До питань туристсько-спортивного районування території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 796.5

ДО ПИТАНЬ ТУРИСТСЬКО-СПОРТИВНОГО РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Спортивний туризм - це вид активної рекреаційно-туристської діяльності, яка здійснюється в незайманому або слабозміненому природному середовищі, і полягає у проходженні туристських спортивних маршрутів з подоланням різноманітних перешкод природного середовища (перевалів, вершин, порогів, каньйонів, печер, боліт тощо) різними засобами пересування із використанням спеціальних технічних прийомів і спорядження. У геопросторовому вимірі спортивний туризм стає все більш вагомим сегментом світової туристської галузі, впевнено за показниками розвитку займаючи третє місце після відпочинково-розважального та пізнавального туризму. За деякими оцінками, на його долю припадає більше 10% туристського ринку світу, а темпи зростання туристських подорожей з активними засобами пересування перевищують середні темпи зростання туризму в цілому.

Спортивний туризм як один із найактивніших видів рекреаційно-туристської діяльності висуває свої специфічні вимоги до всього комплексу рекреаційно-туристських ресурсів певної території, в першу чергу, до природних. Тому можна стверджувати, що такий комплекс ресурсів доцільно виділяти в окрему категорію - спортивних рекреаційно- туристських ресурсів.

Аналіз туристсько-спортивної діяльності як важливої та соціально значимої складової рекреаційної діяльності дає право стверджувати, що спортивний туризм в Україні є специфічною територіальною рекреаційною системою (ТРС). Незважаючи на те, що гіпотеза про ТРС існує вже давно, лишаються не дослідженими теоретичні та методичні основи формування, розвитку і функціонування такої її важливої складової як спортивний туризм, який має свої специфічні особливості. Однією з властивостей територіальних рекреаційних систем є ієрархічність як ряд підпорядкованих таксонів різного територіального рангу. Найбільш розробленим і тим, що часто зустрічається, способом струк- турування територій є рекреаційно-туристське районування, яке традиційно виступає в якості наукової бази територіального управління туристським комплексом, і має значення при реалізації програм розвитку туризму. Підставою для виділення окремих туристських районів є особливості територіальної концентрації рекреаційних ресурсів та туристської спеціалізації тієї чи іншої території.

В сучасній науковій літературі запропоновано декілька таксономічних класифікацій територіальних рекреаційних утворень.

Аналіз останніх публікацій. Перші ґрунтовні схеми рекреаційно-географічного районування були розроблені колективом під керівництвом В. С. Пре- ображенського. В межах України були виділені 4 райони - Кримський, Азовський прибережний, Одеський та Дніпровсько-Дністровський [2, с. 37-45].

1.1. Пірожник виділив у межах двох рекреаційних районів (Дніпровсько-Дністровського та Південного) 6 підрайонів - Кримський, Карпатський, Одеський, Азовський, Київсько-Дніпровський та Харківсько-Донецький [4, с. 148].

М.П. Крачило у межах двох туристичних зон (півдня європейської частини СРСР та середньої смуги європейської частини СРСР) виділяв 5 туристичних районів - Кримський, Одеський, Азовський (вони складають Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон), Дніпровсько-Дністровський та Карпатський [3, с. 83, 89].

О.О. Бейдик запропонував рекреаційно- туристське районування України у складі 6 рекреаційно-туристських районів - Карпатського, Полісько-Подільського, Київсько-Дніпровського, Донецько-Дніпровського, Кримського та Причорноморського, межі яких проходять по кордонах адміністративних областей і які об'єднують усі адміністративно- територіальні суб'єкти України [1, с. 297].

Мета дослідження. Важливим підсумком суспільно-географічного дослідження спортивного туризму в Україні автор вважає проведення районування території країни відповідно до певних таксономічних рівнів.

Результати досліджень. Усі вищезазначені схеми рекреаційного та рекреаційно-туристського районування були розроблені для так званого “планового” туризму та санаторно-курортного лікування і створювалися на основі різних критеріїв й ознак, основними серед яких були наступні: ступінь рекреаційного освоєння території та структура виконуваних нею рекреаційних функцій; наявність рекреаційно-туристських ресурсів та їх територіальні сполучення; питома вага зайнятих у туристському господарстві від загальної кількості працюючого населення; питома вага рекреаційних територій у структурі землекористування; кількість місць у закладах організованої рекреації тощо. Серед указаних ознак є такі, що можуть бути використані при районуванні спортивного туризму в Україні, так і ті, що є неприйнятними. Адже спортивний туризм пред'являє свої специфічні вимоги до організації територіальних рекреаційно-спортивних систем та їх складових.

