Туристично-рекреаційний потенціал Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туристично-рекреаційний потенціал Закарпаття

Постановка проблеми у загальному вигляді. Закарпаття за своїми фізико-географічними, кліматичними, природно-ресурсними та соціально-економічними умовами відноситься до територій, сприятливих для розвитку рекреації. В регіоні розвинені практично всі види рекреаційної діяльності: від санаторно-курортного лікування до відпочинку і різних видів туризму, що здійснюються протягом цілого року.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Вивчення та аналіз природно-рекреаційних ресурсів краю були проведені Долішнім М.І., Мацолою В.І., Ємцем Г.С., Мікловдою В.П., Лендєлом М.А. У своїх працях вони подають класифікацію рекреаційних ресурсів. Оцінку наявного туристично-рекреаційного потенціалу рекреаційних зон Закарпаття здійснено у працях Молнар О.С., Марченка О.І. [11]. В районуванні, запропонованому Габчак Н. [3], Киртич Л.П. [5] та ін. виділено зони санаторно-курортного лікування, оздоровчі зони та рекреаційні райони. Групування та дослідження основних ознак санаторно-курортних зон окремих територій області висвітлено у працях Кравціва В.С. та Євдокименка В.К. [6]. Варто зауважити, що ці районування виконані на основі аналізу наявних рекреаційних ресурсів, мережі санаторно-курортних, лікувально-оздоровчих, туристичних та лікувальних закладів Закарпаття. На нашу думку, таке зонування не розкриває весь туристичний потенціал регіону. В межах Закарпаття розташована велика кількість пам'яток культури та архітектури, існують передумови для розвитку спелеотуризму, гірського велотуризму, спортивного туризму. Тому, пропонуємо функціональне зонування Закарпаття, здійснене на основі аналізу потенціалу території для розвитку різних видів рекреаційної та туристичної діяльності. Територію регіону поділено на чотири райони, які відрізняються за спеціалізацією рекреаційного та туристичного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх використання.

Виклад основного матеріалу. Закарпаття розташоване на крайньому південному заході України. Майже дві третини території займають Карпатські гори, що простягаються з північного заходу на південний схід, решту - Закарпатська низовина.

Рельєф Закарпаття є унікальним за своєю туристичною привабливістю, оскільки тут поширені різні типи рельєфу: від долинних до високогірних. А різноманіття гірських комплексів створює хороші передумови для розвитку туризму та туристичної індустрії [5, 9].

Розвитку рекреаційної діяльності сприяє залісненість території, яка складає біля 50% площі області. В передгір'ї Карпат до висоти 500м переважають дубові, рідше - дубово-грабові та букові ліси. У смузі 500-900 м н.р.м. ростуть густі букові ліси, хвойно-широколистяні (на південно-західних, західних схилах переважає бук). На висоті 1300-1600 м схили зайняті ялицево-смерековими лісами. Вище 1800 м поширені субальпійські і альпійські полонини та рідколісся (криволісся), сосна, ялівець, вільха, рододендрон; луки представлені білоу- сом, кострицею, осокою [9].

Клімат помірно-континентальний з теплою осінню і м'якою зимою, не надто спекотним літом. Тривалість теплого періоду сягає 5-7 місяців. Середня температура повітря липня 15- 25° С. У горах з висотою температура знижується і на полонинах коливається від 13 до 9° С. Середньорічна температура повітря коливається від +8,5 до +4° С. Кліматичні умови визначають загальну комфортність території для рекреації та туризму. На Закарпатті поступово формується туристично-рекреаційний комплекс з двома чітко визначеними сезонами - літнім (оздоровлення, відпочинок, лікування) та зимовим (гірськолижний), кожен з яких має певну специфіку забезпечення послуг [1]. Найбільш сприятливим для зимових видів відпочинку є Полонинсько-Чорногірський масив, де тривалість залягання снігу складає 5-6 місяців, а його товщина 10-35 см. Це дає змогу сформувати ряд центрів зимових видів рекреації та спорту. Сприятливі кліматичні умови дозволяють забезпечити відпочинок цілий рік, оскільки кліматичні умови для повноцінного відпочинку зберігаються тут протягом 10-11 місяців у рік, а несприятливі спостерігаються частково у квітні та в кінці жовтня і на початку листопада [1, 9].

