Управління туристично-рекреаційною галуззю в умовах нестабільності ринку

Management tourism and recreation industry under market instability

Поняття «туризм» і «рекреація» тісно пов'язані між собою. Зокрема, під рекреацією найчастіше розуміють сукупність явищ і процесів, які впливають на відтворення фізичних і духовних сил населення.

Туризм, як зазначає Т. Ткаченко, - це чинник соціальної рівноваги та взаєморозуміння між людьми різного соціального статусу, чинник відпочинку й оздоровлення, доступу до різного виду пам'яток, що сприяє міжнародній і політичній стабільності (Tkachenko, 2006).

Очевидною є зростаюча конвергенція між туризмом і рекреацією у площині теорії, діяльності та впливів, особливо зі зростанням комерціалізації рекреації і розпорошенням обов'язків у рекреаційній сфері між державними і приватними структурами в умовах нестабільності ринку (Smal' and Smal', 2014).

Матеріал і методи досліджень. На сучасному етапі поняття «туристично-рекреаційна галузь» досліджують різні вітчизняні та зарубіжні вчені. Зокрема Ю.І. Прасул зазначає, що її розглядають як «соціально-географічне явище, що відображає прагнення людей до пізнання території, народів, які проживають на цій території, їх історичного та культурного надбання, збереження екологічного середовища», як «економічне явище, що здійснює прямий та опосередкований вплив на розвиток багатьох галузей економіки» (Prasul, 2012).

- розширення обсягу та асортименту послуг і підвищення їхньої якості;

- розробку виваженої цінової стратегії, що забезпечує оптимальне співвідношення «ціна-якість», яка спрямована на задоволення потреб широких верств населення;

- створення з боку держави законодавчого забезпечення, сприятливого для інноваційно-інвестиційного розвитку рекреаційної сфери;

- формування спеціалізації діяльності суб'єктів підприємництва рекреаційної сфери. З метою підвищення якості надання рекреаційних послуг та продуктивнішого і раціональнішого використання всіх видів ресурсів: економічних, організаційно-управлінських, матеріально-технічних, інноваційно-технологічних та ін.;

- комерціалізацію надання рекреаційних послуг і розвиток підприємництва, що забезпечить ефективне функціонування підрозділів сервісу, реалізацію маркетингових підходів до організації надання послуг та їх ефективний розвиток;

- вивчення та запровадження світового досвіду у сфері рекреаційних послуг, пошук найбільш ефективних форм і методів стимулювання їх розвитку, забезпечення високих стандартів обслуговування;

- підготовку висококваліфікованих кадрів для рекреаційної сфери з метою забезпечення її ефективного функціонування і розвитку (Il'chuk and Anopriyenko, 2017). Найбільший вплив на розвиток туристично- рекреаційної галузі повинна здійснювати держава, її політика може бути спрямована на:

- сприяння залученню коштів вітчизняних та іноземних інвесторів у галузь;

- збільшення кількості видавничо-друкарських матеріалів, інформаційно-рекламних заходів щодо рекреаційно-туристичних можливостей України та конкретного регіону;

- вдосконалення законодавчої та нормативної бази;

- створення єдиної методологічної бази розрахунків щодо кількісного визначення впливу рекреаційно- туристичної галузі на економіку держави загалом та окремих регіонів;

- збільшення потоку іноземних туристів в Україну через максимальне спрощення процедури оформлення візових документів, прикордонного та митного контролю для них (Mel'ny'k and Starostenko, 2002).

Регіонологія туризму в Україні виявляє недостатність концептуалізації просторової організації рекреаційно-туристичної діяльності та необхідна для вирішення множини часткових проблем, у тому числі питань політики просторового розвитку туризму (Stechenko et al., 2012).

Дослідження туристично-рекреаційної галузі з різних ракурсів показано на рис. 1.

Рис. 1. Схема дослідження туристично-рекреаційної галузі*

* Розроблено авторами.

