Розвиток ідеї формування культури здоров'я особистості у світовій педагогічній думці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Розвиток ідеї формування культури здоров'я особистості у світовій педагогічній думці

Єрмакова Т.С.

Анотації

фізичний культура оздоровчий неокласицизм

Мета - розкрити основні ідеї педагогів та науковців минулого щодо проблеми формування культури здоров'я підростаючого покоління. Матеріал: проаналізовано 26 літературних джерела з проблеми формування фізичної культури та розвитку здорової особистості. Результати. Прагнення до пізнання законів природи, людини, до розвитку філософії характерні для періоду епохи Відродження. Ідеї оздоровчого спрямування у межах системи виховання висвітлено й у працях педагогів Нового часу та періоду так званого неокласицизму, якими було обгрунтовано необхідність турботи про власне здоров'я та оволодіння засобами досягнення здоров'я. Педагогами були обґрунтовані оздоровчі ідеї у межах виховання особистості. Фізичне виховання визначено як основу розвитку здорової особистості. Висновки. Проблема формування фізично та психічно здорової особистості виникла з появою людського суспільства та формувалася, доповнювалася, переосмислювалася протягом століть.

Ключові слова:

культура здоров'я, особистість, ідеї, розвиток, формування, навчання, виховання.

Цель - раскрыть основные идеи педагогов и ученых прошлого относительно проблемы формирования культуры здоровья подрастающего поколения. Материал: проанализировано 22 литературных источника по проблеме формирования физической культуры и развития здоровой личности. Результаты. Стремление к познанию законов природы, человека, к развитию философии характерны для периода эпохи Возрождения. Идеи оздоровительного направления в рамках системы воспитания отражены и в трудах педагогов Нового времени и периода так называемого неоклассицизма, которыми была обоснована необходимость заботы о собственном здоровье и овладении средствами достижения здоровья. Педагогами были обоснованы оздоровительные идеи в рамках воспитания личности. Физическое воспитание определено как основа развития здоровой личности. Выводы. Проблема формирования физически и психически здоровой личности возникла с появлением человеческого общества и формировалась, дополнялась, переосмысливалась на протяжении веков.

культура здоровья, личность, идеи, раз-витие, формирование, обучение, воспитание.

Purpose - to reveal the basic ideas of pedagogues and scholars of the past regarding the issue of forming health culture of the younger generation. Material: 22 analyzed literary sources on the issue of formation of physical culture and development of healthy individual. Results. The desire to know the laws of nature, man, to the development of philosophy was a characteristic of the Renaissance period. Ideas recreation areas within the educational system were reflected in the writings of the New Age pedagogues and so-called neo-classical period, which was justified by the need to care about their own health and the mastery of the means of achieving health. Pedagogues were justified wellness ideas within the education of the person. Physical education is defined as a basis for the development of a healthy personality. Conclusions. The problem of formation of physically and mentally healthy personality arose with the emergence of human society and formed, supplemented, reinvents for centuries.

health culture, personality, ideas, development, forming, teaching, education.

Вступ

В усі часи піклування про здоров'я дітей було частиною політики будь-яких народів та завжди відносилось до пріоритетних завдань щодо зміцнення національної єдності, укріплення або розширення територіальних поселень, розвитку систем виховання підростаючого покоління. Ідеї всебічного й гармонійного розвитку дитини з віку в вік поступово втілювались у життя та додавали народам і націям з фізично загартованими захисниками своєї вітчизни все більше переваг у економічному піднесенні держави. Позитивні та ефективні підходи до зміцнення здоров'я дітей втілювались у життя і закладали основи системи фізичної культури.

За останні десятиріччя спостерігається значне погіршення стану фізичного та психологічного здоров'я учнівської молоді. Це зумовлює необхідність переорієнтації шкільних закладів на активне впровадження системи здоров'язберігаючих заходів, які дозволяють враховувати індивідуальні особливості школяра, цілеспрямовано забезпечувати зміцнення їхнього здоров'я. Тому, звернення до особливостей розвитку педагогічної системи оздоровчого спрямування у минулому, дозволить більш якісно визначити шляхи впровадження здоров'язберігаючих заходів у сучасних закладах освіти.

