Історичні аспекти розвитку спортивного туризму на Херсонщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СПОРТИВНОГО ТУРИЗМУ НА ХЕРСОНЩИНІ

Грабовський Ю.А., Кільніцкий О.Ю., Зажерило Роман Херсонський державний університет

Анотація

В статті розглядається деякі аспекти історії розвитку спортивного туризму на Херсонщині.

Ключові слова: спортивний туризм, оздоровчий спортивний туризм, розвиток.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасний стан спортивного туризму як соціального явища, обумовлені змінами суспільного життя протягом останніх десятиліть. Дослідження, проведенні різними вченими, стосується загальних питань історії розвитку туризму взагалі, але проблемі розвитку спортивного туризму у науковій літературі майже не приділяється увага.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Спортивний туризм у сучасному розумінні це ”вид спорту, у якому змагання туристських спортивних походів та з видів спортивного туризму проводяться за встановленими Правилами та іншими документами, передбаченими Правилами” [2]. Це визначення наведено у ”Правилах змагань зі спортивного туризму”, розроблених Федерацією спортивного туризму і затверджених Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту у 2008 р. Багато авторів використовують термін ”самодіяльний”, ”спортивно-оздоровчий” або ”оздоровчо-спортивний туризм”. Зустрічається вираз ”самодіяльний спортивно-оздоровчий туризм”. Виникає необхідність визначитись з термінами та дослідити етапи та результативність спортивного туризму. На наш погляд найбільш вдалим тлумаченням термінів є формулювання, запропоновані С.П. Фокіним. Він вважає, що основою термінів є чотири основні функції спортивного та спортивно-оздоровчого туризму які нероздільно поєднані між собою і реалізуються у відповідних видах діяльності, а саме: спортивну, пізнавальну, рекреаційну (оздоровчу), вітальну діяльність. В залежності від цього: у спортивному туризмі за визначенням мети її діяльності головним є досягнення туристами високих спортивних результатів та виконання спортивних розрядів. За цими критеріями головними формами є спортивні туристські походи і змагання з техніки спортивного туризму. Спортивний похід - це подорож з використанням активних способів пересуванням туристів, з подоланням природних перешкод, за визначеним маршрутом, у визначений термін, на технічних засобах чи без них; з спортивною або інтегрованою метою, які проводяться силами і засобами самих учасників, або спеціалізованими організаціями з видів туризму, що входять в Перелік класифікованих спортивних маршрутів України [5]. Як правило спортивні походи в залежності від організаційних основ є самодіяльним.

В спортивно-оздоровчому туризмі за визначенням мети діяльності головним є підтримка організму людини у здоровому фізичному стані, відновлення фізичних і духовних сил людини. За цими критеріями головними формами є ступеневі або некатегорійні походи та туристські табори [5]. Хоч для більшості людей навіть проходи першої категорії складності мають оздоровчий характер.

Мета дослідження - дослідити етапи та результативність спортивного туризму на Херсонщині.

Результати дослідження

Туристський рух в Україні обумовлений тим, що наша держава довгий час входила у склад Радянського Союзу. Розвиток туризму до Жовтневої революції не мав такого масового характеру, як у період Радянської влади, хоч певні події були знаковими.

Так, в кінці 19 століття, на зразок західних держав, в царській Росії з'являються спортивні клуби, в тому числі і туристського профілю. У 1890 році в м. Одеса відкрився ”Кримський гірський клуб”, в м. Ялта - ”Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір”, в м. Хабаровську - Товариство ”Приморський екскурсант”. Першою російською туристською організацією було створення у 1895 році в Петербурзі ”Товариство велосипедистів-туристів” (Російський туринг-клуб). Дата народження турінг-клубу - 15 квітня 1895 року - вважається датою створення російського організованого туризму. Через рік представництва Клубу були вже в 24 містах Росії. Пізніше ці клуби стали основою для створення Російського товариства туристів [1].

На початку двадцятого століття у західних областях сучасної України були створені організації Пласт, Сокіл, Луг, які використовували мандрівництво як засіб виховання своїх членів [4].

Великого розвитку туризм активними засобами пересування зазнав за часів радянської влади. Період з 1918 до 1935 р.р. характеризується становленням організаційної структури туризму. У цей час (1918-1919 рр.) було створено бюро шкільних екскурсійних послуг та екскурсійна секція при Наркомпросі РРФСР. Поновлена діяльність Російського товариства туристів (1923 р.), яке у 1929 р. реорганізовано у Товариство пролетарського туризму, а у 1930 р - товариство пролетарського туризму і екскурсій. Це товариство спрямовувало свою діяльність за двома основними напрямами: створення туристських баз з плановими маршрутами і організацію самодіяльних походів.

У січні 1927 року ЦК ВЛКСМ і редакція "Комсомольської правди" провели нараду щодо організації масового туризму. Було вирішено, що туризм повинен набути значного поширення, стати потужним засобом підвищення культурного і політичного рівня молоді, ознайомлення з історією і сучасним життям країни, сприяти залученню молоді до комсомолу. Підкреслювалося оздоровче значення походів, їх можливості для розвитку громадської самодіяльності [3]. З'являється термін ”самодіяльний туризм”.

