Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра туризму та готельно-ресторанної справи

Курсова робота

з дисципліни: «Організація туризму: туроперейтинг»

на тему: «Сучасний стан та перспективи розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні»

Студентки 4 курсу Т1-B14 групи

Напряму підготовки 6.140103 Туризм

денної форми навчання Білик О.С.

Керівник: завідувач кафедри, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри туризму та готельно-ресторанної справи Баженова С.Е.

м. Кам'янець-Подільський - 2017 рік

Зміст

• Вступ
• 1. Загальні теоретичні аспекти туроператорської та турагентської діяльності
• 1.1 Туроператор як суб`єкт організації відпочинку
• 1.2Турагент як суб`єкт збуту та продажу туристичного продукту
• 1.3 Основні відмінності між туроператорами і турагентами
• 2. Сучасний стан та розвиток туроператорської і турагентської діяльності в Україні
• 2.1 Аналіз розвитку та дослідження особливостей туроператорської і турагентської діяльності
• 2.2 Аналіз сучасного міжнародного туроперейтингу
• 3. Проблеми та тенденції розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні
• 3.1 Проблеми та перспективи розвитку туроператорської та турагенської діяльності
• 3.2 Франчайзинг як форма організації туристичного бізнесу
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток А
• Додаток Б
• Додаток В
• Додаток Д

Вступ

Актуальність теми. Туристична діяьність - діяльність пов`язана з органзіцією всіх форм виїзду людей з місця постійного проживання в оздоровчих цілях, для задоволення пізнавальних інтересів або в професійно-ділових цілях без заняття оплачуваною діяльністю в місцях тимчасового перебування.

Туризм у різних країнах світу має роль своєрідного важеля, який використовується як один із способів оздоровити всю національну економіку країни. У багатьох країнах туризм має провідну роль у формуванні валового внутрішнього продукту, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, активізації зовнішньоторговельного балансу.

Найважливішу роль у розвитку туризму відіграють туристичні підприємства, які забезпечують для туристів міжнародні та внутрішні перевезення, необхідний пакет послуг, а також інші посередницькі операції.

У теорії туризму діяльність туроператорських підприємств інакше називають туроперейтинг.

Важливим завданням кожного підприємства і його керівництва стало збереження компанії і створення потенціалу для її майбутнього розвитку. Туроператорська та турагентська діяльності в Україні у певній мірі є особливою. Це галузь, яка продає найголовнішу цінність - емоції і спогади. І даний фактор є одним із ключових, який дозволяє з оптимізмом дивитися на перспективи розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні.

Метою курсової роботи є на базі аналізу теоретичної літератури та стану туристичного ринку, обґрунтувати ефективні напрями розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні.

Об`єктом дослідження є процес функціонування та розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні.

Предметом дослідження є умови та тенденції розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні.

Завдання роботи:

- проаналізувати різні підходи до поняття і визначення туроператорської і турагентської діяльності;

- дослідити основні цілі та види туроператорської і турагентської діяльності в Україні;

- визначити перспективи розвитку туроператорської та турагентської діяльсті в Україні;

- за підсумками проведеного дослідження зробити загальні висновки.

В основу роботи покладено вивчення законодавчих актів України, навчальна література з питань туризму і краєзнавства, наукова та довідкова література.

Методи які використовуються у курсовій роботі: спостереження, порівняння, моделювання, індукції та дедукції, статистичний, прогнозування та інші.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини у трьох розділах (теоретичного, аналітико-дослідницького, науково-практичного), висновків, списків використаних джерел (27 найменувань) та додатків (4 найменувань). Курсова робота складається з 38 основних та 4 додаткових сторінок.

1. Загальні теоретичні аспекти туроператорської та турагентської діяльності

1.1 Туроператор як суб`єкт організації відпочинку

Туристичні оператори (туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність [4, c. 8].

Також Закон України «Про туризм» визначає й інших суб'єктів туристичної діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг [1].

Для характеристики туристичного підприємства, метою діяльності якого є формування туристичного продукту та просування його споживачам, використано термін «туроперейтинг» [9, c. 10].

Туроператорами називають:

- туристичні організації (підприємства), які мають власні або орендовані засоби туристичного обслуговування і пропонують своїм клієнтам комплекс послуг;

- оптових посередників між турагентами і підприємствами туристичної індустрії, до яких належать фірми і організації, зайняті обслуговуванням туристів, але не відносяться напряму до туризму, а є представниками інших галузей економіки. Це транспортні компанії, підприємства громадського харчування, страхові фірми, спортивні, культурні заклади та ін. [7, c. 13].

Діяльність сучасного туроператора спрямована на ефективне виконання ним вищеперелічених функцій (Додаток А). Особливості туроператора як виду посередницької діяльності на туристичному ринку характеризуються такими рисами:

- безпосередньо пов'язана з розробкою і складанням туристичних програм і їхньою апробацією;

- вимагає безпосередньої взаємодії оператора з постачальниками туристичних продуктів;

- обов'язково вимагає зусиль оператора у формуванні кадрового забезпечення кожного тур пакета;

- припускає наявність у оператора агентської мережі;

- вимагає безпосередньої участі оператора в організації туру і постійного контролю за якісним створенням туристичних продуктів.

