Проблеми та перспективні напрямки використання історико-культурних ресурсів України

3.1 Характеристика законодавчо-правових засад використання історико-культурних ресурсів України

Усі наявні в Україні історико-культурні ресурси перебувають під охороною держави. Діє спеціальний Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8.06.2000 р. № 1805-ІП, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони національної культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.

У ст. 1 цього Закону України затверджені такі офіційні краєзнавчі терміни:

- культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

- об'єкт культурної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

- пам'ятка - об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

- охорона культурної спадщини - комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

В Україні створена Державна система охорони пам'яток історії і культури. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

Крім того, в Україні діє цілий ряд різноманітних громадських організацій і товариств, асоціацій, об'єднань, що займаються питаннями охорони культурної спадщини.

Серед громадських об'єднань провідну роль у нашій державі відіграє Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Установчий з'їзд Українського товариства охорони пам'яток історії та культури відбувся в грудні 1966 p., наступного року був затверджений його Статут. Першим головою товариства було обрано К.К. Дубину. З 1967 р. по 1988 р. товариство очолював академік АН УРСР П.Т. Тронько. Лише за перший рік існування кількість членів товариства досягла понад 2 млн осіб.

Головним завданням діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури стало залучення широкої громадськості до виявлення, охорони, дослідження і пропаганди пам'яток історії та культури.

За своєю структурою, призначенням, формами і методами роботи Товариство є організацією краєзнавчого профілю з широко розгалуженою мережею місцевих підрозділів. Чільне місце у його діяльності посідає виявлення, фіксація, облік і дослідження всіх типологічних груп рухомих і нерухомих пам'яток історії та культури, сприяння науковій розробці проблем пам'яткознавства, екології і культури, вивчення причинно-наслідкових зв'язків людини з місцевим культурним середовищем. Науково-дослідну роботу товариство здійснює на громадських засадах через свої науково-методичні ради, секції і комісії, які об'єднують учених, краєзнавців, діячів культури, спеціалістів різних галузей знань.

Державний реєстр нерухомих пам'яток України

Державний реєстр нерухомих пам'яток України містить перелік об'єктів культурної спадщини, які офіційно беруться державою під охорону. Такі об'єкти визначаються незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності. Після внесення до реєстру, об'єкти культурної спадщини набувають статусу пам'яток.

Державний реєстр нерухомих пам'яток України утворений відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», що був прийняти 8 червня 2000, і, з деякими змінами, лишається чинним на поточний момент. До 2000 року існував Державний реєстр національного культурного надбання, створений 1992 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний реєстр національного культурного надбання» Постанова КМУ від 12 серпня 1992 р. N 466, однак в поточний момент стан цієї постанови є невизначеним.

До 2009 ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України входило до повноважень спеціального органу виконавчої влади -- Державної служби з питань національної культурної спадщини в складі Міністерства культури України. Після ліквідації цієї служби 28 березня 2011 року питаннями ведення Держреєстру займається безпосередньо Міністерство культури України. Поточне керівництво державною пам'яткоохоронною дяльністю здійснюється Департаментом культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України. Підготовкою рішень з виявлення та охорони пам'яток займається Науково-методична рада з охорони культурної спадщини Міністерства культури України, рішень з внесення пам'яток до Держреєстру -- Експертна комісія з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Структура реєстру

Пам'ятки у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України поділяються на дві охоронні категорії:

* національного значення;

* місцевого значення.

За видами класифікують пам'ятки:

* археології -- рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;

* історїі -- будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

* монументального мистецтва -- твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

* архітектури та містобудування -- окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів; природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забудови, що є носієм певних містобудівних ідей;

* садово-паркового мистецтва -- поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

* історичного ландшафту -- природні території, які мають історичну цінність;

* науки і техніки -- унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

Світова спадщина ЮНЕСКО

Світова спадщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) - це видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

У 1972 р. ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (вступила в силу в 1975 р.). Ратифікували конвенцію на початку 1992 року 123 країни-члени ООН, в тому числі СРСР.

