Теоретичні засади використання диференційованого підходу у фізичному вихованні населення різних вікових категорій та його оздоровче значення

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Теоретичні засади використання диференційованого підходу у фізичному вихованні населення різних вікових категорій та його оздоровче значення

Бондарчук Наталія Яківна

кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент

доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання

У статті розглянуто теоретичні засади реалізації принципів індивідуалізації і диференціації в рамках сучасної гуманістичної педагогіки, визначено поняття диференціації та диференційованого підходу у фізичному вихованні. Автори розкривають питання реалізації диференційованого підходу через групову форму навчання та фізкультурно-оздоровчої діяльності, окреслюють основні критерії та інструменти диференціації, етапи процесу диференційованого фізичного виховання. Також у статті піднято проблеми його значення для збереження і зміцнення здоров'я людини.

Ключові слова: фізичне виховання, індивідуалізація, диференціація, диференційований підхід, здоров'я, особистість.

індивідуалізація оздоровчий фізкультурний

Вступ

Здоров'я людини, яке тісно пов'язане з її психоемоційним станом, звичками, професійною діяльністю, характером відпочинку, а отже, всім способом її життя, є одним із найважливіших соціальних чинників, який свідчить про загальне здоров'я суспільства. На жаль, тенденції до покращення здоров'я населення України сьогодні не спостерігається. Це пов'язано як із багатьма чинниками соціально-економічного та екологічного характеру, так і з низькою ефективністю роботи системи фізичного виховання, наслідком чого виступає незадовільна мотивація до фізкультурно-оздоровчих занять: більшість людей, навіть відчуваючи потребу в повсякденній фізичній активності, не виявляють зацікавленості в заняттях фізичною культурою, не бачать доцільності таких занять і реальних перспектив збереження і зміцнення свого здоров'я, покращення фізичного та функціонального стану, рівня фізичної підготовленості. Це призводить до дисбалансу між рівнем соціальних вимог до людини та її реальними можливостями їх задовольняти.

За таких умов Указом Президента України від 9 лютого 2016 р. затверджено Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 р. "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація". У ній визнано, що, зокрема, недостатній рівень організованої рухової активності населення в Україні спричинений не тільки анахронічною методологією вітчизняної системи фізичного виховання різних груп населення, недоліками нормативноправового та організаційно-управлінського характеру, обмеженістю ресурсного забезпечення, перебуванням переважної більшості населення в умовах перманентної соціально-економічної нестабільності тощо, а й низьким рівнем усвідомлення цінності здоров'я як власного капіталу [1].

Отже, потрібен перехід на нові принципи залучення найширших кіл населення до оздоровчої рухової активності, формування ставлення до здоров'я людини як її найвищої індивідуальної цінності та до здоров'я громадян у цілому як до найвищої соціальної цінності українського суспільства. При цьому, на наше переконання, основну увагу слід приділити проблемі підвищення психосоціальної складової фізичної культури, яка проявляється через ставлення людей до фізкультурно-спортивної діяльності як запоруки збереження і зміцнення власного здоров'я. Змінити це ставлення

в позитивний бік можливо лише за рахунок зміни мотивації, підвищення інтересу до занять фізичною культурою, враховуючи при цьому, що населення розрізняється за віком і статтю, соціальним положенням, характером і психічними особливостями, функціональним і фізичним станом організму, особливостями мислення, рівнем адаптації до професійної діяльності. Врахування всіх цих відмінностей у процесі фізичного виховання різних категорій населення вимагає застосування диференційованого підходу за широким спектром актуальних чинників і критеріїв. Потрібно також мати на увазі, що урбанізація, клімато-геогра- фічні, соціально-економічні та екологічні умови проживання впливають на адаптацію людини до навколишнього середовища, на її здоров'я та фізичний стан, що вимагає від теорії фізичного виховання розробки адекватних диференційованих методик проведення занять, спрямованих на стимуляцію життєздатності та підвищення резервів адаптації. У навчально-виховному процесі в навчальних закладах постають питання пошуку ефективних форм диференційованого навчання, диференціації учбового матеріалу, розробки освітніх технологій різнорівневого навчання, систем завдань різного рівня складності, заходів з організації навчального процесу у групах з урахуванням індивідуальних особливостей кожного учня.

Дослідження здійснене у відповідності до плану науково-дослідницької роботи УжНУ в рамках розробки теми "Теоретико-методичні засади диференційованого підходу у процесі фізичного виховання учнів 7-17 років".

