XX століття позначене швидким розвитком міжнародного туризму. За останні десятиліття він набрав масового характеру. Цьому сприяли як певні об'єктивні фактори (зокрема підвищення життєвого рівня в багатьох країнах), так і діяльність міжнародних, регіональних та національних туристських організацій, яз домагаються від держав забезпечення більшого доступу до туризму для різних верств населення. Зростання контактів між людьми різних культур і уподобань не може істотно не позначитись на розвитку сучасного світового співтовариства, зокрема на розвитку його культури. Міжнародний туризм, безумовно, сприяє процесу взаємодії культур різних регіонів і народів світу, взаємозбагаченню культур, формуванню загальнолюдської культури.

В сучасному суспільстві туризм є однією із складових життя людей. Він не тільки допомагає відпочити, це й дає змогу культурно збагатитися та дізнатися багато нового і цікавого. Він відкриває перед туристами нові можливості спілкування з представниками різних етносів та культур. Показує не тільки культуру країн, а й дає можливість долучитися до її історії, традицій, звичаїв. В'їзний туризм, на сьогодні, став головним чинником розвитку міжкультурної комунікації. Розширення кордонів і відкриття нових можливостей сприяє ефективній взаємодії представників різних культур. У зв'язку з цим, питання міжкультурної комунікації набуває надзвичайної актуальності (Svetnytska 2012) [2].

Вперше проблеми цього наукового напряму були позначені історичною школою Ф. Боаса на межі ХІХ-ХХ століть. З ім'ям Боаса пов'язані ідеї, які настільки важливі в розвитку міжкультурної комунікації, що вимагають поваги і толерантності за нормами, цінностями і типами поведінки інших культур. Сам термін міжкультурна комунікація був вперше запропонований в 1954 році Д. Трагером і Е. Холом. Завдяки Е. Холлу міжкультурна комунікація стала не тільки предметом наукових пошуків, але й самостійною навчальною дисципліною в багатьох вузах.

Кожен хоча б раз у житті був туристом, тобто подорожував. Щоб стати туристом, не обов'язково їхати за кордон. Відпочинок від буденного, сірого життя - ось основна мета туризму. А ще можна дізнатися так багато нового й корисного, що може знадобитися у майбутньому, або ж просто підвищити загальний інтелектуальний рівень. Щоб подорожувати теренами України, не потрібно докладати багато зусиль та грошей. Специфікою України, яка відсутня у більшості європейських країн є так звані - мультиландшафтність, мультикультурність і мультикліматичність. Тобто наявність на рівні однієї державної території суттєво відмінних типів ландшафтів (від степу і лісостепу до гір і примор'я), різних культурних, поведінкових, ментальних і фольклорних традицій в регіонах, які історично складалися в межах різноманітних державно-політичних утворень (від західно - і східноєвропейських до азійських), досить суттєва відмінність наявних кліматичних зон. Подібну універсалізацію туристичних пропозицій можуть забезпечити тільки лічені держави світу. У результаті, пересічний турист, перебуваючи в межах однієї держави, отримує змогу отримати спектр різноманітного відпочинку (від оздоровчого до пізнавального), який в іншому випадку потребував би мандрів по декількох країнах. Звичайно, це є ґрунтовним фактором у плані фінансової економії та часу. Єдиною вимогою у цьому випадку є - при збереженні мультирізноманітності забезпечити уніфікацію та стандартизацію сервісу.

Все більш популярним у світі нині стає зелений (і, зокрема, сільський) туризм. Цей, давно відомий як сільським господарям, так і відпочивальникам, вид туризму відроджується у нас на нових засадах. Сьогодні значна кількість сільських господарів готові прийняти гостей у своїх садибах. Туристів приваблює до них зручна система поселення, сучасне обладнання приватних пансіонатів, близькість до природи, співвідношення ціна/якість, гостинність та домашня атмосфера при організації відпочинку і, звичайно, чудові страви національної кухні. Дружня сімейна обстановка та затишок можуть тільки приваблювати туристів, які прагнуть комфорту, та мандрівників, які бажають віч-на-віч поспілкуватися з місцевим населенням на теми, пов'язані з історією краю (хто може розповісти про певні події краще, ніж безпосередні учасники цих подій?).

Українське село має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Багаті села з індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Водночас гострою проблемою для багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільненої з сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей відноситься і сільський зелений туризм, який починає досить активно практикуватися в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля морів, річок та в гірських районах.

Головною фігурою в забезпеченні функціонування зазначених видів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Сьогодні формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально - економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

Особливо сприятливі умови для розвитку сільського зеленого туризму створюються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого та історико-культурного потенціалу регіону. Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство.

Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в Чернівецькій області або районних об'єднань громадян, зацікавлених в розвитку інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо.

Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства.