Закарпаття характеризується значною кількістю рік, струмків, потічків: 152 ріки мають довжину більше 10 км (Ріка, Теребля, Синявка, Озерянка, Велика Уголька, Піня, Веч та інші). Понад 100 км довжини мають Уж, Латориця, Боржава, Тиса. Найдовша ріка- Тиса, ліва притока Дунаю. Її протяжність у межах області 240 км. Ряд річок може використовуватися для водного спорту. В області 137 природних озер, найбільше з них - Синевир. Озера за походженням різних типів: карові (Марічейка, Несамовите, Бребенескул), антропогенні (Солотвинські), загатні (Солоне, Синевір, Тереб- лянські озера), вулканічні (Липчанське, Ворочівське, Синє) [9].

На Закарпатті взято на облік 454 об'єкти природно-заповідного фонду загальною площею 171420,272 га, з них загальнодержавного значення - 34 об'єкти загальною площею 155609,51 га, місцевого значення - 416 об'єктів загальною площею 15810,762 га. Відношення територій природно-заповідного фонду до загальної площі області становить 13,4%. До найбільш атрактивних об'єктів заповідного фонду Закарпаття належать Карпатський біос- ферний заповідник, Ужанський національний природний парк та Національний природний парк "Синевир" [1, 8, 10].

Значну частину території займають Українські Карпати, де збережені найбільші в Європі ділянки пралісів. З метою збереження цих унікальних лісів постановою уряду України в 1968 році був створений Карпатський біосфер- ний заповідник. Екосистеми заповідника віднесені до найцінніших на нашій планеті і з 1993 року входять до міжнародної мережі біо- сферних резерватів ЮНЕСКО [11].

Ужанський національний природний парк створений Указом Президента України від 27 вересня 1999 року № 1230/99. Парк розташований у північно-західній частині області і є невід'ємною складовою частиною єдиного у світі трилатерального польсько-словацько-українсь- кого Міжнародного Заповідника "Східні Карпати", що підтверджено сертифікатом МАБ ЮНЕСКО. На території парку росте понад 200 видів цінних лікарських рослин, 40 з яких включено до Червоної Книги України [1, 13].

Національний природний парк "Синевир" створено 1989 року у верхів'ях річки Тереблі.

Тут на площі 40,4 тис. га збереглися праліси і високогірні луки, де охороняються близько 100 видів рідкісних та зникаючих рослин. У парку під охороною знаходяться такі види тварин: благородний олень, бурий ведмідь, рись, глухар, форель, плямиста саламандра [10].

Бальнеологічні ресурси Закарпаття представлені мінеральними та термальними водами. За кількістю та якістю лікувальних джерел область займає перше місце на Україні. Тут зосереджено 620 джерел мінеральних вод, з яких більше 300 є вивченими. В Закарпатті знаходяться основні родовища вуглекислих гідро- карбонатних натрієвих вод та гідрокарбонат- них вод. За газовим складом основна частина мінеральних вод Закарпаття - вуглекислі (75,0%), азотні та азотно-метанові (18,0%), сульфідні (7,0%) [7, 13]. В Свалявському районі відомі бальнеологічні курорти Поляна, Солонин, у яких проводиться лікування хворих з хронічними захворюваннями органів травлення (рисунок, легенда (Л) 14, 15). У санаторії Кваси (Л.41) лікують захворювання опорно- рухового апарату і нервової системи, у санаторії Шаян (Л.41) лікують захворювання печінки, підшлункової залози і кишківника, у санаторії Карпати (Л.19) лікують захворювання органів кровообігу і функціональні захворювання нервової системи.