Посередник (туроператор і турагент) складається з поєднання циклічних робіт, пов'язаних з розробкою та реалізацією кожного конкретного туру. Цикл робіт оператора приблизно можна розбити на такі етапи:

1) проектування туру;

2) планування туру;

3) просування і продаж туристичного продукту [25];

Спеціалізація турпідприємств залежить:

а) від участі в зовнішньоекономічній діяльності (міжнародний та внутрішній туризм) і характеру експортно-імпортних зв'язків - в міжнародному туризму з відповідним підрозділом на зарубіжний (виїзд вітчизняних туристів за кордон) та іноземний (в'їзд іноземних громадян в країну і забезпечення їх обслуговування під час подорожі); - у внутрішньому туризмі зі спеціалізацією за видами, напрямками екскурсійної діяльності;

б) від сегмента ринку споживача (за видом - лікувальний, рекреаційний, релігійний; напрямком - Середземномор'я, Європа, Південно-Східна Азія; сезоном - літній чи зимовий; демографічними ознаками - молодіжний, сімейний тощо);

в) від розвитку видових субринків - ринок транспортних послуг і його окремих видів; ринок екскурсійних послуг [26].

Класифікації туроператорів за специфікою функціонування на ринку туристичних послуг:

1) оператор масового ринку - найбільш відомий тип операторів. Сутність діяльності для даного типу полягає у формуванні, купівлі і продажу турпакетів у добре відомі туристичні центри і курорти, перевезення клієнтів до яких здійснюється приватними авіакомпаніями або чартерними рейсами;

2) туроператори, які спеціалізуються на певному сегменті (напрямі) ринку туристичних послуг. Можуть бути поділені на декілька категорій:

а) туроператори, які пропонують пакети для певної категорії споживачів (наприклад, для молоді, вчених, бізнесменів, сімейних пар тощо);

б) туроператори, які пропонують пакети на певні напрямки (наприклад, в Англію, Францію, Угорщину, Швейцарію, Австрію і т.д.);

в) туроператори, які пропонують пакет турпослуг у певних туристичних центрах (наприклад, Майорка, курорт Коста Дель-Соль, Анталья тощо);

г) туроператори, які пропонують турпродукт, пов'язаний з перевезеннями клієнтури на певному виді транспорту (наприклад, пароплави, потяги, літаки);

д) туроператори, які пропонують специфічні тури (сафарі, рафтінг, дайвінг тощо);

3) туроператори внутрішнього ринку (domectic), які продають турпакети в межах країни проживання, тобто турпродукт реалізується на національному рівні;

4) туроператори зовнішнього ринку (international) створюють пакети і продають їх в різні країни. Як і з попереднім типом, тут вирізняють декілька категорій. Деякі організовують для зарубіжних туристів різноманітні послуги і виступають в ролі менеджерів сервісного забезпечення турпродукту. Інші спеціалізуються винятково на зустрічі і перевезенні (трансфері) туристів у готелі, а також пропонують послуги ескорту. Окремі туроператори пропонують різноманітний набір послуг, який включає переговори з партнерами, які мають автобуси і готелі, організацію освітніх турів, організацію харчування і розваг з метою мінімізації цін, що закріплені в контрактах. Ряд туроператорів спеціалізується на обслуговуванні окремих етнічних груп тощо [27].

За місцем діяльності туроператори бувають:

- внутрішні оператори - формують турпродукт для споживання громадянами своєї країни в межах країни;

- виїзні оператори - формують турпродукт для споживання громадянами своєї країни за кордоном;

- оператори на прийомі - базуються в місці призначення і обслуговують прибулих іноземних туристів.

У загальнішому сенсі туроперейтингу туроператорів прийнято поділяти на ініціативних і рецептивних.

Ініціативні - це туроператори, які відправляють туристів за кордон або інші регіони за домовленістю з приймаючими операторами або безпосередньо з туристичними підприємствами.

Рецептивні - це туроператори на прийомі, тобто ті, які комплектують тури і програми обслуговування в місцях прийому і обслуговування туристів, використовуючи прямі угоди з постачальниками послуг.

З точки зору спеціалізації, турагенти можуть бути багатопрофільними, тобто здійснювати комплексне обслуговування різних за запитами клієнтів, і спеціалізованими, які спеціалізуються на певних видах обслуговування (організація ділових, спортивних та інших поїздок)[8, c. 105-106].

Отже, діяльність туроператора грає провідну роль в туризмі. Туроператори встановлюють зв`язки з постачальниками туристичних послуг в галузі туризму. Діяльність також показує закономірне поєднання робочих циклів туроператора щодо конкретних турів або програм, які вони пропонують на ринок.

1.2 Турагент як суб`єкт збуту та продажу туристичного продукту

Туристичні агенти (турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність [5, c. 34-35].

Також Закон України «Про туризм» визначає й інших суб'єктів туристичної діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг [1].

Туристичне підприємство може бути одночасно і туроператором, і турагентом. Наприклад, бюро розробляє маршрути як туроператор і частково самостійно продає їх безпосередньо споживачу, а більшу частину продає турагенту, одночасно як турагент купує тури в іншого бюро (туроператора) і продає їх своїм туристам [8, c. 111].

Потреба в агентах виникає з ряду причин:

- необхідності просування турів оператора в регіонах - далеко не кожен туроператор має можливість відкривати в кожному перспективному регіоні власне представництво або філіал, тоді як залучення регіональних агентів до спільної роботи надає можливість просування турів оператора далеко від місця його постійної дислокації;

- необхідності доведення турів до клієнта - не кожен клієнт схильний їхати за десятки або сотні кілометрів, в інше місто, для того, щоб придбати тур. Набагато вигідніше для клієнта придбати пакет в рідному місті у повноважного агента далекого туроператора, аналогічно, це вигідно і для оператора, наявність агентської мережі якого дає змогу обслуговувати іногородніх туристів;

- відсутність у оператора можливості самостійно обслуговувати всіх клієнтів, що відправляються ним. Наявність агентської мережі - це неодмінна умова мінімізації витрат туроператора. Чим більше людей він обслуговує самостійно, тим більше у нього виникає витрат (необхідність утримувати великий штат працівників) і навпаки [4, c. 45].

