Дискурсивні ролі комунікантів у внутрішньому туризмі: драматургічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискурсивні ролі комунікантів у внутрішньому туризмі: драматургічний аналіз

Мета дослідження - визначення дискурсивних ролей комунікантів у внутрішньому туризмі в Україні шляхом драматургічного аналізу Е. Гофмана.

У дослідженні інтеракцій у внутрішньому туризмі в Україні використано загальнонаукові методи аналізу й синтезу, а також порівняльний метод. Головні методи дослідження - драматургічний аналіз взаємодії (за Е. Гофманом) та інтерв'ю з внутрішніми туристами.

Внутрішній туризм в Україні надається до тлумачення як «спектакль», «постановочне дійство», «ритуал», що мають складну «драматургію». Отриманий висновок кореспондується з положеннями праць Й. Гейзинги, Е. Берна, Ж. Бодрійяра, З. Баумана, Е. Гофмана та ін.

Шляхом драматургічного аналізу Е. Гофмана розроблено конфігурацію основних агентів у вітчизняному внутрішньому туризмі: ар'єрсцена (задня частина сцени) - туристичні агенці; ігрова (основна) сцена - туристичні оператори; авансцена (передня частина сцени) - місцеві жителі; глядацька зала - туристи.

З'ясовано, що на практиці хід п'єси визначається багатьма чинниками: рівнем «режисури» туристичного продукту, виконавської майстерності акторів, налаштованості на соціальну гру, зацікавленості в ній, готовності до сприйняття матеріалу тощо. Визначення особливостей зазначених ролей і рівня їх виконання дає теоретичну основу для простеження конфігурації комунікаційного простору внутрішнього туризму в Україні, причин виникнення конфліктів, пошуку способів їх усунення тощо.

Туристичні комунікації - багаторівнева система взаємодії суб'єктів туризму - характеризуються безпосереднім контактом комунікантів, що зумовлює їх насичення суб'єктивними сенсами. Через це виникають непорозуміння, конфлікти між цими суб'єктами, а отже знижується рівень задоволеності поїздкою, міні- малізується подальша співпраця. Тому актуально й важливо проаналізувати дискурсивні ролі ко- мунікантів, що може стати теоретичним підгрунтям для гармонізації туристичних комунікацій.

Будь-яка туристична поїздка є іманентно постановочною - з наперед визначеними комунікаційними ходами та ролями (звісно, що не виключає елементи непередбаченого, неординарних випадків, збігу обставин тощо). Така специфіка зумовлює складність конфігурації комунікаційного простору туризму - наближує формат туристичної поїздки до театральної постановки.

Мета статті - визначити дискурсивні ролі комунікантів у внутрішньому туризмі в Україні шляхом драматургічного аналізу Е. Гофмана.

Завдання: проаналізувати наукові джерела за темою статті; вивчити особливості комунікаційної поведінки учасників туристичних комунікацій; визначити найбільш типові і найбільш проблемні аспекти «театралізації» туристичних комунікацій.

Теоретичне підґрунтя. Й. Гейзинга в класичній праці «Homo ludens. У тіні завтрашнього дня», викладаючи свій погляд на культуру як суцільну гру, стверджував: «...Гра тепер у багатьох випадках ніколи не закінчується... Відбулася контамінація гри і серйозного... Обидві сфери поєдналися. [...] Сучасна західна культура отримала сумнівний привілей довести до вищої міри це зміщення життєвих сфер. Сила-силенна як освічених, так і неосвічених людей культивує незмінне дитяче ставлення до життя» [1, 331-- 332]. Ідейно споріднені висловлювання є у працях «Люди, які грають в ігри» та «Ігри, в які грають люди» Е. Берна, «Суспільство споживання. Його міфи і структури» Ж. Бодріяра, «Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства» З. Баумана та ін.

