Туристична діяльність як засіб актуалізації культурних регіональних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туристична діяльність як засіб актуалізації культурних регіональних ресурсів

Бондарчук-Чугіна І. Ю.

Диференційні структури туристичної культури орієнтовані на потенціал культуротворення, де поняття «ресурс» є одним із визначних. Ресурс - це надбання. Ресурс - це потенціал. Ресурс -це розмаїття можливостей і інші ознаки, які свідчать про те, що та чи інша рекреацій, тобто культурно-історична цілісність може виступати туристичним ресурсом, може бути задіяною в контексті туристичної діяльності.

Якщо йдеться про актуалізацію культурних регіональних ресурсів, то йдеться про те, наскільки туризм сприяє виявленню культурного потенціалу, допомагає відкрити нові, ще не активізовані можливості, сприяє розвитку культурних ресурсів того чи іншого регіону. Важливо, що культурний туризм, якщо його розглядати не утилітарно, в більш широкому аспекті, який ми вже намагались окреслити, саме і є тим засобом актуалізації тих культурних ресурсів регіонів, або країни як комунікативного простору, в який потрапляє турист.

Проблема сьогодення - регіональна політика, розвиток внутрішнього туризму, тенденції розвитку і стратегії, які існують щодо регіонів. Важливо визначити, як вони можуть бути максимально використані саме в контексті культурних означуваних. Важливо зазначити, що саме поняття «регіон» є досить розмитим і метафоричним. «Регіон» - це і район, регіон - це і область, регіон - це і ціла сукупність областей, яка характеризує північ чи південь тої чи іншої країни. Тобто, якщо йдеться про культурний регіон, то швидше - це агломерація, яка характеризує єдність етносів або суб'єтносів, які компактно проживають в тій чи іншій місцевості.

Тому актуалізація культурних регіональних ресурсів не може виглядати як програма, яка здійснюється за географічним принципом. Цей принцип - культурологічний. Саме так же складно говорити і про поняття «ресурси». Якщо йдеться про туристичні ресурси, то частіше їх розуміють як сукупність природних і створених людиною рекреацій, об'єктів, що дають можливість здійснити функцію задоволення потреб у відпочинку, укріплення здоров'я, а також духовних потреб. Адже ресурс як поняття в контексті культурного туризму виглядає достатньо метафорично. Все є ресурсом: і природній ресурс, і транспорт, і земля, і небо, і вода, бо все це може виглядати як туристичний ресурс.

Єдине, що важливо зазначити як туристичний ресурс - це те, що стає об'єктом туристичної діяльності. Природні ресурси важливо пов'язати з кліматичними, ландшафтними реаліями. Це все те, що є надбанням того чи іншого регіону. Це джерела мінеральних вод, флора і фауна, тобто сукупність всіх можливих рекреаційних джерел. Можна говорити про культурні ресурси як про матеріальні об'єкти або предметно об'єктний ряд, який відбивається в пам'ятках архітектури, музеях, в самому середовищі міста і в ін.

Також ідеться про соціально-психологічні ресурси, де аксіологічні ознаки мають саме поведінка мешканців, які проживають в тому чи іншому регіоні, традиції, образ життя, одяг, релігійні уявлення. Все це відрізняється від того, що ми приймаємо за норму, а норма пов'язується зі своєю культурою, спонукає туристів до того, щоб сприймати щось як певний туристичний ресурс, тобто як певний потенціал туристичної діяльності.

Також визначається економічний статус цих ресурсів, де можливі елементи урбанізації, індустріалізації, проблеми професійного забезпечення послуг. Це всі ті сервісні комплекси, які створюють можливість задоволення потреб туристів.

Можна говорити і про те, наскільки всі ці ресурси пов'язуються з внутрішньою ситуацією, яка носить геополітичний, або політичний характер. В декларації ЮНЕСКО зазначається, що під час різних міжнародних подій необхідно максимально зберігати пам'ятки культури [1].

Важливо, що інфраструктура всього комплексу регіональних цінностей в тій чи іншій мірі належить традиції і тій системі, яка відтворюється як юридичний комплекс і формується як комплекс послуг і комплекс проведення подорожей. Туристичний ресурс як цілісність певних ознак: рекреаційних, соціокультурних, соціально-психологічних, економічних, навіть демографічних можна охарактеризувати як турресурси. Ми бачимо, що сам цей принцип визначення ресурсу краще було здійснити в контексті культурно-історичної реальності, зазначити як історико-культурний потенціал.

Але вже так сталося, що все починають називати ресурсом. І, навіть, культурний туризм виглядає як один із чинників здійснення цих ресурсів в контексті туристичної діяльності. Важливо, що самі просторові координати регіону визначаються різними категоріальними системами. Так, рекреація в більшості охоплює продукуючий і спонукаючий характер, де людина вступає в активний діалог з природними, культурними і іншими цінностями, що виникають в обставинах або дикої природи, або урбанізованого середовища.

Ландшафт - це вже більше геопластична або геологічна характеристика. Ландшафт може бути як суто природним, так і культурним. В більшій мірі, чисто природний ландшафт - це реальність досить абстрактна. Ландшафт - «ланд» (країна), «шафт» (простір, що розгортається перед людиною), в більшій мірі характеризує спосіб бачення структурування рельєфу землі. Ландшафт великого міста - це один ландшафт, ландшафт лісостепу - зовсім інший, ландшафт гірський - ще інша реальність. Тобто ми можемо сказати, що культурний ландшафт - це не обов'язково територія, яка насичена пам'ятками культури.

Це і спосіб обживання цього ландшафту, спосіб його культивації, спосіб використання ресурсу - економічного і природного. Поняття «ландшафт» дає можливість говорити про те, що людина потрапляє в іншу систему ландшафтного устрою, бачить культурний ландшафт, який розгортається як феномен культурації природи.

Поруч з поняттям ландшафт часто використовують поняття пейзаж. Інколи говорять, що ландшафт того чи іншого парку має ті чи інші пейзажні ознаки. Інколи парк називають пейзажним, тобто видовищним, не структурованним за принципом регулярного формування зон, де знаходяться ті чи інші рослини. Так, наприклад, ландшафт вільно розтікається по території, яка підкреслює непередбачений спосіб виникнення рослинності в природі.

Пейзаж як культивація ландшафту теж може стати одним із турресурсів. Пейзаж може бути сфотографованим, бути заснятим на відеоплівку, може бути представлений у вигляді гравюри, старих гравюр, наприклад, або у вигляді картини, живопису - все це є теж своєрідні форми адеквації ландшафтних конфігурацій, які можна назвати пейзажем.

Коли йдеться про визначення територіальних означуваних, як і в архітектурі, так і в рекреаційному просторі, говорять про зонування. Якщо в архітектурі розвинутий принцип функціонального зонування, то в туризмі і рекреаційних реаліях говорять про культурно- історичні зони, або історико-культурні зони, які є тим місцем, в якому формується та чи інша агломерація середовища: вічного, повсякденного або динамічного [2]. Ці зони мають більш фундаментальний характер, ніж ландшафт.

Тобто проблема актуалізації потенціалу, культурно- історичного потенціалу регіону пов'язана з певним зонуванням міст, самих регіонів, визначенням епіцентрів, ландшафтно-паркової структури, структури сакральної, яка має ті чи інші характеристики, наприклад, урбанізованого середовища, побудованого в режимі тоталітарного режиму і ін. Всі ці реалії мають створювати певні картосхеми туристичного маршруту, де визначається не просто карта міста, а визначаються зони як культурно-історичні характеристики, культурно- історичні ознаки території, які є певною культурною рекреацією.

Більше того, сам турпроект або турподорож повинні формуватися як різноманітність споглядання різних зон в процесі турподорожі. Якщо люди перебувають лише в сакральному часові вічного середовища, а це є одним із головних принципів турпроекту, тоді швидко виникає втома від надцінностей. Вже не помічається та цінність пам'яток, яка може зазвучати абсолютно інакше, якщо перед цим туристи побували в руїнах старовинного парку, побачили природні рекреації.

Принцип доповнюваності є дуже важливим, ми звемо його культурний діалог, те, що утворюється як актуалізація культурно-історичного потенціалу регіону. Ця актуалізація мусить формуватися по-різному: на рівні визначення режисури, проведення екскурсії, на рівні доцільності тих чи інших туристичних потоків, які відбуваються в тих чи інших рекреаціях, а також на рівні комунікативному. На рівні контактів між місцевими мешканцями, які є автентичним населенням, що зустрічаються з туристами. Це не обов'язково споживання сувенірів і споживання турпродукції, яка заповнює лотки і торговий простір навколо великих міст або центрів. Хто не знає, скільки подібних точок існує в різних місцях, які означені як вічні цінності. Адже зустріч може відбуватися на зовсім різних рівнях: як карнавали, свята, вечірні прогулянки зі співом, більше того, - діалог різних мов. Все це створює ту непересічну атмосферу, яка свідчить про те, що культура живе, актуалізується як діалог, як комунікація різних культур, що виникає в процесі турподорожі.

В туризмі існує достатньо прагматичний підхід до регіональних культурних цінностей, вони вписуються в контекст, так званого, культурного надбання. Наприклад В. Квартальное дає таке визначення культурного надбання: «Це ті надбання і весь той потенціал культури, який використовується туристами: культурні заходи, фестивалі, конференції і весь комплекс заходів, які задіяні в цьому регіоні як туристичні акти. Це надбання, яке виникає як сумісне використання культурно- історичного потенціалу разом з місцевим населенням. Це історичні пам'ятки: музеї, театри і ін.» [З, с. 65].

Надбання - це те, що вже актуалізовано, те, що лежить на поверхні, що можна сприймати, але потенціал потребує ще своєї актуалізації. Так, наприклад, можна зустрітися з такою пам'яткою, яка абсолютно не доступна ні для місцевого населення, ні для туристів. Адже в спеціальних елітних турах прокладаються маршрути досить складні. Наприклад, в горах Грузії чи Вірменії, Абхазії вас підводять до монастиря і відбувається зустріч, а інколи і спільна трапеза з монахами і тим населенням, яке перебуває на верхніх гірських плато. Наскільки це є актуалізацією культурно-історичного процесу? Настільки, скільки є інтерес і мотивація саме в такому контакті.

