Оцінка регіональної екологічної мережі для розвитку туристичної діяльності

Анотація

Об 'єктом дослідження даної роботи є регіональна екологічна мережа.

Предмет дослідження - сукупність теоретико-методологічних та прикладних засад оцінювання розвитку регіональної екологічної мережі.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на використанні основних положень системного підходу, історичного та статистичного методів, структурно- логічного аналізу, методу порівняльного аналізу.

Постановка задачі

Метою роботи є узагальнення теоретичних положень, удосконалення методичних засад та розроблення пропозицій щодо регулювання регіональної екологічної мережі.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких завдань:

- розкриття положень доктрини сталого розвитку для подальшого дослідження формування регіональної екологічної мережі;

- оцінка основних концепцій управління сталим розвитком туризму;

- дослідити туристичну привабливість регіону щодо якості довкілля;

- охарактеризувати екомережу, перелік територій та об'єктів екомережі;

- проаналізувати систему проектування екологічної мережі;

- оцінити роль екокоридорів з питань сталого розвитку території;

- проаналізувати створення та розвиток регіональної екологічної мережі в Закарпатській області.

Результати та їх обговорення

Доктрина сталого розвитку - це системна суспільно-соціальна доктрина, яка спрямована на зміну стосунків людини і природи задля розширення можливостей економічного зростання, та на створення скоординованої глобальної стратегії виживання людства, орієнтованої на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери. Декларації першої конференції ООН з навколишнього середовища в Стокгольмі (1972 р.), наукові доповіді Римського клубу (1997 р.) окреслили зв'язок економічного і соціального розвитку з проблемами навколишнього середовища.

Фактором, без якого не може ефективно розвиватись туризм, є якісне довкілля. Встановлено, що на величину доходу від використання якісного природного середовища в туристичній діяльності впливають такі фактори: кліматичні умови; екологічна ситуація на туристичній території; наявність екологічної інфраструктури. Стимулюючи здійснення заходів з охорони природного довкілля та підвищуючи його якість, туристичне підприємство має змогу отримати соціально-економічний ефект.

На сьогодні у світі розроблено та реалізується кілька концепцій управління розвитком туризму, зокрема концепції максимально допустимих змін, спектра рекреаційних можливостей, управління рекреаційними потоками й охороною ресурсів, управління рекреаційними впливами, модель оптимізації розвитку туризму, специфічна модель туристичного стимулятора тощо.

Концепція максимально допустимих змін була започаткована в середині 80-х рр. Службою лісів США і застосована в 1985 р. в штаті Монтана. Вона ґрунтується на принципах визначення оптимального навантаження на ресурс, а дії з її реалізації включають: визначення меж територій розвитку; ідентифікацію туристичних можливостей кожної території, їх пристосованості для різних форм екотуристичної діяльності; вибір параметрів оптимального стану ресурсів та соціальних умов, у яких здійснюється екотуристична діяльність; інвентаризацію існуючих ресурсів і соціальних умов; визначення нормативних показників для ресурсів і соціальних умов; визначення альтернативних можливостей використання ресурсів; визначення управлінських дій для кожної альтернативи; оцінка і вибір кращої альтернативи; реалізація управлінських дій, створення системи моніторингу за станом ресурсів і формування системи обмежень їх використання.

Методика управління рекреаційними впливами. Методика стратегічного управління включає збір попередніх даних щодо стану території, її ресурсів, характеру попиту; визначення основних управлінських цілей і ключових показників - індикаторів їх досягнення; розроблення стандартів для кожного показника; порівняння нормативного стану з існуючим; діагностика можливих причин відхилення; розроблення стратегій управління та їх реалізація.

Ще однією сучасною концепцією є концепція управління рекреаційними потоками й охороною ресурсів, сфокусована на оптимізації впливу рекреаційного природокористування на стан ресурсів. При цьому відмінністю концепції є те, що цей вплив розглядається крізь призму поведінки екотуристів, рівні та типи використання ресурсів, час і місце здійснення екотуристичної діяльності.

