Туристична індустрія України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туристична індустрія України

Постановка проблеми. Упродовж багатьох століть туризм відігравав велику роль у житті людини, виступаючи насамперед як форма активного відпочинку і спосіб пізнання людиною навколишнього світу. На початку XXI століття значення туризму розширюється до рівня виконання економічних функцій. У зв'язку зі стрімким збільшенням туристичних потоків виникає новий вид господарської діяльності, метою якої є задоволення потреб рекреантів і туристів.

Останніми роками в Україні прийнято низку державних рішень на зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму. Туризм визнано одним з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується зі світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття.

Мета статті - простежити реалії сучасного українського туризму та його перспективи в недалекому майбутньому.

Аналіз досліджень. Принциповою проблемою сучасного управління індустрією туризму залишається відсутність його чіткого механізму, тобто взаємопов'язаної та виваженої сукупності прийомів, методів та важелів впливу на суб'єктів господарювання в туристичній галузі. Взагалі, на макрорівні поняття механізму управління в умовах перехідної економіки у вітчизняній науковій літературі вивчене явно недостатньо. Лише частково його торкаються праці Е. Лортикяна, Г. Лузіна, К. Павлова, А. Мельник, І. Кириленко, Б. Андрушківа, А. Сигайова, М. Недашківського та ін.

Тенденції розвитку ринку туристичних послуг досліджували А. Азар, М. Біржаков, І. Зорін, М. Кабушкін, В. Квартальнов, М. Мальська, А. Мазаракі, С. Мельниченко, Г. Папірян, В. Сенін, Т. Сокол, Т. Ткаченко, Г. Харріс, А. Чудновський, Л. Шульгіна та ін.

Основні засади державної туристичної політики в Україні закріплені в Законі України «Про туризм» від 18.11.2003 р. Згідно зі ст. 6 Закону, основними цілями державного регулювання туристичної діяльності є: 1) забезпечення прав громадян на відпочинок і оплачувану відпустку, свободу пересування, вільний доступ громадян країни та іноземців до місць і районів туристичного інтересу тощо; 2) створення умов для виховання, навчання й оздоровлення туристів; 3) розвиток туристичної індустрії, створення нових робочих місць, збільшення доходів держави; 4) збереження об'єктів туристичного показу, раціональне використання природного та культурного потенціалу країни, туристичних ресурсів; 5) безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності.

Туристична діяльність в Україні регулюється нормами як спеціального, так і загального законодавства. Загалом Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Законів України «Про туризм», «Про курорти» й інших нормативно-правових актів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності [10].

Виклад основного матеріалу дослідження. Україна посідає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний інтерес у вітчизняних та іноземних туристів. Розвиток сфери туризму й діяльності курортів України в цілому характеризується позитивною динамікою, зростанням кількісних та якісних параметрів в'їзного й внутрішнього туристичного потоку.

Без перебільшень можна стверджувати, що туризм сьогодні є не тільки практикою суспільного життя, а й чинником, що впливає на світовий розвиток. Логіку його впливу на світ і передусім людину не можна збагнути, керуючись лише статистичними даними Всесвітньої туристської організації щодо динаміки туристських потоків, доходів від туризму та кількості робочих місць у сфері туристичного бізнесу, хоч вони теж переконливо свідчать про сучасне «велике переміщення народів» [8, с. 5].

У період становлення ринкових відносин в Україні туризм як одна з найбільш перспективних та динамічних галузей світового господарства отримав усі умови для інтенсивного розвитку. Об'єктивним підґрунтям стало, з одного боку, відкриття тривалий час закритих державних кордонів, а з іншого - її величезний туристичний потенціал, що містить у собі неповторний комплекс історико-культурних та архітектурних пам'яток, об'єктів, рекреаційного призначення, природно-кліматичних ресурсів.

Туризм як специфічний вид діяльності охоплює безліч галузей економіки, починаючи з будівництва і закінчуючи транспортними перевезеннями. Досить важко дати точну оцінку, який сегмент підприємств, зайнятих у галузі туризму. Крім того, туризм підтримує різноманітні зв'язки з підприємствами інших секторів економіки: сільськогосподарськими підприємствами, заводами з виробництва транспортних засобів, меблевими фабриками й ін. [5].

