Туризм в контексті сфер культурного розвитку суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туризм в контексті сфер культурного розвитку суспільства

Я.В. Любивий доктор філософських наук,

провідний науковий співробітник

Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України,

професор кафедри філософії і соціальних наук КУТЕП

Анотація

В статті робиться спроба проаналізувати антропологічний, комунікативний, пізнавальний, світоглядний, праксеологічний, культурологічний, соціально-філософський та інші соціально-гуманітарні виміри туризму, оскільки саме в контексті цих вимірів розкривається гуманізуючий вплив туристської діяльності. Ключові слова: «туристська діяльність», «культура», «міжкультурна комунікація».

Аннотация

В статье делается попытка проанализировать антропологический, коммуникативный, познавательный, кругозорный, праксеологический, культурологический, социально-философский и другие социально-гуманитарные аспекты туризма, поскольку в контексте этих аспектов раскрывается гуманистическое влияние туристической деятельности. Ключевые слова: «туристическая деятельность», «культура», «межкультурная коммуникация».

Annotation

In the article anlysed antropological, communicative, cognitive, practiological, culturological, socio-philosophical and other socio-humanistic measuring of tourism. In the context these measurings the tourism sphere is discribed. Key words: «tourist's activity», «culture», «intercultural communication».

Виклад основного матеріалу

Гуманізація міжкультурних, міжцивілізаційних, міжнародних відносин є чи не найголовнішим завданням і найнагальнішою проблемою сучасного суспільного розвитку. Така гуманізація починає усвідомлюватися як беззастережний і необхідний імператив, що має забезпечити виживання людства в умовах глобальних загроз, що зростають. Це випливає з антропного принципу, який стає одним з наріжних у сучасній науці.

Згідно з антропним принципом, Всесвіт влаштований таким чином, що процеси утворення, самоорганізації складних форм переважає над процесом їхнього руйнування, і це закладено у природі визначальних фізичних (фізико-хімічних та ін.) констант. Якби певні фізичні константи хоча б на декілька відсотків відрізнялися від тих, котрими вони в дійсності є, то виникнення атомів і молекул, а також біологічного і соціального життя було б неможливе. З цього випливає, що виникнення складних форм соціального, культурного і духовного життя, хоча і є дуже малоймовірною подією у Всесвіті, але не є подією випадковою і запрограмовано у першопочатковому коді Всесвіту: що світ є таким тому, що ми є [2, 13]. У Всесвіті впорядкованість перевищує хаос з коефіцієнтом, котрий приблизно дорівнює «золотому розрізу» - естетичній пропорції, відкритій ще в античній культурі. Життя виявилося вписаним в природу органічніше, ніж вважали раніше [1, 14]. Ці узагальнення сучасної науки дають можливість поставити гуманістичну проблематику на міцний природничо-науковий фундамент.

Отже, найважливіші принципи соціальної та екологічної етики певним чином відповідають фундаментальним закономірностям природного буття і можуть бути використані як найважливіший ресурс гуманізації суспільних відносин та виживання соціобіосфери. Тому гуманізм у контексті сучасної науки набуває несподівано глибокого обґрунтування. Гуманізм в такому розумінні є не тільки одним з найважливіших принципів сучасної етичної поведінки, а й людським відповідником принципам природного буття [4, 252].

Це означає, що завдання гуманізації як внутрішньосоціумних, внутрішньокультурних, так і міжкультурних, міжцивілізаційних відносин має значні шанси на успіх і є органічним для суспільного розвитку. Інша справа, що у зв'язку із загостренням глобальних соціальних й екологічних проблем, реалізація цього завдання має бути інтенсифікована і всі можливі інструменти й засоби його реалізації повинні бути задіяні. Одним з найефективніших засобів гуманізації сучасних міжнародних суспільних відносин є туризм.

Туризм, за загальноприйнятим визначенням, є тимчасовим виїздом людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без заняття оплачуваною діяльністю [5, 196]. Останніми роками туризм як галузь світового господарства за обсягом капіталообороту вийшов на перше місце, випередивши енергетику, автомобілебудування та електронну індустрію. Щороку кожний десятий мешканець планети подорожує за межі власної країни. Однак, поряд з цим політико-економічним виміром туризму, не менше значення мають і його антропологічний, комунікативний, пізнавальний, світоглядний, праксеологічний, культурологічний, соціально-філософський та інші соціально-гуманітарні виміри, оскільки саме в контексті цих вимірів розкривається гуманізуючий вплив туристської діяльності.