У 1990-х рр. австралійською консалтинговою компанією була розроблена управлінська модель оптимізації туризму в межах природоохоронних територій. Основною метою моделі стала допомога в організації стратегічного управління впливом туристичної діяльності, а її відмінність від попередніх полягала у тому, що вона краще враховувала особливості землекористування в державному та приватному секторах природоохоронних територій та інтереси приватного бізнесу. Отже, до параметрів, що підлягають моніторингу й управлінню в рамках цієї моделі відносяться фінансові внески екотуристичної діяльності у процес відновлення ресурсів територій; емпіричний внесок екотуризму у формування світогляду відвідувачів, їх туристичного досвіду; внесок у якість життя місцевих територіальних громад; вплив на природне середовище, на відновлення або збереження біорозмаїття; а також маркетингова діяльність і цільові ринки [7].

Варто зазначити, що на сьогодні розроблені орієнтовані на оптимальне рекреаційне природокористування моделі стратегічного управління розвитком екотуризму на основі комп'ютерного моделювання. До таких моделей відноситься австралійська розробка (ТР8), логіка якої полягає в передбаченні екологічних, соціальних та економічних наслідків екотуристичної діяльності.

Однак, застосування наведених концепцій і моделей в умовах України обмежується низкою чинників, зокрема, невизначеністю земельного питання, що ускладнює зонування територій; хронічним дефіцитом інформації, особливо про обсяги та характер рекреаційних потоків; низькою соціальною культурою, вираженою у вкрай низькій активності місцевих територіальних громад.

Оцінювання туристичної привабливості регіону щодо якості довкілля передбачає такі етапи:

1) розрахунок нормалізованих показників за кожним чинником, а саме:

- нормалізований показник стимулюючого чинника:

де - і-й нормалізований показник у-го регіону стимулюючого чинника; - і-й показник j-го регіону; . - максимальний (еталонний) і-й показник;

- нормалізований показник чинника-дестимулятора:

де - і-й нормалізований показник у-го регіону чинника-дестимулятора; . -мінімальний (еталонний) і-й показник;

2) інтегральний ранговий показник визначаємо за формулою:

де - інтегральний показник екологічного стану регіону j-го регіону; п - кількість аналізованих показників екологічного стану регіону;

3) встановлення еталонного регіону, де найбільше максимальних за значенням нормалізованих показників;

4) визначення найпривабливішого регіону, який характеризується максимальним інтегральним показником.

Для запобігання зниження ефекту оздоровлення та відпочинку при здійсненні туристичної діяльності важливо враховувати норми рекреаційного навантаження на відповідну територію. При розрахунку рекреаційної місткості доцільно враховувати не лише загрози для навколишнього середовища, але й норму психологічного навантаження, порушивши яку виникає загроза зниження рекреаційного ефекту.

Рекреаційна місткість для кожного сезону окремо визначається:

де - рекреаційна місткість i-тої території, осіб; - норма рекреаційного навантаження на i-ту територію, осіб/км²; - площа i-тої території, км²; С - тривалість рекреаційного періоду, днів; Д_i - середня тривалість перебування туристів і відпочиваючих на i-тій території, днів.

Крім системного і комплексного підходів в сучасній науці про суспільно- природну взаємодію широко застосовується ще один методологічний підхід - соціально-екологічний аналіз. Він пов'язаний з розглядом єдності внутрішніх і зовнішніх компонентів цілісної соціоекосистеми. В основу сучасних методологічних підходів до гармонізації взаємовідносин суспільства і природи положено наступні принципи:

- оптимальної відповідності суспільства і природного середовища;

- підтримання екологічної рівноваги природних систем;

- компенсації використаних природних ресурсів;

- екологічної чистоти людської діяльності;

- комплексного екологічного обґрунтування прийнятих рішень;

- пріоритету природоохоронної діяльності.

Серед великого різноманіття сучасних методологічних підходів до гармонізації взаємовідносин суспільства і природи виділяються пріоритетні напрямки розвитку суспільного виробництва, які повинні привести до стабілізації господарського впливу на природу :

- необхідність зміни структури виробництва та переорієнтації його розвитку на задоволення потреб людей;

- удосконалення і розробка принципово нових технологічних процесів на принципах екологізації виробництва;

- посилення етичних аспектів економічної культури природокористування;

- впровадження науково обґрунтованих економічних механізмів природокористування.