Найменшою таксономічною одиницею територіальних комплексів географи завжди вважали “підприємство”, тобто одиничний заклад. Але, на нашу думку, в рекреаційно-туристській галузі таким варто вважати “об'єкт”, тим самим виділяючи не лише заклади туризму, але й соціально-економічні та природні об'єкти. Отже, туристсько-спортивний об'єкт - це одиничне рекреаційно-туристське утворення, яке займає чітко обмежену локальну територію і виконує одну або кілька споріднених рекреаційно-туристських функцій. Це, в першу чергу, обладнані туристські стоянки, приюти, пости контрольно-рятувальної служби тощо. Рекреаційно- туристським об' єктом у спортивному туризмі можна також вважати певні ресурсні об'єкти, які являють собою туристсько-спортивний інтерес. Це - локальні перешкоди, долання яких і є головною метою туристсько-спортивних походів, а саме - переправа, перевал, вершина, каньйон, траверс вершини в пішохідному туризмі; долання водної перешкоди по льоду, перевал, вершина, траверс вершини в лижному туризмі; перевал, вершина, траверс вершини в гірському туризмі; поріг, шевера, перекат, каньйон у водному туризмі; перевал, брід у велосипедному та автомототуризмі; печера у спелеотуризмі. Сукупність кількох туристсько-спортивних об'єктів утворюють туристсько-спортивний вузол.

Територіальне зосередження певної кількості локальних перешкод, їх вузлів, а також наявність на цій території протяжних перешкод (у першу чергу, для пішохідного, лижного та велотуризму) обумовлює туристсько-спортивну спеціалізацію та привабливість певного регіону для туристів-спортсменів. “Нанизуючи” визначені локальні перешкоди на певний туристський маршрут, долаючи між ними протяжні перешкоди, туристи-спортсмени під час подорожі охоплюють значну територію. Важливими характеристиками таких територій виступають також атрактивність пейзажів, цілющо-оздоровчі якості, екологічний стан, соціально-економічні показники (характер розселення, транспортна доступність) тощо. Можливість прокладання на певній території декількох маршрутів хоча б з одного виду туризму дає право виділити таку територію в окремий туристсько-спортивний район (підрайон).

У зв'язку з тим, що переважна більшість локальних та протяжних перешкод у спортивному туризмі є об'єктами природи, які, в першу чергу, пов'язані з фізико-географічними особливостями території, то можна погодитися з колективом харківських учених, які пропонують при виділенні регіонів спортивного туризму використовувати основні методи та таксономічні одиниці фізико-географічного районування [5, с. 13]. Сукупність туристсько-спортивних районів (підрайонів) складатимуть туристсько-спортивну зону.

Отже ієрархія туристсько-спортивних територіальних утворень, на нашу думку, має такий вигляд: зона - район (підрайон) - вузол - об'єкт.

Розглянемо схему туристсько-спортивного районування території України із врахуванням категорій складності маршрутів певних видів туризму та термінів проведення туристських походів. Основні типологічні ознаки туристсько-спортивних зон України відображені у таблиці.

Бальна оцінка ступеня забезпеченості туристсько-спортивними ресурсами відповідає категоріям складності туристсько-спортивних маршрутів, які можна здійснювати у визначених туристсько- спортивних зонах. У дужках відзначені прогнозовані автором категорії складності по окремих видах туризму.

На підставі вказаних критеріїв на території України для потреб спортивного туризму нами виділено 7 туристсько-спортивних зон:

1) Карпатська, яка включає території Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей;

2) Кримська, яка включає територію АР Крим та м. Севастополь;

3) Причорноморсько-Приазовська, яка включає території Миколаївської, Одеської, Херсонської та Запорізької областей;

4) Поліська, яка включає території Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернігівської, Сумської областей та півночі Київської області;

5) Подільська, яка включає території Хмельницької, Тернопільської, Вінницької областей;

6) Київсько-Придніпровська, яка включає території півдня Київської області від м.Києва, Черкаської, Кіровоградської областей та правобережжя Дніпропетровської області;

7) Донецько-Дніпровська, яка включає території Харківської, Полтавської, Донецької, Луганської областей та лівобережжя Дніпропетровської області.

8) Схема туристсько-спортивного районування території України представлена на рис. 1.

9) Кримська туристсько-спортивна зона обіймає лише територію Кримського півострову. При невеликій площі Кримська туристсько-спортивна зона має дуже високу загальну рейтингову оцінку в балах (табл.). Тут є можливості для розвитку практично усіх видів спортивного туризму (окрім водного). V категорією складності (к.с.) оцінені маршрути велосипедного та вітрильного туризму. За оцінкою федерації спортивного туризму АР Крим кримськими печерами проходить спелеологічний маршрут V к. с.

