Травматизм у спортивній гімнастиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Херсонський державний університет

Травматизм у спортивній гімнастиці

Савченко М.І., Гетманська О.М.

Анотація

травматизм спортивний гімнастика

Розглянуто питання травматизму в спортивній гімнастиці. Визначені характерні для спортивної гімнастики види травм, причини їх виникнення. Визначені та узагальнені засоби профілактики травматизму.

Ключеві слова: спортивна гімнастика, травми, профілактика, причини підготовка, координація, забезпечення, зв'язок, здібності.

Постановка проблеми. Сучасний рівень досягнень в спортивній гімнастиці визначається високими вимогами до фізичної підготовленості, надзвичайними проявами координаційних здібностей спортсменів. Специфіка спортивної гімнастики полягає в тому, що в її зміст входить дуже велика кількість самих різноманітних вправ високої координаційної складності, які вимагають відповідного рівня м'язової сили, спритності, гнучкості, рішучості та багатьох інших рухових та морально-вольових якостей. Гімнастичні вправи складені з складних рухових дій, що виконуються в умовах незвичного розташування та переміщення тіла в просторі відносно опори, що рідко зустрічається в природній життєвій чи трудовій практиці. Саме тому, їх виконання пов'язане зі специфічними умовами, які вимагають від гімнастів високого ступеня технічної досконалості, розвитку рухових здібностей та психологічної підготовки.

Недостатнє забезпечення техніки виконання вправ відповідним рівнем розвитку відповідних фізичних якостей та координаційних здібностей створюють реальну загрозу невдалого виконання вправи, падіння, зриву зі снаряда і як наслідок - до травми.

Слід також зазначити, що за останні 25 років суттєво збільшилася ступінь труднощі гімнастичних вправ, що привело до збільшення ступеня ризику і частоти виникнення травм. Спортивна гімнастика значно «омолодилась», юні спортсмени успішно освоюють складні змагальні комбінації гімнастичного багатоборства, насичені складно координаційними елементами. Спеціальна рухова підготовка створюється протягом тривалого педагогічно-тренувального процесу, її недоліки внаслідок «форсування» підготовки юних гімнастів в більшості приводить до травматизму та вад здоров'я. Спостерігається відповідність збільшення травматизму гімнастів і їх віком, що може бути пов'язано із зростанням складності виконуваних вправ.

Саме тому, профілактика та застереження травматизму - це питання створення належних умов для зміцнення здоров'я, всебічного фізичного розвитку юних гімнастів та забезпечення можливості досягнення ними фізичної досконалості і спортивної майстерності.

Аналіз досліджень та публікацій. Досліджуваннями питань спортивного травматизму займались відомі вчені та науковці В.Ф.Башкіров, В.А. Гєсєлєвич, М.В.Волков, В.М Заціорский, Л.І Євгеньева, З.С.Міронова, Р.Є.Мотилянська, В.М.Платонов, С.М.Попов, В.Г.Чорний та інші.

Внаслідок, були визначені фактори ризику спортивних травм пов'язані з внутрішніми і зовнішніми причинами що виникають у процесі спортивної підготовки.

Зовнішні причини можуть бути обумовлені: умовами тренувального середовища, специфікою виду спорту; станом спортивної бази, спортивного інвентарю; нераціональною побудовою різних компонентів підготовки - режиму праці і відпочинку, тренувальні засоби, складність вправ змагальної діяльності; невірною методикою навчання техніки вправ, спортивними правилами виду спорту.

Внутрішні причини можуть бути обумовлені віком спортсмена, його статтю, антропометричними характеристиками, соматотипом; слабкістю і не пропорційним розвитком м'язів; періодами розвитку організму гімнаста, наявністю захворювань і не залікованими травмами; психологічною нестійкістю і неадекватністю поведінки в екстремальних умовах тренувальної та змагальної діяльності, недостатньою техніко-тактичною майстерністю.

Згідно прийнятої класифікації (М.В.Волков, 1973; З.С.Миронова,1976) визначено групи причин, які призводять до травм і захворювань спортсменів:

1. Недоліки в організації і методиці навчально-тренувальних занять і змагань.