Такі методологічні підходи слід розглядати як регулятори прикладної соціоекології, що спрямовані на оптимізацію природного навколишнього середовища. А процес екологізації життєдіяльності суспільства та соціалізації природи слід розглядати як дві грані єдиного процесу суспільно-природної взаємодії в їх логічній єдності та гармонії.

Екологічна мережа є комплексною, багатофункціональною природною системою, до основних функцій якої належить збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, перехід до збалансованого сталого розвитку регіону [3].

Стаття 1 Законодавства України про екологічну мережу дає уявлення про відносини пов'язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі регулюються відповідно до Конституції України, Закону України „Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015роки”, цього Закону а також законів України, інших нормативно- правових актів, прийнятих відповідно до них та міжнародних договорів України.

У статті 16 Законодавства України міститься перелік територій та об'єктів екомережі:

1. Перелік ключових територій екомережі включає території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення, інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси.

2. Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях.

3. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі.

4. Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі [1].

У 1995 році була схвалена Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, базовим напрямом реалізації якої стало створення Всеєвропейської екомережі. Базовими елементами Всеєвропейської екомережі є: природні осередки (ядра) для збереження різних типів екосистем і середовищ існування (екотопів), видів рослин і тварин та ландшафтів європейського значення; екологічні коридори (перехідні зони) для забезпечення зв'язків між природними осередками; райони відновлення порушених екосистем; буферні зони для захисту природних осередків від шкідливого зовнішнього впливу. Причому до природних осередків Всеєвропейської екомережі відносяться лише ті природні території, що відповідають критеріям міжнародних (світового, європейського та регіонального рівнів) конвенцій та угод і визнані ними.

Проектування екологічної мережі є одним із завдань територіального планування України, яке здійснюється відповідно до законів "Про планування та забудову територій", та "Про основи містобудування".

Головним принципом проектування природно-заповідних територій є багато- етапна, послідовна деталізація проектних рішень, тобто стадійність проектування. При цьому забезпечується змістовна спадкоємність на всіх стадіях проектування.

Для визначення територіальної структури екологічної мережі України, планування заходів щодо її формування, узгодження регіональних та місцевих схем, а також національної екологічної мережі із Всесвропейською екологічною мережею розробляється Генеральна схема екологічної мережі України. Ця схема є складовою частиною Генеральної схеми планування території України.

Генеральна схема планування території України розроблена інститутом "ДІПромісто" і затверджена Законом України від 7 лютого 2002 року. Разом із визначенням основних проблем використання та планувальної організації території України, комплексною оцінкою екологічних, економічних, соціальних, інженерно- технічних та інших передумов та обмежень використання територій, обґрунтуванням районів розміщення підприємств, які мають значний вплив на довкілля та на територіальну організацію економіки держави, визначає також райони розміщення природно-заповідних територій, розширення існуючих і створення нових об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до Загальнодержавної програми

формування національної екомережі України [2].

Суттєве значення для екомережі національного рівня має ширина її

екокоридорів. Пересічна ширина має становити від 8-10 до 25-30 км зі зменшенням у степовій, практично розораній, зоні до мінімально можливої ширини, яка б забезпечувала міграційні потоки тварин. У такому разі ширина може становити лише 1-2 км у випадку лісового коридору і 3-5 км - коридору відкритих угруповань. Неабияке значення має і характер буферної зони екокоридору при переході до сільгоспугідь, зокрема полів.

Стосовно природних ядер або біоцентрів, то доцільно, щоб їх площа становила, за окремими винятками, не менше 5-10 тис. га. Виходячи з існуючої в Україні мережі заповідних об'єктів вищого і середнього рангів, вона в середньому становитиме 20-50 тис. га і лише, як виняток, понад 200 тис. га.