Станом на листопад 2008 р. у списку Світової спадщини знаходилося 878 об'єктів (зокрема 679 культурних, 174 природних і 25 змішаних) з 145 країн. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання по їх збереженню. Від України до цієї кількості входять такі пам'ятки: культурні - “Софія Київська - Києво-Печерська лавра” (внесено у 1990 р.), ансамбль історичного центру Львів (внесено у 1998 р.), об'єкт науково-культурної спадщини „Дуга Струве”, що включає 4 геодезичні пункти: Баранівка (с. Баранівка, Хмельницька обл.), Катеринівка (с. Катеринівка, Хмельницька обл.), Старонекрасівка (с. Стара Некрасівка, Одеська обл.), Фельштин (с. Гвардійське, Хмельницька обл.) (внесено в 2005 р.); та природні - Одвічні букові ліси Карпат (внесено у 2007 р.).

Завдяки цим пам'яткам Україна є учасником престижного клубу 145 країн світу, чиї культурні або природні пам'ятки внесені до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини.

Вже давно назріла необхідність врегулювати ці питання на державному рівні, адже крім усього іншого охорона культурно-історичної спадщини є не тільки внутрішньою справою країни, але і частиною міжнародних зобов'язань України, невиконання яких може закінчитися виключенням українських пам'яток з престижного переліку ЮНЕСКО.

30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об'єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».

Він передбачав:

1. Основні визначення термінів об'єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром усесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об'єктів культурної і природної спадщини.

Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до цих пір Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу.

Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгадуваний законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.

Крім того, до попереднього списку об'єктів ,які можуть претендувати на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено 11 українських об'єктів:

- Історичний центр м. Чернігів;

- Культурний ландшафт та каньйон м. Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.);

- Заповідник «Херсонес Таврійський» (м. Севастополь, АР Крим);

- Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (м. Канів, Черкаська обл.);

- Національний біосферний заповідник «Асканія-Нова» (Херсонська обл.);

- Уманський дендрологічний парк «Софіївка» (Черкаська обл.);

- Бахчисарайський ханський палац (с. Бахчисарай, АР Крим);

- Археологічний комплекс «Кам'яна могила» (с. Мирне, Запорізька обл.);

- Миколаївська астрономічна обсерваторія (м. Миколаїв);

- Комплекс архітектурно-археологічних пам'яток Судацької фортеці III-XVIII ст. (м. Судак, АР Крим);

- Резиденція метрополитів Буковини (м. Чернівці);

- Астрономічні обсерваторії м. Київ, м. Одеса, м. Ялта.

3.2 Шляхи покращення використання історико-культурних ресурсів України

Історико-культурна спадщина України належить до найцінніших надбань нашого народу. Вона виступає у ролі одного з базових елементів формування громадянського суспільства. Її охорона та збереження набувають стратегічного значення є одним з важливих напрямків державної політики і в туристичній галузі.

Саме тому метою данного розділу є висвітлення проблеми збереження та використання історико-архітектурної спадщини України у туристичній сфері.

Відповідно до чинного законодавства державному обліку та охороні підлягає широкий спектр об'єктів, комплексів і визначних місць історико-архітек-турної спадщини: будівлі, споруди, монастирі та фортеці, квартали, площі та історичні центри стародавніх міст, сади і парки, історико-меморіальні будинки, городища, вали тощо.

Всі вони потребують відповідних заходів щодо реставрації та залучення до сучасного суспільно-економічного життя. Головною метою охорони, рестав­рації пам'яток архітектури є збереження національного історико-культурного надбання для прийдешніх поколінь, ознайомлення найширшого загалу з цими пам'ятками, адже розуміння важливості їх збереження існувало ще в античній Греції та Стародавньому Римі. Реставраційні роботи у той час називали «онов­ленням», вони були характерні практично до кінця ХVІІ ст.

Робота з відновлення пам'яток на кожному етапі базувалася на певних методах. Основним методом «оновлення» архітектурних пам'яток до ХІХ ст. був метод підстановки - замість старого зруйнованого будинку підставлявся новий. Цьому будинку надавалися функції стародавньої пам'ятки архітектури зі збереженням її меморіального та загальнокультурного значення. Метод підста­новки замінив новий - емпіричний, що передбачав усвідомлення фахівцями цінності і значення старовинних споруд. Вже у кінці ХVІІ ст. старовинні спору­ди розглядались не тільки у вузькому значенні, а як такі, що мають свою істо­рію, культуру[12].