2. Незадовільний стан місць занять, обладнання, спортивного інвентарю, одягу і взуття спортсменів.

3. Несприятливі санітарно-гігієнічні умови при проведенні занять і змагань.

4. Відсутність або порушення правил лікарського контролю.

5. Порушення спортсменами дисципліни і встановлених правил під час тренувань і змагань.

Виклад основного матеріалу. Достовірний зв'язок спортивного травматизму зі специфікою виду спорту. Так в спортивній гімнастиці поширеність травм по місцю локалізації розрізняється в відповідності від характеру м'язової діяльності при виконанні різних вправ гімнастичного багатоборства. Деякі види багатоборства, зокрема на гімнастичних приладах, характерні як швидкісно-силовими так і максимальними силовими зусиллями в динамічними і статичних режимах прояву.

В жіночому багатоборстві, де переважають швидкісно-силові і стрибкові вправи найбільш характерні травми нижніх кінцівок. У різних дослідженнях на нижні кінцівки гімнасток припадає від 54% до 70% всіх травм, на верхні 17-25% і на спину/тулуб 1-4%. У чоловіків, відповідно до специфіки м'язової роботи при виконанні характерних вправ більше травмуються верхні кінцівки, на них припадає 36-53% травм, нижні - 32-43%. Найчастіше у чоловіків травмуються плечовий суглоб (16-19%), зап'ястя (8-13%) і щиколотка (10-14%). Серед гімнастів найбільш розповсюджені травми зап'ястя: від 55 до 87% спортсменів відчувають больові відчуття в області зап'ястя як в тренувальній так і в змагальній діяльності (В.Н.Платонов,2002). Як для жінок, так і для чоловіків найбільш небезпечним видом є вільні вправи. Травма найчастіше відбувається в момент приземлення, як після стрибка у вільних вправах або опорному стрибку, так і при виконанні зіскоку з брусів, поперечини, колоди або кілець. Найчастіше при приземленні травмуються колінні і гомілковостопні суглоби. Лише серед вправ на різновисоких брусах у жінок на другому місці після травми щиколотки стоять травми ліктя. На всіх інших снарядах у жінок лідируюче положення займають травми щиколотки і коліна. У чоловіків найбільш небезпечним видом багатоборства після вільних вправ (24.9%), є кільця (19.2%), за ними слідують перекладина (16.9%), паралельні бруси (16.4%), кінь (14.7%), і опорний стрибок (7.9%).

Для гімнастів характерні як гострі, так і хронічні, або втомні пошкодження. Приблизно 2/3 травм є гострими. Гострі пошкодження можна розділити на такі категорії: переломи, розтягнення зв'язок, розтягнення м'язів і забиття. Остеохондроз становить 80% хронічних пошкоджень в результаті надмірних навантажень на розтягування (на перекладині) і стиснення (вільні вправи, кінь).

У спортивній гімнастиці існує велика кількість елементів і поз, що можуть призвести до пошкодження спини. Під час відштовхувань, відскоків, і приземлень у вільних вправах, опорних стрибках, а також при зіскоках з гімнастичних приладів хребет піддається великому навантаженню. Біомеханічні дослідження показали, що при відштовхуванні від поверхні виконуючи сальто назад вертикальне навантаження на стопу перевищує масу спортсмена 3.4-5.6 разів. Більш того, при цьому на ахіловий сухожилок припадає навантаження, яке в 16 разів перевищує масу тіла. Навпаки, в елементах з висом на руках і обертаннями розтягуючи навантаження також значно перевищують масу тіла - від 6.5 до 9.2 разів.

Основними ушкодженнями осьового скелета є удари і розтягнення м'язів, які можуть бути досить серйозними. Іноді зустрічаються ушкодження шийного відділу хребта. Часто вони виникають при падінні з поперечини, коли гімнаст не встигає схопитися за прилад і падає безпосередньо на голову, а також при помилках під час акробатичних стрибків у вільних вправах.