Американський соціолог Е. Гофман (Erving Goffman), підтримуючи Й. Гейзинга, розробив драматургічний аналіз суспільних практик. Відповідно до його підходу, життя плине за моделлю «фасаду і закулісся» (розподіляється на те, яке «на першому плані», і «за лаштунками»); всі ми беремо участь у повсякденній драмі й займаємося самопрезентацією. Основна проблема полягає в тому, що соціальні ситуації завжди відкриті до певної межі. Інформація, наявна в певному контексті, обробляється його учасниками стратегічно, оскільки всі вони виконують певні ролі («актор» та «аудиторія»). Обсяг стратегічних дій цих ключових учасників комунікації може розширюватися, наприклад, шляхом маніпулювання, містифікації, приховування негідних фактів, таємниць, введення вигідних тлумачень. Унаслідок цього ситуація стратегічно змінюється. Тож ситуації завжди неоднозначні, суперечливі, а по-справжньому наївні актори - рідкісні. «Спектакль» зазвичай спрямований на очікування аудиторії і не відповідає «правді»; утім, достовірне уявлення про реальну ситуацію й не очікується - йдеться про правдоподібність. У соціальній драматургії актор - певна соціальна група, «команда», об'єднана спільною метою [2].

Методи дослідження. У ході дослідження інтеракцій у внутрішньому туризмі в Україні вивчено літературні джерела за тематикою моделей поведінки і, зокрема, поведінки суб'єктів туристичних комунікацій.

Використано загальнонаукові методи аналізу й синтезу, а також порівняльний метод, шляхом яких узагальнено результати інтерв'ю з українськими внутрішніми туристами; у період 2012-2016 рр. загалом проведено 410 інтерв'ю.

За допомогою драматургічного аналізу взаємодії (Е. Гофмана) визначено та розтлумачено дискурсивні ролі туристів, туристичних агенцій та операторів, місцевого населення, проаналізовано типові сценарії дійства туристичної поїздки.

Результати дослідження. Драматургічний аналіз Е. Гофмана зазвичай використовується в мікросоціологічних дослідженнях, спрямованих на осягнення власне прикладних проблем - соціальної взаємодії в повсякденному житті. За допомогою цього методу вивчають, наприклад, проблематику становлення політичного іміджу політика, партії, держави; описують феномен модної індустрії, явище жебрацтва в суспільстві тощо (Прим. 1). Скрізь, де постає питання про «житейський театр» та рольові ігри в ньому, драматургічний аналіз є ефективним пізнавальним інструментом. Цей метод має велику продуктивність і для вивчення туристичних комунікацій.

Відповідно до моделі «фасаду і закулісся», туристичні країни розроблюють спеціальну «культуру обслуговування», адже господар стосовно клієнта поводить себе інакше, ніж у повсякденному житті, бо поводиться він відповідно до «ритуалів взаємодії». Тож туристичні комунікації перетворюються в складне за сюжетом та емоційним забарвленням дійство (про складність структури туристиного простору йшлося в статтях (Прим. 2)). З огляду на обмежений обсяг статті, проаналізуємо рольові ігри лише ключових суб'єктів туристичних комунікацій як учасників драматичного дійства.

Зустріч відвідувачів на місці дестинації слід розуміти як постановку п'єси, в якій організатори туристичного процесу (туристичні оператори та агенції) перед гостями виконують роль привітних господарів. Однак у цьому спектаклі грають не тільки вони, а й місцеве населення, яке має власну комунікаційну позицію щодо туристів. І, звичайно, до спектаклю залучені й самі туристи - у ролі глядачів (їх поведінку як активних учасників туристичного дійства ми вже аналізували в попередніх статтях (Прим. 3)). Усю цю комунікаційну ситуацію можна описати словами Ж. Сарамаго: «Як у театрі, справді,.. хоч наші герої - це дійові особи, а не виконавці» [3].