Кожна історична галузь має свої ландшафтні та природно-кліматичні умови, що здебільшого і є основними чинниками при вирішенні композицій замкових структур. Але визначальним чинником композиційного рішення здавна була профілююча функція замку чи монастиря. Тому окрема історична доба всесвітньої історії має свій відбиток на територіальному просторі. Наприклад в Україні: антична доба - археологічні пам'ятки міст-держав Північного Причор­номор'я, Троянові вали, скіфські «баби» на півдні України; ранньосередньовіч­на доба - археологічні розкопки Черняхівської культури, архітектура Київської Русі; пізньосередньовічна доба - архітектура замків Києва, Львова, Кам'янця-Подільського, Луцька, Меджибожа, Хотина, Ужгорода, Мукачева, козацькі храми, пам'ятки єврейського ареалу на Правобережжі України; мусульманська присутність в Україні - Кам'янець-Подільський та Крим; індустріальний розвиток - Придніпров'я та Донбас. Майже в усіх куточках України споруджено монумен­тальні споруди, які увіковічують боротьбу українського народу із поневолювачами.

Сьогодні в деяких замках та монастирях відкриваються музеї, але не завжди враховуються функціональні та містобудівні фактори. Саме тому ряд музеїв на ос­нові пам'яток архітектури з прекрасними експозиціями пустує. Будучи розта­шованими осторонь від туристичних маршрутів або у віддалених від трас місцях, вони старіють фізично і морально, залишаються маловідвідуваними. І тому при організації туристичної подорожі по архітектурних пам'ятках потріб­но враховувати:

- архітектурний стиль, час побудови, тип будівельного матеріалу;

- архітектурне завершення об'єкта;

- час реконструкції, ступінь ідентичності об'єкта;

- ступінь збереженості, потреба реставраційно-консерваційних заходів;

- функціональне використання;

- можливості одночасного відвідування об'єкта;

- наявність сакральних реліквій;

- характеристика екстер'єру - наявність скульптури (тип матеріалу), елементів архітектури (колон, пілястр, арок);

- характеристика інтер'єру - наявність скульптури (тип матеріалу), елементів архітектури (колон, пілястр, арок, хорів); іконопису, стінопису, мозаїки, вітражів; предметів декоративно-ужиткового мистецтва (люстр, канделябрів, рушників, хоругв); іконостасу, бічних вівтарів, органу, крипти. Передбачено також вказати тип підлоги, стильову відповідність інтер'єру до екстер'єру;

- наявність на території об'єкта окремих споруд (дзвіниці (-ць), каплиці (-ць), усипальниці, хреста (-ів), скульптури), визначних місць (джерела, криниці, печери), цвинтаря чи окремих поховань.

Отже, найскладнішою проблемою подальшого збереження пам'яток матеріальної культури є їх використання для сучасних потреб. Саме тому важли­вим моментом вибору пам'яток для нового функціонального призначення є історико-архітектурні дослідження об'єктів, що включають в себе вивчення лі­тературних джерел, рукописів, архівних матеріалів, іконографії, огляд споруд тощо.

Аналіз використання пам'яток на сучасному етапі наочно демонструє, що найбільш перспективним є їх пристосування під історико-архітектурні заповід­ники, різноманітні музеї, заклади відпочинку й туризму, передача громадам ві­руючих. Пріоритетним видом можна вважати пристосування пам'яток під туристичні заклади - бази відпочинку, туризму, готелі, кемпінги, притулки. Орга­нізація туристичних закладів полягає у розташуванні в структурах пам'яток різ­номанітних музеїв, концертних і виставкових залів, підприємств торгівлі тощо.

Не менш важливим є й економічний фактор. У багатьох зарубіжних краї­нах туризм є важливою, якщо не основною статтею державних доходів. В на­шій країні заходи від туризму поки що дуже скромні, а в ряді випадків їх просто немає. Невикористання великої кількості пам'яток історико-культурного значення є об'єктивним наслідком безгосподарності, безвідповідальності і низького рівня культурного розвитку нашого суспільства. Чимало пам'яток архітектури, зок­рема замків, зруйновані, а частина їх перебуває під загрозою повного знищення. Такий жахливий стан є наслідком двох світових війн, нашого безкультур'я, по­милок післявоєнних реконструкцій, колосального розвитку промисловості, втрати духовності та відчуття спадковості у справі збереження нашої культурної спадщини.