Робота виконана згідно плану НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Мета, завдання роботи, матеріал і методи.

Мета роботи - розкрити основні ідеї педагогів та науковців минулого щодо проблеми формування культури здоров'я підростаючого покоління.

Результати дослідження

Гуманізм як ідейна течія епохи Відродження, висунула на перший план людину, яка знаходиться в центрі всіх систем цінностей та норм поведінки. Ідеалом гуманістів стала різнобічно розвинена, морально вдосконалена особистість, що жила в гармонії з природою. Вони приділяли велике значення відродженню античної культури Стародавньої Греції і Давнього Риму, у якій вони бачили зразок для наслідування.

Період епохи Відродження пов'язаний із тим, що в цей час проблема формування та збереження здоров'я особистості набула особливої актуальності та підрозділялася на дві течії - гігієнічне виховання та фізичне виховання, - які, у свою чергу, плавно перетікали в педагогічну думку тогочасних науковців (Р. Агрікола, Х.Л. Вівесі, М. Монтень, В. Фільтре, Е Роттердам- ський, Т Компанелла, Ф. Раблє та ін.).

Вони створили педагогіку, що була зорієнтована на індивідуальність, завдання якої спрямовані на виховання щасливих та удачливих людей, у яких поєднано розум, серце, почуття та воля.

Так, у навчально-виховний процес було впроваджено методи наочності, стимулювання творчості дітей та поступове позбавлення зубрячки; різні гімнастичні та воєнні вправи, а також прогулянки на свіжому повітрі (Вітторіно да Фельтре) [24].

Приділялася значна увага ранньому розвитку дитини у школі, виховання якої розглядалося не як засіб зовнішнього ставлення до неї, а як спосіб її формування та зазначивши, що батьки дитини повинні лише слідкувати за її розвитком, адже багато форм фізичних і психічних відхилень легко усунути за допомогою догляду та харчування (Еразма Роттердамський) [18, с. 22]. Слід зауважити, що Е. Роттердамський відкрив внутрішній світ дитини й обґрунтував нові підходи до його вивчення. При цьому важливим принципом нового розуміння природи є те, що виховання розглядається не як засіб зовнішнього ставлення до неї, а як спосіб її формування.

Вперше в епоху Відродження було представлено критерії, за якими необхідно обирати “оздоровче місце” розташування школи (Хуан Луіс Вівес) [17].

Для культури і науки епохи Відродження характерна велика увага до людського тіла. Так, у романі Франсуа Раблє “Гаргантюа і Пантагрюель”, надана яскрава сатира схоластичного середньовічному вихованню та порівняв гуманістичне виховання з обміркованим режимом для дитини, усебічною освітою, творчістю та активністю [1, 2, 5]. Ним було висунуто ідею ігрового виховання в поєднанні з розумовими заняттями й фізичними вправами та гімнастикою.

Певний інтерес мала також антична лікувальна гімнастика, дослідження якої відображені у працях відомого італійського гуманіста Ієроніма Меркуріаліса - “Мистецтво гімнастики” (в 6 томах), - який відродив давньогрецьку гімнастику наповнивши її новими знаннями медицини.

У вступі науковець зазначив, що “... більш за все помиляються ті, хто стверджує, що фізичні вправи не сприяють підтримки здоров'я. На відміну від них правильно й розумно вели себе Гіппократ, Платон, Гален і Авіценни, які залишили своїм послідовникам учення, згідно з яким найбільш ефективний засіб збереження здоров'я - це правильне харчування й відповідні фізичні вправи” [25]. Посвятивши всі томи твору історії античної гімнастики та корисності фізичних вправ, Меркуріаліс підкреслював необхідність гармонії в духовному й фізичному вихованні, що фізичні вправи добродійно впливають на душу й тіло людини, усувають психічну неврівноваженість. У соціальних утопіях цієї епохи - “Утопія” Т. Мора, “Нова Атлантида” Ф. Бекона - було порушено питання людини, яку епоха Відродження представила як найвищу цінність.

