Наразі однією з найактуальніших проблем спорту є пошук шляхів підвищення ефективності тренувального процесу в системі підготовки спортсменів, особливо в бігових дисциплінах легкої атлетики. Важливість вирішення цієї проблеми пов'язана з тим, що максимальні навантаження спортсменів високого класу на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей без застосування раціональної системи відновлювальних заходів призводять до виснаження адаптаційних резервів, до травм опорно - рухового апарату, що істотно впливає на зниження спортивних результатів українських бігунів на короткі дистанції на численних міжнародних змаганнях різного рангу на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей і призводить до завершення спортивної кар'єри.

Питанню підвищення ефективності як навчального, так і тренувального процесу в різних видах спорту присвячено в останні роки значну кількість досліджень [1; 6; 9; 11]. Найбільш перспективним напрямом є пошук нових засобів і методів, пов'язаних з удосконаленням адаптаційних механізмів організму спортсменів [5; 10]. Вони забезпечують найбільш адекватне їх пристосування до тренувальних і змагальних навантажень значного обсягу та інтенсивності [2; 7].

Важлива роль у системі сучасних засобів і методів підвищення ефективності тренувального процесу повинна відводитися комплексу різноманітних відновлювальних заходів [5; 7; 8; 9]. Завдяки раціональному та планомірному застосуванню відповідних засобів відновлення на різних етапах багаторічної спортивної підготовки, а особливо на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, можливе істотне зростання загальних адаптивних можливостей організму спортсменів і, як наслідок, підвищення ефективності тренувальної та змагальної діяльності та всієї системи підготовки спортсменів різної кваліфікації [2; 3; 4; 6; 10].

відновлювальний захід спортсмен

Аналіз літературних даних дав змогу встановити лише окремі відомості із зазначеної проблеми, в яких обґрунтовано можливість удосконалення тренувального процесу з використанням різних відновлювальних заходів (застосування різних видів масажу, гідропроцедур, організація раціонального харчування, використання біологічно активних добавок тощо) в тренувальному процесі, особливо юних спортсменів, організм яких характеризується лише формуванням основних адаптивних механізмів пристосування до систематичних фізичних навантажень. Але нерозглянутою є проблема використання відновлювальних заходів у тренувальному процесі дорослих спортсменів досить високої кваліфікації на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, де велике навантаження призводить до травм опорно-рухового апарату та до завершення спортивної кар'єри.

Отже, очевидно, що розробка, експериментальна апробація та практичне впровадження в тренувальний процес спортсменів високого класу, що спеціалізуються в легкоатлетичних бігових дисциплінах, комплексних програм відновлювальних заходів, що враховують індивідуальні, вікові, морфофункціональні особливості організму, що характеризуються загальнооздоровчим ефектом і спрямовані на оптимізацію функціонального стану основних фізіологічних систем організму (серцево-судинної й дихальної), які найбільшою мірою впливають на ефективність його пристосування до тренувальних і змагальних навантажень, визначають актуальність і безперечну практичну значущість зазначеної проблеми, що й було передумовами для проведення цього дослідження.

Мета статті - підвищити ефективність тренувального процесу легкоатлетів 18-20 років на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей шляхом застосування комплексної програми відновлюваль - них заходів, яка включає акупунктуру, нетрадиційні види масажу (вакуумний та з маслом живокоста, теплові процедури з хвойною терапією та гід - рокінезотерапію).

Сучасний темп спортивного життя, недостатній соціально-економічний рівень забезпечення, складна психологічна обстановка сприяють погіршенню фізичного стану спортсменів, зниженню їх функціональних можливостей, неповноцінній адаптації до зовнішніх чинників і, як наслідок, розвитку несприятливих змін в організмі та появи різного роду захворювань. Не випадково в роботах провідних фахівців у галузі фізичного виховання та спорту зазначено, що одним із найефективніших засобів опти - мізації системи багаторічної підготовки спортсменів є розробка та впровадження в тренувальний процес комплексних програм відновлення.

З урахуванням думки провідних фахівців у галузі фізичної культури і спорту про можливість широкого застосування різноманітних засобів відновлення в підвищенні ефективності тренувального процесу спортсменів різного віку, статі, спеціалізації та кваліфікації, а також результатів первинного експерименту можна вказати на недостатню ефективність тренувального процесу легкоатлетів, що займалися на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей за традиційною програмою ШВСМ. Ми розробили програму відновлювальних заходів для бігунів на короткі дистанції 18-20 років з урахуванням їх віку й етапу багаторічної спортивної підготовки.

У цій віковій групі легкоатлетів засоби відновлення застосовували 2 рази на тиждень протягом 1,5 год. Для спортсменів 18-20 років це становило 6,63% від загального обсягу годин, передбачених зразковим планом тренувальних занять.

Для підвищення ефективності тренувальних занять ми розробили програму відновлювальних заходів для легкоатлетів 18-20 років, призначену для застосування на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей багаторічного тренувального процесу.

За основу програми відновлювальних заходів ми взяли такі принципи та положення:

- відповідність включених до програми засобів відновлення віковим особливостям легкоатлетів і загальнооздоровчий ефект відновлювальних заходів, використовуваних у програмі відновлення;

- систематичність використання програми відновлення в багаторічному тренувальному процесі та доступність застосовуваних засобів відновлення;

- фізіологічна спрямованість використовуваних засобів відновлення, що полягає в домінуючому їх впливі на фізіологічні системи організму, що найбільшою мірою забезпечують його оптимальне пристосування до систематичних фізичних навантажень, високий рівень мотивації до реалізації програми відновлювальних заходів і високе емоційне тло при виконанні окремих компонентів програми відновлення.

