Культурно-історичні аспекти формування сфери гостинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-історичні аспекти формування сфери гостинності

Сфера обслуговування є важливою складовою загального соціокультурного процесу. Практично-орієнтований характер та інтегрованість у життя роблять її невід'ємним компонентом функціонування соціуму, зокрема сфери дозвілля. Дослідження етапів формування сфери обслуговування є актуальним завданням, яке сприятиме формуванню уявлення про зумовленість її особливостей низкою чинників - культурних, економічних, політичних та ін. - у контексті історичного розвитку людства.

У сучасній науковій літературі проблема формування сфери і культури обслуговування аналізується дещо схематично. Існує низка праць, спрямованих на дослідження культурно-мистецьких явищ конкретної доби (праці А. Гуревича, Д. Любімова, Х. Янсона). У працях економічного спрямування здійснюється практичний аналіз сфери обслуговування з позиції її доцільності (О. Артьомова, В. Козлова, Р. Ладиженська, Т. Томаля, Я. Щипанова). Проте бракує праць, в яких розглянуто взаємозалежність між історико-культурним розвитком та становленням сфери обслуговування - як в західноєвропейському, так і вітчизняному контекстах.

Метою статті є аналіз основних етапів формування сфери і культури обслуговування, зокрема на прикладі готельно-ресторанної справи, у контексті дослідження специфіки її взаємозв'язку з іншими чинниками культурно-історичного становлення соціуму.

Виклад основного матеріалу. Розвиток сфери обслуговування має давнє коріння. Досить важко визначити перші відомі в історії будівлі, які стали прообразами сучасних готелів. Загальновідомо, що потреба у них починає виникати за рахунок необхідності поселення людей, які походять з іншої місцини та потребують тимчасового розташування. Проте, попри те, що люди давно почали подорожувати морем, пересуватись караваном у пустелі чи їздити верхи, подібні заклади виникли не одразу. У праці О. Артьомової та В. Козлової згадується, що одними з кращих серед перших мореплавців були фінікійці, які будували великі міцні кораблі, що могли подорожувати в акваторії Середземного моря. А потім в середині країни фінікійці пересувалися караванами. Саме в межах сухопутних торгових шляхів вони забезпечували себе караван-сараями, тобто будівлями для відпочинку караванів, частина з яких була укріплена [1].

Місця, призначені для дозвілля вільних громадян, були поширені у Стародавньому Римі. Культура, зорієнтована на практичні потреби, а також насолоди та радощі, мала широкий спектр послуг. Це і терми, в яких римляни насолоджувались тілесно, і амфітеатри, видовища в яких сприяли задоволенню потреб емоційно-афективного характеру, і навіть бібліотеки. Л. Любімов так описує основні розваги часів Римської імперії: «Для зростаючих міст імперії потрібні були нові форуми, де у важливі дні збирався народ; прибуткові будинки у декілька поверхів; просторі портики, розділені повздовжніми рядами колон, де засідали судді та відбувалась торгівля; грандіозні амфітеатри…, терми - розкішні бані, що часто слугували осередком суспільного життя, - з величезними басейнами, площадками для фізичних вправ і. великими бібліотеками; монументи, що прославляли імператорів і перемоги римських легіонів» [4, 193]. Ці заклади дозвілля насамперед повинні були задовольняти потреби громадян Риму. Варто відмітити, що саме наявність добре облаштованих доріг у Римі сприяла тому, що мандрівки стали більш поширеними. Задля приїзжих встановлювали спеціальні станції, на яких можна було переночувати. Ці станції наносили на спеціальні карти.

У середньовіччі кількість мандрів та переміщень починає зростати. З поступовим поширенням християнської релігії поширюється і практика паломництва в Святі землі, особливо у ІІІ-ІУ ст. У ІУ ст. паломництво в Святу землю стало масовим явищем. Так за рахунок постійного пересування різних груп населення формується потреба у тимчасовому пристанищі, яка реалізується за рахунок діяльності ли - царів-госпітальєрів. «Особливу «сервісну службу» для паломників представляв лицарський Орден Госпі - тальєрів. Його завданням була допомога хворим паломникам і купцям, захист їх від розбою. Поступово госпітальєрами була створена мережа готелів у містах і містечках Святої землі та по всьому Близькому Сходу» [1, 13]. Досить цікаво, що історія чернечого ордена госпітальєрів розпочинається саме з будівництва споруд, хоча й не житлового призначення, а лікувально-оздоровчого. Після того, як в 1070 р. в Єрусалимі був побудований будинок для прийому (hospitalis) поранених і хворих пілігримів, якому дали ім'я св. Іоанна Милостивого, ченці, що доглядали за пораненими, почали самі брати участь у бойових діях.