Невід'ємною складовою виробничого процесу є так званий «діловий туризм», що до середини 80-х років не виокремлювався статистикою. Справді, до чого тут туризм, коли людина відвідує країну в бізнесових справах або є запрошеною на наукову конференцію. Однак останні тенденції свідчать, що учасники багатьох конференцій, семінарів і навіть звичайних поїздок майже не чекають від цих заходів якихось «глобальних відкриттів». Сьогодні увагу акцентовано здебільшого на «встановленні нових контактів і зумовлену зміною обстановки творчу активність». Вважається, що «ділові туристи» звертають більше уваги не на рутину, а на те, що робить поїздку незабутньою, підвищує працездатність і дозволяє мінімізувати, або і зовсім уникнути, виснажливості подорожі [9].

Особливу увагу науковці приділяють виявленню перспективних напрямків розвитку туризму в Україні, одним з яких є екологічний туризм.

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Географія екологічного туризму своєрідна. Якщо основні міжнародні потоки традиційних туристів спрямовані у розвинені країни, серед яких лідирують Франція, США, Іспанія, Італія, то екотуристи направляються головним чином у країни, що розташовані переважно в тропіках, з екзотичною природою привабливою для мешканців помірних широт. Серед лідерів - Кенія, Танзанія, Еквадор, Коста-Рика, Непал, а також Австралія, Нова Зеландія й ПАР.

Поряд з традиційними й поширеними у практиці формами культурного, пізнавального туризму на базі історико-архітектурної спадщини та оздоровчого туризму у курортно-рекреаційних районах України велика увага в останні роки приділяється новим видам туризму і, зокрема, сільському зеленому, або екологічному туризму, у якому поєднуються елементи оздоровчої діяльності, екологічної освіти, підвищення ролі краєзнавства та захисту довкілля. Розвиток сільського та екологічного туризму надає можливість для спілкування з природою широких кіл населення, стимулює діяльність суспільства та управлінських установ у напрямку розвитку місцевої економіки [4].

Зараз важливим стає те, що туристичні проекти та програми розвитку мають надавати пріоритет інтересам місцевого населення. Сільський туризм має можливість, беручи до уваги особливості оточуючого середовища і місцевої культури, та при далекоглядній державній політиці, досягти екологічного, культурного і соціального балансу між містом і селом.

Виділити потрібно також і «залізничний» туризм, що означає, «такий, що використовує засоби залізничного транспорту (користується його послугами)». Отже, можна вважати, що «залізничний туризм» (з точки зору споживача) - це діяльність осіб, які здійснюють поїздки і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища на термін від 24 годин до одного року, з будь-якою метою, але без виконання діяльності, що оплачується з джерел, які знаходяться у місці відвідування, і для свого переміщення користуються послугами залізничного транспорту [7].

Унікальність спортивного туризму полягає в тому, що теоретична і практична підготовка проводиться для всіх категорій складності: від походів вихідного дня (ПВД) до походів вищих категорій (5-ї і 6-ї) складності. Проводиться триступенева підготовка: початкова туристська підготовка - ПТП, середня туристська підготовка - СТП і вища туристська підготовка - ВТП. Цю підготовку проходять як учасники, так і керівники походів у всіх видах туризму. Для з'ясування готовності спортивних груп до походів проводяться змагання з техніки туризму. Для їх проведення готуються суддівські кадри у всіх видах туризму [1].

Дитячо-юнацький туризм - це вид туристичної діяльності, спрямований на задоволення оздоровчих, спортивних та пізнавальних потреб дітей і молоді поза місцем їх постійного проживання та навчання. Він покликаний виховувати підростаюче покоління засобами туристичної краєзнавчої діяльності, формувати всебічно розвинену особистість. Основними видами дитячого та молодіжного туризму є: екскурсія, спортивний туризм, оздоровлення та відпочинок у таборах санаторно - курортних закладах, освітні, ділові та заохочувальні тури для талановитих підлітків, переможців творчих конкурсів, олімпіад [2].

Розвиток послуг у туризмі залежить від динаміки туристичної галузі в різних регіонах, розвитку інформаційних технологій, соціальних і демографічних факторів тощо.