Якщо турист зацікавлений у поверховому ознайомленні і зчитці інформації з так званого «надбання», що буквально зустрічає вас на дорозі, - це один підхід. А, якщо треба докласти ще зусилля, то тут вже туристична група розбивається на дві конфігурації: одна хоче прийняти участь в цій складній подорожі, а інша не має такого бажання. Тобто ми бачимо, що сам процес актуалізації може носити досить різні форми звернення до культурно-історичного потенціалу.

Так, це досить простий приклад, а можна говорити про культурно-історичний потенціал як паспорт місця, де культурно-історична зона буквально оживає в буклетах, в тих трансформаціях рельєфу, які відбуваються шляхом монтажу у поліграфічній продукції. Якщо турист купує цю продукцію, звичайно, актуалізація культурно- історичного потенціалу відбувається більш доцільно, виникає більш системно, як культурно-історична цілісність, як Генеза культуротворення рельєфу, рекреації тої чи іншої історико-культурної зони.

Важливо зазначити саме рівень часовості, або тої темпоральності, яка розгортається в процесі турпроекту, подорожі. Якщо ми звертаємося до культурно- історичних пам'яток, то в більшості ідеться про минуле, минулий час і про історичні цінності, які існують у туристичному публічному просторі як артефакти культури. Також існує проблема екології культури, проблема регенерації культурно-історичного потенціалу. Перше, що приходить на думку - відновити ці затоплені села і дати їм можливість жити так, як було, але це вже неможливо. Вже склалась своя геологічна ситуація, яка існує пів століття. Період обертання річок в іншу сторону, штучних змін акваторій і сама волюнтаристська трансформація рельєфу в регіональному культурному просторі виглядає досить трагічно.

Актуалізація культурно-історичного потенціалу - це проблема екології культури, проблема екології духу, проблема розумного господарювання людини на землі, яке не перетворюється в створення великих зон, які табуйовані, закриті і забруднені радіацією чи іншими небезпечними елементами.

Простір культури, в якому існує той чи інший регіон, може бути більш гармонійним, природно екологічно- сприятливим. Адже може бути травматичним, тобто перенасиченим виробничими місцями, пам'ятками тих тоталітарних катастроф, або пам'ятками війни, які теж характеризують цю історико-культурну зону. Тобто діалог культур, діалог комунікації туриста як суб'єкта культури і того регіонального надбання, регіонального історико-культурного потенціалу може здійснюватися по-різному. І тут потрібно задіяти усі механізми підвищеної інтеракції, підвищено годіалогізму, інтерпретативного, мистецького пошуку, організованого як певний сценарій, режисура, і разом онтологічного, глибинного, фундаментального вимірів, що свідчить про вічні цінності, які існують на землі.

Таким чином, сама регіональна політика культурного туризму повинна будуватися на підставі комплексного підходу, де історико-культурне надбання цього регіону розгортається в різних контекстах і дає можливість людині ідентифікувати себе з тим простором, який вона сприймає як героїчний, гіпотетичний, піднесений або безкінечний.

культурний історичний туризм ландшафт

Список використаних джерел

1. Конвенция ЮНЕСКО об охране всемирного культурного и природного наследия. -М., 1972. -96 с.

2. Кизима В. В. Человек в ландшафтных порядках бытия // Тоталогічні образи ландшафту. - К.: ДКККІМ, 20006. - С.8-17.

3. Квартальной В. А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт управления / Квартальной В. А. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 496 с.

4. Азар В. И. Экономика и организация туризма / Азар В. И. - М.: Статистика, 1972. - 184 с.

5. Любіцева О. О. Туристичні ресурси України / Любіцева О. О., Панкова Є. В., Стафійчук В. І.: навчальний посібник. - К.: Альтапрес, 2007. - 369 с.

6. Национальное и региональное планирование туризма: Материалы ВТО. - 1994. - 21 с.

7. Ориентация на развитие туризма или на культурные программы, адресованные местному населению // Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры: сборник материалов/ Сост.: Е. И. Кузьмин, В. Р. Фирсов. -М.: Либерия, 2002.

8. Орлов А. С. Концепция социологии рекреации // Социс. - 1990.-№9.-С.102-106.

9. Туристична діяльність в Україні: Нормативно-правове регулювання. - К.: КНТ, 2006. - 464 с.

10. Краткий толковый словарь международной туристской терминологии Многоязычный словарь терминов // Издание на русск.яз. -Монако-Москва, 1980. - С.92.

11. Гордин В. Э., СушинскаяМ. Д., Яцкевич И. «Теоретические и практические подходы к развитию культурного туризма // Конвегренция культуры и туризма на пороге XXI века. - СПб.- Эдинбург, 2000 -С.18.

Размещено на Allbest.ru