На нашу думку, відповідно до драматургічного аналізу Е. Гофмана, конфігурація основних агентів у туризмі така:

На практиці хід п'єси визначається багатьма чинниками: рівнем «режисури» туристичного продукту, виконавської майстерності акторів, налаштованості на соціальну гру, зацікавленості в ній, готовності до сприйняття матеріалу тощо. У туристичній виставі велике значення мають «масові сцени», адже в туризмі відвідувачі пересуваються переважно більшими чи меншими групами, що змушує їх до «підігрування» одне одному, пристосовування до партнера тощо.

Туристична п'єса розгортається відповідно до «порядку взаємодії» (термін Е. Гофмана), писаними і неписаними правилам комунікаційного простору цієї соціальної сфери - за сценарієм перемикання уваги туриста на об'єкти і послуги, що, за логікою учасників приймаючої сторони, можуть давати йому досвід і враження. Це і є боротьба за владу в соціальному полі (за П. Бурдьє): учасники приймаючої сторони, залежно від власних інтересів, змагаються за управління враженнями туриста, лояльність туриста, підштовхують його до споживання. Тож, хоча рішення про подорож приймають туристи, але туристичні оператори та агенції, а також місцеві жителі часто мають більшу владу в комунікаційному просторі туризму.

Усі зазначені тези стосуються й внутрішнього туризму в Україні, однак потребують деяких уточнень.

Роль туристичних агенцій. У країнах із розвинутою системою туризму про турагенції менше згадують, ніж про туроператорів: враження від спектаклю мають небагато спільного з театральною касою, в якій придбали квиток на виставу. Тому тамтешні туристичні агенції й залишаються в туристичному спектаклі «в глибині сцени».

Однак в Україні це не так: для наших туристів комунікаційна роль турагенцій значно вища. Адже турагенції виробляють знання про пересування та керують туристичними операціями; вони диктують шляхи подорожей, радять, контролюють й інтерпретують усі реалії відвідуваної місцевості для наявних та потенційних клієнтів. Таким чином, агенції є не просто постачальниками туристичних послуг - це посередники, «зв'язківці» в усіх комунікаціях туристів з іншими учасниками соціального поля. Туристу доводиться сприймати будь-яку інформацію про подорож з їхнього подання та в їхньому тлумаченні, тож і залежати від їхньої думки. Тож дискурсивну роль туристичних агенцій в Україні можна визначити не тільки як лідерську, а й як роль режисерську.

В. Воробйов, власник туроператора «Наталі Турс», в одному з інтерв'ю на запитання «До кого клієнт зараз лояльний - до агентства чи туроператора?» відповів: «На першому етапі становлення ринку, де зараз знаходиться ринок України, лояльність формується в основному до агентства. Тут і зараз це абсолютно нормально і природно. Для багатьох агентств на цьому етапі настільки дорогий кожен турист, що вони навіть більшою мірою виступають агентами людини, ніж туроператора. Адже для них важливо, передовсім, захистити інтереси клієнтів. І в цьому є певна суперечність.

Зараз український клієнт більшу увагу звертає на ціни. Який туроператор - йому все одно. У міру того, як агентський і туроператорський ринки будуть структуруватися, люди отримають більше фактичного досвіду поїздок ... і почнуть відрізняти виробника від продавця, зважати на його популярність і якість роботи. У певний момент лояльність до агентств повинна пересунутися у бік виробника турпродукту. При цьому, звичайно, лояльність до агентств залишиться» [4].

Більша лояльність українського внутрішнього туриста до агенцій, ніж до операторів, нині визначена, передовсім, більшою інтенсивністю і зрозумілістю комунікацій для споживача. Адже турагенції мають безпосередні контакти із споживачем і всіляко намагаються їх утримувати. Для цього вони найчастіше застосовують знижки переважно до 5 % відсотків від стартової ціни або навіть (з подання туроператора) частково неоплачуваний родинний тур - двоє дорослих + дитина безкоштовно.

