Динаміка розвитку витривалості тхеквондистів 12-14 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка розвитку витривалості тхеквондистів 12-14 років

Палій О.В., Пашков І.М.

Анотація. Мета: Дослідити динаміку розвитку витривалості тхеквондистів 12-14років. Матеріал та методи:. Дослідження проводилися в м. Ізюм, Харківськоїобл., на базі Ізюмської ДЮСШ ім. В. В. Ткаченка. В дослідженні прийняли участь кадети, 15 чоловік, віком 12-14 років, які займаються в групах попередньо-базової підготовки на відділенні тхеквондо ВТФ. В дослідженні використовувались наступні методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, педагогічне спостереження, узагальнення практичного досвіду провідних тренерів, педагогічне тестування, методи математичної статистики. Результати. Під впливом запропонованої нами методики відбулися значні зміни в показниках розвитку витривалості юних тхеквондистів: в тесті, коефіцієнт спеціальної витривалості, в якому вимірювали кількість змін стійок за 1 хв., коефіцієнт варіації зменшився на 2 %, мінімальний показник збільшився на 0,09 та максимальний показник зменшився на 0,01. В тесті кількість ударів в 5 спуртах за 3 хвилини, коефіцієнт варіації був 42 %, став 24 %, тобто різниця складає 18 %, а різниця між максимальним і мінімальним показником дорівнює 15 ударів, це дає підстави стверджувати про ефективність використаної методики та підвищенню однорідності в досліджуваній групі тхеквондистів. В тесті біг «вісімкою», різниця між максимальним і мінімальним показником становила 8,49 с, різниця коефіцієнтів варіації дорівнює 1 %, різниця мінімальних результатів дорівнює 3,78 с, адже в цьому виді тесту важко показати сильний приріст показників за короткий проміжок часу. В тесті біг на 1500 м., показник коефіцієнту варіації збільшився на 2 %, проте досліджувана група залишилася однорідною. Мінімальний показник став вищім на 0,54 с, максимальний показник зменшився на 0,45 с. Висновки: 1. Аналіз науково-методичної літератури та узагальнення практичного досвіду провідних тренерів позволив встановити, що витривалість необхідна в тій чи іншій мірі при виконанні будь-якої фізичної діяльності. В одних видах фізичних вправ вона безпосередньо визначає спортивний результат, в інших - дозволяє найкращим чином виконати певні тактичні дії в умовах змагальної діяльності. 2. Вибираючи методи розвитку витривалості тхеквондистів 12-14 років, необхідно враховувати: інтенсивність виконання запланованого навантаження, тривалість виконання фізичного навантаження, тривалість відпочинку між навантаженнями, характер виконання вправ, кількість повторень вправ, стан працездатності організму перед виконанням тренувального заняття. 3. В результаті проведеного дослідження, після використання запропонованої методики, в групі спортсменів 12-14 років показники витривалості покращились на 1,13 % при зміні стійок за 1 хвилину; на 17,1% при тестуванні кількості ударів в 5 спуртах за 3 хв.; на 10,86 % в бігу «вісімкою»; на 3,4 % в бігу на 1500 м.

Ключові слова: тхеквондо, витривалість, навантаження, анаеробні можливості. витривалість тхеквондист навантаження

Вступ. Сучасний рівень розвитку тхеквондо вимагає нового підходу до системи побудови підготовки спортсменів з використанням методів і засобів з метою сприяння розвитку фізичних якостей, які повинні бути узгодженими з сучасними методологічними системами підготовки спортсменів, з врахування особливостей вікової динаміки розвитку фізичних якостей.

Для тхеквондо провідними компонентами при розвитку витривалості є: можливості всіх енергосистем, процеси економізації та особисті якості спортсмена (Пашков, & Палій, 2017; Ровный, Романенко & Пашков, 2013).

Результати сучасних наукових досліджень показали що, в переважній більшості провідна роль при розвитку витривалості належить процесам енергетичного обміну і вегетативним систем які його забезпечують - серцево- судинної і дихальної, а також центральної нервової системи. Рівень розвитку витривалості обумовлюється енергетичним потенціалом організму спортсмена, ефективністю техніки і тактики, морально- вольовим можливостями, які забезпечують не тільки високий рівень м'язової активності в тренувальній та змагальній діяльності, але й протидіють процесу розвитку та протидії стомленню (Ровний, Ільїн, Лизогуб, & Ровна, 2015; Помещикова, Рубан, & Науменко, 2015).

У дитячому і юнацькому віці організм ще недостатньо пристосований для виконання тривалої роботи, особливо якщо вона проводиться з підвищеною інтенсивністю. Це пов'язано з недостатнім розвитком серця і дихального апарату, які в цей період забезпечують процеси росту. Стан нервової системи цих вікових груп, її збудливість і нестійкість також обмежують можливості організму до тривалих напружень (Платонов, 2015; Солодков, & Сологуб, 2005).

Починаючи розвиток та вдосконалення витривалості, необхідно дотримуватися певної системи побудови тренування, тому що нераціональне поєднання в заняттях навантажень різної спрямованості та процесів відновлення, може призвести не до поліпшення, а, навпаки, до зниження тренованості.

Анаеробні ж можливості залежать від безкисневих джерел енергії. Аеробні і анаеробні можливості людини, разом узяті, характеризують функціональну стелю індивідуального енергетичного обміну. При цьому багатьма дослідниками наголошується, що відмінності на рівні і за характером прояву витривалості в значній мірі пов'язані з особливостями енергетичного забезпечення(Ровний, Ільїн, Лизогуб, & Ровна, 2015; Романенко, 2005).