Погляди представників епохи Відродження здобули своє узагальнення й подальшого розвитку у творчості Томазо Кампанелла, який негативно висловлювався щодо виховання дітей їхніми ж батьками, вважаючи, що виховання - це найперша основа добробуту держави, тому й вихованням майбутнього покоління повинна займатися лише держава [14].

Т. Кампанелла позитивно висловлювався щодо оздоровчого спрямування виховання. Його здравот- ворні ідеї полягали в такому: дітям до 7 років необхідно займатися фізичними вправами (гімнастика, біг, метання диску, ігри), гуляти на свіжому повітрі та обов'язково ходити босоніж [23].

Отже, гуманісти епохи Відродження визначили людину як головну цінність на землі. Їх ідеалом стала духовно й фізично розвинена особистість. Сама ж епоха Відродження характеризувалася впровадженням гармонійного розвитку всіх природних здібностей дитини у виховний процес, де фізичне й гігієнічне виховання стали поштовхом до розробок нових теорій, концепцій в освітніх системах епохи Відродження.

Величезний внесок у розвиток та становлення освіти оздоровчого спрямування мали концепції видатних педагогів Нового часу Я.А. Коменського, Дж. Локка, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці.

Розглянемо детальніше їхні педагогічні системи, що мають оздоровче спрямування.

Ґрунтовні розробки щодо виховання здорової особистості належать Яну Амосу Коменському - видатному чеському педагогу, яким було створено виховну систему, спрямовану на розвиток особистості дитини, вивчення якої обумовлювалося вперше сформульованим принципом природовідповідності.

Метою педагогіки Я. Коменського був усебічний гармонійний розвиток людини, її волі та розуму в поєднанні з релігійним, моральним, трудовим і фізичним вихованням. Методологічною основою виховної теорії в цілому, і фізичного виховання зокрема, у Я. Коменського виступає “пансофія” - загальна мудрість (своєрідна енциклопедія всіх основних відомостей про реальний світ з викладенням головних положень християнської віри) та “пампедія” (наука про загальне виховання) [7, 15, 16].

У наукових доробках Я. Коменського акцентується увага на особистості дитини. Розглядаючи людину як мікрокосм призвело до визнання особливих закономірностей розвитку дитини, тісно пов'язаних із законами існування природи. Не заперечуючи наявності в учнів індивідуальних задатків, чеський педагог наголошував, що всі діти наділені однаковою природою, однаково потребують розумового та морального розвитку.

Висловлювався педагог й про обов'язки батьків у вихованні дитини. Він уважав, що батьки у першу чергу, повинні оберігати їхнє здоров'я, причому піклування про здоров'я майбутніх дітей починається зі способу життя вагітної жінки - “веселий настрій - половина здоров'я”. Вона мусить утримуватись від переїдання і алкоголю, постів і не допускати застуди, не сердитись, не терзатися, не лякатися, не послаблювати себе зайвим сном чи безділлям. У цих порадах можна прослідкувати взаємозв'язок і взаємовплив психічного і фізичного здоров'я людини [11, с. 201-241].

Розвиток освіти, з точки зору здоров'я учнів, за Я. Коменським, це - обмеження щоденного часу навчальних занять, установлення часу для відпочинку і “освіження духовних сил учнів” в інтересах збереження й зміцнення їхнього здоров'я; пом'якшення шкільної дисципліни, перетворення школи із засобу пригнічення учнів у місце радості; перетворення учителя з суворого судді, а нерідко ката, у гуманного друга дітей [11, 10, 12, 4].

Значну увагу Я. Коменський також приділяв фізичному розвитку школярів, наполягаючи на врахуванні індивідуальних особливостей школярів та необхідності дотримання санітарно-гігієнічних вимог до обладнання й оснащення приміщення для занять.

Я. Коменський займався також питаннями нових підходів та можливостей догляду за дітьми та молодими людьми з розумовими вадами. Він перший в історії педагогічної думки, сформулював принцип компенсації, як один з ключових факторів у процесі реабілітації осіб з обмеженими можливостями [26]. Такі інноваційні концепції Я. Коменського щодо загального навчання дітей з вадами мають свою актуальність і на сьогоднішній день.