Також турагенції провадять більш різноманітні рекламні кампанії, організовані за певними сюжетами, що мають такі провідні мотиви:

- експертна думка («N., який знається на. для непереверших вражень від подорожі радить обрати.»);

- фактор селебретіз («з нами відпочиває.»);

- прив'язка до певної події (фестиваль, релігійне свято), дати, річниці тощо.

При цьому принаймні половина (якщо не більшість) клієнтів турагенцій свідомі того, що наведені вище і подібні до них комунікаційні моделі є постановочними за своєю сутністю.

Роль місцевого населення. У зарубіжній літературі з туризмології місцеве населення нерідко тлумачиться як група жертв у туристичній системі - трагічний герой, за театральною термінологією. Стверджується, що на хвилі масового туризму в останні роки все частіше у відвідуваних регіонах спостерігається «втома від туристів». Результати досліджень показують, що «межі витривалості» часто вже досягнуті, тож туристичні фірми змушені приділяти все більше уваги зв'язкам з громадськістю.

В Україні ситуація ще складніша: у ставленні місцевих жителів до туристів проявляється і прагматична зацікавленість, що викликає як практики солідаризації, так і байдужість відчуженість, що призводить до конфліктного напруження.

Із перелічених «драматичних мотивів» найбільш типовим є перший, пов'язаний з тим, що місцеві виконують комунікаційну роль не «постраждалих» від туристів, а теж активної приймаючої сторони. Більше того, йдеться про «спільну партію», адже й самі українці, бажаючи зекономити, обминають турагенції й туроператорів й організовують свій відпочинок самостійно. Вони виходять на місцевих, далі відбувається обмін контактами, рекомендації друзям і знайомим тощо.

«Акторська група» місцевого населення має в туристичному процесі прагматичну зацікавленість: у туристичних зонах (наприклад у Криму і в Карпатах) туристи є вагомим джерелом прибутку. Скажімо, в Карпатах для них всіляко просувається місцевий колорит: кухня, вбрання, вироби місцевих промислів. Щоб порозумітися і щось продати, місцеві навіть свою неповторну говірку намагаються адаптувати в діалогах із мандрівниками. Тож туристичний продукт, створений певним виробником (турфір- мою, державою), через маніпуляції етнічною ідентичністю, допомагає місцевим жителям домагатися для себе лідерства й зиску в комунікаційному просторі внутрішнього туризму.

За участю місцевих і мандрівників виникають найрізноманітніші мізансцени. В інтерв'ю Володимир (м. Київ, 54 р., маркшейдер) нам розповів: «Були ми в Карпатах узимку. Поїхали машиною покататися на лижах. їхали через село, в якому гір немає, і, відповідно, зиску від туристів практично ніякого. Але там хлопці не промах: вони поливають дорогу (а там серпантин) водою, зовсім трохи, наче сама та слизота утворилася. А тоді тракторцем чіпляють машинку і доправляють до безпечного, чистого покриття». Такий кумедний сервіс перемежовується з відвертим непрофесіоналізмом, коли в колибі місцевий банош подають під російський шансон, чим неоковирно порушують «рисунок ролі». У Криму свої вияви гостинності від місцевих - починаючи від «здається кімната із літнім душем» і закінчуючи «пахлавою медовою і трубочками із згущенкою» на пляжі.

Зацікавленість місцевого населення у внутрішньому туризмі - це позитивна тенденція для українського туристичного комунікаційного простору. Однак ця роль розігрується ще надто по-аматорськи. Саме тому в комунікаціях із місцевими мешканцями туристам, апріорі налаштованим на свято, доводиться час від часу зазирати за лаштунки й бачити справжню місцеву культуру, а не культуру обслуговування: коли місцеві починають виходити на відвертості щодо своїх зарплат, розповідати, де їм доводиться перебувати, поки вони здають в оренду своє житло тощо. Такі конфліктні й критичні інформаційні потоки тільки увиразнюють «драматургічність» ситуації.

