Соціопрагматика комунікативного простору туризму

І.Г. Климко

Соціопрагматичний аналіз традиційної символіки подорожі належить етнокультурним дослідженням, проте у сучасному просторі виникає нова міфологія подорожування автостопом та ін. Це неформальні протесні рухи подорожування як антисистеми, що створюють свої кодекси, правила поведінки, текстуальну реальність, свій «негатив буття» як певний дискурс, який перетворюється на своєрідні інсталяції або імагінації реальності подорожування. соціопрагматика подорож культурний туристичний

Соціопрагматика є певною герменевтикою або символологією, де символ як концетрована інформація комунікативного поля подорожі набуває певного імперативного змісту в ритуалах сучасних міфогенних подій туристів. Це викликає відповідну реакцію співучасників тої або іншої події, в яких подорож визначається як туристична акція. Це може бути реальне подорожування або віртуальна мандрівка у просторі екрану. Так реципієнт потрапляє у процес кодування і розкодування образів, архетипів, символів, а також формуються та соціальна структура «споживання» тексту подорожі як соціальний наратив, тобто впливовий дискурс, що має символічні характеристики за певною домінантою людської поведінки. Поведінка туриста призводить до тієї соціальної події, яку ми визначаємо як прагматику, запрограмований тип або архетип самоздійснення контенту дороги.

Отже, соціальна прагматика подорожі визначається як певна ситуативна реальність комунікації. Люди, що подорожують, сідають в те чи інше крісло засобу перевезення. Крісло може стояти перед екраном телевізору, де реципієнт мандрує візуально завдяки екранній ідентичності, індефікації себе як туриста. Актор подорожі - віртуальний або реальний турист - подорожує по-справжньому, бо здійснюється акт кодування і розкодування той ознакової реальності, яка пов'язана з кодом дороги, з соціальними зв'язками розміщення символів у тій чи іншій ділянці дороги в контексті її певної міфологізації. Міфологізація дороги формується переважно як арт-реальність. Так, виробляються сучасні програми артизації туристичної події у подорожі як феномен комунікації, що апелюють до прагматики як семантичного коду та семіозу (дії знаків) дороги.

Міфоритуальна конструкція сучасної подорожі - це своєрідний міфодизайн [7]. Артизація зазвичай актуалізує культурно-історичний потенціал подорожування, а також підживлює певну систему артикуляції дискурсу дороги, що розгортається в сучасній комунікативній реальності. Це дає можливість описати простір подорожі як системний вимір людської цілісності, де подорож стає своєрідним шляхом випробування людських якостей на дружбу, вірність, здібність допомогти, а якщо треба, то й поховати померлого. Все це описано в різних щоденниках мандрівників ХІХ - ХХ ст. Утім, важливо побачити сучасний туризм у просторі стратегії культурного домобудівництва. Соціопрагматика як лігвистична герменевтика тексту допомагає усвідомити подорожування як цілісність культури. Туризм втрачає і не втрачає семантичний контекст культурної аури, але не всі туристи такі не свідомі, що не мають досвіду традиційного подорожування. Більшість це сприйняла від батьків, від традиційного побуту та помешкання біля дороги.

Д. Лихачов писав про сповідь М. Грека, що приїхав у Росію на межі ХVІ ст. Він пише про Росію як жінку, що сидить при дорозі. Вона відчуває сам простір буття шляху. Вона думає про майбутнє,плаче [4, с. 3]. Це також й образ України. Це суцільний плач українських дум. Цей плач надає катарсис. Горе, яка може спіткати, приходить несвоєчасно. Все це говорить про те, що ті люди, які йдуть, можуть повернутись знедоленими або богатими, можуть взагалі не повернутись, як не повернулися туристи з літака, що летів з Єгипту. Туризм - не рай на землі, як про це пишуть рекламні тексти. Туризм обтяжений долею подорожі як соціального та культурного буття.