Також за доби середньовіччя в західноєвропейському просторі формуються подальші передумови для появи розгалуженої сфери дозвілля та відповідного сервісу, в чому велику роль відіграють міста. Місто поступово стає осередком розвитку культури, саме в ньому проходить основне життя та розвиваються різні сфери побутування. На відміну від селищ, в яких суспільний простір фактично був відсутній, та замків, де все було розраховано на невелику групу людей, місто пропонувало значно ширший спектр послуг, розрахованих як на жителів міста, так і на гостей. А. Гуревич особливо наголошує на цій рисі середньовічного міста, адже, за його словами, «наявністю університету, монастирів, притулків і госпіталів, публічних бань, трактирів і борделів - всім цим та багатьом іншим середньовічне місто разюче відрізнялося від села і замку» [2, 192].

Проте не лише у місті були умови для розміщення мандруючих. Монастирі досить часто мали багато будівель різного призначення, серед яких міг бути і готель. Достовірні знання про схему облаштування монастирського автономного комплексу можна отримати з плану Сен-Галленського монастиря (Швейцарія). Основні його елементи були узгоджені собором у 816-817 рр. в Анхені, а потім передані для втілення настоятелю монастиря.

У праці Х. Янсона наводиться опис цієї схеми, яка, хоч і не була повністю реалізована, проте стала свідченням тих практичних вимог, які висувалися до монастирського комплексу. «Доріжка, що вела до розташованого на заході головного входу, проходить між монастирським готелем і скотофер - мою та впирається в ворота; через них той, хто входить, потрапляє в напівкруглий, прикрашений колонами портик, по краях якого, велично піднісшись над зовнішніми приосадкуватими будівлями, стоять дві круглі вежі (щось на зразок звернених на захід укріплень)» [7, 135]. До церкви примикав двір для прогулянок ченців, а також такі споруди, як дорміторій, або спальня ченців, рефлектор (трапезна) з кухнею і винні льохи. Також поруч з церквою знаходилися будинок для гостей, школа, будинок настоятеля, а на сході - лазарет, капела і приміщення для послушників, цвинтар, сад та загони для тварин. Будівля цього комплексу стала прообразом сучасних готельно-ресторанних комплексів, які мають власну автономну систему, що функціонує незалежно від інших закладів та структур.

Варто відмітити, що для сфери готельно-ресторанного господарювання надзвичайно важливим є рівень якості обслуговування, який може надати господар чи керівник комплексу. Залежно від спектру послуг, рівня комфорту, розташування, він користувався більшим чи меншим попитом. Причому конкурентна боротьба за доби середньовіччя не була настільки розвинена, як в умовах сьогодення. Сучасні автори Т. Томаля та Я. Щипанова влучно зазначають залежність цієї галузі від суспільних запитів. «Готельно - ресторанний бізнес є галуззю з високим рівнем конкуренції, основними умовами ефективного функціонування якої є максимальне задоволення потреб споживачів, забезпечення високого рівня комфорту, задоволення найрізноманітніших побутових, господарських і культурних запитів гостей» [6].

Згодом готелі стають надзвичайно буденною, звичною справою. Утримання готелю сприймалось як можливість мати певний заробіток, причому показово, що навіть видатні живописці іноді для отримання прибутку володіли готелем. Так, голландський живописець Ян Стен, який працював у жанровому живописі, досить влучно зображав побутові сцени, в тому числі за рахунок того, що мав власний готель. Спостерігаючи за відвідувачами та маючи дар кмітливого психолога, він зміг передати не лише обстановку, а й атмосферу, що панувала в тогочасних закладах сфери дозвілля. Х. Янсон відмічає: «Стен розповідає цю історію з відвертим задоволенням, прикрашаючи її безліччю чудових деталей. Він був гострим спостерігачем, наділеним розвиненим почуттям добродушного гумору серед всіх голландських живописців повсякденності. Щоб збільшити свої доходи, він тримав готель, і це, можливо, пояснює глибину його проникнення в психологію людської поведінки» [7, 315]. Х. Янсон вказує, що зазвичай жанровий живопис включав великий спектр картин, не менш різноманітних, ніж пейзаж або натюрморт, а його діапазон передбачав як зображення бійок у тавернах, так і вишуканість домашніх інтер'єрів.

З XVI ст. починається занепад монастирів, посилюється міграція людських спільнот у пошуках роботи, кращих земель, ліпшої долі. Замість будинків у монастирях, в яких приймали подорожніх, формується нова форма - дорожній готель, що мав двір, таверну та досить яскраву і мальовничу вивіску. Практично всі такі готелі мали типовий план забудови, де на другому поверсі розміщувалися житлові кімнати, а на першому - таверна. Часом у них відбувалися вистави посеред двору, який мав прямокутну форму та розташовувався всередині готелю. «Численні придорожні готелі й міські заїжджі двори зазвичай мали однаковий план: розташовані на другому поверсі спальні виходили в прямокутний двір і з'єднувалися критою галереєю, що охоплювала весь внутрішній периметр будівлі. У нижньому поверсі знаходилися стайня, таверна, службові приміщення. Глядачі театральних вистав, що зазвичай відбувалися у дворах, розміщувалися і в критих галереях (іноді двоповерхових) посеред двору» [5, 468]. Поширення вистав, які проводилися в дворі готелю, призвело до того, що в Лондоні починають будувати окремі «театри», які фактично наслідували схему готелів.