Таким чином, чеським педагогом було запроваджено в педагогічну науку вимогу до вивчення природних властивостей дітей з метою ефективної організації навчально-виховного процесу як одне з пріоритетних завдань педагогів. Теоретиком англійської системи виховання, що передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та морального виховання, був Дж. Локк, система поглядів якого заснована на душі особистості.

Дж. Локком було обгрунтовано користь фізичних вправ для дітей і молоді. Адже людині, перш за все, на його думку, необхідно дбати про зміцнення власного здоров'я, постійно доглядати за своїм тілом, систематично виконувати різні вправи, мати хороші манери та впевненість у своїх силах [3].

Педагог розробив систему підготовки джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі. Методика вченого будувалася на єдності фізичного, психічного і розумового компонентів здоров'я завдяки вихованню тіла, характеру і розуму людини.

Визначаючи пріоритет фізичного виховання й загартування у вихованні джентльмена, Дж. Локк аргументував свою позицію так: “Здоров'я необхідне для наших справ та для нашого добробуту” [13, с. 23; 20]. Популярність концепції Дж. Локка сприяла введенню фізичного виховання до навчальних закладів Англії, змістом яких були, переважно, рухливі та спортивні ігри.

Концепція виховання вільного й освіченого громадянина нового суспільства основана на тому, що людина знаходиться в центрі усього було висунуто французьким філософом-просвітником Ж.-Ж. Руссо [19, с. 70]. Розмірковуючи про виховання, яке дається людині від природи, Ж.-Ж. Руссо був переконаний у неповторності, особливості, специфічності, своєрідності кожного індивіда, розвиток якого повинен диктуватися не зовнішніми впливами, стандартними зразками, трафаретами, навіть найкращими й схваленими суспільством, а його потенційними можливостями відповідно до діалектики розвитку дитячої особистості [8].

На думку Ж.-Ж. Руссо, правильне виховання можливо лише при поєднанні трьох факторів (природа, люди, предмети навколишнього світу) вони діють узгоджено та в одному напрямку. Тому один із принципів педагогічної системи Ж.-Ж. Руссо - принцип природовідповідності - був актуальним у вихованні школярів.

Отже, Ж.-Ж. Руссо, висловлюючи погляди людей свого часу на систему виховання, закликав до захисту прав дитини. Його погляди щодо врахування індивідуальних та вікових особливостей дітей знайшли своє відображення у працях інших педагогів та збереглися до нашого часу.

Багаточисельні концепції та течії в суспільно-педагогічній думці кінця ХІХ століття прагнули докорінно змінити характер діяльності школи. Проблема природовідповідності у вихованні й досі залишається актуальною серед видатних педагогів, хоча кожен з них розумів її по-своєму.

Так, у педагогічній теорії швейцарського педаго- га-демократа Йогана Генріха Песталоцці принцип природовідповідності трактувався як співвідношення виховання законам природи, її постійного розвитку та вдосконалення. Він уважав, що суть виховання полягає в поступовому розвитку природних здібностей відносно природних законів розвитку дитини [22, с. 203].

Ідею про єдність духовного, психічного й фізичного здоров'я знайшла своє відображення у працях педагога (“Лінград і Гертруда”, “Про фізичне виховання як основи досвіду побудови елементарної гімнастики, що містить дослідницькій ряд фізичних вправ”), у яких порушено питання фізичного виховання дітей.

Неоднозначною була думка педагога про стан фізичного виховання у простих людей. Й. Песта- лоцці відмічав, що “фізичне виховання корисне для здоров'я, подовжує життя, дає можливість людині виділятися серед інших та дає право претендувати на гідність, надає постать, сприяє гарним манерам, розвиває мужність, захищає від захворювань” [21].

Будучи прихильником фізичного виховання як засобу підтримки здоров'я, педагогом було розроблено комплекс вправ (“елементарна гімнастика суглобів”) та запропоновано своєрідну класифікацію фізичних вправ (“суглобна гімнастика”) [9, с. 67-83].