На сьогодні ринок послуг зеленого туризму в Україні має низку суперечностей, недоліків, проблем, які доведеться вирішувати вже найближчим часом, якщо Україна планує подальшу євроінтеграцію (Fedorchenko 2004) [1]. До таких проблем відносяться в першу чергу нестача кваліфікованих кадрів, прогалини в системі податкового законодавства, недостатня кількість спеціальних навчальних закладів для підготовки спеціалістів, низькосортність рекламних матеріалів. Для забезпечення належної якості послуг, які надаються сільськими господарями, на сьогодні особливо гостро постала проблема створення групи спеціалістів-тренерів, що могли б перетворити селянина - початківця на господаря агросадиби, послуги якого задовольнятимуть смак найвибагливішого клієнта.

Серед проблем, що стримують розвиток цього виду туристичної діяльності, слід виокремлювати оподаткування сільських господарів, адже навіть Закон України "Про особисте селянське господарство", у якому вперше з законодавчих актів дозволено відкрито займатися цим видом діяльності, не вирішує цієї проблеми. Другою важливою проблемою є відсутність реального доступу до дешевих кредитних ресурсів, які можна спрямувати на покращення умов для прийому туристів. Третя проблема полягає у відсутності комплексного навчання господарів-власників садиб. Адже господар, який приймає туристів повинен володіти уміннями та навичками, які притаманні представникам понад 15 професій.

На сьогодні досі залишаються невирішеними питання щодо впровадження системи підготовки профільних фахівців, навчання і перекваліфікації сільських господарів, незайнятого сільського населення. В Україні не працює жодна стала група тренерів, яка б на постійній основі здійснювала профільне повне консультування, супровід та навчання зацікавлених осіб. Відповідно не створено й жодного постійно діючого інформаційно - тренінгового центру, до якого міг би звернутися пересічний селянин і отримати всю необхідну інформацію. Натомість, зараз в Україні маємо значну кількість господарів, які працюють, не маючи спеціальних навичок, як вони самі кажуть, "інтуїтивно", а також кілька професійних тренерів.

Розглядаючи питання підготовки кадрів, варто також звернути особливу увагу і на рівень інформаційно-методичного забезпечення підготовки цих кадрів. На сьогодні існуюча в Україні інформаційно-методична база характеризується, по-перше, тим, що є недостатньо комплексною, тобто не охоплює і не розкриває зміст всіх компонентів діяльності в цій сфері, по-друге, носить переважно теоретичний характер і є недостатньо орієнтованою на практичні аспекти господарювання. Зазначений рівень інформаційно-методичної бази не дозволяє господарям оперативно реагувати і адаптуватися до нових економічних умов.

Однією із суттєвих перепон на шляху більш ефективного просування ідеї сільського зеленого туризму серед потенційних туристів є відсутність професійно розробленої маркетингової та рекламної стратегії. Значна кількість існуючих туристичних маршрутів - продуктів розроблювалась за повної відсутності інформації про те, чого хоче той, заради кого це все і створювалось, зокрема, - потенційний клієнт. Звідси проблеми, пов'язані з реалізацією значної кількості туристичних продуктів, що не користуються попитом.

На особливу увагу заслуговує якість інформаційно-рекламних матеріалів, що пропагують відпочинок в українському селі. Так, більшість організацій, які випускають друковану продукцію, займаються розробкою цих матеріалів самостійно, не залучаючи профільних спеціалістів. При цьому вони, як правило, використовують аматорські фотографії і не дуже переймаються якістю паперу, на якому це все друкується. В результаті маємо друковану продукцію, що може використовуватись виключно для внутрішніх потреб організації, але ні в якому разі не може виступати самостійним рекламним продуктом, що претендує на залучення навіть не дуже вимогливих клієнтів.

Нині, звичайно, кількість і якість послуг, що надаються власниками приватних садиб туристам однозначно зросла. Цей вид відпочинку користується попитом, оскільки, перелік послуг не поступається тим, які надаються на туристичних базах, пансіонатах і т.д. Серед проблем галузі бачу потребу ввести податкові пільги на цей вид діяльності, збільшити кількість кваліфікованих кадрів. Адже не слід приховувати той факт, що дуже часто гості скаржаться на якість їхнього обслуговування.

Вирішити кадрову проблему можуть і спеціалізовані освітні заклади, які є в Україні. Спеціалісти з туризму повинні знати не тільки свою вузьку галузь, а й історію власного краю. Ми приходимо до розуміння, що треба гарантувати безпеку як туристам, так і сільському населенню, яке надає послуги зеленого туризму. А це значить, що зелений туризм з категорії аматорського туризму поволі переходить до більш вагомої - професійної.