Поперековий відділ хребта - один з найбільш травмуємих частин тіла гімнастів. До травми може призвести досягнення максимальних амплітуд в русі. Багаторазові надмірні розгинання, згинання і скручування в поперековому відділі хребта можуть стати причиною мікро- і макротравм хребців і міжхребцевих дисків. Порівняно з іншими видами спорту у чоловіків, що займаються гімнастикою існує значно більш висока частота і тяжкість болю в попереку. До найбільш поширених проблем з поперековим відділом хребта у гімнастів включають спондилоліз, спондилолістез, компресійні переломи, ушкодження замикальних пластинок тіла хребця і міжхребцевих дисків.

Травми плеча у спортивної гімнастки більше поширені серед чоловіків. Гімнастичні вправи, наприклад на кільцях, вимагають від м'язів плеча надзвичайних зусиль, що може призвести до їх перенапруження. Використання гімнастичних накладок з петлями знімає напругу з м'язів передпліччя перерозподіляючи їх на плечі, дозволяючи гімнасту досягти великих швидкостей. Плечовий суглоб укріплений так званою обертальною манжетою, яка являє собою сукупність сухожиль м'язів, які зливаються з суглобовою капсулою і між собою, утворюючи в області плечового суглоба єдину сполучно-тканинну покришку. Акроміально-плечове зчленування відіграє важливу роль у розумінні механізму деяких травм плеча. Унікальність цього зчленування полягає в тому, що воно являє собою єдине місце в організмі людини, в якому м'яз або сухожилля розташовуються між двома кістками. В даному випадку обертальна манжета покриває верхню частину головки плечової кістки, над якою знаходиться ще одна кістка - акроміон лопатки. При виконанні деяких гімнастичних вправ надостное сухожилля і м'язи виявляються "в пастці" між акроміоном і голівкою плечової кістки; в деяких випадках "в пастці" можуть виявитися підлопатковий і підостний м'язи. Це може призвести до кісткового ущемлення, а безперервні повторення можуть спричинити розрив обертальної манжети. Найчастіше пошкоджується сухожилля надостного м'яза, так як він знаходиться між плечовою кісткою і акроміоном лопатки. Запалення також може перейти на субакроміальну сумку і викликати її запалення, субакроміальний бурсит.

Розрив обертальної манжети супроводжується болем і слабкістю в плечі. У деяких випадках відбувається частковий розрив обертальної манжети. В цьому випадку виникає біль, проте, можливий рух рукою у звичайному обсязі. При значному розриві відзначається більш виражена слабкість в плечі. У разі повного розриву сухожиль обертальної манжети неможливо відвести руку вбік від тулуба. У більшості випадків після травми з'являється нечітко локалізована біль в області плеча. Досить часто при русі рукою в плечі виникає відчуття "прицмокування". Більшість відзначають, що не можуть спати на боці хворого плечового суглоба. Після першого вивиху рекомендовано консервативне лікування, курс реабілітації, що включає вправи на розтягування і зміцнення м'язів обертальної манжети плеча. Гімнаст повинен пам'ятати, що існує підвищений ризик рецидиву і виникнення звичного вивиху плеча. Така травма може стати непереборною перешкодою на шляху до вищих ступенях спортивної майстерності.

У спортивній гімнастиці поширені як гострі, так і хронічні ураження ліктьових суглобів. Ліктьові суглоби нерідко піддаються осьовим навантаженням внаслідок виконання вправ, під час яких маса тіла припадає на ці суглоби. Це, наприклад, опорний стрибок або вправи на колоді. В результаті таких часто повторюваних навантажень може травмуватися хрящ, який утворює суглобову поверхню головки плечової кістки. Найчастіше гострі травми ліктя відбуваються внаслідок невдалих рухів, падінь або відривів з приладу, при неправильній опорі на руку. Найбільший відсоток серед травм ліктя становлять переломи медіального надвиростка і вивихи.