Джерела термальних вод знаходяться в наступних населених пунктах: Нижня Розтока, Вільхівка, Уголька, Залуж, Руські Комарівці, Синяк, Шаян, Бігань, Іванівка, Гараздівка, Пасіка та м. Ужгород. Температура джерел коливається від +18 до +80^ос, глибина до 800 м [6, 7]. Цінними є термальні джерела кремнієво- азото-вуглекисло-хлоридно-натрієвих вод високої мінералізації, що виявлені у м. Берегове. Природна температура води в басейні +30, соленість 30%о (Л.49). Ця вода добре впливає на здоров'я людей із серцево-судинними недугами, варикозом, артритом, остеохондрозом, захворюваннями нервової системи.

В Тячівському районі Закарпатської області існують хороші передумови для розвитку спелеотуризму. На скелястих обривах вапнякових бескидів Рахово-Перечинської геологічної зони знаходяться входи в карстові печери. Численні тектонічні тріщини у вапнякових блоках, велика кількість опадів (до 1600 мм. на рік) сприяли розвитку та інтенсивному утворенню печер і підземних ходів. Печери Тя- чівського району відомі місцевим жителям з давніх часів, але питанню охорони та обстеженню цих унікальних пам'ятників неживої природи не приділялось належної уваги (Л.47). Більшість печер сильно завалені і до кінця непрохідні. Цілком ймовірно, що вони являють собою залипши стародавніх шляхів стікання підземних вод, які залишились після утворення долин Малої та Великої Угольок [15].

Також для Тячівського карстового району характерним є соляний карст. Він тісно пов'язаний з Солотвинським родовищем кам'яної солі, що розташоване в широкій долині річки Тиса на першій і другій надзаплавних терасах. Промислове освоєння Закарпатських соляних родовищ почалось у XVIII ст. Невміле закладання неглибоких соляних шахт сприяло широкому розвитку антропогенного соляного карсту в стелях шахт та їх обваленню. Це приводило до утворення кастових провалів, затопленню штолень і виникненню карстових озер [8].

Солотвинські солекопальні - єдині в Україні, у яких проводиться лікування в підземних умовах, у поєднанні спелеотерапїї і бальнеогрязелікування з використанням розсолу і пело- їдів озер (Л.45). Розчин солотвинських солоних озер належить до високомінералізованих (30-32 г/л), слабколужних, хлоридно-натрієвих лікувальних вод. В сольовому розчині і лікувальній грязі присутні рідкісні елементи: силіцій, цезій, бром, фтор, рубідій, які дають позитивний ефект при лікуванні багатьох захворювань [8].

Для розвитку туризму, особливо пізнавального, велике значення мають пам'ятки історії, архітектури та культури. На Закарпатті, на порівняно невеликій площі, сконцентрована значна кількість пам'яток історії, архітектури та культури. В регіоні добре збереглися місцеві звичаї та обряди, оригінальний фольклор, художні промисли, що також підвищує туристичний інтерес і виступає значним рекреаційним ресурсом. На облік взято понад 700 пам'яток історії та культури, в тому числі понад 100 пам'яток архітектури. Пам'ятки архітектури охоплюють період в понад 1000 років і репрезентують всі основні стилі європейської архітектури [2, 10].

На Закарпатті збереглися 13 середньовічних замків, з них три замки Ужгородський, Мукачівський та Чинадіївський за своїм станом є придатними для проведення екскурсій (Л. 9, 18, 20). Інші замки в гіршому стані, але також можуть бути використані для туристично-екскурсійного обслуговування відвідувачів [12].

Перші захисні укріплення з'явились на території Закарпаття в бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом та ровом, наприклад Арданівське, Стремтура (Іршава) (Л.25). Та найбільш завершену форму оборонної споруди представляють замки XI-XVII ст. Замки Закарпаття можна умовно поділити на дві групи: замки, основною функцією яких були нагляд і збір данини з підвладної території, до таких належать, наприклад Мукачівський, Квасівський, Бронь- ківський, Невицький замки (Л.18, 31, 27, 1). Друга група - замок-охоронець підвладної території - Ужгородський, Виноградівський, Ко- ролевський, Чинадіївський, Середнянський замки (Л.9, 34, 36, 21, 11). Всі закарпатські замки, окрім Середнянського та Чинадіївсько- го, збудовані на височинах (стрімка скеля, одинокий пагорб серед рівнини) [9, 10].