Підтвердженням наявності цього "перехідного" процесу може служити такий факт - має бути введена державна система стандартизації місць розміщення. Паралельно буде запроваджено й систему стандартизації місць розміщення, розроблену Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму, порівняно з державною, її вимоги будуть набагато жорсткішими. Щоб прискорити процес переходу зеленого туризму до категорії професійного, слід понад усе визнати його бізнесом. І, як будь-який інший бізнес, допустити зелений туризм до кредитних ресурсів, що значно прискорить його розвиток. Адже в країнах ЄС сьогодні про сільський зелений туризм говорять як про бізнес. Вони мають майже 500 об'єктів сільського туризму, який нараховує близько 2 млн. ліжко-місць. Нарешті, необхідно визначити правовий статус сільського господаря, який надає послуги зеленого туризму. Дотепер цей статус для багатьох сільських жителів, які приймають у себе на відпочинок городян, все ще залишається нездійсненою мрією.

Співпраця зеленого туризму з туристичними компаніями залишає бажати кращого. Причина - у гонитві за надприбутками - туристичні компанії значно підвищують ціни на послуги зеленого туризму, роблячи їх у такий спосіб недоступними для багатьох потенційних клієнтів. Єдиний можливий вихід - українська туристична індустрія повинна працювати злагоджено і в ній свої місця мають посісти як туристичні компанії, так і господарі "зелених" садиб.

В Україні поки що спонтанно і все ж почав розвиватися внутрішній туризм. Багато хто із співвітчизників, поїздивши по європейських країнах, побувавши в Туреччині, Єгипті та в інших державах, відчули потребу в національному туристичному продукті. Підвищений інтерес до України демонструють й громадяни інших країн. Вони хочуть пізнати особливості національної культури, національні традиції, що переважно збереглися в сільській місцевості. Зрештою, вони прагнуть екзотики. Задовольнити цей інтерес здатні туристичні компанії. Бо вони знаються на особливостях цього бізнесу, вміють його організовувати та впроваджувати в життя. До того ж, туристичні фірми спроможні забезпечити зеленому туризму широкомасштабну рекламну кампанію. А інакше хто дізнається про його реальні можливості?

Також слід зазначити, що як і в будь-якому виді туризму, в зеленому також має діяти страхова система. Це дасть змогу убезпечити туристів від багатьох ризиків - від хвороби, можливого харчового отруєння, пошкоджень внаслідок верхової їзди на конях тощо. А ще, на зелений туризм мусить звернути свою увагу держава. Дотепер він розвивається без її підтримки. Ми повинні думати про ефективний бізнес, про історію, про культуру і про відродження як регіонів, так і села. І в цьому сенсі зелений туризм є просто знахідкою.

Якщо розглядати зелений туризм з позиції західних країн, то тут не можна бути однозначним. Цей вид бізнесу дуже розвивається в Словаччині, Чорногорії, Хорватії та ін. Проте в більш розвинутих державах, популярним є зовсім інший вид туристичного бізнесу - time sher - здача цілого будинку в оренду. Характерною рисою time sher є те, що угода між господарем будинку і тим, хто його знімає, часто укладається на довготривалий період, навіть на десятиліття. Ця риса якісно відрізняє його від звичайного зеленого туризму.

Зараз зелений туризм в Україні набирає дуже великих обертів. Проте до належного рівня ще дуже далеко. Потрібно впорядкувати і систематизувати ці послуги за різними критеріями, створити нові каталоги і належним чином їх оновлювати, провести сертифікацію на законодавчому рівні. За кордоном зелений туризм є більш систематизований, бо цими питаннями займаються туристичні фірми, а не окремі громадяни, які поки що не мають навичок роботи в цьому бізнесі.

Попит на якісний сільський зелений туризм зростатиме. Але тільки на якісний, бо на туристичному ринку діє неписане правило: турист не поїде відпочивати у ті умови, які є гіршими, ніж у нього вдома. А якщо й поїде, то не буде задоволений таким відпочинком. Звичайно, як і кожного правила, тут є винятки. Та ці винятки - 5-10 % від усього ринку споживачів. Тому для провадження успішного бізнесу потрібно орієнтуватися на тих 90 %, які становлять основну масу споживачів. У Європі ринок сільського зеленого туризму становить 30-35 %. Кінцеві споживачі можуть очікувати збільшення кількості сучасних закладів розміщення, підвищення рівня послуг, розвиток атракційної складової, яка, на даний час, не відповідає вимогам. Швидкий розвиток цього виду туризму та піднесення його до рівня кращих світових зразків є можливим тільки за умови державної підтримки.