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомі наукові доробки в області вивчення загальних психолого-педагогічних та інших проблем індивідуалізації та системної диференціації навчання й виховання пов'язані з результатами досліджень таких авторів як С. Абрамова, А. Фурман, Т. Унт, І. Якіманська. Н. Бондарчук належить, зокрема, характеристика повного спектру чинників і критеріїв, які повинні стати невід'ємними складовими комплексної системи диференційованого фізичного виховання різних категорій населення [2]. Значний інтерес викликають дослідження останніх років із розробки принципів і методик диференційованого підходу до фізичного виховання школярів. Так, А. Сітовський вивчає потенціал диференційованого фізичного виховання школярів з урахуванням темпів їхнього біологічного розвитку [3]. Проблеми застосування диференційованого підходу учнів з різними соматотипами становлять предмет наукових інтересів О. Скавронського [4]. В. Рябченко розробляє питання впровадження диференціації фізичних навантажень у процес фізкультурно-оздоровчих занять із молодшими школярами [5]. Наукові пошуки І.Боднар присвячені питанням фізичного виховання школярів у спеціальних медичних групах на засадах інтегративного підходу, диференціації нормативів фізичної підготовленості [6]. Звертають на себе увагу окремі дослідження різних проблем застосування диференційованого підходу у фізичному вихованні студентів ВНЗ. Так, А. Самошкіна спрямовує свої наукові пошуки на розробку диференційованих програм для самостійних занять зі студентами, які перенесли гострі респіраторні захворювання [7]. Застосування диференційованого підходу при дозуванні фізичних навантажень за критерієм рухового віку студентів є предметом наукових зацікавлень А.Гуреєвої [8]. Водночас необхідно відзначити, що необгрунтовано мало уваги приділяється вивченню можливостей застосування диференційованого підходу до фізичного виховання осіб зрілого віку, у процесі якого акценти неминуче переміщуються на самодіяльне використання широкого спектру засобів фізичної культури, їх впровадження в побут і професійну діяльність.

Мета і завдання статті. Метою дослідження є окреслення найважливіших положень теоретичних засад використання диференційованого підходу у процесі фізичного виховання різних категорій населення. В ході підготовки статті вирішувалися такі завдання: 1) визначити поняття диференціації та диференційованого підходу у фізичному вихованні; 2) висвітлити питання реалізації диференційованого підходу через групову форму навчання та фізкультурно-оздоровчої діяльності, основні критерії та інструменти диференціації, етапи процесу диференційованого фізичного виховання; 3) окреслити його значення для збереження і зміцнення здоров'я людини.

Виклад основного матеріалу

Метою сучасної гуманістичної педагогіки є виховання різнобічної, гармонічно розвиненої особистості з широким потенціалом самоосвіти й самовиховання. Досягнення цієї мети передбачає надання особливого значення принципу індивідуалізації, згідно з яким на перше місце висувається особистість з її неповторними рисами - як природними, так і набутими в ході накопичення індивідуального досвіду. Диференціацію іноді розглядають як один із засобів реалізації принципу індивідуалізації, але з нашої точки зору саме індивідуальний підхід доцільно трактувати як форму диференціації.

Термін "диференціація" походить від французького differentia і означає "розділення, розчленування цілого на різні частини, форми, ознаки". В педагогіці він найчастіше застосовується в концептах "диференціація навчання" (врахування індивідуальних особливостей учнів або студентів, коли вони групуються на основі певних критеріїв для роздільного навчання) і "диференціація освіти" (розподіл навчальних планів і програм, а в більш широкому розумінні - забезпечення освітніх можливостей відповідно до походження, індивідуальних відмінностей, інтересів, схильностей, здібностей і потреб учнів і студентів з метою досягнення кожним кінцевої мети освіти найбільш економічним шляхом). Значно менше уваги приділяється розкриттю концепту "диференціація виховання", хоча, на наш погляд, саме така диференціація має в широкому розумінні на меті створення оптимальних умов для розвитку кожної окремої особистості, що включає врахування індивідуальних відмінностей, специфіки регіону, різноманітних соціальних і культурних чинників тощо.

Мету диференційованого фізичного виховання людини можемо визначити як складову цілеспрямованого формування особистості, основу якої складає досягнення фізкультурної досконалості шляхом розвитку індивідуальних фізкультурно-спортивних потреб і здібностей.