Функції туристичних агентств:

- рекламування турів, що пропонуються туроператорами, на регіональному ринку за свій рахунок і під свою фінансову відповідальність - агент, таким чином, самостійно ухвалює рішення про те, які із запропонованих оператором турів будуть позитивно сприйняті та затребувані на регіональному ринку, а потім рекламує їх всіма доступними йому способами за власні кошти;

- доведення достовірної інформації про тур потенційному клієнту (у разі звернення клієнта в офіс турагента, той повинен надати зрозумілу і достовірну інформацію про майбутній тур, що організовується туроператором. При цьому інформація, яка потрібна клієнту, може бути будь-якого змісту, що стосується:

- продажу туру, тобто попереднє бронювання туру в оператора, отримання від останнього підтвердження бронювання і приймання оплати за майбутній тур у клієнта;

- комплектуюча функція агентства полягає в придбанні (у туроператора або безпосередньо у постачальників) додаткових туристичних продуктів, що забезпечують максимальну зручність туриста;

- туроформуюча функція агента полягає в можливому придбанні ним окремих туристичних продуктів у різних туроператорів і самостійному формуванні з них туристичного пакета. Ця функція найбільш підходить при організації замовлених індивідуальних або групових турів, а також тоді, коли придбання компонента турів у різних операторів вигідніше з погляду підсумкової ціни туристичного пакета [6, c. 170].

Класифікувати сучасні агентства можна за певними ознаками. За ступенем залежності від туроператора агентства можна розділити на:

- незалежні, які продають тури практично будь-якого туроператора за власним вибором. Агент сам вирішує, з яким оператором йому працювати, засновуючи свій вибір на асортименті туроператорів, власному досвіді роботи, комерційних інтересах (аналізуючи відпускні ціни туроператорів і розміри комісійних) та ін.;

- частково залежні - зв'язані зобов'язанням продавати тури певного туроператора на конкретному напрямі роботи. Наприклад, агентство пропонує тури будь-яких туроператорів у всіх напрямах, окрім Туреччини, потяги в яку пропонуються тільки від конкретного оператора;

- уповноважені, що пропонують тури тільки конкретного оператора, тобто ті, що є своєрідними представництвами оператора на регіональних ринках;

- роздрібні - відомий туроператор надає агенту право користування власною маркою (найменування, логотип, слоган) з метою реклами, здійснює навіть деякі капіталовкладення в агента (наприклад, для придбання або ремонту офісу, покупку оргтехніки, рекламну кампанію).

Аналогічно до туроператорів, агентства можуть бути монопрофільними (що пропонують вузький асортимент турів і напрямів) і багатопрофільними [4, c. 60].

За формами організації турагенти можуть бути:

а) самостійними підприємствами, які співпрацюють з однією або декількома фірмами-туроператорами на основі взаємних угод;

б) частиною збутової сітки великої фірми туроператора;

в) турбюро-турагенти, які забезпечують переважно екскурсійне обслуговування і за попередніми формами взаємодіють з туроперторами і турагентами інших видів [23].

Залежно від функцій агентства можна поділити на:

- агентства - імітатори, що продають туристам туристичний продукт, повністю придбаний у туроператора;

- агентства - новатори, що комплектують туристичний продукт, який купується у туроператора поряд з додатковим туристичним продуктом, що в результаті робить тур більш адаптованим до особливостей регіонального туристичного ринку (наприклад, агенти, що організують додаткові трансфери, візову підтримку, страхування туристів);

- агентства - розробники, що займаються формуванням турів із окремих туристичних продуктів, які купують у різних туроператорів.

За обсягом виконаної роботи і формами співпраці агентств і операторів агенства можна поділити на:

- агентства, що працюють за безризиковими схемами, тобто бронюють путівки у туроператора тільки за наявності реального клієнта, який вніс певну передоплату. Ця форма співпраці агента і оператора носить найменш ризикований характер для агентства, хоч і розміри комісійної винагороди агента стандартні.

- агентства, що працюють за ризиковими схемами, припускають у своїй роботі можливість придбання безвідкличного бронювання блоків місць у турах, пропонованих оператором, з метою гарантованого розселення майбутніх клієнтів агентства. Це означає, що, маючи власний блок місць на організовуваних туроператором турпоїздках, агент дістає можливість відправити у поїздку всіх своїх клієнтів без попереднього узгодження наявності місць у туроператора [4, c. 55].

Отже, турагентська діяльність має велику роль у збуті туристичного продукту, створеним туроператором, на ринок, виступає посередником між туристом і туроператором. Також формує популярність і позитивний імідж туроператора в межах усієї країни і за його межами.

франчайзинг туристичний бізнес економіка

1.3 Основні відмінності між туроператорами і турагентами

У повсякденній практиці іноді буває важко визначити чітку відмінність між туроператором і турагентом, так як обидва види фірм можуть вирішувати подібні завдання. Звичайно, туристська організація може бути одночасно і турагентом і туроператором. Наприклад, фірма розробляє маршрути як туроператор і продає їх туристам і іншим агентствам, в той же час ця ж фірма як турагент купує тури в інших фірм і продає їх туристам [9, c. 153].

Турагенти і туроператори можуть мати різні форми власності. Вони можуть бути приватними, державними, акціонерними товариствами, але їх підприємницька діяльність і ринкові функції від цього не змінюються.

Різниця між туроператором і турагентом не тільки у формуванні туристичного продукту та його реалізації, а й у системі доходів. Дуже часто туроператор купує окремі послуги, з яких потім формує комплексний туристичний продукт зі своїм механізмом ціноутворення. Водночас турагент діє як роздрібний продавець і його прибуток формується з комісійних від продажу чужого туристичного продукту; турагент реалізує туристичний продукт (часто й окремі послуги) за реальними цінами туроператора або виробника послуг.