Гуманізація міжкультурних, міжетнічних, міжцивілізаційних відносин покликана консолідувати, узгодити, синхронізувати й інтегрувати зусилля міжнародного співтовариства, спрямовуючи їх на подолання глобальних загроз, що ставлять під питання саме існування людства. Сама по собі глобалізація економічних, політичних, військових, інформаційних відносин без достатньої міри гуманізуючого впливу на них з боку світової громадськості може призводити до загострення міжетнічних, міждержавних, міжкультурних та міжцивілізаційних відносин, нарощувати конфлікти та спричиняти дезінтеграцію глобального соціуму, що, врешті-решт, може мати наслідком недовіру між народами та досягнення такої критичної межі суми локальних військових конфліктів та екологічних катастроф, що глобальної екологічної катастрофи і загибелі біосфери Землі уникнути не вдасться. Тому гуманізація міжкультурних, міжнародних відносин має виключне значення.

Згідно із згадуваним вище антропним принципом, суспільство, яке самоорганізоване на гуманістичних ідеях та принципах (або природовідповідних «параметрах порядку», як вважали засновники синергетики Г. Хакен, та І. Пригожин) буде суспільством екологічно й соціально набагато стабільнішим і життєздатнішим аніж суспільство, яке самоорганізоване на антигуманних, маніпулятивних принципах, які не відповідають не тільки природі людини, але й фундаментальним закономірностям, «кодам» Всесвіту. Оптимальні умови виживання і розвитку суспільства полягають у справедливості як певної пропорції конкуренції та солідарності. Цивілізована конкуренція спрямовує ресурси до найефективніше діючих суб'єктів, солідарність забезпечує легітимні умови для гармонійної співпраці всіх членів соціуму (мікросоціуму, регіонального або глобального соціуму) для гарантування найкращих можливостей і шансів виживання і розвитку всіх. туристичний гуманізація міжкультурний туризм

Загальна тенденція гуманізації, як і протилежна їй тенденція дегуманізації, суспільних відносин реалізується у ряді сфер суспільного буття, галузей виробництва, напрямів діяльності суб'єктів, різноманітних ринків обміну продуктами діяльності, самої здатності до діяльності та ресурсів, каналів комунікації тощо.

Одним з таких напрямів діяльності суб'єктів, найбільшою галуззю індустрії, найпотужнішим каналом безпосередньої комунікації між індивідами як представниками власного мікросоціуму та соціуму, сферою споживання послуг і відтворення працездатної, творчої, розвиненої та широко ерудованої людини є туризм. В.С.Пазенок зазначає, що основною ланкою «нового гуманізму» є сучасна комунікативна культура, найдемократичнішим способом реалізації якої є туризм [3, 17]. Однак, відразу ж необхідно з'ясувати роль туризму серед інших суспільних, в тому числі й міжкультурних та міжцивілізаційних, відносин.

Адже можуть бути суспільні явища, які самі по собі нейтральні щодо людиномірності й гуманізації суспільних відносин. Це, скажімо, згадуване вище автомобілебудування, як і багато інших галузей індустрії. Можуть бути і суспільні явища, які спрямовані на дегуманізацію суспільства. Це, наприклад, сфера злочинності, включаючи й економічні злочини, торгівля наркотиками, розпалювання міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі, марнотратство невідновлюваних природних й екологічних ресурсів, придушення прав і свобод людини, пригнічування народів та етносів, експлуатація природних ресурсів, які їм належать тощо. Однак, у сучасному світі ті напрями діяльності, котрі гуманізують суспільні відносини й соціальні інститути стають все більш впливовими. В центрі цієї діяльності знаходяться особистості, котрі оволоділи найкращими культурними надбаннями людства, реалізували себе у творчій, громадській та суспільній діяльності і створюють умови для самореалізації якнайбільшого числа інших особистостей, найширшого розповсюдження атмосфери творчості, відповідальності за майбутнє, глобальної солідарності, стимулюючої до надання допомоги тим, хто з тих чи інших причин відстає від середнього рівня розвитку. Найбільш сприятливим для консолідації ідей сучасного гуманізму є творчість та громадська позиція вчених у сфері науки, численні громадські рухи та організації, політичні рухи; діяльність розвинених держав у сфері соціального захисту населення та допомоги країнам, що розвиваються; діяльність орієнтованих на глобальну солідарність релігійних діячів, діячів сфери освіти та виховання; творчість та активна громадська позиція вчених у галузях соціальних та гуманітарних наук, письменників, поетів, літераторів, інших митців, журналістів; орієнтованого на людину бізнесу тощо.

Центральне місце у гуманізації міжнародних відносин відіграють організації і неофіційні міжнародні організації, Організація об'єднаних націй, ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня Рада Церков, Всесвітня туристська організація та ін. Особлива роль останньої полягає у реалізації гуманізаторських цілей, координації і спрямування діяльності міжнародного співтовариства у цьому напрямку, виражених у програмних документах Організації Об'єднаних Націй (ООН) та Всесвітньої туристської організації (ВТО). Без активної гуманізаторської політики ВТО туристська діяльність може набути стихійного характеру і не сприятиме гуманізації міжкультурних відносин в тій мірі, як це має здійснюватись.

Для конкретного виявлення того, яким чином туристська діяльність сприяє гуманізації міжкультурних відносин, необхідно виділити соціально-філософські аспекти туристської діяльності. Для цього слід розглянути і деякі сторони природи людини як біосоціокультурної істоти.

Загальновизнано, що людина має задовольнити базові, дефіцітарні потреби: спочатку у повітрі їжі, житті, сні; після того - потреби у безпеці, впевненості у собі, любові, приналежності до певних соціальних груп, самоповазі, потім - потреби у самодостатності, осмисленості життєвозначущої поведінки, її природності й невимушеності. І вже після цього людина реалізує потреби духовного зростання, пошуку справедливості й досконалості, власної індивідуальності, істини, добра і краси, творчої самореалізації.

Саме у туристській діяльності людина реалізує цілу гаму потреб. Це і рекреаційні потреби (відновлення фізичного тонусу організму, і більше того - культивування і розкриття ресурсного потенціалу організму; емоційно-чуттєве задоволення від краси природних ландшафтів та історичних пам'яток культури), пізнавальні (більш глибоке пізнання і осягнення природно-соціального світу), і самореалізаційні (отримання під час туристської подорожі натхнення до різних видів художньої, наукової таорчості, наснаги до громадської, організаторської діяльності і т. п.). Не останнє місце серед результатів туристської діяльності є зміцнення репродуктивного здоров'я людини, зміцнення внутрішньосімейної комунікації, якщо йдеться про сімейний туризм, або утворення нових сімей.

Наведені вище міркування свідчать, що у туристській діяльності задіяна насамперед матеріальна (але не чисто виробнича) сфера суспільства, в якій відбувається відтворення фізичної природи людського організму і підвищення репродуктивного потенціалу людей. По-друге, у туристській діяльності задіяна соціальна сфера суспільства, в якій відбувається соціально-психологічна взаємодія, а також і комунікація індивідів як у малих (сім'я, друзі, туристська група), так і у великих соціальних групах. По-третє, туристська діяльність реалізується і в політичній сфері суспільства, оскільки перебування індивідів та груп індивідів в іншому культурному середовищі або іншій державі вимагає дотримання певної лінії або стратегії поведінки щодо індивидів приймаючого культурного середовища або суспільства з врахування того, якої поведінки очікують від туристів, представники місцевого населення. У туриста існує інтерес - подорожувати, тобто переміщуватися в інше географічне, соціально-культурне, і, дуже часто - і політичне, середовище дотримуючись певної політичної стратегії власної поведінки. Однак, туризм може нести і цілеспрямоване політичне навантаження, коли відвідання туристами певного регіону або країни сприймається через призму міжнародних відносин, або коли туризм виконує суто політичну місію налагодження більш широких політичних контактів між країнами, і більше того, коли туристи можуть виконувати покладену на них політичну місію.

І нарешті, по-четверте, туристська діяльність здійснюється і в духовній сфері суспільства. Це стосується не лише паломництва, яке має безпосереднью мету духовного спілкування з релігійними святинями, але й інших форм туризму, коли туристи відвідують історико-культурні, етнографічні туристські об'єкти. Не менш суттєвим тут є і те, що сама по собі міжкультурна комунікація є духовною цінністю і розвиває духовний досвід як туристів, так і суб'єктів приймаючої культури. Туристи, повертаючись у власний регіон чи власну країну продовжують духовну комунікацію (і внутрішню, і зовнішню) у власному культурному середовищі з приводу духовного досвіду, набутого у туристській діяльності.

Туристська діяльність займає особливе місце в людиновимірній та людиномірній міжкультурній комунікації. Для сучасної культурної, й міжкультурної комунікації важливе значення має особистісно орієнтована та соціальнозначуща комунікація, котра впливає на індивідуальну й суспільну свідомість через засоби масової інформації, особливо радіо та телебачення, а останнім часом і через мережу інтернет.

Індивіди отримують знання про навколишній світ, про інші регіони власної країни та інші країни через телевізійні новини, політичні, культурні, економічні огляди й репортажі з місця подій, через пресу й часописи, наукову й науково-популярну літературу, кінофільми, через спостереження за міжнародними спортивними змаганнями та відвідання гастролей творчих колективів.

Але справді екзестенційно глибокі й значущі для життєвого досвіду індивідів контакти з іншим культурним середовищем, своєрідний культурно-світоглядний «стрес» і переоцінка цінностей відбуваються тоді, коли люди в якості туристів стануть власною ногою на землю іншого регіону, власної або іншої країни, зануряться у нове природно-геогафічне та культурне середовище і вступлять в процес міжкультурної, а часом і міжетнічної, міжцивілізаційної комунікації.

Під час подорожі особистість вихоплюється з повсякденних звичних зв'язків, поставлена перед необхдністю адаптуватися до нового соціально-культурного середовища. Якщо ж особистість обрала різновид так званого екстремального туризму, то напруження, котре потрібне для адаптації до складного природно-геогафічного та часом агресивного соціального середовища, зростає у надзвичайно великій мірі і може призвести до стресової зміни багатьох життєвих поглядів та орієнтацій - ефект екзистенціалістської пограничної ситуації. Але у будь-якому з цих випадків частіше за все відбувається переосмислення особистістю багатьох важливих (а подекуди і базових) життєвих цінностей, що частіше за все стимулює переосмислення особистістю свого місця в навколишньому світі, відбуваються суттєві зміни у світогляді особистості, розвиток останнього.

Якщо виходити з того, що носій певної культури під час культурної подорожі переміщується в інший культурний регіон власної країни або навіть в іншу країну, а потім повертається додому, то тут можна виділити декілька основних етапів, які проходить міжкультурна комунікація.

Перший етап: у суб'єкта потенційної туристської подорожі виникає ідея подорожі і починає формуватися мотивація до подорожі і попереднє «програмування у уяві» цього процесу. Для того, щоб подорож відбувалася насправді, необхідна наявність у суб'єкта вільного часу, фінансових ресурсів та ряду інших сприятливих обставин.

Другий етап: це реальна подорож, занурення у нове, незвичайне мовне, соціально-культурне та природно-географічне середовище. Споглядання та оцінювання іншого і порівняння іншого зі своїм.

Третій етап: повернення додому; комунікація у своїх первинних мікрогрупах (сім'я, інші родичі, друзі, співробітники, різні клуби за інтересами) з приводу вражень від подорожі, а також набутого країнознавчого, культурно-комунікаційного, психологічного, морального, релігійного і, врешті-решт світоглядного досвіду.

На усіх трьох етапах комунікація здійснюється як на внутрішньому, так і на зовнішньому мікросоціальному рівні. У випадку внутрішньої комунікації йдеться про розвиток особистості, збагаченні її соціально-комунікативного, культурного досвіду, зміну й розвиток внутрішньої соціально-культурної картини світу, світогляду в цілому.

У випадку зовнішньої комунікації йдеться про те, що індивід, який збирається до подорожі, здійснює подорож і повертається з неї; на останній стадії цього процесу, стає принаймі на певний час лідером комунікативних процесів у своєму найближчому соціальному оточенні як з приводу вражень про природу, культуру і комунікативні особливості особистості того регіону, куди він здійснив туристську подорож, так і з приводу власного особистісного саморозвитку, який мав місце в процесі і внаслідок цієї подорожі. Однак з усіх цих стадій зовнішньої комунікації в проблемному полі нашого дослідження логічно більшу увагу звернути саме на другій стадії: безпосередній комунікації туристів в іншому культурному середовищі. Саме на цій стадії в найповнішій мірі проявляється феномен міжкультурної комунікації в основному обсязі його складових, включаючи і соціально-психологічну його складову.

Розглянуті вище види (зовнішній та внутрішній) і стадії туристської комунікації в тому вигляді, як вони представлені вище є найбільш типовими для України, коли не дуже значна частина населення здійснює туристські подорожі, особливо в інші країни. Для більш цивілізованих країн світу значна частина населення здійснює туристські подорожі, часто відвідує не тільки інші країни, але й інші континенти. Для такого контингента людей туристів часті подорожі, напевно, перестають бути культурологічним шоком, незвичними подіями, котрі докорінно змінюють культурну основу та світоглядні орієнтації їхньої особистості. Однак, завдяки інтенсивній туристській діяльності у сучасному світі сформувався тип людини подорожуючої («homo viator») з універсальним сприйняттям культурних цінностей, їх загальноцивілізаційної єдності та регіональної різноманітності. Це тип людини творчої, широко обізнаної, гуманно орієнтованої.

Разом з тим, в залежності від розвиненості моральних якостей особистості, туристична діяльність може приносити, або не приносити відчутний цивілізаційний гуманізуючий результат. Якщо людина ставиться до туристської подорожі споживацьки, як засобу суто фізіологічного відпочинку, тілесних задоволень та розваг, то туристська подорож, напевно, не матиме для неї значення засобу розвитку особистісних якостей, медіуму міжкультурної комунікації, способу, яким можна здійснити гуманізацію міжкультурних відносин.

Крім того, у туристичній діяльності можуть бути і негативні моменти. Це - випадки секс-туризму, особливо за участю малолітніх дітей, перетворення туристичних маршрутів на канали підпільної еміграції, тероризму, розповсюдження злочинності, наркоманії тощо. Міжнародне співтовариство в особі ООН, ВТО та інших організацій, вживає заходів для подолання цих негативних явищ, котрі розповсюджуються через мережу міжнародної туристичної комунікації.

Неабияке значення в міжнародній туристичній діяльності має етика поведінки туристів з розвинених країн у країнах «третього світу». На жаль, місцеві жителі не завжди розуміють, що у західному суспільстві домінує жорстка трудова етика в поєднанні з відсутністю надмірної регламентації і свободою вибору типу поведінки у вільний від роботи час. Мешканець цивілізованого світу бажає відпочити, окрім іншого, від необхідності економити кошти, і витрачає під час відпочинку значні суми грошей. Жителі третіх країн, куди приїжджають західні туристи, бачать, як останні витрачають великі суми грошей, в той час як місцевим жителям часто-густо не вистачає на найнеобхідніше. Це збільшує дистанцію між туристами і місцевими жителями, заважає відкритості їхньої комунікації. Проте, з іншого боку, витрачаючи гроші на відпочинок, туристи розвинених країн сприяють розвиткові сфери зайнятості в туристській індустрії і суміжних з нею галузей виробництва, тарнспорту, обслуговування в країнах, які вони відвідують. ВТО постійно вживає заходів, щоб подолати непорозуміння, що може виникнути між туристами з розвинених країн і місцевим населенням. Важливим у реалізації політики взаєморозуміння і гуманізації відносин є прийнятий ВТО Етичний кодекс туриста, інші основоположні документи. Якби ВТО не докладала зусиль задля розвитку туристської діяльності в напрямку налагодження позитивних міждержавних, міжетнічних і міжкультурних відносин в напрямку їх гуманізації, то наповнення міжетнічних відносин цивілізаторським, олюднюючим змістом відбувалося значно повільніше. Певні позитивні результати в цьому напрямку підтверджують тезу про зростаючу роль суспільної (а у данному випадку - глобальної суспільної) свідомості у самоорганізації та самореалізації глобальних соціокультурних та соціоекологічних процесів.

Однією з важливих проблем міжкультурних відносин є з'ясування відмінностей між координатами сприйняття та конфігураціями ключових світоглядно-орієнтаційних цінностей культур, які вступають в комунікативну взаємодію в процесі туристської діяльності. Так, різні комунікативні стратегії різних культур, різна конфігурація комунікативних каналів, відмінність комунікативних сценаріїв, частотність та тривалість пауз, швидкість та інтенсивність інформаційного потоку, симетричність чи асиметричність обміну репліками, поширеність питальних речень, припустимість перебивання співбесідника іншим, обов'язковість чи необов'язковість вербальних реакцій, односкладних чи розгорнутих відповідей, а також кількісні параметри просторової відстані між учасниками комунікації, можливість її змінювання, високий чи низький рівень контекстовживання та різний рівень запобігання невизначеності - ці найрізноманітніші параметри суттєво впливають на взаєморозуміння представників різних етносів та культур, які вступають у міжкультурну комунікацію. Дослідження і якнайповніше врахування конфігурацій світосприйняття різними культурами дозволяє налагодити більш повне взаєморозуміння між представниками контактуючих культур, виробити вміння контрагентів міжкультурної взаємодії вливатися в світ іншого, аналізувати світ з позиції іншого й досягати проривів від взаєморозуміння відмінностей світосприйняття до спільного розуміння інваріантних смислових світоглядних універсалій.

Міжкультурна комунікація дає підставу для виділення не лише соціально-психологічного, але й герменевтичного підходу для дослідження світоглядно-орієнтаційних та міжкультурно-комунікативних зрізів туристської діяльності. Для подорожуючої особистості, котра потрапила в інше культурне середовище важливо як виявити культурні координати та конфігурацію світовідношення представників іншого культурного середовища, так і реінтерпретувати їх через власні базові світоглядні цінності та орієнтири. І тут важливо осягнути не тільки спосіб, відчуття, сприйняття та розуміння світу іншою культурою, але і типові мотиваційні засади та цінності, а також основні праксеологічні, соціально-праксеологічні та інтерактивно-самоорганізаційні конфігуративні схеми практично-діяльнісного освоєння світу іншими етносами й культурами. Реінтерпретація світоглядно-споглядальних та інтерактивно- праксеологічних схем іншої культури неможлива без постійного компаративістського співвіднесення культурних координат та праксеологічних схем своєї та іншої культури. Цей момент визначає компаративістський аспект туризму, для розкриття якого також доцільно використати стадійність міжкультурної комунікації у туристській діяльності, розглянутої вище, а саме: внутрішня і зовнішня комунікація під час підготовки до туристської подорожі, під час її здійснення, а також після її завершення, оскільки порівняння власної системи культури з іншою здійснюється на всіх цих стадіях туристської діяльності.

Інтерпретувавши культуру іншого через власну систему світоглядних орієнтацій та цінностей, поставивши себе на місце іншого, занурившись у його життєвий світ, екзестинційно переживши особливості й глибинні виміри його особистості та культури, людина подорожуюча досягає певного рівня розуміння іншої культури. При певних умовах можливе і взаєморозуміння представників культур, які вступили у контакт. Найбільш імовірне повне взаєморозуміння тих культур (через власних представників), котрі знаходяться на приблизно однаковому рівні цивілізаційного розвитку і володіють достатньо високим рівнем герменевтичної сприйнятливості. У взаєморозумінні важливо не те, що перший розуміє другого, а другий також розуміє першого, тут може бути і ситуація, коли вони використовують відокремлені одна від одної інтерпретаційні системи освоєння світу. Більш важливим є створення єдиного синергетично самоконструйованого у взаємодії взаєморозуміння поля цього взаєморозуміння, коли виникає почуття взаємної симпатії, вживання одного в світ культури іншого і в ті цінності, які є спільними для обох, і інтеракційно здійснювати сумісну діяльність, взаємно корегуючи прийняття ситуативних рішень, котрі забезпечують інтерактивну сумісну діяльність суб'єктів. Найбільш імовірною є взаємна симпатія, взаєморозуміння та ефективна взаємодія суб'єктів, котрі знаходяться приблизно на одному рівні цивілізаційного розвитку. Таке досить повне взаєморозуміння відбувається при здійсненні туристами подорожі в ті країни, які знаходяться на рівні цивілізаційного розвитку, який приблизно дорівнює цивілізаційному розвиткові їхньої власної країни. І цей різновид туристської діяльності є досить масовим. Так представники розвинених країн відвідуються набагато частіше розвинені країни, аніж країни «третього світу». Однак, якщо представники розвинених країн відвідують у туристських подорожах країни, що розвиваються, то міжкультурна комунікація і взаєморозуміння представників культур, котрі знаходяться по різні боки «цивілізаційного розлому» буде менш повним, а взаємодія у прийнятті глобально значущих рішень буде більш затрудненою, оскільки вони матимуть менший культурний «спільний знаменник», меншу спільну категоріальну аксіологічну базу для сумісної інтерпретації навколишнього світу. Мотивації до діяльності у них співпадатимуть у меншій мірі, і вони матимуть менше коло спільних інтересів, котрі могли б стимулювати вироблення спільної платформи для взаємокорисної взаємодії. Саме проблема міжкультурного й особливо міжцивілізаційного (що знаходиться на глобальному рівні) взаєморозуміння є однією з найгостріших і найскладніших для невідкладного вирішення питань глобального розвитку людства. І дуже часто, там де проблему не вдається розв'язати чисто економічними, політичними або правовими важелями, на допомогу приходить людський вимір вирішення питань, гуманістично орієнтоване взаєморозуміння, вироблення ресурсів довіри при цілеспрямовано налагоджуваних комунікативних каналах між різними культурами в особі їхніх представників. Важливу, а подекуди і вирішальну, роль тут мають відігравати народна дипломатія і туризм.

Згадуваний вище екзистенційний аспект туризму не вичерпується виключно герменевтичними ситуаціями, а набуває самостійної самоцінності. Туристська подорож створює ледь не ідеальні умови для людини, щоб вирватися з обставин повсякденності, споглядати красу навколишнього світу, відчувати свою єдність з природою, вступити в силове поле іншої культури, яка може справляти не тільки стресовий та шоковий, але й релаксаційний ефект. Коли туристським маршрутом передбачені стандарти задоволення основних потреб людини (їжа, житло, гігієна, розваги, медичне обслуговування), є чудові рекреаційні екологічні ресурси та доброзичливе культурне середовище, то подорож перетворюється на свято. У таких умовах людина екзистенційно переживає блаженні стани, миттєвості щастя, які так як і шоки й стреси, але в інший спосіб, сприяють збагаченню її світогляду, переосмисленню життєвого досвіду. Дуже часто, досвід, отриманий під час туристських подорожей, використовується згодом для релаксаційних або креативних медитацій, а також для розв'язання напружених ситуацій, які виникають у повсякденному житті при необхідності мобілізувати психологічні ресурси індивіда. Це можуть бути найрізноманітніші ситуації у виробництві, навчанні, побуті, в суспільно-політичному та економічному житті індивідів.

На ефект туристської подорожі можна дивитися і як на накопичення сил для трудової іншої діяльності. Однак таке тлумачення більш характерне для споживацького світогляду індустріальної доби. В умовах же сучасного постіндустріального, та ще й постматеріального суспільства, рекреаційний ефект від туристської подорожі доречніше тлумачити як джерело натхнення та психологічний ресурс для творчої самореалізації індивіда в основних сферах його життєдіяльності. Не буде перебільшенням твердження про те, що туристська діяльність є одним з практично невичерпних ресурсів піднесення творчого потенціалу нації, який можна вважати головною передумовою того, щоб нація займала гідне місце у сучасному постматеріальному суспільстві, заснованому на наукомістких технологіях. Цей аспект туризму можна було б назвати евристично-креативним, тобто таким, що збільшує евристичний потенціал суспільства, яке практикує у все більшому обсязі туристичну діяльність.

Продуктивним при соціально-філософському дослідженні туристичної діяльності є також і феноменологічний аспект, який тісно пов'язаний з проаналізованими вище екзистенційним, компаративістським, герменевтичним та комунікативним аспектами. Вже було зазначено, що у туристській діяльності особа, яка досліджує особливості комунікативної стратегії, культурні координати, конфігурацію сприйняття мотиваційної бази та схем праксеологічної діяльності представників іншої культури, налагоджує канали комунікації з іншою культурою (комунікативний) аспект, вживається в інше культурне середовище (екзистенціальний аспект), порівнює іншу культуру з власною (компаративістський аспект), завдяки цьому більш глибоко розуміє особливості іншої культури (герменевтичний аспект), а повернувшись з подорожі виявляє неекспіліковані, які до цього були неусвідомлюваними, категоріальні та архетипічні горизонти власної культури, власного світосприйняття та світорозуміння. Цей ефект культурної саморефлексії виникає завдяки тому, що безсвідомі для нього досі горизонти власного бачення світу після туристської подорожі і занурення у іншу культуру він сприймає, усвідомлює і оцінює ніби «зі сторони». Інакше кажучи, після повернення у середовище власної культури як основи його світовідношення, суб'єкт зміщує горизонт власного світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння, а також реінтерпретує, переосмислює й переоцінює власний життєвий світ.

У сучасному світі значення конкурентної переваги набуває здатність соціуму створити гуманізовану людиномірну систему комунікативних зв'язків як всередині данної культури, так і в комунікативних спрямованостях та очікуваннях цієї соціокультурної системи по відношенню до іншої. Як вже зазначалося, антропний принцип сучасної науки вказує, що людиномірні та людиновимірні суспільні відносини відповідають глибинним константам та закономірностям світобуття, і в багатьох цивілізованих країнах світу цей принцип, принаймі частково, втілений в гуманізованому характері суспільних відносин, які сприяють реалізації пересічною особистістю притаманних їй природних прав і творчого потенціалу, і це не заважає самореалізації інших особистостей. Аналогічно цьому, самореалізація однієї цивілізації в умовах обмежених ресурсів на планеті має не заважати самореалізації інших. Більше того, різні цивілізації повинні на основі нарощування засобів довіри та взаєморозуміння розширювати спільну базу загальноцивілізаційних цінностей, виробляти взаємноприйнятні цінності та синхронізувати спільні дії з метою прискореного творчого морального самовдосконалення людства і своєчасного, поки ще не пізно, розв'язання невідкладних глобальних проблем.

У цілеспрямованому процесі конструювання гуманізованих міжкультурних відносин реалізується глибинний людиновимірний та людиномірний потенціал розвитку природи, суспільства, культури, відбувається олюднення самої людини. Результатом і продуктом гуманізації міжкультурних відносин, одним з найважливіших засобів якого є туристська діяльність, має стати гуманістично орієнтована ноосфера, вчення про яку розробляв засновник української академії наук В. І. Вернадський. Ноосфера або сфера розуму означає, окрім іншого, організацію відносин між перетворюючою діяльністю людини у природному оточенні задля задоволення власних потреб і необхідністю досягнення стану природного самовідновлення довкілля. На жаль гармонії та рятівного балансу між біосферою та соціоантропосферою не так просто досягнути, оскільки використання невідновлюваних природних ресурсів людиною перевищує їхнє самовідновлення у декілька разів. І людству, напевно, ще необхідно докласти чимало зусиль, спрямованих на обмеження надспоживання невідновлюваних ресурсів, збалансування демографічних проблем, досягнення справедливого розподілу енергетичних, сировинних, інформаційних, рекреаційних, екологічних та інших ресурсів. Лише науково-технологічними нововведеннями цих проблем не розв'язати, оскільки вони відтворяться через декілька років після цих нововведень в інших формах і на нових рівнях. Розв'язання глобальних проблем лежить головним чином у площині інтенсивного та стрімкого самовдосконалення морально-духовних якостей людини і людства як інтегративного цілого. І це може бути досягнуто морально-політичними та духовно-культурними засобами шляхом інтенсивної міжетнічної та міжкультурної комунікації. Провідну роль у такій комунікації має відіграти туризм.

Розвинені країни закидають країнам третього світу претензії стосовно безвідповідальної демографічної політики. Країни, що розвиваються, закидають західним країнам претензії стосовно егоїстичного надспоживання світових ресурсів, які мають на рівноправних засадах належати всім. Інакше кажучи, піднесення глобальної суспільної свідомості до того рівна, коли вона набуде здатності більш дієво і надійно контролювати енерго-речовинний баланс між суспільством і природою, між соціосферою і біосферою, найбільш ймовірно відбуватися в умовах загострення соціально-політичних, міжрегіональних, міждержавних та міжцивілізаційних конфліктів.

Це означає, що діалог між різними цивілізаціями, способами життя та культурами набуватиме все більшого значення і відбуватиметься в умовах все більшого зростання та загострення напруження. І взаємоприйнятне вирішення конкретних питань потребуватиме значної взаємної довіри сторін, якої можна, як правило, досягати при безпосередній зустрічі великих груп людей як з однією, так і з іншої сторони, які шукатимуть певного консенсусу. Отже, без значного переміщення великих груп людей для досягнення довіри у міжкультурних відносинах, напевно, не обійтися. І тут головним засобом має бути туризм.

Література

1. Кримський С. Б. Під сигнатурою вічності. / Кримський С. Б. К., 2008. с.14

2. Моисеев Н. Н. Вернадский и современность/ Моисеев Н. Н. /Вопросы философии. 1994, №4 с. 13.

3. Пазенок В.С. Філософія туризму / Пазенок В.С. /Філософія туризму. Навчальний посібник. К., 2004. с. 17.

4. Федорченко В. К. Гуманізація вищої освіти у XXI ст./ Федорченко В. К. /Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи. Київ, УЦДК, 2001. с. 252.

5. В. К. Федорченко Туристський словник. / В. К. Федорченко, І. М. Мініч. Київ: Дніпро, 2000. с. 196.

Размещено на Allbest.ru