Основними структурними елементами цієї програми стали: акупунктура, нетрадиційні види масажу (вакуумний та з маслом живокосту, теплові процедури з хвойною терапією та гідрокінезотерапія).

Програму використовували в підготовчому періоді 3 місяці, потім у змагальний період програму відновлювальних заходів не використовували, і в другому підготовчому періоді - також 3 місяці. Схема використання зазначених засобів відновлення в тренувальному тижневому циклі представлена в табл.1 та в табл.2.

Таблиця 1. Використання відновлювальних заходів у тренувальному тижневому циклі бігунів на короткі дистанції 18-20 років (перший тиждень)

Таблиця 2. Використання відновлювальних заходів у тренувальному тижневому циклі бігунів на короткі дистанції 18-20 років (другий тиждень)

На початку дослідження було проведено аналіз динаміки використаних у дослідженні показників у представників контрольної та експериментальної груп цього віку, що тренувалися за традиційною програмою для ШВСМ з легкої атлетики, без застосування додаткових відновлювальних заходів.

Як видно з результатів, поданих у табл.3, перед початком експерименту в легкоатлетів 18-20 років, які спеціалізуються в бігу на короткі дистанції, не вдалося зареєструвати статистично достовірних змін практично всіх показників, що відображають рівень їх фізичної працездатності та підготовленості.

Таблиця 3. Показники фізичної підготовленості легкоатлетів 18-20 років на початку експерименту (М±т)

Так, у представників контрольної та експериментальної груп не було зареєстровано статистично значущих у рівні фізичної працездатності (значення ІГСТ становили відповідно 1,97±0,07 і 1,92±0,8 балів при p>0,05), які відповідали значенням фізіологічної норми для цього віку.

У зв'язку з цим не дивно, що для представників контрольної та експериментальної груп у віці 18-20 років були характерні практично ідентичні величини параметрів, що характеризують координацію руху (30,5±0,05 с при p>0,05 для контрольної і 30,1±0,04 с при p>0,05 для експериментальної), швидкість реакції (3,0±1,09 с при p>0,05 від 2,9±1,05 с при p>0,05), швидкісно-силові показники (6,40±0,94 м при p>0,05 від 6,43±0,95м при p>0,05) і швидкісно-силову витривалість (23,8±0,25 с при p>0,05 і 23,5±0,23 с при p>0,05).

Таким чином, представлені матеріали дали змогу констатувати, що на початку експерименту для представників контрольної та експериментальної груп 18-20 років, що спеціалізуються в бігу на короткі дистанції, характерна відносна “однорідність" параметрів загальної працездатності та фізичної підготовленості. Загалом, можна констатувати, що на початку експерименту в усіх спортсменів (18-20 років) спостерігалася відсутність статистично достовірних міжгрупових відмінностей у ставленні параметрів загальної працездатності та фізичної підготовленості. Важливо зазначити, що практично всі зазначені параметри відповідали значенням норми для цієї вікової групи.

Під час тренувальних занять здійснювалася робота одразу за кількома видами підготовки. Тренування включало обов'язкову загальну фізичну підготовку, а також спеціальну фізичну підготовку та відновлювальні заходи. Різнобічну фізичну підготовку проводили протягом усього тренувального процесу. Всі вправи поділялися на загальнорозвивальні, підготовчі, підвідні та основні. Загальнорозвивальні та підготовчі вправи були спрямовані переважно на розвиток функціональних особливостей організму. У процесі виконання різноманітних вправ використовували метод цілісного розучування та розучування по частинах. Спочатку вправи розучували загалом, потім переходили до складових і в кінці знову виконували дії повністю. Розподіл часу на всі розділи роботи здійснювався відповідно до завдань кожного тренувального заняття, згідно з цим відбувався розподіл навчального часу за видами підготовки при розробці поточного планування.

Після 3-х місяців тренувального процесу та використання відповідних заходів відновлення було проведено повторне тестування, яке виявило такі результати (табл.4).

Таблиця 4. Показники фізичної підготовленості легкоатлетів 18-20 років на кінець дослідження (М±т)

Як видно з представлених даних, уже в цій віковій групі характер позитивної динаміки основних параметрів фізичної працездатності та фізичної підготовленості експериментальної групи був більш вираженим, ніж у їх однолітків із контрольної групи.

Якщо в бігунів на короткі дистанції 18-20 років, які займалися без застосування програми відновлювальних заходів, відзначалася лише тенденція до оптимізації рівня фізичної підготовленості, то в представників експериментальної групи до закінчення експерименту спостерігалося статистично достовірне підвищення результатів у пробі “Ромберга" (результат зріс до 40,1±0,04 с, (p<0,01), у швидкості - до 2,5±0,05 с, (p<0,01), у стрибках на одній нозі - до 6,48±0,65 м, (p<0,01), у човниковому бігу - до 20,4±0,13 с, (p<0,05) і бігу на 300 м до 35,4±0,04 с, (p<0,01).

Статистично ймовірно покращилася до закінчення експерименту й величина фізичної працездатності. Так, величина ІГСТ зросла до 1,99±0,08 балів (p<0,01).

Загалом, результати проведеного дослідження показали, що, незалежно від віку, в усіх легкоатлетів експериментальної групи, що тренувалися за традиційною програмою в поєднанні з комплексною програмою відновлювальних заходів, спостерігалося статистично достовірне, на відміну від їх однолітків із контрольної групи, підвищення фізичної працездатності та підготовленості.

Висновки