Туристично-рекреаційна діяльність регіону повинна здійснюватися з урахуванням таких принципів:

- належне ставлення до біорозмаїття, природних та культурних особливостей якості води, повітря, землі, ландшафтів;

- особливе ставлення до соціально-культурної самобутності місцевого населення;

- необхідність пошуку рівноваги між цілями великого бізнесу та місцевого населення, розвитком туризму й охороною навколишнього середовища. Коли інтереси охорони навколишнього середовища не збігаються з інтересами розвитку туризму, пріоритет залишається за першими;

- використання частини доходів, отриманих від туристичної діяльності, для вживання заходів, спрямованих на відновлення навколишнього середовища відповідних територій;

- поєднання зусиль центральних органів влади, місцевих громад і ділових структур у розвитку території та чітко визначеної відповідальності за збереження природного та культурного ландшафту (Xarichkov, 2007).

Водночас у плануванні туристичного розвитку мають діяти загальноєвропейські принципи (Рекомендація Комітету міністрів державам - членам Ради Європи № (97) «Про політику розвитку сталого туризму з урахуванням навколишнього середовища в прибережних зонах»).

Аналіз принципів організації туристичної галузі країн, що мають розвинуту індустрію туризму, доводить необхідність надання державної підтримки її розвитку, зокрема у сфері інформаційно-рекламної діяльності. Це є передумовою формування галузі як високоприбуткового сектору економіки, чинника соціального розвитку та культурного піднесення країни за збереження її самобутності та національної суті туристичної галузі, гармонійної інтеграції України в європейські та світові глобалізаційні та гуманізаційні процеси (Prejger, 2001).

Якщо на рівні функціонального призначення тих чи інших ресурсів можна провести чітку межу між субгалузями рекреаційної сфери (туризм, відпочинок, спорт, санаторно-курортне лікування тощо), то для вивчення просторової організації природноресурсного потенціалу необхідний саме комплексний підхід. Тому й рекреаційно-туристична придатність різнорангових регіональних утворень фактично не буває монофункціональною: всі вони певним чинном можуть задовольняти потреби у туристичних послугах чи санаторно-курортному оздоровленні (Shkola, 2003).

Розглядаючи туристично-рекреаційні ресурси з соціальної точки зору, стверджуємо, що це - сукупність дій людини, які спрямовані на надання, споживання чи задоволення туристичних потреб із врахуванням вільного часу, фінансових ресурсів, необхідності підвищення інтелектуального рівня тощо.

З погляду сфери економіки, туристично-рекреаційні ресурси - це складові туристичних і природних ресурсів, які мають матеріальну та фінансову основу. На практиці використовують три види платежів: платежі за використання природних рекреаційних ресурсів; відрахування за понаднормативне їх використання i за користування загальною інфраструктурою. Різниця результатів господарського використання формується на основі кількісних обмежень та якісних відмінностей рекреаційних ресурсів в умовах ринкової економіки.

Проте, незважаючи на розбіжності у визначеннях туристично-рекреаційних ресурсів з різних точок зору, є низка однотипних чинників впливу на їхній розвиток (рис. 2).

На нашу думку, дослідження впливу чинників на туристично-рекреаційні ресурси доцільно почати із загальнодержавного рівня.

Соціальні чинники характеризуються підвищенням рівня доходів населення та витрат на відпочинок і дозвілля. При цьому також потрібно враховувати частку самотніх людей похилого віку, збільшення кількості бездітних пар і тенденцію зростання кількості укладених шлюбів у зрілому віці тощо, що призводить до збільшення кількості подорожуючих.

Політичний стан країни впливає майже на всі динамічні потоки у сфері туризму. Зокрема особливий вплив на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів має стабільна політична ситуація в регіоні та в країні загалом, пом'якшення адміністративного контролю тощо.

Рис. 2. Загальнодержавні та регіональні чинники впливу на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів

** Розроблено авторами.

Під демографічними чинниками розуміємо кількість населення, статево-вікову структуру, родинний склад, урбанізацію, кваліфікованість кадрів, гостинність місцевого населення тощо. Найбільшу схильність до активних форм туризму виявляють люди у віці 18-30 років. Однак пік загальної туристичної рухливості людей спостерігається за досягнення 3050 років (Gacenbiller, 2009).