Різниця між туроператором і турагентом також у приналежності туристичного продукту. Туроператор завжди має запас туристичного продукту для продажу, а турагент замовляє певний продукт або послугу тільки тоді, коли клієнт проявляє зацікавленість у придбанні [23].

Таблиця 1. Основні відмінності між термінами (суб'єктами) «туристичний оператор» та «туристичний агент»

№ з/п	Ознаки	Прояв ознак відмінності між термінами
		туроператор	турагент
1.	Відношення до створення туристичного продукту	Самі розробляють та створюють комплекс послуг для туристів	Виступають у ролі посередників, реалізуючи сформований туроператорами туристичний продукт
2.	Формування доходів (прибутків)	Різниця між вартістю сформованого туристичного продукту та вартістю його окремих елементів, які надані сторонніми організаціями (транспортними, розважальними, екскурсійними організаціями, готелями, закладами харчування тощо)	Комісійні, які турагенти отримують від туроператорів за посередництво
3.	Розмір суб'єкта	Як правило, більший, ніж турагент. Структуру можуть формувати декілька філіалів, утворюючи агентську сітку	Менші за розмірами туристичні підприємства. Складаються, як правило, з одного офісу, або можуть мати 2-3 філії
4.	Процес просування (розподілу) туристичного продукту	Виступає оптовим продавцем	Виступає роздрібним продавцем
5.	Контактність із споживачами	Робота із споживачами опосередковано	Робота із споживачами безпосередньо
6.	Приналежність туристичного продукту	Завжди має запас туристичного продукту для продажу	Замовляє певний продукт або послугу тільки тоді, коли клієнт проявляє зацікавленість у придбанні
7.	Правовий статус	Юридичні особи, створені згідно із законодавством України	Юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності

Основні моменти, на які повинні постійно звертати увагу туроператори і турагенти:

- майбутнє туристичного підприємства залежить від того, наскільки послідовно і рішуче воно буде боротися за своє місце на ринку;

- ринок постійно змінюється, старі можливості можуть вичерпатися, а нові - змінитися, необхідно сприймати з розумінням той факт, що якщо фірма з успіхом продає свій туристичний продукт певний період, то так буде завжди. Тому необхідно шукати нові можливості, розробляти нові види туристичних пропозицій;

- теперішній час більше, ніж раніше, вимагає від працівників туристичної сфери знань, спритності, ефективності дій, тобто професіоналізму. Формувати та продавати тури - це набагато складніше, ніж просто приймати заявки;

- краще спеціалізуватись на виробництві і реалізації високодоходного і якісного туристичного продукту;

- необхідно постійно турбуватись про оновлення свого продукту через удосконалення послуг, диверсифікацію, урахування моди і ринкових тенденцій. Головним завданням як турагента, так і туроператора є зміцнення свого становища на туристичному ринку й отримання стабільного прибутку [24].

Отже, туроператори і турагенти мають значну відмінність у перерозподілі праці. Головним завданням як турагента, так і туроператора є зміцнення свого становища на туристичному ринку й отримання стабільного прибутку шляхом розподілення функцій в туристичній галузі.

2. Сучасний стан та розвиток туроператорської і турагентської діяльності в Україні

2.1 Аналіз розвитку та дослідження особливостей туроператорської і турагентської діяльності

Основною метою функціонування туристичних підприємств є задоволення потреб споживачів в туристичних послугах. В зв'язку цим основним видом діяльності туристичних підприємств є комплектування та реалізація туристичного продукту - комплексу туристичних послуг, що задовольняють потреби туриста під час його подорожі [10, c. 98].

Туроператори виконують провідну роль в туризмі. У процесі організації турів вони встановлюють зв`язки з підприємствами розміщення, харчування, транспорту, а також залежно від характеру туру з культурно-просвітницькими, розважальними установами, екскурсійними бюро.

Основні функції туроператорів полягають в наступному:

- вивчення потреб потенційних туристів;

- формування турів та їх апробація на ринку;

- взаємодія з виробниками туристичних послуг;

- розрахунок вартості турів;

- методичне забезпечення турів;

- забезпечення туристів необхідним інвентарем і спеціальним спорядженням, а також матеріалами і продукцією рекламно-сувенірного характеру;

- підготовка, підбір і призначення на маршрути подорожей персоналу (екскурсоводи, гіди-перекладачі, інструктори, аніматори);

- рекламно-інформаційна діяльність по просуванню туристичного продукту;

- реалізація туристичного продукту;

- контроль за якістю та безпекою туристичного обслуговування [3].

У напрямку діяльності слід розділяти туроператорів на відправляючих (ініціативних) і приймаючих (рецептивних).

Відправляючі (ініціативні) туроператори - це оператори, які відправдяють туристів за кордон або в інші регіони своєї країни за домовленістю з приймаючими (рецептивними) операторами або безпосередньо з виробниками туристичних послуг.

Класичний відправляючий оператор відправляє сформовані тури, комплектуючи їх з послуг місцевих туроператорів, забезпечує проїзд до місця початку подорожі і назад, а також забезпечує надання внутрішньомаршрутного транспорту.

Приймаючі (рецептивні) тураператори - це туроператори на прийомі, що формують тури в місцях прийому і обслуговування туристів на основі прямих договорів з виробниками туристичних послуг.

На практиці характерне змішання функцій ініціативного і рецептивного туропаратора [2].

У теорії туризму діяльність туроператорських підприємств інакше називають туроперейтинг. Туроперейтинг - комерційна діяльність підприємств у сфері туризму щодо створення та реалізації комплексу туристичних послуг у вигляді кінцевого продукту (туру), спрямована на задоволення потреб споживачів туристичних послуг, шляхом вільного продажу на ринку. Процес виробництва туру є багатоплановим і безперервним. Розробка туру має кілька стадій:

- стадія планування туру;

- стадія проектування туру;

- стадія організації туру;

- стадія контролю [2].