туризм зелений глобалізація україна

Культурні контакти, взаємовпливи різних культур, як свідчить історичний досвід, також важливі для їхнього розвитку. Між культурами не існує непрохідної стіни. Багато дослідників історії людства відзначали, що незважаючи на істотні відмінності між культурами різних народів, вони виростають з одного і того ж коріння, подібні за своєю суттю і призначенням, як способи людської діяльності, засоби регулювання, збереження, відтворення і розвитку суспільного життя. Філософи-культурологи висловлювали думку про єдність людського роду, виявляли певні спільні риси в культурах різних народів, спільні закономірності в їх розвитку.

У налагодженні культурних контактів між народами істотну роль відіграє туризм, який являє собою безпосереднє широкомасштабне спілкування між звичайними громадянами різних країн, а також між діячами науки, представниками культури. Особливо це стосується культурного і наукового туризму. Спілкування як соціальне явище виконує багато функцій, зокрема воно є важливим фактором суспільної інтеграції. Міжнародний туризм, у якому беруть участь мільйони людей різних народів і націй, сприяє взаємопізнанню і взаєморозумінню, утвердженню довіри народів між собою. А довіра є необхідною запорукою різнобічних, взаємокорисних зв'язків, в тому числі і в сфері культури.А. Швейцер відзначив, що довіра в будь-якій справі є тим першочерговим обіговим капіталом, без якого не може обійтись жодна справа. Вона здатна забезпечити умови для процвітання в усіх сферах (Svetnytska 2012) [2].

Слід зазначити, що найважливіші документи з туризму, прийняті ВТО або за її участю, орієнтують туристів на такі контакти, які б сприяли справжньому спілкуванню, заснованому на взаєморозумінні і взаємодовірі. Це стосується Манільської декларації зі світового туризму (1980), документа Акапулько (1982), Хартії туризму і Кодексу туриста (1985), Гаазької декларації з питань туризму (1989), Монреальської декларації (1996), Глобального етичного кодексу з туризму (1999) та ін. В цих документах підкреслюється необхідність толерантних форм спілкування з населенням країн перебування і населення з прибулими туристами. Важливим завданням туризму вважається досягнення більш високого рівня поваги і довіри між усіма народами. Зокрема, в документі Акапулько відзначається, що туризм повинен сприяти духу справедливості, гармонії і поваги між народами і пізнанням світу (Zoryn 2005) [3].

У Хартії туризму державам рекомендовано сприяти зростанню туристської свідомості і контактам відвідувачів з місцевим населенням з метою поліпшення взаєморозуміння і взаємного збагачення, сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях туризму і тимчасового перебування. Разом з тим, як зазначено в документі, приймаючи туристів, країни та їх населення мають право чекати від туристів розуміння і поваги до їх звичаїв, релігій і інших сторін їхньої культури. У Кодексі туриста підкреслюється, що турист повинен бути сприйнятливим до культури місцевого населення, утримуватись від підкреслювання економічних, соціальних і культурних відмінностей, існуючих між туристами і місцевим населенням (Zoryn 2005) [3].

Загальними принципами, якими керується міжнародний туризм, є наступні: визнання рівних прав народів у визначенні своєї долі, визначення самобутності культур і повага до моральних цінностей народів, право людини на повагу до її гідності та індивідуальності. Вказані принципи і вимоги, затверджені у практиці міжнародного туризму, просякнуті духом справжнього гуманізму і демократизму, вони є основою для налагодження діалогу культур, під час безпосереднього спілкування туристів з населенням.

У взаємодії, взаємовпливі і взаємозбагаченні культур істотну роль відіграють міжнародні туристські організації, які сприяють безпосереднім контактам представників культури різних країн світу. До таких організацій, зокрема, належать Міжнародна академія туризму. Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму, Міжнародна федерація журналістів і письменників з туризму. Отже, туризм дає поштовх до розвитку міжкультурних комунікацій та обміну інформацією між туристами, а також поглибленому вивченню їх поглядів на життя, традиції, звичаї, історію, вірування. Сприяє вивченню як мови тієї чи іншої країни, так і невербальних засобів спілкування.

Література

1. Федорченко В. Теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму / В. Федорченко. - К., 2004.

2. Светницька Н.В. Міжкультурна комунікація як інтегративний компонент туристичної освіти / Н.В. Светницька // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2012. - № 4 (239), ч.2. - С.35-40.

3. Зорин И.В. Туризм как вид деятельности / Зорин И.В., Каверина Т.П., Квартальнов В.А. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 288 с.

4. Rau J. Lust auf Zukunft. Unsere gesammelten Werke / J. Rau. - Essen: Klartext, 2006. - 316 s.

5. Reichelt H. Zur Kritik sozialwissenschaftlicher Logik / H. Reichelt. - Hamburg, 2008. - 384 s.

6. Rosdolsky R. Zur nationalen Frage: Friedrich Engels u. d. Problem d. "geschichtslosen" Volker / R. Rosdolsky. - Berlin: Olle und Wolter, 1979. - 223 s.

Размещено на Allbest.ru