У Тлумачному словнику В. Даля дорога визначається як «їздова смуга; накатаний, або спеціальним чином підготовлений простір для їзди, для проїзду або ходіння; шлях, стезя, напрям та відстань від місця до місця» [2, с. 473]. Шлях, напрямок, відстань... Ми бачимо різні характеристики дороги. Водночас дорога розуміється як певний процес переміщення, сама їзда, ходьба, шлях, те, що пов'язано з подорожуванням. В. Даль зазначив, що дорога є амбівалентною. Дорога є відстанню, дискретною реальністю «від» і «до», це континуальна реальність пересування, саме пересування, їзда.

Дорога - це текст змін, що є бажаними, але вони (зміни) пов'язані з тим, що не змінюється. Пов'язані з долею, зі стилем життя. Так, дорога стає самодостатньою сутністтю буття людини, що несе в собі певну систему становлення людської долі. Дорога визначається як кінечна суттєва сутність, що має свій образ, органічність, цілістність. Це шлях як протяжіння, система трансформації світу навколо себе. Це стиль життя як одвічна подорож, як образ життя. Це певна частина буття, яка вирвана з реальності і дає можливість оновлення. Це свято. Весь семантичний набір конотації наративів дороги свідчить про те, що соціопрагматика подорожі є надзвичайно варіативною, орієнтованою на завершення, радісний кінець, отримання нових якостей життя, свободу, природу існування поза домом і вдома, спокій, щастя, сенс життя.

Дорога стає своєрідною субстанцією, чистим полем, полем можливостей, надій, очікувань, замовлянь, молитов, які здійснюються у контексті зустрічі та прощання. Дорога набуває певної семіосфери, певної межі між світом власного дому, домашньої сфери та світом чужого, невідомого світу. Тут завжди існують такі реалії, як ворота, межа засвоєного дому, символічні зображення межі: синє море, острів Буян, «крековастий дуб», вогняний стовп, золотий престол тощо. Дорога описується як чисте поле, яке єднає багато архетипів, багато семантичних складових елементів, які визначають цінності людини між буттям і небуттям, є запорукою єднання з абсолютом. Чисте поле - це формула опустелювання буття, яке несе в собі пафос володіння цим буттям і пафос намагання перетворити пустий простір на завершений, а саме замовляння, звернення до дороги як очікування добра, долі, щастя свідчить про те, що дорога стає можливістю долати вирок і доленосним принципом.

Проводи включали цілий ряд елементів похоронного обряду: плачі, голосіння, причитання. «Живих ховаємо», - говорили селяни, проводжаючи переселенців, або рекрутів. Людина, як йшла, маркувалася як не належна до світу живих. У дорозі їй може бути приписаний статус, пов'язаний із потойбічним світом. Мандрівник у певних ситуаціях сприймався як ходячий небіжчик, образ смерті тощо. Варто згадати фільм Л. Осики «Кам'яний хрест», де вимальовується картини символічних похорон українців, що від'їжджають у Канаду, навіть ставлять символічний хрест на символічній могилі.

Дорога як смертний шлях - архетип надзвичайно давній, глибинний, він нікуди не подівся в сьогоденні, особливо в ситуації перманентних війн, небезпечних подорожей. Цього не варто забувати, ми не можемо цього позбутися. Цей глибинний семантичний контекст свідчить про те, що той, хто вийшов на дорогу, вже причетний до небуття. Отже, дім при дорозі - це один мотив, стаціонарне житло - інший мотив, а всі засоби пересування як дім, інший дім, який несе в собі аналог небуття, - це ще одне помешкання людини.