Насамперед, види туроператорської діяльності і туроператорів залежать від географії подорожей, від країни або регіону перебування. Розрізняють такі види туроперейтингу:

- виїзний туроперейтинг - діяльність з розробки, пересування та реалізації виїзних міжнародних турів для туристів своєї країни за її межі. Це більш складний, що вимагає докладання найбільших зусиль і капіталовкладень, вид туроператорської діяльності;

- в`їзний туроперейтинг - діяльність з розробки, просування та організації турів на територію власної країни для іноземних громадян;

- внутрішній туроперейтинг - діяльність з планування, просування і реалізації внутрішнього туристичного продукту , тобто турів, по території своєї країни для своїх громадян.

У своїй роботі туроператор заключає договори на взаємовідносини з траспортними підприємствами, це можуть бути авіакомпанії, залізниця, автотранспортні компанії та водний транспорт. Також співпрацює з підприємствами розміщення туристів (готелями, або аналогічними засобами розміщення), з підприємствами харчування, з екскурсійними підприємствами та зі страховими компаніями [3].

Просування туристичного продукту - головний комплекс заходів спрямованих на реалізацію туристичного продукту.

Просування туристичного продукту на ринок має бути постійним, цілеспрямованим і комплексним. Комплекс заходів з просування турпродукту включає такі основні засоби впливу: робота зв`язків з громадкістю (пропаганда), реклама туристичного продукту, стимулювання збуту туристичного продукту [23].

У практиці роботи туроператорів використовуються різні канали реалізації туристичного продукту. Серед них можна виділити наступні:

- створення власних бюро продажів (торгові точки);

- створення посередницької турагентської мережі;

- наявність зв'язку з великими організаціями і підприємствами;

- використання спеціалізованих магазинів;

- продаж турів поштою.

У сучасній практиці виділяють декілька найбільш розповсюджених різновидів агентських мереж. Перша з них - пряма агентська мережа (туроператор - турагент - споживачі) - між виробником туру і його споживачем існує тільки один рівень посредників-агентів.

Друга мережа - презентативно агентська - застосовується туроператорами, що виходять на регіональні ринки. У такій агентській мережі туроператор свідомо допускає наявність ще одного рівня посередників - регіонального представника. Причина появи таких предстаників є незнання або погане знання туроператором умов і кон'юнктури регіональних ринків.

Поєднана агентська мережа отримала широке поширення останнім часом завдяки розвитку Інтернет - комунікацій. Тут створюються бази даних про продукти туроператорів - мережі - посередники між туроператорами і агентами .

Ще одним видом агентської мережі є так звана схема роботи туроператора, коли у відносинах між туроператором і споживачем крім одного агента з`являється субагент. Однак при створенні субагентської мережі слід бути обачним [2].

Особистий продаж - це низка послідовних дій, скоєних продавцем з метою переконання покупця в необхідності придбання товару або послуги, що задовольняє його потреби.

Персональна робота з клієнтами - найважливіша частина діяльності туристичного підприємства, оскільки є її вітриною, зовнішнім виглядом, забезпечує компанію лояльними клієнтами, а продукт - впевненим просуванням і популяризацією на ринку [3].

Діяльність туроператора пов'язана з наданням туристичних послуг, підлягає ліцензуванню (Додаток Б).

В законі України «Про туризм» записано, що ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають туристичні агентства, бюро подорожей, екскурсійні бюро, бюро по прийому туристів, туристичні оператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші юридичні особи незалежно від форм власності і фізичні особи, які здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами чи положеннями [1].

Таким чином, згідно з оновленим законодавством, ліцензуванню підлягають наступні види туристичної діяльності:

- організація іноземного туризму;

- організація внутрішнього туризму;

- організація зарубіжного туризму;

- екскурсійна діяльність [11, c. 39].

За даними Державної служби туризму і курорту, станом на 2017 рік в Україні налічувалося 2426 ліцензій на провадження туроператорської діяльності. Зростанню кількості операторів сприяє відміна з 2010 р. ліцензування турагентської діяльності в Україні, а також і той факт, що для започаткування туристичного бізнесу, за оцінками експертів, достатньо 25-30 тисяч доларів [12, c. 88].

За даними Державного комітету України з туризму на 1.01.17 р. у наданні туристичних послуг в Україні брали участь 3552 суб'єктів туристичної діяльності усіх форм власності. Розглянемо їх розподіл на прикладі туристських підприємств м. Києва у 2017 р. (Додаток В).

У наш час туристична індустрія України реалізовує свої можливості лише на 30%.

Отже, основним завданням діяльності туроператора і турагента є створення і збут туру, підкріпленого відповідною програмою обслуговування. Цей продукт і є основним туристським продуктом туроператора, що випускаються на ринок і реалізується через агентську мережу.

2.2 Аналіз сучасного міжнародного туроперейтингу

Розглядаючи досвід іноземних країн, можна констатувати, що динамічний розвиток туристичної сфери залежить від сприйняття на рівні держави важливості туризму та використання важелів державної підтримки. Згідно рекомендацій ВТО, сучасний стан розвитку туризму в першу чергу потребує підтримки держави, а вже потім - приватного сектора [26].

Одним із завдань туристичного підприємства є вивчення туристичних можливостей країн для досягнення мети туроперейтингу щодо створення турпродукту, який максимально відповідає вимогам потенційних туристів. Всі події, пов`язані зі світовим туризмом , прямо чи опосередковано впливають на процес створення туристичних продуктів, формують майбутні підходи до туроперейтингу, розвитку того чи іншого виду туризму. Для туроперейтингу чимале значення має глибоке знання специфіки діяльності міжнародних туристичних організацій [3].