Управління якістю туристичних послуг - складний процес, що інтегрує діяльність різних суб'єктів господарювання, метою якої є задоволення потреб туристів. Застосування сучасних інформаційних технологій у діяльності підприємств дасть можливість задовольнити потреби споживачів послуг і забезпечити конкурентні переваги підприємств на внутрішньому й міжнародному ринках. Адже сьогодні, коли інформаційні технології дають широкі можливості для ефективнішого розвитку бізнесу, менеджерам потрібно використовувати їх як трамплін для просування на вищі щаблі бізнесу [3, с. 132-134.].

Туризм нерозривно пов'язаний з процесом організації перевезення та використанням технічних транспортних засобів.

Технологія обслуговування туристів різними видами транспорту передбачає процес перевезення повітряним, залізничним, автомобільним та водним видами транспорту та включає: планування перевезень, здійснення перевезень за обраним маршрутом, бронювання місць, надання сервісного обслуговування, забезпечення страхування, реєстрацію пасажирів та багажу, паспортної та візової підтримки, забезпечення трансферу, дотримання туристських формальностей [6].

Висновки і перспективи подальших розвідок. Глобальна економіка розширює просторові та часові параметри діяльності туристичного бізнесу як реального сектора національної економіки за рахунок створення нових інформаційних туристичних продуктів. Формується новий сектор економіки - віртуальний, у якому туристичні компанії та споживачі туристичних послуг інтерактивно взаємодіють через мережу Інтернет, яка стала віртуальним посередником.

Т. Черевичко відзначає, що глобальна інформаційна економіка створює об'єктивні умови для нових підходів організації інноваційного процесу в туристичному бізнесі, який зміщується з матеріальної галузі у сферу інтерактивних моделей [11]. На наш погляд, слід враховувати не лише розвиток моделей бізнесу, але й процеси глобалізації в галузі інформаційних систем, що забезпечують комунікації міжнародного туризму.

На нашу думку, прискорити розвиток туризму в Україні дозволять: розробка сітки цікавих туристичних маршрутів міжнародного значення на території нашої країни з урахуванням потреб та інтересів гостей, потенціалу туристичних ресурсів з подальшим представленням комерційних пропозицій іноземним туристичним фірмам для їх використання; забезпечення випуску високоякісної рекламно - інформаційної продукції на іноземних мовах, яка висвітлить туристичні можливості, історію, культуру України для розповсюдження серед іноземних туристів та закордонної спільноти.

Список використаних джерел

туризм культура комунікація

1. Булашев А.Я. Спортивный туризм: Учебник /А.Я. Булашев. - Х.: ХГАФК, 2004. - 388 с.

2. Каурова А.Д. Организация сферы туризма: Учебное пособие. - Издание 2-е, переработанное и дополненное /А.Д. Каурова. - СПб.: «Издательство дом Герда», 2006. - 320 с.

3. Кравцов О.В. Інформаційно-комунікаційні технології як засіб підвищення ефективності роботи туристичної фірми / О.В. Кравцов, Т.В. Кравцова, С.П. Кандзюба // Індустрія гостинності в країнах Європи: матеріали ІІІ Міжнар. науково-практ. конф. (4-6 грудня 2009 р., м. Сімферополь). - Сімферополь: ВіТроПринт, 2009. - С. 132-134.

4. Любінцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). - 3-є вид., перероб. та доп. / О.О. Любінцева. - К.: «Альтерпрес», 2006. - 436.

5. Мальська М.П. Міжнародний туризм і сфера послуг [Електронний ресурс] / М.П. Мальська, Н.В. Антонюк. - К., 2008. - 661 с.

6. Новикова А.М. Україна в системі міжнародних транспортних коридорів /А.М. Новикова. - К.: НІМБ, 2003. - 494 с.

7. Организация туризма: Учеб. пособие / А.П. Дурович, Н.И. Кабушкина, Т.М. Серегеева и др.; под. общ. ред. Н.И. Кабушкина и др. - Мн.: Новое знание, 2003. - 632 с.

8. Парфіненко А.Ю. Туризм як прояв і чинник глобалізації сучасного світу / А.Ю. Парфіненко. - Х.: ХНАМГ, 2010. - 284 с.

9. Розвиток ділового туризму в Україні. [Електрон. ресурс]. Спосіб доступу: - http://design.ca-ba-re.com/interview/1355/

10. Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування в Україні: монографія / К. Кілінська, В. Руденко, Н. Аніпко, Н. Андрусяк, Н. Коновалова та ін. - Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2010. - 250 с.

Размещено на Allbest.ru