Збільшувати обсяг навантаження при розвитку витривалості в змішаному аеробно-анаеробному режимі енергозабезпечення, застосовуючи для цього безперервну рівномірну роботу у формі темпового бігу, кросу, плавання і т.д., в широкому діапазоні швидкостей до субкритичних включно, а також різну безперервну змінну роботу, в тому числі, і у формі колового тренування (Платонов, 2015; Пашков, 2015a; Пашков, 2015b) у випадках, коли, необхідно збільшити обсяги тренувальних навантажень в змішаному аеробно- анаеробному і анаеробному режимах, доцільно застосувати більш інтенсивно вправи методами інтервальної та повторної роботи (Голоха, 2017; Пашков, 2015a; Ровний, Ільїн, Лизогуб, & Ровна, 2015).

Ефективним засобом розвитку спеціальної витривалості (швидкісної, силової, координаційної і т.д.) є спеціально підготовчі вправи, тобто вправи у своєму виді спорту; спеціальні вправи виконуються в ускладнених, полегшених і звичайних умовах, максимально наближені до змагальних за формою, структурою і особливостям впливу на функціональні системи організму, специфічні змагальні вправи і загальнопідготовчі засоби (Ермаков, Тропин, & Бойченко, 2016; Пашков, 2015b).

Більшість видів спеціальної витривалості в значній мірі обумовлено рівнем розвитку анаеробних можливостей організму, для чого використовують будь- які вправи, що включають функціонування великої групи м'язів і дозволяють виконувати роботу з граничною і близько граничною інтенсивністю (Голоха, 2017; Платонов, 2015; Романенко, 2005)

Ефективність анаеробної підготовки багато в чому залежить від інтенсивності виконання вправ, здатності спортсмена при цьому гранично мобілізуватися. Саме ступінь мобілізації анаеробних здібностей, уміння спортсмена виконувати анаеробні вправи в процесі тренувальних занять на граничному і близько граничному рівні, по можливості перевищувати найкращі особисті результати в окремих вправах, служать основним стимулом підвищення його анаеробної підготовленості (Ровний, Ільїн, Лизогуб, & Ровна, 2015; Платонов, 2015; Пашков, 2015b).

При розвитку витривалості слід пам'ятати, що одну і ту ж вправу, переважно циклічного характеру, можна виконувати з різною інтенсивністю. Відповідно до цього граничний час її виконання буде змінюватися від кількох секунд до декількох годин. Механізми втоми (а отже, і витривалості) в цих випадках будуть різними, то і вимоги, які пред'являються до організму, будуть істотно різні (Ровний, Ільїн, Лизогуб, & Ровна, 2015; Платонов, 2015; Романенко, 2005).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами.

Дослідження проводилося відповідно до теми науково-дослідної роботи

Харківської державної академії фізичної культури «Психо-сенсорна регуляція рухової діяльності спортсменів ситуативних видів спорту» (номер державної реєстрації 0116U008943).

Мета дослідження: Дослідити динаміку розвитку витривалості у тхеквондистів 12-14 років.

1. На основі аналізу та узагальненні даних науково-методичної літератури вивчити вікові особливості розвитку витривалості спортсменів 12-14 років.

2. Застосувати на практиці запропоновану методику розвитку витривалості та проаналізувати отримані дані.

3. Дослідити динаміку розвитку витривалості тхеквондистів 12-14 років.

Матеріал та методи дослідження. Дослідження проводилися в м. Ізюм, Харківської обл., на базі Ізюмської ДЮСШ ім. В. В. Ткаченка. В дослідженні прийняли участь кадети, 15 чоловік, віком 12-14 років, які займаються в групах попередньо-базової підготовки на відділенні тхеквондо ВТФ. В дослідженні використовувались наступні методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, педагогічне спостереження, узагальнення практичного досвіду провідних тренерів, педагогічне тестування, методи математичної статистики.

Результати дослідження та їх обговорення. Провівши аналіз науково- методичної літератури по плануванню підготовки витривалості вдалося з'ясувати, що в тренувальному процесі юних тхеквондистів зберігається традиційна організація використання засобів витривалості, яка викладена в програмі для ДЮСШ (Кощеєв, 2009).

Для удосконалення компоненту аеробної витривалості спортсменів нами пропонуються не типові тренувальні завдання, спрямовані на підвищення рівня функціонування систем організму, відповідальних за постачання кисню до працюючих м'язів.

При використанні інтервального методу: інтенсивність 70-80% від

максимальної; ЧСС 170-180 уд./хв.; тривалість вправ 1,5-2 хв.; кількість повторень 8-9; інтервали відпочинку залежно від ЧСС (до початку наступної роботи ЧСС повинна бути не нижча 130 - 140 уд./хв.).

Для підвищення спеціальної витривалості тхеквондистів застосовувалися тренувальні та змагальні поєдинки, а також спеціально-підготовчі вправи.

Тривалість роботи коливалась від декількох десятків секунд до декількох хвилин. Висока інтенсивність навантаження викликає невідповідність між потребою в кисні та його споживанням.

Повторення роботи передбачається з 2-ох хвилинними інтервалами, що перешкоджає виведенню з організму продуктів проміжного обміну. Цим вимогам відповідає неодноразове виконання 25-30 вибраних прийомів у максимальному темпі при ЧСС 170-185 уд./хв. з інтервалами відпочинку 1-3 хв. За допомогою педагогічного тестування ми визначили показники рівня розвитку витривалості у тхеквондистів 12-14 років (таблица 1).

Таблиця 1 Динаміка показників розвитку витривалості тхеквондистів 12-14 років (n=15)