Такою організацією є ЮНВТО. Головна мета - заохочення та розвиток туризму з тим, щоб зробити внесок в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, прогрес, і загальну повагу та дотримання прав людини.

Діяльність ЮНВТО охоплює наступні напрямки:

- співпраця та розвиток;

- розвиток людських ресурсів;

- навколишнє середовище і планування;

- якість розвитку туризму;

- статистика та макроекономічний аналіз;

- комунікація і документація [2].

Досвід зарубіжних країн демонструє нам основні напрямки участі держави в інвестиційному процесі, націлені на розвиток туристичної сфери:

- зниження ціни інвестицій в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою і ринковою);

- продаж, оренду землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової;

- податкові пільги, захист від подвійного оподаткування за допомогою укладення угод з іншими країнами, зниження мита;

- прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів [22, c. 365-366].

В конкретних країнах використовують різні засоби державної інвестиційної політики у сфері туризму. Так, в Австрії, Португалії і Греції надають переваги пільговим позикам, у Франції, Великобританії та Італії особливу увагу приділяють субсидіям, а в Іспанії - низькому податку на додану вартість. В Тунісі, Італії, Іспанії та Польщі потенційних інвесторів на певний період звільняють від податків на землю. До речі, в свої часи подібний закон діяв і на території сучасної України.

У Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ. Крім того, застосовуються додаткові стимули для капіталовкладень у відповідності з розміром інвестицій і рівнем забезпечення роботою певної кількості персоналу. Інвесторам, які здійснюють діяльність в зонах спеціального державного захисту, де корпоративний ПДВ складає від 5% до 15%, надаються спеціальні привілеї.

Польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі - 7% при 22% для інших видів бізнесу. З 1993 року для деяких видів інвестицій була введена система прискореної амортизації. Як і в Хорватії, обсяг пільг диференціюється в залежності від місця розташування об'єкта та рівня зайнятості.

В Словаччині реалізується Програма підтримки розвитку туризму, яка передбачає часткову дотацію державою кредитів для реструктуризації туристичної інфраструктури та Кредитна програма підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури.

В деяких країнах розвиток сфери туризму зосереджено в руках державних відомств, наприклад, в Єгипті, Туреччині, Мексиці, Тунісі, де держава регулює туристичну галузь з допомогою відповідного міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств даного спрямування. Для цього значні фінансові вкладення здійснюються в туристичну індустрію, зокрема в рекламну і маркетингову діяльність, туристичну інфраструктуру тощо [7, c. 120]. Уряд Єгипту, наприклад, необхідні кошти на реалізацію інвестиційних проектів, рекламу, маркетингові дослідження виділяє з державного бюджету. Для цієї країни туризм є одним з найважливіших джерел іноземної валюти [23].

В цьому разі держава впливає на туризм двома шляхами: управляючи попитом і доходами, або пропозицією та цінами. Для управління попитом держава використовує такі інструменти як маркетинг і просування туристичних послуг, ціноутворення і обмежений доступ на ринок [24].

Швидкі темпи розвитку туризму в багатьох країнах зумовили необхідність інтенсивного розвитку міжнародних туристських організацій і об`єднань, що сприяють розвитку туристичної індустрії та вдосконаленню міжнародних економічних відносин.

Таким чином, існує досить велика кількість організацій та об`'єднань , покликаних сприяти розвитку туризму. Світовий досвід дає чимало прикладів конкретних форм партнерства між органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями та підприємницькими структурами щодо розвитку туристичної галузі. Практикується, зокрема: створення національних комітетів якості та товарних знаків у галузі туризму; реформування фінансової та податкової політики стосовно діяльності підприємств, які надають туристичні послуги.

3. Проблеми та тенденції розвитку туроператорської та турагентської діяльності в Україні

3.1 Проблеми та перспективи розвитку туроператорської та турагенської діяльності

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені [8, c. 223].

Україна має високий туристичний потенціал, проте сьогодні туристичний бізнес перебуває на стадії становлення і потребує державної підтримки. Україна має всі передумови для підвищення конкурентоспроможності в цій сфері, а саме: вигідне географічне положення, сприятливий клімат, природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал, значний науково-технічний потенціал. Туризм в Україні може бути джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку й оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави. Проте є значна кількість перешкод, що стримують розвиток туристичного бізнесу в державі, а тому, як наслідок, уповільнюється й розвиток економіки [14, c. 111].

Туристична діяльність в Україні має певні особливості, пов'язані з характером праці в туристичній індустрії. Як сфера економічної діяльності туризм, з одного боку, визначається попитом і споживанням відвідувачів, а з іншого - належить до товарів і послуг, які виробляються з метою задоволення цього попиту. Туризм охоплює широкий діапазон видів діяльності, в тому числі міжнародний і внутрішній транспорт, розміщення, громадське харчування, розваги, послуги туроператорів і туристичних агентів та ін.. Ринок туристичних послуг розвивається досить динамічно, адже конкуренція на ринку вимагає від туристичних підприємств проявляти гнучкість і враховувати інтереси споживачів, відкривати нові можливості і унікальні маршрути [13, c. 153].

Розвиток українського туристичного ринку (в 2017 році зареєстровано 7736 компаній, тоді як в 2016 році- 6742, з яких 2,5 тис.- туроператори) є результатом процесів, які провідні європейські країни давно пройшли, що сприяло формуванню в цих країнах олігополії декількох туроператорів, консолідуючих 60-80% ринку та, які реалізують турпродукти через роздрібні сеті, об'єднувані під єдиним брендом.

Більшість європейських туристичних компаній працюють на в'їзний, виїзний та внутрішній туризм, в Україні ж 90% туркомпаній орієнтовані на виїзний туризм, основні причини ситуації в слабому розвитку туристичної інфраструктури та низької якості послуг, які не відповідають рівню цін на них [10, с.3].

В структурі туристичного ринку України пріоритетними залишаються внутрішній та виїзний туризм, у зв'язку з кризою попит на зарубіжні поїздки знизився, так за січень- вересень 2017 року виїзний потік скоротився на 38% в порівняльні з аналогічним періодом 2016 року (а на окремих направленнях - на 50%); обсяги в'їзного та внутрішнього туризму скоротились на 24% і 4% відповідно.

Така тенденція, що склалась на сучасному туристичному ринку негативно впливає на економіку України. Тому першочергове завдання держави створювати програми по просуванню українського туристичного продукту, як в Україні, так і за кордоном.

Кон'юнктура світового туристичного ринку, яка склалась на сьогодення, і за певних умов може бути використана Україною для виходу на якісно новий рівень конкурентоспроможності.

Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість населення. Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей. Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни. Розвиток галузі ускладнює також відсутність міжвідомчої координованості в управлінні туристичною діяльністю.

Важливим фактором у розвитку туристичної галузі є розвиток транспортного сполучення та забезпечення необхідного рівня безпеки подорожей.

Для ефективного функціонування ринку туристичних послуг необхідним є виконання наступних умов:

1) політична та економічна стабільність, високий рівень доходів населення;

2) гармонізація податкового, валютного, митного, прикордонного та інших форм регулювання;

3) залучення інвестицій у розвиток туристичної галузі;

4) розвиток транспорту, засобів зв'язку;

5) забезпечення високого рівня безпеки подорожей;

6) збереження та розвиток туристичних ресурсів (заходи щодо збереження довкілля, збереження та відновлення історико-культурної спадщини);

7) підвищення рівня обслуговування;

8) забезпечення реклами [15, c. 74].

Отже, серед основних причин гальмування розвитку галузі слід відзначити: недосконалість системи державного регулювання туристичної діяльності; високий рівень податків; низький рівень інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; невідповідність туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатнє забезпечення туристичної галузі кваліфікованими спеціалістами; вкрай незадовільний стан транспортної інфраструктури; низька поінформованість потенційних споживачів туристичного продукту. Для забезпечення ефективності функціонування туристичної галузі необхідно здійснити низку заходів: розвиток та впровадження фінансово-економічних механізмів для стимулювання туристичної діяльності та залучення інвестицій; підготовка кваліфікованих спеціалістів; розвиток інфраструктури, в тому числі транспортного забезпечення; створення та реалізація програм із захисту довкілля та культурної спадщини; рекламно-інформаційна підтримка.

3.2 Франчайзинг як форма організації туристичного бізнесу

Франчайзингова справа в Україні розвивається широкими кроками - з'являються нові напрямки, освоюються нові галузі. Зазвичай, франчайзинг широко застосовується у сфері послуг, ресторанного господарства, готельного бізнесу, туризму і реклами. Успіх франчайзингу розпочався в 70-х роках ХХ ст. і сьогодні супроводжується вражаючими темпами розвитку [17, c.70].

Франчайзинг - це така система організація бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії [16, c. 20].

Франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги заздалегідь визначеними правилами ведення бізнесу, що встановлює компанія (франчайзер). В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі отримує дозвіл на те, щоб використовувати ім'я компанії, її репутацію, продукцію та послуги, маркетингові технології, експертизу, і механізми підтримки. Щоб одержати такі права, франчайзі потрібно зробити первісний внесок франчайзеру, а потім сплачувати щомісячні внески. Це свого роду оренда, оскільки франчайзі ніколи не стає власником товарного знаку, а тільки має право використовувати його на період виплати щомісячних внесків, розмір яких обумовлюється у франчайзинговому договорі і є предметом переговорів. Франчайзинговий пакет дозволяє підприємцю вести свій бізнес досить успішно, навіть не маючи попереднього досвіду чи знань у обраній сфері діяльності [18, c. 63-64].

Франчайзинг як певна форма організації туристичного бізнесу, передбачає створення широкої мережі однорідних туристичних агентств, що мають єдину торгову марку і дотримуються однакових умов, стилю, методів і форм продажу туристичних послуг, найбільш важливими серед яких є єдині вимоги до якості і єдині ціни, встановлені та врегульовані централізовано Франчайзинг починає впевнено стверджуватись на ринку туристичних послуг, і приклади його вдалого впровадження існують вже сьогодні. Так, наприклад, «Tui Ukraine», що налічує близько 200 франчайзингових об'єктів по Україні, вважається першою франчайзинговою мережею в Україні, що взяла за основу бізнесу виробництво і реалізацію брендової продукції, ввела чіткі стандарти обслуговування, впровадила нові технології продажу і контролю якості [18, c. 140]. На ринку пропонуються такі франшизи як: «ФЕЄРІЯ мандрів», «Галопом по Європах», мережа туристичних агенств «Роза Вітрів», «VKO CLUB», «Мастер Отдыха», агентська мережа «Мир Без Границ», «Царское путешествие», «КРАС-ТУР» та інші.

Як і будь-який інший засіб ведення бізнесу, франчайзинг має як переваги, так і недоліки [20, c. 36].