Українські Карпати в Україні, а Карпати взагалі - в Європі займають особливе стратегічне в географічному відношенні положення і відіграють надзвичайно важливу екологічну, економічну та соціальну роль, не кажучи вже про їх загальнокліматичне значення для Центральної і Південної Європи. Саме в Українських Карпатах збереглися найбільші в Європі площі букових пралісів і саме вони відзначаються багатою біорізноманітністю різних центрів походження, оскільки є південно-східним форпостом Центральноєвропейської провінції, що одночасно межує із

Східноєвропейською та Панонською. Займаючи лише 4,2 % площі України, вони зберігають 44 % її видів і в цьому відношенні поступаються, і то незначною мірою, лише Гірському Криму. Особливу цінність становить флора високогір'я, на яку, за даними К.А.Малиновського, припадає понад 40 % усієї флори цієї території, а ендеміків налічується 44 види, або понад 12 %. Відповідно до їх природних особливостей (орографії, клімату, ландшафтів тощо) в них доцільно було б створити Передкарпатський, Північносхідний та Південнозахідний гірські, Високогірний та Притисянський (Закарпатський рівнинний) екокоридори. Проте, враховуючи існуючу систему заповідних об'єктів та майже позбавлену природної рослинності Закарпатську рівнину, пропонується лише перші три екокоридори, природні ядра яких охоплюють і високогір'я.

Передкарпатський екокоридор призначений зберегти центральноєвропейські ацидофільні звичайно дубові, букові, дубово-ялицеві, дубово-грабові, буково-ялицево- смерекові, липово-дубові та реліктові тисові ліси, а також суходільні та заплавні луки з ділянками боліт й участю гірських видів.

Тут знаходяться 55 видів рослин і грибів та 39 видів тварин з ЧКУ, що, відповідно, становить 10,2 і 10,2 % їх загальної кількості, у т.ч. 42 види судинних рослин, 6 - мохів, 6 - лишайників, 1 - грибів, 14 - ссавців, 9 - птахів, 2 - риб, 10- комах та 4 види з інших систематичних груп. Екокоридор також забезпечує збереження 9 синтаксонів із ЗКУ, або 7 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 - Дрогобицьке; 2 - Моршинсько-Калуське; 3 - Косівське; 4 - Герцівське.

Північносхідний гірський екокоридор призначений для збереження типових для макросхилу пралісів смерекових, що є панівними, букових, ялицево-букових, найбільш складних ялицево-смереково-букових реліктових польськомодринових та звичайнососнових лісів, а також субальпійської чагарникової і трав'яної рослинності гірських боліт та післялісових лук.

У ньому знайдено 67 видів рослин і грибів та 44 види тварин з ЧКУ, що, відповідно, становить 12,3 та 11,5 % їх загальної кількості, у т.ч. 57 видів судинних рослин, 2 - мохів, 6 - лишайників, 2 - грибів, 11 - ссавців, 8 - птахів, 3 - риб, 17 - комах та 5 видів з інших систематичних груп. Екокоридор також забезпечує збереження 25 синтаксонів із ЗКУ, або 19,6 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 - Верхньодніпровське; 2 - Надсянське; 3 - Сколівське; 4 - Горганське; 5 - Карпатське; 6 - Вижницьке; 7 - Черемиське білатеральне.

Південнозахідний гірський екокоридор призначений зберегти найбільші за площею в Європі праліси букових лісів, залишки дубових лісів, смугу високогірного рідколісся, субальпійську, альпійську і гірськоболотну рослинність та післялісові луки. Реліктових, ендемічних та рідкісних видів у ньому порівняно з попередніми екокоридорами значно більше.

Тут трапляються, враховуючи і Притиснянську рівнину, 185 видів рослин і грибів та 98 видів тварин з ЧКУ, що становить, відповідно, 34,2 і 25,7 % їх загальної кількості, у т.ч. 143 види судинних рослин, 15 - мохів, 12 - лишайників, 15 - грибів, 18 - ссавців, 23 - птахів, 10 - риб, 41 - комах та 6 видів з інших систематичних груп. Екокоридор також забезпечить збереження, зокрема і на Притиснянській рівнині, 51 синтаксону із ЗКУ, або 40,1 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 - Ужанське трилатеральне: 2 - Синевирське; 3 -Угольсько- Широколужанське; 4 - Чорногірське; 5 - Мармароське [5].