Таблиця 1 Основні типологічні ознаки туристсько-спортивних зон України

Кримську туристсько-спортивну зону можна поділити на 2 туристсько-спортивні райони: Гірсько- лісовий Крим (охоплює 3 гряди Кримських гір) та Степовий Крим (охоплює північну рівнинну частину Кримського півострова та Керченський півострів).

Карпатська туристсько-спортивна зона охоплює велику Східно-Карпатську гірську країну та прилеглі території у межах Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Карпатська туристсько-спортивна зона також має дуже високу загальну рейтингову оцінку в балах (табл.). Тут є можливості для розвитку практично усіх видів спортивного туризму. V к.с. оцінені маршрути велосипедного та мототуризму.

Перспективи для підвищення категорійності мають маршрути з пішохідного та гірського туризму - відповідно до !V та ІІІ к.с. Вимогам вітрильного походу І к.с. відповідає, на думку автора, акваторія Дністровського водосховища в Чернівецькій області.

Карпатську туристсько-спортивну зону можна поділити на 4 туристсько-спортивні райони: Карпатський гірський (охоплює всі гірські хребти Українських Карпат), Прикарпатський (охоплює рівнинні та передгірні райони Львівської та Івано-Франківської областей), Закарпатський (охоплює рівнинні та передгірні райони Закарпатської області) та Буковинський (охоплює рівнинні та передгірні райони Чернівецької області).

Рис. 1. Туристсько-спортивне районування території України

Причорноморсько-Приазовська туристсько- спортивна зона обіймає південні простори нашої країни. При значній площі загальна рейтингова оцінка цієї туристсько-спортивної зони вдвічі менша ніж у двох попередніх. V к.с. оцінені лише маршрути з вітрильного туризму. ІІІ к.с. має водний маршрут на байдарках по р. Південний Буг, який починається в Кіровоградській області і закінчується в м. Возне- сенську Миколаївської області. Усі інші види туризму представлені маршрутами І-ІІ к.с. (за виключенням гірського). У Причорномор'ї розташовані 3 класифіковані печери, всі вони мають І категорію трудності.

Причорноморсько-Приазовську туристсько- спортивну зону можна поділити на 2 туристсько- спортивні райони: Дунайсько-Дніпровський (охоплює Одеську, Миколаївську та правобережну частину Херсонської області) та Дніпровсько- Приазовський (охоплює Запорізьку та лівобережну частину Херсонської області).

Поліська туристсько-спортивна зона обіймає північні регіони України. Географічно вона співпадає із зоною мішаних лісів. Загальна рейтинго- ва оцінка цієї туристсько-спортивної зони є невисокою. Лісові масиви, заболочені ділянки, складності орієнтування, ділянки бездоріжжя є основними протяжними перешкодами для пішохідного (ІІ к.с.), лижного (ІІ к.с.), автомото (ІІ к.с.) та велотуризму (ІІІ к.с.). Річкою Случ проходить водний маршрут ІІ к.с. на байдарках. Акваторія Шацьких озер придатна для вітрильного туризму. Звісно, що гірський та спелеотуризм у цьому регіоні не представлені взагалі. Обмежувальним є той фактор, що майже все Київське Полісся, частина Житомирського, Чернігівського та Волинського Полісся знаходиться в зоні радіаційного забруднення після Чорнобильської катастрофи і вилучена з рекреаційно-туристського використання.

Поліську туристсько-спортивну зону можна поділити на 3 туристсько-спортивні райони: Волинське Поділля (охоплює Волинську та Рівненську області), Київсько-Житомирське Полісся (охоплює північ Київської та Житомирську область) та Чернігівське Полісся (охоплює Чернігівську та Сумську області). туристський спортивний районування маршрут

Подільська туристсько-спортивна зона охоплює територію Тернопільської, Хмельницької та Вінницької області. Зона майже повністю співпадає з Подільською височиною. Загальна рейтингова оцінка цієї туристсько-спортивної зони також є невисокою. Візитною карткою зони є спелеотуристські ресурси, максимальна категорія складності яких - ІІІ. Схилами Подільської височини можна прокласти велома- ршрути ІІІ к.с., автомотомаршрути ІІ к.с. Річки Поділля оцінені ІІ категорією складності - р. Південний Буг від Меджибожа до Гайворона, р. Смотрич, р. Збруч. І к.с. оцінюються пішохідні та лижні туристські маршрути. Маршрути гірських та вітрильних походів на території зони відсутні.