Утім є й цікаві приклади вже досить професійного і креативного підходу до приймання мандрівників з боку місцевих. Так, Микола (м. Київ, 57 р., учений, викладач, журналіст) розповів про свій досвід знайомства з мешканцем Карпатського регіону, котрий організовує походи в гори - як індивідуальні, так і для невеликих груп. Цей місцевий житель добре обізнаний, знається на історії та культурі рідного краю, а ще володіє унікальною аурою, яка допомагає туристу відійти від турбот і роботи - і поринути в атмосферу красот і таємниць Карпат.

Місцеве населення в туристичній п'єсі виконує не тільки одну з головних ролей - активно приймаючої сторони, а й є «статистом сцени». Адже для туристів як глядачів цікавими є не тільки пам'ятки і події у відвідуваних місцях, а й стиль життя тамтешніх мешканців. Кожна подія, кожне свято, кожен ритуал, які відзначаються разом, втягує в дійство і приїжджих, і місцевих - і тоді місцевий стиль життя (місцева культура) стає тлом дійства й контекстом для туристських вражень. За це відчуття чужого дому, в якому затишно або ні, великою мірою «відповідають» місцеві мешканці як «театральна масовка»: їхні культурні та комунікаційні традиції (манера вітатися, одягатися, тримати певну дистанцію в розмові, жестикуляція) мають чималу емоційну силу і владу над туристами. Відвідуваний регіон, з огляду на зазначені обставини, сприймається туристами як певний соціотоп - місце тимчасового перебування переважно міського населення, що сприймається і використовується однаковим чином.

Таким чином, «акторське амплуа» місцевого населення в туристичній виставі різноманітне. Як і різноманітна його комунікаційна поведінка - ця своєрідна «манера гри»: тут і удавана гіпергостинність, і байдужість (коли місцеві взагалі перетворюються на декорації), і конфліктне неприйняття гостей регіону, які певним місцевим заважають (приміром за те, що вони дуже смітять у «глядацькій залі» і мало платять). Тому й виникає безліч сюжетних ходів і пере- груповань цих дійових осіб із переходами з авансцени на ар'єрсцену.

Роль туристичних операторів. Туристичні оператори виробляють туристичний продукт - створюють, за нашою концепцією, певне комунікаційне середовище, в якому перебуває турист. Вони - основні виробники не просто пакета послуг, а пакета вражень.

У туристичній виставі туроператор - протагоніст, тобто виконавець головної ролі. Саме від нього залежить, чим стане подорож для туриста - трагедією, комедією чи драмою. В ідеалі, решта учасників приймаючої сторони - статисти сцени, хор, професійність і щирість котрого, звісно, бажані, зрештою, як і професійність та щирість самого головного виконавця.

Варто наголосити, що українське законодавство дозволяє туроператорам як самостійно реалізовувати туристичний продукт, так і продавати його через туристичні агенції. Інша справа, що самостійна реалізація тільки на перший погляд вигідна - насправді, з огляду на обсяги продажів турів через турагенції, останній шлях виявляється більш прибутковим. І тут у сюжеті туристичної вистави постають інтриги: деякі туроператори декларують в угодах про співпрацю готовність продавати тури виключно через туристичні агенції, з якими вони співпрацюють, однак, граючи подвійну роль, вони працюють з туристами і без посередників. Туристичні агенції, підозрюючи такі ходи, перевіряють своїх партнерів, вдаючись до дзвінків під виглядом туристів... Таким чином, в комунікаційному просторі внутрішнього туризму виникають недомовки, нечесна гра тощо.