Простір дому сповнений речами, що символізують рекреативні сімейні цінності. Зона найбільшої концентрації подібних значень - пічь, покуть. Так, у традиційній українській хаті існує двічі сакралізована реальність помешкання (поганська та християнська топонімія святого вогню та Святого Духу). У пересувному домі-помешканні все те, що пов'язано з домівкою (а це крісло літака, пристібнуті ремні, гарантія безпеки), символізують первинну сакралізацію дому, буття на дорозі. Вторинна сакралізація надається символічно як бренд, імідж турфірми та ін. Крім того, вторинна сакралізація наративно презентується тими кодексами, які завдані в подорожі, пов'язана з необхідністю виконувати їх. Це вже нова вербальна функція, сакралізація новітнього зразка. Якщо людина йде проти норм добробуту, гостинності в помешканні дороги, розстібується, починає якось інакше поводитись, вона виходить з обійм символічного помешкання і потрапляє в обійми небуття.

Власне обряди, які супроводжували людину в подорожі, були орієнтовані на те, щоб здійснити прощальний ритуал, який змінював статус того, хто йшов із дому (стаціонарного домашнього помешкання) в чисте полі. Отже, це традиційні форми пересування: сезонні, міграційні та ін. Так, робочі міграції інколи були пов'язані з тим, що людина йшла й просила їжі Христа ради. Жебракування в подорожі складає цілу міфоритуальну традицію, яка проектується на дорогу як на певний білий аркуш, на якому людина непередбачувано може зустріти все, що завгодно [8].

Тобто практично всі ситуації, які визначались як відхід і прихід, так чи інакше були маркерами зміни статусу людини. Сезонність ритмів зміни статусу, що пов'язана із зимовою, осінньою, весінньою дорогою, часом приходу, уходу, прощання та зустрічі, спирається на ті обряди, які чітко підсумовувалися формулою прощання, замовляння, зустрічі.

Отже, обрядовий рух вулицею, гульба, хороводи, обходи домів свідчили про те, що люди перед тим, як вирушити в дорогу, навідувалися до сусідів, йшли на гробки, заходили у храм, а також у лазню, обходили двір як оселю [8]. Переступання порогу, вихід за межі оселі, дому, напутственні молитви говорять про те, що етнокультурний образ подорожування - це великий дискурс, або велика мова, яка так чи інакше має бути реалізована в туризмі як культурно-історичний архетип, має бути актуалізованою в сучасній імагінації та міфологізації дороги, що, однак, пов'язано із досить складними трансформаціями, які відбуваються в загальнокультурному планетарному просторі. Це трансформація глобалізаційного плану, що зумовлена перманентними війнами, міграціями та ін.

Скільки нині приїжджає в європейські країни мігрантів, як їх зустрічають, які утворюються коаліції щодо боротьби з тероризмом... Комфорт туризму в добу глобалізації завжди під сумнівом. Ця складна ситуація накладається на архетипи культивованої подорожі, туристичної діяльності як розміреного та впорядкованого, технологізованого побуту подорожування. Глобалізація водночас ставить на один рівень будь-яку дорогу, будь-яке буття, будь-які виміри людського існування в подорожі та ризики, пов'язані з інтенсифікацією туристичної індустрії. Весь цей контекст не варто забувати. Ми акцентували на соціопрагматиці дороги, яка несе в собі вітальні, етичні, естетичні, екзистенційні контексти, які так чи інакше свідчать про те, що людина стає іншою в дорозі.

Одною із цікавих змін людини дороги, яку помітили давно, є те, що дорога актуалізує зустріч із непередбаченими віртуальними істотами, образами русалок, розбійників, старців, ведмедів тощо. Ще один цікавий світ, який помітний здавна і теж існує в будь-якій подорожі, навіть у туристичних подорожах, - це сексуальна свобода. Отже, інколи дивно, що та людина, яка вдома чинно спілкується, ходить у церкву, виконує всі вправи, правила почитання обрядів, тримається досить пристойно, в дорозі раптом змінюється. Так, уявлення про дорогу як сферу сексуальної свободи зберігається у фольклорній свідомості. При цьому дорога усуває передусім закон родинного ладу, свідчить про креативну спрямованість сексуальної поведінки. Скільки жорстоких романів в дорозі пов'язано з мотивом розлучення коханих. Так, формульними є сюжети зустрічі із солдатом, матросом, які зганьбили та кинули дівчину на дорозі та ін.

