Сучасні проблеми трансформування туристичного потенціалу України у ефективний туристичний бізнес

Размещено на http://www.allbest.ru/

сучасні проблеми трансформування туристичного потенціалу України у ефективний туристичний бізнес

Габчак Н.Ф., Кривенкова Р.Ю.

Закарпатський державний університет

м.Ужгород, Україна

Пошук передумов зростання туристичної індустрії є надзвичайно актуальною проблемою для України, яка являє собою унікальний комплекс історичних, культурних і природних пам'яток та має значні туристичні ресурси, що сформувались під впливом географічного положення й історичного розвитку нашої держави. Важливими особливостями туристичного потенціалу України також є наявність її виходу до двох морів та наявність двох гірських систем, які становлять особливий інтерес для туристів, зокрема для іноземних.

Проблематика трансформації туристичного потенціалу досить вдало висвітлена в працях вітчизняних вчених, зокрема: П. Гудзя [1], Л. Дядечко [3], Р. Івануха, В. Жученка [6], Т. Ірісової [7], О. Любіцевої [8], С. Максименка [9], П. Масляка [10], Н. Свелеби, М. Бігуса [11], В. Стафійчука [12], В. Федорченка [13], І. Школи, А. Вдовіченої, Т. Ореховської [14] й багатьох інших. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО), ще наприкінці 2000 р. туризм зайняв перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг [1,с.7]. За даними Л. Дяченко, на туризм припадає 12% загальносвітового національного продукту та 7% світових інвестицій, при цьому туризм забезпечує 5% податкових надходжень [3]. Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг задіяно більше 260 млн осіб, що становить 10 % усіх працівників [15,с.23]. Саме тому стратегічною метою туризму в Україні повинно бути створення конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, тобто комплексу туристичних послуг щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуг закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі [5].

Україна, як було вказано, займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпечення туристичними ресурсами, які потенційно здатні сформувати істотну зацікавленість вітчизняних та іноземних туристів. Однак за даними Світового економічного форуму, у 2009 р. в сфері подорожей і туризму Україна серед 124 країн світу посіла тільки 78 місце, тоді як наші сусідні країни: Чехія - 35, Угорщина - 40, Польща - 61 місця [15, с. 47]. Тому, на жаль, сучасний стан розвитку туризму нашої держави не адекватний її природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові. Для того, щоб подолати цю прикру невідповідність, потрібно в першу чергу визначити, які проблеми існують на даний час у галузі туризму України, тобто відповісти на запитання, чому наша держава ніяк не може трансформувати свій туристичний потенціал у ефективний туристичний бізнес. На нашу думку, основними проблемами у сфері розвитку туризму є наступні:

1. Недостатній рівень розвиненості безпосередньо мережі та об'єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Інфраструктуру туристичної сфери було створено, в основному, ще за радянських часів (здебільшого в 1960-80-і pp.) з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об'єктів інфраструктури переважають великі комплекси, зі значною концентрацією місць і низьким рівнем комфортності [13,с.250]. На даний час, звичайно вони гостро потребують реконструкції та підвищення рівня комфортності.

Потрібно також відзначити, що в Україні тільки близько 15% готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них станом на 2000 р. не було жодного п'ятизіркового, і тільки 6 готелів мали чотири зірки [1,с.53]. Тепер ситуація поступово змінюється в позитивну сторону, тому що в нашій державі вже існує, за даними Н. Свелеби і М. Білоус, 7 п'ятизіркових та 58 чотирьохзіркових готелів [12].

При цьому низький рівень послуг поєднується з високим рівнем цін. Так, середня вартість місця в готелі туристичного класу в Україні в кілька разів перевищує відповідний показник у країнах ЄС (45-90 проти 20 дол. США). Крім цього, недорогі форми готельного господарства (мотелі, кемпінги, молодіжні бази), які особливо поширені за кордоном, в Україні практично відсутні. Вартість туру в Україну обходиться європейцям у 1,5-2 рази дорожче, ніж у Туреччину, Болгарію, Єгипет чи Марокко, хоча вартість оздоровлення в українських санаторіях дещо нижча, ніж в сусідніх Угорщині, Чехії або Польщі [13,с.251].

2. Незадовільний стан українських доріг. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК), для чого розроблена програма створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів, що передбачає спорудження близько 190 об'єктів інфраструктури вздовж Критських коридорів. Взаємодія транспортної і туристичної галузей сприятиме залученню інвестицій для їх розвитку. Витрати, за прогнозами фахівців, окупляться через 3-5 років, а щорічний прибуток може досягти 12 млрд гривень [13,с.251]. За оцінками експертів, наша держава має найвищий в Європі коефіціент транзитності, адже з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, пов'язаними з МТК.

3. Відсутність скоординованої висококваліфікованої та «грамотної» системи дій з просування туристичного продукту України на світовий ринок. Щодо системи управління в галузі туризму, то тут її недоліки пов'язані в першу чергу з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної галузі підтверджується і закордонним досвідом. Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у 1993 р. Державного комітету України по туризму, на який покладалася реалізація державної політики у туристичній сфері та відповідальність за її подальший розвиток. Як відомо, сьогодні мають місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавньої ліквідації.