Конкретним інструментом реалізації принципу диференціації у фізичному вихованні виступає диференційований підхід до його різних аспектів. Узагальнено можемо визначити його як виділення в неоднорідній сукупності осіб груп або типів, відносно якісно однорідних за певними попередньо заданими ознаками. Загалом цей концепт, як правило, вживається, коли йдеться про вирішення проблем відбору, формування й корекції розвитку особистості в обраній галузі. Поняття диференційованого підходу тісно співвідноситься з поняттями індивідуального та особистісного підходів: якщо основу першого становить цілеспрямований педагогічний вплив на однорідні групи осіб, то основу індивідуального підходу - врахування індивідуальних особливостей кожного індивіда, а особис- тісного - послідовне ставлення до конкретної особистості як до свідомого відповідального суб'єкта власної фізичної культури, фізичного саморозвитку. Також за певних обставин вважаємо доречним вжиття терміну "індивідуально-диференційований підхід", що передбачає одночасне врахування індивідуально-своєрідного і типово-однорідного.

Реалізація диференційованого підходу до фізичного виховання різних категорій населення передбачає його групову диференціацію, тобто поділ на однорідні групи, що формуються за певними особистісними ознаками. Серед форм фізкультурних занять обирається переважно групова форма. Критерії диференціації при формуванні груп доцільно, на наш погляд, обирати в рамках більш загальних чинників - індивідуальних, середовищних і соціальних. Із індивідуальними чинниками співвідносяться статевіковий критерій, фізичний стан особи, індивідуально-соматичні особливості організму, його функціональний стан, а також низка психологічних критеріїв. Серед критеріїв, що співвідносяться із середовищними чинниками, варто виділити зовнішні умови оточуючого середовища та зовнішні чинники, що впливають на ті чи інші прояви фізкультурної активності особи. Із соціальними чинниками співвідносяться такі критерії як соціальний статус особи, умови її проживання, професійні заняття, фінансові можливості. Інструментами диференціації при застосуванні диференційованого підходу можуть виступати різні методи й засоби фізичного виховання, підходи до їх реалізації, фізичні навантаження, форми проведення фізкультурно-оздоровчих занять тощо.

Організація процесу диференційованого фізичного виховання передбачає декілька етапів: комплексний обгрунтований вибір його критеріїв, їхня діагностика, розподіл осіб за групами за результатами такої діагностики, розробка для кожної групи різнорівневих методик і програм, а також регулярне здійснення діагностичного контролю, за підсумками якого гнучко змінюється склад груп і характер диференційованих програм і вправ.

В умовах освітніх закладів така організація вимагає створення спеціальних науково обгрунтованих умов, відповідного освітнього середовища. Новітні технології диференційованого навчання повинні бути спрямовані на забезпечення рівних можливостей отримання якісної фізкультурної освіти незалежно від будь-яких чинників індивідуального розвитку, а тому спиратися на реалізацію принципів внутрішньокласної диференціації. До кожної з груп учнів повинен бути вироблений специфічний підхід, який дозволяв би досягнути оптимального рівня фізичного розвитку і справив би максимальний оздоровчий вплив.

Свою специфіку має використання диференційованого підходу в адаптивному фізичному вихованні. Насамперед, індивідуальний підхід у цій сфері передбачає розробку універсальних алгоритмів навчання або виховного впливу, корекції розвитку, спрямованої на всебічну фізкультурну освіту особистості. Конкретні методи застосування диференційованого підходу в адаптивному фізичному вихованні залежать від різних захворювань і нозологій. При роботі з дітьми на перший план виходить питання проведення фізкультурно- оздоровчих занять із хворими дітьми з використанням сегрегаційного принципу, який передбачає заняття дітей із певними захворюваннями окремо від здорових.

Використання диференційованого підходу покликане всебічно забезпечити потенціал фізичної культури щодо збереження і зміцнення здоров'я людини, особливо за нинішніх умов, коли фізична активність як у побутовій сфері, так і в сфері професійної діяльності зведена до мінімуму. З точки зору кожної людини гарне здоров'я є важливим для неї на будь-якому етапі життя: так, здоров'я представників учнівської та студентської молоді виступає запорукою забезпечення високого рівня фізичної та психофізіологічної надійності й готовності до майбутньої професійної діяльності; гарне здоров'я та висока працездатність працюючих осіб нерідко стають обов'язковими умовами виживання в умовах сучасного ринку праці; збереження здоров'я в похилому віці дає змогу продовження соціально активного образу життя.