В історії архітектурних споруд XVII століття виникають нові форми житлових споруд - «отель» (загальноприйнятий у Франції XVII-XVIII ст. міський тип багатого житла привілейованих станів, що включав основні елементи палацової планувальної схеми, з будинком між під'їзним двором і садом) та шато (заміський замок). Проте жодного відношення до того, що ми розуміємо під цим терміном, зараз вони не мають. Після того, як наступає доба Нового часу, можна констатувати поширення готельно-ресторанних комплексів більш звичного для сьогодення планування і функціонального призначення.

Розглянемо деякі аспекти становлення сфери готельного обслуговування на вітчизняних теренах. Українська дослідниця Р. Ладиженська вказує, що хоча слов'янські народи завжди вирізнялись гостинністю, умови для формування закладів культури обслуговування виникають лише у X столітті. Їх поява зумовлена розвитком торговельних відносин між різними країнами та, відповідно, потребою розміщення купців. «Одними з перших притулків для подорожніх були «гостині двори», які будувались у великих містах для іноземних купців. Їх поява пов'язана з розвитком торгівлі на Русі, яка була перехрестям торговельних шляхів між Західною Європою і Сходом, Півднем і Північчю. У Х-ХМ ст. на Русі розрізняли два види торгівлі: внутрішня («купівля») та міжнародна («гостьба»), а іноземних купців називали «гості». Будинки та крамниці «гостей», об'єднані в єдине подвір'я, називалися «гостинними дворами»» [3, 9]. Так гостинні двори стали прообразами сучасних готелів.

Наступним етапом у розвитку готельної сфери стало формування заїжджих дворів у XIII-XIV столітті для чиновників та гінців хана. Згодом на поштових станціях, що здобувають популярність на території Російської імперії, кількість заїжджих дворів збільшується. Саме при поштовому відомстві засновують перший відомий готель в Санкт-Петербурзі в 1715 р. Р. Ладиженська зазначає, що різноманітні заклади пропонували свої послуги з розміщення та харчування подорожніх. «Спочатку в готелях розміщувались в основному іноземні гості. За часів Петра І готелі використовувались також для прийомів і асамблей. Розміщення надавали також заклади, в яких основною послугою спочатку був продаж їжі та хмільних напоїв. У Росії це були трактири, в Україні - шинки та корчми, які будували на торговельних і чумацьких шляхах. Плата за проживання тут була невеликою, але й умови далекі від комфортних» [3, 10-11]. Так само, як і в західноєвропейському просторі, можливості для поселення надавалися на території монастирів у странноприйомних будинках.

Що стосується поширення «світського житла», то ще наприкінці XVIII ст. на постоялих дворах практикують поселення подорожуючих, хоча й з досить поганими умовами проживання. Натомість на рубежі XIX-XX століття, коли у Російській імперії починає бурхливо розвиватись промисловість та закладаються умови для поширення капіталістичного виробництва, а також внаслідок будівництва залізниць, які прискорюють переміщення з одного міста в інше, зростає потреба у готелях, орієнтованих на смаки представників різних прошарків. Виникають готелі більш високого рівня обслуговування, які наслідують кращі зразки західноєвропейської сфери обслуговування.

Висновки. Розвиток сфери обслуговування безпосередньо пов'язаний з конкретно-історичними умовами розвитку людства. Потреба у перших закладах, що надають послуги з поселення подорожніх, виникає після того, як мандрувати починає велика кількість людей. Можна стверджувати, що становлення подібних закладів було тісно пов'язане з рівнем та статками подорожуючих. І на західноєвропейських, і на вітчизняних теренах послуги з поселення та харчування людей надавалися спочатку на території монастирів. Проте поступово формуються умови для формування закладів готельного типу, які пропонували високий рівень обслуговування та були орієнтовані на більш елітний прошарок суспільства.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з удосконаленням знань про культурно-історичні особливості формування сфери обслуговування на українських землях.

Література

1. Артёмова Е.Н., Козлова В.А. Основы гостеприимства и туризма. Учебное пособие. Орёл: Орёл ГТУ, 2005. 104 с.

2. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. 2-е изд., испр. и доп. М.: Искусство, 1984. 350 с.

3. Ладиженська Р.С. Конспект лекцій з дисципліни «Технологія обслуговування в готелях і туркомплексах» (для студентів 4 курсу усіх форм навчання за напрямом підготовки «Менеджмент'). Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. Х.: ХНАМГ, 2010. 254 с.

4. Любимов Л.Д. Искусство древнего мира. М.: Просвещение, 1980. 320 с.

5. Саркисиан Г. Архитектура Великобритании // Всеобщая история архитектуры в 12 томах: Том 5. Архитектура Западной Европы XV-xVi веков. Эпоха Возрождения. Москва: Стройиздат, 1967. С. 434-476.

6. Томаля Т.С. Управління якістю в готельно-ресторанному бізнесі. Економіка. Управління. Інновації. 2014. Вип. 2.

7. Янсон Х., Янсон Э. Основы истории искусств. СПб.: Икар, 1992. 514 с.

Размещено на Allbest.ru