Також потрібно вказати, що на світовому ринку рекреаційно-туристичних послуг Україна представлена сьогодні переважно як постачальник туристів. Причому різниця між абсолютними показниками в'їзду-виїзду з року-в-рік тільки зростає. З метою покращення такого сальдо туристичного обміну більшою мірою за рахунок туристів з європейських країн, а також зі США, Японії та Китаю, які, за прогнозами ВТО, в найближчій перспективі стануть найбільшими країнами-постачальниками туристів, має бути орієнтована основна реклама. На даний час за кордоном важко отримати достовірну інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. Хоча ще в 1999 р. в нашій державі було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона значною мірою носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу нашої держави та її «туристичних можливостей» в засобах масової інформації, в Internet, на телевізійних туристичних каналах у всьому світі стане, беззаперечно, правильним рішенням.

Важливим етапом у просуванні національного туристичного продукту є також створення спеціалізованих зарубіжних представництв (національних туристичних агенцій, бюро з продажу турів тощо), які безпосередньо працювали б у напрямі розширення зв'язків і поширення об'єктивної інформації про рекреаційно-туристичний потенціал України.

4. Технологічна відсталість туристичної галузі. В Україні практично не застосовують туристичні технології, які в розвинених країнах набули ознак повсякденного вживання, наприклад: електронні, інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком та вартістю послуг, які вони надають. У світі практично всі довідники з туризму випускають в електронному, а більшість - у Internet-форматах, що дає їхнім користувачам змогу бронювати місця в готелях і на транспортні перевезення у режимі реального «on-line» часу. Хоча варто відзначити, що останнім часом в галузі інформаційних технологій нашої держави спостерігається значне пожвавлення, тому потрібно також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

5. Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогоднішній час в Україні тільки починає формуватися система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі й адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги. Перші позитивні кроки у вирішенні цієї проблеми уже зроблено, поступово виникають відповідні навчальні заклади, оскільки раніше не було потреби у фахівцях в галузі маркетингу, реклами, менеджменту. Зокрема туристична галузь має нагальну потребу у таких спеціалістах, як курортні туроператори (фахівці з турбізнесу для роботи на ринку лікувально-оздоровчого туризму), ресурсники (спеціалісти з питань використання природних ресурсів), технологи (організатори лікувально-оздоровчої діяльності на курортах), аніматори (фахівці з розробки та реалізації програм спілкування і організації дозвілля) та інші [14,с.39-40]. Підготовка таких фахівців має здійснюватись на стику медицини, екології, географії, менеджменту, маркетингу тощо. Тому якісне кадрове забезпечення, підкріплене «грамотною» рекламою туристично-рекреаційного потенціалу країни значною мірою сприятиме виходу нашої держави на світові ринки.

6. Відставання масштабів нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні. Протягом останніх років в нашій державі було багато зроблено в галузі законодавчого регулювання діяльності туристично-рекреаційних закладів. Так, законотворча робота базувалась на діючих документах Всесвітньої туристичної організації (Україна вступила до ВТО в 1997 році), Манільській декларації з туризму, Хартії туризму, Кодексі туриста, Глобальному етичному кодексі туризму та інших міжнародних угодах. В результаті прийнято закони України «Про туризм» (1995 р., внесено зміни у 2003 р.) [5], «Про курорти» (2000 р.) [4]. Видано також Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» (1999 р.), Постанову Кабінету Міністрів України «Про заходи подальшого розвитку туризму» (1999 р.), Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 pp. [2], нормативні акти регіональних органів влади та ін. [9,с.16].

Однак потребує подальшого вдосконалення нормативно-правове забезпечення податкової політики та ліцензування туристсько-рекреаційної діяльності, сертифікації підприємств з обслуговування туристів, прикордонного і митного контролю, збереження рекреаційних ресурсів, залучення інвестицій іноземних у розвиток туристсько-рекреаційного комплексу України, безпеки туристів тощо. Досі не налагоджено контроль за виконанням санаторно-оздоровчими закладами умов і правил прийому та обслуговування туристів, у тому числі іноземних [14,с.117].

На погляд С.Максименка, враховуючи важливість взаємовідносин з країнами ЄС у галузі туризму, необхідно поступово здійснювати адаптацію туристичного законодавства України до відповідних директив і стандартів даної організації [9].

Виходячи з вище наведених фактів, процес формування нормативно-правової бази свідчить про стихійність реалізації державної туристичної політики, оскільки, з одного боку, діяльність закладів рекреаційно-туристичного комплексу виявилась надмірно «зарегульованою» загальними правовими положеннями, а з іншого - досі залишаються неврегульованими багато специфічних питань їх функціонування.