Заняття гімнастикою пов'язані з різними травмами зап'ястя, як хронічними, так і гострими. Пошкодження зап'ястя у гімнастів пов'язані з особливістю навантаження, яким вони піддаються, включаючи повторювані рухи, осьове стискання, силу що закручує. Це поєднується з положеннями, які майже завжди включають форсоване надмірне розгинання зап'ястного суглоба, а також навантаження в положеннях радіального і ліктьового відхилення. Механізми навантаження на зап'ясті у кінцевому положенні перетворюють зап'ясті в суглоб, на який припадає вся маса тіла, кисть у таких випадках використовується як точка опори, навколо якої обертається тіло. Вправи на коні бувають головним джерелом болю в області зап'ястя у чоловіків. Оскільки це невід'ємний компонент гімнастики, то біль в області зап'ястя нерідко розглядають як природний наслідок занять і гімнасти часто не звертають уваги на ці болі. Часто цю проблему тільки тоді розглядаються як серйозне пошкодження, коли гімнаст більше не здатний тренуватись. Пошкодження зап'ястного суглоба численні, до них відносять дистальний епіфіз променевої кістки, остеохондральне пошкодження головки променевої кістки, синдром вдавлення човникоподібної кістки, втомлюваний перелом головки променевої кістки та інші.

Пошкодження зап'ястного суглоба можуть бути гострими, проте найчастіше характеризуються прихованим проявом симптомів. В результаті безперервних навантажень на зап'ясті вони стають більш серйозними і хронічними.

Хронічне тертя внаслідок тривалих занять на різних снарядах призводить до появи мозолів на долонях, переходячи в пухирі, іноді в кров'яні, які можуть лопатися Пошкодження шкіри на долонях далеко не рідкість для гімнастів. Тим не менш великі мозолі і розриви шкіри на долонях - серйозна проблема, оскільки це заважає повноцінно тренуватися. Запобігти або знизити утворення мозолів допоможе особиста гігієна рук, застосування магнезії, використання гімнастичних накладок або тейпування звичайним лейкопластиром пальців і долонь. З плином часу у багатьох гімнастів шкіра рук потовщується, а мозолі грубішають, що дозволяє тренуватися без вимушених перерв.

На болі або пошкодження колінних суглобів скаржаться 14-24 % гімнастів. Цей суглоб найчастіше піддається досить серйозних пошкоджень, таким, як розтягнення і розрив зв'язок, травма менісків, перелом епіфіза, вивих або підвивих надколінка, хондральний перелом, гострий або хронічний тендиніт, розтягнення м'язово-сухожильної одиниці. Гострі травми коліна найчастіше відбуваються при виконанні зіскоку. Саме при завершенні вправи зіскоком з приладу на коліна доводиться значно більше навантаження, ніж при будь-яких інших приземленнях. Це пов'язано з тим, що за технічно складне завершення вправи гімнаст отримує більше очок, що і підштовхує спортсменів на підвищений ризик. При зіскоку, як і при інших елементах, гімнаст повинен навчитися приземлятися на зігнуті ноги в колінах. Приземлення на випрямлені або надмірно випрямлені коліна призводить до пошкодження передньої хрестоподібної зв'язки і менісків колінного суглоба. Множинні ушкодження колінного суглоба включають травму задньої хрестоподібної зв'язки, медіальної і латеральної колатеральних зв'язок, пошкодження менісків. Лікування частіше можливо лише хірургічним втручанням. У більшості випадків своєчасне хірургічне відновлення дозволяє спортсменам повернутися до тренування.

Пошкодження гомілковостопного суглоба у гімнастів зустрічаються, як у чоловіків, так і у жінок. Найчастіше це розтягнення зв'язок при інверсії стопи всередину, однак, можливі пошкодження заднього великогомілкового сухожилля, розриви ахілового сухожилку, пошкодження малогомілкового, а також поєднання переломів в області щиколотки.

Гострі ушкодження стоп у гімнастів досить часто зустрічаються із-за постійних приземлень після зіскоків з приладів або акробатичних стрибків. Найбільш поширені: підтаранний вивих стопи, переломо-вивих Лисфранка, та інші переломи і пошкодження зв'язок плеснових кісток і пальців. Найчастіше травми стопи відбуваються при приземленні або падінні зі снаряда.