Групові заняття фізичними вправами за принципом диференціації є потужним профілактичним та лікувальним фактором. Вони здатні суттєво підвищити неспецифічну опірність організму до різноманітних несприятливих чинників - інфекцій, різких температурних коливань, інтоксикацій тощо. Застосування диференційованого підходу мінімізує ту шкоду, яку потенційно може завдати організмові нераціональне використання засобів фізичної культури. Слід також підкреслити, що застосування диференційованого підходу повинно сприяти формуванню особистості як суб'єкта власної фізичної культури, яку вона сприйматиме як невід'ємну складову індивідуального стилю життя, не тільки фізичному, але й моральному, розумовому, емоційному розвитку особистості, більш повному розкриттю її творчих потенцій.

Висновки

Поняття диференціації слід правильно розуміти залежно від його використання в концептах "диференціація навчання", "диференціація освіти", "диференціація виховання"; саме останній з них найбільш повно передає потенціал створення оптимальних умов для розвитку кожної окремої особистості. Диференціацію іноді розглядають як один із засобів реалізації принципу індивідуалізації, але з нашої точки зору саме індивідуальний підхід доцільно трактувати як форму диференціації. Метою диференційованого фізичного виховання повинні стати розвиток індивідуальних фізкультурно-спортивних потреб і здібностей, цілеспрямоване формування особистості. Конкретним інструментом реалізації принципу диференціації у фізичному вихованні виступає диференційований підхід до його різних аспектів. 2. Диференційований підхід у процесі фізичного виховання реалізується через поділ осіб на однорідні групи за певними особистісними ознаками, які визначаються після встановлення критеріїв диференціації в рамках загальних чинників - індивідуальних, середовищних і соціальних. Організація процесу диференційованого фізичного виховання відбувається в декілька етапів. В умовах освітніх закладів така організація вимагає створення спеціальних науково обґрунтованих умов, відповідного освітнього середовища. 3. Використання диференційованого підходу може допомогти у всебічному забезпеченні потенціалу фізичної культури щодо збереження і зміцнення здоров'я осіб різних вікових категорій з урахуванням тих ціннісних пріоритетів, які виходять на перший план при заняттях фізичною культурою в різному віці. 4. В рамках розвитку даної теми планується розробити алгоритм складання методики диференційованого підходу у процесі фізичного виховання школярів з урахуванням особливостей їх типологізації, розробити цілісну концепцію диференційованого підходу у процесі фізичного виховання дітей і підлітків різних вікових категорій шкільного віку.Список використаної літератури

Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація: Національна стратегія з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 р.: Схвалено Указом Президента України № 42/2016 від 9 лютого 2016 р.: http://www. president. gov.ua/documents/422016-19772.

Бондарчук Н.Я. Характеристика спектру критеріїв диференціації у фізичному вихованні різних категорій населення / Н. Я. Бондарчук // Спортивний вісник Придніпров'я. - Дніпропетровськ, 2012. - № 1. - С. 53-59.

Сітовський А. М. Диференційований підхід у фізичному вихованні підлітків з різними темпами біологічного розвитку (на прикладі школярів 7-х класів): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з фіз. вих. і спорту: спец. 24.00.02 - фізична культура, фізичне виховання різних груп населення / Андрій Миколайович Сітовський. - Львів: Львівський держ. ун-т фізичної культури, 2008. - 20 с.

Скавронський О. П. Диференціація фізичної підготовки учнів військового ліцею на основі соматотипів / О.П.Скавронський, В.М.Гоншовський // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. - 2012. - Вип. 16. - С. 66-74.

Рябченко В. Г. Диференціація фізичних навантажень у дівчаток 7-8 років з різною тілобудовою на початковому етапі фізкультурно-оздоровчих занять / В. Г. Рябченко // Науковий часопис. - К., 2011. - № 16. - С. 284-289.

Боднар І. Р. Інтегративне фізичне виховання школярів різних медичних груп: [Монографія] / І. Р. Боднар. - Львів: ЛДУФК, 2014. - 316 с.

Самошкіна А. В. Диференційований підхід до планування фізичних навантажень в самостійних заняттях з фізичного виховання зі студентами після гострих респіраторних захворювань: автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. наук з фіз. вих. і спорту: спец. 24.00.02 - фізична культура, фізичне виховання різних груп населення / Анастасія Владленівна Самошкіна. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держ. ін-т фіз. культури і спорту, 2013. - 20 с.

Гурєєва А.М. Диференційований підхід у дозуванні фізичних навантажень у процесі фізичного виховання студенток різного рухового віку: автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. наук з фіз. вих. і спорту: спец. 24.00.02 - фізична культура, фізичне виховання різних груп населення / Антоніна Михайлівна Гурєєва. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держ. ін-т фіз. культури і спорту, 2014. - 21 с.

Размещено на Allbest.ru