Майже всі замки Закарпаття неодноразово перебудовувалися, тому для кожного з них характерними є архітектурні фрагменти із різних стилів. Так, внутрішній палац Ужгородського замку споруджено у романському стилі, до речі, це єдиний чистий приклад романського стилю на Закарпатті. Замок в Ужгороді кілька разів перебудовувався і остаточного свого вигляду набув у XVII ст. Більш яскраво у замковій архітектурі виражена готика. Це готичні вежі Невицького, готичні палаци Мукачівського та Ужгородського замків. Ренесанс несуттєво вплинув на фортифікаційні споруди, його наслідки можна спостерігати на прикладі внутрішнього оформлення замків Ужгорода і Му- качева [7, 10].

Серед замкової архітектури Закарпаття виділяється палац XIX ст. графів Шенборн, в урочищі Берегвар, поблизу Чинадієва (Л.20). Його будова від початку і до кінця просякнута романтичним стилем, з доповненням у навколишній зеленій архітектурі.

Закарпаття володіє також значною кількістю пам'яток дерев'яної народної архітектури XVII-XIX ст. На території регіону збережено 118 дерев'яних церков, збудованих упродовж останніх п'яти сторіч. В межах області виділяють три типи дерев'яних храмів: бойківський, лемківський та гуцульський [9].

Храм "Бойківського" типу є тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До нефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів бабинця та вівтарної частини, кутові сполучення зроблені вирубкою "в ластівчин хвіст". До цього типу відносяться церкви у селах Ужок, Гус- ний, Гукливий, Пилипець (Л.50-54). "Бойківські" храми дістали свою умовну назву від етнографічної групи, яка населяє Східно-Карпатський регіон [14].

Класичні пам'ятки "лемківського" типу в області збереглися тільки дві: Храм Св. Михайла із с. Шелестова (музей в Ужгороді), храм Св. Михайла в м.Свалява (Л.8, 16), були розібрані в кінці ХІХ-ХХст. або вивезені за межі Закарпаття. Головною стилістичною відмінністю "лемківських" церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної домінанти з центрального зрубу, нефу на високу дзвіницю, зведену над бабинцем або поряд з ним [14].

"Гуцульські" дерев'яні храми збереглися у смт. Ясіня та с. Лазещина, Рахівського району (Л.39). План такої будови має хрестоподібну форму і складається з п'яти зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Цей тип храму має дві виразно підкреслені осі симетрії, у відповідності з якими майже ідентично вирішені фасади. Центральний зруб на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну, внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму. "Гуцульські" церкви є одним з кращих прикладів сакральної архітектури Закарпаття [14].

В останні роки значного розвитку на Закарпатті набуває зелений (також відомий, як сільський чи екологічний) туризм, під час якого відпочиваючі мають змогу пізнавати мальовничу природу, культуру та історію краю, займатися активним відпочинком (рибалка, збирання грибів, малини, ожини, чорниць, лікарських рослин).

Відпочинок в закарпатських селах надає можливість міським жителям відвідати унікальні пам'ятки дерев'яної архітектури та об'єкти, пов'язані з народними промислами - ткацтвом, вишиванням, гончарством, лозоплетінням, різьбленням по дереву тощо [2]. Це, наприклад, музей ковальської справи "Кузня Гамора" в с. Лисичево Іршавсь- кого району та музей лісосплаву на річці Озе- рянка Міжгірського району. Власники сільських садиб розробляють і пропонують цікаві програми відпочинку для своїх гостей.відображені найважливіші археологічні, архітектурні, історичні, природні об'єкти краю. Умовні позначення на рисунку пояснені у легенді до карти. Номери об'єктів легенди відповідають номерам на картосхемі

Література

закарпаття туристичний рекреаційний

2. Печера Княгиня - карстова впадина шахтного типу, місце падіння найбільшого в Європі Великоберезнянського метеорита, Великоберезнянський район.

3. Бальнеологічний курорт Лумшори, Перечинський район