Відновленням, реставрацією цінних пам'яток історії та культури в Украї­ні предметно почали опікуватися з середини ХХ ст. Саме з 1950-х рр. з кожним роком збільшувалися асигнування на охорону пам'яток (архітектури зокрема). Останніми були реставровані замки в Кам'янці-Подільському, Луцьку, Одесі, Хотині, Білгороді-Дністровському, Свіржі, Підгірцях, монастирі у Львові, Мукачевому, Маняві, Чернігові, Олеську, Бережанах тощо.

Разом з тим, багато замкових і монастирських комплексів ще чекають на своє дослідження, реставрацію та відродження. Серйозним і проблематичним є також питання відбудови, відновлення пам'яток, які майже повністю зруйнова­ні. І якщо вже є в цьому напрямі позитивні зрушення: Генуезька фортеця в Судаку, П'ятницька церква в Чернігові, споруди Печерського заповідника у Києві, то є і негативні приклади: у Києві - Десятинна церква, Золоті ворота тощо.

Поганий технічний стан більшості пам'яток архітектури пов'язаний з відсутністю належного державного фінансування.

Залучення приватних інвестицій до справи охорони пам'яток тощо. Нагальною є необхідність регулювання правових, організаційних, економічних та соціаль­них відносин у сфері охорони, відновлення та використання історико-архітек-турної спадщини. У цьому контексті актуальним залишається питання щодо приватизації пам'яток архітектури. Оскільки заборона на приватизацію стосується пам'яток архітектури національного значення, пам'ятки місцевого значення приватизуються за чинним законодавством.

Отже, вивчення, охорона, реставрація та використання історико-архітек-турних пам'яток обумовлюють такі напрямки діяльності:

- удосконалення структури органів охорони пам'яток та відповідного законодавства, зокрема, з доброчинної діяльності та меценацтва;

- збільшення бюджетних асигнувань іноземного капіталу;

- залучення іноземного капіталу;

- застосування таких форм майнових відносин, як довгострокова оренда, передача в безстрокове та безоплатне користування історико-архітектурних споруд;

- залучення туристичних організацій на пільгових умовах до приватиза­ції нерухомої історико-архітектурної спадщини для створення об'єктів турис­тичної інфраструктури;

- розвиток в Україні різноманітних видів історико-культурного туризму, пов'язаних з проживанням в умовах, близьких до історичних, та за участю від­відувачів у певних видах діяльності;

- популяризація вітчизняної історико-культурної спадщини у засобах масової інформації, мережі Інтернет тощо, адже історико-культурний потенціал - це найцінніше надбання нашого народу, найважливіша складова історичної пам'яті української нації.

Висновки до третього розділу

Раціональність використання історико-культурних туристичних ресурсів характеризує економне, високоефективне, планомірне використання яке забезпечує відтворення ресурсного потенціалу, створюючи екологічно безпечні умови для нинішніх та майбутніх поколінь. Аналітичні дані засвідчують у більшості регіонів України низький рівень раціональності використання історико-культурних туристичних ресурсів. Заходи щодо підвищення рівня раціоналізації процесів використання туристичних ресурсів можуть стосуватися будь-яких їх типів, які представлені у широкому спектрі та відіграють важливу роль при формуванні туристичних регіонів. Врахування усієї сукупності критеріїв раціональності дозволить збалансовано використовувати туристичні ресурси, відтворювати туристичний потенціал, а також впроваджувати сталі умови розвитку туристичної галузі. Політика раціонального використання туристичних ресурсів повинна застосовуватись, без виключення для всіх туристичних підприємств різних рангів, які так чи інакше пов'язані з туризмом у контексті стабільності розвитку туристичних ресурсів та створенні сприятливих умов відповідно до зазначеної стратегії їх раціонального використання.