Проведені дослідження свідчать, що на території Закарпатської області є необхідні ресурси для розбудови регіональної екологічної мережі (РЕМ), які увійдуть до екокоридорів та природних ядер: об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного та місцевого значення, водні об'єкти, ліси, курортні та лікувально- оздоровчі території, рекреаційні зони, залишки природної та напівприродної рослинності, сільськогосподарські угіддя, зайняті багаторічними та однорічними культурами. Розробці РЕМ значною мірою сприятиме розвинена гідрологічна мережа

[4].

Створення регіональної екологічної мережі в Закарпатській області сприятиме відновленню та підтриманню екологічної рівноваги, вирішенню проблем збереження біорізноманітності на видовому, ценотичному, ландшафтному рівнях та еколого- соціальних завдань суспільства. Реалізація проекту РЕМ значною мірою залежить від створення нових заповідних територій охорони ландшафтів та біотопів, необхідних для функціонування біоцентрів. Тому на сучасному етапі пріоритетним завданням у відношенні розробки проекту екомережі є подальша оптимізація природно-заповідної мережі Закарпатської області. Одним із перспективних напрямків збереження фіторізноманітності Закарпатської області є створення колекційного блоку природної флори і, насамперед, видів рослин, занесених до Червоної книги України, та регіональне рідкісних, що охороняються на обласному рівні.

Для Закарпатської області виділяється п 'ять основних етапів розбудови екологічної мережі регіонального ріння, яка стане частиною національної екомережі:

- вивчення природних особливостей регіону і стану екосистем та оцінка ресурсів, необхідних для розбудови ;

- аналіз репрезентативності існуючої природно-заповідної мережі (ПЗМ) області;

- розробка проекту екологічної мережі;

- визначення екологічних коридорів та потенційних природних ядер (біоцентрів);

- посилення існуючих біоцентрів та створення нових вздовж визначених екокоридоріи за рахунок оптимізації природно-заповідпої мережі області;

- координація регіональної екомережі із сусідніми регіонами;

- практичне втілення проекту екомережі.

Тому не випадково природно-екологічний блок передумов формування системи туризму включає специфіку екологічного потенціалу території, що проявляється в

екологічній ємності, рівні антропогенної преосвіченості стабільності ландшафтів до впливу [5].

Екологічна ємність території являє собою граничну можливість природної сфери протистояти деградації під впливом антропогенного й техногенного навантажень. Кількісне вираження екологічної ємності має вигляд:

Еі = Пі ПДНі ,

де Еі - екологічна ємність і-ої території;

П - площа і-ої території;

ПДНі - коефіцієнти гранично припустимих антропогенних навантажень на одиницю площі і-ої території [6].

Загальне гранично припустиме навантаження має дві складові: антропогенний ступінь, що відображає вплив населення на територію, яка не приводить до втрати її здатності до самовідновлення, і, відповідно, техногенний, який відображає можливий прямий і непрямий вплив господарства на природне середовище території, що не викликають необоротних порушень.

У випадку розбіжності інтересів суспільства й функціональних особливостей природного середовища може виникнути небезпечна в екологічному відношенні обстановка, нейтралізувати яку покликана стабільність ландшафту до впливу, що дозволяє зберегти структуру екосистеми і її функціональні особливості за впливу зовнішніх факторів [5].

туризм екологічний закарпатський

Висновки

1. Екологічний потенціал території дозволяє перетворити туризм у найбільший екологічно доцільний вид діяльності, що дозволяє здійснити комбінацію господарства та рекреаційної діяльності в межах території з обопільною вигодою як для суспільства, так і для природи.

2. Розвиток екологічної мережі має сприяти сталому розвитку всього Карпатського регіону. Запропоновано перспективні варіанти розвитку екотуристичної діяльності на майбутнє: збільшення кількості заповідних територій, або збільшення площі існуючих; створення екокоридорів з маршрутами для поєднання природно- заповідних територій, об'єднання національної екомережі із загальноєвропейською; запровадження проекту ЗТШ як повністю реалізованого (об'єднання турмаршрутів усіх країн Карпатського регіону в єдину мережу); залучення букових пралісів Карпат до світової спадщини ЮНЕСКО та упорядкування територій з метою відвідування їх у майбутньому.

Література