Наступна реорганізація системи управління туризмом відбулася у 1936 р., коли Центральна виконавча влада Союзу РСР прийняла рішення про передання самодіяльного туризму у систему добровільних спортивних товариств, а туристські бази з плановими маршрутами до Центрального туристсько-екскурсійного управління, створеного при Всесоюзній центральній раді професійних спілок.

Післявоєнні роки характеризуються відновленням самодіяльного спортивного туризму. У 1948 році відновила свою роботу Всесоюзна секція туризму. Всесоюзний комітет по фізкультурі і туризму розробив та затвердив спортивні нормативи з туризму, які були включені в Єдину всесоюзну класифікацію. Туристам стали присвоювати спортивні розряди і звання майстрів спорту СРСР з туризму, тобто, туризм визнавали як вид спорту. Але у 1962 році Постановою Президії ВЦРПС від 20 липня 1962 року були ліквідовані федерації та секції самодіяльного туризму при спортивних спілках (ДСО), при цьому все керівництво самодіяльним туризмом передавалося створеному при ВЦРПС Центральній раді по туризму. У містах та районах країни створюються міські та районні клуби туристів, які працюють під керівництвом відповідних рад з туризму.

Необхідно зауважити, що до середини 60-х років у країні були створені, склалися й розвивалися п'ять великих організаційних структур, які займаються туристсько-екскурсійною справою: «Інтурист» при Раді міністрів СРСР, «Супутник» - ЦК ВЛКСМ, Центральна рада по туризму та екскурсіях при ВЦРПС, Управління з туризму при Міністерстві оборони СРСР та шкільний туризм Міністерства освіти СРСР. Тільки останні три організації розвивали самодіяльний туризм. Було висунуто такі задачі самодіяльного туризму: оздоровлення; пізнання навколишнього середовища; спортивне удосконалення; виховання туристів.

З 1970 до 1990 р.р. постійно займалися самодіяльним туризмом близько 70 млн осіб, брали участь у походах понад 22 млн осіб, в екскурсіях - понад 30 млн осіб. За 40 років (1949-1989 рр.) самодіяльними туристами в країні було створено 1740 туристських клубів, 79 тис. секцій туризму. У туристських клубах країни працювало понад 5 тис. інструкторів-професіоналів [1].

До самодіяльного туризму відносять такі види активного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, спело, авто- та мото туризм. Найбільш масовим вважається пішохідний туризм.

Розглянемо на прикладі діяльності Херсонської обласної станції юних туристів та Херсонського міського туристського клубу ”Славута” розвиток пішохідного туризму у 1978-1991 рр. за даними реєстраційних журналів маршрутно-кваліфікаційних комісії ОблСЮТУР та туристського клубу.

З усіх видів туризму проводились некатегорійні та категорійні походи. Категорійні походи, в свою чергу, поділялися на п'ять категорій складності (доступними для школярів були перша, друга та третя к.с.) Некатегорійні походи та походи першої категорії складності, як правило, мають високий оздоровчий ефект і проводились саме з цією метою.

Як бачимо з таблиці 1 до 1980 року зі школярами було здійснено тільки по два походи на рік. У 1982 році починається підготовка інструкторів шкільного туризму на базі Херсонського державного педагогічного інституту у програмі якого було проведення походу І к.с., що спричинило збільшенню кількості походів.

Таблиця 1. Показники проведення категорійних пішохідних походів дитячо-юнацькими групами з 1978 до 1991 р.р.

На рисунку 1 маємо динаміку кількості дітей, що брали участь у пішохідних походах з 1978 до 1991 рр. Як бачимо, спостерігається тенденція збільшення кількості дітей учасників оздоровчих форм туризму, так і участі у більш складних походах. Велике збільшення кількості дітей, що побували у некатегорійних походах у 1984 році пояснюється оголошенням Міністерством освіти СРСР акції, присвяченої до 40-річчя Перемоги ”Місцями бойової слави”.

Всього у спортивно-оздоровчих (некатегорійних) походах за 14 років взяли участь 9958 юних туристи, а в спортивних походах - 4844. В основному це за рахунок походів першої категорії складності, які проводились на території Херсонської області та Криму.

У той-же час міський клуб туристів, що проводив роботу з туристськими секціями і клубами підприємств, спрямовував свою діяльність на підвищення складності походів. Для цього при клубі була створена постійно діюча школа середньої туристської підготовки, а туристів, що досягли певних успіхів, направляли на Всеукраїнський чи Всесоюзний семінар вищої туристської або інструкторської підготовки. У міському клубі туристів більш масовою була секція гірського туризму і більшість людей брали участь саме у гірських походах. Нажаль не збереглася данні щодо проведення некатегорійних походів.

Рис. 1 Динаміка кількості дітей, що брали участь у пішохідних походах з 1978 до 1991 рр.

Як видно з таблиці 2 кількість пішохідних походів різної складності непропорційне протягом зазначеного періоду. Це пояснюється можливостями різних секцій на підприємствах, співпаданням часу відпусток у туристів, наявністю відповідного рівня підготовки керівника і групи.

Таблиця 2 Показники проведення категорійних пішохідних походів дорослими туристами з 1978 до 1991 рр.

Все це відобразилось на кількості учасників категорійних походів. Якщо за вказаний період близько п'яти тисяч дітей взяли участь у категорійних походах, всього біль двох тисяч дорослих.

Рис. 2. Динаміка кількості дорослих туристів, що брали участь у пішохідних походах з 1978 до 1991 рр.

Розпад СРСР привів до краху налагодженої нормативно-правової системи міжнародного та внутрішнього туризму. У 1992 р. ЦСТЕ ВЦРПС було реорганізовано у ВАТ «ЦСТЕ-Інтур - Центральна рада з туризму та екскурсіях». Ситуація складалася не на користь цивілізованого розвитку туризму в країні. Туристське простір тимчасово залишалося без контролю. Припинилось існування міських, районних туристських клубів, які були основою розвитку самодіяльного туризму. До того ж негативно вплинув економічний занепад у державі. Туризм у системі освіти продовжував існувати, але з меншим обсягом юних туристів (Табл. 3.).

Найбільш складні економічні умови були у 1996-1997 роках, що і позначилось на кількості учасників походів. Також спостерігається великий спад з 2003 до 2007 років: два перші роки співпадають з останніми роками президентства Л. Кучми, що викликало у громадян України певне невдоволення. У 2005 та 2007 роках спостерігається збільшення кількості учасників походів І - ІІІ к.с., а кількість учасників некатегорійних походів зменшилась.

Починаючи з 2010 року спостерігається стабільний спад кількості учасників всіх походів. Це також пояснюється політичною ситуацією в державі - обрання на пост Президента України В. Януковича.

В цілому можна стверджувати, що нажаль спостерігається тенденція зменшення кількості туристських походів та їх учасників за часів незалежної України серед учнівської та студентської молоді.

У вересні 2000 року було створено Федерацію спортивного туризму України, що безумовно позитивно вплинуло на відновлення спортивного туризму в державі. Але більше уваги стало приділятися організації та проведенню змагань, а не проведенню походів, хоча пізнавальний, оздоровчий та виховний ефект від походів значно більший ніж від змагань.

На сьогодні здійснення походів високих категорій складності (починаючи з IV к.с. для пішохідного туризму) можливий тільки у різних районах Росії, доїхати до яких коштує великих грошей. У Херсоні не відновилася робота міського клубу туристів і походи дорослих туристів носять епізодичний характер.

Таблиця 3. Показники проведення категорійних пішохідних походів юними туристами з 1992 до 2015 р.р.

Динаміка кількості дітей, що брали участь у походах різної складності показана на рис. 3.

Рис. 3 Кількість дітей, що брали участь у пішохідних походах з 1992 до 2014 рр.

Висновки та перспективи подальших досліджень

На основі проведеного дослідження можна зробити висновки:

1) можна виділити такі етапи розвитку спортивно-оздоровчого туризму:

- етап зародження (кінець ХІХ століття - 1921р.);

- етап становлення організаційних основ (1922-1939 рр.);

- етап післявоєнного відновлення самодіяльного туризму (1945-1962 рр.);

- етап інтенсивного розвитку самодіяльного туризму (1963-1990 рр.);

- етап розвитку спортивно-оздоровчого туризму в незалежній Україні.

2) розвиток самодіяльного туризму за часів СРСР став основою для розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні;

3) на розвиток спортивно-оздоровчого туризму впливають економічні, соціальні та політичні фактори розвитку суспільства.

Перспективою подальших досліджень є вивчення та аналіз розвитку інших видів спортивного туризму як у Херсоні, так і в Україні в цілому.

оздоровчий спортивний туризм пішохідний

Література

1. Кушнарева И.Ю. История туризма [Электронный ресурс] /И.Ю.Кушнарева, А.Д. Лещенко. - Режим доступа: http: //abc.vvsu.ru/Books/up_istor_tur_v_primor/page0001.asp

2. Спортивний туризм: правила змагань. - К.: Федерація спортивного туризму України, 2008. - 137 с.

3. Усыскин Г. Очерки истории российского туризма [Электронный ресурс] /Г. Усыскин. - СПб.: Герда, 2000. - 224 с. Режим доступа: http://tourlib.net/books_history/usyskin08.htm

4. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні /В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

5. Фокін С.П. Спортивний і спортивно-оздоровчий туризм: питання термінологічного апарату /С.П.Фокін //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наукова монографія //Ред. С.С. Єрмаков. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - No 8. - С. 88-90.

Размещено на Allbest.ru