Головні проблеми довгострокової стратегії розвитку туризму в Україні повинні вирішуватися в рамках національної програми розвитку туризму, що дало б можливість розв'язання проблем туристичної галузі. Деякі з них безпосередньо пов'язані з розвитком туристичного продукту, інші стосуються загальних умов розвитку туризму. Цю програму слід реалізувати в наступних сферах:

розвиток першорядних продуктів;

відродження курортних зон;

розвиток статистики туризму;

розвиток підприємництва та організаційних форм;

підготовка кадрів;

розвиток транспорту;

туристична інформація;

маркетинг



Висновки

На сучасному етапі розвитку України, першочергова роль належить питанню формування національної самосвідомості та історичної пам'яті українського народу. Сьогодні, як ніколи раніше, важливо забезпечити справжній культ духовності, об'єктивності власної історії, знань, піднесення суспільного престижу та авторитету інтелекту, освіченості.

У час, коли загострились глобальні проблеми людства, а нове, прийдешнє тисячоліття ставить нам питання, не бачені раніше; коли Україна переживає грандіозну трансформацію, - в цей час необхідна інноваційна парадигма й виховання свідомості громадян. Особливо це стосується сучасної молоді, коли у неї формується власна й усвідомлена потреба у знаннях, виявляється й розвивається особистість та патріотизм. У значній мірі цьому сприяє Указ Президента України від 27.04.2009 р. № 272/2009 «Про проведення Всеукраїнської акції «Пам'ятати. Відродити. Зберегти», в ч. 2 п. 2 якої зазначено про необхідність залучення студентів до науково-дослідної, пошукової діяльності з виявлення та вивчення невідомих сторінок історії та культури свого рідного краю. Розуміння культури та її практичне застосування кожного дня життя й у кожному вчинку - основоположний підхід до створення гуманної особистості. Вона і тільки вона, відтворювана у мільйонах землян, здатна вирішити сучасні та майбутні проблеми людства.

Під впливом історичних подій, Україна сформувалася як багатонаціональний і полікультурний регіон. Різні національності, віросповідання, політичні погляди ніколи не заважали людям жити в злагоді та взаєморозумінні. Український народ дбайливо зберігає витоки своєї культури, залучаючись до неї, щоб осягнути її глибину й отримати незабутні враження. Місцеві поети й художники втілюють у своїх творах елементи різних національних культур. Вони пишуть різними мовами, кожен має свій неповторний світогляд і стиль. Більшість із них народилися, здобули освіту й сформувалися як творчі особистості саме в Україні.

Україна має вагомі об'єктивні передумови для того, щоб увійти до числа найрозвиненіших в туристичному відношенні країн світу: вигідне географічне положення, значний рекреаційний потенціал, численні пам'ятки історії і культури. Для України туризм сьогодні виявляється важливим чинником соціально-економічного розвитку як всередині держави, так і у зовнішньо-економічній діяльності.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає в створенні продукту, конкурентноспроможного на світовому ринку, забезпечення на цій основі комплексного розвитку територій за умови збереженні екологічної рівноваги і історико-культурних ресурсів.

Проаналізувавши науково-теоритичні і практичні питання данної теми ми прийшли до висновків:

Проблеми історико-культурного потенціалу України недостатньо розкриті як в науковій літературі, так і в практиці туристичної діяльності;

Туристичні ресурси України класифікуються на історико-культурні і природно-рекреаційні (Бейдик О.О.)

Історико-культурні туристичні ресурси - це пам'ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення;

Природно-рекреаційні туристичні ресурси - це природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти, явища природи, які мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності та можуть бути використані для її організації впродовж певного часу;

Основні ознаки за якими автори відносять туристичні ресурси до тої чи іншої категорії:

1. Сукупність рекреаційних та антропогенних ресурсів (за Н.В. Фоменко);

2. Комплекс чинників розвитку туристичного регіону (за І.М. Школа);

3. Поєднання природних, антропогенних та суспільно-історичних показників (за О. Бейдиком);

4. Ознака втручання людської діяльності на туристичні ресурси (за В.А. Квартальовим, М.С. Мироненко, І.Т. Твердохлєбовим);

5. Поєднання природних, антропогенних та соціально-економічних передумов з інфраструктурними компонентами (за С. Кузиком).

...