Таким чином, педагогічні погляди Й. Песталоцці мали великий вплив на теорію та практику фізичного виховання того часу, які було впроваджено у країнах Європи, зокрема в Германії та Іспанії.

У XVIII столітті в Германії сформувалась буржуазна педагогічна течія - неогуманізм, яка сприяла відродженню інтересу до культури античного світу - захоплення грецькою культурою і римським правом, ідеал всебічного розвитку, культ людини. У протилежність формальному дотриманню букви письменників-класиків і мертвому псевдокласицизмові XVII-XVIII ст., неогуманізм закликав проникнутись духом старогрецької культури.

Йоганн Фрідріх Гербарт - німецький філософ, психолог і педагог, послідовник Й. Песталоцці. Ним було теоретично обґрунтовано педагогіку; визначено, що філософія вказує мету виховання, а психологія - шляхи до цієї мети. До того ж, визначаючи основну мету виховання дітей як гармонію волі з естетичними ідеями і виробленням багатостороннього інтересу, Й. Гербарт накреслив основні шляхи і засоби її досягнення: виховальне навчання, керування людьми і моральне виховання [6].

Ідею загальнолюдського виховання було представлено Фрідріхом-Вільгельмом-Адольфом Дістервегом - німецьким педагогом-демократом. А. Дістервег інтегрував усе те цінне й прогресивне, що зробили його попередники (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ж.- Ж. Руссо), доповнивши й конкретизувавши принцип природовідповідності виховання, представивши його в достатньо чіткій і завершеній формі. Він запропонував зовсім нові, до цього ще невідомі, принцип куль- туровідповідності і самодіяльності виховання [9].

Висновки

Таким чином, проблема формування фізично та психічно здорової особистості виникла з появою людського суспільства та формувалася, доповнювалася, переосмислювалася протягом століть. Педагогами була обґрунтована необхідність володіння засобами досягнення здоров'я та визначено турботу про здоров'я як найважливіший фактор елементу виховання.

Література

Анисимов И.И. Французская классика со времен Рабле до Ромена Роллана. Статьи, очерки, портреты / И.И. Анисимов. - М.: Худ. лит-ра, 1977. - 334 с.

Бобрицька В.І. Формування здорового способу життя у майбутнього вчителя / В.І. Бобрицька. - Полтава: Снайтек, 2006. 431 с.

Гольбах П. Система природы / П. Гольбах. - М.: Мысль, 1963. 308 с.

Замашкіна О. Коменський Я.А. про розвиток дитячої особистості / О. Замашкіна // Початкова школа. - 2000. - № 3. С. 47-50.

Занин С.В. Общественный идеал Жан-Жака Руссо и французского Просвещения XVIII века / С.В. Занин. - СПб.: Мфъ, 2007. - 535 с.

Коджаспирова Г.М. История образования и педагогической мысли: таблицы, схемы, опорные конспекты / Г.М. Коджаспирова. - М., 2003. - С. 67-83.

Лучкевич В. Проблема філософсько-релігійних основ педагогіки Я.А. Коменського / В. Лучкевич // Педагогічна думка. - 2008. - № 1. - С. 70-75.

Малько А. Соціальне виховання Я.А.Коменського / А. Малько // Рідна школа. - 2002. - № 8-9. - С. 70-73.

Марцинковская Т.Д. История психологии / Т.Д. Марцинковская. М.: Издательский центр “Академия”, 2002. - 544с.

Меньшиков В.М. Педагогика Эразма Роттердамского. Педагогическая система Хуана Луиса Вивеса / В.М. Меньшиков. М.: Народное образование, 1995. - 135 с.

Нечепоренко Л.С. Классическая педагогика / Л.С. Нечепоренко, Я.В. Подоляк, В.Г. Пасынок. - Х.: Основа, 1998. - 420 с.

Песталоцци И.Г. Избранные педагогические произведения: В 3 т. / Под ред. М.Ф. Шабаевой. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. 276 с.