На регіональному рівні вплив чинників на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів є не менш дієвим, ніж на загальнодержавному.

Релігійні чинники впливу ґрунтуються на дослідженні сучасного релігієзнавства, географії релігії, етнографії та етногеографії, ретроспективній методології та ін. (Nemecz' et al., 2001).

Особливий вплив на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів мають матеріальні чинники, пов'язані з кількістю місць розміщення, кількістю закладів громадського харчування та закладів розваг у регіоні, наявністю висококваліфікованих кадрів та існуванням засобів зв'язку тощо.

Географічні чинники мають особливий вплив на розвиток туристично-рекреаційної галузі, оскільки це передусім цінність рекреаційних ресурсів, сезонність, відстань, транспортна доступність тощо (Mal's'ka et al., 2008).

Розвиток земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі залежить і від природних чинників, серед яких особливу увагу необхідно звернути на рівень екологізації регіону, оскільки навколишнє середовище є основою і потенціалом туристичної діяльності. Негативний стан природного середовища призводить до зменшення кількості відвідувачів і загалом до спаду туристичного попиту.

Культурні чинники мають важливе значення для туристів із високим рівнем інтелекту та освіти, а також пізнавальними потребами. Тут важливо враховувати наявність у регіоні об'єктів культурної спадщини. До останніх належать місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно- антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

На мікрорівні гальмування розвитку туристично-рекреаційної галузі пов'язані з:

- відсутністю висококваліфікованих кадрів і наявністю обізнаних туроператорів, оскільки останні не зацікавлені у підвищенні та просуванні туристичного іміджу регіону;

- відсутністю коштів на відновлення пам'яток історії та архітектурного мистецтва;

- відсутністю розмаїття туристичних послуг;

- незадовільним станом готельного бізнесу, що характеризується низькою якістю сервісу та обслуговування;

- слабкою взаємодією місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку туризму і рекреації в регіоні;

- низьким рівнем розвитку туристичної інфраструктури та високим рівнем зношеності комунальної інфраструктури тощо;

- відсутністю дорожніх вказівників і туристично-інформаційних знаків, а також під'їздів до багатьох туристичних об'єктів;

- недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки з боку держави.

Для розвитку рекреаційно-туристичної галузі належить:

- значно підвищити рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і рекреаційних послуг;

- вдосконалити нормативно-правову базу забезпечення рекреаційної діяльності та візовий режим;

- розробити і реалізувати низку рекламних і стимуляційних заходів з метою створення позитивного іміджу держави;

- поліпшити випуск туристичних друкованих видань і буклетів, рекламних відеофільмів, компакт-дисків;

- поліпшити стан дорожньої мережі та збільшити кількість авіарейсів;

- поліпшити систему необхідного для туристів сервісу внаслідок розширення комплексу послуг, що надаються одним рекреаційним закладом (лікувально-оздоровчі, лікувально-спортивно-оздоровчі комплекси);

- зменшити ставки податків на прибуток туристичних підприємств;

- розширити вивчення існуючих мінеральних джерел тощо (Solyarchuk and Solyarchuk, 2016).

В умовах нестабільного ринку кожен регіон усвідомлює необхідність використання туристичної діяльності, її вплив на свій соціальний та економічний розвиток. Хоча державні органи мало приділяють уваги розвитку туризму та процесу його фінансування, він усе таки розвивається досить швидкими темпами.

Висновки. Отже, для вирішення локальних проблем розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі та формування рекреаційно-туристичної інфраструктури на регіональному рівні необхідно:

- розробити стратегії з обґрунтуванням пріоритетних напрямів розвитку кожної окремої області Західного регіону;

- розробити систему бюджетів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі в розрізі окремих сфер її діяльності;

- вдосконалити існуючі та запропонувати нові маршрути регіональних спеціалізованих туристичних напрямів;

- розробити плани залучення інвестиційних ресурсів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу регіону тощо.

Перспективи подальших досліджень спрямованні на вивчення туристично-рекреаційної галузі, яка зіштовхнулася з різними проблемами та потребує повноцінного дослідження, вивчення та усунення.

Бібліографічні посилання