У компетенції туроператора - формування стрижня сюжету туристичної вистави. Логіка цього формування проста - відбирається все найкраще, все найбільш гідне уваги туриста. Зрештою, про це говорять й самі професіонали турбізнесу. Так, директор туристичної компанії «Червона Рута» Ю. Соколов в одному з інтерв'ю розповів про особливості круїзних подорожей у в'їзному туризмі. Він зупинився на тому, як реагують туристи з Німеччини та США (віком приблизно 65 р.) на Україну: «Туристи їдуть зі словами, що у них стався переворот у свідомості. Та й ми намагаємося, щоб вони побачили лише найкраще. І не помітили «неузгодженостей», які трапляються, наприклад, у Києві. Уявіть собі, що ви приїхали до Парижа на екскурсію, а вам кажуть: проїзд у центр закрито. У Києві ж це запросто. І при цьому влада зовсім забуває, що на світі є туристи! Нічого не залишається, як „порушувати” заборону - і тут же платити штраф. У якій ще столиці забувають про туристів - людей, які приїжджають в гості, дають роботу, приносять гроші до бюджету?» [5].

Наголошуємо на тезах «ми намагаємося, щоб вони побачили лише найкраще» і «не помітили «неузгодженостей»». Ці тези чинні не тільки для в'їзного круїзного туризму, а й для будь- якого, зокрема й внутрішнього. Селективний підхід у формуванні туристичного продукту - це і є спорудження «фасаду», про який пише Е.

Гофман. Виконуючи цю режисерську функцію, туристичні оператори знають набагато більше або все про реальну ситуацію - і намагаються визначити її для глядачів певним чином.

Звідси постає «культура обслуговування» - як результат недомовок, зсуву акцентів, шоу- тизації процесу ознайомлення з туристичними об'єктами.

У цій справі буває по-різному. Як зауважують автори колективної праці «Філософія туризму», «не можна не зважати на те, що універсалізація туризму, його глобалізація відчутно спричиняє девальвацію самобутньої національної культури. Насаджуючи стандарти масового туристичного ринку (як приклад назвемо експансію «макдо- нальдської» кухні) безвідповідальні організатори туризму, бажають вони цього чи ні, ведуть до «розчинення» унікальних культурних зразків, сприяють витвору штучних туристських артефактів, які часто-густо набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру» [6].

Виконання комунікаційної ролі туристичними операторами супроводжується різними комунікаційними ефектами:

- демонстраційним (господарі прагнуть продемонструвати туристам матеріальні та нематеріальні надбання);

- акультураційним (прийняття туристом певної частини місцевої культури, здебільшого в чомусь більш потужної);

- комодифікаційним (культура використовується як економічні блага для споживання) [7].

Роль туристів. Глядач у театрі приходить на прем'єру, а не на репетицію, і він не бажає бачити полеміки акторів і режисера-постановника, змучені обличчя, непідготовлений реквізит, невивче- ні репліки тощо. Отож, туристи, як глядачі, самі зацікавлені в перегляді туристичної вистави. Рушаючи у відпустку, вони бажають побачити не так «правду», як «щось цікаве, красиве, приємне». Адже повсякденні клопоти, побутова рутина, житейські труднощі - це все є у них вдома й на роботі; від цього вони, бажають абстрагуватися. Тож, їх цілком влаштовує перегляд «фасаду». При цьому їх увага вихоплює певні прогалини, які, зрозуміло, завжди існують - і вони їх перевизначають, по-своєму перетлумачують.

В інтерв'ю респондентка Світлана (м. Луцьк, медсестра, 42 роки) сказала про це так: «Коли я кудись їду, я налаштовуюсь на хороше. І якщо там щось трапляється таке. не дуже, я на це не звертаю уваги, пропускаю, як кажуть, не шукаю в калюжах бруд». Але це тільки один з підходів туристів-глядачів, які в будь-якому разі залишаються задоволеними п'єсою, хоча б тому, що в ній були вдалі сцени. І вони вдячно аплодують

Проте є й туристи, схильні до розчарування: якщо їхні очікування не підтвердилися, вивчені ними рекламні проспекти, туристичні щоденники і звіти виявилися невідповідними побаченим реаліям, - вони готові обсвистати режисера і трупу акторів. Саме за їхньою участю й розгортаються конфліктні комунікації.