Система розкріпачення або певна карнавалізація побутування у дорозі дає можливість зняти напругу і звільнити людину від зайвих табу, але ж вона свідчить й про те, що сексуальне життя в дорозі усувається за рамки звичайних норм, набуваючи нерегульованого характеру. Дорога як місце перебування стає рекреативною або агресивною реальністю зустрічі не назавжди, зустрічі як останній шанс, зустрічі як вдачі. Отже, це свідчить про те, що власне туризм як наслідування архетипів дороги, які приходять з етнокультури з культурними табу і культурними засобами регулювання, несе в собі певну стратегію контрдії, альтерглобалізму, етнографічного локалізму, систему поведінки, якої дуже важко уникнути.

Якщо перевести ці міфопоетичні, фольклорні, семантичні архетипи дороги в контекст сучасних семіотичних досліджень, доцільним буде використати ті моделі, які позначаються в театралогії (театральній інтерпретації культурних проектів) як актантна модель. Тобто ключовим концептом стає акт як певний алгоритм здіснення подорожі в її символічних, образно-презентативних формах [5. с. 6]. Темпоральності буття визначаються семантично як акт, що презентує вічність, лад, добробут і водночас миттєвість життя.

Література

1. Вишневська Г.Г. Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в контексті розвитку українського туризму : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. культурології : спец. 26.00.06 «Прикладна культурологія. Культурні практики» / Г.Г. Вишневська. - К., 2008. - 19 с.

2. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4-х т. / В.И. Даль. - Т. 1. - СПб., М. : Терра, 1995. - 546 с.

3. Кусков А.С. Культурные ландшафты и туризм : эволюция концепций и представлений, пространство взаимодействия / А.С. Кусков // География и туризм : Сб. научн. трудов. - Пермь : ПГУ, 2006. - С. 115-134.

4. Лихачев Д.С. О национальном характере русских / Д.С. Лихачев // Вопросы философии. - 1990. - № 4. - С. 3-6.

5. Пави П. Словарь театра / П. Пави. - М.: Прогресс, 1991. - 504 с.

6. Тютюнник Ю.Г. Образы ландшафта / Ю.Г. Тютюнник. - К. : ЦГО НАНУ, 2002. - С. 167-193.

7. Ульяновский А.В. Мифодизайн рекламы / А.В. Ульяновский. - СПб: Петрополь, 1995. - 300 с.

8. Щепанская Т.Б. Культура дороги в русской мифоритуальной традиции ХІХ - ХХ вв. / Т.Б. Щепанская. - М. : Индрик, 2003. - 538 с.

Анотація

Климко І. Г. Соціопрагматика комунікативного простору туризму. - Стаття.

Соціопрагматика подорожі - це її семіотичний, образний та символічний контекст у семіологічному розумінні. Дорогу як культурну цілісність і певний артефакт культури можно уявити як дискурс, «промову подорожі», або як низку співскладених дискурсів. Феномен соціопрагматики, який у лінгвистиці характеризує орентацію на дієвість тексту, а ширше - на театрологію тексту, у статті презентується як театрологія подорожі. Як відомо, театралогія стає однією з провідних інтерпретант культури. Дорогу теж можна представити як певний текст, що сповнений знакових структур. Театрологія текстуальної цілісності подорожі - це театральна інтерпретація знакових структур дороги. Так, соціопрагматика як постлінгвістичний феномен набуває свого семіотичного та культурологічного виміру у вимірі туристичної діяльності та інших практик подорожування. Театрологію дороги презентує код поведінки в подорожі як певна ігрова цілісність уходу, подорожування та повернення додому.

Ключові слова: культура, дорога, шлях, соціопрагматика подорожі, театрологія подорожі.