Так, зокрема, франчайзери завжди встановлюють структуру виплат винагороди за отриману франшизу (один великий платіж на початку дії договору і фіксовані роялті наприкінці кожного місяця). З огляду на це, франчайзі може приховувати реальні обсяги своєї діяльності і занижувати розмір винагороди за отриману франшизу. Крім того, завжди існує ризик, що через обмеження, закріплені у відповідних документах, франчайзі з часом вирішить взагалі розірвати договір про співпрацю із франчайзером. При цьому опанувавши техніку ведення бізнесу, франчайзі може стати прямим конкурентом на ринку туристичних послуг. Однак найбільш неприємним для франчайзера може стати ще й негативний вплив на його бездоганну ділову репутацію з боку тих підприємств, які входять до складу франчайзингової мережі і не дотримуються єдиних стандартів обслуговування клієнтів.

Серед основних переваг для франчайзера можна виділити наступні: розширення ринку збуту туристичних послуг, регулювання і контроль за якістю ведення бізнесу, проведення єдиної цінової політики; одержання доходу від придбання прав на використання товарного знаку, економія ресурсів за рахунок франчайзі, який використовує власні джерела фінансування своєї діяльності, економія фінансових ресурсів за відсутності необхідності створення дочірніх підприємств, стабільність отримання додаткового доходу за рахунок зацікавленості франчайзі як самостійної юридичної особи у збільшенні обсягів реалізації.

Переваги для франчайзі полягають у наступному: франчайзі не втрачає свою незалежність під час прийняття рішень і є самостійною юридичною особою; франчайзі має значну економію ресурсів і часу на рекламі, навчанні, проведенні маркетингових досліджень, розробці і реєстрації власного товарного знаку, відпрацьовуванні технології ведення бізнесу, веденні переговорів і пошуку партнерів; франчайзер допомагає отримати туристичну ліцензію; франчайзі не розпочинає свою діяльність «з нуля», а вступає в готовий бізнес; франчайзі має право використовувати відому торгову марку, яка добре зарекомендувала себе на ринку; франчайзі переймає досвід, знання франчайзера і технологію ведення бізнесу, має можливість постійно підвищувати кваліфікацію своїх працівників на семінарах і тренінгах із залученням провідних спеціалістів в туристичному бізнесі; франчайзі отримує автоматизовану систему по роботі з клієнтами, яка допомагає краще та більш продуктивно займатися бізнесом; франчайзі отримує рекламно-інформаційну продукцію, рекламні матеріали і екскізи; завдяки великій популярності франчайзера, проведеним маркетинговим дослідженням і рекламним компаніям коло постійних споживачів франчайзі збільшується; франчайзі може скористатися постійною консультаційною та юридичною підтримкою з боку франчайзера з питань ведення туристичного бізнесу; знижується ризик банкрутства франчайзі [21, c. 17-20].

Переваги для споживача туристичних послуг:

- за рахунок контролю якості з боку франчайзера франчайзингові туристичні фірми, зазвичай, надають вищий рівень обслуговування;

- якщо закривається туристична агенція, можна звернутись в головну компанію;

- франчайзі, як власники, надають споживачеві послуги з більшим рівнем особистої участі.

До основних проблем, що перешкоджають широкому використанню франчайзингових схем в Україні, можна віднести наступні: відсутність нормативно-правової бази, відносно висока вартість франшизи поряд із низькою купівельною спроможністю населення, відсутність вичерпної інформації про даний продукт, недостатня кількість кадрів, які займаються системою франчайзингу, складні умови для організації бізнесу.

Отже, незважаючи на очевидні переваги, в Україні довіра до франчайзингу лише формується, проте економіка України динамічно розвивається і вже сьогодні можливе відкриття свого бізнесу на засадах франчайзингу.

Висновки

Отже, діяльність туроператора грає провідну роль в туризмі. Туроператори встановлюють зв`язки з постачальниками туристичних послуг в галузі туризму. Діяльність також показує закономірне поєднання робочих циклів туроператора щодо конкретних турів або програм, які вони пропонують на ринок.

Разом з тим турагентська діяльність має велику роль у збуті туристичного продукту, створеним туроператором, на ринок, виступає посередником між туристом і туроператором. Також формує популярність і позитивний імідж туроператора в межах усієї країни і за його межами.

Туроператори і турагенти мають значну відмінність у перерозподілі праці. Головним завданням як турагента, так і туроператора є зміцнення свого становища на туристичному ринку й отримання стабільного прибутку шляхом розподілення функцій в туристичній галузі.

Основним завданням діяльності туроператора і турагента є створення і збут туру, підкріпленого відповідною програмою обслуговування. Цей продукт і є основним туристським продуктом туроператора, що випускаються на ринок і реалізується через агентську мережу. Також слід зазначити то туроператорська діяльність підлягає ліцензуванню.

Таким чином, існує досить велика кількість організацій та об`єднань , покликаних сприяти розвитку туризму. Світовий досвід дає чимало прикладів конкретних форм партнерства між органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями та підприємницькими структурами щодо розвитку туристичної галузі. Практикується, зокрема: створення національних комітетів якості та товарних знаків у галузі туризму; реформування фінансової та податкової політики стосовно діяльності підприємств, які надають туристичні послуги.

Серед основних причин гальмування розвитку галузі слід відзначити: недосконалість системи державного регулювання туристичної діяльності, низький рівень інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; невідповідність туристичних закладів міжнародним стандартам, недостатнє забезпечення туристичної галузі кваліфікованими спеціалістами, вкрай незадовільний стан транспортної інфраструктури, низька поінформованість потенційних споживачів туристичного продукту. Для забезпечення ефективності функціонування туристичної галузі необхідно здійснити низку заходів: розвиток та впровадження фінансово-економічних механізмів для стимулювання туристичної діяльності та залучення інвестицій, підготовка кваліфікованих спеціалістів, розвиток інфраструктури, в тому числі транспортного забезпечення, створення та реалізація програм із захисту довкілля та культурної спадщини, рекламно-інформаційна підтримка.

...