Таким чином, між усіма учасниками туристичного спектаклю є негласна домовленість про те, що поїздка - це простір позитивний, а ті, хто порушує цю домовленість, неналежно грають свою роль.

Висновки. У працях Й. Гейзинги, Е. Берна, Ж. Бодрійяра, З. Баумана, а найвиразніше в праці «Подання себе іншим у повсякденному житті» Е. Гофмана викладено проблему театралізації, шоутизації сучасного життя, перетворення різноманітних практик повсякдення в соціальні ігри.

Дані наших емпіричних досліджень свідчать про те, що внутрішній туризм в Україні надається до тлумачення як «спектакль», «постановочне дійство», «ритуал», що має складну «драматургію». Це спонукало до вивчення туристичних комунікацій шляхом драматургічного аналізу Е. Гофмана.

У розрізі драматургічного аналізу Е. Гофмана конфігурація основних агентів у внутрішньому туризмі в Україні така: ар'єрсцена (задня частина сцени) - туристичні агенці; ігрова (основна) сцена - туристичні оператори; авансцена (передня частина сцени) - місцеві жителі; глядацька зала - туристи.

Відповідно до цього, кожен із комунікантів має власні дискурсивні ролі і відповідні їм завдання. Дискурсивна роль туристичних агенцій - лідерська, режисерська. Комунікаційна роль місцевого населення - як активної приймаючої сторони, так і «статиста сцени» (але не «постраждалих»). Туроператор у туристичній виставі - протагоніст, адже в його компетенції - формування стрижня сюжету туристичної вистави. Туристи, як глядачі, виконують роль публіки, яка приїздить у місця дестинації щоб побачити не так «правду», як «щось цікаве, красиве, приємне».

З'ясовано, що на практиці хід п'єси визначається багатьма чинниками: рівнем «режисури» туристичного продукту, виконавської майстерності акторів, налаштованості на соціальну гру, зацікавленості в ній, готовності до сприйняття матеріалу тощо. Простеження особливостей цих ролей і рівня їх виконання в конкретних комунікаційних ситуаціях дає теоретичну основу для аналізу причин виникнення конфліктів, пошуку способів їх усунення тощо.

Список літератури

туристичний комунікація драматургічний

1.Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / Йохан Хейзинга ; пер. с нидерл. / Общ. ред. и послесл. Г. М. Тавризян. - М. : Прогресс, 1992. - 464 с.

2.Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни /Ирвинг Гофман. - М. : Канон- Пресс-Ц, 2000. - 304 с.

3.Сарамаго Ж. Каменный плот / Жозе Сарамаго. - Режим доступа: http://www.e-reading-lib.com/bookrea der.php/50703/Saramago_-_Kamennyii_plot.html

4.Воробьев В., собственник туроператора «Натали Турс»: «Украинский клиент больше внимания обращает на цены, какой туроператор - ему все равно» (27.11.12) [Электронный ресурс] / В. Воробьев. - Разговор вела Юлия Пряникова. - Режим доступа: http: //www.prostoturist.com.ua/intervyu/intervyu/ vladimir_vorobev_sobstvennik_turoperatora_natali_ turs_ukrainskiy_klient_bolshe_vnimaniya_obraschaet_ na_tseny_kakoy_turoperator_emu_vse_ravno.

5.Интервью с директором туристической компании «Червона Рута» Юрием Соколовым об особенностях круизных путешествий [Електронний ресурс] (29.07.2010) // Режим доступу: http://www.turportal. com.ua/interview/action/article_detail/article_ id/1522/.

6.Філософія туризму : навч. посіб. / В. Пазенок, В. Федорченко та ін. - К. : Кондор, 2004. - 265 с. - Режим доступу: http://tourlib.net/books_ukr/filotur.htm

Размещено на Allbest.ru