Хронічні травми стопи у гімнастів включають запалення підошовної фасції, забій п'ятки, втомні переломи і капсуліт суглобів переднього відділу стопи.

Відбита п'ята. При неправильному приземленні і недостатньо товстих матах п'ята піддається надмірним ударів. З підошовної сторони п'яткова кістка захищена щільним шаром жиру, який не зникає навіть при найсильнішому голодуванні. Повторювані удари п'ятою викликають зміщення жиру в сторони, що приводить до більш тонкої амортизуючої жирової подушки під п'ятковою кісткою. Наступні удари п'ятою викликаю постійно посилюючу біль. Гімнасти приблизно в три рази частіше страждають травмами стопи, ніж звичайні люди, що, ймовірно, пов'язано з повторюваними навантаженнями, особливо при стрибках і розбігу в опорному стрибку.

Висновки

Одне з найважливіших завдань у спортивному тренуванні звести число травм при заняттях спортом до мінімуму. У профілактиці спортивного травматизму повинні активно брати всі учасники процесу підготовки спортсменів: тренери, спортсмени, лікарі. Для цього необхідно добре знати особливості, основні причини і умови, що сприяють виникненню різних травм. Ці знання необхідні і спортсмену.

В причинах спортивних травм тісно переплітаються зовнішні і внутрішні фактори, кожен з яких може бути в одних випадках причиною ушкодження, в інших -- умовою його виникнення. Нерідко зовнішні фактори, викликаючи ті чи інші зміни в організмі, створюють внутрішню причину, що призводить до травмі.

В більшості випадків причиною травм є недоліки і помилки в методиці проведення занять. Вони пов'язані з порушенням тренером або викладачем основних дидактичних принципів навчання і тренування -- регулярності занять, поступовість збільшення і ускладнення навантажень, послідовності в оволодінні руховими навичками, індивідуалізації навчально-тренувального процесу. Весь шлях підготовки висококваліфікованого гімнаста супроводжується процесом навчання складнокоординованим вправам. Саме тому, важливим для тренера є доскональне знання техніки гімнастичних вправ правильної методики навчання.

Форсування тренування, систематичне застосування надмірних навантажень, невміння забезпечити в ході занять і після них умови для відновлення функціонального стану, недооцінка систематичної і регулярної роботи над технікою, включення в тренування вправ, до яких спортсмен не готовий в силу недостатнього розвитку фізичних якостей або стомлення від попереднього тренування, відсутність або неправильне застосування страховки, недостатня або неправильна розминка -- все це може бути причиною спортивних травм.

Основами профілактики спортивних травм, викликаних цими причинами, є:

* найсуворіше виконання всіх вимог загальної методики занять фізичними вправами;

* планування та вибір методики тренування з урахуванням стану здоров'я, рівнем фізичного розвитку та тренованості гімнастів;

* уміння швидко перебудовувати методику занять у відповідності з зміною стану гімнастів, їх поведінкою, гігієнічними, та іншими умовами;

* сувора послідовність розташування учбово-тренувального матеріалу в тренувальних планах, який забезпечує рухову підготовку гімнастів до виконання технічно складних вправ; широке використання підготовчих і підвідних вправ;

* забезпечення повноцінної розминки, збереження оптимальних перерв між вправами; розробка раціональної системи підвідних вправ та вправ самостраховки;

* виключення гострої перевантаження на заняттях;

* сувора індивідуалізація в підборі і дозуванні вправ для гімнастів, які відновили заняття після травм або хвороби;

* забезпечення якісної страховки в процесі навчання і самостійного виконання вправ гімнастами;

* систематичне підвищення кваліфікації викладачів і тренерів.

Література

1. Волков В.Н. Система підготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 787 с.

2. Геселевич В.А. Медицинский справочник тренера. - М.: Физкультура и спорт, 1981. - 269 с.

3. Карпман В.Л. Спортивная медицина:[учебник для институтов физической культуры] - М.: Физкультура и спорт,1987. - 301 с.

4. Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 457 с.

5. Черный В.Г. Спорт без травм. - М.: Физкультура и спорт, 1988 - 93 с.

Размещено на Allbest.ru