Проаналізовані проблеми, що існують на даний час в туристичному бізнесі України, можуть бути вирішені на трьох рівнях, зокрема на:

1) макрорівні - стосується механізмів державного регулювання, які повинні бути спрямовані на стабілізацію економічного середовища в країні;

2) мезорівні - раціональне використання туристичного потенціалу території та підтримка місцевими органами влади можливостей мобілізації наявних і прихованих резервів для утримання даного бізнесу в умовах кризи;

3) мікрорівні - пошук інструментів, заходів й швидке реагування на прояви негативних тенденцій в економіці та галузі [12].

Українські вчені Н. Свелеба, М. Бігус запропонували згрупувати всі чинники впливу на комплексний розвиток туристичного бізнесу наступним чином: адміністративно-регуляторного характеру; соціально-економічного характеру й природоохоронного характеру. Таке групування дає змогу чітко визначити напрями покращення стану туристичного бізнесу України, наприклад, чинники адміністративно-регуляторного характеру передбачають вироблення системного підходу до планування, реалізації та моніторингу програм та стратегій розвитку туристично-рекреаційного комплексу України; правове регулювання пільгового кредитування діяльності малого та середнього бізнесу в галузі туризму та рекреації; врегулювання (уніфікацію) процедури маркування туристичних маршрутів, запровадження єдиної національної системи маркування тощо [12].

До напрямів економічного характеру належать зокрема такі: вироблення заходів для детінізації функціонування галузі (в т.ч. посилення контролю місцевих органів влади за діяльністю закладів); покращення ефективності маркетингових заходів на регіональному рівні з метою сприяння формуванню та просуванню конкурентоспроможного туристичного продукту; сприяння пошуку інвесторів для розбудови інженерної інфраструктури для покращення доступності туристично-рекреаційних територій та ін. [12]

Рекомендації природоохоронного характеру полягають у інвентаризації природних ресурсів туристично-рекреаційного призначення, їхній паспортизації та створення їхнього регіонального реєстру; встановленні диференційованих норм туристичного навантаження на рекреаційні території та запровадження екологічної плати за їх використання тощо [12].

Комплексний підхід до реалізації вказаних проблем, спрямованих на раціональне використання туристичного потенціалу України, вимагає як державної підтримки, так і залучення приватного та іноземного капіталу для модернізації інфраструктури туризму, особливо в переддень та в період проведення «Євро-2012», коли більшість туристів вперше приїдуть до нашої держави. Таким чином туристичний бізнес України потребує експертного підходу і значних капіталів, але за умови так званого «грамотного» планування та ефективної реалізації вказаних заходів, туристичний бізнес може стати особливо прибутковим у нашій державі. Саме від того, як відбуватиметься розвиток туристичної галузі в Україні, залежить майбутнє її економіки та майбутнє нашої держави загалом.

туристичний транспортний просування міжнародний

Список використаних джерел

1. Гудзь П. Економічні проблеми розвитку курортно-рекреаційних територій / Петро Гудзь. - Донецьк: Юго-Восток. 2001. - 270 с.

2. Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки // Офіційний вісник України. - 2002. - № 18. - С. 144-154.

3. Дядечко Л. П. Економіка туристичного бізнесу / Людмила Петрівна Дядечко / [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті: http://tourlib.net/books_ukr/dyadechko13.htm

4. Закон України «Про курорти» / [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті: http://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm

5. Закон України «Про туризм» / [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті: http://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm

6. Иванух Р. Стратегические проблемы развития рекреационно-туристического комплекса Украины / Р. Иванух, В. Жученко // Экономика Украины. - 1998. - № 1. - С. 65-70.

7. Ирисова Т. К вопросу о подготовке кадров для санаторно-курортного дела на современном этапе / Татьяна Ирисова // Курортные ведомости. - № 3. - 2004. - С. 2-7.

8. Любіцева О. Ринок туристичних послуг / Ольга Любіцева. - К.: Альтерпрес, 2002. - 232 с.

9. Максименко C. Туристическая деятельность: международно-правовые аспекты / Сергей Максименко. - Одесса: Латстар, 2001. - 168 с.

10. Масляк П. О. Рекреаційна географія: навч. посібн. / Петро Олексійович Масляк. - К.: Знання, 2008. - 343 с.

11. Свелеба Н. Актуальні проблеми туристичного бізнесу в умовах динамічних змін ринкового середовища / Н. Свелеба, М. Бігус / [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_8/122_Sweleba_19_8.pdf

12. Стафійчук В. І. Рекреалогія. Навч. посібн. / Валентин Іванович Стафійчук. - 2-е вид. - К.: Альтерпрес, 2010. - 264 с.

13. Федорченко В. Підготовка фахівців для сфери туризму: Теоретичні та методологічні аспекти / Віктор Федорченко. - К.: Вища школа, 2002. - 350 с.

14. Школа І. М. Стратегія розвитку підприємств невиробничої сфери регіону: навч. посібн. / І. М. Школа, А. А. Вдовічена, Т. М. Ореховська - Чернівці: Книги-ХХІ, 2008. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru