Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

С.А. Панченко

здобувач Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України

В статті розглядається державне регулювання туристичної галузі в незалежній Україні. Особлива увага приділяється органам державної влади в галузі туризму, проаналізовані основні напрями державної політики в галузі туризму. Проведений аналіз важливих статей «Закону «Про туризм».

Ключові слова: «туризм», «туристична галузь», «державне регулювання», «туристична політика», «закон».

В статье рассматривается государственное регулирование туристической сферы в независимой Украине. Особое внимание уделяется органам государственной власти в сфере туризма, проанализированы основные направления государственной политики в сфере туризма. Проанализировано важные статьи «Закона о туризме».

Ключевые слова: «туризм», «туристическая сфера», «государственное регулирование», «туристическая политика», «закон».

туристична галузь державна політика

The article is devoted the government control in tourism sphere in independent Ukraine. Special attention is devoted to the state authority in the tourism sphere, analyzed the main directions in state politics in the sphere of tourism. Analyzed the main important articles «The Law about tourism».

Key words: «tourism», «tourist's sphere», «state adjustment», «tourist's politics», «law».

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Туристична галузь є складним об'єктом державного управління, тому державна підтримка та регулювання туризму як багатогранної галузі (включає 40 суміжних галузей народного господарства) є дуже важливою.

В Україні прийнято Державну програму розвитку туризму до 2010 р. (Указ Президента №973/99 від 10.08.1999 р.), яка передбачає розвиток туристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного і конкурентноздатного туристичного комплексу, що забезпечить широкі можливості для задоволення потреб українських та іноземних громадян у туристичних послугах. Саме ця програма і є основним орієнтиром у впровадженні державної політики в туристичну сферу. 2010 рік є особливим для України, оскільки завершується дія Програми розвитку туризму до 2010, будуть підведені підсумки, а також проаналізовані проблемні питання в туристичній галузі, які потребують поступового вирішення і удосконалення.

Всесвітня Туристська Організація (ВТО) стверджує, що в європейських країнах державна політика у сфері туризму впроваджується через центральні органи виконавчої влади, а саме національні туристичні організації, а також за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Механізм реалізації туристичної політики включає:

· складання цільових програм із розвитку туризму на рівні держави та регіонів;

· розробку конкретних заходів щодо досягнення поставленої стратегічної мети;

· державне регулювання туристичної галузі.

Починаючи з 1990 року обсяги в'їзного туризму скоротилися на 85%. Розпочався масовий виїзд наших громадян за кордон. Такі комерційні поїздки не мали нічого спільного з туризмом, до того ж зумовили масове вивезення за кордон вітчизняних товарів і валюти. Єдиний державний орган - Головне управління по іноземному туризму при Раді Міністрів України - припинив існування в 1989 році, а на його базі створили державну корпорацію «Укрінтур», яка не вважала туризм першочерговим заняттям. Такі потужні організації як «Супутник», «Інтурист», «Укрпрофтур» перетворилися на приватні підприємства [2, 107-108].

З 1990 р. по 1993 р. починається масове формування туристичних організацій, які в основному були зорієнтовані на виїзний туризм. Чимало таких фірм, користуючись практично повною відсутністю контролю з боку держави, менш за все дбали про інтереси туристів, уникали сплати податків, а нерідко діяли на грані прямого криміналу. Діяли за принципом - прибуток - будь-якою ціною. В 1992 році з України виїхало 10 млн. туристів, а іноземних було прийнято ляше 120 тисяч.

Із ініціативи тодішнього прем'єр-міністра Л. Д. Кучми було створено в серпні 1993 р. Державний комітет по туризму, що почав діяти як вищий інституційний орган системи управління вітчизняною туристичною сферою, безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів України. Держкомтуризму передали 52 підприємства загальнодержавної власності [1]. На кінець 1994 р. початок 1995 р. простежується різке скорочення туристичних організацій, багато з них не витримало жорсткої конкуренції і припинили своє існування.

Державний комітет по туризму спрямував свою роботу на впорядкування системи туристичних підприємств, збереження матеріально-технічної бази, активне рекламування вітчизняного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринках. За неповних 3 роки було досягнуто певних зрушень: галузь піднялась із хаосу і безладдя, оформилася організаційно. Було закладено основи для відродження вітчизняного туристичного ринку. Але згідно з Указом Президента України «Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р., Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму [2, 108].

Завдяки цим та іншим заходам вдалося дещо впорядкувати діяльність у сфері організації туризму: суттєво зменшилась кількість шахрайства під час організації подорожей за кордон, було розширено асортимент та якість послуг. Водночас було виявлено недоліки в системі організації державного управління галуззю. Поява центрального органу управління туристичною галуззю не розв'язала проблему багатовідомчого характеру туристичної індустрії України, хоча кількість відомств, що регулювали діяльність туристично-рекреаційних підприємств зменшилася до 14 державних і недержавних структур.

Реалізація курсу України на європейську та світову інтеграцію неможлива без динамічного розвитку туризму та законодавчого врегулювання діяльності туристичної сфери України, тому з цією метою ВР України був прийнятий Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р., №324/95-ВР, який зазнав певних змін. Пізніше прийнятий Закон України «про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18 листопада 2003 р. №1282-IV [1].

Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. був перший на теренах колишнього СРСР. Цей закон накреслив стратегічну лінію і завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив [2, 107-108]. Цей закон із точки зору туристичної діяльності міжнародного законодавства, носить досить декларативний характер. Наше туристичне законодавство настільки недосконале, що не сприймається міжнародним співтовариством. Посольства іноземних держав вивчають українське туристичне законодавство і дають рекомендації своїм громадянам щодо відвідування України.

Якщо розглянути динаміку за 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000 роки відвідування України іноземними туристами то вона має наступний вигляд: у 1994 році Україну відвідало - 3,6 млн. іноземних туристів, 1995 - 3,7 млн., 1996 - 3,9 млн., 1997 - 7,6 млн., 1998 - 6,2 млн., 1999 - 4,2 млн., 2000 - 4,4 млн.

Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туристів до України зумовлені низкою факторів:

- загальною економічною ситуацією в Україні;

- з проблемним отриманням віз для в'їзду в країну, їхньою високою вартістю;

- високими цінами н туристичні послуги в Україні;

- відсутністю належної реклами туристсько-рекреаційних можливостей на державному рівні;

- відсутністю системи реалізації послуг іноземним туристам санаторно-курортними закладами [2, 115-116].

Відповідно до ст.7 Закону «про туризм» Кабінет Міністрів прийняв рішення щодо формування «Національної Ради по туризму» від 13 березня 1996р. № 322. 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року. З прийняттям закону «Про туризм» фактично була створена база діяльності туристичних організацій, переважна більшість яких є недержавними [Додаток 1].

Додаток 1.

1998-2005 роки були зорієнтовані на прискорене в туристичній галузі нарощування матеріально-технічної бази та інфраструктури вітчизняного туризму. Пріоритетним стало будівництво нових об'єктів, розміщення та обслуговування туристів, які відповідали сучасним стандартам і нормам. Йдеться про стабільне і планомірне нарощування валютних надходжень, сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету.

Проводилась робота щодо інтегрування України у світовий туристичний простір. Йдеться про співпрацю із ВТО, відкриття туристичних представництв у зарубіжних країнах, підписання відомчих угод із країнами далекого та близького зарубіжжя. В цей час Україна стала постійним учасником міжнародних туристичних ярмарків, бірж та салонів.

29 квітня 2002 р. Кабінет Міністрів прийняв нову постанову «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» [2, 109-110]. 18 листопада 2003 року прийнятий Закон України «про внесення змін до Закону України «Про туризм».

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні, цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

На даний момент в Україні затверджені і впроваджуються в життя ряд програм розвитку туризму:

1. «Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки» (ПКМУ від 29.04.02 р. №583);

2. «Програма розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру»;

3. «Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основних транспортних магістралях у 2004-2010 роках», затверджена ПКМУ від 12.05.2004 р. № 612 [1, 53-55].

Нашій державі необхідно робити все можливе для того, щоб український туризм став високорентабельною галуззю економіки, постійним джерелом валютних надходжень, сприяв розвитку національної культури, підвищенню зайнятості населення.

1. Гнатюк М. Р. Закон України «Про туризм»: Постатейний коментар / Гнатюк М. Р. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - 200 с.

2. Федорченко В. К. Історія туризму в Україні: Навч. посіб./Передм. В. А. Смолія / Федорченко В. К., Дьорова Т. А. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с.: іл.

3. «про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року», Указ Президента №973/99 від 10.08.1999, станом на 26 березня 2007 р.

4. Наукові записки КУТЕП: Щорічник №6. - К.: Вид-во «КУТЕП», 2009. - 278 с.

Размещено на Allbest.ru